Вітаємо Вас, Гість!
Четвер, 14.12.2017, 17:09
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Чи зручно Вам користуватися порталом?
Всього відповідей: 34

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Курай для пожежі -19

1 << 2 << 3 << 4 << 5 << 6 << 7 << 8 << 9 << 10 << 11 << 12 << 13 << 14 << 15 << 16 << 17 << 18 << Читати спочатку

 

1 9 8 2

5 січня 1982

Переклав з болгарської 23 поезії для збірника "Линем до одного моря-океану". Збірник планують видати цього року з нагоди побратимства міст Херсона і Шумена.

 

Снежина Кралева

* * *

Як витягти тебе на білий свт,

подвійнице, душе моя,

щоб не пила сон з моїх очей,

як потайна хвороба?

Як відірвати тебе від живої плоті?

Мене кохали не уповні,

мені казали півсловами.

Досить!

Хочу гніватися і радіти,

відчувати гіркоту й солодкість:

іще жила не вдосталь.

 

8 січня 1982

Григорій Сковорода говорив, що найцінішим у житті є час. "Користуйтеся ним, не марнуйте ні хвилини". Ці слова були сказані мовби нам. Незважаючи ні на труднощі, ні на слабке здоров'я, ні на поважний вік, ми повинні рухатися, іти в ногу з часом, пам'ятаючи, що здатність рухатися дає Бог, а дорогу собі вибирає людина.

Наша дорога - це змагання за національну вільну Україну. Український патріотизм повинен бути над усе.

Відомо, що випадково ніхто не стає добрим. Так саме випадково ніхто не стає патріотом. Його треба виховати, зліпити з патріотичної глини, в його серці породити любов до рідного краю і людей.

 

10 січня 1982

Григорій Порфирович надіслав мені збірник поезії класика білоруської літератури Максима Богдановича (серія "Перлини світової лірики"). У збірнику мій вірш "Ворона й Чиж".

Ось його початок:

 

* * *

Пригода ця недавно у гаю була.

Ворона вгледіла Чижа

(а Чиж на сили небагатий)

Та й ну його питати:

- Скажи, чи я подібна до орла?

А знає Чиж - погані з нею жарти,

Та й власний чуб таки чогось там вартий.

- Достоту як Орел! - лякливо писнув Чиж...

. . . . . . . . . . . . . .

 

12 січня 1982

Брав участь у зібранні товариства "Екологія". Ставилися серйозні й болючі запитання: як захистити доокружний зелений світ від жадібних нищителів, як зберегти Дніпро й водосховища від забруднення отруйними речовинами промислових виробництв?..

Виступав Іван П. Він сказав: "Я, як комуніст, категорично проти зеленого прапора товариства. Зелена барва розкладається на жовту і голубу. Сьогодні прапор зелений, а завтра може розкластися на блакитно-жовтий. Товариші, не смійтеся, а краще задумайтеся над екологією радянського патріотизму!".

 

15 січня 1982

Чергова глупота: заводу надіслали підвищений план на металобрухт.

Знову різатимуть нове устаткування, бо металобрухту нема, а здавати необхідно, за невиконання плану накладають великі стягнення.

 

З-під поли придбав видану у Франції збірку поезії Василя Голобородька "Летюче віконце", - Українське видавництво Смолоскип ім. Василя Симоненка, 1970 р. Париж.

В анотації збірки Іван Дзюба пише: "В сучасній поезії, особливо молодій, Василь Голобородько - явище осібне й несподіване".

Про його творчість у свій час похвально відгукнулися Дмитро Павличко, Андрій Малишко, Володимир П'янов, Маргарита Малиновська та інші серйозні поети. Поезія В.Голобородька за своєю тематикою і формою не вкладалася в прийняту уніформу соцреалізму і її перестали друкувати. Вона почала поширюватися засобами "самвидаву". Через стислу форму, насиченість образами, афоризмами, символами, дехто вважає його поезію дуже складною. Видання "Летюче віконце" - це той щасливий випадок, коли читач має можливість без кон'юнктури ознайомитися з творчістю цікавого, талановитого поета.

 

"Украли моє ім'я (не штани ж -

можна і без нього жити)

і тепер мене звуть той,

у кого ім'я украдено".

