Від Дмитра Паламарчука отримав збірку лірики Джорджа Байрона в його перекладі з дарчим написом. Переклади виконані на високому художньому перекладацькому рівні.
Існує думка, що Байрон - романтик, неперевершений творець романтичного героя. Леся Герасимчук, автор передмови "Часові наперекір" має іншу думку. Вона пише: "Найяскравіший романтик? Але водночас і найсуперечливіший представник цього напряму: його естетичні настанови фокусувалися довкола ідей класицизму, а його поетична практика дедалі більше пов'язувалася з інтерпретацією реального факту в його повсякденні, тобто тяжіла до реалізму...".
Відомо, Байрон стояв на засадах гуманізму, не сприймав жорстокості і фарисейської моралі. У громадській діяльності та у кращих творах він виступав активним борцем проти реакції і поневолення народів. Як поета, безкомпромісного борця за свободу людини і незалежність націй, його твори з особливою цікавістю й захопленням читали і вивчали напам'ять політичні в'язні сталінсько-беріївських таборів.
У 50-ті роки я перебував в одному таборі з Дмитром Паламарчуком в Інті, Заполяр'я. Григорію Кочуру тоді якимсь чином пощасливилося дістати з волі збірку віршів Байрона англійською, і ми (Кочур, Паламарчук і я) почали активно перекладати. Я взявся за "Сонце безсонних", Паламарчук - також. Суддею був Кочур. Мабуть, щоб нікого не образити, він обох похвалив, сказав, що такі переклади можна давати в пресу. Звичайно, про пресу
тоді і не думали. Це вже пізніше, після звільнення, Паламарчук опублікував вірш у вище згаданій збірці лірики Байрона, а я в "Очній ставці" (1990).
* * *
Безсонних сонце, зіронько сумна!..
Пригаслим пломенем гориш одна.
Згустився морок, змеркло ночі тло,
Ти світле щастя, що уже пройшло.
10-15 січня 1983
Їздив у Сибір, ст. Тайга Кемеровської області. Розслідував нещасний випадок, що стався із заводським провідником готової продукції Кучером. Кучер супроводив вагон із вином. На перегоні між залізничними станціями Тайга і Яшіно його потяг чомусь зупинився, і Кучер, незважаючи на великий мороз, без теплого одягу залишив вагон, зайшов у ліс, прогавив потяг і в лісі замерз. Зі мною їздили Микола Халупенко, начальник цеха та Кучерова дружина. Одягнули померлого провідника в новий костюм (купили в магазині) і поховали в домовині на кладовищі залізничної станції Яшино.
У кафе-їдальні по-хритиянськи втрьох пом'янули його.
18 січня 1983
Підвищили ціни на харчові продукти, у тому числі й на вино-горілчані вироби. У результаті вино не реалізується, план не виконується, заробітки робітників знизилися... Зактивізувалося самогоноваріння. Вагу хлібини зменшили, а ціну залишили якою була. У центральній пресі пишуть: "С целью экономии хлебных ресурсов на предприятиях отрасли организована выпечка хлеба массой 700-800 гр., вместо 1 кг".
ДОСААФ (Добровольное общество содействия армии, авиации, флоту), розшифровують так: Добровольное общество содейстия Андропову, Алееву, Федорчуку. Московський Кремль називають Андрополем. Кажуть, крім комуністичної партії, у Радянському Созі є ще дві партії: партія алкоголіків і партія злодіїв. Так кажуть робітники.
Радянський Союз хворий, він інфікований російською імперською ментальністю. Якщо прозріє, то видужування буде довгим і болісним.
29 січня 1983
З метою реабілітації "тамбовського вовка" М.Б. у "Наддніпрянській правді" від 28 січня цього року опублікував "Вірші про тамбовського вовка". Ось витяги:
"Буває, словом так удариш,
Немов заріжеш без ножа,
"Тамбовський вовк тобі - товариш"
І це тамбовця обража.
