1 9 8 1

3 січня 1981

Одержав листа від письменника Г.Полянкера. Згадує наше "життя" в таборах Інти.

Дивився мапу України. Місто Чигирин позначено ледь помітним кружечком. А був час, коли в Чигирині вирішувалася доля українського народу. Його знав світ. Тепер про нього рідко згадують. А даремно.

 

10 січня 1981

Був у Києві, мав виробниче відрядження. У колишній друкарні Києво-Печерської лаври знаходиться Музей книги і книгодрукування. Попередницею книжкового друку була рукописна книжка. У Музеї ця сторона добре висвітлена. "Слово о полку Ігоревім" - героїчна поема невідомого автора ХІІ століття є найкращим зразком високого патріотичного, ідейно-художнього рівня мистецтва Київської Русі.

Це наше духовне багатство.

Найдавніший рукопис, що дійшов до нас з часів Київської Русі, є "Остромирове Євангеліє" (1056-1057), перекладене з болгарського оригіналу дияконом Григорієм. Книжка була призначена для новгородського посадника Остромира, звідси і назва - "Остромирове Євангеліє". Твір ще цінний і тим, що він доносить до нас мову, якою розмовляли наші предки в ХІ столітті.

 

25 січня 1981

Усе на світі уже було, крім того, що є. "Щось та десь" було і в кожній літературі, і воно мало залежить від того, які напрями сповідує поет.

Музика і поезія - то є найвищий вияв людського почуття. Отож, зрікаймося почуття, яке нижче музики і поезії!

* * *

Ні, кохання твоє не погасло,

Причаїлося в серці на дні.

Добра Кліо, розумна й прекрасна,

У моєму зоріє вікні.

21 лютого 1981

Привид третьої світової війни бродить тереном Радянського Союзу.

На виробництвах уведено круглодобове чергування інженерно-технічних працівників. Згідно графіка, затвердженого директором, сьогодні я чергував по винзаводу з 18 години до 8 години ранку. Спав на стільцях у кабінеті з техніки безпеки. Завдання було таке: при першому дзвінку зі штабу цивільної оборони негайно скликати адміністрацію винзаводу. Ніч пройшла спокійно, дзвінків не було.

Хто не зрозуміє сучасне, той не спрогнозує майбутнє.

 

23 лютого 1981

На заводі заходив до мене радгоспівський поет самоук Павло. Він розповідав, що у їхньому селищі багато поетів, але він один найкраще пише, інші ще мілко плавають. Він їх навчає римувати. А недавно їхні дружини поскаржилися на нього директорові, сказали, що він зіпсував їхніх чоловіків: пишуть вірші, а робити не хочуть. "А недавно я був у Києві, - говорить Павло,- побачив "забігалівку" поетів "Еней", заходжу, беру пляшку вина і сідаю до столу, п'ю. Мене ніхто не помічає і не здоровкається. Раптом заходить Олесь Гончар. Я піднімаюся й кажу: Добрий день, Олесю Терентійовичу! Пам'ятаєте, я вас із директором супроводжував, коли приїжджали до нашого радгоспу? Каже: Пам'ятаю, пам'ятаю... Як там у вас? Кажу: усе як у гарній пісні. Каже Гончар: Радий таке чути. То будьте здорові. Гончар пішов собі. Дивлюся, оті поети, що не помічали мене раніше, беруть свої пляшки і сідають до мого столу. Знайомимося. Тепер у Києві маю п'ять знайомих поетів.

Це добре, що є люди, які "злітаючи мислю", штурмують Парнас. А раптом хтось із них та й вилізе на вершину Олімпу. Перший крок не завжди буває останнім.

 

3 березня 1981

Переклав з болгарської вірш Н.Данчевої "Літо".

* * *

Вже відчуваю всюди літо гоже.

У кров мою впадають срібні ріки,

І гармонує вітер сінокоси.

В густих лісах, несходжених ще мною,

Малина зріє, бджіл роїння в дуплах,

А біля них сліди ведмежих лап.

