Григорій Вас-ко викладає в школі фізичну культуру. Учні 9-го класу на своїх майках намалювали левів. Парторг школи, побачивши таку "диверсію" схопився за голову: "Як посміли?! Аджеж леви - це герб буржуазної Англії!..". Наказав негайно змити левів і намалювати червоні зірки. Педагогові Вас-ку, як і треба було очікувати, винесли догану за "политическую незрелость", хоча він і безпартійний.
У клубі письменників говорили про нові книжки. Поезію Кацева видавництво "Крим" могло б видрукувати поточного року аби він написав хоча б одного вірша проти сіоністів. Кацев на пропозицію видавництва відмовчується. Він член СПУ, пише поезію єврейською мовою. Його вірші перекладає М.Братан. Вірші цікаві, серйозні.
11 червня 1971
Місяць тому голова обкому профспілки працівників харчової промисловості М.І.Коршун порекомендував директорові винзаводу внести моє прізвище до списку туристів у Болгарію як активіста профспілки й позаштатного технічного інспектора обкому профспілок. Заводу виділили три путівки. Віддали М. Головіну, Дешко і мені. На всіх написали гарні характеристики, директор Онищенко їх підписав, крім моєї. Довго зволікав, очікував відповіді з КГБ. Нарешті відповідь надійшла позитивна і мені запропонували здати до каси 37 руб. (50 % за путівку), 10 руб. на автобусний квиток до Одеси і 110 руб. для обміну на болгарські леви.
А сьогодні сказали, що хоч відділ КГБ по репресіях дозволив мені їхати до Болгарії, але відділ по українському націоналізму заборонив. Ось так вискочили, як Пилип із конопель. 24 роки минуло відтоді як мене судили за ст. 54, а і досі не можуть простити, і не простять. Така вже їхня імперська совєтська порода. "Не жди сподіваної волі...".
"Ти, брате, любиш Русь, як хліб і кусень сала, -
Я ж гавкаю раз в раз, щоби вона не спала...". -= Іван Франко.
14 липня 1971
До мене додому приходив Олександр Гринько, провідний артист театру ім. Заньковецької (Львів). Із ним їздив човном у Цюрупинськ. Там до нас приєднався Любомир. Плавали Конкою, озерами та єриками. Чарівний наш край своїми широкими зеленими плавнями, звивистими ручаями, єриками, острівцями і притоками Дніпра! Коли уважно споглядаєш світлі плеса річки, внутрішним зором бачиш сліди далеких пращурів. Бачиш коріння свого народу.
Олешківська Конка. М.Василенко і колишній в'язень, народний артист України Олександр Гринько з друзями.
Олександр Гринько - багатолітній політичний в'язень режимних таборів, засуджений 1941 року за український націоналізм на 10 років ув'язнення. Карався зі мною в Інті, Комі АРСР. Звільнився 1956 року. Тепер працює артистом в українському драматичному театрі ім. М.Заньковецької. Він пройшов усі круги пекла, але не згубив себе як людину. Молох репресій, який котився нашою землею, нівечив не тільки окремі постаті, але й увесь народ, та не зламав його. Наш народ має винятковий імунітет виживання. Це - мужність і працьовитість, героїзм і безнастанний потяг до свободи.
Спілкування з духовно близькою людиною - одна з найбільших розкошів, дарованих Богом.
