1 9 7 1

21 січня 1971

У клубі письменників "вільний четвер". В.Бойченко приніс бланк попереднього замовлення на історико-етнографічну монографію "Українці".

На бланку надрукована анотація:

"Із сивої давнини віків, крізь звитяжні роки визвольних воєн, крізь глибокі прірви історичних криз, з безпросвітньої рабської праці й злигоднів виніс віками гноблений, але не скорений український народ безцінний скарб - національну самосвідомість, високий дух, неповторний самобутній характер, глибоку і чисту, поетичну і лагідну вдачу, багатогранну своєрідну культуру.

Вишенський і Сковорода, Сагайдачний і Хмельницький, Шевченко і Франко, Довженко і Рильський... Щедра українська земля породила сотні видатних мислителів, лицарів свободи, співців-провидців людського поступу, борців за народне щастя. Майже в усіх сферах людської діяльності, в народному господарстві й промисловості, освіті й літературі, культурі й науці, всюди можна знайти українців, чиї імена стоять врівень з іменами всесвітньовідомих письменників, діячів науки і культури".

Анотацію читали вслух. Хтось сказав, що така книжка повинна бути в кожній українській родині. З відомих причин не дискутували.

 

Зустрів Антонову, екс-директорку ФЗУ. Вона звинуватила Ліну в "неблагонадійністі". Якось секретар парткому консервного комбінату, як кажуть, напився до чортиків, і потрапив до витверезника. Тоді Ліна сказала, що як йому, секретареві парткому, комуністу, не соромно?

Антонова мовила: "Василенко не сміє на комуніста таке говорити! Може, секретар напився з горя, може, п'є тому, що болять фронтові рани... Я давно вже зрозуміла, що завуч неблагонадійна людина...

Треба ще розібратися, хто їй дозволив займати політичну виховну посаду завуча училища..."

 

Люди не одного морального рівня: хто вони?

22 січня 1971

Заходив до готелю "Київ". Там поселилися працівники Кримського видавництва "Таврія" - гл. редактор Алєксєєв, зав. художньої редакції Таран і зав. відділу сільського господарства Наталя Семенівна. Із наших були: М.Братан, В.Бойченко, Л.Куліш, В.Шевченко, В.Куликівський.

Наталя Семенівна запропонувала написати нарис про колгосп "Грузія".

- Гонорар платим по высшей шкале, причем, авансом. В очерке должно быть меньше истории, больше о новаторах производства, о роли партии в поднятии сельського хозяйства. Текст будет корректировать обком КПУ.

Фамилия председателя колхоза должна быть на обложке книги как автора.

Охочих написати нарис не знайшлося.

Хтось приніс пляшку горілки і ковбасу. Випили. Почали співати "А в долині туман...". Раптом Алєксєєв обірвав пісню й натхненно заспівав "Артиллеристи, Сталин дал приказ..." Його не підтримали. Слово "Сталін" не хотіли вимовляти. Запропонували у пісні "Сталін" замінити "артилеристами". Куликівський схопився на ноги і, рубаючи повітря руками, випалив:

- Мій батько п'ятнадцять років на Колимі за що відсидів!? Хто знищив українську інтелігенцію!? А Сибір!.. А тюрми!.. А ви про нього пісню?

Наталя Семенівна сказала:

- Я русская, но украинские песни люблю... А про Сталина лучше на какое-то время забыть. Время рассудит: кто прав, а кто ошибается.

- Я также русский, хотя моя мать украинка. Я русский потому, что твердо знаю: русскому языку жить!.. Остальные - временщики. Языка белорусского уже нет, - вимовив Алексєєв.

- Єсть!.. - сказав Куликівський.

- Нет!.. Я там жил и не встречал никого, кто бы говорил по-белорусски. Украинский язык тоже на грани смерти... Ибо нет почвы для его развития. Русские говорят: спутник, а вы - супутник. Почему коверкаете русский язик? Потому что нет почвы для развития...

Присутні, мов у рот води набрали. Нараз Бойченко заговорив:

- Тисячу років нам кажуть, що нас немає. А ми - є!.. Нам кажуть: у вас немає гарних пісень. А ми співаємо і говоримо своєю мовою. У нас за світовою статистикою 500 тисяч пісень. Росіянам стільки й не снилося... А українська мова визнана світом як одна з найкращих мов...

Дискусія набирала амбітної гостроти. Щоб якось розрядити обстановку, Шевченко підняв чарку, виголосив тост:

- Життя вічне, а найдовша розмова - коротка. Вип'ємо за вічне життя!

Усі з полегшенням підняли чарки.

 

На вулиці додому зустрів Зубенка. Питаю:

- Що нового? Як живеш?

- Як картопля. Якщо не з'їдять, то посадять.

- Є причини?

- Доноси.