. . . . . . . . . . . . . . .

 

10 березня 1981

Переклав з польської вірш Леопольда Стаффа

С е р ц е

Мені серце прошила стріла

гостра, тоненька і рівна,

може, срібна, а може, золота.

Наскрізь пробите серце

конало без сили і порятунку,

і лікаря поблизу не було...

. . . . . . . . . . . . . . . .

 

11 березня 1981

Про нелегку долю письменника Сави Божка розповів мені Леонід К.

1938 року особливою нарадою при НКВД СРСР Саву Божка було засуджено за український націоналізм на 5 років ув'язнення у таборах посиленого режиму. Покарання відбував у місті Ухті, Комі АРСР, до 1942 року. Під час війни служив рядовим у Радянській Армії і працював у дивізійній газеті. Після війни приїхав у Херсон, працював у газеті "Наддніпрянська правда". Був людиною доброю, але замкненою, про своє минуле розповідати не любив, на політичні теми не дискутував. Писав статті на замовлення редактора, який до нього ставився упереджено.

Сава Божко народився 24 квітня 1901 року на Донеччині в селі Крутоярці, помер 27 квітня 1947 року у Херсоні на 46 році життя.

По собі залишив добрий спогад друзів та свої книги, які, мов кораблі думок, несуть свій скраб від покоління до покоління.

 

15 березня 1981

У газеті пишуть, що на заклик прогресивної англійської організації "Рух за надання прав людини політв'язням в Північній Ірландії" в Лондоні пройшло пікетування резиденції прем'єр-міністра М.Тетчер. Пікетувальники виступають на підтримку вимог в'язнів концтабору Лонг Кеш, які оголосили голодівку на знак протесту проти відмови надати їм статус політичних в'язнів.

Попробували б англійці запікетувати у нашій країні - де б вони були!

Оце і є різниця між цивілізаціями заходу і сходу.

* * *

Тюрма,

Москва -

брати-слова.

Про це перо не забува -

І зріє воля світова.

1952 р.

Сталін

Він маршала носив жупан

І вовчу мав натуру, -

Умів без скальпеля тиран

З людей здирати шкуру.

 

Сидів циклопом у Кремлі, -

Не десь там на Сатурні, -

І сіяв кривду по землі,

Бо ще водились дурні.

1954 р.

 

17 березня 1981

Тепер, щоб придбати автомашину "легкушку", треба мати не лише гроші, але і щастя, - існують довжелезні черги, списки покупців, завірені профкомами і райкомами, телефонне право, знайомство, хабарництво... Не менший клопіт: де діставати автозапчастини? У магазинах їх катма. На чорному ринку ціни жахливі. Хрестовини з підшипниками по 35 крб. за штуку (державна ціна - 6,60 крб.), розподільний вал з важелями по ціні 160 крб. (держ. ціна - 28 крб.) і т.д.

 

Чи є така людина, яка б не любила Дніпра? Виявляється, є. Недавно Ігор, коли я прочитав йому вірш про Дніпро, сказав, що не любить Дніпра тому, що його усі люблять.

* * *

Неначе гуси білокрилі,

при світлі першої зорі

поволі пропливають хвилі,

рябіють хвилі на Дніпрі.

 

Пливуть на Київ пароплави, -

на щоглах вогники рясні.

Шугає чайка, пахнуть трави -

Херсон зникає в далині.

 

На пласкім березі в уклоні

маячать срібні ясени;

де-де хати, рибацькі тоні

і білих коней табуни.

 

21 березня 1981

У Палаці культури текстильників виступав народний артист СРСР, лауреат міжнародних конкурсів, чеченець Махмуд Есамбаєв. Я заходив до нього, подарував свої переклади з чеченських поетів і збірку віршів поетів Чечено-Інгушетії інтерпретовані українською херсонськими поетами..

