1 9 8 0

2 січня 1980

Колись Максим Горький казав, що з будь-якої грамотної людини можна зробити письменника. У це трудно повірити, але, аналізуючи творчість сучасних молодих поетів, приходиш до висновку, що прозаїка чи поета таки штучно роблять, особливо успішно, ящо він член партії чи комсомолу. Навчившись римувати чи плести фабулу прозових оповідань, він одразу з патологічною пристрастю прагне надрукуватися. Для цього тільки треба написати вірш про передовика виробництва або успішного геолога, або відомого партійного кремлівського діяча чи комуністичне свято, чи успішне виконання п'ятирічки, чи ще щось у такому дусі. Саме такого вірша, якщо це вірш, редактор газети чи журналу править, "дотягує" риму, трохи змінює зміст на більшу ясність і друкує. Поет - на сьомому небі! Стосами аналогічних віршів чи оповідань він уже атакує інші видавництва, і коли його не друкують, пише скарги до ЦК КПУ, бо він як комуніст чи комсомолець "не може стояти осторонь будівництва комуністичного суспільства", він, "інженер людських душ", працює на благо радянської людини. І ось він уже свій у видавничих коридорах. Він знає, що його (новачка) різко не критикуватимуть, бо існує думка, що це може відштовхнути його від літератури. І ось цей (новачок) уже читає свої опуси перед "робітничим класом", його голос звучить на радіо, його бачать на телеекрані. Головне, щоб була партійність, а художність, поетичність - це на другому плані. Йому невтямки, що справжній поет у пошуках живого слова чи літературного образу, тяжко працює, шукає найкращу форму вияву ідеї свого твору. А графоманові завжди легко пишеться, у нього завжди все виходить.

 

5 січня 1980

Іван Дзюба після морального катування (примусового написання покаяльного листа) став на захист малих націй Радянського Союзу. Пише про древній народ мансі. Зараз мансі - це сім тисяч осіб і вони, як і інші малі народи Півночі та Далекого Сходу Росії стоять на грані цілковитого вимирання. Тепер мансі, пише Дзюба, створили свою писемність, професійну культуру; колишні лісовики стали колгоспниками, нафтовиками й газовиками. Мансі мають свого поета Ювана Шесталова. Колись він прізвища не мав, йому за радянської доби дали прізвище Шесталов. Усі тепер мансі мають російські прізвища. Працюючи в російськомовному середовищі нафтовиками, газовиками, рідну мову забувають, як представники й інших малих націй. Недаремно кажуть, що лише за радянський період назавжди уже зникло понад сто малих націй, національних культур, етнічних феноменів, яких уже ніхто ніколи не створить.

І.Дзюба позитивно оцінює твори Шесталова "Югорська колиска" та "Язичницька поема", яка "стала своєрідною поетичною енциклопедією мансійського життя, квінтесенцією історії та поетичного світогляду народу, літописом теперішнього діяння", перекладені російською мовою самим автором, (поскільки мовою мансі ніхто не читає, бо її не викладають в школах). "Це могло бути тільки в нашу радянську добу, тільки як результат соціалістичного розвитку інтернаціональної сім'ї народів СРСР", - пише Іван Дзюба. Ось так радянська влада "рятує" малі нації від неминучого зникнення.

 

3 лютого 1980

"Громадянам СРСР відповідно до цілей комуністичного будівництва гарантується свобода художньої творчості". Таку гарантію дає 47 стаття Конституції СРСР. 1905 року Ленін писав: "Це буде вільна література, яка служитиме не ожирілим "верхнім десятьом тисячам", а мільйонам і десяткам мільйонів трудящих, які становлять цвіт країни, її силу, її майбутнє". Прекрасні слова! А як насправді? Куди притулити "гарантію свободи художньої творчості" при наявності оскаженілої сучасної цензури? Куди подіти шістдесятників і сімдесятників, Василя Стуса, Василя Симоненка, В'ячеслава Чорновола, Миколу Руденка та багатьох, багатьох письменників, яких замовчують і яким затуляють рота? Виходить, що конституція пустопорожня і брехлива, розрахована на наївного обивателя.

