1 9 7 8

5 січня 1978

Мало-помалу роблюся "придворним" поетом друзів та родичів. З нагоди свят чи днів народження вимагають римованих привітань.

Така "творчість" відволікає від справжньої поезії, зменшує творчу напругу і голод на віршування. Формується ремісництво...

 

350 років минуло від того часу, коли у Києві видрукували "Лексикон" українського вченого, друкаря і поета Павми Беринди. Протягом тридцяти років eчений працював над "Лексиконом" і був упевнений, що його праця "милостю народу мого... у потомних вдячность отнесет". Він не шукав прижиттєвої ні слави, ні матеріальних вигод, а працював задля науки і добра майбутніх поколінь. І не помилився. Його подвижницька праця стала надійним підмурівком відродження української нації.

Павмо Беринда був не тільки вченим-лексикографом, але й архітектором, друкарем, редактором, перекладачем, автором фундаментальних видань, палким полемістом, талановитим поетом. Він був одним із перших зачинателів української поезії. Жаль, що його наукова і поетична спадщина ще мало відома українцям і як належить не вивчається, і не пропагується. Комусь він стоїть поперек дороги. Кому?

Брак освіти рідною мовою призводить до зниження рівня письменності.

Щоб бути цивілізованими, необхідно навчитися мислити на рівні світових стандартів.

Кожного науковця чи поета час зробив таким, яким він дозволив себе зробити.

 

8 січня 1978

Газети повідомляють, що затока, де знаходиться середньовічне абатство Мон-Сен-Мішель, заповнюється піском і катастрофічно міліє. Якщо процес триватиме такими ж темпами далі, то швидко Мон-Сен-Мішель буде оточений сушею. Французькі вчені розробили план роботи по збереженню пам'ятки старовини.

В Україні також є чимало аналогічних пам'яток, і один Бог знає скільки їх уже загублено, і скільки загубиться: Батурин, о. Хортиця, Чигирин, Олешшя... А людям жити без пам'яток старовини (мистецтва, літератури, історії та ін.) все одно, що дихати повітрям, в якому обмаль кисню. Необхідність збереження пам'яток повинна бути духовною потребою кожного громадянина.

Херсонщина багата історією. З далеких давен через її територію проходили різні племена і народності. Вони залишили свої історичні сліди. На жаль, внаслідок вандалізму за ранніх і пізніших часів значна частина їх зникла назавжди. Багато пам'яток знищено і за нашого часу, коли комуністичні вожді (у 30-40 роки) у пориві бездуховної сліпоти наказували своїм "товаріщам" нищити церкви, монастирі, залишки історичних фортець, дозволяли розорювати скіфські кургани в степах тощо. До сьогодні нічого не робиться по збереженню залишків Олешківської Січі, Кам'янської Січі, "Дівочої фортеці" - Кизи-Кермен в прибережній частині м. Берислава, храму Деметри, древньогрецьких колоній Кермена, Таміракі, Науберум (Станіславський мис), "Таврійської камчатки" - Донузлавський півострів, фортеці Тафрос, древнього укріплення кримських татар Ор-Хану (Вхід до орди), 8 км. від м. Скадовська, не позначена зимівка Святослава Ігоревича на Білобережжі (Великий Потьомкінський острів), належно не вивчається херсонське підземелля, в яких на стінах знаходили древні записи і малюнки, якісь символічні знаки тощо. У результаті топонімічної неграмотності старі географічні назви стираються з карти Херсонщини, села й вулиці іноді перейменовують без врахування історичної їх ваги. Давно назріла потреба створити музей просто неба, щоб не тільки зберегти останню "класичну землянку", вітряк чи млин, знаряддя праці дідів наших, але і виховувати молодь у дусі українського патріотизму.

