Новий рік зустрічали у Перельманів - Іди та Аркадія. У них ще й родинне свято - 35-ліття подружнього життя. Додому поверталися о третій годині ночі. Морозно, під ходою співає сніг. На автобусній зупинці кілька підпилих людей. Раптом жінка у каракулевій шубі стурбовано сказала молодикові у гостроверхій шапці без наушників: "Молодой человек, у вас уши побелели!..". Молодик стурбовано почав швидкими рухами розтирати вуха сукняною рукавичкою...
А мені пригадався Новий 1950 рік.
"Вот Новый год, порядки новые,
Колючей проволкой наш лагерь обнесен...
Оставь надежды всяк сюда входящий...".
Нас, в'язнів, у 40-градусний мороз колоною ведуть працювати на вугільну копальню. Мені 25 років від роду, я перший рік у Заполяр'ї і ще не маю досвіду як берегти своє тіло від великих морозів. Хоч на собі мав ватник (півпальто стьогане на ваті), а на голові ватну шапку, але вуха були відкриті. Спочатку вони мерзли, і я відігрівав рукою. Потім мерзнути перестали, і я заспокоївся. Та коли згодом руками торкнувся вух - їх не відчув. Хтось сказав, щоб розтирав вуха снігом. Я нагнувся, щоб схопити снігу, але в'язень, який ішов позаду мене, невільно штовхув, і я упав на коліна. Колона змішалася. Прибіг конвоїр у білому овечому кожушку, білих валянках і в хутряній шапці. Тримаючи на поводку вівчарку, яка, хижо клацаючи зубами, поривалася вкусити мене, закричав: "Падйом!.. Падйом!.. Колонє нє останавливаться ! Падйом!". Довелося розтирати вуха находу. Відтеплив їх у приміщенні копальні, але слід від того морозу залишився: ліве вухо згубило еластичність і досі не згинається.
Далека Північ, Комі АРСР, м. Інта. 1955 р.
Кілька років тому із Карпат я привіз маленьку ялинку і посадив у своєму городі. Вона виросла - великою, розкішною, зеленочубою. Напередодні цього Нового року прикрасив її різними іграшками, а Ліна повісила торбинку з подарунками "від діда Мороза" для п'ятирічного Олега. Сьогодні по обіді він прийшов з батьками і, побачивши таку гарну ялинку, довго і радісно дивився розширеними очима на неї, і фантазував: як і коли приніс дід Мороз подарунок, що ні Уран, ні Марсик не гавкали. Світла дитинна наївність! Як мало треба для дитини уваги і як багато вона дає радощів.
* * *
Процокотіли в далині
За обрій коні вороні,
Але у серці ні одна
Не появилась сивина.
3 січня 1985
Із самого раннього ранку по радіо тільки й говорять про річницю Кубинської революції - збройного повстання, повалення буржуазної демократичної влади, і 80-річчя революції 1905-1907 років у Росії. Із постанови ЦК КПРС:
"Радянський народ впевнено дивиться в майбутнє. Він гаряче схвалює політику компартії, яка переконливо довела свою могутню ідейну, організаційну і творчу силу...".
Історики пишуть, що за кошового Запорозької Січі Костя Гордієнка (1712-1731 р.р.) Олешки були столицею українських козаків. Цьому передувала Полтавська битва 1709 року, коли гетьман Мазепа у союзі із шведським королем Карлом ХП намагався відокремитися від Росії та створити незалежну українську державу.
Зазнавши поразки, Мазепа й Карл ХII із залишками своїх армій поселилися в Бендерах. Після зруйнування російськими військами у травні 1709 року Чортомлицької Січі запорожці заснували Січ в урочищах Глухих, річка Лозня, Кам'янська Січ, де прожили близько року, а пізніше, коли Москва зруйнувала і Кам'янську Січ, вони оселилися в Олешках (12 км. від пр. берега Дніпра, де тепер Херсон) на території Кримського ханства. Тоді й назвали Олешки козацькою столицею. Там козаки побудували фортецю, що являла собою чотирикутник з валами, канавою з глибокою водою, редутами по кутах і брамою з півночі. Олешківська Січ проіснувала 19 років. Вона була активним політичним центром, підтримувала добрі стосунки із Кримським ханством, Стамбулом, Бендерами, Стокгольмом, Варшавою, Константинопольським патріархом. В Олешках під час обрання гетьманом Пилипа Орлика було прийнято першу українську Конституцію під назвою "Конституція прав і свобод Запорозького війська". До 1714 року у Бендерах знаходилася ставка шведського короля і гетьмана.
