6 серпня 1984

Снідали на березі річки Інгул. Гарний куточок. Тутешні діти вудками ловлять рибу, яка не ловиться. Річка спокійна, плеса рудуватого відтінку, тихі.

 

Місто Кіровоград (колишній Єлисаветград). Після хутора Надії, де ще блукають світлі тіні великих корифеїв театрального мистецтва - Тобілевичів, місто нам видалося сіреньким, дуже провінційним, навіть краєзнавчий музей не справив доброго враження.

Місто Переяслав-Хмельницький (до 1943 - Переяслав) 20 тис.ж., - стародавнє багате історією місто, розташоване на річці Трубежу. Вперше згадується в літописах 907 року. Було основним опорним пунктом Київської Русі в боротьбі проти половців, центр Переяславського князівства, зруйноване 1239 року монголо-татарською ордою. 1362 року відійшло до складу Литовського князівства. 1569 року - до Польського королівства. 1654 року у місті відбулася Переяславська Рада про приєднання України до Росії. З кінця ХVI ст. було одним з осередків народно-визвольного руху (Наливайка 1594-1596 р.р., Тараса Федоровича 1630 р., Павлюка 1637 р., Острянина 1638 р).

Оглянули:

1. Літературно-меморіальний музей Г.С.Сковороди, - колишній колегіум (зас. 1738 р.). У колегіумі 1753-1754 р.р. викладав поетику український просвітитель, філософ Григорій Сковорода.

2. Державний історичний музей, - міститься у будинку А.О.Козачковського, у якому Т.Шевченко написав літературні шедеври "Заповіт", "Наймичку", "Кавказ" 1845 року.

3. Залишки фортечних валів, побудованих за Володимира Святославича та Ярослава Мудрого.

4. Музей архітектури й побуту під відкритим небом, - диво-село, літопис народних будівничих ХІХ і початку ХХ ст.ст.

5. Діарама - музей, "Битва за Дніпро".

Місто надзвичайно цікаве історичними пам'ятками, архітектурою церков різних конфесій. Воно могло б стати меккою для паломництва шанувальників історії України. На жаль, такого зараз не спостерігається.

 

8 серпня 1984

Місто Канів (15 тис.ж.), відоме з 1147 року. Один із центрів Коліївщини. Найдавніші пам'ятки катакомбської культури (2-е тис. до н.е.), знайдено металеві вироби білогрудської культури (11-9 ст. до н.е.), кургани скіфського часу (7-2 ст. до н.е.).

1. Поклонилися пам'яті Поета, поклали квіти до його пам'ятника, що на Тарасовій (Чернечій) горі.

2. Оглянули експонати літературно-меморіального музею Тараса Шевченка.

* * *

Поміж музею світлих стін

Тобі, Апостоле, уклін.

Нехай наповниться по вінця

Твоїм вогнем душа вкрїнця,

Щоб скрізь вона була прекрасна,

Жила, горіла й не погасла.

Канів. Музей Т.Шевченка.

 

* * *

Якщо були Франко, Тарас,

І маємо мету здорову,

Мучителям не вбити нас,

Не розіп'ясти нашу мову.

 

10 серпня 1984

Хутір Закревка на Черкащині. Село Моринці. Село Шевченкове (Кирилівка). Ступаючи стежками, якими колись ходив малим Тарас, робишся морально чистішим, ясніше відчуваєш у собі українське коріння. Жаль, що пам'ятні місця Шевченка і досі зберігаються абияк.

 

11 серпня 1984

Місто Олександрівка на річці Тясмині. Історично-краєзнавчий музей. Парк. Місто Вознесенськ. Місто Миколаїв. Місто Херсон (пізній вечір).

Всюди із цікавістю оглядали визначні історичні місця, пам'ятки.

* * *

Над Херсоном теплі барви

І, немов іхтіозаври,

На Дніпрі косують оком

Білі судна ненароком.

 

16 серпня 1984

Із Миколою Братаном їздив у м. Скадовськ, провідали болгарську поетесу Розу Боянову. Вона з Болгарії на море привезла дітей. Я перекладав її поезії. Вони опубліковані у збірнику сучасних болгарських поетів "Линем до одного моря - океану" ("Таврія", Сімферополь, 1983). Зустріч була цікавою. Боянова розповідала про сучасний (прорадянський) творчий процес болгарських письменників, читала свої нові поезії.