Не меншої уваги потребують пам'ятки української писемності.Давно республіканське видавництво планувало видати твори козацьких літописців Самійла Величка, Григорія Грабянки та Самовидця., але пощастило тільки Самовидцю. Залишився поза друком "Густинський літопис", в якому невідомий автор викладає історію з часів Київської Русі до 1597 року і подає цінні відомості про зовнішньо-політичне становище України ХVІ ст. Царське самодержавство гасило найменші прояви передової української думки з наміром якнайшвидше зросійщити українську націю. Заборонялося видавати твори Петра Могили, І.Гізеля, А.Радивиловського, С.Косова, Л.Барановича, І.Полятовського та книги світського змісту українською мовою. Назріла необхідність повертати народові оте духовне надбання.

 

10 січня 1978

Ялинка, яку я привіз із Карпат кілька років тому й посадив у своєму саду, акліматизувалася й пишно розрослася. Напередодні Нового року ми її прикрасили, і вона виглядає особливо гарно. Гості, які приходять до нас, ощасливлюються її світлою красою.

 

Із "Записної книжечки", Інта, Комі АРСР, 1954 р.

- Якщо вивчатимеш лише людей, довідаєшся і про звірів.

- У листі. Бажаю скорого звільнення, і цьолюю. (Я.П.)

- Щоб бути інженером, вистачить освіти; щоб стати письменником потрібно ще щось від Бога.

- Живи епохою, а не днем.

- У житті зупинок немає: або ти йдеш уперед, або назад. Людина завжди в дорозі.

- Не смерті бійся, а порожнього життя.

- З появою ворогів, з'являються і друзі.

- Кохання для людини - друге сонце.

- Перемогу легше здобути, ніж її використати.

- Іноді й смерть любить пожартувати.

- Людина тільки тоді є людиною, коли крім спинного хребта, вона має ще і моральний.

- Любити всіх можна, ненавидіти - ні.

- Персидський цар Дарій І в 513 р. вторгся на територію Скіфії (Північне Причорномор'я), був розбитий скіфами завдяки тактики заманювання.

- Скіфи-кочівники за мовою належали до іранської групи племен.

- Суть тотемізму полягає в уявленні, ніби кожна родова група людей має спільного предка у вигляді тварини або рослини, якого вважає своїм покровителем (родоначальником). Така тварина або рослина була тотемом (богом) для роду. Куди подівся наш тотем? Адже ж він був!

- Люди не можуть мати таку організовану одностайність, яку мають бджоли, тому, що розум зробив людей недосконалими.

- Шануймо дурнів, бо коли б не було їх, не було б і розумних.

- Духовний нігілізм - страшніший смерти.

- У житті намагайся якомога ширше розпластати свої крила. Безкрилих людей немає.

- Чурек (грузин.) - корж із кукурудзяної муки.

- Він, як горобець, часто крилами махає, та недалеко летить.

- Лагерний девіз: Поближче до кухні, подалі від начальства.

- Коли думаю про тебе, у пам'яті спливає Венера. Хіба і ти з піни морської?

- Не думай про свою долю. Вона про тебе сама думає.

- Свої дрібні речі (ложку, окуляри, мундштук, олівець) носить на мотузці.

- Там такий поет, що я тобі кажу! Із нічого вірша зробить.

- У нашого чиновника душа, як неякісний папір - пропускає чорнило.

- Коли ти родився, плакав, а всі сміялися. Зроби так, що коли будеш помирати, щоб усі плакали, а ти сміявся.

- Лех азазель (єврей) - Іди к бісу.

 

Середина зимы в Коми АССР.

В лесу зимует "птичья мелочь" корольки, синицы, поползни, клесты, из более крупных птиц - дятлы, вороны, сороки. Птицы зимой держатся стаями. Больше в движении. Часто дятла сопровождают синицы, кормясь "остатками" с его стола. Тетерева, глухари, рябчики зимою также движутся стаями. Спят тетерева во время сильных морозов в снегу. Вспугнутые птицы поднимаются из-под снега с сильным шумом и быстротой. В морозное тихое утро можно слышать токование тетеревов. Из хищных птиц зимуют соколы-сапсаны и дербники, а из ночных - филин. Из зверей - волки, медведи (спят в берлогах). Стадами ходят лоси. Когда лоси проваливаются в насте и не могут быстро бежать, их одолевают волки. Куницы поедают белок.

