Патріотизм буває різний. Один має крила, щоб прагнути висоти, інший - лапи, щоб повзти до болота. Цікаво про свій російський патріотизм сказав булгаківський герой: "Лучше быть расстреляным, но перед этим пусть выматюкают по-русски".
* * *
Вони жили десь за лісами
й прийшли до нас із матюками.
Тепер під плитами лежать,
і чути: мать та перемать!..
23 травня 1985
Чи багато талановитих українців працювало на російську культуру? Багато, навіть дуже багато. Один з таких є знаменитий з неповторним кришталевим голосом і душевною мудрістю співак Іван Семенович Козловський. Коли б Московський оперний театр був у Києві, не тяжко догадатися скільки б доброго і геніального він поклав би на вівтар української культури. Іван Козловський був великим патріотом України, але в країні диктатури насильно змушений був працювати проти свого серця. Це трагедія не лише його. Такої трагедії зазнав і О.Довженко, який високо шанував Козловського за український стан душі. Кажуть, О. Підсуха має листа від уже хворого Довженка, в якому той пише: "Серце болить. Бувайте здорові. А я полежу трохи, потім піду до Йвана Козловського, поспіваємо трохи, та, може, й поплачу". Усього два речення, а як багато вони говорять про справжній стан душі двох великих українців.
"Коли хто до полону веде, сам піде в полон". - св. Іван Богослов.
28 травня 1985
Мав виробниче відрядження на Генічеський винзавод. Проїздом із Генічеська у Херсон заїжджав до Асканії Нової. В Асканії був не раз, але вона щоразу дивує собою. Ковиловий степ, який від свого народження не знав плуга, пласкі, як поверхня стола, випаси, заполонені міражами, густий дендропарк, ставки і зарості штучних боліт, дика орінтофауна, тваринний світ, зубробізони, буйволи і джунгарський кінь - останній з коней Пржевальського, що ніколи не знав ні хомута, ні сідла, ні стайні, а тільки степову свободу. Це кінь, який зробив людину культурною ще до віку техніки. Недаремно мудрі люди ставлять коням пам'ятники.
* * *
Кінь летить все вище й вище, -
До зірок і сонця ближче.
Ось вгорі зоря ледь тліє
І Чумацький шлях біліє, -
Люди кажуть, що звідтіль
Чумаки возили сіль
І якийсь чумак Мамоза
Перекинув свого воза.
Сіль лежить отам і досі
Із волами при дорозі.
31 травня 1985
У магазині купив пристрій - літній душ. Деталі упаковані у дощаний ящик. На ящику написано жирним шрифтом СССР і намальовано символ якості. Виготовлювач Миколаївський кораблебудівний завод. Коли вдома розпакував, виявилося, що муфта до трубопроводу без різьби, вентиль без дірки, а на панелях конструкції відсутні отвори для болтів. У таких випадках люди кажуть: "совєтськая работа". Бракоробство тепер як хвороба, не допомагають ні введений символ якості, за який повинні змагатися товаровиробники, ні рекламації. Чогось не вистачає. Мабуть, розумної економічної системи.
1 червня 1985
Весілля Миколи Панченка у ресторані "Херсон". У з'язку з антиалкогольною кампанією (Постанова ЦК КПРС) двічі приходив міліціонер і цікавився, яку п'ємо горілку і скільки. На весільному столі побачив пляшку горілки, на якій не було ресторанної печатки. Склали акта. Наступного дня весілля молодих продовжували справляти у плавнях, на березі річки Кошової, подалі від "наглядового ока". Міліції та інших наглядачів не було. Весілля пройшло змістовно, цікаво, весело.
* * *
Ще зласкавиться доля нам ніжно, -
Манять світлом далекі світи.
Я для себе відкрив дуже пізно,
Що далека зірниця - це ти.
3 червня 1985
На міському кладовищі поховали талановитого поета Володимира Куликівського біля могили його сина. Прощальне слово виголосив В.Пузиренко. Коли б Куликівський не мав згубної пристрасті до алкоголю і вів себе пристойно у побуті, міг би багато цікавого і серйозного написати. На жаль, безрозсудно сам себе спалив.