Махмуд Есамбаєв справив на мене велике враження. Він середнього зросту, стрункий, чорноокий, з відвертим поглядом зацікавленої людини, усміх природний, відвертий. Він подякував за переклади і збірочку, поцікавився з якими чеченськими поетами я особисто знайомий. Сказав, що мешкає в місті Грозному, і якщо я буду в його краях, то "не проходите мимо моей сакли". На прощання дав контрамарку на безоплатне відвідування його вистав у театрах Херсона.

Життя коротке - мистецтво вічне. Людина прагне вічності. На світі є серця, що народилися, як планети, з краплинок сонця. Великий той, хто в грудях сонце має. У грудях Махмуда Есамбаєва - сонце.

 

24 березня 1981

Минуло 500 років від дня народження Миколи Гусовського, одного з найвидатніших слов'янських поетів-латиністів епохи Відродження, автора знаменитої патріотичної поеми "Пісня про зубра". У поемі Гусовський відкрив сторінку історії боротьби слов'янського населення з тевтонами, золотоординцями і турками.

Анатолій Кичинський переклав поему і непогано. Уривки з поеми "Пісня про зубра" опублікував "Ленінський прапор".

 

"Зубр хоч і звір, але в герцях затятих він ратник,

Бо визнає перемогу лише справедливу...

Вірячи тільки в Ісуса та в господа Бога,

істину з байкою вмисно мішати не стану.

Гріх то великий. Тож дай мені, отче Всевишній,

сили та вміння малесеньким вогничком правди

істину тим просвітити, хто прагне збагнути

дивні дива, що творяться на білому світі..."

 

Поетичні переклади вимагають чорноробів, а не поетів у білих рукавичках. Кичинський - чорнороб від поезії.

 

25 березня 1981

На заводі політінформація. Лектор журналіст Коряк. Розповідав про "помисли" релігійних сект, які самоорганізувалися на Херсонщині. Він сказав: "Верующие - это наши младшие неразумные братья".

 

У "Літературній Україні", № 78, Олександр Завгородній опублікував доробок своїх нетрадиційних за формою і мисленням віршів, які хочеться читати.

 

"Мільйонери

генерали

у ваших долонях

земна куля

обережніше

обережніше

обережніше!".

 

"Десь літає птах мого життя.

Я не знаю - високо чи низько.

Може, в сизі падає жита,

Може, над проваллям чорним висне".

 

6 квітня 1981

З нагоди 100-річчя з дня народження класика нової китайської літератури, видатного поета і громадського діяча Лу Сінь (народився 1881 року у Східному Китаї) О.Фадєєв у "Л.У" пише, що "немає майже жодної сторони життя китайського народу, якої б Лу Сінь не торкнувся пером художника і критика. Саме завдяки цим особливостям свого таланту Лу Сінь належить до письменників-світочів людства". Свята правда! Життя різнобарвне, чорна і біла смуга чергуються, і не можна побачити справжнього життя з одного вікна. Треба бачити і писати, як про позитивні, так і негативні явища, якщо хочеш бути чесним письменником.

Шкідлива тільки та творчість, яка викривляє життя.

 

10 квітня 1981

На заводі районний семінар комсомольців. Семінар називається: "Товарищ Ленин, я вам докладываю!".

 

Про Івана Мазепу у підручниках пишуть як про ворога українського народу, зрадника (кому? цареві?). Півправда - також неправда.

І досі не з'ясовано, де конкретно похований гетьман. Кажуть, похований на території Румунії, в Ясах, потім перепохований Галаці. в церкві монастиря Святого Георгія. На могилі був мармуровий надгробок із відповідним написом, але ще пізніше, згідно наказу румунської влади, прах Івана Мазепи, наче, перенесений на кладовище, де могила загубилася. Так кажуть історики. То де насправді похований гетьман Іван Мазепа?

 

11 квітня 1981

У селі Тягинці установлено пам'ятник могутньому бику, що символізує м'ясну червону калмицьку породу. Це непогано, але краще було б встановити пам'ятник корові, яка дає людині молоко... "За винятком короля, немає нічого вищого за корову" - стверджує стара приказка.