 

Коми АССР. Осень.

Улетают стайками чижи, чечетки, утки. Поет тетерев. Белка летний красно-рыжий мех сменила на голубовато-серый. Заяц-беляк (зимой), рысь, лисица по снегу делают себе тропинки. На них охотники ставят капканы и проволочные плети. Суетливая норка, горностай, ласка охотятся за мышевидными грызунами.

 

25 січня 1978

Поет Багрицький у 20-ті роки був на Херсонщині - в Олешках та на Кінбурнській косі. Там написав вірш:

"Присоски и щупальцы, радуга рыб,

Бродячей медузы пылающий гриб

Да белый мартын над простором воды

Кидается за отражением звезды".

 

До космічної орбітальної станції, оснащеної стикувальними вузлами, причалили два космічні кораблі. На орбіті навколо Землі - комплекс "Союз-26" і "Союз-27". На борту екіпаж із чотирьох космонавтів: Ю.Романенко, Г.Гречко, В.Джанібеков і О.Макаров.

* * *

І ось,нарешті, у землян збулось!

Вдихнувши власну тягу у ракету,

Вони везуть життя зелену брость

У світ зірок, на пращурну планету...

 

8 лютого 1978

Ходили до Аркадія. У нього був Станіслав Іванович. Він працює капітаном на чехословацькому морському кораблі.

ЧССР не має виходу до моря, але має свій морський торговельний флот - 12 кораблів різних класів. Кораблі приписані до порту "Прага", куди ніколи не пришвартуються. Бази флота - Гданськ, Гдиня, Росток, Одеса та низка портів Югославії. Моряки називають такі кораблі сиротами.

15 лютого 1978

Цього року виповнюється 200 років від дня народження Квітки-Основ'яненка, класика української літератури. Його внесено до календаря пам'ятних дат ЮНЕСКО.

Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко один з перших українських письменників за свого часу став на позицію народності й реалізму в літературі. Незважаючи на неодноразові закиди В.Г.Белінського на те, що він пише "мертвым малорусским наречием" і пише на "мужицкие темы", які не цікавлять "образованного русского человека", письменник не зійшов зі свого вибраного шляху - і не помилився. Його твори зокрема "Пан Халявський", "Маруся", "Сватання на Гончарівці", "Сердешна Оксана", "Шельменко-денщик" та "Конотопська відьма" витримали випробування часом, залишилися жити і успішно працюють на людину.

 

20 лютого 1978

Дивні долі бувають у людей. Даніель Дефо, автор всесвітньовідомих художніх творів "Робінзон Крузо", "Життя й пригоди капітана Сінгільтона", "Молль Флендрес", був активним громадським діячем, виступав проти аристократії, захищав загальнолюдські принципи особистої доблесті й шляхетства, за що був запроторений до в'язниці. Згодом, щоб вийти із в'язниці, став секретним агентом своїх катів.

І тоді були перелякані письменники.

 

На заводі готують групу туристів із начальства, які поїдуть у Францію. На всіх написали для КГБ похвальні характеристики за одним зразком... "Дисциплинированный, исполнительный, пользуется авторитетом среди коллектива завода, принимает активное участие в общественной жизни, морально устойчивый, идейно подкованный, в быту и на производстве ведет себя правильно. Женат, имеет детей... Администрация, партком и профсоюзная организация завода рекомендуют для туристической поездки во Францию в качестве туриста и несут за него моральную ответственность...".

Характеристика - наочна перестраховка переляканих посадовців.

23 лютого 1978

Знову заговорили про естетику структуралізму. Вона не нова. Мукаржавський та Трубецький своєю методологією намагаються пояснити загальнотеоретичні проблеми літератури й культури в широкому філософському розумінні. "Саме буття людини - це тільки сітка символів, що підлягають формалізації". Чи так?

