Новий рік зустрічали вдома у головного інженера Херсонського консервного комбінату О.М.Фурмана. Були всі друзі нашої "капели".
Розтікалися мислію по дереву.
* * *
У білих шубах явори,
Дороги під снігами.
Хідню завершив рік Старий,
Новий крокує з нами.
. . . . . . . . . . . .
3 січня 1984
На Херсонщині археологи досліджують лише ті степові кургани, які опинилися в зоні будівництва зрошувальних систем, а решта курганів руйнуються. Голови колгоспів та директорів радгоспів, щоб збільшити посівні площі, розорюють їх. Якщо їхати дорогою Херсон-Генічеськ, можна на власні очі побачити таке лихо. У газеті пишуть, що на директора якогось радгоспу за те, що розорав скіфську могилу, наклали грошове стягнення 100 руб. Якщо й надалі вживатимуть такі незначні покарання вандалів, то степові кургани, "піраміди давноминулих віків" назавжди зникнуть.
1680 року "На Запорожжі великий ватаг помер" - кошовий Запорозької Січі Іван Сірко. Козаки, насипавши високу могилу на січовому цвинтарі в селі Капулівці Нікопольського району, Дніпропетровської області, його з усіма козачими почестями поховали. Уперше надгробок на могилі Івана Сірка було знищено в 1709 році російськими солдатами за те, що він 1668 року виступав проти царських воєвод, за що був засланий до Сибіру, але невдовзі звільнений, коли пообіцяв, що покірливо служитиме Москві.
Коли Каховське водосховище, руйнуючи берег, почало загрожувати могилі Сірка, місцеві чиновники, незважаючи на пораду Міністерства культури УРСР перепоховати прах кошового на Хортиці, де планувалося заснувати козацький пантеон, самочинно перепоховали на скіфській так званій Бабиній могилі, що на околиці села Капулівки.
Перед похованням археологи могилу не досліджували і було не відомо, хто за скіфської доби був там похований та що там зберігається.
Пізніше, похопившись, створили комісію, до якої увійшли археолог Дніпропетровського історико-краєзнавчого музею, інженер-будівельник виробничого управління, лікар медичної дільниці та кілька колгоспників колгоспу ім. Горького. Комісію очолив заступник голови Нікопольського райвиконкому М.Кікоть. Провели розкопку. Але "Зроблено це, - пише газета, - незугарно, антинауково, з порушенням елементарних правил археологічних розкопок". Такий варваризм може бути тільки за сучасного нашого сьогодення. Страшно.
15 січня 1984
Придбав антологію "Світовий сонет", Київ, 1983 р. Переклад і передмова Дмитра Павличка. Книга сонетів унікальна, справляє велике емоційне й естетичне враження. Павличко майстерно інтерпретував понад сто авторів світової літератури із 26 мов. Класична форма сонета складна, особливо італійські та шекспірівські варіанти, які вимагають великих творчих зусиль і природного перекладацького таланту. Перекладач своєю подвижницькою працею доказав, що з таким завданням справився на відмінно. Книжка мудра й тим, що має лаконічні довідки про авторів і примітки, укладені перекладачем. Є і сонети Джорджа Гордон Байрона "Сонет до Шильйону" і Джона Кітса "Про коника і цвіркуна", які і я колись інтерпретував. Цікаво було зіставити.
Російський придворний поет Василь Жуковський, схвалюючи ідею французької революції ХVIII століття, переклав поему Байрона "Шильйонський в'язень", але перекласти "Сонета до Шильйона", в якому оспівується свобода, побоявся: на перепоні стояла імперська цензура. На відміну від Жуковського Павличко проявив мужність. Не може Правда вічно спину гнути.
17 січня 1984
Леоніду Кулішу (справжнє його прізвище Кулєса) виповнилося 60 років. "Наддніпрянська правда", 14 січня ц.р., пише, що він "...належить до тих письменників, яким дана на все життя ревна любов до Слова". Цього року він видає дві книжки вибраного (вірші і проза). З нагоди ювілейної дати письменника газета "Н.П." опублікувала його оповідання "Мужній плач". Ніщо так не розбещує людину, як незаслужений успіх.