Щоб перевидати роман "Бережину" видавництво "Таврія" запропонувало авторові М.Б. вилучити із тексту усі "випивки, натяки на них і застільні тости". Ось така "боротьба з антиалкоголізмом". І це вже не смішно.
9 червня 1985
Передчасно відійшла у вічність Ірина Михайлівна Кочур, високоосвічена, добра, розумна, національно свідома людина. Життя їй випало нелегке, але вона прожила його порядно й змістовно. Вона мала світлий ідеал прив'язаності до свого народу, і незрадно трималася його. Термін ув'язнення за статею 54 вона відбувала на Далекій Півночі. Я знав Ірину Михайлівну, і завжди, коли бував у Григорія Порфировича в Ірпені, наснажувався її душевною теплотою. Вона дуже була схожа до моєї матері Наталії Іванівни. Коли із Григорієм Порфировичем приїжджала до нас, вони раділи одна одній, як рідні сестри. Вічна їй пам'ять, і земля хай буде легким пером.
* * *
Я сьогодні у великій тузі...
Я побачив - як зірки вмирають...
А Вкраїна, рідна мати їхня,
гірко плаче, рясно сльози ронить.
15 червня 1985
В.І.Ленін, том 51.
"Треба особливими загонами об'їхати і обробити кожну волость прифронтової смуги, організуючи бідноту, усуваючи куркулів, беручи з них заложників, придушуючи зелених, повертаючи дезертирів...".
"Слід вжити особливих заходів: перше, для нерозтягання зброї уральськими робітниками, щоб не розвинулась у них згубна партизанщина; друге, для того, щоб сибірська партизанщина не розклала наших військ...".
"Накажіть якнайсуворіше всіляко охороняти селян при збиранні хліба і нещадно розстрілювати за грабежі, насильства і беззаконні побори з боку війська...".
"Винищити поголовно всіх хрещеників Лашевича...".
"Доручити Камо організувати особливий загін для вибухів etc. в тилу противника...".
"(Інтелігенти) думають про себе, що вони мозок нації. На ділі це не мозок, а гімно...".
"Перемога міжнародної пролетарської революції, незважаючи ні на що - неминуча...".
"Російські нечепури ніколи акуратно робити не будуть... Мазня, нехлюйство! Винних засадити в тюрму!..".
"Пригрозіть розстрілом тому нехлюєві, який, завідуючи зв'язком, не вміє дати Вам (Сталіну) доброго підсилювача і добитися повної справності телефонного зв'язку зі мною...".
"Поділяю Вашу (Сталіна) відповідь. Нещадно висваріть противників буферної держави ДСР (Далеко-Східна Республіка), пригрозити їм партійним судом і розстрілом. Ми будемо ідіотами, якщо дамо себе захопити безглуздим наступом у глиб Сибіру...".
"Приймати (Сталіну) у Харкові заяви і папери українською мовою. Це тепер безумовно необхідно...".
"Росіян треба 20 разів вилаяти і 30 перевірити, щоб найпростішу річ зробили путяще...".
18 червня 1985
Лікарку Ак-ову притягнули до кримінальної відповідальності. Вона в пологовій лікарні продавала щойнонароджених немовлят бездітним родинам, наперед заявивши матері, що немовля померло.
На вулиці біля автомагазину грали "в наперсток". Шахрай закликав присутніх класти "на бочку" не менше 50 руб. Зголосився молодик (підставна особа), поклав "на бочку" 50 руб. Шахрай на шматку фанери почав швидко і віртуозно пересувати три наперстки. Нарешті зупинився, говорить: Вибирай! Якщо наперстник з "биткою" - гроші твої!. Молодик вгадав, забрав 100 руб. Клюнув на приманку один із присутніх хлопців, поклав "на бочку" 100 руб. - і програв. Хтось сказав, що отому "наперстникові" виступати б як артистові у театрі, а він тут шукає дурнів. Інший промовив: "Йому
шукати не треба. Ось скільки тут дурнів… один, два... чотирнадцять разом із тобою і мною".
