10 липня 1978

На заводі лекція для робітників "Проблема народонаселення". Лектор із тов. "Знання". Планета Земля може прогодувати не більше 10 млрд. осіб. "Варвари перемогли римлян тому, що вони не вживали м'яса. Від м'яса людина глупіє, а від рослинного харчу - розумнішає". Приріст населення в європейських країнах катастрофічно зменшується. Україна - на нулю.

 

* * *

І висота, і глибина - бездонні.

Летять орли, мчать білопінні коні,

Високу воду прірва поглина... -

Бездонна глибина!

Безмірна висота!..

 

Поетова незалежність - це свобода як природний стан мислячої людини. Пам'ятаймо вольтерівське: "Я не згоден із вами, але готовий віддати власне життя, щоб ви мали змогу висловити свою думку".

 

13 липня 1978

На заводі чергова політінформація. Виступав секретар парторганізації

Пучков А.: "Картер сказав, що фізично звоювати Радянський Союз неможливо, його можна взяти тільки із середини. Тому появилися ідеологічно нестійкі люди, вони поширюють антипартійні та антидержавні анекдоти, ведуть нерадянські розмови, пишуть різні листи на захист дисидентів, активізувалися релігійні секти тощо.

Про Китай. Довжина кордону СРСР із Китаєм - 12 тис. км. За 1977 рік Китай порушував наш кордон 3508 разів. Юрби китайців переходять кордон, щоб у радянських людей випросити шматок хліба. Ми їх годуємо, одягаємо і повертаємо назад. А вони замість того, щоб подякувати, починають викрикувати антирадянські гасла. Трапляється, що китайці вбивають китайця і возять труп по Китаю, і кажуть, що китайців убивають "московські гегемоністи і совєтські ревізіоністи". На кордоні Китай тримає 80 дивізій, але він до війни ще не готовий. Боїться нашої ядерної зброї.

Про Єгипет. Садат - колишній гітлерівський агент. Порвавши дружні стосунки із СРСР, лиже задницю США.

Про дисидентів. Щиранський, Гінзбург, Руденко, Орлов та ще дехто арештовані. Вони шпигуни та агенти міжнародного імперіалізму. Їхній духовний батько - Сахаров. Вони хочуть повалити радянську демократію..."

* * *

Сусіду мало власної землі.

Сусід плете мережу на сусіда.

Тому й живе, мов павучок у млі,

Як на кожусі гнида.

 

15 липня 1978

Приїхав із села Микола Головченко, розповідає:

- Із села пачками тікають молоді люди. Куди? - запитаєш. У місто, щоб набратися лінощів. Шукають жар-птицю. Для чого? - запитаєш. Щоб красиво жити - і не працювати. Земля для них стала мачухою, а українська мова "нєкрасівою". Запитаєш: Хто робить на селі? Скажу. Ніхто. Їхню роботу не можна назвати роботою. Землезнущання. Аби від ранку до вечора, щоб не казали, що вони тунеядці. Живуть із краденого. Вночі тягнуть із колгоспного поля. Скажеш: не всі люди погані. Авжеж, не всі, але і їм уже уготована смерть. Запитай партійного чиновника, якої він нації, той ніколи не скаже, що він українець, а з гордістю бовкне: я хахол!

- Миколо, - кажу, - ти це говориш серйозно?

- Ні, не серйозно. Але коли б я був при владі, то зібрав би усіх отих перекотиполе та й кинув би на них атомну бомбу. Це кажу серйозно.

 

Шарль Бодлер писав: "У кожній людині є два одночасні прагнення, одне до Бога, і одне до сатани. Поклик Бога - це прагнення внутрішньо піднестися, а поклик сатани - це одержати насолоду від власного падіння".

 

15 липня 1978

Знову мені натякнули на те, що інших поетів друкують, хвалять, нагороджують орденами, платять гонорари, дозволяють брати участь у турпоходах за кордон, вони цікаво живуть, а я духовно мертвий, бо іду не в ногу з сучасним життям, навіть не паралельно, а супроти.

Тяжко слухати такі слова, але ще тяжче, коли чуєш таке від рідних.