* * *

Болгарочко, палкий тобі привіт!

Візьми у серце наш вкраїнський світ.

Коли твою огорне душу проза,

Шукай жар-птицю у Скадовську, Роза.

 

22 серпня 1984

Дмитрові Паламарчуку - 70. Надзвичайно працьовитий і ерудований поет, і перекладач художньої літератури. Переклав українською сонети Петрарки і Шекспіра, поезії Гейне, роман Г. Флобера "Саламбо", А.Франса "Лозовий манекен", "Пан Бержере в Парижі" та інше. В Інті він писав ліричні вірші і перекладав Шекспіра не без мудрої поради Григорія Кочура. Там я читав його перші переклади.

 

Знову пияцтву - бій! Преса пише, що засобом підвищення продуктивності праці, більш ефективного використання виробничого потенціалу є активне, наступальне здійснення заходів по боротьбі з пияцтвом, алкоголізмом, недисциплінованістю, крадіжкою і безладдям на виробництвах, що стало суспільною хворобою. Нагадують, що у Стародавньому Римі не дозволялося пити вино чоловікам до 30 років і жінкам будь-якого віку. А в стародавньому Єгипті був звичай під час гулянок ставити біля святкового столу скелет. Він нагадував пиякам про необхідність знати міру алкогольним напоям. Релігійні заборони виявилися найбільш ефективними у країнах ісламу, буддизму і конфуціанства. Там цілком заборонено вживати алкоголь. Вважають, що алкоголь від Азазеля, єврейського демона зла.

Є люди, які солідаризуються з Белінським, який писав: "Для нас нужен Петр Великий, новый гениальный деспот, который бы во имя человеческих принципов действовал с нами беспощадно и неумолимо".

Ментальність азіатів на крайню жорстокість цупка і заразлива.

 

1 вересня 1984

Із Валентином Шешуриним їздив у Кринки рибалити. Знайомий єгер поселив у невеликій кімнатці Будинку відпочинку. Протягом трьох днів плавали каюками по озерах і єриках, ловили рибу на гачок, а щук на доріжку. На острівцях варили справжню юшку. Тут ходять легенди, говорять багато доброго про Остапа Вишню, який щоліта приїжджав на відпочинок. "Хто в Крим - а я в Кринки!". На подвір'ї Кринок на постаменті височить його скульптурний бюст. У Кринках із Остапом Вишнею бував і Максим Рильський. Каже єгер: "Вони - нерозлийвода. Тільки вдвох - і на рибну ловлю, і в ліс за грибами". У Кринках усе овіяно романтикою: і запашні, широкоплесі лимани, Флорів і Казначейський, які єриками з'єднуються з річками Конкою та Кринкою, і окремі зариблені лимани Дідів, Мала Злодіївка, Велика Злодіївка, Круглик, Шия та ще з півдюжини інших, і неповторні краєвиди, і навіть нічне небо, про яке Остап Вишня писав: "А воно й справді: глибоке-глибоке, темно-синє, аж чорне, небо над нами, а зірок тих, зірок, та такі ті зорі чисті, такі осяйні, ніби хтось їх спеціально на цю ніч понадраював тертою з сирівцем цеглою...".

Споглядаєш на оте чудо природи і невільно стаєш щирим ідеалістом, чітко відчуваєш присутність Творця.

 

* * *

Зориста ночі колісниця

безшумно мчить.

У світлі місяця іскриться

за яром шлях.

Над ним блакить,

прошита срібними зірками,

налита пружними вітрами,

мажорно й гарно майорить -

Землі вітрило.

. . . . . . . . . . . . . . .

 

4 вересня 1984

Передала "Свобода": 19 років тому (4 вересня 1965 року) у київському кінотеатрі "Україна" відбулася прем'єра фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків", під час якого І.Дзюба, В.Чорновіл, В.Стус, М.Коцюбинська, Ю.Бадзьо та ще кілька письменників заявили протест проти нової хвилі репресій серед української інтелігенції. Того року у самвидаві вийшла друком монографія Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?". Письменниця, правозахисник Лідія Чуковська написала відкритого листа М.Шолохову з протестом проти його заклику на ХХIII з'їзді КПРС покарати письменників за "інакомислення" Ю.Даніеля і А.Синявського не на підставі закону, а "керуючись революційною правосвідомістю". У грудні того року голова КГБ СРСР В.Семичасний заявив про недопустимість артистам грати роль Леніна в одному кінофільмі, а в іншому - купця, злодія, невігласа чи п'яничку.