... Вовк заслуговує любові,
Хоч має він свою "мораль".
Існує пам'ятник вовкові,
Але останньому, на жаль.
... Настане час - і за вовками
Ще будемо по-вовчи вить.
...Вовків нема - зайці жиріють,
Без бігу - од інфарктів мруть.
. . . . . . . . . . . . . .
3 лютого 1983
У нашій пресі пишуть, що головною причиною тяжкого економічного становища значної частини населення Ізраїлю є політика агресії і експансії, що проводить уряд Бегіна, - колосальні воєнні витрати, які ще більше зросли у зв'язку із злочинною війною проти палестинського і ліванського народів. Якщо це правда, то чому тепер так багато єврейських родин бажають туди виїхати? Чи не тому, що "бажання людини - це бажання Бога"?
"І сказав він до них: уважайте, бо чуєте: якою мірою будете міряти, такою відмірятиметься вам...".
7 лютого 1983
Придбав репродукції картин визначного художника Миколи Ярошенка, який родом із Полтави, - зрусифікований українець, генерал російської армії. Виконані ним портрети Г.Успенського, П.Стрепетової, А.Гердта, М.Салтикова-Щедрина, Д.Менделєєва, А.Плєщєєва, П.Семенова говорять про великий талант портретиста. На передвижних виставках виставляв свої дискусійні картини "Кочегар" і "Ув'язнений", в яких виразив свій протест проти азіатської державної системи Росії. Він відомий як і чудовий пейзажист. Багато картин написав, коли мешкав у місті Кисловодськ (1885-1898). Я був у Кисловодську і дивився його картини в музеї. Картин на українську тематику, на жаль, не писав, - забув якого роду-племені він син. Помер 1898 року на Кавказі.
* * *
Хоча вкраїнські мав він гени,
але поклав труди щоденні
і серця жар
на омосковлений олтар.
11 лютого 1983
Частіше конспіративно почали з'являтися самвидавські видання (статті, монографії). Після арешту Миколи Руденка (1977 рік) Українську Гельсинську групу (УГГ) очолив Олесь Бердник. Заарештовані М.Маринович і М. Матусевич - члени УГГ.
Голова КДБ СРСР Юрій Андропов (1977 рік) проінформував ЦК КПРС про "ворожу діяльність" письменника Гелія Снєгірьова. Того року Снєгірьова арештовано, а наступного року (1978) внаслідок тортур він помер у в'язниці. 23 червня 1978 року в с. Донському Кримської області на знак протесту проти сваволі місцевих органів державного управління щодо кримсько-татарського народу здійснив акт самоспалення Муса Мамут. Його похорон перетворився в багатотисячну політичну демонстрацію.
Про таке у нашій пресі не пишуть. Чому?
13 лютого 1983
Сьогодні чомусь директор заводу наказав мені сходити в університет марксизму-ленінізму і прослухати лекцію на тему "Нова історична спільнота - радянський народ".
Для того, хто уважно читає сучасну пресу, слухає радіопередачі і дивиться телевізію на освітні теми, лектор нічого нового не сказав.
Одначе за вивіскою "творення нової спільноти радянського народу" національно свідома людина побачить зросійщення націй СРСР. Недаремно лектор сказав: "Зникнення малих націй - це історичний позитивний процес і в майбутньому домінуватимуть тільки дві мови - російська і англійська". Таке навіть російським шовінізмом назвати не можна. Це щось нове, комуношовіністичне.
Прослухавши таку лекцію, невільно шукаєш розради у народній мудрості: Бог правду бачить, та не скоро скаже. Але таки скаже.
20 лютого 1983
Із самвидаву 23 лютого 1981 року у Москві відкрився ХХVІ з'їзд КПРС, який ухвалив рішення про підготовку нової Програми КПРС. Коли Л.Брежнєв читав доповідь, йому стало погано, пряму трансляцію було перервано.