У сиву давнину корову "матері світу" і бика відносили до рангу святих. В Єгипті - культ священних Апісів, в Ассірії та Персії - крилаті бики, на Кріті - Мінотавр, у давній Греції - Зевс, Гера та Селена... Тепер культ корови процвітає в народів Індії та Африки. У містах і селах більшості країн світу встановлені пам'ятники і монументи коровам. Добре було б запровадити культ корові й бику і в нашій країні, поставити в районних містечках пам'ятники, - символи життя і здоров'я, - навчити людину шанувати нашу корову, яка дає молоко, "їжу богів", а в часи всенародного лиха стає і тягловою силою.

 

15 квітня 1981

За свідченням Геродота, скіфи (цар Іданфірсу) перемогли персів (царя Дарія) завдяки "скіфській тактиці": заманювати ворога в глибину "дикого поля". Вони, відступаючи, спалювали всю траву, - поживу для коней та верблюдів, - отруювали воду...

"Скіфська тактика" виявилася довготривалою: її повторили радянські генерали в часи другої світової війни. Відступаючи, вони палили посіви зернових злаків, знищували плантації овочів, виноградників, руйнували водогони, колодязі, заводи, з яких не встигли вивезти обладнання тощо.Залишали на голодну смерть частину свого народу, що залишиться в окупації.

 

* * *

На Подніпров'ї в голубій долині,

Де печенігів зламаний булат,

Мій Велес-дід пасе товар і нині,

А поряд з ним курдупельний сармат…

. . . . . . . . . .

 

18 квітня 1981

Зустрівся з Богданом О. У травні 1954 року він відбував свій термін ув'язнення в Кенгірі (Казахська РСР), був учасником Кенгірського повстання. Розповідав страшну картину - звіряче винищення енкаведистами повстанців, які, забарикадувавшись у таборі, трималися сорок днів. Не виконавши вимог в'язнів про надання амністії політичним в'язням і покращення умов життя у таборах, влада почала давити їх танками, розстрілювати з автоматів, душити димовими і сльозоточивими шашками, озвіріло бити прикладами автоматів. Тоді загинуло понад 500 в'язнів, у тім числі багато жінок. У двох повсталих таборах - чоловічому і жіночому - було майже 10 тисяч в'язнів. Очолював повстання ув'язнений колишній радянський генерал Кузнєцов. Одним із активних організаторів повстання був поет Михайло Сорока, з яким Богдан був особисто знайомий, товаришував у таборі. Тоді М.Сорока написав слова "Гімн Кенгірського повстання" і мелодію до нього. Гімн щоразу співали перед відкриттям загальних зібрань повстанців. Після придушення повстання, емгебісти змусили кожного в'язня, який залишився в живих, написати розписку про нерозголошення Кенгірських подій, - за недотримання слова - нове покарання довготривалим ув'язненням. Того року страйки та повстання в'язнів були і в інших концтаборах Союзу, зокрема у Воркуті, Інті та на Далекому Сході. Після таких заворушень радянська влада почала спішно амністувати й звільняти в'язнів.

Кенгірське повстання і досі за сімома печатками.

До слова, у той рік було затемнення сонця, видиме в Казахстані.

* * *

Життя щоб прожити, рости і цвісти,

Не поле зелене, як кажуть, пройти.

Великий отой, хто в нелегкім бою

Стояв непорушно за правду свою;

Хто в роки принижень, у чорні години,

Нескривлено бачив людину в людині.

* * *

Поете, там, де наклепи й цькування,

Де фарисейський раболіпний світ

І не зникає сказ колінкування,

Навчай людину зневажати гніт.

1954 р.

 

22 квітня 1981

Демонструють новий фільм Київської кіностудії ім. О.Довженка "Спокута чужих гріхів". Тема фільму - "викриття зрадницької ролі уніатської церкви у роки війни з фашизмом". Показують, як "священики греко-католицької церкви виступали проти радянської влади".

Фільм шитий білими нитками, історію показують догори ногами.