 

 

5 вересня 1984

У газетній статті "Правда про міжнародний сіонізм" ("Наддніпрянська правда") В. Сайко пише "На передньому краї сучасної ідеологічної боротьби одним з ударних загонів імперіалістичної реакції виступає міжнародний сіонізм... Він активно використовується імперіалізмом у боротьбі проти революційного, робітничого руху за національне визволення народів". (?). Сайко пише, що єврейської нації нема. "Немає ніяких підстав стверджувати, що радянські євреї і американські євреї належать до однієї нації, бо радянські євреї є радянськими і ніякими іншими за своєю культурою і соціальним укладом життя. Євреї, які живуть в Америці - американці і є такими за культурою". Він пише, що навіть в Ізраїлі є три групи єврейських націй: сабри (євреї палестинського походження), ашкеназі (євреї європейського походження) і сефарді (євреї - вихідці з країн Азії та Африки), тому, мовляв, однієї нації немає. Таку "науку" можна пристосувати до будь-якої нації, наприклад, до української: українці західних областей - одна нація; українці східних областей - друга нація, а українці зарубіжжя - третя нація.

Недавно мені мудрак сказав, що західні українці не належать до української нації, бо вони русини, а справжні українці це, нібито східняки. Абсурд. Нація визначається не економічними і не географічними ознаками, а генетичними.

* * *

Задля тебе, Україно, душу бережу.

Задля тебе тиші перейшов межу,

І твою звитягу,

і ясні думки

Пронести змагаюсь в Храм твій гомінкий.

 

Задля тебе йшов я прямо до мети.

Запізнав багато лиха, і біди,

І хоч був голодний, і німіла кров,

На колінкування у житті не йшов.

 

9 вересня 1984

Що це було? Преса і радіо знову заговорили про нерозгадану загадку, поставлену перед людьми кимсь невідомим - появу 2 грудня 1983 року об'єкту в небі над Україною, який летів і яскраво світився протягом 40 хвилин. "Воно" то нерухомо висіло в небі, то піднімалося високо вгору, то опускалося вниз і пульсувало. Згодом появилося над Білорусією і Центральною Росією. Його бачили сотні людей, фотографували, фіксували радаром. На запитання: що це було? Віце-президент АН СРСР А.Логунов конкретної відповіді не дав. Загадка залишається загадкою. Її необхідно розгадати, і вона буде розгадана. Тільки коли?

Коли Меней, впіймавши Бога за бороду, сказав: "Не хочу гендлювати, як ті крамарчуки, хочу господарювати, і не вчіть рибу плавати, знайся кінь з конем, а віл з волом, і не розмазуйте мені єлей, бо не куплятиму кота в мішку, хоч, шукаючи примарного щастя, хлебтав оковиту, бо тесть був такий добрий, хоч на хліб намазуй, хоч сидів не за цапову душу, а я викопав сім криниць живої води - і гріхи простилися, тільки чорт у сон знову приліз і шепоче, душу купує, та не продав, житиму у своїй хаті, яка по вікна в землю вгрузла, на слові чесному тримається". Хома із рота Менея, вирвавши палку тираду і розсіявши по землі, сиднем сидить, очікує врожаю.

У кожному малоросі живе українець.

 

15 вересня 1984

Хабарництво, корупція, телефонне право, кумівство, шахрайство, обман нівечать наше сучасне суспільство. І звідки така хвороба взялася? Хто її породив? На заводі робітниця гірко плакала. Її обдурили шахраї, пообіцявши за винагороду 30 тисяч рублів посприяти у придбанні квартири поза чергою, бо мають "свою руку нагорі". Вона повірила... і тепер плаче.

* * *

Карався за пісні не раз,

не два...

Та знову ними повна голова.

Безбоязні пісні

болючих тем

живуть в душі

і б'ють ключем.