"Так гостро дивлюсь, а бачу тільки видиме...". В.Свідзинський.

 

4 березня 1978

Я - самовар. Віта чистила мої мідні боки пастою аж доки я не засяяв.

Тоді влила воду, великим ножем наколола дерев'яних скіпок, взяла сірника і підпалила. Приємний струмінь тепла поплив по моєму тілу. На душі зробилося легко й весело.

Віта підклала ще дрівець - і мені захотілося співати. Великого голосу не мав, але намагався співати так, щоб сподобатися їй, тягнув різні мелодії, які приходили в мою гарячу голову, і розумів, що псую, але Віта слухала і такі співи. Вона сиділа за столом на ослінчику і, склавши калачиком на грудях руки, дивилася на мою чарівність, у якій бачила себе. У карих очах засвічувалися радісні зорі, а по вродливому обличчю розливалося моє тепло і робило її ще гарнішою... Так, замріяна у своє видиво, сиділа поряд мене, пила чай і грілася моїм щастям, а я грівся її вродою. Раптом стрепенулася, мабуть, згадала щось прикре, бо швидко звелася на ноги і хлюпнула води у мій вогонь. Мені зробилося холодно і самотньо.

* * *

Отим хвилям вдячний,

що тебе весною

крадькома пригнали

упритул зі мною.

 

15 березня 1978

На заводі новий порядок: щопонеділка робітники та інженерно-технічні працівники повинні протягом 30 хвилин слухати політінформацію.

Сьогодні лектор із обкому КПУ говорив: "Американська пропаганда змальовує нас, росіян, варварами і дикунами. Прикладом варваризму і дикунства подають Степана Разіна, Омеляна Пугачова, Петра Першого, Івана Грозного та інших відомих в історії російських подвижників.

Поскільки у США лікарні приватні й треба за лікування платити, то убогі люди народжують дітей просто на вулиці і повитухами стають дільничні поліцаї. Слабосильних дітей умертвляють, бо їм, коли виростуть, американське життя буде непосильне. Безробітні одержують матеріальну допомогу тільки три місяці. Щоб якось прожити, люди, які позбавлені допомоги, ідуть у мафії та банди. США не шкодують грошей для цукерманів, які вихваляють буржуазію, імперіалістів, агресорів, мілітаристів, фашистів та інших експлуататорів".

Слухаєш такого пропагандиста і невільно себе запитуєш: чи при своєму він розумі? На яких наївних людей розраховані такі казочки?

 

"Нехай жодне гниле слово не виходить із вуст ваших, тільки те, що будує". Апостол Павло.

 

4 квітня - 4 червня 1978

Я у Дніпропетровську на курсах удосконалення кваліфікації інженерів з техніки безпеки й охорони праці харчової промисловості УРСР.

Дніпропетровський сільгоспінститут.

Нас, 25 інженерів курсантів, щоб поселити до гуртожитку, комендант змусив пройти санпропусник. Від інституту до санпропусника їхали трамваєм, потім автобусом, а потім ішли пішки. Мали при собі валізи з різними необхідними речами, дорога далася нелегко. Ішов дощ.

У санпропуснику сказали, що гарячої води немає і не буде.

Видали нам довідки, що "пройшли санпропусник", і ми повернулися в інститут. Гуртожиток студентів інституту (вул. Лізи Чайкіної, 2) справив гнітюче неприємне враження: кімнати брудні, стіни облуплені, шиби вікон замурзані, ліжка давно нефарбовані, туалети й умивальні в антисанітарному стані. На наше зауваження комендант гуртожитку сказав: "Так усі спочатку кажуть, а потім привикають. І ви привикнете".