29 липня 1971
Це літо врожайне на гостей. Уже були Олександр Олександров із дружиною Наташею, доцентом Одеського інституту, москвичка Віра Безверха із сином, двоюродний брат, майор Віктор із Москви та ін. Відпочивали на Дніпрі, їздили на Арабатську стрілку. А сьогодні приїхав із Одеси професор Мальський із дружиною, їздили на дачу до Володі Губченка. Тоня Г., доцент педагогічного інституту, розповідала як вона брала участь у міжнародній конференції агрономів по вирощуванню помідорів, що проходила у Болгарії. Від Радянського Союзу було 5 науковців- кандидатів біологічних наук. Говорила, що всі учасники конференції зарубіжних країн володіли англійською мовою і нею спілкувалися між собою. Наші науковці мали перекладачів. Перед вилітом до Болгарії нашим науковцям у Московському міністерстві читали лекцію етики та естетики. Рекомендували не вживати часнику та цибулі, щоб погано не пахнути на засіданнях, не їсти гороху та щоранку чистити зуби... Чом не епоха Петра Першого?! "Усе повертається на круги своя, і що було, те буде, і нема нічого нового під місяцем" ЕКЛЕЗІАСТ.
Бачився з Гриньком. Він брав участь у виставах трупи заньківчан "Камінний господар" Л.Українки, "Тоді в Тегерані" В.Єгорова, "Гайдамаки" Т.Шевченка, "Блакитна троянда" Л.Українки, "Суєта" І.Карпенка Карого, "Сестри Річинські" І.Вільде. Я дивився усі вистави. Молодці заньковчани! Здається, єдині на Україні з подібних театрів так сміливо засівають душі глядачів дорідним зерном високого національного мистецтва, навчають розпізнавати головне в житті - самих себе. Нація почала відновлювати свою пам'ять, згадувати давнє і недавнє минуле. Справжні патріоти шукають правдиву Україну - такою, як була, а не такою, як нав'язують російські шовіністи.
30 липня 1971
Усі гості розїхалися. Їздив із Ліною та Валентином у село Комишане на Сергійкове весілля. Його батько (Михайло Артеменко) працює в Білозерському райкомі КПУ. Весілля пройшло в гарному народному традиційному стилі. Віктор, старший син Михайла, мій хрещеник. Моя тітка Марія хрестила його таємно від зятя і хрещеним батьком назвала мене, коли я був на Півночі. Михайло від кумівства не відмовляється.
Віктор одружився з росіянкою. Вона розмовляє виключно російською, а він тільки українською.
Хлопчик років п'ять співав:
Хорошо быть кисею,
Хорошо - собакою, -
Где хочу, там писяю,
Где хочу, там какаю.
4 серпня 1971
А.Звірика викликали в обком КПУ "на розмову" у зв'язку з доносом І.О. Плахтіна. Кілька днів тому Плахтін розповідав Звірику як він у минулі роки успішно розкуркулював куркульські родини, будучи активним членом комітету по експропріації. Тоді Звірик, мов би сказав, що він і тепер міг би розкуркулювати, але вже отих, хто тепер господарює у "білому домі", і показав на будинок обкому КПУ.
Із Ярославом їздив у Загорянівку. Хоч селу вже уготована доля: померти, але поодинокі хати ще цупко тримаються коріннями рідної землі, надіються на якесь чудо, залишаються
оптимістами без оптимізму. Гірше деревам. Вони, занедбані, без води і доброї людської руки болісно хапають жовто-зеленими ротами повітря, задихаються від спраги, помирають на очах людей.
М. розповідає: "Маю онука Юрка, на мої поради аби щось зробив по господарству, каже, не давайте мені ваших ідей, я маю свою. А сьогодні я йому сказав: якщо матимеш тільки свою ідею, то будеш у Сибіру. Бери приклад з комуністів, вони мають чужу ідею, і тому живуть приспівуючи. Правильно сказав?".
9 серпня 1971
З Ліною відпочиваю в пансіонаті "Арабатська стрілка". У нашому будиночку Віра Безверха, Сергійко, Наталя, Женя Суріна. Море пречудове!
М'яке ніжне сонце і заспокійлива романтична тиша. Відпочиваючих багато, але поскільки берег великий, то і "густота населення помірна". "Дикуни", які без путівок приїжджають автомашинами, поселяються вподовж берега окремо від пансіонату. Ставлять намети, із місцевого матеріалу будують "житла", кабички - так і живуть. Ні туалетів, ні вигрібних ям для сміття, ні питної води...