Оповідання "Мужній плач" - оспівування колективної праці, колгоспне щасливе життя, передова радянська наука, що незмінно йде вперед, і високий гуманізм комуніста. Таких тепер творів багато. Але не це привертає увагу. Куліш в оповідання силоміць втиснув багато взятих із словника слів: "Трактор прогуркотів, обдавши обличчя скваром", "звівся на рівні" (на ноги), "Ниньки вибрався до райцентру", "Глипнув на неї Кардівар, осміхнувся" (замість - прихильно подивився), "причіпливо зизить на бабу", "видати" (замість - мабуть), "а тра" (замість - треба), "Кардівар розпасіювався" (розгнівався), "вичварює" (виробляє), "колькою штрикнули в серце" (вразили серце), "Комунари й комунарки в празниковій одежі" ( у святковому одязі), "стрельнув словами" (вразив словами), "блимнув зизо" (подивився косо) та інше. Нічого поганого від таких слів немає, якщо слова на своєму місці. На жаль, в оповіданні такого сказати не можна. Усе геніальне - просте, але не все просте - геніальне. Словесна еквілібристика - вада письменника. Треба знати, що у слові є світлоносна енергія, яка може легко перетворюватися у свою протилежність. Створювати розумне, нерозумно наступати на одні й ті ж граблі.
20 січня 1984
Чомусь і досі у росіян побутує думка, що у загибелі Пушкіна винна його дружина Наталія Миколаївна (Гончарова), з якою прожив шість років і нажив четверо дітей. Тут, мабуть, спрацювала суто російська ментальність: поспішно і безвідповідально забруднювати усе чисте і розумне. Саме таким об'єктом для зневаги і стала Наталія Миколаївна. Насправді вона "чистейшей прелести чистейший образец". Пушкін любив її і щиро писав: "Дружина моя сама чарівність, і що довше я з нею живу, то більше люблю це миле, чисте і добре створіння". Наталія відповідала взаємністю. Після загибелі чоловіка сім років прожила в самоті і матеріальній скруті, виявивши світлий розум, порядність і глибоку неординарну натуру. Сучасна російська інтелігенція намагається Наталію Миколаївну "реабілітувати", очистити від несправедливого звинувачення. І це правильно. Пам'ять про неї повинна бути світлою.
"Розумні люди навчаються для того, щоб знати; нікчемні - для того, щоб їх знали". Народ. мудрість.
23 січня 1984
1792 року на березі Керченської протоки знайдено мармурову плиту з вирізьбленими написами: "В літо 6576 індикту (1068 року) князь Гліб міряв море на льоду від Тмуторокання до Корчева (Керчі), 14000 сажнів". Як тут не згадати пророчі слова Шевченка:
"Слава не поляже,
не поляже, а розкаже,
що діялось в світі,
чия правда, чия кривда
і чиї ми діти".
Поету Іванові Савичу (Лук'яненкові) - 70 років. Спасибі, мене не забуває, пише листи, згадує наше пребування у Заполяр'ї. Він легко і швидко прищепився до "сьогодення". Видає книжки поезії і прози. "Літературна Україна" № 3 ц.р., вітаючи його з ювілеєм, пише: "Що то за вічні джерела, з яких він набирався і набирається снаги, з яких п'є і ніяк не втолить спрагу, і натхнення? А вони ті джерела - то палка любов до Вітчизни, ленінські начала нашого способу життя... Він пише про Ілліча (як людину і Вождя), про робітників, хліборобів, Велику Вітчизняну війну...". У газеті згадують про його трудне дитинство, перебування в комуні, навчання в Київському державному університеті, про вміння співпереживати: "Пиши і думай кожен раз, що біль чужий побачить можна крізь власні сльози - як алмаз". Але про те, що протягом десяти років ніс хрест радянського політичного в'язня - ні слова. Кого і чого бояться?
Кажуть, Сталін, прочитавши казку М.Горького "Любов і смерть" на титульній сторінці книжки написав: "Эта штука посильнее, чем "Фауст" Гете. Любовь побеждает смерть". Так Джугашвілі простолюдно оцінив класичний твір геніального Гете "Фауст" і переоцінив примітивну казочку Горького "Любов і смерть".