"Україна обох боків Дніпра має бути вільною...". - Пилип Орлик.
Л.Полюга з дружиною Дариною і М.Василенко з онуком Олегом. Біля хреста Кості Гордієнка. Кам'янська Січ, 1991 р.
5 січня 1985
Українська мова була і залишається на межі виживання. Знищити українську мову, що означає, знищити націю, давня мета російського імперіаліста. Про мову мужньо сказав на пленумі СПУ Олесь Гончар: "Адже ж для письменників, та й не лише для письменників, мова - це не просто засіб спілкування між людьми, мова для нас щось значно більше. Мова - це всі глибини духовного життя народу, його історична пам'ять, найдорожче надбання віків, мова - це ж іще і музика, мелодика, барви народу, його сучасна, постійно діюча художня й інтелектуальна, мислительна діяльність".
Бацила русифікації сьогодні маскується у барвистий одяг інтернаціоналізму. Але таке маскування для національно свідомих людей є секретом полішенеля.
7 січня 1985
Приходили Валентин і Люда Захарченки, привітали з Різдвом Христовим. Хай сіється добро і родиться щастя на лану життя; хай свято наповнить серце радістю і вірою в перемогу добра над кривдою, правди над фарисейством.
У простих за змістом побажаннях
висвітлюється душа нації.
Тільки той, хто святкує від серця, від душі, знає справжнє значення свята.
"Зичимо кохатися, жити без огуд,
знати шлях до родичів, не шукати в суд".
14 січня 1985
Із Ліною ходив до Ярослава. Сьогодні день його народження. Було багато родичів. Анатолій комуніст, але, прийшовши, запосівав: "Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю!" Випив чарку, другу...
"Випий, випий і постав,
пока милий не застав.
А як милий застане'
цілу кварту поставе'...".
Анатолій каже: "Посипав я на городі розрекламовані фунгициди, щоб не ріс бур'ян, а він усю мою зелень знищив, як корова язиком злизала. Тепер ні цибулі, ні картоплі, ні буряка...".
Ярослав говорить: "Ти де навчився брехати? У КПУ?".
Анатолій: "Прикуси язика!.. Бо знаєш..."
Ярослав: "Знаю. Але ти цього не зробиш... маєш Бога в серці".
15 січня 1985
Галині М. не пощастило на шлюб. Вона у розпачі. Довелося заспокоювати. Написав експромтом вірш і прочитав. Допомогло. Заспокоїлася, розвеселилася.
* * *
Немов напнута срібна нить,
Твій голос лагідно дзвенить, -
Від нього радісно і жарко!
Тобі не бути в перестарках,
Не сумувати крадькома
Затим, що сокола нема.
До тебе спішно з високості
Вже їдуть женихи у гості.
Існує якась сила, що керує нами. Існує і антисвіт. Якщо там цілуються, то тут плачуть, і навпаки, коли там плачуть, то тут цілуються.
Тому дармові кисільні ріки і молочні береги тільки в казках.
18 січня 1985
День народження невістки Віри.
* * *
Маєш сина, люба дочко,
Та не став на тому точку,
Бо один в родині син -
Це півсина, а не син.
19 січня 1985
Прийшов Аркадій, на стіл поставив пляшку горілки, каже: "Вино - маленька мавпочка, а горілка - велика мавпа. Саме те, що нам буде потрібно!".
Дядько Петро (Губченко) до революції і по революції працював на поштамті в Херсоні. Цікаво, що коли Херсон ще був молодий, на конверті вказували лише назву міста і прізвище адресата, оскільки вулиці були без назв, а будинки не нумеровані. Коли у Херсоні створилося п'ять форштадтів (районів): Військовий, Млини, Північний, Сухарне і Забалківський, почали писати так: "Херсон, форштадт Сухарне, власний будинок, пану Часнику". Тільки після революції усім вулицям було надано назви, а будинкам нумери.
Знову за рибу гроші. "Закрити всі канали проникнення в літературу і мистецтво безідейності й вульгарності, поставити надійний заслін впливу "масової культури". (Із постанови ЦК КПРС "Про дальше поліпшення партійного керівництва комсомолом і підвищення його ролі в комуністичному вихованні молоді".