Приїхав А. Дельфер, привіз на море родину Панасюка, директора консервного комбінату. Привітавшись, говорить: "Можна скупатися в азовской мочи?".
Зі Львова на море приїхало подружжя Мельничуків- Ярослава (Сяйця) і Володимир (Влодко).
Ярослава розповідала як у 1948 році у Карпатах МГБ, ув'язнивши її, спровокувало "бочку". Огидний засіб слідчого.
Марія Валаніна-Москаленко, мати славетного Корольова, у книзі "Слово про Корольова" з почуттям української патріотки та з болем в серці пише про свого сина. Її стаття читається "між рядками". Наприклад, "Коли сину було дуже тяжко, я пішла до Громова, перед яким благоговів син... Клопотання друзів допомогало... Та ще більше сприяли Сергієві його воля, мужність, велика оптимістична вдача і частково - доля: перед війною, живучи на Півночі...". Далі не написала, що "живучи на Півночі" він перебував в'язенем у сталінських таборах. Може злякалася, а може, не дозволили написати.
Як тут не згадати древнє: Допоки очі є і вуха в тебе, сліпим, глухим у цьому світі будь.
14 серпня 1971
Додому з Генічеська поверталися міжміським автобусом. Квитків не було, довелося діставати "з-під поли". На автовокзалі у пасажира хтось украв валізу. Пасажир звернувся до диспетчера з претензією. Дисптчер- жінка сказала: "Сам винен". Пасажир розлютився й розтрощив скляну перегородку каси.
На автовокзалі Нової Каховки до салону автобуса зайшла пристойно одягнена, гарна з лиця молодичка і, проливаючи сльози, почала просити гроші на квиток до Ленінграда, бо її обікрали і вона вже другу добу нічого не їла. Пасажири почали діставати гаманці.. Раптом старенька пасажирка, яка сиділа попереду мене сказала: "Галю, як тобі не соромно! Кого дуриш?" Прохачка знітилася й вискочила із автобуса, мов вітром здуло.
Микола Зелененький зі своїм начальником збирається їхати на полювання туди, де "тільки Кочубей полює". Тепер найшкідливіші браконьєри - це начальство. Вони не тільки полюють птахів та звірів недозволеними засобами, але і дають приклад "меншій братії", а менші ще меншим...
"Пример заразительный. Все вокруг народное, все вокруг мое". Там, де приживається вседозволеність, там гине сумління.
Семен Палій, фастівський полковник, у 1709 році виступив на боці Петра 1, пізніше закатований Петром у Сибіру. Гарний приклад для нащадків: ніколи не вір московським узурпаторам.
15 серпня 1971
У мисливському товаристві дістав путівку на пернату дичину. Усю ніч просидів у плавнях. Яка то була ніч! Яка краса довкілля при окатому небі, коли ніжиться ніч у світлі великих зірок і повного принишклого місяця! Скільки різних барв і потаємних звуків! Коли глибоко вслухаєшся, вдивляєшся в них, здається, що тебе вже немає, ти вже сам став отими барвами і звуками, які чує і бачить твоя душа.
Качки на озеро чомусь не сідали, мабуть, якимсь чином довідалися про мою присутність. Додому повернувся "порожняком", але без розчарування. Душевний спокій - місток до щастя.
13 вересня 1971
У механічній майстерні читали газетну статтю про лунохід. Слюсар сказав: "То все газетні байки. Апарат апаратом, а без людини не обійшлося. Замкнули людину в апараті - і будь здоров! А вам пишуть, мовляв, сам апарат приземлився, сам походив по місяцеві і сам злетів, і прилетів назад.".
Прості люди не вірять газетам, навіть коли пишуть правду.