Політика є мистецтвом можливого тільки в тому розумінні, що той, хто добрався до влади, робить усе можливе, аби при владі залишитись.

 

Кажуть, що народ має ту владу і порядок, на який заслуговує. Виходить, що сучасна влада - народові по заслузі.

 

26 квітня 1981

Два тижні тому із В.Куликівським їздив у Сімферополь. Заходили додому до Митрохіна, головного редактора видавництва "Таврія". Він, щоб писати роман, який уже запланувало видавництво, "дістав" лікарняного листа, і на роботу не виходить. Митрохін пообіцяв дати мою збірку віршів на закриту рецензію якомусь "серйозному поетові". Обіцянки не дотримався.

 

* * *

Живим похований поет,

який писав не для газет, -

колінкувати не умів.

В такому вогнищі й згорів.

 

1 травня 1981

Сьогодні день мого народження і день міжнародної солідарності трудящих усього світу. Був на параді в колоні заводського колективу. Цього року прапори робітникам видавали під розписку, щоб вони на вулицях їх не кидали.

Після параду приходили до мене родичі і друзі з нашої "капели". Частував вином і поезією. Розійшлися пізнім вечором.

 

4 травня 1981

На заводі штабне навчання інженерно-технічних працівників з цивільної оборони. Тренуючись, про стан ситуації на об'єкті доповідали так: "Товарищ начальник, докладываю: империалистические круги во главе с США развязали войну, вероломно напали на нашу Родину... Я принял следующие...".

* * *

Я знову - у дорозі,

І знову - на порозі...

Шукаю власний дім -

знаходжу лютий грім...

Сумує переліг,

де мій стояв поріг.

 

8 травня 1981

Придбав "Словник українських рим", Київ, 1979, "Наукова думка". Це перший словник такого типу в історії української культури, хоча словники рим уже були в Італії в ХVІ столітті - словники рим Данте й Петрарки. У Росії словники рим видавалися в ХІХ столітті, а найповніший "Полный словарь русских рифм" побачив світ 1912 року, і тільки український - тепер. Чи потрібні такі словники? На це у передмові до словника відповідає відомий поет, відмінний знавець українських рим Дмитро Павличко: "...Творчий процес, хоч яким би він був психічно складним, загадковим індивідуальним і непіддатливим для найменшого змеханізування, все таки, мабуть, у кожного поета перемежовується або завершується "технічним періодом", коли спадає емоційна напруга, втихомирюється розбурхана фантазія, а свідомість аналізує недоліки або достоїнства писаного вірша. Саме в цей "технічний період" своєї праці поет може скористатися справжнім словником рим, щоб надати змістові і формі більшої досконалості...". Додати нічого, хіба-що римівник потрібно було видати значно раніше, аджеж ще Максим Рильський у 1964 році говорив про необхідність такого видання.

 

10 травня 1981

Любомир Полюга запрошує з'їздити на Говерлу. Говерла - найвища гора нашої республіки, - 2061 метр над рівнем моря, знаходиться на Чорногорському хребті, що є природною межею між Закарпатською та Івано-Франківською областями. З гори найкраще видно увесь мальовничий масив Українських Карпат, прекрасну панораму гір, лісів, полонин. Чорногора - єдиний куточок України, де найповніше представлені субальпійські пояси рослинності. У гірських лісах водяться благородні олені, європейські косулі, бурі ведмеді, безліч різних птахів, у тім числі велетень-беркут; багато дивовижних джерел і гірських потоків... Заманлива подорож, але моя виробнича відпустка буде лише в кінці осені.

* * *

"Верховино, світку ти наш!

Гей, як у тебе тут мило!"

 

У небі сонце, ніби кінь на корді,

Метнуло в світ повіддя золоте.

Земля квітує. Весняним акордом

Зелений шум на обрії цвіте.

 

Ти завітав у гори на годину,

І світла радість множиться твоя,

Що зійде з гір гуцулка у долину

Й тобі всміхнеться біля ручая.