11 листопада 1980 року академік П.Капіца надіслав голові КДБ СРСР Ю.Андропову листа на захист доктора фізико-математичних наук Юрія Орлова і академіка Андрія Сахарова. Капіца зазначив, що позбавлення вчених нормально працювати шкодить країні.
У грудні 1979 року у місті Кагарлик відбувся суд над головою Української гельсинської групи О.Бердником. Засудили до 6 років ув'язнення і 3 роки заслання.
* * *
Карався у житті не раз уже й не два,
Та знов болить сумлінням голова.
Ідея світлих дисидентських тем
Живе в душі - і звідти б'є ключем.
Українська нація живе в умовах бункера.
5 березня 1983
Інтелігент - це категорія духовна. У цивілізованих країнах інтелігенцію називають національним багатством. А ще кажуть, що інтелігент - це посол Неба. Отже за своїм станом він не може стояти осторонь політики, не може не боліти болями своєї нації. Чому ж тоді сучасну радянську інтелігенцію не називають національним багатством? Може, тому, що вона інтернаціональна, ніяка?
* * *
Коли російському цареві
Кістлява вексель принесла,
КП повісило на древі
імперського орла.
Приїхав вождь із-за кордону
І до державного керма
Поставив кухарів з розгону,
І не дарма.
Для вожая на той момент
Гім... було інтелігент.
12 березня 1983
У "Літературній Україні", № 10 від 10 березня ц.р. опублікована добірка милозвучних віршів Олеся Лупія, які читаються між рядками.
У них не тільки "Вся планета в шаленому вирі...", але, щоб здобути справедливість, людина "Через шал той повинна пройти", і вірити, що неодмінно закінчиться морок, бо вже
"...Треті півні - співає світанок.
Ніч сплива, ніби темна вода".
Поет нагадує про заповіт матері:
"Казати лиш про те, що на душі,
Що не дає і серед ночі спати..."
Що турбує поета? Про це він, не озираючись, у вірші "Мандрівниця", створюючи образ старенької матері, яка шукає сина, свою надію і радість, говорить про Україну.
"На захід йде за сонцем
Не день, не два, не три,
Єдині охоронці
В старенької вітри...
Іде в жару нестерпну
І в люті холоди,
Хоча вже ноги терпнуть
Від довгої ходи".
Із віршів поета можна визначити його кредо. Олесь Лупій - лірик, боліє болями свого народу. Прізвище Лупій поширене в західних областях України. Пригадую, на початку 50-тих років зі мною на Півночі був студент педагогічного училища, учасник повстанської армії (УПА) Василь Лупій, добродушний і разом з тим незламний патріот України. Він багато мені розповідав про визвольне змагання на Львівщині, про конспірацію УПА, криївки та жорстокість енкаведистів, депортацію населення і багато чого іншого, про що не писали в пресі. Дуже можливо, що Олесь Лупій також із Львівщини, бо "Мандрівницю" міг написати тільки поет із тих областей.
У газеті "ЛУ" повідомлення про смерть видатного українського поета і талановитого перекладача Василя Мисика. Стандартний некролог: "Його поезії утверджують високі комуністичні ідеали, виховують вірність Батьківщині, почуття любові, дружби народів, любов до праці" і ні слова, що він був жертвою комуністичного режиму, відбував ув'язнення за політичні погляди, які не збігалися з поглядами Кремля.
14 березня 1983
Із самвидаву. Минулого року у вересні було створено ініціативну групу захисту прав віруючих в Україні, її членами стали Йосип Тереля (голова), Антон Поточняк, Григорій Будзинський, Стефанія Петраш-Січко... А в грудні голову ініціативної групи Йосипа Терелю заарештували. Новим головою конспіративно обрано Василя Кобрина.