 

20 січня 1982

У жовтні 1789 року до Херсона, коли у місті лютував тиф, прибув, щоб лікувати хворих, англійський лікар-філантроп Джон Говард. 20 січня 1790 року він помер у Херсоні, залишивши духовний заповіт: "Не хочу ні монументів, ні написів, але я хотів би, щоб на моїй могилі поставлено був годинник". Мешканці Херсона з великою жалобою проводжали в останню путь іноземця-філантропа, "англицького лікаря", який "всі свої знання, все своє мистецтво присвятив хворим, неімущим". Поховали його на березі річки Вірьовчиної (с.Степанівка) на дачі купця Дофіна, де він часто бував. На могильному камені були висічені слова: "1790. Иван Говард. Кто бы ты ни был, здесь друг твой скрыт". 1950 року там відкрили кам'яний кар'єр і - могилу зруйнували, а надмогильну плиту знищили.

1828 року херсонці у своєму місті спорудили йому із блоків білого інгульського каменю пам'ятник - десятиметровий чотиригранний обеліск за авторством архітектора В.П.Стасова. Перебуваючи якийсь час у Херсоні, О.С. Афанасьєв-Чужбинський тоді писав: "На лицевой стороне сделан силуэт филантропа и вокруг написано: "болен бых и исцелисте мене, в темнице бых и посетисте мене". На пирамиде под силуэтом солнечные часы".

В 1890 році на честь сторіччя з дня смерті безкорисливого філантропа головну вулицю в Херсоні Поштову було перейменовано на вулицю імені Джона Говарда. На жаль, у 1947 році, ігноруючи історичну пам'ять і високу гуманність, проросійський комуністичний міськвиконком, "ідучи назустріч побажанням громадськості міста Херсона", перейменував вулицю імені Джона Говарда на проспект імені Ф.Ф.Ушакова, який ніякими добрими справами не відзначився у місті.

У Херсоні Ушаков перебував усього кілька днів, допоки прийняв командування кораблем, збудованим на херсонській верфі.

На жаль, тепер пам'ятник філантропу у занедбаному стані, бронзовий барельєф із зображенням Говарда і сонячний годинник на пам'ятнику не збереглися. Чи реставрують коли? Адже ж наші люди повинні порозумнішати.

Джон Говард

Від круч Альбіону,

зачавши вояж,

в Росії він свій

зупинив екіпаж...

. . . . . . . . . .

 

25 січня 1982

Цікаво розповідав М.Авдальян про О.С.Пушкіна, коли той, перебуваючи в опалі царя, мандрував Україною. Пушкін жив (1820-1824) у містах Катеринославі (Дніпропетровськ), Кам'янці, Тульчині, Києві, Одесі, Умані. За час своїх поїздок відвідав 120 населених пунктів. Він першим з російських письменників познайомився з цілинним степом Херсонщини (вересень 1820). Про свої враження писав: "Степи рівні, одинокі, без якихось змін і предмета. Вони відзначаються великою кількістю трави, ковилою, котра при сході сонця являє собою чистого срібла хвилююче море".

Мій дідусь Хома, коли я був дитиною, розповідав про цілинні степи за його молодості, які були довкола Загорянівки, - це тридцять кілометрів від Херсона. Говорив, що тоді в степах були дикі коні (тарпани), які негадано появлялися біля хутора й витолочували посіви; багато було степових орлів, вовків, лисиць та іншої звірини. Мабуть, останнього степового орла 1935 року вполював мій дядько Гнат, рідний брат батька. Тоді із орла він зробив чучело з розпростертими крилами і карими великими очима (уставив гудзики). Я часто ходив до нього, щоб полюбуватися отим дивом.

Повертаючись із Криму до Кишинева, Олександр Пушкін їхав через поселення турбаївців, - селян Полтавщини, покараних російською царицею Катериною Другою переселенням в "дикі степи" Херсонщини за активну участь в антикріпосницькому повстанні в 1789-1793 роках, -Чаплинку і Чорну Долину. Далі поїхав через Каховку, Берислав, Дрімайлівку, Тягинку, Токарівку, Дар'ївку, Херсон. По дорозі до Миколаєва заїжджав у с. Білозерку (колишній маєток І.А.Ганнібала, дядька матері Пушкіна). З цього приводу він писав: "Мій дід І.А.Ганнібал побудував Херсон". Ось так! Побудували не будівничі, а російський генерал.

 

* * *

...Будували голодні, холодні, без прав.