20 червня 1985
М.Горбачов закликає до політичної реформи і гласності. Люди кажуть: Це така гласність, що дадуть язикатим виговоритися, а потім їх усіх - на Колиму.
Посіяне сталіністами зерно страху і недовір'я проросло, і дало глибоке коріння. Щоб викорчувати отой страх, потрібна не на словах, а на ділі справжня й довготривала демократія.
* * *
"Отказываюсь - быть.
В Бедламе нелюдей
отказываюсь - жить.
С волками площадей
отказываюсь - выть".
Марина Цветаєва
26 червня 1985
Тепер, коли І.Плахтін помер, у письменницьких колах відкрито говорять, що він був "сексотом". У 30-ті роки багатьох письменників "продав". Напередодні смерті він ніби сам зізнався, спокутуючи свій гріх, сказав: "Такий був час - якщо не я його, то він мене".
Не час винний, а людина, у якій надщерблена душа. Хай Бог йому простить.
М.Горбачов закликає до перебудови радянського суспільства і прискорення виконань взятих колективами зобов'язань, що "показує глибоку заінтересованість наших людей у розв'язанні назрілих завдань соціально-економічного розвитку країни, готовність своїми ділами зміцнювати її могутність, говорячи ленінськими словами, подесятерити зусилля".
29 червня 1985
З'явився новий анекдот. У робітничій їдальні запитують кухаря:
- Чому чотирикутні вареники?
- Перебудувалися.
- А чому недоварені?
- Впровадили прискорення.
- А чому надкушені?
- Пройшли державну приймальну комісію.
30 червня 1985
У ХVII столітті українська дівчина з Богуслава була полонена турецькими завойовниками (укр. народ. дума "Маруся Богуславка"). Перебуваючи у полоні, проявила мужність і український патріотизм - влаштувала втечу із полону 700 невільникам. Народ склав про неї багато пісень, вона стала символом вірності своїй нації.
Почав писати вірш "Слідами народної думи", у якій хочеться сказати, що героїзм і патріотизм домінують і в нашу епоху.
* * *
- Гей, хлопці-бранці, який рік в неволі?
- Запитай, Марусе, у нашої долі.
- Не сумуйте, хлопці, потерпіть ще трішки,
Принесу вам потай яловчині віжки,
Ви по них тихенько, тихо уночі,
Як за довгим муром закричать сичі,
Злізете за дріття із глухої вежі
На безпечну землю, на стежки ведмежі...
. . . . . . . . . . .
2 липня 1985
Був у Києві, мав відрядження. Виконавши виробниче доручення в Раді профспілок, заходив до Будинку
письменників. Там зустрівся з Миколою Мірошниченком. Наступного дня він провідав мене в готелі "Москва". Читав йому свою поезію. Він дав деякі поради. Наприклад, із вірша "Геростратове начиння" порекомендував вилучити слово "у нас", бо вірш читається так, ніби Радянський Союз тільки й має надмірний арсенал зброї і тому жодна преса його не надрукує.
* * *
... Земля благає, люди, нас
покінчити зі зброєю -
із бомбами і танками,
з ракетами і мінами,
з підступністю і ницістю...
Бо ходить, ходить вороном
і чиркає запалкою
сучасний Герострат.
6 липня 1985
На Херсонщині біля села Садове Голопристанського району відкрито нову пам'ятку поселення III-IV віків нашої ери, представників черняхівської археологічної культури. Носії цієї культури жили на території України і Молдавії з II до V століть н.е. Черняхівські племена справили сильний вплив на пізньоскіфське населення Нижнього Дніпра (теперішнє село Дар'ївка, що біля Херсона) та інших сіл, де знайдені могильники черняхівських племен. Учені ведуть суперечку про етнічний склад населення. Одні вважають, що їх утворили готи, інші - слов'яни. Як би там не було, а знахідка суперечить отим, хто говорить, що степи Херсонщини одвіку були Диким полем, яке ніколи не мало населення, і заселили його тільки російські царі росіянами.
Бійтеся данайців, що приносять дари.