Це правда, я читачів не маю, крім Бога і самого себе, а доброї слави та грошей - тим більше. Але слави я і не шукаю, пишу тільки тому, що хтось пише моєю рукою. Я люблю життя. А любити життя і не любити людей - неможливо. Працюю, мислю, намагаюся докопатися до суті людського буття, що постійно викликає велике здивування. Це і є мені нагорода. А більшої і не потребую.

 

25 липня 1978

Сто років з дня народження визначного польського поета Леопольда Стаффа. Творчий шлях поета не був легким. Протягом своєї тривалої літературної діяльності він пройшов складну ідейну еволюцію. Завдяки виникненню нових літературних течій, носієм яких він був, Л.Стафф зумів відбити у своїх творах визначальні тенденції своєї доби і проявити здатність до постійного розвитку й оновлення власної творчости. Його поезії свідчать про мудрість автора і життєву наснагу. Співець духовної гармонії, культу прекрасного в житті й мистецтві. Поезію Стаффа я прочитав польською у Заполяр'ї, і тоді почав його перекладати.

Кожен поет вносить у скарбницю рідної літератури щось своє, визначене особливостями його життєвого і творчого досвіду. Тільки мужній поет формує золотий фонд вітчизняної літератури.

 

28 липня 1978

Криваві події в Ірані. Політична криза, "масовий гіпноз" іранців. Аятолла Хомейні відкрив нову сторінку історії соціальних і релігійних революцій. Безперечно, влада короля буде повалена, буде Ісламська Республіка, а кермуватимуть священнослужителі.

 

5 серпня 1978

З великими труднощами пощастило дістати сімейну путівку в пансіонат на Арабатську стрілку. З нами в пансіонаті була родина Віктора (Михайловича). Кажуть, відпочивати краще, ніж працювати. Я так не сказав би. Праця, яка тобі до серця, набагато краща, ніж щоденне вилежування на морському піску під гарячим сонцем. У пансіонаті жодних культурних чи спортивних розваг, якщо не брати до уваги літній кінотеатр. Людина, яка звикла до праці, не знаходить собі місця на березі пансіонату. І тільки думка про те, що море і сонце поліпшують твоє здоров'я, змушують миритися з бездіяльністю. Арабатська стрілка - кузня здоров'я людини. На жаль, можливості "кузні" уповні не використовуються. Усюди сліди байдужості, естетичної безграмотності, господарської невмілості...

 

Своєчасно вийшла Постанова уряду "Про охорону і використання пам'яток історії та культури". Пам'ятки є надбанням народу, вони відображають матеріальне й духовне життя минулих поколінь, багатовікову історію нашої України, становлять невід'ємну частину світової культурної спадщини; свідчать про вклад нашої нації в розвиток світової цивілізації. Бережливе ставлення до пам'яток історії - це наш патріотичний обов'язок.

 

10 серпня 1978

Сучасні поети тяжкої долі - це В.Забаштанський, Г.Світлична та О.Журлива. Ціною щоденних зусиль вони зуміли піднятися над своєю бідою і перемогти фізичну безпорадність. Для цього потрібна особлива мужність, безкомпромісна наполегливість і щоденні героїчні вчинки.

 

Вода Каховського водосховища розмиває берег. Біля села Любимівка, море вже зруйнувало 50 м. берега. Археологи ведуть охоронні розкопки. Вважають, що біля Любимівки знаходилося городище пізньої скіфської культури. Городища населяли нащадки скіфів, які прийшли на тареторію Північного Причорномор'я у VП ст. до н.е. Це вони в степах Херсонщини залишили кургани. Скіфи мали свою державу, що успішно протистояла в 514 році до н.е. персидському цареві Дарію.

 

15 серпня 1978

Формою "самвидаву" поширюється конспект лекції кандидата технічних наук В.Г.Ажажі. У ній мова іде про появу нерозпізнаних летючих об'єктів (НЛО). У лекції багато фантазії, але не без здорового глузду. Людина приречена Богом шукати істину, і вона шукає, намагається розгадати нерозгадане. Це спонукає до фантазії, без якої людина була б глухою і сліпою.

Вольтер, коли писав "Мікромегаса", уже чув про тогочасні НЛО. Він сприймав їх як реальність. Може тому його вистраждана книжка і досі зачаровує читача своєю буйною фантазією і філософськими висновками.