А вправний історик в аналах запише:

"Цей град на Дніпрі генерал збудував".

 

3 лютого 1982

Обікрали квартиру Віри Михайлівни. Вона викликала міліцію, показала металеву відмичку, яку загубив злодій, сказала: "Приведіть собаку, нехай візьме слід". - "Дурниці, - сказав міліціонер, - собаки беруть сліди тільки в кінофільмах". Вона поскаржилася прокуророві. Привели вівчарку. Собака швидко взяла слід і привела до сусіда.

 

Придбав Василя Мисика "Планету". Гарна, цікава поезія, а ще кращі переклади з Гафіза, Нізамі, Рудакі, Сааді, Хайяма, Кітса. Мисик - людина складної долі. Кажуть, емгебешники повинні були репресувати Василя Минка, який мешкав у будинку, в якому жив і Мисик, але на поверх вище. Помилково вони зайшли до Мисика й арештували. Поскільки жертва потрапила до їхніх рук, то вони швидко знайшли йому статтю "політичної неблагонадійности", за якою і судили.

Наскільки це правда, не знаю, але немає диму без вогню. Про свою долю Мисик завуальовано написав у вірші "Чорнотроп"

 

* * *

"Неабияке в тебе щастя -

Пройшов ти погані царства:

Перше - чорне, друге - колюче,

Третє не лучче ...".

 

4 лютого 1982

У Херсоні судили перукаря Романа Рубеля, колишнього члена Української повстанської армії, який ніби мав псевдонім "Сірий". "Наддніпрянська правда" (2.02.1982 року) пише: "Позбавили волі і відправили в колонію суворого режиму, враховуючи попередні "заслуги" Романа Васильовича".

10 лютого 1982

Колись Григорій Порфирович подарував мені збірку поезії польською мовою Леопольда Стаффа "Wybor poezji", Варшава, 1963, з якої я переклав кілька віршів. Сьогодні чомусь знову потягнуло на Стаффа.

Підвалини

Будував на піску -

завалилося.

Будував на скелі -

завалилося.

Тепер будуватиму

із диму над комином.

 

15 лютого 1982

На території заводу висіло гасло "Рабочая минута - народное богатство! Завод - твой! Будь бережливым!". Позавчора на прохідній заводу затримали робітника, який намагався за поясом під джемпером винести три пляшки вина. Почали складати акта про крадіжку. Тоді робітник, показуючи рукою на гасло, сказав: "Читайте. Завод - мій! Отже я не вкрав, а взяв своє".

Сьогодні парторг заводу зняв те гасло і повісив нове: "Грядущий день - коммунизм!".

18 лютого 1982

Померла мого шурина, Віктора Губченка, теща, дружина радянського генерала (командира дивізії), розстріляного в 1937 році сталінськими опричниками. Реабілітували в 1954 році. Панахиду священик відправив у кладбищинській церкві.

 

21 лютого 1982

У 1966 році Леонід Куліш подарував мені біобібліографічний довідник "Письменники Радянської України", Київ, 1966, на якому він експромтом написав:

"Настане час - і ти, мій друг Миколо,

Навічно ввійдеш в це велике коло,

Водитимеш веселий хоровод.

А поки що ти сам пісні співаєш...

Скажу по-правді, добру душу маєш,

Що нею зачаровуєш народ".

13.VІ.66. Херсон. Л.Куліш.

 

Сталося так, що довідник був загубився і я вже голову посипав попелом. Тільки сьогодні випадково знайшов, переглядаючи свою бібліотеку. Досі "пророчество" Л.Куліша не збулося. Книг моєї поезії не друкують.

 

2 березня 1982

Спільне засідання дирекції та заводського комітету. Знову за рибу гроші. Ділили квартири, розглядали скарги робітників. Квартири, які були виділені робітникам заводу, одержали люди, які жодного відношення до заводу не мали. Щоб утихомирити робітників, виділили однокімнатну квартиру робітниці Пласкальній, яка стояла в черзі на отримання житлової площі з 1965 року і яка найбільше писала скарги у високі судові та партійні інстанції.

 

3 березня 1982

На заводі показовим судом судили вантажника Костю. Він у нічну зміну вдарив пляшкою по голові водія вантажівки Васильєва, який помер від ран. Свідок Раїса сказала, що робочі не любили Васильєва, бо він сексот, доносив на них начальству, і Костя його не бив, бо тоді кохався з нею у кімнаті "роздягалка". Суддя відклав справу, запропонував слідчим органам дорозслідувати. Робітники кажуть, що Раїсу купив Костя. Вона хоч і "тягалася" з ним, але тоді в "роздягалці" не була, і це знають усі.