У 1968 році Іван Бутенко служив у Радянській Армії, брав участь у поході на Чехословаччину, "утихомирював чехів". Розповідав, що чехи тоді їх називали совєтськими окупантами. Він і досі не розуміє чого вони хочуть? Совєти їм безкоштовно дали хліб і електроенергію, газ, і метал, а їм усе мало. Я написав вірш "Чехам на вузлик" і прочитав Іванові. Він перелякано вирячив на мене очі.
* * *
Яка там в біса буде рація,
коли терор і окупація!
Які там пільги і свободи,
коли ведуть до льоху сходи!
Розумний чеше, друже-брате,
допоки ще душа крилата
і маєш тяму в голові -
не вір Москві.
15 березня 1983
Заводському колективу виділили одну туристичну путівку до Індії.
Путівка коштує 880 крб., обмін на валюту - 50 крб. Необхідні документи:
3. Два фотознімки 4 х 5, чоловіки при краватках без орденів.
Я насмілився сказати директорові, що хотів би поїхати в Індію. Він мугикнув, що не проти... Але КГБ чітко відповіло "не пущать!".
Радянське суспільство тепер стоїть ногами на двох крижинах, що розходяться в протилежні сторони.
17 березня 1983
Заходив до К.К.Кудієвського в готель "Київ". У нього були М.Братан, Л.Куліш, Б.Плоткіна, В.Шаройко. До номеру зайшов чоловік у цивільному. Кудієвський сказав: "Товарищи писатели, знакомтесь: мой друг Андрей" і одразу почав хвалити Андропова: "Он умница!.. Он быстро наведет в стране порядок!.. Цюрупинские кулаки выращивают в теплицах помидоры, роются в огородах, как черви, а работать в совхоз не идут. Пора гидрам снять головы!. Юрий Владимирович это быстро сделает. Он знает как!". Таким "рубакам" хочеться сказати:
Не буйствуй, йолопе,
не треба.
Повстане рабська кров на тебе.
Клепай косу, а не мечі -
і буде мир і калачі.
22 березня 1983
У морпорту сталася велика пожежа на кораблі. Загорілася копра, - шкарлупа кокосового горіха. Копру привезли з Індії. Гасили протягом доби, згоріло все до тла.
* * *
Людині йшло з роси й води.
Не знала людина біди.
Не знала...
Та зовсім тихо
з'явилось лихо.
Не шуміло
і не грюкало -
підійшло
і постукало...
. . . . . . . . . .
24 березня 1983
Влада посилила боротьбу з неробами й крадіями державної власності. На дорогах міліція зупиняє автомашини і перевіряє вантажі. Мене зупинили біля Баляхівки. Я автомашиною їхав із Загорянівки. "Стой! Что везешь? Открой багажник... Где работаете? Почему не на работе?.."
Із Москви приїхав Віктор. Каже, москвичі упали в містику, з острахом говорять про астральне тіло могил, яке притягує НЛО; лікуються відварами лайна екзотичних тварин, широко рекламують "безкровні операції" філіпінських хілерів. Каже, варто зайти до знайомого москвича, як він одразу запитає: "Что тебе известно о биополе? Слышал? Бермудский треугольник проснулся. Уже имеются жертвы. Установили, что черная дыра в небе скоро поглотит звезды".
Це результат великого інтелекту чи духовної порожнечі?
7 квітня 1983
Шість років тому (1977) з нагоди 60-річчя від дня Жовтневої революції у стіні будинку заводоуправління (біля вхідних дверей) замурували металеву капсулу з письмовим посланням колективу винзаводу, який працюватиме в 2017 році. "Письмо работникам Херсонского винзавода 2017 года в день 100-летия Великого Октября". "Ухвалили" на зборах заводського колективу. У листі "нащадкам" звітували про великі сучасні виробничі досягнення, високу культуру робітників, "сплоченность" і одностайне схвалення рішень КПРС і уряду. Усе те, чого насправді нема. Вражає безпринципність, навіть майбутньому поколінню не сказали правди.
Сьогодні оту капсулу з наказу дирекції робітник Шкарін із стіни виколупав і відніс директорові. Директор із парторгом щось наодинці у посланні виправили і звеліли Шкаріну знову замурувати.