Андрій Сахно намагався переконати мене, що наша планета знаходиться в руках гуманоїдів-інакопланетян, а ми (люди) у них піддослідні "кролі".

Людина - завжди міфотворець, бо вона покладається на своє шосте почуття, тобто на присутність паралельного світу, якого не бачить, але відчуває.

 

20 серпня 1978

Переглядав свій літературний архів - прозу 50-тих років, - оповідання "Марфа", "Божевільний", "Рятівник", "Лаодіка". Прочитав, посумував над "дітьми своїми". Ото і вся моя радість. Вони, як і рання поезія, ще школярські, але мені особливо дорогі, бо в них моя буйна молодість, перші парості устремлінь і творчих пошуків. Вони підтримували в біді, скрашували буденну сірість життя, відновлювали втрачену душевну рівновагу і повертали віру в справедливість.

 

Із колишнього записника:

1. Якщо є тиран (Сталін), то мусить бути і тираноборець.

2. Двох правд немає, якщо правда, то тільки одна.

3. У режимному совєтському таборі треба говорити мовчки.

4. "Ванька, жмі, дерьовня блізько!"

5. - Уксус Помидорович зі мною: Вась-Вась.

6. День канту в лагері - місяць жизні.

7. За кодексом комуністичного Кремля українець - "соціально небезпечний елемент".

 

* * *

Вже мало залишилося вкраїнців

На березі вкраїнського Дніпра.

Сутужно братові і тяжко жінці,

І тріумфує капосна мара.

 

На українців кидають каміння,

Занурюють без жалю у багно

І нищуть їхнє золоте коріння,

Аби невгасне погасить горно.

 

25 серпня 1978

У виставковому залі персональна виставка скульптур П.І.Кравченка. Він народився 1926 року в селі Кавказ Херсонської області. Автор пам'ятника адміралові Ф.Ушакову в Херсоні, низки портретів, зокрема свого батька, лейтенанта П.Шмідта, І.Котляревського, Дніпрової Чайки.

Культура є неодмінною умовою цивілізації. Яка культура, така і цивілізація. Яка цивілізація, такий і добробут народу.

 

6 вересня 1978

На завод хтось приніс листа членів секти актентивістів. У листі пишуть про тяжке переслідування секти, безпідставні арешти та ін… Прохають "ради Господа Бога нашего, письмо в семи экземплярах размножить и передать ближнему". Секретар парткому лист передав до КГБ.

 

По Херсонській області 360 єврейських родин подали заяви про виїзд до Ізраїлю.

Постанова ЦК КПУ "Про підготовку до святкування 325-річчя возз'єднання України з Росією". Свято "спрямовувати на дальше поліпшення комуністичного виховання трудящих, показувати морально-політичну єдність суспільства, нової історичної спільноті - радянського народу".

По радіо і телебаченню почали частіше транслювати українську музику. Навіть союзне радіо "Маяк" іноді передає українську пісню. Лисиця знає, чиє м'ясо з'їла.

 

"До тебе, Україно, наша бездольна мати,

струна моя перша озветься".

Леся Українка.

 

10 вересня 1978

Широко відзначається 150-річчя від дня народження російського письменника Л.М.Толстого. Він у російській літературі, як Т.Шевченко в українській - унікальний. Його художній реалізм відзначається світлою людською мораллю. Він шанував самобутність українського народу. Позитивні образи українців подав у творах "Рубання лісу", "Севастополь у серпні 1855 року", "Старий у церкві" та ін. Був особисто знайомий із М.Заньковецькою, М.Кропивницьким, Марком Вовчком.

1968 року на майдані Праги чеський студент Палах спалив себе, протестуючи проти вторгнення військ "Варшавського договору" у Чехословаччину. Що це: героїзм чи розпач?

 

* * *

Чи не пора і нам узять кресала,

Бо зрілих сил в душі надмірно стало,

І викресать вогню палючі квіти,

І наче Палах, вогнищем згоріти?