 

16 березня 1982

Події в Польщі. "Солідарність" не на жарт стурбувала радянських керівників профспілок. Почали ретельно перевіряти біографії профспілкових активістів, вимагати від них характеристики завірені директором заводу і партбюро.

Лектор сказав, що "Солідарність" - це контрреволюційна організація в Польщі і її мета - захопити владу і приєднати Польщу до країн капіталу. Воду варить Рейган, він сказав: Або я знищу комуністів, або спущу дух. Рядові американці бояться свого президента, бо він не політик, а артист: грав ролі вбивць у ковбойських фільмах і там набив руку вбивати... Американці зробили "Шатл" для обстрілу планети із космосу. Ми сказали: ви зробили "Шатл", ми також зробимо, але це буде кращий вашого.

 

26 березня 1982

На підприємствах міста запроваджено картки на одержання робітниками вершкового масла, - 400 гр. в одні руки щомісячно. Парторг сказав, що карточна система - це мудре рішення партії та уряду: не потрібно буде губити робочий час, стояти робітникові годинами в черзі за маслом.

"Хліб наш щоденний дай нам сьогодні".

 

4 квітня 1982

У нашому краєзнавчому музеї експонуються скіфські навершя VІ-ІVст. до нашої ери, які були предметами язичницького культу. Їх знайшли археологи в курганах на Херсонщині біля села Петропавлівки Каховського району та села Дем'янівки Нижньосірогозького району. Вони литі з бронзи. На них рельєфні зображення звірів, птахів та міфічної крилатої істоти. Це безцінні пам'ятки стародавнього мистецтва. Дивишся на них - і мов читаєш надзвичайно цікаву книжку історії прабатьківської землі, яку написало життя, щоб наша історична пам'ять не погасла, а духовний погляд був глибоким і мудрим.

 

19 квітня 1982

Колишній пацівник обласного комітету КПУ С.І.Кривошеїн, який народився і безвиїзно живе в Херсоні, у "Наддніпрянській правді" спогадує "херсонську революцію 1917 року". Тоді він навчався у міському училищі і дуже добре пам'ятає тодішні революційні події.

"Напроти нашого училища на Забалці з'явилася наспіх збита трибуна. Виголошувалися промови, виникали палкі дебати між промовцями - представниками різних партій. "Будемо воювати до переможного кінця!" - вигукували одні. "До біса твою війну!" - кричали другі. "Створимо свою, незалежну Українську державу!" - переконували треті". Кривошеїн згадує прізвища херсонців, які агітували за більшовиків - це Кириченко, Мазуренко, Крохмаль; за есерів виступали Ведоменко, царський офіцер Татарський, Підлубний. Згадує херсонця Андрія Хмеленського, який до першої світової війни "закінчив учительську семінарію, був призваний в армію як російський офіцер, воював, а в 1917 році повернувся в Херсон переконаним більшовиком..."

На заводі працює Ігор Хмеленський, каже, що він родич Андрія Хмеленського і добре знає "історію його сім'ї", і тих херсонських більшовиків-революціонерів, яких згадує С.Кривошеїн, - усі вони після громадянської війни були знищені Сталіним, у тім числі і Андрій Хмеленський, - його розстріляли в 1937 році.

 

Хокку

У серці - рана.

З рубінової зірки

капає кров.

 

25 квітня 1982

Післявеликодні проводи. Погода сонячна, тепла. На Кіндійське кладовище, де поховано батька, їздили на поминки всією родиною. Спогади тривожать душу. Батько - рахівник колгоспу "Нове життя", із Херсона привіз солодке печиво "від зайця" і книжечки українських казок. Я у батька на руках, він розповідає про лисицю, яка від Херсона бігла всю дорогу за його бідаркою (бричкою), просилася підвезти, але він не підвіз, бо пригадав казку про хитру лисицю і діда, який взяв її до возу, а вона викрала в нього всю рибу... 1944 року мама пише мені в Німеччину: Тепер наше село - це сльози. Твоїх друзів уже багато немає, усі вбиті, Льоня (мій рідний брат) загинув у Білорусії на фронті, десь там воює і батько...