 

Тут уже потрібна шокова терапія.

 

22 січня 1971

Наговорили, що в Цюрупинському районі багато зайців. Наш мисливський колектив (13 мисливців) організував туди виїзд. Взяли на заводі вантажівку - і поїхали. Очолював бригаду Чайковський. Температура повітря 5 градусів морозу. Спочатку ходили виноградниками та садами групами по 5 чоловік, а пізніше - всі скопом. Але жодного зайця не бачили. Пообідали. Постріляли по пляшках і поїхали додому.

* * *

За левадою в ліску

Сірий зайчик на пеньку,

Мов на струнах пісню грає,

Так ногами чеберяє.

 

Сірий зайчику, що граєш?

Чом ногами чеберяєш?

 

Я не граю, я пряду

З сонця пряжу золоту.

 

У Віктора Жесткова давні клопоти: гроші має, а купити автомашини не може. Уже три роки стоїть у черзі на "Жигулі". Питав, чи не маю знайомих, щоб купити "по-блату". У новокаховському тресті, де він працює, начальство обіцяє, а віз і досі там.

 

26 січня 1971

На винзаводі перед робітницями цеху розлива вина виступав Вадим Бойко, колишній в'язень гітлерівських концтаборів, автор книжки "Слово після страти".

- Якою мовою з вами говорити? - запитав робітниць.

- По-руськи, - сказала одна жінка.

В.Бойко почав говорити російською, але швидко перейшов на українську. Заперечень не було. Він переконливо говорив про знущання фашистів над в'язнями, про голод, газові камери і крематорії. Робітниці слухали уважно, дехто плакав.

Вадим Бойко мешкає у Києві, не одружений, працює над новою книжкою про фашистські катівні, одержує пенсію - 30 руб. За книжку "Слово після страти" одержав гонорар - 6000 руб. Має платні путівки на виступи від ЦК КПУ.

У його долі вгадується присутність провидіння, найвищої загадкової сили.

Смерть не страшна тільки тим, хто далеко від неї. Слово має світлоносну енергію, але може легко змінюватися у свою протилежність.

 

27 січня 1971

Клуб письменників. Вечір присвячений пам'яті Павла Тичини. З доповіддю виступила Марія Федірко. Похвально говорила про "Сонячні кларнети" і тільки побіжно сказала про його пізню поезію.

Виступив Білоконь.

- Тичина, безспорно, геніальна людина. Помню такий случай. До війни я закінчив три курси інституту... Довелося бігти. Гнала війна. У 1950 році, коли я пішов на партійну роботу, мені кажуть: Ви не закінчили інститут. Тут я зрозумів: потрібний диплом. Іду до інституту, а там кажуть: Можемо прийняти на перший курс і то, якщо складете екзамен. Іду до Тичини, розказую. Він каже: Їдьте спокійно додому, а за день сходите до інституту, я туди подзвоню. І що ж би ви думали? Зачислили на четвертий курс інституту, правда, заочного навчання.

Плахтін розповів: коли Павло Тичина був міністром, він із братом Тичини зайшов до нього у міністерство освіти. Тичина стояв у роздягальні, очікував чергову, яку відпустив оформити хлібні картки. Тоді Павло Григорович частував їх горілкою. А коли він повернувся до Харкова, де працював у видавництві, там його очікував новий костюм, подарований Тичиною.

Безумовно, про мертвих треба говорити добре або мовчати. Але що поробиш, якщо кожна людина розуміє оте "добре" по-своєму. Іноді похвала може бути ляпсусом. Залежить від культури й освіти людини.

 

6 лютого 1971

Приходив Володимир із Лізою. Він мав 25 років ув'язнення за ст. 58.

У таборі Казахстану працював бригадиром в'язнів, які також були засуджені за ст. 58 і мали терміни по 25 років. У його бригаді працював єврей Бантимор, - колишній працівник ЦК КПСС. Фізичної роботи він ніколи не знав. При розвантажуванні вагона з цементом швидко втомлювався, іноді знесиленим падав, лягав на землю і плакав.

- Що ж мені з вами робити? - питав Володимир

- Не знаю. Я ничего не умею делать, кроме агитировать. Всю жизнь агитировал за Маркса, Энгельса, Ленина, Сталина. Коммунистическую идеологию знаю, как пальцы своих рук. За час беседы с любим человеком делаю его марксистом.

- Даю вам дві години, зробіть із мене марксиста, - сказав доброзичливо Володимир.

Вони знайшли тихе затінене місце і там Бантімор почав виклади вчення комуністичних вождів. Коли дві години вичерпалися, Володимир сказав, що тепер слухайте моє вчення. І він розповів про своє життя, про те, що сам бачив і пережив; про безпідставні репресії земляків, голодомори, колгоспне рабство, свавілля партійних чиновників, національне приниження та інше.