Він мав рацію, ми "привикли", бо на наші скарги ніхто не реагував. Прибиральниць не було і ми мусили самі прибирати кімнати й коридор. У кімнаті № 28, в яку мене поселили, 5 ліжок, 2 тумбочки, стіл, 3 стільці, 2 саморобні шафи для одягу, а на стіні кольорова репродукція картини М.Соколова "В.І.Ленін у Смольному в Жовтневі дні". Не встигли прибрати ліжка й помити підлогу в кімнаті, як хтось із наших інженерів приніс пляшку горілки - і почали знайомитися. Я сказав, що оковитої не вживаю, у мене печінка...

- А в кого її немає? Мені пити також не можна, а треба. Курити врачі забороняють, а я курю, бо живіт, як у беременої, росте, - сказав Іван, інженер з радгоспу Харківської області. - Зараз маю 102 кг, а перестаю курити - набігає 115.

Перебиваючи розмову присутніх, розповів про себе. Він 1923 року народження, партизанив, пізніше командував на фронті взводом, має військове звання ст. лейтенанта. У партизанщину і на фронті різав фріців, як курей, а поліцаям та старостам відривав голови й викидав собакам. Член партії з 1943 року. По війні навчався в с/г технікумі. Працював головою колгоспу, директором радгоспу, агрономом, а тепер інженером з техніки безпеки. Приїхав на курси, щоб мати хоч якогось папірця, бо технічний інспектор обкому профсоюзу смердить, каже, агроном - професія не технічна і такий не має права займати посаду інженера з техніки безпеки. Він говорив українським суржиком, іншої мови не знав. Випивши дві шклянки горілки, Іван перекинув шклянку догори дном, сказав:

- Всьо! На цьому ставлю точку, як обіцяв жінці, вона в мене врач. Всьо, не питиму і не куритиму.

І він тижнів зо три не палив і не вживав спиртних напоїв. Щодня ходив на лекції в інститут, сідав за парту і ретельно вів конспект. Напередодні травневих свят раптом зібрався й поїхав додому, щоб "приїхати власним "Жигулі".

За два тижні повернувся без машини з дюжиною пляшок самогону і лікарняним листком для "оправдання". Відтоді почав пити щодня (вдень і вночі), із такими, як сам п'яничками. Днів за десять схопило серце, і його відвезли до лікарні. Повернувся напередодні іспитів, худий, тихий, пригнічений. За день до іспитів староста групи у декана якимсь чином дістав для нього екзаменаційний білет. Іван із підручників переписав відповіді й "склав" іспити на відмінно.

Василь Жолобов із Ворошиловоградської області, технічної освіти не має, але працює інженером т.б. в радгоспі. Йому 40 років від дня народження, не противник випити, але за чужий рахунок. Привіз транзисторного приймача і щовечора на повну потужність включає "Голос Америки" або "Свободу" російською мовою. Йому мешканці кімнати не заперечують, слухають радіопередачі, але не дискутують. Одного разу, коли Василь вловив "Голос Америки" українською мовою, Іван вигукнув:

- Виключи бандерівців!.. Не люблю западенців. Тільки й кричать: Україна!.. Україна!.. Ми всі - і кацапи, і хахли - руські.

Василь переключив на "Свободу", й Іван замовк. За день Василя викликало КГБ, і він продав на ринку транзистор.

Був Едік з Алушти, ставний, витриманий, з гарними манерами, освіту має вищу, працює інженером т.б. на якійсь харчовій фабриці. В Алушті має теплицю, вирощує ранню городину, продає і має зиск 5000 руб на рік. На лекції ходив не щодня. Їздив то в Москву, то в Ленінград. Звідти привозив французькі духи, коштовні сукенки, туалетне мило, дефіцитну помаду, пудру і дарував методистові курсів, викладачам, навіть проректорові. Голова його була завжди забита комерційними справами: ціна помідорів, черешні, автомашин, шляхи їх збуту тощо. Максим сказав мені:

- Нюхом чую. Едік - гофман.

Методиска напередодні іспитів дала Едікові екзаменаційний білет і відповіді, і він "склав" іспити на відмінно.