Родина М.Василенка. 1982

Родина Миколи Василенка. 1982 р.

 

Недавно на кладовищі поховали солдата-"афганця". Поставили пам'ятник із червоною зіркою. На надмогильній плиті напис: "Погиб геройски при исполнении служебных обязанностей".

Війна - зло, а загарбницька - подвійне.

 

26 квітня 1982

Письменникові Івану Плахтіну - 70. Йому як письменникові й довголітньому активному комуністові співають осанну. У Будинку вчителя - вечір присвячений ювілянтові. У вечорі брав участь секретар обкому КПУ Рилєєв. По закінченні вечора Плахтін запросив присутніх письменників, у тім числі й мене, до ресторану. У ресторані були начальник обл. управління культури В.Ч., редактор "Наддніпрянської правди" І.Гайдай та В.Рилєєв. Стіл був сервірований смачними стравами та напоями. Були цікаві дружні тости, спогади. Рилєєв сказав, що він у Херсон приїхав за велінням партії із Тамбова і спочатку йому працювати в обкомі було трудно - не володів українською мовою, але пізніше, читаючи книги Плахтіна, вивчив "украінскій язик".

Хтось сказав, що той, хто не вивчає мову титульного народу, той сам себе обкрадає. На жаль, тепер обкрадених половина українців.

 

30 квітня 1982

Обком профспілки виділив заводу тринадцять чотирьохденних туристичних путівок у Волгоград. Путівку дали і мені. Сьогодні з групою заводських туристів їду в Сімферополь, щоб звідти літаком дістатися до Волгограда.

 

Волгоград (Царицин, Сталінград) - місто на правому березі Волги, простягається вподовж річки на 70 км., має понад 600 тис. мешканців. Вперше згадується в грамоті 1589 р., був заснований на острові Царицин. Відігравав роль військової фортеці. 1670-1671 р.р. повстанці, яких очолював Степан Разін в час селянської війни, здобувши місто, утримували його протягом року.

4 листопада 1917 року більшовики у місті установили радянську владу. У грудні 1917 року у місті повністю зліквідували повстання російських козаків під командуванням Каледіна.

В період війни (1942-1943) - розгром 6-ї німецької армії (300 тис.) генерала-фельдмаршала Паулюса. У битві на Волзі брало участь понад 2 млн. радянських солдатів. Загинуло понад 800 тис. (Путівник "За оборону Сталинграда"). Місто було зруйновано. Тепер стоять нові будинки, але якісь одноманітні, сірі, збудовані за одним архітектурним шаблоном. Вулиці засмічені, асфальт зруйновано. Магазини напівпорожні, бракує харчових продуктів. Але волгоградці не ремствують, кажуть, що у війну їм було гірше, сам себе гриз би та не було чого - самі маслаки, а тепер від голоду ще ніхто не помер; хто працює на виробництві, одержує м'ясні котлети, а іноді й вершкове масло.

Музей оборони Волгограда багатий на мальовничі панорами, картини, зразки зброї, обмундирування, скульптурні портрети та документи з часів війни. Експонується протокол комсомольських зборів одного з підрозділів 62-ї Радянської армії. Дослівно. "СЛУШАЛИ: О поведении комсомольцев в бою.

ПОСТАНОВИЛИ: Лучше умереть в окопе, но не уйти с позором. И не только самому не уйти, но сделать так, чтобы и сосед не ушел…

ВОПРОС К ДОКЛАДЧИКУ: Существуют ли уважительные причины ухода с огневой позиции?

ОТВЕТ: Из всех оправдательных причин только одна будет приниматься во внимание - смерть".

"Острів " Людникова - це клапоть берега Волги на якому, оточена німцями рота радянських солдатів, утрималася до капітуляції армії Паулюса. Не треба мати велику фнтазію, щоб уявити, яка смерть очікувала воїнів.

Функцію "заградительных отрядов" виконувала 10-а дивізія МГБ. Їм на території міста поставлено пам'ятник, - на високому обеліску бронзова статуя чекіста з мечем.

Споруджені нові пам'ятники Леніну, Дзерджинському, бійцям оборони Царицина в громадянську війну, а також пам'ятник на братській могилі захисників міста у Другу світову війну і величний монумент героям битви на Мамаєвому кургані. На все це дивишся і душу охоплює тривога. Не дай, Господи, Третьої світової війни.