 

24 лютого 1980

Родинний "культпохід" в обласний театр. Дивилися виставу М.Варфоломєєва "Святий і грішний". Сюжет шитий білими нитками.

 

"Всесвіт" опублікував поезію Карела Баушека "Перед зображенням Леніна". Одне з двох - або вірші і в оригіналі примітивні, або Роман Лубківський погано переклав.

 

25 лютого 1980

У Палаці культури текстильників пісенно-естрадне ревю "Співає і показує Москва". Ходив із Ліною. Співали знайомі по телевізійних передачах лауреати всеросійського конкурсу виконавців естрадних пісень Лариса Доліна, Євген Мартинов, Ровіль Харісов, сестри Радимові, виконавець традиційних та сучасних негритянських пісень Вейланд Родд. Виконання прекрасне, голоси пречудові. Виконували пісні російські, негритянські, англійські, італійські - і жодної української. Таке враження, що артистам нічого невідомо про український народ, і вони приїхали не до українців, а в якусь російську область. Це наслідок гидотної русифікації і зневажання української культури. Російський шовінізм наближається до межі, за якою починається фашизм.

 

27 лютого 1980

Почав перекладати вірші відомого чеченського поета Магомета Сулаєва з підрядника.

* * *

Сонце, символ ти свободи!

Де широка людська путь,

Там за тебе в бій народи

Наполегливо ідуть.

 

Твій пожар на небокраї, -

Зогріває нас тепло.

Не дозволим чорній зграї

Затулить твоє чоло.

. . . . . . . . . . .

 

Переклади - це діалог національних культур, це більше, ніж засіб ознайомлення свого громадянства з надбанням письменства, це духовне й інтелектуальне виховання людини, відкриття нових літературних світів.

Захоплення перекладацькою роботою - стає духовною потребою літераторів, усвідомленням важливості перекладів для розвитку літератури. Наша доба вимагає якнайширшого ознайомлення з надбаннями світової літератури.

 

1 березня 1980

Торжеством соціалістичної демократії називають вибори депутатів до Верховної Ради, що відбулися минулого місяця (24 лютого ц.р.) у всіх п'ятнадцяти союзних республіках. "Виборча компанія проходила в обстановці високого політичного і трудового піднесення, всенародної боротьби за здійснення рішень ХХV з'їзду КПРС, плодотворної діяльності Центрального Комітету КПРС і його Політбюро на чолі з невтомним борцем за мир і комунізм товаришем Л.І.Брежнєвим".

Голосували одностайно.

В РРФСР за кандидатів у депутати голосувало 99,90% виборців.

У БРСР - 99,99%. В Лит. РСР - 99,99%. В Азербайджанській РСР - 99,99% і т.д. Всього по всіх республіках - 99,99%. Чи насправді виборці вірять у такі цифри? Не вірять, але мовчать, і це цілком задовольняє партійну номенклатуру.

 

10 квітня 1980

"Чекаю дня, коли собі скажу:

оця строфа, нарешті, досконала.

О, як тоді, мабуть, я затужу!

І як захочу, щоб вона сконала.

І як злякаюсь: а куди ж тепер!?

Уже вершина, де ж мої дороги?"

Ліна Костенко.

 

Краще і страшніше за неї не скажеш. Досягнення творчої вершини, коли немає вищої - творча смерть. Поезія - це активний стан духовності митця, який творить за божественними законами. Поезія нічого не вирішує, вона тільки освітлює стремління людського духу. Ось чому страшна смерть на вершині творчости.

 

14 квітня 1980

Григорій Кочур прислав мені історичний роман у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай". Добрий Григорій Порфирович не забуває мене, завжди надсилає нові твори справжніх поетів і прозаїків. Спасибі йому - мудрій, правдивій людині, подвижникові художнього перекладу, колишньому в'язневі сумління, широкоосвіченому навчителеві.