 

15 вересня 1978

З нагоди Дня радянської літератури в Херсоні у кіноконцертному залі "Ювілейний" відбувся літературний вечір за участю поетів та прозаїків СРСР. Найбільший успіх випав Булату Окуджаві. Присутнім сподобалися оригнінальні, художньо індивідуальні й емоційні його пісні, особливо "Молитва". Добре сприйняли вірші "Крила" Івана Драча, Людмили Татьяничевої, Раїси Ахматової, Акрама Айліслі. "Совєтські" вірші прочитали Борис Олійник, Володимир Бровченко, Джемс Паттерсон... Погано виступив Юван Шесталов, зачинатель мансійської літератури.

На вечорі виступив перший секретар обкому КПУ І.Мозговий. Говорив російською, а по завершенню, згадавши, що він очолює область, у якій живуть українці, сказав українською "Спасибі вам за свято поезії, подароване нам", - немов кинув шматочок ковбаси із панського столу.

 

* * *

Коли в наш край, немов онова,

Свобода прокладе маршрут,

Тоді воскресне рідна мова,

Принизливий залише кут.

 

Тоді згадай, козаче, гідно,

Згадай, мій друже, без хули,

Що рідну мову, слово рідне

Тобі поети зберегли.

 

25 вересня 1978

Здавалося, що таке шахи? Гра, що відбувається між двома противниками на квадратній дошці, що складається з 64-х клітин; гра, що поєднує елементи спортивної боротьби і розвиває аналітичні здібності. Вона завжди мала обмежену свою аудиторію. Але гра в м.Багіо спростувала таке твердження. Спортивна гра в шахи перетворилася в ідеологічну боротьбу протилежних партійних таборів.

Чемпіон світу А.Карпов і претендент В.Корчной талановиті шахісти, але на різних політичних позиціях.

Голова шахової федерації СРСР В.Севастьянов сказав, що перемога Карпова залежатиме від моральної підтримки народом СРСР. І народ "підтримує": день і ніч про Карпова говорить радіо, пишуть газети виступають лектори. Люди хапають газети, слухають останні новини: а як там у Багіо? Є такі, що вперед прогнозують хід гри, кажуть, що переможе Карпов, але свої 325 тис. доларів США не отримає: уряд не дозволяє нашим чемпіонам мати великі гроші, щоб не втікали із Союзу, як це сталося зі Спаським і Корчним.

* * *

Страшна війна уже гримить,

Іде без перепон...

Чого ти, серце, плачеш?

Цить!

Адже ж це тільки сон.

 

26 вересня 1978

Мав відрядження у Кіровоград, розслідував нещасний випадок, що стався на залізничній станції з провідником готової продукції винзаводу. На околиці міста - уранові копальні. Років п'ять тому в них працювали тільки в'язні. Дротяну огорожу демонтували і тепер там працюють вільнонаймані. У навколишніх селах, де розпрацьовують уранові рудники, взяли аналіз води, яку п'ють селяни - і вжахнулися: у воді знайшли великий домішок радіоактивних речовин. Колодязі опломбували і пити з них воду заборонили. Проклали трубопроводи і почали подавати воду із водосховища. Селянам не сподобалася така вода, вони самовільно розпломбували колодязі, кажуть: "Із наших колодязів батьки, діди і прадіди пили воду і жили по сто років". Воістину життя - таємниця.

 

25 вересня 1978

Із робітниками заводу їздив у радгосп збирати помідори. Порядок збирання цього року не кращий минулого. Не вистачає тари (ящиків) для помідорів, транспорту... Спочатку зрілі помідори сипали на купу, а коли вони на палючому сонці згоріли, почали збирати тільки зелені. Стиглий помідор залишився на полі догнивати.

Боляче дивитися як на очах гине врожай, зводиться нанівець тяжка праця трудівника із-за недолугого адміністративного планування.

* * *

Карався за пісні не раз, не два,

Та ними знову повна голова.

Безбоязні слова болючих тем

Озвалися в душі - і б'ють ключем.

 

26 вересня 1978

Іван Савич (Лук'яненко) у статті "Зустрічі з Роменом Ролланом ("Літературна Україна" ц.р.) пише, що "У ряді творів Ромен Роллан цілком поділяє ленінські положення про партійність літератури, виступає проти гасла "мистецтво для мистецтва". Іван Савич не називає "ряд творів", у яких письменник поділяє ленінські положення. Якщо до них належать "Кола Бруньйон" або твори про французьку революцію, або про Бетховена, Толстого та ін., то Іван Савич грубо помиляється, бо Ромен Роллан у таких творах відстоює свободу людини і демократизм у літературі.