 

День свого народження відсвяткував на прогулянковому катері з усією групою туристів, коли нам показували мальовничі береги Волги.

* * *

Коротшає мій шлях із року в рік -

І говорю: Усе те не зробити,

Що взяв на себе, - куций людський вік.

І я в житті спішу активно жити.

 

15 травня 1982

У житті людини є такі матеріальні речі, без яких вона не зможе існувати й хвилини - це повітря. Але існують і речі духовного стану, без яких вона також не може існувати - це творчість. Людина, яка бачить у творчості сенс свого життя, і коли оту творчість насильно припиняють, вона впадає в хворобливий стан. Таку "хворобливість" я відчув сьогодні після розмови з К., який сказав: "Для вашого блага совітую припинити нікому не потрібну вашу творчість".

 

20 травня 1982

Відповідно до наказу директора винтресту Гульчака проводив перевірку стану охорони праці й техніки безпеки по радгоспу-заводу "Червоний маяк". Радгосп - велетень, має великі виноградні плантації, фруктовий сад, посівні поля і свою "флотилію" на Каховському водосховищі. Три роки тому в радгоспі збудували очисну споруду, здали в експлуатацію, але вона за місяць зруйнувалася і відтоді не працює. Зливну технічну воду, як і за царя оного, скидають у водосховище. Природа гине на очах людей… а винного немає. На території заводу стоять залишки споруд чоловічого монастиря. Його колись зруйнували активісти комуністичної партії. У радгоспі є музей трудової слави, але в музеї жодної згадки про монастир. Зав. бібліотеки мені "тихцем", щоб ніхто не бачив, показала малюнки та графіку ХІХ ст., які таємно зберігає вдома. На малюнках зображений монастир, його споруди, церква, дзвіниця… Це диво-монастир! Неординарна краса церков із золотими банями й хрестами над Дніпром, буйні дерева довкіл, мабуть, полонили не одну людську душу своєю величчю. І оту Божу красу… безжально зруйнували. Жахливо!

 

2 червня 1982

У Херсон із сином приїхала поетеса, редактор львівського видавництва "Каменяр" Майя Білан. Вона має "руку" в обкомі КПУ, і хоче там прилаштувати свого сина. У клубі письменників презентувала свою збірку віршів "Ми єсмо, або вічні". Вірші посередні, шаблоновані і дуже партійні. Я про це сказав їй. На жаль, вона мої зауваження сприйняла за особисту образу. Як це можна! Як він посмів критикувати редактора видавництва? Зі мною перестала розмовляти. На прощання усім присутнім подала руку, а мене демонстративно обійшла. Амбіція виявилася її хворобою.

 

9 червня 1982

Із Полюгами, - Дариною та Любомиром, - я і Ліна, ходили в к-т Ювілейний - співали Мареничі. Виконання пісень прегарне, публіка неодноразово викликала виконавців на "біс". Велику, могутню національну енергетику має українська пісня. Дякуючи пісні, душа українця живе і житиме, і кінця-краю їй не буде.

 

10 червня 1982

Знайшли листа Тараса Шевченка до свого брата Варфоломія, який у вересні 1859 року приїхав у Херсон з наміром улаштувати свого сина Каленика до училища торговельного мореплавання. 10 вересня 1858 року Шевченко пише: "Ти хлопців возив у Херсон. Добре зробив єси! Та чи притокмив ти у те училище торгового мореплавання? Якщо притокмив, то молися Богу та лягай спати: з хлопця будуть люди".

Міська газета "Юг", що видавалася в Херсоні 1901 року, пише, що внучатий племінник Тараса Шевченка Михайло працював у маєтку Фальц-Фейнів, у слюсарній майстерні, і там стався з ним виробничий нещасний випадок, - механізм відірвав ліву руку.

На Херсонщині мешкає багато людей з прізвищем Шевченко, і багато хто з них себе називає правнуком Тараса Григоровича.

 

13 червня 1982

В.Куликівський сказав, що його рукопис "ріже" Неля Башмакова, редактор видавництва. Питаю:

- Чого мовчиш?

- Хіба не знаєте, чия вона родичка? Її дядько в ЦК.

 

Українська література конкурентно слабша за російську, але вона має більший творчий потенціал для розвитку, бо добре загартувалася в умовах постійної заборони і підозри.