25 січня 1984
Не затихає пошесть між людей: писати анонімки і красти хутряні ондатрові шапки. Найчастіше злодій зриває шапку з голови перехожого темними вечорами на вулиці, і зникає, як привид. Міліція безсила зупинити таку "хворобу".
Щодо анонімки, то вона стала зброєю шантажу, легким засобом звести особистий рахунок, помститися своєму кривдникові.
Поширюються й анонімні листи з "рецептами щастя". Щоб бути щасливим, треба переписати 20 разів містичний текст рецепту і розповсюдити серед своїх друзів та знайомих. І дивно, багато легковірних людей "клюють" на такі листи-приманки.
Не так тії вороги, як добрії люди.
28 січня 1984
Олексій Кручоних, відомий поет, теоретик кубофутуризму, літературний критик, художник, народився 1886 року на Херсонщині в селі Ольгівка. З 1892 по 1910 роки жив у Херсоні на Забалці. Будинок зберігся в колишньому вигляді. У Херсоні він видав власної роботи серію листівок "Увесь Херсон в карикатурах". Листівки спричинили йому багато неприємностей від херсонців, які в карикатурах вгледіли себе. За порадою Давида Бурлюка, Михайла Ларіонова та інших художників-новаторів Кручоних 1909 року експонував свої листівки в Херсоні на виставці "Вінок". Того року виступив у місцевій пресі як літературний критик і публіцист, різко засуджував занепадництво, містицизм, захопленням "патологічним сексом", що набули особливого поширення в середовищі суспільства в часи революції та чорної реакції 1905-1912 років.
4 лютого 1984
У жовтні минулого року до мене на завод якось приїхав редактор обласної комсомольської газети "Ленінський прапор" О.Кукуруза. Він зголосився купити для мене за державною ціною на СТО, де директором його друг, колишній райкомівський працівник Зубашев, шини для автомашини "Жигулі". Задля цього попросив дати йому 240 рублів, завтра він привезе 4 шини. Я подумав: чи не одурить? Але ж він комуніст з великим стажем, член обкому КПУ і бюро обкому ВЛКСМ, редактор партійної газети, то хіба одурить? І я дав йому 120 рублів. Минув день, два, місяць... ні Кукурузи, ні шин. Зустрічі зі мною почав уникати, на телефонні дзвінки не відповідати. Згодом я довідався, що він раніше "позичив" гроші у деяких знайомих письменників і жодному борги не повернув.
Члени добровільної народної дружини (ДНД) винзаводу (8 чоловік) сьогодні мають завдання: спільно із міліцією ходити по хатах і виявляти самогонників і нероб, - людей, які ніде не працюють.
6 лютого 1984
Одержав листа від письменника Андрія Хименка (Химка), колишнього мого інтинського однобаландника. Пише, що на його історичнй роман про запорозьких козаків від доктора історичних наук має позитивну рецензію. Чи тепер надрукують його книжку? Великий сумнів, адже ж і досі він під ярликом КГБ.
9 лютого 1984
Помер Юрій Володимирович Андропов, генеральний секретар ЦК КПРС, голова Президії Верховної Ради СРСР. Помер король - хай живе король!
Колись письменники писали про Херсон. "Херсон ще тільки виникає до життя, війська розміщені в землянках, кораблі будують у самому місті."- Жільбер Ромма, 1786 р. "Мій дід Ганнібал побудував місто Херсон"- Пушкін, 1820 р. "Херсон серед голої пустелі. І безліч вітряків... Головна вулиця Грецька" В.Жуковський, 1837 р. "Життя в сонному місті спливало сонно..." - Афанасьєв-Чужбинський, 1856 р. "На околицях незамощені вулиці, на яких лежить шар дрібного, як пудра, пилу... Скрізь ями і вибоїни, в яких того і дивися зламаєш ногу.", Б.Лавреньов, 1914, "Що за очарування вхід Дніпром до Херсона!", М.Мусоргський, 1879 р.
Минуле живе у нашій свідомості.