 

19 вересня 1984

Є художні твори, які наснажують читача якимсь особливим притягальним магнетизмом. Читач, прочитавши такий твір, обов'язково читатиме його знову і знову. Так сталося зі мною, коли я в молодості прочитав віршовану п'єсу "Горе з розуму" Олександра Грибоєдова (1795-1829). Пізніше читав не раз. Сьогодні знову читаю, і знову отримую великий заряд естетичної насолоди. Сюжет п'єси на перший погляд простий - драматичний конфлікт розумного, благородного, волелюбного Чацького з оточуючим його рутинним середовищем, - 25 дурнів і один розумний, якого ніхто не розуміє. У творі гостро показана царська Росія, - "25 дурнів" - це груповий портрет російського суспільства, в якому процвітає чванство, лакейство, азійщина. Драматичний твір завдав сильного удару російському абсолютизмові. Недаремно і досі у народі живуть фрази із п'єси, що стали афоризмами: "Блажен, кто верует, тепло ему на свете", "Служить бы рад - прислуживаться тошно", "Дома новы, но предрассудки стары" та інше. Олександр Грибоєдов народився в Москві у родовитій сім'ї. В одинадцятилітньому віці вступив до Московського університету. досконало володів багатьма іноземними мовами. 1826 року був заарештований за підозрою у приналежності до товариства декабристів. За кілька місяців звільнений і за написання "крамольної п'єси " Горе з розуму" цар призначив його посланником у Персію, де 11 лютого 1829 року у віці 34 років Грибоєдова було вбито у Тегерані місцевим населенням, яке виступало проти російської експансії. Долі письменників складаються по-різному: одних за життя гріють промені слави, потім їх імена і їхні твори забуваються. Інші, зневажені за життя, здобувають безсмертя, написаши навіть один твір. Правду кажуть: великі таланти - трагічні. Коли я ьув у Грузії, поклав квіти до надгробку Грибоєдова, що на Пантеоні.

 

23 вересня 1984

Олександру Довженкові, творцю фільмів, які стали кінокласикою, - "Звенигора", "Іван", "Земля", "Арсенал", 90 років від дня народження.

У "Літературній Україні" № 36 ц.р. нарешті згадали, що геніальний кінорежисер Олександр Довженко не лише досконало володів німецькою мовою, але і німецькою писав статті, і друкував їх 1930 року у Берлінській газеті "Райхсфільмблат". Статті досі були не відомі радянському читачеві. Дві статті в перекладі українською вперше публікуються в "Л.У". Слава Богу, що хоч це стало відомо. А скільки ще за сімома замками? Про це Олесь Гончар у статті "Від Сосниці до планети" пише тільки натяками.

 

29 вересня 1984

Був у Києві, їздив до Григорія Кочура. Він щасливий, що про його переклади позитивно пишуть у пресі, говорять як про феноменально обдарованого перекладача. Г.Кочур надзвичайно скромна людина і, розповідаючи про свої успіхи, говорить не хвалькувато, а ніби соромиться похвали. Відомість йому принесла не книга В.Мінача "Живі і мертві", 1961 рік, Київ, яку він переклав із словацької мови (про роман Мінача він завжди чомусь уникає говорити), а збірка перекладів "Відлуння", в-во "Дніпро", 1969, - передмова "Шляхи пізнання" Віталія Коротича.

 

7 жовтня 1984

Радіо "Свобода" передало: У в'язничній ленінградській лікарні помер журналіст і правозахистник Валерій Марченко. З приводу його смерті президент США Р.Рейган зробив спеціальну заяву, в якій висловив жаль і обурення з приводу його передчасної смерті, підкреслив велике значення його боротьби за свободу і демократію. В.Марченко вперше був арештований у 1973 році за написання низки статей про занепад національної української культури, і засуджений до 6 років ув'язнення в таборах і 2 років заслання до Сибіру. Вдруге арештований у вересні 1983 року, а засуджений у березні 1984 року на 10 років таборів і 5 років заслання.

* * *

Якщо почнуть облудні яничари

роздмухувать нові пожари,

брате, не мовчи!

 

Якщо ліпити стануть фарисеї

з твоїх дітей собі лакеїв,

брате, не мовчи!

Не загуби у суєті Свободу,

тримайся кореня народу.