Староста збирав по 3 руб. з кожного курсанта на подарунки викладачам та проректорові. Викладач Лариса Анатоліївна замовила імпортну люстру. Староста два дні ходив по магазинах, але такої люстри не знайшов, купив настільну лампу. Лариса Анатоліївна висловила своє незадоволення.

М.Василенко, П.Діденко, Варвара та Микола Соколовські. Новомосковськ, 1978 р.

9 квітня 1978 р. в гуртожиток до мене приходив Микола Соколовський (Сарма). Ми розцілувалися. Зустріч була радісною і тривожною. Давно не бачилися. Душу охопили спогади. Інта. Бараки, колючий дріт, наглядачі, шмони, голодне життя, тяжка праця, тортури... Соколовський в бараку грає на бандурі. Соколовський пише вірші, малює портрети в'язнів...

Я швидко одягнувся і він повів мене до Кузьменка. Ми згадували колишніх спільних побратимів по Інті, ОЛП-2, де навчалися любити свою націю.

Микола Соколовський зовні змінився, постарів, але його світобачення залишилося таким же, як і було. Він не словом, а серцем любить Україну, глибоко знає її історію, культуру. Він і тепер пише вірші, прозу, хоча на видання і не надіється. Недавно переїхав із Донбасу у місто Новомосковськ. Живе з дружиною Варварою Степанівною, біля них внука Мирося.

Таким же переконаним українцем залишився і Кузьменко.

У недільний день Микола повів мене до Олеся Завгороднього. Обідали. Читали свої вірші, ділилися поглядами на сучасний літературний процес.

М.Василенко, О.Завгородній та М.Сарма-Соколовський. Дніпропетровськ. 1978 р.

Олесь Завгородній вивчив естонську мову, працює в жанрі художнього перекладу й має значні успіхи. Каже, Естонія відкрила йому очі на Україну. Олесів батько Сергій Завгородній відомий письменник. Протягом кількох років займав посаду відповідального секретаря Дніпропетровської філії СПУ.Олесь із дарчим написом подарував мені "Нечестивого..." Таммсааре у своєму перекладі. Наступного дня із Олесем ходив у парк до пам'ятника Т.Шевченкові, оглянули палац Потьомкіна, панораму Дніпра тощо.

 

Заходив до Панаса Діденка. Він підполковник у відставці, запеклий аматор-фотограф, пише вірші українською мовою. Мешкає в будинку на території інституту. Помешкання отримав від інституту, коли працював у ньому викладачем "воєнної справи". Частував мене чаєм і показував знімки пам'ятників відомим діячам української культури, літератури, яких замовчують, пам'ятки, що пов'язані з іменами декабристів на Україні (Чернігівський полк) та програвав платівки із записами пісень у виконанні Мишуги, Шаляпіна та деяких інших великих співаків, котрих любив слухати Коцюбинський. Він, незважаючи на свої 70 років, любить мандрувати по Україні і фотографувати визначні історичні пам'ятки, спілкується з працівниками музеїв

Негадано четвертий номер "Всесвіту" зняли з продажу. Почалися пошуки журналу. Неодноразово я підходив до яток "Союзпечать" і завжди мені відповідали: "Нету". А в одній ятці продавець сказала: "Его конфисковали. Приехали в шляпах и все номера в киосках забрали". Кому пощастило дістати журнал, перечитує "від корочки до корочки" і, не знайшовши крамоли, розчаровується. За два тижні "Всесвіт" знову появився в ятках, але ним уже ніхто не цікавився.

 

Ходив до будинку (вул. Шевченка, 5), в якому жив Д.І.Яворницький. Там кімната-музей. На дверях музею оголошення: "Музей працює в среду и субботу с 12 до 17 часов"... А поряд напис червоною фарбою: "Ремонт". Кажуть, музей зачинено з перших днів його відкриття. Вікна будинку навхрест забиті дошками, на дверях висить великий замок. Ганок заріс травою, засипаний сміттям. Таке враження, що тут ніколи не ступала людська нога.