13 лютого 1984
Позачерговий Пленум ЦК КПРС Генеральним секретарем ЦК КПРС одноголосно обрав Костянтина Устиновича Черненка. Пленум підкреслив, що "комуністи, радянський народ ще тісніше згуртують свої лави навколо ленінського ЦК партії, Політбюро ЦК КПРС, сповнені рішучості беззавітно боротися за втілення в життя ленінської внутрішньої і зовнішньої політики партії". Місцевий поет одразу з нагоди такої події в місцевій газеті опублікував вірш:
"Соратники Леніна. Вруняться сходи.
Хоч лусніть, панове, - обновиться світ!
У ленінській правді народ і народи
Сягають своїх історичних орбіт.
Соратники Леніна. Їх не злічити.
Простують походом - в грядущі віки.
І їх проводжає безсмертний Учитель
Знайомим, привітливим злетом руки".
Крадіжка "несунами" готової продукції на винзаводі і фальсифікація вина провідниками дійшла крайньої межі. Утворилося дивне коло, з якого, кажуть, виходу немає. "Подумаєш, - говорить затриманий робітник, - трохи прихопив. Держава від цього не збідніє і не буде великою бідою, коли завод поділиться зі мною моїм". Торжествує "телефонне право", кумівство, блатняцтво. "Ванька п'є, а в нас похмілля". Куди іде суспільство? Попереду - морок.
Приходив Ігор Чертник, просив позичити, правильніше, дати кілька рублів грошей, бо голодний і немає за що купити хліба. Дав 10 рублів. Ігор пише вірші російською мовою, закінчив Херсонське морехідне училище. Протягом кількох років плавав на кораблях далекого плавання. За якусь провину списали із корабля. Тепер ніде не працює, сім'ю залишив, іншої не має. Людям, які його добре не знають, розповідає байки, говорить, що він дружить з відомими поетами, артистами, "обкомівцями і цекашками", і вони як поетові допомогають матеріально. Зараз, каже, пише поему, в якій звеличує партію, і надіється, що її надрукують, і його приймуть до Спілки письменників, і закріплять за обкомівським магазином, і матиме безкоштовні санаторні путівки.
Чому б не помріяти бідному поетові? Мріяти ще не заборонено.
15 лютого 1984
Надіслав останню курсову роботу в Москву. Цим закінчив своє заочне трьохрічне навчання в Суспільному інституті удосконалення кваліфікації інженерно-технічних працівників ЦП НТО харчової промисловості. Курсова робота: "Особенности организации труда женщин в промышленности". Іспити склав успішно.
Де і коли народився опальний знаменитий сатирик Михайло Зощенко?
Сам він пише: "Я не знаю даже, где я родился. Или в Полтаве, или в Петербурге. В одном документе сказано так, а в другом - этак. Который из них липа, угадать трудно...".
Кажуть, у першу імперіалістичну війну 1915 року він воював, мав чин штабс-капітана і тоді писав фейлетони українською мовою. Чи не за український характер по війні він потрапив до "чорного списку" МГБ?
18 лютого 1984
Виявляється, що космонавт-дослідник, кандидат медичних наук Олег Юрійович Атьков, який нині перебуває у складі екіпажу космічного корабля на орбіті, наш земляк, у дитинстві жив у бабусі, у селищі Кар'єрне, що недалеко від Херсона, а пізніше в Херсоні у свого дядька (брата матері) В.Р.Плахути, і навчався у школі № 20, в якій я складав іспити за десятий клас у вересні 1962 року.
Науковці стверджують, що у Київській Русі тривалий час існувало двовірство. Воно привело до виникнення своєрідного релігійного змішання і злиття окремих елементів християнського і язичеського культів у єдине ціле. З цим не можна не погодитися. Згадаймо язичеську масляну з ворожінням і чаклуванням, анімістичне старослов'янське свято поклоніння душам померлих, зелений четвер, який злився з християнською трійцею і т.д. Те, що маємо, не шануємо, а втрачаємо, то сумуємо.
