Вітаємо Вас, Гість!
Понеділок, 21.08.2017, 14:03
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Чи зручно Вам користуватися порталом?
Всього відповідей: 34

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Курай для пожежі -11

1 << 2 << 3 << 4 << 5 << 6 << 7 << 8 << 9 << 10 << Читати спочатку

 

15 червня 1977

Підв'язуючи вдома на шпалерах виноград, я упав зі стільця й пошкодив собі руку. Діагноз: Перелом пр. луч. кості у типовому місці.

На заводі сміються: "Інженер з техніки безпеки травмувався!".

Весна цього року була теплою і дощовою. Радіє душа, коли бачиш буйні веселі пшениці та інші рослинні злаки на ланах. Хліб - це життя. Україну Всевишній наділив родючими чорноземами і щедрим південним сонцем. Чи всі українці усвідомлюють цей дар Божий?

 

7 серпня 1977

Позавчора одержавши 50 % путівку до будинку відпочинку "Дубки", м. Ірпінь, сьогодні знайомився з "пенатами та його мешканцями". Будинок старий, помешкання брудне, вологе. Одначе розарії та навколишній правічний ліс справляють гарне враження..

Улаштовує і свобода: коли і куди хочеш - іди чи спи, чи насолоджуйся красою краєвидів.

Мої однокімнатники: Максим із Канева і Гліб із Харкова. Обоє мицасті руді чоловіки. Максим одразу мені розповів, що він ветеран війни, герой Радянського Союзу, зі всіма обкомівцями та райкомівцями на "ти". Не носить "Золотої зірки" і купу орденів тому, що має скромність, не любить хизуватися. Коли Максим вийшов з кімнати, Гліб сказав:

- Чули такого дзвонаря? Він ще не таке розкаже. Слухаєш - і вуха в'януть. Жінкам казав, що у Дніпрі втопив свій чемодан, а там були великі гроші і новий костюм. Я йому в очі сказав: не дури людей. А він мені: не мішай жити. Тут знайшов такого, як сам і цілими днями пиячить. Приглашали й мене, а я кажу, що приїхав сюди відпочивати, а не пити горілку. Правильно кажу? Гурту не люблю. Хочу випити - наллю собі і вип'ю. А вообще, горілку вживаю, як снотворні ліки.

Спочатку Гліб випивав по пляшці горілки. Вип'є - і спить. Прокинеться, знову вип'є, і знову спить. Товаришів не мав, пив сам. Максим - навпаки, завжди шукав собі товариша, щоб випити і поплыткувати. Вони не були агресивними. Навіть будучи дуже п'яними, мене не турбували і не нав'язували свого товариства. В екскурсіях участі не брали, книжками й газетами не цікавилися, казали, що приїхали відпочивати, а не читати.

 

У Києві в перший день приїзду я встиг побувати в музеї Т.Шевченка (пров. Т.Шевченка). У книзі відгуків записав: "Хоч доля Шевченка була гірка й лукава, та повік не погасне його слава - Апостола українського народу, 7 серпня 1977 року".

Наступного дня обідав у кафе. У гардеробній оголошення: "Товарищи! за вещи в гардеробе администрация не отвечает". Заходив до Володимирського Собору. Слухав церковне служіння.

Віро, що ти за сило єси? Слухаючи церковний хор, відчуваєш як твоя душа росте у височінь, божественна пісня активізує, змушує іти на діалог із самим собою, з минулим і сучасним, з життям і смертю.

Вийшовши із Собору, сів на лавочці й спостерігав за прихожанами. Люди, яких я знав у чергах біля крамниць, на вокзалах та ринках, знервованих та агресивних, ступаючи на подвір'я Собору, робилися цілком іншими - смиренними і привітними. Якась дивна доброта оновлювала їх.

