15 серпня 1980

В Олешківській Конці з Валентином ловили вудками рибу, відпочивали.

У душевній гармонії з природою рідної землі, наскрізь пронизаною духом живої поезії, відчуваєш себе справді щасливим і лагідним.

* * *

Для чого і жити,

коли не любити,

коли не кохати

в труді і бою

блакить і діброву,

бусляток розмову

і люд свій,

і землю свою?

 

16 серпня 1980

Якщо пристати на думку деяких літераторів, що щастя поета вимірюється кількістю творів, то судячи з творів графоманів, вони найщасливіші люди.

 

Про українських козаків почали більше говорити. Але національна пам'ять про них і досі не в пошані… Боплан писав: "Козаки найбільше дорожать своєю волею, без якої життя для них не має змісту. Вони надають перевагу будь-якій смерті, аніж ганебному рабству".

З тих пір багато дніпровської води витекло, і все змінилося на гірше.

* * *

Сяють полиском шаблі, -

Неспокійно на землі.

Коні всідлані іржуть.

Гей, козацтво, всі у путь!

Не посміють супостати

Нашу землю грабувати.

Наша доля невмируща,

Нас було і є тьма-тьмуща.

Переможем нині ми

Царство змія, царство тьми.

Пишуть полиском шаблі

Конституцію Землі.

. . . . . . . . . . .

 

18 серпня 1980

Приїжджав Віктор, скаржився на своє начальство, яке не турбується долею підлеглих, а тільки думає про особисте благополуччя.

* * *

Високі вельможі,

Сановні чини -

Не більше, не менше -

одні дикуни.

Їм діла немає

До стану громади,

І їх не хвилюють

Державні засади.

 

23 серпня 1980

Прочитав Яворницького про козаків, і вони не випадають із голови.

* * *

Коні в милі, вітер поли розвіва.

Чути пісню, чути радісні слова.

Коні в милі, коні сиві...

Вітер поли розвіва.

 

Степ, як море. З-під копит земля летить.

Понад степом незатьмарена блакить.

Степ, як море, степ втікає...

З-під копит земля летить.

 

Шум у лузі. Даль від поступу гуде.

Курінний орлів на Хортицю веде.

Коні всідлані іржуть

Вранці за рікою,

Лугом стелиться їм путь

Лугом-далиною.

Гей!.. Гей!.. Гей!..

 

Хтось казав, і казав правильно, що повага до минулого - це особлива риса людини, що відрізняє освіченість від дикості.

 

26 серпня 1980

У 20-ті роки автор роману "Цемент" Ф.Гладков (пише журнал "Плуг"), перебував на Запоріжжі в комуні "Авангард" і там він про українську мову сказав таке: "Зачем возрождать допетровскую эпоху, зачем гальванизировать украинский язык, который покрылся уже прахом? Все это только тормозит развитие социалистического строительства... Украинские писатели хотят конкурировать с русскими писателями, а выходит только обезьяничают...".

Чи можна тоді дивуватися словам московського патріарха Іоакіма, який говорив: "Когда будет много языков, то пойдет смута на земле".

Російський шовінізм - хвороба хронічна, вона вимагає хірургічного втручання.

* * *

Москво,

з яких пустель,

з яких лісів

ти принесла

журби засів?

 

* * *

Сутужно нашим берегам.

Довкіл поганці, як примари,

І наші діти - яничари

Поганським моляться богам.

 

2 вересня 1980

Дефіцит промислових товарів досяг апогею. Не вистачає швейних виробів, взуття, одягу, меблів, порцеляни, будівельних матеріалів, запасних частин для автомашини тощо. Вітчизняні товари низької якості, люди "ганяються" за імпортними, вважають їх кращими. Віктор знову поїхав у Москву скуплятися. Звідти для родичів та знайомих привозить московську ковбасу, м'ясні й рибні консерви, імпортні промислові товари й вбрання переважно жіночого гардеробу. Москва благоденствує. А провінції?..

 

Їздив у Загорянівку. Кукурудза в радгоспі дала гарний врожай. Микола каже, агроном називає її маїсом, але не знає хто її так назвав, - чув грім та не знає де він.