"Марусю Чурай" читаю з олівцем. Дивуюся таланту поетеси. Яка сильна, самобутня творча індивідуальність увійшла в українську літературу! Поема про напівлегендарну Марусю Чурай - це вже наша класична історія.

Ніхто не живе задля себе.

* * *

"Усі віки ми чуєм брязкіт зброї,

були боги в нас і були герої,

який нас ворог тільки не терзав!

Але говорять: "Як руїна Трої".

Ліна Костенко.

 

10 травня 1980

Відвіку нас надихали і виховували улюблені авторські пісні, багато з яких стали народними. Їх співали в часи урочистостей чи на вулиці. Але за останній час появилися пісні без душі і змісту. Під гуркіт підсилювальної техніки лунають безглузді вигуки виконавців і громові звуки чорного металу. Якщо така "культура" прогресуватиме, то майбутні покоління не уникнуть дебілізму.

Вірус низької культури живучий, він нівечить душі, незважаючи на національність.

Але є надія: "меломани" хоч не дуже мудрі, але в школу ходять.

 

12 травня 1980

За останні роки мода на "вірші" зникає, але глибокий інтерес до поезії залишається. Це ознака інтелектуальної зрілості наших сучасників.

Поезія - це особлива матерія духовності, стан душі поета, процес самотворення, до якої долучена людина. Вона має особливі вітаміни, без яких дух людини слабшає. Древні греки казали, що поезія - це мова богів. Матеріалом для поезії є слово, яке в собі, крім смислової інформації, має світлоносну енергію і яка за певних умов може обернутися в свою протилежність, тобто в чорнотворчу енергію. Таких прикладів уже маємо багато, на жаль.

 

15 травня 1980

У видавництві "Дніпро" готується до друку книга творів російського поета Олександра Блока. Гарний, блискучий, високоерудований поет заслуговує на те, щоб його читали українською мовою. Поезію Блока перекладали П.Тичина, М.Рильський, В.Сосюра. Над перекладом "Возмездие" працює Д.Павличко, твори поета продовжують інтерпретувати українською Г.Кочур, В.Лучук, І.Драч, Р.Лубківський та інші відомі поети.

У видавництві "Веселка", Київ, 1979 р., вийшла друком українською мовою збірка із світової поезії другої половини ХІХ - початку ХХ сторіччя "Передчуття". Прекрасна книжка!

Видатні поети світу повставали проти віджилих традицій і мертвих правил, що гальмували рух літератури і мистецтва вперед. Виникали угрупування митців - символісти, барбізонці, імпресіоністи, фавісти у Франції, прерафаеліти в Англії, експресіоністи в Німеччині та ін. Вони намагалися вивільнити з-під влади застиглих канонів поезію та мистецтво. На жаль, запопадливість до змін часто-густо творило моду, призводило до штучного творення; зміст творів ускладнювався, зміст ставав надто абстрактним, зашифрованим у непрозорих символах.

 

3 червня 1980

Був у Києві, мав заводське відрядження. У готелях не було місць. Доводилося або ніч провести на вокзалі, або ночувати на приватній квартирі. Узяв приватну. Господарі привітні, охайні люди, чистуни. Дали ліжко в окремій прибраній кімнаті. Зморений дорогою та гасанням по Києву спав міцно, добре відпочив. Поскільки заводська бухгалтерія не сплачує витрати при найманні приватного житла без рахунку, я попросив господаря дати мені хоч яку-небудь довідку. Господар замахав руками: він нікому не давав і не даватиме жодної "розписки", не хоче, щоб його "тягала міліція".

 

* * *

Яких людей не має тільки світ!.

Розважний мій земляк багато літ

Парторгом працював і персональну

Машину мав, і дачу ідеальну.

 

Напередодні я зустрівся з ним.

Прикривши пальцем тонкогубий рот,

Спитав мене він голосом сумним,

Чи знаю я найдовший анекдот.