* * *

Хоч майорить ще прапор кумача,

Але народ вже в іншому горінні.

Знайомі здавна риси Ілліча

В сучасному вгасають поколінні.

 

7 жовтня 1978

На заводі лекція на міжнародні теми. Запитали у лектора: Де тепер Віктор Біленко, який утік на військовому літаку до Японії? Лектор відповів, що Біленко працює в американській військовій школі, "клевещет на Союз".

 

"Циганські події". Хтось убив цигана. Цигани пікетують обком КПУ. Міліція, дружинники та пожежні команди чергують у робітничих виселках.

 

М.Ростроповича та Г.Вишневську позбавили радянського громадянства.

 

12 жовтня 1978

Карпов переміг Корчного, зберіг титул чемпіона світу.

 

Соломія Крушельницька - воістину "троїста і єдина", геніальна співачка, актриса і музикант. Це - українське диво. Вона захоплювала серця своїх шанувальників у всьому світі й не тільки чарівним голосом чи добрим серцем, а непохитною переконаністю в перемогу ідеї визволення українського народу. Її світогляд складався під впливом І.Франка, М.Павлика, В.Стефаника. Полюбивши і зрозумівши високі ідеали і прагнення українського народу до самоствердження, вона полюбила і зрозуміла інші народи. Соломія Крушельницька співала поруч зі славетними співаками Яном Решке, Енріко Карузо, Олександром Мишугою та Маттіа Баттістіні. Нею захоплювалися великі українці Микола Лисенко, Леся Українка, Ольга Кобилянська; її малювали М.Манфрадіні І.Труш та інші відомі художники. Незважаючи на те, що її ім'я у нашій країні тривалий час замовчували і тепер не широко рекламують, інтерес нашого сучасника до її неповторної творчості проявляється гостро.

* * *

Мамцю,

дайте грудочку рідної землі

і дайте клаптик неба з нашого вікна.

Покладу їх до медальйона,

нехай лопочуть крильми,

як птахи,

і зогрівають мені серце.

А як поїду за кордон,

і в "Ла Скала"

чи десь за Рейном,

Карузо скаже:

"Пробачте,

це ж не дівка,

а сам Бог із України,

Крилатий голос!...".

 

Тоді сміятимуся і не скажу,

що то голос рідної землі,

якого маю зроду...

. . . . . . . . . . .

 

17 жовтня 1978

Великої слави і пошани заслуговує інша дочка українського народу - славетна артистка й патріотка України Марія Заньковецька. Позиція патріотизму Заньковецької визначилася вже тоді, коли О.Суворін намагався переманити її до театрів Москви. Тоді вона відповіла йому рішучою відмовою. Незважаючи на матеріальну нестабільність, до останніх днів своїх залишалася провідною артисткою кращих українських труп (М.Кропивницького, М.Старицького, М.Садовського, П.Саксаганського) і своїм генієм навчала людей розуміти й любити Україну. Її другом був Лесь Курбас.

Життя - це сон, що сниться Богові.

* * *

Дві матері на світі маю -

Обох шаную і кохаю.

Одна із них проста людина,

А друга мати - Україна.

 

1 листопада 1978

Кажуть, коли не вистачає часу - ти на вірній дорозі. Але ж знову таки: яка це "вірна дорога", коли не вистачає часу? Парадокс. Але парадокс не без логіки. Протягом усього життя людина пізнає себе і на якійсь межі стає перед дилемою: стати баластом суспільства, збайдужіти до загальних інтересів або, напруживши зусилля і, слідуючи своєму внутрішньому голосу, працювати й працювати на благо Батьківщині, на користь людям. І тоді при виборі останнього людині часу не вистачатиме.

Мені не вистачає часу внаслідок щоденної праці на заводі задля шматка хліба. Доводиться викроювати час по хвилинах, щоб хоч трохи побути наодинці з пером. Іноді охоплює сумнів у доцільності такої праці, серце починає робити перебої, озиваються хвороби, про яких ти нічого не знав, - і перо випадає із рук, і ти падаєш з високої гори в глибоке провалля на гостре каміння, мов на мечі, і калічиш собі груди, роз'юшуєш носа. Тоді на мить з'являється образ смерті - і вона охолоджує, ставить на ноги - і ти знову на вершині гори, бо ще багато добрих справ і задумів, які очікують твоєї праці.