У 1051 році король Франції Генріх Перший (1008-1060) одружився з київською княжною Анною, донькою князя Ярослава. У 1052 році у них народився син Філіп. У 1060 році помирає Генріх I, королем Франції стає Філіп. Поскільки він малолітній, то Францією править Анна.
9 липня 1985
Деякі росіяни сприймають викладання української мови у школах як особисту образу. На жаль, "ображені" є і серед зросійщених українців, які себе називають хахлами. Рабська психологія - гірша смерті.
"Не маш любви, не маш згоди.
Од Жовтої взявши Води,
През незгоду всі пропали,
Самі себе звоювали"
Іван Мазепа.
13 липня 1985
Будучи у Черкасах, викроїв один день і з'їздив у Суботів, щоб подивитися, але мало чого там залишилося. Стоїть ще Іллінська церква, в якій "з превеликим плачем і жалістю" було поховано в 1657 року гетьмана Богдана Хмельницького. А жаль. Панько Куліш у романі "Михайло Чернышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад" описує будинок батька Хмельницького: "Будинок нічим не відрізнявся від звичайних будинків середнього дворянства... Ось шість черемх, що стоять в рядок перед вікнами... Трохи далі під крислатою яблунею ви бачите кам'яне корито, що його підтримують три леви. У кожного з левів у роті по срібному кільцю. До кілець прив'язували коней старшин, що приїжджали в справах до гетьмана... Ось старовинні низькі вікна з овальною дугою... Ось товсті цегляні упори, що виходять широкою п'ятою вперед від будинку... Ось тоненька гостроконечна башта, прибудована до північного рогу будинку замість упору... Ось широкий з дванадцятьма стовпами ганок, або, як тоді називали, рундук... Над ганком ... напівкруглий фронтон. На цьому півколі ліпною роботою зображено у барельєфі ведмедя, що видирає мед з вулика; кілька розламаних вуликів валяються біля його ніг, а пасічник підкрався ззаду до ведмедя і замахнувся на нього сокирою. Нам важко було б розгадати цю алегорію, коли б навколо неї не було напису: "Що буде, то буде, а буде те, що Бог дасть". Це було головне правило філософії Хмельницького і гасло до повстання...". На території суботівського замчища науковці ведуть розкопки. Ось така мала історія, що залишилася від великого Суботова.
15 липня 1985
Розповідав Ковердій, що у їхньому заповіднику багато зайців і лисиць, і вони зовсім не бояться людей, часто забігають у село, і їх собаки не "беруть". Він переконано говорить: "Ото, як біжить заєць по грунтовій дорозі, так і знай: за ним гониться лисиця. Чому по дорозі? Тому що дорога має багато різного запаху - і кінського, і собачого, і найбільше людського. У тих запахах легко ховається запах зайця і лисиця губиться, не бере його сліду. Лисиця хитра, але заєць не лише хитрий, а ще й розумний. Коли б люди їх не стріляли, вони б мирно жили з людьми, як собаки".
17 липня 1985
У результаті розвалу Римської імперії (IV ст. н.е.) утворилася Візантійська імперія. Святе. письмо було перекладено на грецьку мову. Католицька церква залишила собі латинську мову. Кирило і Мефодій переклали Св. письмо з грецької на староболгарську (Х ст.). Пізніше православні церковники назвали її церковнослов'янською, а не "руською".
* * *
Аби тихенько помолиться,
Пізнати Бога як любов,
Ощедрити і душу й кров,
Ми, курортники, прийшли
До Храму Божого. Були
Усі зворушені нівроку.
Прийшли і стали в церкві збоку,
Де від колон лежала тінь.
Душа росла у височінь,
Співала з парохом канони...
20 липня 1985
Найдавніша пам'ятка стародавньої літератури "Веди" написана санскритом (VIII-VII ст. до н.е.). Вона старіша за Біблію.
Північні причорноморські слов'яни мали свою писемність ще до впровадження староболгарської. Це підтверджує просвітитель Мефодій. У Корсуні (Херсонес) він бачив книжку Св. письма, написану слов'янською абеткою. Книжка не збереглася.