* * *
Собі могилу рили дні і ночі,
Забрьохались в болото, як мара.
Тепер з могили вибратися хочуть,
Але нема дороги на-гора.
19 квітня 1983
Ховали старшого інженера з техніки безпеки Херсонського радгоспвинтресту В.С.Готліба На кладовищі - духовий оркестр, жалібна музика і офіційна панахида: "Большой патриот советской родины... строитель коммунизма... честный труженик...", а про те, що він сидів у в'язниці за великі хабарі, ні слова.
Про мертвого, кажуть, треба говорити усе добре або мовчати. То чи не краще було б за такої ситуації мовчати?
Із самвидаву. Вірус російського шовінізму живучий, він нівечить душі українців, ув'язнює вільний дух. У результаті поширення такого страшного вірусу національно освітні проблеми не вирішуються, українські школи закривають. Суспільство зденаціоналізувалося. А яке суспільство, таке й життя.
"І сказав він до них: уважайте, бо чуєте: якою мірою міряєте, такою відмірятимуть вам".
6 травня 1983
Знову в пресі про монстра Нессі, що ніби живе в озері Лох-Несс. Мабуть, правду мудрі кажуть, що дивовижні вигадки, міфи, неймовірні фантастичні вимисли людям потрібні, як повітря. Без них вони інтелектуально здрібніли б, перетворилися б у роботів.
Існування Нессі досі не доведено, хоча в музеї "лох-несського чудовиська", створеному в Інвернессі, зареєстворено три тисячі "спостережень" монстра, а озеро вже не раз досліджували науковці і нічого надзвичайного не знайшли. Але, незважаючи на це, Великобританія широко відзначила ювілей 50-річчя появи Нессі. Задля чого це робиться? Одні кажуть: задля активізації туристичної індустрії, яка приносить великий капітал, інші - задля відволікання людей від насущних соціальних проблем. Але як би там не було, а знаходяться люди, які фанатично вірять в існування монстра. Багато хто намагався виманити його з глибини озера хитромудрими способами. Були ентузіасти, які хотіли побачити Нессі, літаючи над озером на повітряній кулі, з якої на линві до поверхні води спускали свинячий окорок. Але, хоч всі намагання виявилися даремними, таємниця не зникла. А всяка таємниця тривожить людську уяву. І це, мабуть, головне.
Спочатку дискусія. А пізніше... або емір помре, або ішак здохне.
14 травня 1983
1912 року (дев'ятнадцятирічним) Володимир Маяковський побував на Херсонщині. У 1924 році під враженням тодішньої Херсонщини писав "Свисти, заноси снегами меня, прихерсонская степь...". В автобіографії "Я сам" зазначив, що його друг, поет і художник Давид Бурлюк "На різдво завіз до себе в Нову Маячку". Тепер дослідниками установлено, що він помилився. Насправді побував не в Новій Маячці, а в Чорнянці, де знаходився маєток графа Мордвинова, у якого працював батько Давида Бурлюка. Під враженням Херсонського порту Маяковський написав вірш "Порт". Батько Володимира Маяковського народився в Бериславі, потомок запорозьких козаків. Маяковський належав до групи поетів, які видали маніфест під назвою "Зневага громадських смаків". Поети бунтували проти пасивності та одноманітності в літературі.
"Белогвардейца найдете -
к стенке!
А Рафаэля забыли?
Забыли Растрелли вы?
Время пулям
по стенкам музеев
тенькать.
Стодюймовками
старье расстреливай!
А почему
не атакован
Пушкин?"
В.Маяковский, 1918 г.