Маїс - це зернова культура, про яку складено багато легенд як про "їжу богів". Зерна маїсу Колумб привіз в Іспанію, де вони прижилися. Маїс почав поширюватися в європейських країнах. У 1516 році він потрапив до Китаю. Швидко рослина завоювала Старий Світ і одержала нову назву: кукурудза.

Чи не від слова кукурудза у блатняцькому жаргоні витворилося слово куздря? "Какая тебя куздря болданула?"

 

6 вересня 1980

8 вересня цього року виповнюється 600 років з дня Куликовської битви. Сучасна наша преса пише так, що немов би до Куликовської битви і московського князя Дмитра Івановича, якого пізніше названо Донським, не було ні литовського князя Ольгерда, ні Синьої Води, де золотоординці зазнали першої поразки у 1362 році від населення литовських, українських та білоруських земель - раніше на 18 років за Куликовську битву (1380 р.). Пишуть, що битва закінчилася повною перемогою руських. Пишуть: радянський народ свято вшановує пам'ять героїв Куликовської битви. Це правильно, але так само треба вшановувати героїв битви на Синій Воді, де вперше було завдано поразки татаро-монгольській орді. Чому замовчують історичну правду?

 

22 вересня 1980

Виповнилося 105 років з дня народження М.К.Чурльоніса. У кожній національній культурі у певний історичний час з'являється ім'я митця, чия творчість найбільшою мірою уособлює національний дух народу, показує могутні творчі сили, які чекають вивільнення і розвитку в мистецтві. Такими бачимо Шевченка, Ів.Франка, Руставелі, Пушкіна, Навої й Сааді, і багато інших учителів-пророків. Таким став для литовського народу Чурльоніс Мікалоюс Константінас,геніальний художник і композитор (1875-1911). Він за коротке своє життя створив полотна, якими й понині захоплюється світ. Він - художник-фантаст, художник-оптиміст, художник-гуманіст, художник-новатор. Він - своєрідний художник, який присвятив свою творчість змалюванню станів людини і природи, прагнучи висловити те, що в живописі ніхто до цього не говорив. "Людина, живучи серед людей, завжди повинна вершити добро, і її життя ніколи не буде прожито даремно, навіть коли в очах інших вона - ніщо" - писав Чюрльоніс братові.

* * *

Ч у р л ь о н і с:

А звідкіль ця дорога біжить і біжить?

А чому, ніби вохра, над морем блакить?

 

Розливаються фарби, течуть кольори

По долині, із моря, і навіть згори

 

Від манюніх зірок, що пасе Волопас;

Від отих самосвітів, що зирять на нас.

 

Ох, ці зорі-зірки - непозбираний мак!

Оці тони й півтони - оцей зодіак!

 

Чи не звідти дорога невтомно біжить

І несе ланцюжками за миттю нам мить?

. . . . . . . . . . . . . .

 

24 вересня 1980

У критичній статті "На другий погляд" ("Наддніпрянська правда") Лада Федоровська розкладає "по полочкам", як деталі до автомашини, вірші збірки "Світло трави" Анатолія Кичинського. Хоч вона і визнає, що поет "має право на власне бачення й відчуття світу", але тут же сама собі й заперечує. Мовляв, він відкриває уже відкрите без неповторного стилю особистості поетового пера, свідомо тримається принципу робити "навпаки", бути не таким поетом, як інші. Критик у віршах бачить емоційну вторинність, що "поєднується із смисловим збідненням", що поет горить "на чужому пальному", має невиправдані текстуальні самоповтори, "словесне крутійство", а ліричний герой - перебільшене самовшанування. Для прикладу наводить строфу з програмного вірша збірки:

"Світяться трави, світяться трави.

Йдеш у вологому світлі трави.

Друже мій бравий - боже мій правий,

Світ сотворивши, себе сотвори.

 

Цю високу філософію поезії, своєрідне бачення світу, вона називає абсурдом, "Бо хто "друже бравий", а хто "боже правий"? Якщо на поезію дивитися очима матеріаліста, як на субстанцію матерії, то поезію не зрозуміти, бо поезія не шматок матерії, а особлива духовність, відсвіт стану поетової душі. Поет - завжди ідеаліст і його поезія нічого не вирішує, а тільки освітлює стремління людського духу, прагне духовної висоти.