 

І тут же сам швиденько відповів

Без театральних емоційних слів,

Підкреслюючи логіку залізну:

"Це путь до комунізму".

 

11 червня 1980

"Литературная газета" з більшим розмахом почала негативно писати про "инакомыслящих", особливо про "клеветника и фарисея" Сахарова та його однодумців. Не моргнувши оком, газета пише: "Дело Сахарова было задумано и осуществлено Западом по всем правилам психологической войны. Нуждаясь в видной фигуре для придания веса группке "инакомыслящих" в Советском Союзе, западные разведки сначала набрели на несостоявшегося гения русской литературы Солженицина, снедаемого непомерным тщеславием. Затем в их поле зрения оказался брюзжащий академик Сахаров, который охотно клюнул на их приманку... Он злобно клевещет на собственную страну, обвиняя ее в "скрытой милитаризации", в "тоталитаризме", в "коммунистическом экспансионизме".

Всього невелика цитата з газети радянських письменників, а як вона (сама того не усвідомлюючи) чітко характеризує "демократичний" режим країни "розвиненого соціалізму", змальовує обличчя комуністичного диктатора.

На обручці мудрого Соломона було написано "І це мине".

13 червня 1980

Юрій Олександрович Сенкевич, лікар-фізіолог, вчений, письменник, журналіст, мандрівник веде телеканал "Клуб кіноподорожей". Люди з цікавістю дивляться його фільми, раді, що хоч в такий спосіб можуть побувати в далеких морях і країнах, зустрітися з чужими народами. Такий голод у наших людей "побачити інші світи" породила система самоізоляції СРСР.

Батько Ю.Сенкевича - українець, народився в Києві, лікар, дід і мати - лікарі. Юрій Сенкевич брав безпосередню участь в експериментах по вивченню перебування людини в космічних умовах. Задля цього в 1966 році на борту біологічного супутника "Космос-110" було двоє собачок: Вітерець і Вуглик. Вони перебували в космосі 22 дні. Вчені одержали важливі дані про вплив невагомості на живий організм. Ю.Сенкевич задля вивчення впливу космічних умов на організм людини протягом року жив в Антарктиді (шостий континент) на станції Схід, що розташована на висоті 4 тисяч метрів над рівнем моря, де середньорічна температура - мінус 60 градусів. Екстремальні умови, нестача кисню, підвищений рівень космічної радіації - усе це нагадує космічний корабель. Опісля брав участь у морській експедиції, яку очолював норвезький учений і письменник Тур Хейєрдал, - плавав на очеретяному човні "Тігріс". Мета: довідатися, як далеко, як довго і куди могли плавати шумери три тисячі років до нашої ери. "Тігріс" в океані зазнав катастрофи - розвалився. Екіпаж, у тому числі й Ю.С., на допоміжних рятівних приладах протягом двох тижнів перебували у відкритому океані.

Щоб викривлений наш світ виправити, нам необхідно знати його.

Коли не маєш знань і падаєш духом, твій кінь не може бігти.

 

15 червня 1980

Тунгуський метеорит - що це? Комета? НЛО?

Природа поставила людям загадку червневого ранку 1908 року у межиріччі Підкам'яної і Нижньої Тунгуски. Раптово на небі з'явилося величезне вогняне тіло. Стрімко пролетівши з південного сходу на північний захід, воно зникло з очей, а через кілька секунд біля села Ванавра пролунав сильний вибух. В радіусі кількох десятків кілометрів усе живе було знищене. За сто кілометрів від вибуху були знесені евенкійські чуми, багато людей і тварин було обпалено. Вибух чули за тисячу кілометрів. Евенки вирішили, що прилетів їхній бог вогню Огди.

Тунгуський метеорит - багатющий матеріал для письменника.

 

23 червня 1980

Тяжка довготривала хвороба Лесі Українки вимагала санаторного лікування.