25 травня 1983
У Союзі тепер виходить багато газет за різними назвами, але насправді це одна газета, у якій пишуть про невідворотню воєнну загрозу збоку США. Читаєш газети - і жити не хочеться. Тепер СРСР і НАТО мають у Європі по 1000 ядерних носіїв середньої діяльності, які здатні уражати цілі від Атлантики до Уралу. США тримають у Західній Європі більш як 700 одиниць засобів доставки ядерної зброї до цілі на Радянському Союзі. Якби вдалося звільнити Європейський континент від ядерної зброї, то це стало б благом для всіх народів світу. Але цього не хочуть ні США, ні Захід, ні СРСР. І це вже говорить про симптом божевілля можновладців червоних, білих, голубих...
10 червня 1983
Ходив до Григорія Кралича. Він великий книголюб і відмінний палітурник. Відніс йому стару зачитану книжку "Полное собрание сочинений Генриха Гейне, том 5, С.-Петербург, издание А.Ф.Маркса, 1904 г.", щоб привів її до належного вигляду. "Книгу песен" Генріха Гейне ще до війни хтось подарував батькові і вона зберігалася у моїй бібліотеці.
Раніше (1978 року), коли я познайомився з Краличем, він подарував мені з дарчим написом книжку Лоуренса Д.Куше "Бермудский треугольник".Таємниця Бермудського трикутника хвилює, вражає неймовірними пригодами і нерозгаданістю. Це нагадує монстра Нессі, що в озері Лох-Несс. Але якщо Нессі, як плід людської фантазії, ніхто не бачив, то трагічні події, які були в Бермудському трикутнику, - потоплення кораблів і літаків, які пролітали над "трикутником", - достовірний факт.
Тут відкрите поле пізнання для науковців. Думається, що вони колись розгадають загадку природи.
Христофор Колумб
(Бермудський трикутник)
І раптом - де сонце? де небо? де зорі?
Незвіданий вимір і простір навкруг.
Кудись позникали і суша, і море,
І лагідний вітер - товариш і друг.
Упали вітрила, закляк мертво компас, -
Не знати, де північ, де захід, де схід.
Під кілем завила невидима помпа,
І воду із тріском ламає, мов лід.
- Агов, капітане!.. Вирулюй додому!
Ти чуєш, Колумбе, тут Всесвіту край.
Вертай доки цілий і в гижі самому
Шукать не прийшлося для душ наших рай!
Через явища природи, навіть черз абстрактні поняття можна побачити людські радощі й печалі, особливості побуту, звичаїв і національного світобачення, які сягають у найподальшу давнину.
12 червня 1983
Три дні тому за рекомендацією начальника кадрів винтресту на завод прийняли вантажником переселенця з Росії. Протягом трьох днів він працював добре, а сьогодні напився до чортиків і горланив на території заводу:
Как по нашей деревушке
Славушка прошла:
Моя милка в понедельник
Троих родила!..
Вот какая - во!..
Такого на заводі ще не було. Охорона виставила його за браму завода.
За брамою, ледь тримаючись на ногах, він комусь погрожував кулаками і співав:
"Мы крепки, как скалы,
нас нельзя сломить,
потому что Сталин
научил нас жить".
26 червня 1983
Поетів, які пишуть українською мовою, тепер багато. Але яких?
У сучасній міській періодичній пресі поголовно друкують вірші недовершені, штучно підігнані під партійний вигаданий "соцреалізм". У "Ленінському прапорі" редактор Кукуруза особливо широко подає поезію молодих графоманів, і вони за таку до них увагу його вихваляють.
Гризня сучасних поетів за місце на шпальтах газет ні на хвилину не втихає. Марнолюбність - велика вада, але коли вона ще й споріднюється з пожадливістю на славу та гроші - то це вже смерть творчості. Талант, ув'язнений такою вадою, стає цяцькою для забави. На жаль, цього не розуміють зелені поети, і не тільки зелені. Графоманія багатьом в'їлася в душу, ніби іржа у неякісне залізо. Але в людини є надія: ніщо не вічне, крім самої вічності. Творчість живе жертвами. Усе на цьому світі починається із жертв. Проти поезії треба боротися тільки поезією.
