Вітаємо Вас, Гість!
П`ятниця, 28.07.2017, 21:01
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Як Ви потрапили на наш портал?
Всього відповідей: 58

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Липень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Курай для пожежі -5

1 << 2 << 3 << 4 << Читати спочатку

1 9 7 2

1 січня 1972

На 12 годину знову завітали до Лебедєвих. Не було Фурмана, він занедужав. Останнім часом став дразливим, почав палити цигарки. Коли я запитав, чому так робить, він безнадійно махнув рукою. Олександр Микитович безпартійний, був у полоні, на консервному комбінаті, де працює головним інженером, його постійно обходять нагородами, кар'єристи й бездарники використовують найменший привід, щоб образити й усунути з посади. Але його тримають, бо він досвідчений спеціаліст-консервник, новатор виробництва, упроваджувач нової ефективної техніки.

Після чарки коньяку, пішла мова про мораль Кареніної. Лікар Андрій Савостін сказав, що Анна Кареніна розбещена жінка, вона світлу долю сина, спокій у родині проміняла на гультяйство. Вячеслав Корнілов заперечив, сказав, що Анну до такого життя довела система царської Росії і Ленін хвалив Толстого "зеркало русской революции". "А кто такой Ленин? - запитав Андрій С. - Он мог ошибиться". - "Ну, если ты не знаешь, кто такой Ленин, мне с тобой спорить незачем".

Андрій згадав своє студентство, сказав, що в інституті вони вивчали твори Маяковського. Один студент висловив свою думку, що Маяковський, може, і сучасний, але вірші його не поетичні. Тоді професор нагадав про оцінку Сталіна, який сказав, що Маяковський був і залишається кращим поетом сучасності. Цього було досить, щоб дискусія припинилася.

Люся (працівник міської ради) розповіла про те, як визначали 300-тисячного мешканця Херсона. Наперед лікарям стало відомо, що таку дитину народить Марія П. і сказали їй, але керівники "білого дому", познайомившись із біографією Марії (була в окупації), заперечили, сказали, що таку дитину підшукають самі. І підшукали.

"И здесь, в святом деле, не смогли быть честными" - хтось сказав із жіноцтва. Чоловіки упереджено мовчали. Зайшла мова про мораль молоді. Тепер дівчатка, яким по 15-16 років пачками роблять аборти. Часто-густо такі матері відмовляються від своїх дітей. Хто винен?

 

4 січня 1972

Вечором приходив Аркадій Г. із дружиною та сином Борисом. Зайшла мова про сучасну молодь. Ліна сказала, що тридцять років тому, коли ходила до школи, одна п'ятнадцятирічна учениця вечором танцювала з моряком на танцмайданчику. Про це довідався клас. Вирішили негайно провести комсомольські збори на тему: "Негідна поведінка учениці Тамари ". Учениця дала комсомольське слово, що більше не танцюватиме. І свого слова дотримала.

 

8 січня 1972

Приходила Женя з дочкою Аллою. Вона працює медсестрою у гінекологічному відділі лікарні. Розповідала:

- Чули? Хірург Добровольський загинув на Дніпрі серед білого дня. Був у човні із любовницею! Довірив їй керувати мотором. Була уся гола і, як чіп, п'яна, і скерувала човен прямо під ракету. Знайшли шматочок його серця і нирку, а вона - як ніде нічого. А чули? З третього поверху лікарні вистрибнув хлопець. Кажуть, сообразив, що він птиця. Стрибнув з вікна, розвів руки, як крила, і полетів. Лікарі перелякані, а він хоч би що. А того дня з п'ятого поверху після операції рака матки вистрибнула жінка - зібрали тільки кісточки. Мій лікар говорить: "Ой-йой!.. Повіситися можна!". А оце привезли гулящу дівулю з розвернутою... Розумієте? Так зробили її п'яні кавалери... А знаєте, хто такий Хрущов? Не знаєте? Незаконнонароджений син. Батько його володів шахтою на Донбасі, мав великий палац і гувернантку... А чули? Коли Хрущов їхав у Херсон, йому сказали, що робітники Петровського заводу хочуть його зустріти з камінням, бо мають низьку платню і начальство їх дурить. Тоді він повернув на Нову Каховку й сказав, що ночуватиме у шлюзах. І ночував там дві доби. А чули? Мао Цзе Дун має вісім двійників...

Як тут не згадати Ф.Тютчева "Мисль изреченная есть ложь".

 

9 січня 1972

У механічній майстерні винзаводу виступав І.Плахтін. Розповідав про колишнє убоге життя українців Буковини, а також про Кобилянську, з якою зустрічався у перший день визволення радянськими військами. Членам СПУ за виступ (45 хв.) платять 15 руб.