Це в якійсь мірі підтверджує і відомий російський учений М.Красуський, який 1880 року опублікував монографію "Древность малороссийского языка". Там є таке: "Занимаясь долгое время сравнением арийских языков, я пришел к убеждению, что малороссийский язык не только старше всех словянских, не исключая так называемого старословянского, но и греческого, латинского и прочих арийских языков".
Так пише вчений, а українофоби кажуть, що українська мова зародилася лише у XVI столітті.
21 липня 1985
Кажуть, допоки людина пам'ятає свою юність, доти вона душею молода. Далека юність, як далека зірка, хоч і не гріє, але створює ілюзію тепла, яке також потрібне душі, щоб захищатися від морозів. Добре, коли старість і юність ходять у парі.
* * *
Віджаріло серце - сива голова,
а чомусь бентежать юності слова:
"Я така щаслива!.. Наче дав хтось крила,
Щоб летіти в небо, де хмаринка біла,
де зоря вечірня над Дніпром леліє...
Я така щаслива, що й сказать не вмію".
Розгубив роки я у життєвім кросі,
а слова ті гріють мені душу й досі..
23 липня 1985
Наша історія - це граблі на які ми раз по раз наступаємо.
Коли Російській імперії запорозькі козаки були потрібні як допоміжне військо, Москва обіцяла їм золоті гори і вольності, а як така необхідність зникла, у 1775 році підступно зруйнувала Запорозьку Січ і козаків позбавила рідної землі. Таке саме сталося і з червоним козацтвом Віталія Примакова. Хто на черзі?
* * *
Здається, вийшла ти уже з руїн,
Змужніла і звелася із колін,
Міцна, як сталь, і думка є глибока,
Але і досі хвора й кособока.
Коли ж на ключ замкнеш свої пороги
І матимеш, як гострі леза, роги?
24 липня 1985
Василь Шевченко у статті "Прошу надрукувати..." ("Ленінський прапор") застерігає молодих поетів від "неясності фабули" і відходу від канонів поезії: "Поезія має свої закони і нехтувати ними не можна". Це правда, поезія має свої закони, але вони існують для того, щоб ними нехтували, інакше вона самознищиться.
Автор статті дорікає багатьом молодим поетам у плагіатстві. Це також правда, поетів-плагіатів "розплодилося" багато. Псевдопоети ганяються за славою, - хай навіть і фальшива, аби слава.
"Коммунисм... каждый имеет право на чужое". - Володимир Даль.
26 липня 1985
Деякі науковці кажуть, що М.Костомаров іноді помилявся в трактуванні історичних подій, а іноді говорив таке, що не викликає жодного заперечення, наприклад: "А німкеня цариця Катерина, курва всесвітня, безбожниця, убійниця мужа свого, востаннє доконала козацтво і волю, бо, одібравши тих, які були в Україні старшинами, наділила їх панством і землями, понадавала їм вольну братію в ярмо і поробила одних панами, а других невольниками".
Правдивіше не скажеш.
Наші місцеві поети не визнають верлібр за поезію. Кажуть, що це проза, бо не має рими і порушується метричність. Воно так, але втрата метричності та рими компенсується інтонаційною загостреністю й поетичністю самого змісту. Мені подобається верлібр, у ньому ширше поле для розкутої думки, ніж у метричному вірші.
* * *
Може, чекаєш?
Наше джерело між каміннями жебонить,
воно міліє...
А перебуле не повертається.
Може, чекаєш?
Багато води уже спливло,
а з мого глечика
ти ще й досі не пила.
* * *
Кожна людина - промінчик Землі.
4000000000 і 8000000 промінчиків...
Ось скільки світла на нашій планеті!!!
27 липня 1985
35 років тому мені якось сказав учитель з української мови і літератури: "Іван Франко, то український Мойсей, великий поет!". Учитель не пояснив, хто такий Мойсей, і я подумав, що Мойсей поет, як і Іван Франко. Тільки тепер, прочитавши Франка, зрозумів, що Франко і Мойсей - це ідейні вожді своїх націй. Саме так, мабуть, і хотів сказати учитель, але побоявся.