- Да-а... - сказав Бантимор. - Марксиста мне с вас не сделать. А вот вы с меня сделали антимарксиста.

 

Ліна згадала Броніславу Рейтер. Вона також працювала в Кремлі і за збереження вдома стенограмної доповіді Каменєва на засіданні ЦК КПСС отримала 10 років ув'язнення. Також не знала фізичної праці. Працювала на лісоповалі в одному лагері з Ліною.

- Я никогда физически не работала, не было надобности. Я чистить картошку не умею... Покупала чищенную в кремлевском магазине.

Одного разу начальник лагеря послав її вибирати у лісі хмиз.

Вона запротестувала:

- Товарищ начальник, я не могу...

- Волк тебе товарищ, старая б...

- Я хочу с вами поговорить, как коммунист с коммунистом.

- Какой ты коммунист, ты контра!..

- Вы оскорбляете. Я напишу в Москву.

- Пиши.

Наступного дня стало відомо, що начальник лагеря за "довгу сумлінну працю в МГБ" одержав орден Леніна. Зацькована Броніслава ходила до нього вибачатися за свою "политическую незрелость".

 

11 лютого 1971

Знову почала боліти виразка дванадцятипалої кишки. Появилася якась підступна втома, знесилення. Сьогодні мороз і вітер, температура повітря десять градусів нижче нуля.

 

Заходив до клубу письменників. Зайшла мова про видання альманаху "Степова чайка". Я висловив думку, що в альманасі повинні бути художньо довершені твори, і не слід ритися в біографіях авторів. Треба оцінювати твори не за прізвищами, а за критеріями справжньої поезії.

Увечері до мене зателефонував Білоконь:

- Миколо, ти, понімаєш, твоє рішеніє нащот "Степової чайки" неправильне. Пастернак писав гарні вірші, але ж він був хто? Хіба можна друкувати вірші Куликівського, коли його навіть "Наддніпрянка" не друкує, а міліція уже втікає від нього. Миколо, ой помиляєшся!... Помиляєшся.

 

Ось так складається велике з малого. Культура - категорія з великих. А література - це не кількість надрукованих книжок, а тільки те, що написано талановито.

Наша нація почала поступово відновлювати національну пам'ять, порядні науковці шукають правду на згарищах рукописів, які не горять.

 

12 лютого 1971

У "Наддніпрянській правді" опублікували кілька статей на тему топоніміки рідного краю (започаткував Д.Файнштейн). Якийсь К.Колосов пише, що йому не подобаються назви сіл - Аркадіївка, Максимівка, Сокологірне, - бо вони походять від прізвищ багатіїв, які заснували села. Можливо, що вони і були багатії, але ж вони були і першопрохідці безлюдних степів південної України. А першим поселенцям було набагато тяжче, ніж тим, які прийшли пізніше на вже культивовані землі. Змінивши історично складені назви сіл, ми свідомо збіднимо свою історію. Наприклад, село Чонгар змінювати на якусь радянську назву, тільки тому, що слово "чингар" тюрського походження й означає "пустельна земля" не слід. Запозичених слів із інших мов ми маємо багато (це нормальне історичне явище). Велика кількість таких слів давно уже змінила свій первопочатковий зміст. Назва (слово) виконує свою певну історичну місію, так би мовити, несе ключ до історичних таємниць краю. Змінювати такі слова, що тільки комусь не подобаються, нерозумно.

 

Ліну знову викликали в КГБ. В.Запорожець, директор училища, написав на неї донос, що вона мовби ще не зовсім мислить по-радянськи. Ліна подала заяву на реабілітацію.

 

Випав сніг. Ходив на причал ремонтувати сейф. Сусід по сейфу включив радіоприймача. Уловив музику, але негадано на неї наповзла тріскуча хвиля шуму. Сусід сказав:

- Це - позивні Совєтського Союза, глушилки. Глупішого придумати не могли як глушити зарубіжні радіопередачі. Забули, що заборонений плід - солодкий. Зараз багато говорять про денаціоналізацію літератури. Дурниці. Національна література існувала, існує й існуватиме допоки існуватимуть національні мови.

 

13 березня 1971

На 63 році життя помер мій двоюрідний брат Микола Захарченко, гарна, справедлива людина. Працював на заводі скловиробів. Заслужений пенсіонер. Поскільки був безпартійним, то дозволили священикові відправити панахиду. На таке "диво" прийшло дивитися багато людей. Після панахиди грав заводський духовий оркестр. Погода сонячна, тепла. Я кажу присутній бабусі:

- Кажуть, яка була людина, така й погода.

- Це правда. Покійник був сонячним - то і погода сонячна. Тільки не дивіться, що такою буде весна. Моя куриця на стретіння пила воду на порозі. Це прикмета, що весна буде довгою і вологою.