20 лютого 1984
На сторінках преси появилося повідомлення про інтенсивне створення Ізраїлем і США засобів "геофізичної війни", надмасового знищення "живої сили". Під "геофізичною війною" мається на увазі штучний вплив людини на навколишнє середовище і фізичні процеси, які відбуваються у сферах нашої планети. Людина при бажанні зможе збурювати море, викликати дощі, надмірну спекоту або мороз, землетруси або цунамі. Людина сама собі готує ганебну смерть. Чи не тому духовні пресвітери говорять про майбутній "армагедон"? Чи не змішують праведне із грішним?
У нашій продовольчій крамниці повісили табличку з написом: "Позачергово обслуговуються:
1. Герої Радянського Союзу, 2. Депутати Верховної Ради. 3. Ветерани та інваліди війни. 4. Члени КПРС, які в рядах 50 і більше років".
25 лютого 1984
Ходив у затон консервного комбінату рибалити. Мороз градусів десять.
Лід товстий, дзвінкий, рибалок тьма-тьмуща. На березі оголошення нагадує, що улов риби спортивними знаряддями не повинен перевищувати 5 кілограмів, крім випадків, коли вага однієї риби перевищує 5 кілограмів. Погода гарна, а риба не ловиться. Ніхто не вловив більше кілограма риби. Кажуть, винний низовий вітер, що подув із моря. Ветеран війни, мій сусід по ополонці, коли зайшла мова про жорстокість війни, сказав мені: "Ми, солдати, свідомо вбивали не людей, а ворогів, то вороги вбивають людей". Цікава солдатська філософія - не брати гріх на душу.
Є такий біблійний вислів: вибори собі життя, щоб не існувати. Ось і виборює кожен на свій смак: хто на рибній ловлі, хто в пивницях, а хто на війні. На диваках світ тримається.
29 лютого 1984
Помер Михайло Шолохов, визначний письменник, великий художник слова, який подолав страх своєї душі романом "Тихий Дон". Поховали Шолохова 23 лютого цього року з великими почестями в ст. Вешенська на крутому березі тихого Дону. Блажен, хто в молодості був молодим.
М.Шолохов має українське коріння по матері.
"Ми виміряли моря, землю, небо, відкрили незліченну множину світів, будуємо незрозумілі машини. Та чогось бракує. Не виповнити обмеженим і скороминучим душевної безодні". Григорій Сковорода.
3 березня 1984
Кажуть, великий талант щастя не приносить. Чи так?
О.Пушкін - жертва російської масової культури.
Т.Шевченко - жертва агресивного російського шовінізму.
П.Тичина - жертва енкавесесівського страху...
Одиннадцята заповідь Христа, кажуть богослови, повинна була б бути: не бійся, я з тобою.
Наш час - це історія, тільки ще не записана.
Наказний гетьман Лівобережної України (1722-1724) Павло Полуботок, коли звернувся до Петра Першого з чолобитною, в якій просив скасувати заборону виборів гетьмана та ліквідувати Малоросійську колегію, за наказом Петра І був ув'язнений, сидів у Петропавлівській фортеці. Перд смертю там сказав цареві: "За невинне моє страждання і моїх земляків будемо судитися у спільного і нелицемірного судді, Бога нашого, і скоро станемо перед ним, він розсудить Петра з Павлом".
Цікаво було б знати: як Бог розсудив їх?
9 березня 1984
Громадкість відзначає 170-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Уряд проводить шевченківське літературно-мистецьке свято під гаслом "В сім'ї вольній, новій". Наші борзописці називають його революціонером-демократом, який ніби "розбудив жовтневі громи революції 1917 року..." і володів громадсько-політичним прозрінням, передбачив наше сьогодення і був ледве що не комуністом. Наводять рядки із повісті "Прогулка с удовольствием...": "Выходит, что идея о коммунизме не... глас вопиющего в пустыне, а что она удобоприменима в настоящей прозаической жизни. Честь и слава поборникам новой цивилизации!". Насправді Шевченко був національним поетом, який щиро болів болями своєї нації і не хотів, щоб вона стояла на колінах перед російським царем.
11 березня 1984
Коли Пушкін упокорено возвеличував завойовницькі війни Росії:
"Бессмертны вы вовек, о росски исполины,
в боях воспитанны средь бранных непогод!