 

10 серпня 1977

З групою екскурсантів їздив автобусом у Київ дивитися недавно відкрите стереокіно, фільм "SOS над тайгою". Кінокартина за змістом примітивна, але техніка блискуча. По закінченні кінофільму екскурсанти (більше жінок) умовили гіда показати Покровський монастир. Вона сказала, що монастирі показувати їм заборонено, але вона на свій ризик покаже. Ми приїхали до монастиря, коли там правив службу грецький архієрей. Уся наша група екскурсантів сфотографувалася на фоні монастирської церкви, крім комуністів. Повернулися в "Дубки" по обіді.

Над дверима їдальні почепили нове гасло: "60 - путь, равный столетиям!".

За час перебування в Ірпені заходив до Г.Кочура та Д.Паламарчука. У Кочура читав нові вірші М.С. у чернетках.

Був у музеях:

- Українського та російського образотворчого мистецтва.

- Музей народної архітектури.

- Софіївський собор.

- Бабин Яр.

- Літературний музей Лесі Українки.

- Музей Західного та Східного мистецтва.

- Печери (ближні) та ансамбль Києвопечерського заповідника.

- Виставковий зал, картини Галини Кальченко.

В автобусі, коли їхали на чергову екскурсію, зайшла мова про Успенський собор. Екскурсовод (жінка) сказала, що його зруйнували фашисти, коли були у Києві, але існує інша версія: зруйнували наші. Така версія не сподобалася лисому чоловікові при червоній краватці, він грубо запитав: "А вы там были, когда наши взрывали? Были?! Утверждаете?!". Екскурсовод зніяковіла й не знала що відповісти. Хтось жартома сказав до чоловіка: "Товарищ, здесь не заседание парткома. Вам слова никто не давал. Считайте, что собрание не состоялось". За два дні, зустрівшись із екскурсоводом, я запитав про настрій. Вона із сумом сказала:

- Викликали... Який там настрій.

 

18 серпня 1977

Приїхала до нас дружина мого співтабірника поета Д.Паламарчука Валентина із донькою Оксаною.

Погода дощова. Холодно. Знову економія електроенергії. Без попередження відключають енергоспоживачів. На вулицях темрява.

Скільки не кажи: солодко, а якщо в роті немає цукру, то солодко не стане.

Чомусь сьогодні пригадався вірш, якого написав у 50-ті роки в Інті.

* * *

Земле, Вкраїно моя,

Тільки про тебе думки.

Спрагло твій колос дзвінкий

Всюди викохую я,

Земле, Мадонно моя.

. . . . . . .

Рідна Мадонно моя,

Тільки одна ти одна

В серці, мов зірка ясна.

Всюди повіки твій я,

Доле, Вкраїно моя.

 

5 вересня 1977

Учора Ліда сказала:

- Господи, на чому ще держиться совєтська влада!

- Що сталося?

- Ти на помідорах був?

- Ні.

- Коли будеш, усе сам зрозумієш.

Сьогодні з бригадою (32 чол.) робітників нашого заводу я був "на помідорах". Бригаду очолював парторг заводу. Коли ми автобусом приїхали на плантацію радгоспу "Рассвет", керуючий відділком радгоспу Петро Іванович, схопившись руками за голову, вигукнув:

- Чого ви приїхали!? У мене немає ящиків, немає транспорту. Сьогодні із міста приїхало понад тисячу чоловік. Дивіться, що вони роблять! Витоптують плантацію, псують усе, що росте і зріє. А в мене один тільки трактор і сто ящиків.

- Про це раніше треба було говорити Мозговому, - сказав парторг.

- Говорили. А толк? Як було, так і залишається.

І він порадив збирати помідори на купу. Швидко на полі під палючим сонцем появилися вогнища помідор. Люди із відер сипали на них "червоне паливо" - і вогнища вивищувалися і яркішали.

За добу вони погаснуть і від них залишиться купа гною. Серце розривається від такої безгосподарності. Тут я сам собі сказав: "Господи, на чому ще тримається радянська влада!?".