 

11 травня 1981

Преса пише, що в західних країнах Європи настала нова мода: молоді жінки носять "жіночі брюки". Ось що пишуть у київському журналі за 1911 рік: "Учора о дев'ятій годині вечора на Хрещатику в Києві серед численної гуляючої публіки раптово з'явилася жінка в чудному одязі... "Шароварщица!" - крикнув хтось. Почувся свист, почалась штовханина - всім хотілося подивитися на бідну жінку, яку притиснули до стіни. Натовп збільшувався. Було викликано поліцію".

Творча мода вимагає жертв.

 

12 травня 1981

"Символом Рима" - називають історики Колізей - унікальне творіння давноримських архітекторів, будівництво якого було завершено до 80 року нашої ери. Туристи вільних країн світу можуть оглянути три поверхи цього величного пам'ятника стародавнього Рима, зайти до підземної частини Колізею, де влаштовано музей, а нам, радянцям, дозволяється милуватися величчю і красою Колізею тільки з дозволеної друкованої інформації.

Духовна кліть, навіть золота - несе духовну смерть.

"Думки про культуру є брамою в майбутнє". - Микола Реріх.

 

13 травня 1981

Сучасна преса все частіше пише про стан національних стосунків між народами СРСР, наголошує на поширенні націоналізму, - корисному і шкідливому. Корисний - це націоналізм зарубіжних країн, що бере участь у національно-визвольній боротьбі, підтримуваній Москвою, і шкідливий - це націоналізм, що в Радянському Союзі, який змагається за свободу націй.

Доктор історичних наук Р.Симоненко (РАТАУ) у статті "Відкинуті історією. Буржуазні націоналісти - вороги дружби народів" ("Наддніпрянська правда") пише: "Поширення російської мови серед всіх народів і національностей нашої країни - об'єктивний процес, є могутнім засобом прогресу у галузях науки і культури... Все це досягнуто завдяки допомозі російського народу...".

Із твердження доктора наук випливає, що русифікація і денаціоналізація - це позитивні явища. Хіба доктор не розуміє, що такі процеси нищителями національних культур, загрожують існуванню радянських націй.

* * *

Ні в пасмурний день, ні у днину погожу

Я світ зрозуміти і досі не можу.

Не може і світ зрозуміти мене -

Лишається щось, як було, неземне.

 

23 травня 1981

Знову у Києві. Іду гарною, чудовою, головною магістраллю України - Хрещатиком. Перед очима постають наші славні предки - князі, вої, ратаї, зодчі - які збудували диво-місто на горбах. Літописці засвідчують, що за часів стародавньої Русі Київської на місці сучасного Хрещатика була вкрита густим лісом долина, по дну якої протікав ручай. Тут люди полювали звіра і птахів, видобували болотну руду, з якої ремісники виробляли залізо. Долину хрестоподібно перетинали яри, тому її назвали Хрещатою.

У Києві навчався Ломоносов. Але пройтися по Хрещатику він не міг, бо такої вулиці ще не існувало.

А от Тарас Шевченко у 1846 році, коли жив у Києві, уже ходив по вулиці Хрещатик, на якій були перші кам'яні споруди, приземкуваті дерев'яні жилі будинки і росли велетенські тополі. Театр, де відбулася зустріч Шевченка з Щепкіним, містився біля Володимирської гірки на теперішній площі Ленінського комсомолу, - раніше площу називали Царською, потім Революції, Третього інтернаціоналу, ім. Сталіна. У 1851 році театр знесли і збудували готель "Європейський". Тривалий час у "готелі" розміщалася прокуратура УРСР.

 

* * *

Коли чернець почав хрести тесати,

А князь твердиню освятив свою

І наказав: "Всіх ідолів потяти

І кинути в Дніпрову течію!" -

 

У Києві, де міжгірська відрога,

Без остраху узявши тесаки,

Юрба рубала Велеса й Даждьбога

Й потрощених тягнула до ріки...

. . . . . . . . . . . . . . . .