Влада зациклилася на циркулярах заборон і не підозрює, що такими діями сама дає "масовій культурі" кисень. Чим довше не допускають до меду, тим мед стає солодшим.
22 січня 1985
Євген Дацюк у листі запитує: чи знаю я щось про Крути? Знаю, але дуже мало. У Львові вони знають більше, мають більше історичних матеріалів про київських студентів, які загинули під Крутами в боротьбі за існування Української Народної Республіки. В офіційній пресі про них не пишуть. Чому?
В українській мові є багато гарних прислівників, але їх мало вживають: мерщій, навідліг, ницьма, смеркома, намарно, навдивовижу, мерщій, достоту, живосилом, доконче, впроглиб, спересердя, навмання, небавом, знетями, допевне, притьма, геть-чисто, долілиць, навперейми, наосліп, вдосталь, вкрай, навзаєм, обіруч, нашвидкоруч, надмір, відмалку, замолоду, насамохіть, силоміць, оповесні, понад те, до крихти, без ліку, у сто крат, до снаги, віч-на-віч, над усе, над силу...
Аби мати майбутнє, треба не забувати "забуте".
Василя Шаройка прийняли до СПУ. Він педагог. Викладає укр. мову й літературу у Дар'ївській школі ВТК МВС (школа для в'язнів).
Розповідав мені, що протягом трьох років, коли у Києві вирішувалася його доля "бути чи не бути" у СПУ, він жив у болючому чеканні, дійшло до того, що напало безсоння, казав: "Хоч я і комуніст, але тихцем молився Богу, щоб допоміг вступити до Спілки. Тепер частіше друкуватимуть і, може, прив'яжуть до спецмагазину".
28 січня 1985
Ходив на завод збирати членські внески з членів Товариства "Автомотолюбитель". Я голова Товариства.
У книжковому магазині міста появилася збірка віршів чечено-інгушських поетів у перекладі українською. "Від імені горян я промовляю", в-во "Таврія", 1984 р., тираж 4000 примірників, ціна 85 коп. Форма книжечки "кишенькова". У книжці 24 поезії в моєму перекладі. За них отримав гонорар 438 крб. Переклади здійснені за підрядниками.
Хусейн Сатуєв
Валили з ніг мене вітри похмурі,
і заступало чорнотропи зло.
Чи вистояти зміг би проти бурі,
коли б мети у мене не було?
О, земле рідна, не зірки із неба
збирався я зривати помелом...
З дитячих літ, повіривши у тебе,
ішов і йду твоїм тяжким шляхом".
1 лютого 1985
"Херсонвторресурси" оголосило, що цього року в обмін на макулатуру видаватимуть книжки (20 кг. макулатури - одна книжка): Р.Джованьйолі "Спартак", Дж.Олдридж "Избранное", Ф.Стендаль "Жизнь Россини", Г.Манн "Зрелые годы короля Генриха IV", Ф.Купер "Пионеры", Ж.Верн "Дети капитана Гранта". Усі книжки російською мовою, на жаль.
Анатолій розповідав, що на день народження він подарував другові кришталеву вазу. Шестирічний син одягнув оту вазу собі на голову, щоб бути схожим до короля, а зняти не міг. Довелося дорогоцінну вазу розбивати молотком.
Ото козак, ото боєвий хлопець! "Луче жь бы потяту быти, неже полонену...".
3 лютого 1985
Поета Ол.Стовбу посмертно прийнято до Спілки письменників. Його убили в Афганістані, де виконував "свій інтернаціональний обов'язок на посаді командира мотострілецького взводу".
Гинуть українські поети, як і раніше гинули, не лише в тюрмах, але і на чужих війнах.
1708 року після зруйнування Батурина м. Глухів став резиденцією українських гетьманів. У 1722 році Петро Перший своїм указом скасував гетьманство. У Глухові було засновано Малоросійську колегію - урядовий орган управління Україною. Через 5 років, коли загострилися відносини між Росією і Туреччиною, і потрібні були козаки як "гарматне м'ясо", гетьманство відновили, та коли загроза зникла його знову скасували, - вдруге. І знову в Глухові появилася Колегія. У 1750 році Туреччина почала загрожувати Росії новою війною, і тоді гетьманщину знову відновли. Гетьманом став Кирило Розумовський. Спочатку він знаходився у Глухові, а пізніше свою резиденцію переніс до Батурина. Його правнук Олексій Толстой бував у Батурині. Він писав: "Туди, туди душею прагну я". Мабуть, не знав правди - не читав українську думу:
"А в городі Батурині
мужиків та жінок
упень сікли та рубали,
церкви палили,
святії ікони
під ноги топтали..."