Анатолій Кичинський - молодий талановитий поет, відмінно володіє поетичним словом і вперто намагається знайти золотий ключик до шкатулки високої поезії.Про це говорить його збірка віршів "Світло трави". Головне, щоб не зупинився на шляху своїх пошуків.

 

27 вересня 1980

На документальний кінофільм "Пастор на слизькій дорозі", сценарист І.Кочан, режисер-постановник Є.Татарець, у "Наддніпрянці" від 17 вересня ц.р. появилася стаття херсонського дописувача "Історією приречені". Дописувач пише, що затриманий органами державної безпеки на території України католицький священик Бернардо Вінченцо має житлову прописку в Західній Німеччині, "де його діяльність тісно переплелася з неблаговидною службою уніатської церкви за кордоном, котру очолює колишня права рука кривавого митрополита Шептицького - лютий ворог українського радянського народу Йосиф Сліпий. Той самий, про якого Ярослав Галан у памфлеті "Присмерк чужих богів" писав, що він під час створення (за дорученням фюрера) дивізії СС "Галичина" очолював представництво хворого митрополита, був присутнім на всіляких оглядах, парадах, вербувальних зборищах" і прибув до Львова як посланець від Йосифа Сліпого... віз нам із Західної Німеччини в потаємних сховках... гроші, які мав заплатити постачальникам наклепницької антирадянської інформації, книги з солодкими словами Ісуса і цілком земну штуку - зброю" і передати отим, які "завжди проти народу". Дописувач наводить слова, немов би сказані Ярославом Стецьком: "Насуваючи на світ третю світову війну, ми не повинні боятися, що загине третина людства...". Пише, що це є перегук "апологета українського націоналізму з маоїзмом... і співає з американського голосу". Наводить слова "Сліпий - злочинець страшний" сказані у фільмі священиком Анатолієм Морозом, колишнім учнем Львівської духовної семінарії, де Йосиф Сліпий був ректором. Страшно.

На завершення дописувач цитує газетну кальку: "Пастор Бернардо Вінченцо міг на власні очі побачити, як сьогодні живуть, працюють, творять свою долю, своє майбутнє трудящі Радянської України, зокрема й населення західних її областей, котре разом з усім народом прямує до комуністичних висот".

Така думка радянського дописувача має право на існування. Але інша думка також повинна мати такі ж права. То чому не має? Адже ж в диспуті пізнається істина. Виходить, що влада боїться істини.

 

3 жовтня 1980

Тепер хліб коштує дешево, а корми для тварин - дорого. Тому люди вимушені годувати домашніх тварин хлібом.

"Наддніпрянська правда" пише: "Шлях хліба - на стіл трудящої людини! Хто використовує його не за призначенням - має відповідати за всією суворістю закону... З хижим оскалом власника деякі громадяни кидають хліб у годівниці власних корів, свиней, аби мати з цього зиск для своєї кишені...".

У водія АТП № 21031 А.Ю.Таранущенка і експедитора Т.В.Бондаренко вдома було вилучено 456 паляниць, що мали були потрапити до корит свиней. Вони стали перед судом і були засуджені. Мешканець Старої Збур'ївки А.О.Белощуцький був затриманий з 20 хлібинами, придбаними для згодування свиням. В.І.Зінченко затримали за скуповуванням 280 кг. ячної крупи. "Хіба ж наші люди не знають, - пише газета, - що згодовувать хліб тваринам - злочин? А покарання за злочин невідворотне. Хай кожен знає: посягання на всенародне багатство - хліб - карається законом".

Таке враження, що хліб маємо, але його і нема.

 

7 жовтня 1980

У "Наддніпрянці" надрукована стаття херсонського єврея, лікаря, члена Спілки письменників СРСР Н.Фогеля "Заклятий ворог трудящих. Сіонізм - знаряддя світової реакції". Фогель пише, що 1948 року виник Ізраїль - маленька держава площею майже вдвічі менша Херсонщини. На чолі Ізраїлю не без допомоги магнатів США і Англії стали сіоністи, які обрали не демократію, а нацизм з його расизмом і шовінізмом. "Ізраїль - над усе! Євреї повинні бути зібрані в одне місце і панувати над світом!". Почалося те, що вже було в нацистській Німеччині: розгул расизму, погроми, в результаті яких араби змушені були покидати насиджені місця й шукати притулку в сусідніх державах. Ізраїль розвязує одну війну, другу, третю, зухвало захоплює чужі території, пишається своїми головорізами з голубою зіркою Давида на рукаві.