 

11 жовтня 1984

В Іванівській райсільгосптехніці працює юристом правнук Т.Г.Шевченка Петро Харитонович Шевченко. Багато цікавого розповідав про свій родовід. Його рідний прапрадід Микита Григорович був рідним братом Тараса Григоровича Шевченка. Петро Харитонович народився у селі Шевченкове (колишня Кирилівка) Черкаської області, у тій же хаті, що і Тарас Шевченко. Показував родинні фотосвітлини. На одній із них його батько Харитон Прокопович, знятий у 1930 році біля Шевченкової хати з Григорієм Петровським, на інших - син Стефаника з Харитоном Прокоповичем, є знімок Т.Г.Шевченка з останнього його приїзду в Кирилівку. Петро Шевченко пише вірші на стереотипні теми:

 

"Якби побачити ти зміг,

Яка возз'єднана, єдина,

Між дорогих сестер своїх

Цвіте Радянська Україна!

Вже не Кирилівка убога -

Шевченкове нове зросло.

А в ньому клуб, колгосп і школа,

Сади прикрасили село".

16 жовтня 1984

Завершено найтриваліший 237-добовий пілотований політ (Союз-7 - Союз-Т-11), у якому брали участь космонавти Леонід Кизим, Володимир Соловйов і Олег Атьков, наш земляк, херсонець.

 

На заводі відбулася лекція "Високоефективна праця, успішне завершення п'ятирічки - обов'язок кожного, усіх трудових колективів".

Невільно пригадується, у Загорянівці сусід Степан М. на п'ятирічку казав: "Пийте воду, їжте січку // виконуйте п'ятирічку!".

 

20 жовтня 1984

Ремонтують пам'ятник Джону Говарду в Херсоні. Кажуть, батьки міста очікують делегацію із Англії. Це добра ознака. Добре і те, що Херсон не закрите місто і зарубіжним туристам не зачинені двері. Дніпропетровськ, Ізмаїл та ще деякі міста України іноземним туристам відвідувати заборонено.

 

Був у міському загсі на церемонії реєстрації подружжя (Василя і Олі). Член міської ради, жінка, виконавець урочистих обрядів, вітаючи російською мовою шлюбну пару, говорила таке: "Вы заключаете семейный союз под мирным небом нашей необъятной советской Родины, руководимой партией Ленина, которая ведет счастливой дорогой к коммунизму.. Прошу жениха и невесту стать на рушничек..."

Із гурту гостей хтось голосно сказав: "А чому не на "полотенце"?

 

22 жовтня 1984

Знайомий самодіяльний поет Роман почав писати вірші російською мовою. Питаю: Що змусило тебе залишити українську і перейти на "общепонятный"? Він відповів не одразу, довго думав, ніби щось пережовував у собі, потім сказав, що тепер усе по-російськи і україномовну поезію не читають, народ не сприймає українську мову, не хоче за неї боротися, а поскільки не хоче, то чому він повинен хотіти, навіть Шевченко і той, коли зрозумів, що українська мова не виживе, почав писати російською. Я пояснив, що Шевченко писав прозові твори і щоденник російською, але не тому, що "українська не виживе", а тому, що йому заборонялося малювати і писати, а він був покликаний Небом писати, тому писав і друкував, але під прибраним іменем К.Дармограй. Тільки через двадцять років царська охранка розшифрувала, що під псевдонімом Дармограй був Шевченко.

Зрештою, якщо я не писатиму українською, ти не писатимеш та ще хтось не писатиме, то тоді справді українська мова може загинути.

"А я і не знав", - молодий сказав поет, вилупивши очі.

 

Генеральний секретар ЦК КПРС К.Г.Черненко відповів на запитання Президента США Р.Рейгана: чи готовий Радянський Союз вести діалог із США про контроль над озброєнням з виробленням угоди про повну і загальну заборону ядерної зброї? (газета "Наддніпрянська правда). Черненко відповів, що так, готовий. Це перше розумне зрушення в новій політиці Кремля. Поганий мир кращий доброї війни. Дай, Боже, нашому теляті вовка з'їсти.

 

Дехто прізвище Пікассо ставить наголос на другому складі, інші - на останньому. Пабло Пікассо за національністю іспанець, народився 1881 року на півдні Піренейського півострова, де наголос ставлять на другому складі, але більшу частину свого життя він прожив у Франції, де наголос ставиться на останньому складі слова. Геніальний майстер пензля прожив до дев'яностолітнього віку.