Її чоловік Климент Васильович Квітка, юрист, музикант, збирач фольклору, знав шістнадцять мов, молодший за Лесю на дев'ять років, повіз її до Єгипту, де вона почувала себе краще. Коли повернулась, написала геніальну "Лісову пісню". До Єгипту вона ще тричі виїжджала, а 1 серпня 1913 року померла на Кавказі в м. Сурамі.

 

* * *

Леся:

"Кохана Музо, все уже було,

І все оте, мов снігом замело.

У пошуках жар-птиці я здалася...".

А Муза їй:

"Ти, Лесю, поклялася

Не опускати нижче серця рук

І не ховатися від наглих мук".

"Ох, сестро, сестро,

І таке було,

Та знов кажу:

Все снігом замело.

Коли б хоч раз із миру хто зумів

У душу глянути, в моє горнило,

Яке нещадно палить і палило,

О, як би той вжахнувся й занімів,

Побачивши за рідним краєм тугу.

Про це тобі казала вже не раз.

Покину все - і прямо на Кавказ!"...

. . . . . . . . . .

29 червня 1980

Коли говоримо про другу світову війну, ми згадуємо поетів, які загинули на фронтах війни, К.Герасименка, Л.Зимного, Є.Фоміна, М.Шпака, Д.Канєвського, В.Булаєнка і багато, багато інших, які не доспівали своїх душевних пісень. Всі вони 1961 року посмертно прийняті до Спілки письменників України.

Невільно виникає запитання: коли приймуть до СПУ отих поетів, які загинули в сталінських катівнях?

 

* * *

... І ти зректися вже себе не можеш,

Ніяк не можеш бути незворушним,

Коли від болю горбиться земля,

Чужі й свої кують бридкі окови,

І стогне зранена душа народу.

 

За це тобі - гратоване віконце,

В якому більше не побачиш сонця;

За це тобі уже остання міра:

Червоні очі ворона-вампіра,

Неправий суд і кров твоя гаряча,

І біль, і стид, і куля сатаняча.

. . . . . . . . . . . . . .

 

1 липня 1980

У Херсоні, кажуть, появився якийсь екстрасенс мужчина, який вступає у контакт з "космічними цивілізаціями". Він твердить, що є обраним посередником між нашою цивілізацією і тою, яка нас контролює, і вона поряд нас, але ми її не бачимо. Неземні істоти, за твердженням "посередника", мудрі і добрі, могутні і справедливі, тому людина повинна шукати контактів з ними. Вони допоможуть людині вижити на планеті, з якої вичерпуються залишки корисних копалин (газ, нафту, вугілля тощо), без яких не можна існувати.

Чи не початок це народження нової релігії?

 

Виповнилося 120 років від дня народження класика російської літератури Антона Павловича Чехова (1860-1904). Росіянам здорово повезло. Чехов блискучий художник-гуманіст, письменник, творчість якого пронизана ненавистю до гноблення і свавілля, до всього реакційного і рутинного. Чехову вдалося у творах, населених персонажами з найрізноманітніших суспільних прошарків, відбити ментальність росіянина - пореформеного і передреволюційного. Твори Чехова викривали самодержавно-політичний, "пришибеївський" режим російської імперії, міщанство, пошлість, фарисейство, бездушність, фразерство, бюрократизм і цінувати переконаність, талант, прагнення до кращого майбутнього. Зі шкільних років і дотепер я з великою насолодою читаю його твори - беру мудрість з його творчої криниці…

 

6 липня 1980

На завод приходив Василь. З порога мого кабінету голосно продекламував:

"Вино несет и яд и мед,

И рабство, и свободу.

Цены вину не знает тот,

Кто пьет его, как воду. Омар Хайям".

Кажу:

- Знаю, що Омар Хайям. Тільки міг би перекласти українською.

- Без пляшки вина не перекладається. Тому й прийшов.

- Пляшка буде. Дай слово, що перекладеш.

- Найкращий спосіб тримати слово, казав Наполеон, не давати його.