"Мій український патріотизм - то не сантимент, не національна гордість, то важке ярмо, яке доля положила на мої плечі. Я можу показувати своє незадоволення, можу потихо проклинати долю, що вложила на мої плечі те ярмо, але скинути його не можу, бо тоді б став підлим відносно власного сумління. І коли що полегшує мені двигати це ярмо, так це те, що бачу український народ, як він, хоть і нині бідний, слабий і безпорадний, але все-таки помалу підноситься, чує в щораз ширших масах жажду світла, правди і справедливості, і шукає шлях до них. Отже варто працювати для цього народу і ніяка чесна праця не піде на марне". Іван Франко. ("Дещо про себе самого")
* * *
Прийшла маленька тінь і сказала:
"Я Україна. Люби мене".
А він змовчав.
Тоді прийшла довга тінь і сказала:
"Я Україна. Шануй мене".
Він знову змовчав.
Він знав:
Україна тіні не має.
29 липня 1985
Майор у відставці Павло М. питає: "Чи може таке бути, щоб людина померла, а серце її билося?. - "Не може", - кажу. - "Може, - заперечує Павло. - Коли солдат іде в атаку, він уже мертвий, хоч серце ще б'ється".
Геніальність письменника полягає в тому, що він незалежно від своїх переконань і ставлення до життя, з великою художньою силою показує об'єктивну дійсність, існуючу правду в будь-якій художній формі.
Чи багато таких письменників? Мало, але вони є. Це - класики.
Сучасну бездарну, штамповану художню творчість, яка навалом друкується в періодичній пресі, дехто називає "ноєвим потопом".
Тепер цінують не талант, а вміння догоджати владі, тримати ніс за вітром.
3 серпня 1985
Поширюються твори самвидаву: "Лихо з розуму" В.Чорновола, "Інтернаціоналізм чи русифікація?" І.Дзюби, "Репортаж із заповідника ім. Берії" та "Серед снігів" В.Мороза, а також часопис "Український вісник".
Вражає не лише глибокий розум авторів, але і їхня мужність.
У "Книге для чтения", рекомендованій учням третіх класів, пропонують для прочитання поезію, в якій вихваляють "покорение природы". Є вірш "Война с Днепром", у якому такі рядки:
"И вот реке объявлена
Война, война, война!
. . . . . . .
...Где вчера плескались рыбы,
динамит взрывает глыбы...
Бой с Днепром ведет рабочий".
Такі вірші читати страшно. Якщо і далі друкуватимуть такого змісту поезію, то Дніпро із символу народного багатства, потужної сили, краси, радощів і здоров'я швидко переродиться у символ чорної сили. Хіба цього хочуть "дяді" від освіти?
8 серпня 1985
Я у Скадовську. Щоб потрапити на острів Джарилгач, треба сісти на катер, що возить туди пляжників, і за кілька хвилин ти вже там. Джарилгач - острів у Каркінітській затоці Чорного моря, довжиною 40 км., унікальна територія, тут ще уціліла первозданна трав'яниста рослинність південноукраїнської сухостепової зони. Острів оголошено державним ботанічним заказником. Але це на папері. Насправді пляжна зона. Пляжники не лише купаються в морі, але і розбредаються по острову - і буквально знищують первозданні трави: рвуть, витоптують, випалюють. Коли катери повертаються з острова, можна побачити не одну людину з оберемками трав "для ліків" або щоб "прикрасити унікальними квітами помешкання", або "в раціон для кролів"... Сергій Андрійович говорить, що вже звертався до державних установ, щоб захистили острів від поломництва пляжників, але віз і досі там. Голова Скадовського міського виконкому сказав, що острівний пляж дає чималий прибуток, поповнює казну міста, а це краще, ніж там якась трава.
12 серпня 1985
Є.Дацюк пише, що він 1948 року був арештований органами КГБ, засуджений за ст. 54-1, 54-11 КК УРСР на 25 років позбавлення волі у ВТТ (виправно-трудові табори), і п'ять років позбавлення прав після відбуття ув'язнення. Реабілітований 1954 року.
Євген Дацюк з дружиною та своїми доньками. 1988 р.