О вас, сподвижники, друзья Екатерины,
пройдет молва из рода в род".
Шевченко творив безсмертну поезію:
"Мій Боже милий, знову лихо!..
Було так любо, було тихо;
Ми заходились розкувать
Своїм невольникам кайдани.
Аж гульк!.. Ізнову потекла
Мужицька кров! Кати вінчанні,
Мов пси голодні за маслак,
Гризуться знову".
Два поети - два полюси, дві різні долі. Один із них служив своїм талантом "катам вінчанним", а другий - "своїм невільникам".
16 березня 1984
Анатолій Свидницький (1834-1871) книжкою прози "Люборацькі" засвідчив свою яскраву творчу самобутність і український патріотизм. "Люборацькі" - це художня пам'ятка середини ХІХ ст., значний внесок у золотий фонд світової літератури. Коли б Свидницький був російським письменником, про нього говорили б і писали не замовкаючи, заснували б літературну премію його імені, відшукали б його могилу і щорічно святкували б день його народження... Коли б він був російським письменником, а не вкраїнським.
* * *
На світі жив колись поет
І мав високий творчий лет, -
Колінкувати не умів.
У тому вогнищі й згорів.
20 березня 1984
Знову розмови про "Філіппінську хірургію". У "Литературной газете", № 10, ц.р., журналіст Ш.Азадов у статті "Я видел это своими глазами" пише, що був свідком, коли відомий філіппінський хілер (хірург) Олекс Орбіто робив хворим хірургічні операції.
"На операционный стол легла женщина с пупочной грыжей. Я стоял вплотную к операционному столу и хронометрировал все операции. У меня на глазах указательный палец хилера после небольшого массирования вдруг вошел в живот, как в тесто, пошла кровь, но совсем немного, и Орбито выковырнул оттуда кусок мяса, затем стал энергично поглаживать это место, как бы стягивая, смазал маслом, и женщина спокойно встала со стола. На ее лице не было ни тени страдания. Операция продолжалась 43 секунды... Также он удалил аппендикс мужчине. У меня на глазах пальцы хилера легко, без разрыва ткани и нажима, вошли в тело человека. Видно, как хилер что-то делает там, внутри. Затем он извлек и показал больному аппендикс и бросил его в белый тазик".
Що це? Містика, геніальний фокус чи передквітневий жарт?
Сім мішків гречаної вовни - і все лісом.
23 березня 1984
У журналі "Молодая гвардия" № 12, 1983 р., Валерій Ганичев опублікував історичну оповідь "Рос непереможний" про створення Чорноморського флоту російської імперії і побудову Херсона. Твір тенденційний, автор славить Потьомкіна, Суворова, Ушакова, Ганнібала, інших князів і генералів Російської імперії та їхні криваві загарбницькі баталії. Але не про це мова. Ганичев розповідає про долю старого козака Щербаня. Козак мав своє обійстя, леваду, домашній затишок і щасливу родину. Жив мирно, тихо... Аж негадано на Щербаня налетів турецький розбійник Аслан-ага зі своєю командою, спалив хату, зруйнував обійстя, а вродливу його дочку, яку кохає сусідський хлопець Андрій, полонив і відвіз на ринок рабів у Кафу і там продав підстаркуватому слузі султана Осману. "І хоч був Щербань у найкривавіших і найжорстокіших січах, духом ніколи не падав, але тут і він простогнав про себе: скільки ж буде литися кров людська?".
Щербань їде на Запорозьку Січ, але там довелося бути недовго.