 

18 вересня 1977

"Жигулями" їздив з Ліною, Дашею та дітьми в Цюрупинський ліс збирати гриби. Через Дніпро нас перевезли паромом. Грибів не було, але відпочили гарно. Молодий хвойний ліс, насичене запахами глиці повітря, блакиття рідного неба, довколишня краса краєвиду, мов рукою зняли утому і душевну напругу. Відпочили добре, але, коли о 16 годині приїхали на паромну пристань, щоб повернутися додому, увесь заряд відпочинку, мов корова язиком злизала. На пристані стояла кілометрова черга автомашин. На паром позачергово пропускали вантажівки з кавунами та різною городиною, але не тільки. Проривалися легкові автомашини партноменклатурників та пролаз, які давали великі хабарі вахтерам пристані. Почалася сварка між водіями і вахтерами. Капітан парому розгнівався, що його вибивають із графіка, відшвартувався і повів напівпорожній паром на Херсон. Ми дісталися Херсона вночі, о першій годині.

На паромі їхала якась родина з дітьми. Питаю п'ятикласника:

- Закінчиш школу, учитися далі підеш?

- Піду.

- Ким хочеш стати?

- Ще не знаю. Може, зварником, може, електриком.

- А чому не інженером?

- Не хочу. Батько каже, що вони дурні.

 

"Люди так глупы, что их насильно нужно вести к счастью".

В.Белінський

 

21 вересня 1977

Ходив до управління держстраху Дніпровського району, щоб оформити страхове відшкодування за травму руки.

Управління знаходиться на території стадіону "Кристал", у будинку колишнього МГБ. Коли я зайшов до приміщення, негадано мене охопило гостре почуття спогаду.

1947 року у цьому будинку емгебісти робили мені допити, тут я перебував протягом кількох днів. Першу добу спав на столі, а потім, коли перевели в іншу кімнату, спав на голій підлозі. -тепер у цій кімнаті бухгалтерія. Із мого загратованого вікна було видно частину території фортечних валів, а за ними в'язницю з чорними козирьками на вікнах. Щодня по обіді до фортечних валів ходив прогулюватися мій слідчий капітан МГБ Веселов. Блукаючи слідами подій минулих віків, про що він думав? Може, охоплений почуттям російського шовінізму, думав про панівну місію Росії у світі, про її войовничий норов, нові загарбницькі війни, а може, як знайти нових "ворогів народу", щоб нищити їх. Отак міг думати капітан МГБ тридцять років тому, блукаючи руїнами історії, отак він, мабуть, думає і тепер, отримуючи солідну пенсію і великі пільги.

 

* * *

Земля розтоптана,

Земля зів'яла, -

Кукіль дістався нам з народних піль.

І наші будні

Гірші мук Тантала,

І злидні звідусіль.

 

9 жовтня 1977

Читав М.Н.Покровського, третій том: "На севере (ХVП в. Росія) все было молчаливее; юг (Україна) был красочнее, а кроме того, юг был ближе к Европе - значит, культурнее и сознательнее... Царь Петр Первый пьяница, развратник, сифилитик...".

 

Знайомий колишній полковник Штибенко брав участь у "північній війні" (Фінляндія). Розповідав, що поразка Червоної Армії була очевидною з перших днів війни. Причина полягала в непопулярності війни і бездарності верховного командування. Його полк потрапив у довготривале оточення. Помирали від скажених морозів і голоду, а допомоги не було. Багато замерзло, багато загинуло від фінських бомб, кулеметів та снайперів. Протягом двох місяців самознищувалися, але фіннам не здалися. Коли, блукаючи лісом, він із залишком особового складу полку вивів із оточення й появився перед очима армійського штабу, його одразу арештували і звинуватили у зраді "совєтской Родіни". Рядових - направили у штрафні батальйони, а офіцерів у заполярні табори в'язнів.

* * *

Я не можу сидіти й мовчати:

Серце плаче в пекельнім вогні,

А скажені вівчарки і грати

Не дають відпочити мені.