Як ідеологічна основа сіонізму, - пише Фогель, - в Ізраїлі панує іудаїзм, "чистокровні" діти у школі навчаються того, що вони належать до вищої раси і покликані панувати над світом, над іншими народами. Сьогодні "земля обітована" нагадує паровий котел під високим тиском, з'являються тріщини і Фогель переконаний, що він неодмінно вибухне і тоді ізраїльські трудящі, керовані комуністичною партією, скинуть іго ненависного сіонізму.

 

Замордовані породжують ідею помсти. Звідси невлаштованість, конфронтація, ворожнеча між націями.

 

12 жовтня 1980

Пенсіонер із м. Берислава О.Шайнога пише в "Наддніпрянці", як він ішов від віри у Бога до атеїзму. Наводить приклади:

1. Коли мене взяли кухарем на корабель, я випадково зламав кухонного ножа. Щоб уникнути відповідальності, почав молитися, просив Бога зцілити його, але ніж не "зцілився". Саме тоді в мою душу закрався перший сумнів в існування Бога.

2. Коли Ісуса розіп'яли, він попросив пити, і один з охоронців замість води дав йому оцту. Питається, чому Ісус на весіллі у Кані Галілейській з води створив вино, а чому оцет не перетворив у воду?

3. Каїн вбив свого брата Авеля і "пішов у чужу країну". Хіба була ще інша країна? Хто сотворив її?

4. Від Каїна, розповідає Біблія, пішли нащадки злі і нечестиві. Звідки нащадки, якщо тоді на землі було тільки троє людей - Каїн і його батьки Адам і Єва?

5. Ісус говорив, що легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатію потрапити в небесне царство. Американські багатії уже пролізли у "вушко голки", живуть у раю.

6. Президент США хизується своєю приналежністю до секти баптистів і в той час нагнітає воєнний психоз, гонку озброєнь, штовхає людство до війни. Чому Бог не наставить його на благочестивий шлях? Не може?

7. За таких обставин радянські люди повинні озброюватися, бути готовими захистити соціалістичну Батьківщину... А от "брати во Хресті" схиляють молодь до непокори радянській владі - не брати до рук зброю і не вбивати людей. Хіба це по-божому?".

Ось така примітивна побутова філософія привела Шайногу до атеїзму, до зруйнування самого себе. Такі атеїсти приходять і відходять, а Бог залишається.

 

"Людині, яка не знає до якої гавані прямує, жоден вітер не буде попутнім". Сенека.

"Бог бореться з дияволом, і поле битви - душі людські". Ф.Достоєвський.

"Бог сильний, диявол хитрий". Народна мудрість.

 

15 жовтня 1980

До мого кабінету заходив Михайло Мойсеєвич, начальник відділу постачання і збуту. Він сказав, що дуже серйозні й відповідальні люди йому сказали, що на Херсонщині появилися якісь ще невідомі науці отруйні кліщі. Від одного укусу кліща людина божеволіє. Зараз Степанівська божевільня переповнена. Америка почала біологічну війну. Вона хоче знищити радянський народ без ядерної зброї, - кліщами.

 

Робітниця заводу Таран народилася в Херсоні, за паспортом - українка. При отриманні нового паспорта стала росіянкою. Питаю: "Що змусило змінити національність?" Сказала: "Не хачу быть хахлушкою, хачу быть руською".

 

Сьогодні - 60 років від дня розгрому військ Врангеля біля Каховки. З нагоди такої дати "Наддніпрянська правда" опублікувала патріотичну поему херсонського поета "Плацдарм". На жаль, поема не без загальників:

"Доярку, що трудилася ударно,

В столицю сам Калінін виклика.

І знову жито встало на плацдармі

Стіною - колосок до колоска".