На заводі відкриті партійні збори. На збори
запросили і безпартійних. Парторг, виступаючи, сказав, що комуністам необхідно пильніше придивлятися до своїх друзів та знайомих "с целью пресечения антисоветщины". Він сказав, що минулого року на параді один "грузин" перед трибуною підняв портрет Сталіна, а сьогодні наш тракторист пустив антирадянську агітку. А було так. Тракторист у гурті робітників, розглядаючи медаль "За доблестный труд", висловив подивування: "Інтересно! - сказав. - На медалі Ленін дивиться вліво, а на грошах - вправо".
Парторг, який стояв недалеко, крикнув: "Ваня!.. Перестать!.. Ленина не обсуждают".
Присутні знизали плечима, шофер сказав: "Що, Ваня, ляпнув?" Оце і вся "антирадянщина".
Для колективного збірника переклав п'ять віршів карачаївських поетів.
Заходив у редакцію "Наддніпрянської правди". Показав свої нові поезії Кокостіковій. Вірші їй сподобалися, вона сказала, що опублікують у газеті. Проте, коли пішла за дозволом до Гайдая і сказала, хто автор віршів, Гайдай друкувати заборонив.
"Ніхто не забутий, і ніщо не забуто!". Закон клубка: скільки нитка намотувалася, стільки й буде розмотуватися.
5 жовтня 1971
На заводі термінова нарада партійного бюро та членів заводського комітету профспілки "По вопросу срыва учебы коммунистического труда" Виступив парторг:
- Если мы не заполним головы рабочих своей идеей, их заполнят другие...
На заводі діють три школи комуністичної праці, де робочим викладають основи соціалістичної економіки та наукового марксизму-ленінізму. Робітники демонстративно від шкіл ухиляються, дисциплінарні стягнення не допомагають. Лекцію на міжнародні теми читав лектор обкому КПУ Рябов. Він у промові часто вживає: "Это не для печати, говорю только вам".
Але оте "не для печати" уже давно відоме світові. Шкода часу. Аджеж з усіх утрат, втрата часу найтяжча.
"Не позволяй душе лениться.
Чтоб воду в ступе не толочь,
Душа обязана трудится
И день и ночь, и день и ночь".
Н.Заболоцкий
Приходив дядько Гнат. За обідом згадував свого загорянівського сусіда Заболотька. Він один з усіх у селі не вступив до колгоспу, незважаючи на шалений натиск з боку сільської ради. Жив убого, працював багато на різних тимчасових роботах - майстрував односельцям меблі, мурував груби, печі, копав людям городи, погріби, басини тощо. Прожив 104 роки, а його дружина 106.
У селі Загорянівка ящур. Навколо села вирили глибочезну канаву, ні проїхати, ні пройти. Люди сидять, як на острові.
21 жовтня 1971
Збори письменників. Виступали члени СПУ, говорили про одне й те саме: партія вимагає писати про сучасника, його трудові звершення і партійність.
Появився новий "твір" безіменного автора:
Бровы черные, густые,
Речи длинные, пустые...
Кто даст правильный ответ,
Тот получит 10 лет.
Ніхто так швидко і влучно не відкликається на теми сучасності, як безіменний автор. Герострат, щоб прославити себе, спалив Храм. Поет, щоб прославити Храм, спалює себе.
З Ліною ходив до дядька Петра Губченка. Йому 88 років, дружині 87. Він фанатично вірить у Бога. Але разом з тим у кімнаті на стіні поряд із віконою св. Миколая повісив (на всякий випадок) портрет Леніна.
10 листопада 1971
Із М.С.Кабаненком їздив у Крим, мали відрядження від винзаводу. Із видавництвом " Таврія", домовлялися про видання книжки "Історія Херсонського виноробного заводу". Дякуючи Кизі, помічникові першого секретаря обкому КПУ, директор видавництва погодився видрукувати книжку поза чергою.
Оскільки вільних номерів у готелі не було, Кизя поселив нас в обкомівському "гуртожитку". Кизя - невисокого зросту, обличчя овальне, щоки рожеві, очі сірі метушливі. Вечеряли разом. Він від горілки швидко охмелів, але внутрішньо намагався триматися зібраним і витриманим. Боїться почути "крамольного". Коли заходила мова про партійну мораль чи поведінку окремих чиновників, одразу змінював тему. Любить давати поради.