За словами Чарлза Вітворта у Батурині 1708 року "зарізано жорстоко 6000 чоловік без огляду на вік і стать".
Чорнозем нашої історії ще очікує свого запліднення. Він угноєний кістьми й слізьми, кров'ю і надіями багатьох наших поколінь, які завжди прагнули свободи.
Море хвилюється - хоче вийти з берегів.
17 лютого 1985
Для космонавта, крім земного тяжіння, мусить існувати і національне тяжіння, любов до Батьківщини. Чим далі космонавт віддаляється від Землі, тим земне тяжіння зменшується. Отже, за законом противаги, національне тяжіння повинно зростати.
Сучасна ускладнена метафорична поезія обслуговує вузьке коло людей, стає елітарною, не виконує публіцистичної функції. Це позитив чи негатив? Мабуть, і те, і те. Нове - це добре забуте старе. Уже була і традиційна поезія, і авангардна, і метафорична, і ребусна, і поезія в прозі, і поезія ніяка. Було і знову буде, бо мистецтво іде по спіралі, набуваючи нової якості.
Марія надіслала листа. Пише: "Передаю скучальний привіт... Зробили другу операцію по-женському, а зарплату набавили на сльози...". Українська народна мова - невичерпна.
19 лютого 1985
Помер письменник Іван Плахтін. Поховали на міському кладовищі. І.Плахтін член КПРС із 1930 року. Опублікував понад три десятки книг повістей та оповідань. Л.Куліш написав некролога.
Від початку цього м-ця тримаються великі морози, мінус 24 грд.
Дніпро під кригою. Єгер Ковердій каже: "Серце обливається кров'ю, коли бачу як масово гине водоплавна птиця.
27 лютого 1985
Ходили в міську чайну поминати Івана Плахтіна (9 днів). Були Братан, Мелещенко, Сахно, Кулик та ще 5 працівників з телестудії. Приміщення чайної брудне, напівтемне, заставлене порожніми ящиками. Стільців немає, вішалок для одягу та головних уборів - також. Випили, закусили шашликами.
Одержав від Івана Савича збірку віршів "Зірко моя вечорова" з дарчим написом. І.С. пише вірші, друкується завдяки покровителю Л.Новиченка - університетського однокурсника. У віршах багато радянського оптимізму. Здається вже забув слідчих, які вимагали від заарештованих зізнань в неіснуючих злочинах; забув Далеку Північ, єжовські й сталінські концтабори, у яких поневірявся.
Мабуть, Троцький мав рацію, коли говорив, що безмежна довірливість кожного разу губила всі завоювання українців.
2 березня 1985
Директор Онищенко попросив мене, пенсіонера, з'їздити з новим інженером з техніки безпеки заводу Віктором К. (він секретар парт. організації) у Кіровоград і розслідувати нещасний випадок з летальним наслідком, що стався з працівником заводу на залізничній станції міста.
Їздили автомашиною "НІСА". Дорога - гидотна, снігові заноси, сковзько.
У Кіровограді вечором ходили в кінотеатр, я запитав контролера українською мовою: "Шановна, як пройти до залу?" Вона подивилася на мене тупим поглядом, як теля на нові ворота, і сказала: "Ідітє через мой задний проход". "Оце культура!", - кажу. - "Не нравиться, не ходи". - відповіла.
Нічого немає тривкішого, як низька культура обивателя.
10 березня 1985
Помер К.Черненко. Помер король. Хай живе король!
Закоханістю у комуністичні ілюзії страждав не він один. По-християнськи простимо йому.
"Там у Москві тепер робиться так: по один бік на Красній площі до Мавзолею стоять комуністи, а по інший бік - люди", - сказала по своїй простоті Анна Б.
11 березня 1985
Позачерговий Пленум ЦК КПРС Генеральним секретарем ЦК КПРС обрав Михайла Горбачова. Пишуть: молодий, енергійний, розумний.
Дай, Боже, нашому теляті вовка з'їсти!
13 березня 1985
До яблуні сорту Антонівка, що росте в городі, прищепив яблуню Шафран. До груші Улюблена Клаппа прищепив Бере Боска і Кюре.