- Отже не перекладеш.

- Перекладу, але однієї пляшки мало.

 

На брамі Бухенвальда були написані слова: "Кожному своє".

 

9 липня 1980

Рідна мова - це наш космічний код, ключі від безсмертя, які багато хто з українців загубив. Необхідно знайти оті ключі й повернути власникам. Хто це зробить? Письменник, як шукач скарбів людського духу, чи конституція СРСР, яка гарантує вільний розвиток націй? Конституція цього не зробить, бо вона служить російсько-радянській імперії, а письменник - також, бо залежить від тієї ж імперії.

Поезію Павла Тичини найбільше тепер популяризує Станіслав Тельнюк. Він переконаний, що Тичина - геній. З такою думкою можна погодитися, якщо брати до уваги ранні твори, коли душа його ще не була переляканою. С.Тельнюк часто пише про нього, збираючи все неопубліковане за життя Тичини, знаходить в його поезії важливі духовні й політичні уроки для сучасного літературного процесу. Автора класичної поезії "На майдані", "Як упав же він з коня", "Плуг" і багато інших у житті вело серце. Але і серце може часом помилятися. Серце поета, як на гріх, помилялося більше, ніж хотілося б.

Поряд з геніальними його творами багато неконтрольованого примітиву, угодницьтва, свідомого оспівування комуністичної утопії. А може, він з переляку так навмисно робив, щоб вижити?

 

10 липня 1980

Сонячний спекотливий день. Їздив на дачу до дядька Михайла. Він трудолюб, його дача взірцева, вирощує овочі, виноград, полуниці, персики, має кілька дерев черешні... Частував своїм вином дворічної витримки, розповідав про сталінградське жахіття, в якому брав участь. У боях за Сталінград наші перемогли не зброєю і не військовою тактикою, а живою "біологічною масою", кількістю невишколених бійців, яких іноді у бій посилали без зброї з наміром позбавити німців набоїв. Дядько Михайло тоді мав офіцерське звання капітана і служив при штабі дивізії. Штаб знаходився на території Сталінграда в металевій водоканалізаційній трубі діаметром 2 м. Усі штабісти вижили, одержали урядові нагороди.

 

Геральдика - наука про герби. Перші герби як символічні зображення вживалися з незапам'ятних часів. Геральдика Херсонщини сягає своїм корінням у древні часи. 1803 року Москвою було затверджено герб Херсона. На золотому полі щита зображений російський імперський двоголовий коронований орел, який у правій пазуристій лапі тримає лаврову вітку, а в лівій - полум'я. На грудях орла, на голубому щитку, зображено золотий хрест з чотирма промінцями у верхній частині. Головна фігура герба - імперський орел, як символ влади й панування. Лаврова вітка - символ слави. Полум'я - емблема сили. Вогонь - образ зброї (вогнем і мечем). Хто скаже, що герб Херсона не символ азійської імперії?

Більш поміркованим і цікавішим був герб Олешок (1844 р.). На геральдичному щиті емблематичне зображення річки у вигляді старого чоловіка з довгим волоссям і густою бородою, що увінчаний очеретяним вінком (багатство Олешок), чоловік лежить у комишах і спирається на урну, з якої тече вода. Старий чоловік - це зображення бога Дніпра Борисфена, взятий з монет древньої Ольвії.

1893 року місто Олешки одержало новий герб. На голубому щиті - срібна запорізька галера з напнутими вітрилами, а у вільній частині щита зображено герб таврійський. Щит герба увінчаний срібною баштовою короною з трьох зубців і оточений двома золотими колосками, що перевиті олександрівською стрічкою червоного кольору. 1878 року було затверджено герб Херсонської губернії. Він також мав суто імперські російські символи.

Яка пташка, така й пісня.