Хто собі не знаходить стежку, той іншим указує шлях.
12 листопада 1971
З Кабаненком та поетесою В.І.Невінчаною заходив до редакції художньої літератури.
Мою збірку поезії "Переліски" (закрита рецензія С.Литвина) "зарізали". Причина стара - не відповідає сучасним вимогам. Церберове око зірко дивиться. Якийсь філософ казав: Мудрий зрозуміє дурня, оскільки сам колись був таким, однак дурень ніколи не зрозуміє мудрого, оскільки не був мудрим.
Іноді думаю, де зарите зло, яке породило духовно сліпу творчу інтелігенцію? І відповіді не знаходжу.
"Семнадцать месяцев кричу,
Зову тебя домой,
Кидалась в ноги палачу,
Ты сын и ужас мой.
Все переплуталось навек,
И мне не разобрать
Теперь, кто зверь, кто человек
И долго ль казни ждать".
А.Ахматова.
21 листопада 1971
Ходив у винтрест із інженером Чернегою. Йому 58 років. Розповідав, що займав партійні посади на заводах. Він з обуренням говорить про розбещеність начальства, яке "безсоромно усе тягне із заводів та радгоспів, дає поганий приклад робочим". Шкодує, що на них немає Сталіна, "треба таких стріляти і в тюрми саджати".
Вожді великі тому, що люди перед ними стоять на колінах.
Недаремно кажуть, людину робить час, але такою, якою вона дозволяє себе зробити.
Притча.
Якось чоловік надумав збудувати церкву. Зробив підмурівок, поставив стіни, а вони потонули в землю. Чоловік не опустив руки, продовжував будувати. На стіни, що ледь визирали із землі, поставив дах, але і дах потонув, тоді він на вершечок даху поставив хреста. І сталося диво!
Церква піднялася із землі і засяяла всією своєю красою.
Притча має таємний зміст. Вона говорить про українських патріотів, які намагаються за диктатури Кремля розбудити народ і побудувати вільну Україну.
Максиміліан Волошин у біографії пише: "Моє родове ім'я Кириєнко-Волошин, йде воно із Запорожжя. Я знаю з Костомарова, що в ХVI ст. був на Україні сліпий бандурист Матвій Волошин, з якого живцем здерли шкіру за політичні пісні". Максиміліана Волошина, видатного поета, зрусифікували, і він числиться російським поетом.
Іван Сірко - кошовий отаман Запорозьких козаків. Талановитий полководець. У народі живе легенда, що Сірко народився із зубами. Це була ознака, що успішно долатиме клятих ворогів. Сірко допомагав французам, які боролися за свою незалежність. Своїм кошем із 1000 козаків розгромив сімдесятитисячну армію Габсбургів. За відвагу і щирість французи поставили у Парижі йому пам'ятник, який зберігається й до тепер.
Кому тільки успішно не допомагали запорізькі козаки здобувати незалежність - французам, полякам, москалям, кримським татарам...
1673 року за опозицію цареві та його ставленикові І.Самойловичу Сірко був засланий на каторжне життя в Сибіру, - місто Тобольськ.
Коли 300 тисячна османська армія пішла війною на Російську імперію, цар згадав Сірка як талановитого полководця. Він повернув його із Сибіру, дозволив очолити кіш запорозьких козаків, які виступали проти Османської імперії. Сірко погодився і покірливо воював, платив своєю кров'ю і кров'ю козаків за існування Росії. Помер Іван Сірко 4 травня 1680 року. Похований у селі Глушківка на Запоріжжі.
Коли почали робити Каховське водосховище, його прах перенесли на вище місце, на територію теперішнього села Капулівки.
Були й інші українці.