 

10 листопада 1978

Був у Києві, зустрівся з Н.Околітенко. Ходили до пам'ятника Лесі Українки, якого невідомі особи вночі поставили в парку. Ходили до пам'ятника Володимиру Великого. Читав їй "Діда Кузьму" та "Калнишевського". Вона безпартійна, працює в "Україні". Пише цікаві інтелектуальні оповідання, повісті.

Здається Образцов колись сказав, що буваючи за кордоном і спостерігаючи за поведінкою дітей, не можна було не помітити, що вони мають дуже відмінну рису виховання від наших дітей - це дитяча розкутість і спільна доброзичливість. Наші діти внутрішньо закуті й мають приховане недовір'я до старших. Тут загадки немає. Діти - це віддзеркалення суспільства у якому живуть. А суспільство, яке пройшло через горнило диктатури, брехні й злиднів, не могло дати розкуту душу своїм дітям.

 

Їздив до Кочура в Ірпінь. Він чимсь був дуже стривожений, замкнений, натяками дав зрозуміти, щоб я був обережнішим із незнайомими людьми. Дм.Паламарчука спіткало лихо. Його донька Оксана викинулася (чи хтось викинув) з вікна 4-го поверху студентського гуртожитку в Києві і розбилася на смерть. Дмитро Паламарчук у тяжкій депресії. Його вдома не було - поїхав у якесь село.

Завтрашній день народжується сьогодні.

 

* * *

Змагатимусь за правду непорушно -

Горітиме вогонь мій у віках.

Де людям буде голодно і душно,

Я воскресатиму, як фенікс-птах.

 

15 листопада 1978

Помер Микола Трибушний. Вдома після відправлення священиком панахиди грав духовий оркестр. На кладовищі уповноважена від комунхозу жінка (радянський піп) виголосила стандартну траурну промову, яку читала з папірця. Поскільки похоронів було багато (15-20 на день), то вона скорочувала казання, іноді плутала імена і прізвища. Траплявся скандал. За ритуалом "радянський піп" усіх померлих хвалить на один копил "...был активным строителем коммунизма, хорошим семьянином, добросовестным работником. Он пользовался большим авторитетом на производстве среди своих товарищей, постоянно выполнял и перевыполнял производственные задания, награжден правительственными орденами и медалями, честный сын (дочь) Родины - Советского Союза, активный член славной всепобеждающей партии коммунистов... (або) ... хоч был беспартийным, но вдохновлялся идеями марксизма-ленинизма..."

Гірко і соромно за народ.

 

27 листопада 1978

Жахлива трагедія сталася в американських джунглях: 999 членів релігійної секти "Храм народу" загинуло в результаті самогубства. Як вдалося лідерові секти Джміну Джонсу протягом тривалого часу тримати в рабській покорі понад тисячу чоловік і привести їх до фатального краю? Кажуть, вони жили "комуною" і були ізольовані від зовнішнього світу, від чужої інформації та ідей.

Тут є правда. До ізоляції народу вдавався не один диктатор і, вміло жонглюючи брехнею, брав душі людей у свою залежність. Релігійний фанатизм живиться обмеженою культурою, так саме, як і політичний.

 

Наша преса почала більше й правдивіше писати про правозахисний рух, що існує в Союзі, і якого вже не приховати.

Прізвища правозахисників (дисидентів) - Сахаров, Гінзбург, Галанський, Руденко, Тихий, Снігірьов, Орлов, Григоренко, Вольпин, Романюк, Плющ, Солженіцин, Лук'яненко, Чорновіл та інші стали притчею во язицех пересічної людини. Про дисидентів уже творяться міфи...

 

28 листопада 1978

У своїй статті "Внешняя политика русского царизма" Енгельс пише, що в період своєї могутності Росією керували іноземці - Катерина II, Нессельроді, Лівен, Бенкельдорф та інші відомі можновладці; що Росія є оплотом європейської реакції і агресором, і тому майбутня війна проти Росії - це війна визвольна. Пише: "Якщо Росія почне війну, то вперед на росіян та її союзників, хто б вони не були!". Написав, як відрубав. А написане пером, не вирубаєш "топором".