1775 року російські війська за велінням Катерини Другої та її фаворита Потьомкіна підступно руйнують Січ, беруть у полон кошового Петра Калнишевського, засилають на Соловки, а решту старшин - до Сибіру. Рядові козаки - хто куди, - одні втекли й поселилися на території Османської імперії, щоб звідти воювати проти Росії, а інші, у тім числі й Щербань, зголосилися стати під російські прапори, щоб воювати за російську імперію. Знову війна. Щербань на Кінбургзькій косі. У полон до росіян потрапляє група січовиків, колишніх побратимців Щербаня. Щербань зустрічається з ними і говорить: "Ну що? Помогли вам чортові нехристи? Одержали вільність запорозьку?". І порадив своєму отаманові покарати їх так: "Якщо залишилась у них совість козацька і віра православна, нехай падуть на коліна і попросяться піти у бій проти нехристів! І підуть у саме пекло, і спокутують свою провину перед батьківщиною". (Як тут не згадати штрафні батальйони другої світової війни). Більшість полонених так і зробила, стала на коліна, але не Микола Їжак. Його розстріляли колишні січові побратимці, які також воювали, але під російськими прапорами. Оповідання банальне, але воно ясно говорить про долю українців, які скільки живуть, стільки й знищують самих себе як зрадників. Зрадників кому?
26 березня 1984
У магазині придбав "Твори в п'яти томах" Агатангела Кримського, академіка, визначного філолога-ориієнталіста, оригінального письменника і перекладача, передового громадського діяча, патріота, широко відомого в Україні і в наукових колах зарубіжних країн. Кримський досконало знав понад шістдесят іноземних мов, у тому числі санскрит. Читаю твори і дивуюся його великій творчій праці, широкій ерудиції і запитую: за віщо його знищили кремлівські опричники у 1942 році? Чи не за те, що він писав: "Я українець не за походженням, а за належністю до землі і етномовного середовища, у якому родився і жив"?
"Для людини край батьків є те, що корінь для дубів". - Г. Ібсен
Із церкви прийшла мама. Каже: усе по-руські. Чому ж не дозволяють молитися рідною мовою? Адже ж сам Апостол Павло казав: "Коли я молюся чужою мовою, то уста мої моляться, а серце спить".
28 березня 1984
Цікаву добірку віршів про війну опублікував Анатолій Кичинський у "Ленінському прапорі". Гарна поетична мова, життєствердна духовність. Вірші "Повітряна хвиля", "На усій нейтральній смузі - ні душі", хочеться читати.
Дивився виставу в нашому театрі "Сестра Керрі" за романом американського письменника Теодора Драйзера. Ідея твору - трагічна доля дівчини в американському суспільстві, де панує "жовтий диявол". Відображено процес розквіту таланту акторки, віра в справедливість і гірке розчарування у своїх друзях, які, потрапивши в залежність від великих грошей, продають свою душу, талант і духовно гинуть.
Лібретто написав К.Памше, а гарну музику - композитор Р.Паулс. Дуже вдало зіграв роль Герствуда заслужений артист УРСР А.Толок. Образ спритного користолюбця Друе, якому гроші - це сила і влада, талановито створив молодий артист театру Г.Коновод. Постановку на сцені обласного музично-драматичного театру здійснив режисер А.Бутов.
1 квітня 1984
Зателефонував Василь Ш. і сказав, що в обкомі була розмова про мою творчість, там налаштовані дати дозвіл видати книжку моєї поезії. Згодом "порадував": "Жартую. Перше квітня!".
Звичайно, це був жарт, але він чомусь розтривожив мене. У своєму архіві знайшов закриті рецензії працівників редакцій.
"Ваша поезія надто камерна, відірвана від життя. В ній не відчувається подих часу, атмосфери сьогоднішнього дня. Далекі від актуальних проблем, позбавлені конкретних вражень і громадянської пристрасті, ваші вірші залишають читача байдужим, не будять його думки, не хвилюють його серця". Е.Шахнюк, "Таврія", 19 квітня 1968 року.
"Ваші ліричні вірші переважно пейзажні. Скажу, що дуже вони посередні, бракує в них поетичних знахідок. Немає у віршах вагомих громадянських мотивів. Коли б ця збірка вийшла друком - не було б морального задоволення ні автору, ні видавництву". А.М.М'ястківський, "Радянський письменник", 24 вересня 1974 року.
"Микола Василенко вимогливий поцінувач поезії. Це поет особливо своєрідного образного мислення, в його віршах відчутна його особиста духовна біографія". В.М.Вільний, "Радянський письменник", 1973 рік.