До черешні Валерій Чкалов прищепив Киянку і Руську.
Похорон К.Г.Черненка. У Москві на Красній площі жалобний мітинг, промова М.С.Горбачова: "Радянський Союз ніколи і нікому не погрожував. Але нікому і не вдасться диктувати нам свою волю... Соціалізм, як учив Ленін, доведе свої переваги, але доведе не силою зброї, а силою прикладу в усіх галузях життєдіяльності суспільства - економічній, політичній, моральній".
Процес опускання домовини в могилу по телевізії не показували.
Люди кажуть: злякалися, щоб не сталося так, як із домовиною Брежнєва. Коли її опускали в яму, сталася технічна аварія: канат із лебідки зірвався і домовина з гуркотом упала в яму. Це було видно і чути гуркіт по телебаченню.
15 березня 1985
Написав вірш "Ганна", носив у редакцію газети "Наддніпрянська правда". Вірш про уболівання матері за сином, який загинув на фронті. У редакції сказали, що у вірші багато песимізму; вірш не націлює людей на саможертовність в ім'я комуністичних ідеалів... Ось так! Мати повинна радіти, що її син загинув на війні...
* * *
Говорила-балакала,
сіла і заплакала.
Ой літа, літа...
У крутіж весною
попливли рікою.
А були медоцвіти
й досвітки із милим були,
і стояли в хатах
непорожні родинні столи.
Не гадалось тоді,
що настане ще ніч горобина,
забідує земля,
і загубить коханого сина...
. . . . . . . . . .
Людина мандрує між життям і смертю, з третьою сутністю, якої не може зрозуміти.
17-20 березня 1985
Знову у Кіровограді. Дорозслідував нещасний випадок, що стався із працівником винзаводу. Зі мною їздив Віктор К. У готелі "Київ", що в центрі міста, вільних місць не було. Поселилися на околиці міста в готелі "Добруджа". Там ні теплої води, ні їдальні. Вранці дали адміністраторові дві пляшки вина, і він поселив нас у готелі "Київ".
У "Києві" мешкали жінки педагоги англійської мови, - приїхали на якийсь семінар. На прощання Емма Вікторівна записала у мій записничок англійською:
* * *
When I love you -
I love all world.
When I hate you -
I am in a bad.
I am in a sad.
becose I falld in love with you.
Цього року зима була затяжною, сніжною і холодною, і нещадимою до перелітних птахів: гусей, лебедів і качок, що зимували на озерах та лиманах Дніпра. У місцях скупчення птахів люди робили годувалки, підвозили зерно, корнеплоди тощо. Багато свідомих громадян взяли по кілька лебедів додому на утримання до весни. Глибокий сніг змусив зайців, сірих куріпок і фазанів збиратися поблизу населених пунктів. На жаль, були і браконьєри. Замість того, щоб допомогти птахам і звіряткам у біді, вони нищили їх.
27 березня 1985
Безлику одноманітну літературу як пояснити? Пояснення, мабуть, одне: у творах абстрагуються надумані художні схеми, відсутнє конкретне уявлення, спостерігається надуманість тем, схематизм, відсутність сюжетної динаміки і глибокої думки.
* * *
Я намагався зрозуміти сусіда -
і не зрозумів.
Намагався запам'ятати обличчя -
і не запам'ятав.
Нехай засне.
Подивлюся його сон...
І подивився.
Плакало моє намагання.
Безлике серце
має безликі очі...
3 квітня 1985
Читав Леніна. У томі 25, стор. 71 він писав: "Ми не прихильники дрібних держав. Ми за найтісніший союз робітників усіх країн проти капіталістів, і своїх, і всіх взагалі країн. Але саме для того, щоб цей союз був добровільним, російський робітник, не довіряючи ні в чому і ні на хвилину буржуазії російській і буржуазії українській, стоїть зараз за право відокремлення українців, не нав'язуючи їм своєї дружби, а завойовуючи її ставленням як до рівного, як до союзника і брата у боротьбі за соціалізм".
Гарні слова. На жаль, виявилися приманкою в пастці. Життя швидко показало, що "російський робітник" ніколи не стояв і не стоїть "за право відокремлення українців, не нав'язуючи їм своєї дружби".
10 квітня 1985
Кого боїться туман?
- Туманцю, зійди з дороги.
- Не зійду, мені і тут добре.