 

29 жовтня 1977

Віктор М. говорив, що дивився кінофільм "Солдати свободи" і "чуть було не впав", коли у кінці фільму сказали, що тільки комуністи перемогли фашистів і відстояли свободу. А де був він безпартійний? Чи не воював? А де були оті мільйони безпартійних, чи їх не було? І не було американців, ні французів, ні поляків?

Сьогодні ходив дивитися "Солдати свободи". Автори фільму - Юрій Озеров (він і режисер-постановник), Оскар Курганов за участю Методієва (Болгарія), Залуського (Польща), Хньоунека (Чехословаччина). Окремі кадри вражають своєю масштабністю, панорамністю й барвистістю. Мета авторів: переконати обивателя, що землю від фашизму врятувала "...наймогутніша сила ХХ століття - комуністи, котрі згуртували навколо себе борців за свободу й незалежність...". Тому у фільмі фігурують комуністичні вожді Георгій Димитров, Вільгельм Пік, Моріс Торез, Пальміро Тольятті, показують їхні перемоги і безпомилковість у війні. Друга серія побудована на вигадках про безглуздість польського повстання у Варшаві. Показано так, що мовби Москва хотіла допомогти повстанцям, але не мала можливості. Історія говорить протилежне: Сталін навмисно зупинив фронт, щоб фашисти фізично знищили польських патріотів, - їхню ідею - утворення демократичної Польщі - комуністи не сприймали. Недаремно Бур - Комаровський, який очолював повстання, говорив, що полякам потрібна свобода, а російським комуністам - Польща як колонія.

 

Сьогодні почув нового анекдота. Запитали першокласника чи він любить дідуся Брежнєва. Хлопець відповів:

"Брови черные, густые;

речи длинные пустые.

На прилавках мяса нет -

мне такой не нужен дед".

 

2 листопада 1977

На планірці у директора парторг Пучков говорив про новий порядок проведення демонстрації 7 листопада цього року. "...особенно нужно быть бдительными, не допускать в ряды демонстрантов чужих людей и лиц с портфелями и чемоданами; тщательно закрыть на замки кабинеты, особенно в которых имеются телефонные аппараты, пишущие машинки и писчая бумага, чтобы не случилось так, как в прошлом году в РСУ, когда враги советской власти всю ночь печатали антисоветскую ложь".

Раніше такої перестороги не було.

 

4 листопада 1977

На заводі врочисті збори, присвячені Жовтневій революції. Парторг прочитав листа, написаного від імені працівників вин заводу, працівникам, які працюватимуть на винзаводі у 2017 році, і запропонував лист покласти в металеву буллу і замурувати в стіні заводського корпусу. Так і зробили. Буллу можна буде відкрити тільки в день 100-річчя Жовтня.

Не втихають розмови про дисидентів, про подію у місті Хельсинки (Шайтуров, Деменков), про Магадишо, де німецькі бойовики штурмом звільнили 86 пасажирів і 4 членів екіпажу захопленого терористами німецького літака. Пересилання "Свободи" та інших зарубіжних радіостанцій практично слухають усі, хто цікавиться політикою.

 

12 листопада 1977, субота

У виставковому залі на честь ювілею революції експонуються твори митців області. Більше ста різних за тематикою творів живопису, скульптури та графіки про історико-революційні події, "перемогу комуністичної партії на ідеологічному фронті". Автори: Д.Катинін, В.Машніцький, А.Платонов; графіка - О.Бабак, В.Заставський; скульптура - В.Шкуропат, В.Потребенко, О.Бережний, Ф.Загороднюк, К.Московченко; індустріальний пейзаж - І.Ботько, Г.Баклан; натюрморти - Г.Петров, О.Камінський, В.Токаєва та ін. Основні назви творів: "В.І.Ленін і Ф.Дзержинський", "Нас водила молодість в шабельний похід", "В степу під Херсоном", "Балада про солдата", "Хлоп'ята з Карантинного острова", "М.В.Фрунзе та В.І.Чапаєв" та ін. подібні. Преса пише, що твори відзначаються високою художньою культурою і тонким смаком.