 

19 жовтня 1980

У центрі уваги світової преси й широкої громадськості залишається завершення тривалого космічного польоту на орбітальному комплексі "Союз-6"-"Союз". Як про видатний успіх пишуть про повернення на землю космонавтів Л.Попова і В.Рюміна. 185-добовий політ космонавтів довів, що люди Землі здатні довгий час плодотворно перебувати і працювати у близькому космосі. Радянські космонавти довели можливість польоту людини до інших планет.

Рано чи пізно, а землянин поселиться спочатку на планетах сонячної, а пізніше позасонячної системи. Це буде в 22 столітті.

 

25 жовтня 1980

У присутності читачів бібліотекар говорила, що українську мову вивчати в школах треба, але панівною мовою повинна залишатися російська, бо люди до неї звикли. Казала: "Люди до національного питання ставляться негативно. Головне, щоб був хліб і до хліба, а коли буде хліб, то національне питання саме собою зліквідується. За українську мову кричать тільки письменники, бо їхніх творів ніхто не читає. Коли писатимуть так, як російські письменники, то і їх читатимуть".

Мудрі кажуть правду, що ми, українці, наймирніші люди, бо самі собі вороги. Національна приглушеність веде до деградації. Це стосується і зросійщених бібліотекарів, які не знають, що слово має світлоносну енергію, але може перетворюватися у свою протилежність.

 

1 листопада 1980

Золота осінь. Вночі приморозки, а вдень - сонячно, по-осінньому тепло.

Завод знову простоює, бракує скляної тари. За дні простою доведеться працювати у вихідні дні. Це вже хронічна хвороба заводу.

Любов до Батьківщини неоднозначна. Є любов патріота, а є любов раба. Тільки національна свідомість робить патріота, все інше - раба.

 

4 листопада 1980

Без історика М.М.Карамзіна "История государства Российского", том VІ, розділ І, зрозуміти росіян неможливо.

"Наконец Иоанн предпринял воинскими действиями россеять свою печаль и возбудить в россиянах дух бодрости. Повеление государя и надежда обогатиться добычею дали воинам силу преодолеть все трудности. Более месяца шли они по лесным пустыням, не видя ни селений, ни пути перед собой: не люди, но звери жили еще на диких берегах Ветлуги, Усты, Кумы. Вступив в землю Черемисскую, изобильную хлебом и скотом - управляемую собственными князями, но подвластную царю казанскому, - россияне истребили все, чего не могли взять в добычу; резали скот и людей; жгли не только селения, но и бедных жителей, избирая любых в пленники".

Правду мудрі люди кажуть, що перед сном історію агресивної, жорстокої і по-азіатськи дикої Російської імперії читати не можна, снитимуться кошмари.

 

9 листопада 1980

На заводі чергове політнавчання. Робітник сказав, що тепер так багато політнавчань, що нема коли й працювати. Йому відповів секретар партбюро. Він сказав, що політнавчання необхідне, бо коли ми не навчатимемо вас, навчатимуть вороги. "Враг не спит. США готовит биологическую войну. Вот мы и говорим вам об этом. А как же иначе? Если враг не сдается - его уничтожают!".

 

18 листопада 1980

Михайло Драй-Хмара - великий поет, належав до групи неокласиків, із фаху славіст, дослідник творчості Лесі Українки, репресований 5 вересня 1935 року, за "український націоналізм". Відбував покарання на Колимі в бухті Ногаєво Охотського моря. Промиваючи пісок, добував золото "для страны". Помер 19 січня 1939 року на 50 році життя.

"Я вмру, а те, у що я вірю, залишиться і житиме без мене".

* * *

"О, гроно п'ятірне нездоланих співців!

Крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,

Що розбиває лід одчаю і зневіри.

 

Дерзайте, лебеді, з неволі, з небуття

Веде вас у світи ясне сузір'я Ліри,

Де пінить океан кипучого життя".

М.Драй-Хмара

 

20 листопада 1980

Іван Гаврилович Прижов, відомий російський письменник-етнограф (ХІХ ст.), видав у Москві книжку "Нищие на святой Руси", у якій пише: "Русские нищие - это какая-то саранча, вылетающая ежедневно из разных дальних и близких закоулков столицы. Они с похмелья придумывают что угодно, лишь бы получить подаяние… Милостыня гибельная, как для нищих, так и для тех, кто ее подает. Редко человеческое достоинство уничтожается до такой степени. Мало-помалу вечное моление, вечное выпрашивание обращается в привычку и, наконец, человек падает окончательно".