Комишанське кладовище, мабуть, єдиний об'єкт на Херсонщині, який найінтенсивніше розбудовується. Багато гарних надмогильників та металевих огорож. Пам'ятники комуністів увінчані червоними зірками, віруючих - хрестами, а "космополітів" - без жодних символів. Усі надмогильні написи російською мовою.

Поховали Миколу поряд могили його батька Івана Івановича Захарченка. За "непланове місце" Ілько Захарченко директорові цвинтаря дав хабаря 40 руб. і 10 руб. копачам.

На похорон приїздили мої батьки. Ілько надіслав їм телеграму, що помер Микола (прізвище не вказав). Батьки перелякалися - подумали, що помер я.

Коля Василенко та його двоюрідна сестричка Дуся. 1927 р.

Геніальний кінотвір О.Довженка "Земля" не всі сприйняли однозначно. Комуністична верхівка одразу взяла його на багнети. Над Довженком готували розправу. Партійний борзописець Дем'ян Бєдний навіть написав римований фейлетон і опублікував у "Правді".

 

"Не всем эта чудо-картина ясна,

Бормочут иные, с усмешкою глядя:

- А в городе бузина,

а в Киеве дядя!

. . . . . . . . . . .

Разгуделися киношмели,

рекламой кричат неослабной

в честь кинокартины "Земли"

контрреволюционно-похабной!

Вот до чего мы дошли!".

 

Із щоденника Олександра Довженка:

1942 рік. "Церква Божа непогрішима. Грішити можуть окремі лише священнослужителі".

1942 рік. "Єдина країна в світі, де не викладається в університетах історія цієї країни, де історія вважається чимось забороненим, ворожим і контрреволюційним, - це Україна".

1942 рік. "Два вороги покалічили мені життя. Перший - Гітлер, що одняв у мене народ, хату і нещасних батьків, другий Берія, що вигнав з роботи мою жінку, одняв у мене гроші, зав'язав мені творчість і пригріває у себе моїх убивць".

1942 рік. "Рік війни минає. Убито мільйон людей. А герой один - Люба Земська. О, Україно, як же ти збідніла героями!".

1954 рік. "Все життя його (Юрія Яновського) було скорботне. Навіть писати перед смертю почав по - руськи, очевидно, з огиди до обвинувачень в націоналізмі, з огиди до дурнів безсердечних, злих гайдуків і кар'єристів".

1954 рік. "На 40-му році будівництва соціалізму сорокамільйонної УРСР викладання наук так же, як і в інших вузах УРСР проводиться руською мовою. Такого нема ніде в світі".

 

"Все губернии (Малороссии) надлежит легчайшими способами привести к тому, чтобы они обрусели и перестали глядеть, как волки в лесу". - Катерина Друга, 1753 рік.

 

Якби свині роги, вона б увесь світ переколола.

 

* * *

Духовне капище в руках сліпців.

Філософи і запальні поети,

Сумлінні судді і мужі учені,

Гуртом стоять в оптичному прицілі.

 

Зазнав і я анафеми й гоніння,

Тому існую на краю межі

Свого життя, але у центрі світу,

Бо народився в хаті не сьогодні,

І не сьогодні скуштував свавілля...

. . . . . . . . . . .

Молюсь. (Кому?).

Молюся і благаю -

Не сотвори із України попіл.

Її пракорінь від небес і сонця,

Її вершинні виміри всевидні,

Вони гарячу нам дають наснагу

І закликають вільно й дружно жити.

 

22 березня 1971

Звітно-перевиборні збори Херсонської філії Спілки письменників України. У зборах від СПУ (Київ) брав участь Ю.М.Мушкетик. Зі звітом виступив секретар організації Білоконь. Довго говорив про досягнення організації: успішне залучення до СПУ молодих талановитих пись- менників, літературний процес, нові видані художні твори. Опісля виступив секретар обкому партії Касьяненко, він сказав: "Я сам українець, але не володію українською мовою так, щоб нею спілкуватися, тому говоритиму російською". Говорив про боротьбу ідеологій: "200 часов ежесуточно капиталистический мир передает по радио ложь, клевещет на Советский Союз... Генический район оккупирован татарами и баптистами... Студентка Одесского университета, к сожалению, дочь известного партийного работника, написала письмо в радио "Свобода". Письмо, понятно, задержано органами. Она пишет, что у нас отсутствует свобода слова. Скажите, кто вас ограничивает? Советский писатель свободно избирает тему, и его печатают, если это, конечно, не антисоветская агитация".

На завершення сказав, у зв'язку з тим, що Білоконь допустив низку організаційних та політичних помилок, обком пропонує вибрати секретарем філії СПУ молодого поета, комуніста Миколу Братана.

Після зборів усі присутні, крім Білоконя, ходили до ресторану "обмивати" нового секретаря.