З такою думкою преси не всі знавці образотворчого мистецтва погоджуються, але відкрито не говорять.

 

19 листопада 1977

"Наддніпрянська правда" повідомила про вирок, винесений судом І.М.Кибалкові та О.М.Ковальову, які 6 листопада 1976 року убили лікарів Слуцьких за те, що мовби лікували дочку Кибалка не належним чином, через що вона і померла. Кибалко засуджений на 15 років ув'язнення, а Корольов - на 8 років.

У французькому місті Тулузі на міжнародному конкурсі вокалістів перше місце (Гран-прі) виборола наша землячка з Білозерки Людмила Ширіна. Їй вручили диплом і спеціальний приз - вазу севрського фарфору від президента Франції Жіскар де Естена. Це великий успіх! Це радість. Це говорить про те, що українська нація талановита і живуча, і її національний дух і талант ще ніхто не знищив.

 

У сучасній періодичній пресі з'являються дописи якогось А.Петрова - Агатова, в яких він викриває дисидентів, зокрема П.Григоренка, А.Сахарова, М.Руденка, Гінзбурга, Солженіцина, Орлова, Тихого, Турчина, Штерна та ін.

Чи, бува, це не той Петров, який проліз до Кирило-Мефодієвого братства і доніс царській охранці на Тараса Шевченка?

 

15 грудня 1977

Одержав гонорар 15 рублів із Карачаєво-Черкеської спілки письменників. Вони переклали на черкеську мову добірку моїх віршів і опублікували.

Чертніков погодився виготовити дерев'яні стенди для заводського кабінету з техніки безпеки. Увечері, залишившись у кабінеті, з мого робочого телефону наговорив з Москвою (там його коханка) на 150 рублів. Гол. бухгалтер хапається за голову. Говорить, що на таку суму зменшить мені зарплату. Чертніков пише вірші російською мовою, любить випити, бахурує.

 

На завод приходив при орденах підполковник у запасі Немін. Одержує пенсію 180 руб., працює у райкомі якимсь нештатним. Попросив мене налити йому фужер вина, він вип'є за 21 грудня. Я запитав:

- Це знаменна дата?

- Как!.. Советский инженер не знает, что такое 21 декабря? Это день рождения Иосифа Сталина!

Добре випивши міцного вина, почав хвалькувато розповідати про свою любов до Сталіна. Він пишається своєю соракарічною працею в партійних і державних установах, любить своїх дітей, вони тепер посідають високі партійні і державні крісла, він щасливий, що працював на Сталіна. І тепер був би порядок у Союзі, коли б не Хрущов. Хрущов виніс сміття із хати. "Поэтому результат на лицо: народ сделался неуправляемым".

На завод приходив кореєць Н., радив мені залишити винзавод, посаду інженера на 125 руб. і перейти на роботу в його трест. Він пропонує посаду зав. відділу з техніки безпеки й охорони праці на 190 руб. Його влаштовує моя освіта і виробничий досвід. Але коли я сказав, що я безпартійний, він зробив великі очі. Безпартійного взяти в трест не може.

 

20 грудня 1977

Погода волога, холодний вітер, три градуси вище нуля.

Уперше інженерно-технічні працівники чергуватимуть по заводу в неробочі дні. Директор затвердив список чергових. Я чергуватиму завтра з восьмої години ранку. Примара третьої світової війни бродить тереном СРСР.

 

Із листів Костянтина Ушинського (1824-1871 р.р.):

"Я українець: рід наш старовинний, малоросійський, дворянський. Усі родичі, діди, дядьки і батьки були українці, народилися й поховані в українській землі... Мова - найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що єднає віджилі, живі і майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле... Відберіть у народу все - і він усе може повернути. Але відберіть мову і він ніколи більше не створить її... Вмерла мова в устах народу - вмер і народ".