 

3 грудня 1978

Видавництво "Наукова думка" видало книгу "Українські народні пісні у записах Осипа та Федора Бодянських". Це велика подія в культурі нашого народу. З відомих причин розвиток української фольклористики протягом століття навмисне гальмувався російськими шовіністами. Хоч до згаданого видання не все включено, що по крихтах збиралося Бодянськими. Книга народних пісень розкриває давнє могутнє джерело становлення національної культури, світогляд українців минулих віків, їхнє бачення і розуміння поезії, творення культурних цінностей на основі самобутності. Як тут не згадати Т.Шевченкові слова:

 

"Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь".

 

8 грудня 1978

Тривожно у світі. На планеті не вгасають локальні війни. Москву не задовольняє пропекінський режим у Кампучії. Вирує Іран. Шах, посівши трон, зубами тримається за владу. Не хоче бачити й не розуміє нової політичної стиглості народу, вимог демократичних перетворень.

 

10 грудня 1978

264-м папою католицької церкви став польський кардинал, архієпископ м.Кракова Кароль Войтила, нарікши себе ім'ям Іоанн-Павло Другий.

За останні 400 років папою обраний неіталієць і, що не менш цікаво, представник прокомуністичної країни.

 

16 грудня 1978

У Херсоні хронічно не вистачає електроенергії, бензину й вугілля. Існує дефіцит харчових продуктів, особливо м'яса, масла, молока. З метою економії електроенергії відключають електроспоживачів на тривалий час. На вулицях темрява, завод із-за браку електроенергії годинами простоює, виробничий план не виконується.

 

Держава заборгувала винзаводові 300 тонн фондового вугілля. Щоб "вибити" хоч якусь частину фонду, директор Онищенко мене з начальником відділу постачання і збуту Михайлом Демочком відрядив у м. Донецьк "вибивати вугілля", бути, як тепер таких посланців називають, товкачами. У Донецьку вразила кількість "толкачей", які правдами і неправдами (більше неправдами) домагаються одержати належне їхнім виробництвам вугілля, якого чомусь бракувало. Якщо на моє відрядження держава витратила 240 руб., то скільки ж тоді даремних грошей витрачається на "толкачей" по Союзу, якщо їх десятки тисяч?

Для винзаводу ми швидко "вибили" вагон вугілля, дали хабаря (вином) начальнику відділу збуту. Як це було? Зайшли до нього в кабінет з пакетами вина і поклали їх коло письмового столу. Начальник мовчки краєм ока зиркнув на них, наче вгадував скільки в пакетах пляшок, і одразу дав розпорядження на відвантаження вугілля.

 

29 грудня 1978

Дмитро Яворницький у публікації "Про козаків запорозьких" пише: "Щодо зайшлих і заїжджих людей запорозькі козаки завжди були гостинні й привітні, і нарівні з гостинністю та привітністю над усе ставили особисту чесність, як у себе, на Запорожжі, так і на війні щодо ворогів православної віри. "Хоча в Січі люди були різні, - говорить якийсь католицький пастер, - однак панувала там чесність і така безпека, що люди, які приїздили з товарами, не боялися згубити й волосини з голови своєї. Можна було на вулиці залишити гроші, не потерпаючи, що їх украдуть".

Добре було б наведені слова викарбувати на гранітній стелі й установити її на острові Хортиця.

* * *

Курінний почав гукати:

"Гей, козацтво, годі спати!

Насувається біда:

Азіатська йде орда.

Хоче збройно подолати,

Щоб у ярма запрягати.

Гей, до зброї, козаки,

За пищалі і клинки!

Наша сила не ледача,

Ворог ще слізьми заплаче.

Не захопить нас зненацька,

Не дріма душа козацька.

 

25 грудня 1978

Кажуть, найбільша гіркота - це бути щасливим у минулому. Тут є правда. Варто згадати своє гарне дитинство, батьківську любов, бентежну юність, перших школярських друзів, перші погляди дозрілих дорослістю дівчат, з якими бавився в дитинстві, пізніше ходив до школи, мріяв про світле безхмарне життя - і тобі зробиться гірко й самотньо.