 

4 червня 1981

Павло Жосан роповідав, що 14 жовтня 1979 року він був у Коростені, коли вночі сипалися космічні метеорити і згоряли над дахами міста, мов спалахи електричної сварки. Перед тим на все небо спалахнула суцільна блискавиця, але грому не було. Потім на зоряному небі появилися вогняні стрічки, їх було багато; на зміну погаслим появлялися нові й нові. Дивитися було і цікаво, і страшно: який могутній загадковий космос і які маленькі, і безпорадні люди перед ним!

Один метеорит повністю не згорів, мабуть, був дуже великий, упав на околиці міста. Учень Пашинської школи Володя Волківський, якого Павло особисто знає, знайшов його в яру ще гарячим і передав працівникам міського музею. Метеорит - це шматок металу зі слідами оплавлення при падінні з космосу на Землю.

Космос - єдиний перпетуум-мобіле на світі. Він нагадує про себе зорепадами та іншими природними явищами. Людино, погаси гординю, ти маленька цяточка Всесвіту!

 

10 червня 1981

Голова заводського комітету профспілки Євгенія К. пішла на пенсію. Директор заводу попросив мене "побути тимчасово головою до виборів нового голови". Головою завкому може бути тільки член комуністичної партії. Я - безпартійний. Тому посідати посаду голови можу тимчасово.

Сьогодні на заводі обкомівський лектор читав робітникам лекцію "Світло проти темряви".

Він сказав, що релігія у нашому суспільстві поступово згасає, вмирає природною смертю, але община ЄХБ та інші секти, не "хочуть помирати"... Тому їх знаходять і притягують до кримінальної відповідальности.

Невільно напрошується питання: а як же із Конституцією (ст.34), яка проголошує, що громадяни СРСР є рівними перед законом незалежно від будь-яких обставин, у тому числі й від їх ставлення до релігії, і ця рівноправність забезпечується в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя?

Відповіді лектор не дав.

 

11 червня 1981

Одержав повістку: з'явитися в міліцію негайно! З'явився. Довго думали-гадали і не пригадали, у якій справі і хто мене викликав. Дивна загадка. Мабуть, знову доноси. Подумав про Лаокоона обплутаного зміями.

* * *

І знову неспокій, і знову тривога,

Не гоїться завдана біль.

І сниться колишня багниста дорога,

І крякіт круків звідусіль.

 

14 червня 1981

У видавництві "Дніпро" вийшла збірка поезії Івана Драча "Сонце і слово". До збірки увійшли вірші з шести інших цікавих, неординарних книжок, які свого часу привертали увагу шанувальників красного письменства, а одна з них була удостоєна Державної премії УРСР імені Т.Г.Шевченка. Читаю і дивуюся таланту поета. Поезії емоційні, насичені глибокими думками, зримими асоціаціями і прихованим текстом.

 

15 червня 1981

Біля села Садове, це 8 км. від Херсона, протікає мальовничий Інгулець. На крутому схилі берега височить чудом уцілілий пам'ятник царському генерал-майору І.М.Синельникову, який у час російсько турецької війни 1788 року загинув при штурмі Очакова. Пам'ятник поставили його родичі - дружина Софія Миколаївна, по першому чоловіку Комстадіус, і правнук О.М.Синельников. Розповідають, що у Садовому був маєток поміщика Ф. Комстадіуса, але його в революцію зруйнували. Прах І.Синельникова поховано в Херсоні в огорожі Катерининського собору над вхідними дверима якого напис: "Рятувальнику роду людського Катерина II присвячує".Такий напис зробили саме тоді, коли царська Росія проявляла найбільшу загарбницьку агресію; коли вогнем і мечем безжально винищувала мирних людей.

Облудливість агресора не мала меж.

 

* * *

На сполох дзвін в долоні б'є.

В пожежі світ - життя твоє.

Оружжя сховане - бери!

Рятуй міста, спасай бори!..

Рятуй дітей своїх і хату,

Долину вбогу, і багату!..

На сполох дзвін в долоні б'є.