Доцент с/г інституту Т.Т.Коцюбинський читав лекцію "Історія нашого краю". Він говорив російською мовою, хоч запевняв нас, що українською володіє досконало. Натякнув, що українською говорити в інституті "не положено". Але лекція була цікава .Буквально всіх нас заполонив розповіддю про великі подвиги наших славетних предків з часів Київської Русі до Запорізької Січі. Протягом 2-х годин із затамованим подихом слухали лекцію. Коли доцент завершив лекцію, всі курсати схопилися на ноги й кілька хвилин аплодували. Потім ще довго між собою дискутували на історичні теми.

* * *

Не буду лукавити - серцем стою

За край свій у студінь і в днину погожу.

Я батьківську землю і небо люблю,

І скільки б не жив - розлюбити не зможу.

 

У травні 1978

Їздив у м. Новомосковськ до М.Соколовського (Миколи Сарми) автобусом, а повертався до Дніпропетровська із Діденком судном на підводних крилах річкою Самарою.

Привітне місто Новомосковськ (Новоселиця), цікава пам'ятка української архітектури - дерев'яний (без цвяхів) дев'ятикупальний Троїцький собор Самарської паланки, про якого тепло згадує Олесь Гончар у романі "Собор". Троїцькому соборові дивом пощастило уникнути руки комуністичного агресора-атеїста, який гірше азійського ординця руйнував усе святе і мудре. Зараз собор реставрують, у ньому планують відкрити музей атеїста. Може хоч таким манером збережеться для нащадків безцінна пам'ятка.

М.С. мешкає по вулиці Українська, має охайну квартиру, бібліотеку в п'ятиповерховому будинку. Затишно. Але вода до їхнього поверху не доходить (малий тиск), воду відром носять із низу. Микола Соколовський - обдарований поет, але його твори не друкують, має "запачкану" біографію, - багатолітній політичний в'язень. На пенсії, одержує "копійки", на прожиття допрацьовує малярством. Його діти живуть окремо. Соколовського дружина Варвара Степанівна лагідна, привітна людина. М.С. читав у чернетках віршовані начерки до поеми про гетьмана Івана Мазепу.

 

До інституту приходив І.Шаповал, автор "В пошуках скарбів" про Д.І.Яворницького. Розповідав про сучасний літературний процес на Дніпропетровщині. Говорив, що, коли Леонід Брежнєв очолював комуністів Дніпропетровщини, він працював у міській раді, і з Брежнєвим особисто знайомий, неодноразово зустрічався, обідав (випивав) з ним. Тепер усі свої нові твори, що виходять друком, надсилає йому в Кремль, і щасливий тим, що вони, як подарунок керівникові держави, взяті на особливий облік і будуть зберігатися вічно. Розповідав про академіка, науковця в галузі металургії, який був другом Петровського і великим диваком. "Він, коли заходив до трамваю, скидав калоші. Таким чином на трамвайних зупинках багато валялося його калош. А якось, повертаючись додому від друзів, він одягнув жіночу шубу господині. В автобусі пасажири, дивлячись на нього, сміються, а він ніяк не може второпати: чому це вони з нього сміються? І тільки тоді зрозумів, коли господиня приїхала до нього додому за шубою. Або, "академік біжить в інститут, в якому робив, біжить та не тротуаром, а бордюрою. Прибіг до інституту і стоїть, не знає як зійти з бордюри".

 

Дніпропетровськ - велике, гарне місто, має свою цікаву історію, але, на жаль, "закрите". Це негативно впливає на культуру. До міста заборонено приїздити інтуристам, проводити міжнародні творчі вечори, конференції, з'їзди, виставки, фестивалі тощо. Може, тому "на ремонте" тривалий час український драматичний театр ім. Т.Шевченка, музей-будинок І.Яворницького і художній музей, а інтер'єр головної вулиці виконаний без урахування сьогоднішніх естетичних вимог.