 

20 червня 1982

У приямок вічного вогню, що на могилі Невідомого солдата в Херсоні, люди "на щастя" кидають мідяки. Учора якийсь бомж погасив "вічний вогонь", заліз у приямок і забрав усі мідяки. Його розшукує міліція.

На заводі робітник розказав мені анекдота.

Питає кум кума:

- Що таке усі "за", а кожен "проти"?

- Нууу?..

- Це вибори до Верховного совета.

 

Люди скажуть - як зав'яжуть.

 

25 червня 1982

Провідник вагонів Собко мені розповідав, як він у московському продуктовому магазині позачергово купляв ковбасу. "Дивлюся - черга на півдня, а я маю тільки півгодини часу. Дай, думаю, вдамся іноземцем, зімітую японську мову - і забелькотав сам не знаю як. Дивлюся, люди відступають, дали стежку до прилавка. Мімікою і "язиком" японця дав зрозуміти продавцеві, що мені потрібна ковбаса. І віриш чи не віриш, а вона з приємною усмішкою зважила мені аж цілий кілограм московської ковбаси".

 

26 червня 1982

Як виборець і представник від заводу ходив у школу № 37 (агітдільниця № 35) на зустріч із кандидатом у депутати обласної ради В.І.Жаданенком. Виборці не прийшли. Тоді міліціонер із опорного пункту привів чотирьох затриманих нероб, прийшов директор школи і представник Дніпровського РК КПУ. Жаданенко розповів про себе: де і коли народився, яку має освіту, що робить і де працює. На тому зустріч завершилася. Склали протокол, що зустріч із кандидатом у депутати відбулася. Ось так! Легко і просто. Головне: вчасно поставити "галочку", що зустріч відбулася, а там, хоч трава не рости.

 

26 червня 1982

На заводі знову навчання з цивільної оборони. Лектор сказав: "Майбутня війна - не такий страшний чорт, як малюють. Гарантія нашої перемоги в ядерній війні це морально-політична підготовка особового складу, високий рівень сприймання ленінського світогляду".

Отже, виходить, що помиляються ті, хто каже, що ядерна війна - це уготована людству смерть. "Ленінський світогляд" - ось який захист пропонують нам від атомної бомби. Чи нормльні такі лектори? А може, лектор жартував? Тільки ж ні, говорив серйозно.

* * *

Я хочу миру.

А хтось гукає сипло з далини:

"Бажаєш миру -

готуйся до війни!".

Si vis pacem, para bellum.

 

5 липня 1982

Зателефонував мені технічний інспектор, сказав, що прийде на завод, коли прокинеться Радянський Союз. На моє здивування: коли конкретно? - відповів: "Ти що не знаєш? СРСР прокидається о десятій годині, коли відчиняють горілчані магазини".

Учора вантажники заводу самовільно у своєму приміщенні, що давно вимагає ремонту і знаходиться в антисанітарному стані, повісили гасло: "Там, где нет заботы о людях, там хорошей работы не жди! Брежнєв". Адміністрація перелякалася. Допитували: хто це зробив і як посмів?

Сьогодні почали приміщення ремонтувати.

 

9 липня 1982

Місяць тому у степовому крутому яру я побачив лисенят. Вони біля нори між кущами гралися, повискуючи. Було їх троє. Маленькі, мов цуценятка. Вперше, мабуть, вилізли з нори і ще не бачили людини, бо, угледівши мене, не злякалися і не заховалися в норі. Я стояв на віддалі п'яти метрів від них і, не рухаючись, спостерігав за ними. Вони також утупили на мене чорні лискучі оченята, запитували: Хто такий? Але, переконавшись, що "предмет" мовчить і не робить їм шкоди, знову почали мирно гратися, не звертаючи на мене уваги. Аж тут негадано появилася лисиця, залягла метрів п'ятнадцять від мене у траві. І хоч лежала мовчки та лисенята відчули її присутність, наставили мордочки в її бік. Здавалося, що вони слухають її беззвучне казання. Нараз, як за командою, метнулися в нору. За кілька хвилин визирнули звідти, але назовні не виходили. Я зрозумів, лисиця дала їм перший урок про людину, яку треба боятися.

Сьогодні ходив подивитися на лисенят, але нора виявилася порожньою. Жаль, якщо вони потрапили до рук жорстокої людини.

 

Читати далі >>20 >>21 >>22 >>23 >>24 >>25 >>26 >>27 >>28 >>29