 

И з в е щ е н и е

 

Ваш сын стрелок 163 гв. с.п. гвардии красноармеец Василенко Леонид Александрович, уроженец Херсонского р-на с. Загоряновка в бою за социалистическую родину, верный воинской присяге, проявил геройство и мужество был убит 21 июля 1944 г.

Похоронен с-з окраине с. Чернаки Дмитровического р-на Брестской обл.

Настоящее извещение является документом для возбуждения ходатайства о пенсии. - Командир части, (подпись).

Таку похоронку одержала моя мати в 1944 році на свого сина Леоніда (1925 р.н.), коли батько був на фронті, а я в Німеччині на примусовій праці.

Смерть однієї людини жахлива трагедія, смерть мільйонів - статистика.

 

* * *

Він полем летів на гарячім коні, -

Вже маяв над обрієм стяг перемоги!

Зненацька фашист вороному під ноги

Пожбурив гранату - і зник, наче в сні.

 

У небі шугали стрижі голосні,

Всміхалося щастя. О, жити б ще !.. Жити!

Та шлях, наче плугом, війною поритий,

Закінчився раптом на чорній стерні

. . . . . . . . . . .

 

* * *

Усім, усім із висоти

щедротно, Сонце, світиш ти.

Від того сили добрі й злі

живуть вільготно на землі.

 

Коли б я Сонцем бути міг,

світив би рівно не для всіх.

Кривавопурпурним, на зло,

Не посилав би я тепло.

Така позиція моя.

Тому не став і сонцем я.

 

х). Минуле освідчується каяттям, майбутнє обіцяє щедроти.

 

23 грудня 1977

х). Прізвище Василенко позначено у реєстрі козацьких старшин

(Сборник В.К.Л., списки, Чернигов, 1783 г. ч. 1 стр. 32-33, ч. 2, ср. 203).

 

"Потомство Ивана Васильевича Василенко войскового товарища, 1687 г.

Имел свой родовой герб: щит на красном поле, крест воздушный на солнце. Нашлемник: три страусовых пера между двух мечей. Оттиск родовой печати".

Чи не мій це, бува, предок?

 

х). Коли письменника Костю я запитав, чи вірить він у Бога, той відповів:

- Я не атеїст. Вірю у Бога, але не в церковного.

- А саме, у якого?

- Чув таке: "спочатку було Слово"? Оте Слово - це і є Бог. Він усюди, у всій структурі світу... Він поза нами і в нас. Він жива субстанція. Не має початку, а значить, не має і краю. Молися Слову - і воно тебе возвеличить і зробить безсмертним.

 

28 грудня 1977

Не забути мені порядних людей, патріотичних письменників, діячів мистецтва і науки, і, взагалі, мужніх і вірних друзів, з якими у 50-ті роки довелося спілкуватися і спільно їсти баланду в'язнів у таборах ГУЛАГу, Комі АРСР, місто Інта.

Ось їхні прізвища:

1. Григорій Кочур.

2. Дмитро Паламарчук.

3. Григорій Полянкер.

4. Іван Гришин-Грищук.

5. Юрій Лисняк.

6. Михайло Хорунжий.

7. Віктор Василенко (російський поет).

8. Василь Супрун (білоруський поет).

9. Рауль Кабідзе (грузинський письменник).

10. Гасан Ахвердієв (азербайджанський письменник).

11. Іван Лук'яненко (Іван Савич).

12. Андрій Хименко (Химко).

13. Олександр Гринько.

14. Любомир Полюга.

15. Іван Микульський.

16. Євген Дацюк.

17. Кузьма Хобзей.

18. Василь Гнатів.

19. Богдан Олексюк та багато, багато інших.

 

Читати далі >>12 >>13 >>14 >>15 >>16 >>17 >>18 >>19 >>20 >>21 >>22 >>23 >>24 >>25 >>26 >>27 >>28 >>29