Павло Полуботок - наказний гетьман Лівобережної Ураїни, народився 1660 року в родині переяславського полковника Леонтія Полуботка.
П.Полуботок організував і очолив групу українських старшин, які були невдоволені царським наказом про обмеження козаків політичними і громадськими правами і свободами. Домагалися від царя скасувати заборону виборів гетьмана і ліквідацію Малоросійської Колегії. За таку політичну "зухвалість" Павло Полуботок у 1724 році царем Петром був закатований у московській в'язниці.
22 листопада 1971
Їду в Одесу. Зі мною їдуть представники винтресту В.С.Готліб, В.І.Яструб та В.І.Кравчатий. Від міністерства маємо завдання: перевірити стан техніки безпеки й охорони праці у винрадгоспах Одеської області.
23 листопада 1971
Перевіряв стан техніки безпеки та охорони праці у винрадгоспі "Дністровський" Одеської області.
Винрадгосп "Дністровський" заснували на базі колишнього німецького села Ноєнсбург. До війни село було одне з найзаможніших сіл на Одещині. У 1945 році усіх німців, мешканців села, МГБ репресувало і вивезло до Сибіру. Знищилися виноградники, загинули фруктові дерева, занедбалися посіви, розвалилося тваринництво... Хати зруйнували і каміння від них вивезли до Одеси на будівництво шосейної дороги. Коли вийшла постанова про заснування радгоспу, у селі залишилося десять садиб, а було сто. Почали будувати нові стандартні будинки, возити каміння, але вже з Одеси. Зараз колишні німецькі будинки, які залишилися, виокремлюються від нових своєю добротністю й оригінальним архітектурним стилем. Нові будинки маленькі за розміром, стандартні за архітектурою, видно, що будували байдужою рукою.
Людина тим і є людиною, що їй болить пам'ять. Історію не можна ні поліпшити, ні погіршити, ні замовчати - казали древні мудрі люди. А ми упродовж багатьох років тільки те й робимо, що переписуємо історію в догоду комусь.
24 грудня 1971
Їздив у "Будинок книги" за 6 томом літературної енциклопедії. Біля "Будинку" черга на передплату повного видання творів Достоєвського. Передплатників особливо цікавить "Щоденник" письменника, якого обіцяють опублікувати і якого протягом довгих років тримали під замками, що і створило ажіотаж.
"Російський народ збудував імперію, але сам лишився в рабстві.
Російський народ був придушений величезною тратою сил, яких вимагали розміри Російської держави". Микола Бердяєв.
26 грудня 1971
Ол. Микитович сьогодні мене переконував, що у природі існують шкідливі для здоров'я геопатогенні зони. Наша планета, казав, вкрита глобальною енергетичною сіткою, сконцентровані промені якої розташовані на відстані приблизно два метри один від одного. Таке розташування променів принято називати сіткою Хартмана, який експериментально доказав існування такої сітки. Цікаво, що кожен промінь має свій заряд. Коли на перетині променів збігаються знаки зарядів, виникає геопатогенна зона (вузол) розміром близько 10 х 10 см.
Людина повинна навчитися визначати такі зони, щоб запобігати пошкодженню свого здоров'я, - не сидіти, не лежати, не їсти, не пити, не читати, не писати у таких зонах.
Ол. Микитович говорить, що такі зони у нього вдома визначає кішка, яка ніколи не лежатиме на перетині глобальноенергетичних зарядів.
Життя мудре і цікаве своєю винятковістю.
30 грудня 1971
Новий рік зустрічатимемо у М.Лєбєдєва, директора МВС (Машинно-випробувальна станція) Будуть усі наші друзі.
Якщо ти загубив гроші, то ти нічого не загубив. Якщо загубив друга, то загубив половину. Але якщо загубив надію - то загубив усе..
На противагу сталінським опричникам - їхні жертви, хоч і були ув'язнені, але внутрішньо вільні, незалежні, які в моральному відношенні стояли незрівнянно вище своїх катів.