 

Ходив у лікарню. Лікар сказав, що я хронічний гіпотонік - дуже низький кров'яний тиск. Причина: перевтома і тривале нервово-психічне перевантаження. Необхідно переглянути свій режим праці й відпочинку. Є такий фізичний термін - втома металу. Якщо втомлюється метал, то що тоді говорити про тілесну і душевну втому людини, яка має активний дух суперечності і не має "зерна неправди за собою".

 

У романі "Утопія" англійський письменник Томас Мор змоделював утопічний комунізм. Десь читав, що цей роман був настільною книжкою Карла Маркса. Чи так?

 

2 грудня 1980

Мав виробниче відрядження в Миколаїв. Розслідував нещасний випадок, що стався з провідником готової продукції. Провідник випав з вагона, травмував ногу.

І досі існують сталіністи. Вони намагаються взяти реванш.

Сталінський терор був по суті ритуальним жертвопринесенням цілого народу сатані.

За помилки малих людей відповідають самі малі люди; за помилки великих людей відповідають покоління.

 

4 грудня 1980

Заходив до продовольчого магазину. Продавець молода, вродлива жінка. Питаю:

- Кава у магазині є?

- А что это такое? Кофэ? Имеется. У нас здесь украинский язык не принят. Им говорит только телек (телевізор).

 

На винзаводі водій без дозволу завгаража взяв вантажну автомашину, щоб з'їздити в село до родичів. У дорозі скоїв аварію, травмував руку. Завгаража написав мені доповідну записку, у якій пише: "...А що я можу зробити? Водій - син обкомівця і йому управи немає. Коли хоче, бере машину і їде без мого дозволу".

Рябко мовчить і я мовчу.

 

9 грудня 1980

Сьогодні немає людини, яка б не відчувала впливу добрих моральних сил. На жаль, не завжди цей вплив ефективний. Трапляється, особливо серед підлітків, розрив між знаннями про етику і їх практичним втіленням. Цей розрив і приводить до аморальних вчинків, проявів жорстокості й егоїзму. Звідси і хуліганство молодих людей на вулицях і доморощена філософія обивателя.

 

12 грудня 1980

По радіо передавали радіовиставу за п'єсою І.Микитенка "Диктатура".

Колись вона ставилася і в театрах. У 30-ті роки була перекладена багатьма національними мовами Союзу. Інтрепретували її режисери - Гнат Юра, Лесь Курбас та інші відомі імена у світі театрального мистецтва.

П'єса розповідає про боротьбу "диктатури пролетаріату" з куркульством. Колись сприймалася, може, й позитивно, але тепер такого ефекту немає. Люди не ті, що були 50 років тому, час і саме життя змінили їхній світогляд не на користь диктаторам.

Створюючи розумне, нерозумно наступати на одні й ті ж граблі вдруге.

 

15 грудня 1980

"Переклади чужомовних творів для народу являються важним культурним чинником". Іван Франко.

Рівень перекладання визначається культурою роботи над словом.

Переклад розвиває національну мову. А мова це втілення думки в слово. Чим значніша думка - тим багатша мова. Мова - це ще і матеріалізована свідомість.

 

17 грудня 1980

Минуло 135 років від дня народження видатного українського драматурга, актора, режисера, одного з зачинателів нового українського театру Івана Карповича Карпенка-Карого (Тобілевича). Як завжди, місцева влада таку дату забула, мовчить. А разом з тим він (1868 р.) працював у Херсоні, неодноразово виступав як актор на сцені театру Херсона, а 1906 року, відвідавши вдруге Херсон, з великим успіхом зіграв Пузиря у власній п'єсі "Хазяїн". У Херсоні Тобілевич видав "Збірник драматичних творів", до якого увійшли широковідомі п'єси українською мовою "Хто винен?", "Бондарівна", "Розумний і дурень". Він тривало товаришував із українофілом, учителем херсонської гімназії П.Д.Пильчиковим, колишнім учасником Кирило-Мефодіївського братство, який знав Шевченка, Куліша, Костомарова та інших членів товариства. Українська інтелігенція гуртувалася навколо Павла Дмитровича, незважаючи на переслідування і Валуєвський указ про заборону української мови, намагалася ставити українською мовою п'єси і друкувати українські художні твори. Іван Тобілевич зі своїм братом бував на островах,які поблизу міста, милувався розкішними краєвидами Дніпра, ловив рибу, запливав на каюку в озера. Про це він пише в листах до своїх родичів і друзів.