На жаль, і досі трапляються "художники", які зациклилися на соцреалізмові, і картини Пікассо називають дитячими витівками. Не розуміють, що мистецтво - це витвір постійно оновлюючого світу людської уяви. Пікассо - відкривач і послідовник такого світу.

 

28 жовтня 1984

Заводською автомашиною їздив у Кіровоград, розслідував обставини нещасного випадку, що стався з провідником готової продукції Кравченком. Щоб поправити димохідну трубу "буржуйки", яка чомусь перекосилася, провідник виліз на дах вагона, над яким була тролея електромережі 27500 вольт, і був смертельно вражений ел. струмом. Зі мною їздила його дружина. У моргу було ще п'ять небіжчиків, крім провідника. Я запитав лікаря: Хто такі? "Алкаші й бездомники. Померли у підвалах та під парканами цього місяця " - відповів лікар. Мені подумалося: скільки ж тоді таких померло за місяць по Україні? А по СРСР?

На таке запитання ніхто не відповість. Нещасні випадки з летальним кінцем розголошувати заборонено. Інженер з техніки безпеки про такий нещасний випадкок на виробництві змушений передавати у Київ за спеціальним кодом.

 

"Мы живем, под собою не чуя страны,

Наши речи за десять шагов не слышны".

О.Мандельштам

 

1 листопада 1984

Був у колгоспі "Шлях Ілліча". Напередодні мого приїзду голова колгоспу наказав зрубати розкішні багатолітні ясени, що росли перед будинком правління колгоспу, "щоб було видно вивіску колгоспу і не затіняли Дошку пошани передовиків виробництва". Інженер з техніки безпеки сказав мені: "Бачиш, що голова зробив? Пеньки - це його моральний портрет". А мені подумалося, що це портрети і колгоспників, які не перечили голові рубати ясени.

 

4 листопада 1984

Цього року археологічні розкопки курганів біля селища Сиваші відкрили надзвичайно цікаву сторінку минувшини. Лаборант Херсонської експедиції Інституту археології АН УРСР С.Романчук знайшов у кургані поруч похованих чоловіка і жінку. Біля них загнуздані й осідлані коні: один для жінки і два для чоловіка. У небіжчиків були речі, якими користувалися за життя: у жінки браслет і опахало, а в чоловіка різноманітна зброя і золотий динарій візантійської імператриці Феодори. Відкрили пам'ятки степівчан, які мешкали на території сучасної Херсонщини протягом другого тисячоліття до нашої ери - середини другого тисячоліття нашої ери. Тут письменникові багатющий матеріал для історичних творів. Не вичерпаний колодязь цікавих тем.

За переказами стародавніх греків наприкінці VП століття до н.е. кіммерійців із "херсонщини" витиснули скіфи. На зміну скіфам прийшли сармати. Сармат змінили племена печенігів, половців, монголо-татар... У кургані поблизу селища Сивашів знайдено розбиту вапнякову "бабу" - статую воїна в обладунку. Стародавній митець відтворив у камені чоботи і розшитий каптан, прикрашені чеканкою шолом і нагрудні зерцала, пояс з підвішеним до нього мечем, колчан зі стрілами, лук, кресало, гребінець та інші дрібні речі.

 

* * *

В рясні степи Херсонщини іди.

Отам мандрують у кибитках скіфи -

Живі легенди й соковиті міфи, -

Історії нев'янучі сліди.

 

10 листопада 1984

Був у Дніпропетровську. Зустрівся із Соколовським. Розмовляючи про літературу, я сказав, що появився цікавий поет Микола Мірошниченко, його чотиривірші я читав у "Літературній Україні" ще 1981 року, але і досі деякі з них пам'ятаю, наприклад:

"цей вірш Сапфо, ця світляна кура,

цей фапс: цей жовтий лист,

ця золота кора -

це скіфське дерево, жарінь-жура!

... тріпоче серце на кінці пера".

 

Соколовський сказав, що Мірошниченко його прийомний син. Я не став детально розпитувати... При нагоді розпитаю.

Поет зі світлим духовним обличчям може вершити свою літературну долю без будь-чиїх підказок.