Але є гарний театр опери і балету. За час перебування на курсах я дивився балети: "Лебедине озеро" П.Чайковського, "Бахчисарайський фонтан" Б.Асаф'єва, "Баришня і хуліган" Д.Шостаковича, "Жізель" А.Адана та опери: "Євгеній Онєгін" П.Чайковського, "Травіата" Д.Верді, "Севільський цирульник" Д.Россіні, "Князь Ігор" О.Бородіна та оперету "Весела вдова" муз. Ф.Легара.

 

В аудиторіях інституту не почути українського слова. Дисципліни викладають російською, хоча готують спеціалістів для села. Студент, який поступає до ВУЗу, ще говорить українською, а по закінченні навчання повертається в село до своїх земляків зрусифікованим космополітом.

 

Мав аудієнцію в доцента Коцюбинського. Він пише книгу про історію Дніпропетровщини з часів Київської Русі. Розповідав про Київських князів. Мені подарував Н.Равича "Дві столиці", Голобутського "История Запорожской Сечи".

 

Років 15 тому була постанова уряду про заснування на острові Хортиця історичного меморіального комплексу Запорозької Січі. На жаль, постанова вмерла, але надія на справедливість залишається.

 

"Та ой, як крикнув же та козак Сірко,

Та ой, на своїх же, гей, козаченьків:

Та сідлайте ж ви коней, хлопці-молодці,

Та збирайтеся до турка в гості...".

 

У червні 1978

Ходив прощатися до Кузьменків. Там був М.Соколовський, він читав нові свої вірші. Соколовський цікавий поет, пише на незбиті теми. Оксанка Кузьменко гарно грає на бандурі й співає. Кузьменки всі співають. Особливо гарно виконують "Ой на горі вогонь горить". На світлині О.К. експромтом я написав на спогад:

* * *

Я був у Вашій теплій хаті

І вина пив, і їв пиріг.

Нехай Ви будете багаті

І велелюдним Ваш поріг;

Нехай всміхаються Вам ранки,

І справедливим буде світ,

А світла музика Оксанки

До звершень кличе людський рід.

 

9 червня 1978

У "Наддніпрянській правді", за 2 квітня 1961 року знайшов свій вірш "Ранок", - чернетка загубилася. Тоді під віршами я підписувався псевдонімом - Микола Очерет. Вірш написав 1960 року, коли одержав диплом техніка-електрика. Добре пам'ятаю той світлий день, той ранок і оті барвисті хмаринки над обрієм, що сповіщали світові про схід сонця. Від українського слова світле походить світ (всесвіт).

Р а н о к

В густі сади попадали зірки.

Вітрець на сході сушить позолоту.

Гудуть заклично заводські гудки -

І я іду проспектом на роботу.

 

В руках новий - новісінький диплом,

А в чистім серці - голоси весняні.

Як по дощі веселка над селом,

Пливуть над обрієм хмаринки ранні.

Досвітній час, а помахами рук

Невтомні крани сни женуть із міста.

З гнучких дерев на вичовганий брук,

На плечі падає роса іскриста.

 

Встає хвилясто шум на мостовій,

Спішать в цехи замріяні смаглянки.

Хай будуть вічно на землі моїй

Такі ясні, такі погожі ранки.

 

16 червня 1978

Справили Валентинове і Вірине весілля. Було 86 осіб гостей. Томадою вечора був лікар Андрій Савостін.

Грав естрадний оркестр (найняли), було багато цікавих тостів, оголошень. Святкували до ранку. Вранці молоді поїхали в Генічеський район, село Ярошки до батьків нареченої.

* * *

Згідно батьківських традицій,

Не машина - коні-птиці,

Коні-змії повз левади

Молодих везуть з сільради.

 

Не догнати їх ні грому,

Ні обмові, ні біді...

Їдуть з піснею додому,

Їдуть, їдуть молоді.

. . . . . . . . . . .