- Туманцю, зійди, будь ласка, нам їхати треба…
- Не зійду, і не просіть.
- Туманочку...
- Стійте! - вигулькнуло з-над Дніпра сонце. - Беріть його за хвоста і кидайте в болото!
- Ой!..
1714 року, розгромивши біля Аландських островів шведський флот, Петро Перший вигукнув: "Природа произвела Россию только одну: она соперницы не имеет!".
Згодом Г.Державин на честь перемоги Суворова писав:
"Пошел, - и где тристаты злобы?
Чему коснулся, все сразил.
Поля и грады стали гробы;
Шагнул - и царство покорил".
Ось така правда про Російську імперію - імперію агресора. Хочеться вірити, що настане час, коли кров і сльози поневолених націй зійдуть пожежами - і сконає кривава імперія. Коли це буде? Ачи буде?
14 квітня 1985
Тема для оповідання.
Німецька армія зробила грунтову дорогу через поле. Дощ. Багнюка. Автомашини грузнуть у багнюці. Німці кидають снопи пшениці під колеса автомашин, нівечать, занурюють у болото. Здавалося, хліб загинув, поле знищене... Аж ні! Весною на тих дорогах проросло зерно, заколосилася пшениця, поле ожило, заспівало.
Отакий і ти, народе, - безсмертний!
Іван Савич повернув добірку моїх віршів у рукописі. Я надсилав з наміром, щоб він у себе їх зберіг. Побоявся.
23 квітня 1985
У газеті оголошення. "Шановні ветерани Великої Вітчизняної війни!
5, 6, 7 і 8 травня для вас буде організовано продаж продовольчих товарів. Ветеранів, які мешкають у Суворовському районі, обслуговуватимуть у клубі продторгу. (вул. Декабристів, 20).
Шановні інваліди ВОВ, вас обслуговуватимуть у спеціалізірованих магазинах № № 20, 12, 87 за списками".
Продмагазини для решти населення півпорожні, бракує м'яса, масла... Хлібинка коштує 12 коп. Дають одну хлібинку на руки, бо "хлібом згодовують домашніх тварин і птицю".
1 травня 1985
Брав участь у демонстрації заводського колективу. Прапори демонстрантам видавали під сувору "розписку", щоб не кинули на вулиці.
Погода гарна, тепла. Цвітуть фруктові дерева, на душі легко й сонячно.
* * *
Були в мене крила, неначе вітрила,
І мав я високий, безстрашний політ.
Вони у рожеву країну носили,
В далекий намріяний світ.
Хоч тепер на скроні ліг
Непомітно білий сніг,
Та душевних сил запас
В моїм серці не погас.
7 травня 1985
Минуло 45 років, як на Колимі насмерть замучили визначного поета і талановитого перекладача Михайла Драй-Хмару. Його могила, як і багато інших безневинно знищених комуністичним режимом українців, втрачена. Кажуть, арештували 1935 року і приводом звинувачення ніби став його вірш "Лебеді" та інші поезії, в яких влада побачила заперечення радянської дійсності.
М.Драй-Хмара
"Дарма, що він у піджаку старому,
Пив скромний чай, приходячи додому,
І жив працівником з юнацьких літ, -
Он Муза аж здригнулась, як почула,
Що ті переклади з Гомера і Катула
Відродять капіталістичний світ".
Лебеді
На тихім озері, де мліють верболози,
давно приборкані, і влітку, й восени
то плюскоталися, то плавали вони,
і шиї гнулися у них, як буйні лози.
. . . . . . . . . . . . .
"...Од могил земля наша горбата". - писав Микола Вороний.
А Ленін писав, що Росія була тюрмою народів. Як сталося, що, долаючи "тюрму народів", Радянський Союз став ще страшнішою тюрмою?
15 травня 1985
Коли людиною буде розгадана остання таємниця Космосу, тоді настане катастрофа світу. Але такого ніколи не буде, бо Космос субстанція самооновлююча, вічна, отже і таємниці будуть вічні.
Київський князь Володимир під час хрещення отримав від греків грецьке ім'я Базиліус (Василь) і йому була вручена металева печатка, на якій зазначено, що він є архонт, і Володимир прибув до Києва в одязі грецького архонта.
У древніх Атенах влада належала дев'ятьом архонтам - вищим службовим особам у містах Стародавньої Греції.
Одні тягнуть вежу вгору, а інші вглиб - і від того вежа стає вищою.