13 серпня 1985
Коли я їздив у Єреван одержувати автомашину ЄРАЗ для радгоспвинтресту, зупинявся у Сочі. Тоді горожани казали, що біля міста на дні морському планують побудувати ресторан, який називатиметься "Дари моря". Поряд із рестораном буде магазин, у якому продаватимуть різні дари Чорного моря. Ресторан зможе одночасно прийняти 300 відвідувачів. Тоді я в це не повірив. А сьогодні прочитав у газеті, що це правда.
Здається, що тут нового? Он японці на морі роблять штучні острови і на них будують містечка, а на дні морському квартали магазинів. Але ж це будують ресторан не в Японії, а в
Радянському Союзі, де на першому плані стоїть не побут населення, а військова доктрина: підземні колодязі - схованки для ракет з бойовими ядерними голівками. У цьому новина.
16 серпня 1985
Був на ринку.
- Як називається ваша груша?
- Бера.
- Бачу, що бера. Як далі?
- Що далі? Далі - сандалі.
- Розумієте, бера - це англійське слово. По-українськи воно означає - груша.
- А я про що кажу? Груша Бера. Берете чи ні?
Тридцять год вона росте у мене і всі знають, що це груша Бера, а ви щось таке вигадуєте. Так берете?
21 серпня 1985
Громадськість міста вирішила підтримати робітників Волзького автозаводу Тольятті - кожній людині відпрацювати добровільно і безоплатно сім днів у році на соціально-культурних об'єктах, що будуються,- поліклініках, магазинах, дитячих установах тощо.
Ось так, "вирішила громадскість" - працюй покірливо і не ремствуй.
"Лупайте сю скелю! Нехай ні жар, ні холод не спинить вас!". Іван Франко.
25 серпня 1985
Із Нової Каховки приїхав Віктор Ж. Розповідає, що прочитавши в якомусь журналі повідомлення про те, що в бельгійських парках та бульварах стоять спеціальні кошики-урни у формі голів фантастичних тварин. Коли людина підходить до кошика, "голова" відкриває пащеку і коли в пащеку кидають папір чи дрібне сміття, вона каже: "Дякую!" . Це забавляє дітей. Діти захоплено бігають по парку, збирають папірці і кидають у кошик. Вікторові захотілося самому зробити такого "кошика". Каже, довго ламав голову, але зробив. Правда, його "кошик" мав голову вовка і хоч не говорив "дякую", але відкривав пащеку і гойдав головою у знак подяки, коли кидали папірці чи дрібне сміття. Щоб переконатися в доцільності використання такої урни, поставив її у сквері - і треба було бачити, з якою радістю діти збирали папірці й кидали до "вовчої пащеки"! Урну він залишив у сквері... а вночі її хтось украв.
Віктор запропонував свій винахід міській раді, аби вона серійно наробила таких кошиків і поставила в парках. Йому відмовили, сказали, що не мають стільки міліціонерів, щоб ставити біля кожного кошика. Якщо порівнювати громадянську самосвідомість наших людей і бельгійців, то перевага, на жаль, буде не на нашому боці.
2 вересня 1985
Протягом майже всього дня простояв у черзі (вул. Радянська, "Відділ забезпечення населення паливом"), щоб одержати вугілля для опалення свого помешкання - і не дочекався. Люди, щоб отримати паливо, займають чергу з 5-ї години ночі, хоч організація починає працювати з 9-ї.
10 вересня 1985
Передала "Свобода", що 4 вересня у таборі загинув талановитий самобутній поет Василь Стус. Про такий факт наша преса мовчить.
Василь Стус уперше був засуджений за критику радянського режиму у 1972 році до 5 років позбавлення волі у таборі суворого режиму і 3 років заслання. У 1979 році повернувся до Києва, де продовжив правозахисну діяльність і писав чесну поезію, в якій виразив себе найповніше. У 1980 знову заарештований. Вирок - 10 років табору особливого режиму і 5 років заслання.
"Даждь нам, Боже, днесь! Не треба завтра -
даждь нам днесь, мій Боже! Даждь нам днесь!
Догоряють українські ватри, догоряє український весь