Рятуй, спасай життя своє!

 

20 червня 1981

Брав участь в обласному семінарі голів ФЗМК. Семінар проходив у приміщенні кінотеатру "Супутник". По завершенні семінару демонстрували закритий кінофільм про сіоністів як про нових фашистів. Москва розбила глек із євреями.

"Геній схожий на всіх, але на нього не схожий ніхто"

Оноре де Бальзак.

 

24 червня 1981

"По тім боці огонь горить - нікому тушити,

По цім боці орда суне - нікому спинити".

Історична дума.

 

Український народ ніколи не мав справжнього миру. Протягом століть дикі орди руйнували його спокій, плюндрували землю.

В душі української нації і досі озивається пережите. Прості люди охоче з глибоким патріотичним почуттям співають історичні пісні: "Ой на горі та женці жнуть..." та "За Сибіром сонце сходить...". Людська пам'ять - це дорогоцінний державний банк.

 

 

3 липня 1981

І досі можна почути дві версії щодо історичної ролі князя Дмитра Вишневецького. Хто він: перший засновник Запорозької Січі (1556 р.), патріот, захисник українського народу від турків, якого народ ототожнює з легендарним Байдою ("Пісня про Байду"), чи польський феодал, який за наказом Речі Посполитої задля зміцнення кордону споруджував на дніпровських островах фортеці. За твердженням сучасного радянського історика засновником Запорозької Січі Дмитро Вишневецький не міг бути, оскільки Січ виникла в 40-х роках ХV століття на острові Томаківка недалеко від міста Марганець Дніпропетровської області, а Вишневецький збудував фортецю на Малій Хортиці 1556 року, тобто набагато пізніше. Кому вірити?

 

* * *

Не мені, нащадку бідарів,

хвалити хана та царів.

Криваві рани від нагаїв

ханських, царських

та османських,

що лишилися на спинах моїх дідів,

болять у сні

і досі мені.

Але князь Дмитро Вишневецький

плював на трон турецький,

на погрози царські

та палаци ханські.

Йому випала доля-клопіт:

від темної сили захищати хлопа,

бороноти рідну землю від орди

та іншої біди...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

5 липня 1981

Із Валентином Шешуріним на його човні їздив ловити рибу в пониззі Дніпра. На спінінгову блесну ловили щук та окунів, ночували на острові в мисливській хаті. Варили подвійну юшку - качине м'ясо із рибою. Погода сонячна, тепла, ніч зоряна, небо чисте, глибоке з окастим місяцем. Гарні дніпровські краєвиди вдень і вночі! Чарівні острови з озерцями і єриками, зарослями очерету й травянистими галявинами. Якщо не Бог, то хто тоді міг створити таку земну диво-розкіш?

 

* * *

Люблю, Славуто, твої води

й красу принадних берегів.

Люблю бакай, де чапля бродить

і не втихає пташки спів.

... У життєрадісному плині,

яка б не стала мені путь,

Славуто, дарнице Вкраїни,

тебе не зможу я забуть.

1941

 

15 липня 1981

Віктор на дачному городі викопав дивного звірка схожого до крота, але це не був кріт. Пізніше тямущий сусід сказав, що це сліпак, рідкісний підземний гризун, занесений до "Червоної книги СРСР". Він зовсім сліпий, на місці, де бувають очі - товста складка шкіри, вкрита волосинками. Хвіст, вуха і кисті передніх лапок маленькі, зуби масивні, виступають уперед на пласкій мордочці, він не копає лапами грунт, як кріт, а вигризає підземні ходи на глибині 15-20 сантиметрів довжиною іноді до 500 метрів. Харчується рослинами, різноманітними коренеплодами. Влітку за добу з'їдає стільки харчів, скільки важить сам. Поскільки зимою сліпаки не впадають у сплячку, то заготовляють собі харчі на зиму і зберігають у підземних коморах. Тіло сліпака вайлувате, довжиною 15 см., спина світлобрунатна, черевце біле, хутро шовковисте, лагідне.