Читаю Івана Кочергу. "Ярослав Мудрий: І хоч часами плутана була моя стезя, і помацки проходу серед страшних шукав я перешкод, і помилки робив я неминучі, і сто разів зривався я із кручі, - завжди мене мій рятував народ".
Коротко, але як багато сказано! Історія - це телескоп, крізь який ми дивимося на самих себе, пізнаємо нашу сучасність і пророкуємо майбутнє.
6 квітня 1984
Якась вчителька Є.Братчук у "Наддніпрянській правді" пише: "Шановна редакціє! Дуже хочеться сказати про таку грань порядності, як повага до ветеранів Великої Вітчизняної війни. Скільки разів я була свідком суперечок біля прилавків магазинів, коли хтось із колишніх фронтовиків намагвся купити товар поза чергою... Нетактовні вигуки - це не тільки виявлення байдужості, а посягання на наш спосіб життя, наші ідейні цінності. Подумаєш, комусь не вистачило ковбаси, бо кілька ветеранів взяли його поза чергою. Вони це право заслужили. Ми повинні примусити тих, хто робить зауваження, поважати наші закони, турботу уряду про ветеранів Великої Вітчизняної війни".
Не сьогодні поселилися в умах сучасників віруси - слова "примусити", "розстріляти", "судити", "убити", "на Колиму його!", "Сталіна треба! Він покаже, де Макар телят не пасе" та інші близнюки.
"Ніхто не стає доброю людиною випадково". Платон.
11 квітня 1984
Завершується орбітальний політ Юрія Малишева, Геннадія Стрекалова і першого космонавта Індії Ракеша Шарми, які з 4 квітня спільно з Леонідом Кизимом, Володимиром Соловйовим і Олегом Атьковим (нашим земляком) працюють на станції "Салют-7". Почато підготовку до спуску з орбіти транспортного корабля "Союз Т-10", на якому завтра Ю.Малишев, Г.Стрекалов і Р.Шарма повернуться на Землю. Фортеці стоять, щоб їх здобувати.
Відбувся Пленум ЦК КПРС. К.У.Черненко виголосив промову. Ідеологія: побудова комунізму в окремій державі.
Нового нічого. Хіба що нове скорочення адміністративного апарату, посилений контроль за "справжнім здійсненням постанов центральної влади і місцевих установ", і реформа в школі, подальше зросійщення.
Стара пісня, від якої вже тхне гнилизною.
Їздив у Гопри до Якова. Сусідка, випивши, гарно поставленим голосом співала:
"Ой чи Бог мені дав,
чи Божая мати
таких гарних гостей
до моєї хати?."
19 квітня 1984
Комуністичний суботник. У "Ленінському прапорі" надрукували вірш Л.Глущук "Коммунистический субботник". Приклад холуйства.
"Вот и снова Красная суббота!
Старая традиция живет.
Ах, как наша дружная работа
Злит заатлантических господ!
Ну, а мы в день Ленинской субботы
Трудимся усердней, чем всегда,
Потому, что нет сильней оплота,
Чем оплот свободного труда".
"Русский человек имеет такую слабую мозговую систему, что он не способен воспринимать действительность как таковую. Для него существуют только слова. Его условные рефлексы координированы не с действительностью, а со словами". І.П.Павлов (1849-1936) - академік, видатний фізіолог, лауреат Нобелівської премії (1904 р.).
"Я не поділяю ваших поглядів, але віддам життя за те, щоб ви могли їх висловити". - Вольтер.
20 квітня 1984
Видавництво "Дніпро" видало книжку вибраних віршів Леоніда Куліша "На чистоводі". У рецензії "Грані пережитого" ("Наддніпрянська правда") М.Гришко захвалює письменника: "тема війни і миру, тема подвигу радянського народу в боротьбі проти фашизму", "уміє кількома штрихами, вдалими поетичними деталями передати настрій душі", "ніяких карколомних метафор, претензійних епітетів, а тільки - степовий пахучий огром", "зібрано вірші, в яких на повний голос уславлюється земля "братів", "чуття єдиної родини", "відчувається добра літературна школа, пов'язана з іменами В.Сосюри, А.Малишка".
М.Гришко забув, що надмірним захвалюванням можна вбити поета.