 

15 липня 1980

Відомий твір Олександра Блока "Скіфи" був написаний відразу після поеми "Дванадцять". Пишуть, що "Скіфи" - монументальна патріотична ода, пристрасне поетичне слово, народжене правдою Великого Жовтня, слово войовничого революційного інтернаціоналізму. Так, "Скіфи" - високоталановитий твір, але народжений не "правдою Жовтня", а російською войовничою ментальністю. Щоб повірити в це, варто прочитати "Скіфи" в блискучому перекладі Дмитра Павличка.

С к і ф и

Мільйони - вас. Нас - тьми, і тьми, і тьми,

Потуга наша - незборима!

Так, скіфи - ми! Так, азіати - ми, -

З розкосими й захланними очима!

. . . . . . . . . . . . . . .

Микола Василенко і Дмитро Павличко. м. Херсон, 2004 р.

 

24 липня 1980

Письменник тільки змальовує долі й життєві ситуації, ставить діагноз хвороби, а лікують суспільство інші люди.

Важливіше в творах не те, що написано, а те, що стоїть за написаним. Письменник народжується на небі, але жити і творити йому доводиться на землі.

* * *

"Поете! Ти також є князем висоти

І тільки угорі - ти краса і сила.

Та на землі, в житті ходить не вмієш ти,

Бо перешкодою - твої великі крила".

Євген Маланюк

 

Цього вірша прочитав мені із пам'яті Григорій Кочур.

 

4 серпня 1980

Щоб мати відповідь на складні запитання життя, знаходити розраду в часи "душевної смути", не губити оптимізму й віри в свої ідеали, необхідно звертатися до творів стражденних письмеників, запам'ятовувати їхні мудрі поради.

"Існує правда й існує лжа, і якщо ти лишився вірним правді - хай і сам на цілому світі - ти не божевільний". Орвелл.

 

5 серпня 1980

Їздив у Комишани (Арнаутка) до Сергія. На своєму городі він зробив бетонований ставочок-басейн, в якому розводить велику рибу. Каже, має добрий зиск, тільки боїться аби влада не довідалася й не звинуватила у придбанні "нетрудових доходів".

Руїни Благовіщенського жіночого монастиря знаходяться між селами Білозерка й Арнаутка. У 30-ті роки комуно-більшовики зруйнували монастир.

* * *

Колись стояла там дзвіниця,

Але безбожні руйначі

Її зламали уночі.

 

Молитва про дарування: "Господи, Ты обещал нам даровать мудрость в послании Иаакова. Ты сказал: Если же у кого из вас недостает мудрости да просит у Бога, и дается ему". Комуністи не просили у Бога мудрості.

Хто не єднається із Божим світом, той єднається із темним, бо, як відомо, природа ніде і ні в чому не допускає порожнечі.

"Коли немає справедливої оцінки доброчесності та пороку, тоді люди стають грішними". Арістотель.

 

9 серпня 1980

У клубі СПУ відбулося засідання Комісії по пригодницькій та науково-фантастичній літературі, на якому обговорено рукописи романів В.Цокоти і С.Єригіна. Члени комісї схвально відгукнулися про їхні твори.

 

Василь Каменський, поет, друг Володимира Маяковського і Давида Бурлюка, особисто знав В.Леніна, М.Горького, А.Луначарського, І.Рєпіна, гостював у батьків Давида Бурлюка на Херсонщині. Брав участь у революції 1905 року. У громадянську війну служив політпрацівником на Південному фронті, писав вірші, примикав до групи футуристів. Цікаво - футуризм виник в Італії 1909 року, його лідером був поет Ф.Марінетті, який пізніше став фашистом. Каменський - став комуністом. Коли ЦК виступило проти футуризму він одразу примкнув до традиціоналістів, почав писати вірші про Леніна, більшовиків і т.п. У голодні, виснажені революцією роки писав:

"Так и хочется

Взяться за дело

И отдать свои силы стране,

Где живется мне

Радостно, смело,

Где со всеми мой труд наравне".

 

Ось такі були "знамениті" обцяцьковані орденами поети. Вони і тепер є.

Усе Боже, тільки гріхи наші.