Іван Тобілевич - подвижник національного творчого духу і він гідний великої пошани. А в Херсоні - ні вулиці, ні школи, ні театру його імені. Чому? Чи і досі Емський циркуляр і Валуєвський указ не анульовані?

Знову занедужав. Ходив до лікаря. Радить не перенапружувати нервову систему, більше відпочивати, частіше бувати на Дніпрі, ходити, сковзатися по його кризі: вона дає людині світлу, позитивну енергію душі.

 

18 грудня 1980

Ходив ловити рибу в Дніпрі. Дніпро скований кригою, віє поземка, мороз градусів 5. Дерева, очерет, протилежний берег покриті білим убрусом - краєвид глибокий і незвичайний. У заплаві консервного комбінату багато риболовів, вони тихо сидять над лунками, чаклують рибу, яка вгодована щоденними приманками риболовів та поживними витоками консервного комбінату, слабо бере гачок.

 

Поезія повинна мати право на "помилку". Правда фактів і художня істина існують на різних параметрах. Цей постулат треба сприймати за істину критикам, як і читачам, не ламати даремно шпаги.

 

23 грудня 1980

Кажуть, війна народжується в голові людини. Про війну колись Ж.П.Сартр казав: "Якщо я мобілізований на війну, то це моя війна, я винен у ній, і я на неї заслуговую. Я заслуговую передовсім тому, що завжди міг би ухилитися від неї - дезертирувати або покінчити з собою. Поскільки я цього не вчинив, значить, я її вибрав".

Мудрих людей завжди було багато, але чомусь у житті людському мудрості мало.

 

26 грудня 1980

Придбав два томи "Антології польської поезії" в українських перекладах, в-тво "Дніпро", 1979,Київ.

Перекладачі - відомі українські поети Д.Павличко, М.Бажан, М.Рильський, Л.Череватенко, І.Драч та інші, у тому числі і Дмитро Паламарчук. Редакція та примітки першого тома Дмитра Паламарчука. А ось переклади високоерудованого інтерпретатора з іноземних мов Григорія Кочура не подали, переклади вилучили як людини, яка в опалі. Цим не тільки боляче образили чесного, порядного перекладача, але й збіднили літературу.

Кочур блискуче переклав поезії багатьох видатних польських поетів, таких як Адам Міцкевич, Леопольд Стафф, Юліуш Словацький, Ципріян Норвід, Юліан Тувім, Владислав Броневський, Адам Асник та Марія Павліковська-Ясножевська. Переклади ніде не опубліковані. Соромно за владу.

 

Юліуш Словацький

* * *

Я з вами жив і плакав у печалі,

Прихильний був до тих, що серцем благородні,

Та ось лишаю вас і в тінь відходжу - далі -

І, мов тут щастя знав, смутний іду сьогодні.

 

Не може по мені наступника з'явиться,

Ані пісням моїм, ні імені, ні мукам, -

Майне моє ім'я, неначе блискавиця,

Щоб у потомності тривать порожнім звуком.

 

Та ви, хто знав мене, перекажіть, благаю,

Що батьківщині я віддав юнацькі роки, -

Змагався корабель - боровсь і я до краю,

А потонув, то й я пішов на дно глибоке...

 

Колись, замислившись про всі страждання й скруху

Вітчизни, визнає шляхетний мій нащадок,

Що я не вижебрав плаща для свого духу -

Клейноди прадідів узяв мій дух у спадок.

 

Нехай опівночі мої зберуться друзі,

В алое спопелять хай серце моє вбоге,

І мати хай моя той попіл візьме в тузі, -

Так платить матерям наш світ за їх тривоги...

 

Переклав Григорій Кочур, блискуче висловив стан своєї душі.