Україно богоока, скільки горя й злиднів ти зазнала на шляху свого існування! Які пута не були на твоїх руках! Які ярма не муляли твою шию! Мов ненажерні круки, румунські бояри, польські шляхтичі, угорські дворяни, турецькі хани, російські царі та інші насильники дзьобали твоє серце, пили твою живу кров.

Борися - і побореш!

"Бездольним не буде той,

хто сам майбутню путь свою зрить, -

нездоланна смерть одна,

а біль хвороб, тягар незгод -

не страшні нам".

"Антігона", Софокл.

 

Мудріше і простіше не скажеш. Древні поети були щасливі тим, що не мали над собою наглядачів.

 

13 січня 1972

"Степову чайку" рецензував А.Кацнельсон, мої вірші без пояснення вилучили з альманаху. Радять написати пару поезій на сучасну актуальну тему. Вірніше, написати оду на честь комуністичного вождя або сучасного партократа. Цього зробити не зможу.

 

Закрив лікарняного листа. Вийшов на завод. За час моєї відсутності накопичилося багато "хвостів".

Крім основної своєї праці - старшого інженера з техніки безпеки - я очолюю ще кілька різних громадських постійнодіючих комісій заводу.

 

Закінчив читати "Военные дневники" Ф.Гольдера. Вражаючий щоденник. Твариняча жорстокість, надмірна самовпевненість, собача послужливість фюрерові - головна ознака фашиста. Будучи в Німеччині (1943-1945 р.р.) мені особисто доводилося бачити "живих фашистів" - членів націонал-соціалістичної партії. Це прибічники антилюдської ідеї - ідеї панування однієї нації над іншими.

У Німеччині я самотужки вивчав німецьку мову, цікавився історичними пам'ятками, кірхами, книжками, історією німців і, мабуть, за це мене фашисти називали "руськім шпіоном". А одного разу, коли по радіо передавали промову Гебельса і його слухали німці, я голосно засміявся. Водій пожежної машини Мюлер, схопивши великого гаєчного ключа, заніс його над моєю головою. У ту мить інший німець схопив його за руку й порятував мене. Кожний народ має добрих і поганих людей. Німецька нація - не виняток. Добрим словом згадую пожежника Краузе, колишнього бібліотекаря, шофера Дебеля, колишнього робітника машинобудівного заводу; Гросмана, колишнього фермера та інших мудрих і гуманних німців. Вони не були членами партії фашистів і до нас, остарбайтерів, ставилися доброзичливо і толерантно. Краузе, коли довідався, що я пишу вірші, особисто взяв мене під свою опіку. Йому тоді було років під п'ятдесят. Іноді сам давав мені дрібні гроші "на цукерки", коли дозволяли виходити в місто. Було це в місті Лебенштадт, яке знаходиться кілометрів за сорок від великого міста Брауншвейг.

 

28 січня 1972

Слюсарі консервного комбінату Кравченко і Моргуєнко приходили дивитися водяне опалення мого будинку. Їм сподобалася схема опалення і вони хочуть таке саме зробити вдома. Моргуєнко у час війни звільняв Херсон від окупантів. Розповідав, що їхньому батальйону, в якому він служив, було наказано вночі форсувати Дніпро. Перед атакою лейтенант, командир взводу, видав їм по 200 грамів горілки, а сам напився до "чортиків". Коли настав час форсувати річку перед Херсоном, він не тримався на ногах.. Тоді солдати загорнули його в плащпалатку й залишили відсипатися на острові, а самі під командою ст. сержанта пішли у бій. Після короткого бою німці відступили, залишили свої позиції. За проявлений героїзм солдатам винесли подяку, а лейтенанта нагородили орденом Червоної зірки, і жоден солдат не промовився. За кілька днів лейтенант загинув у бою за місто Миколаїв.

Кравченко розповідав, що минулого року за сумлінну працю дирекція комбінату представляла його до урядової нагороди, але КГБ проти його прізвища поставило "К.М" (компрометирующий материал) - і йому нагороду не дали. Тепер друзі називають його "камемом".

 

1 лютого 1972

Приходила тьотя Ліда Ребрій. До війни вона займала посаду завідуючого відділом партійного архіву при міськкомі партії м. Херсона. Розповідала про Ладичука та безвладдя, яке виникло в місті в результаті втечі міської влади за три дні до окупації Херсона. Тоді населення три дні грабувало магазини, заводи, лікарні, аптеки.

Коли Ладичук із родиною та своїми помічниками відплив до Цюрупинська, тьотя Ліда залишилася в Херсоні, щоб спалити партійний архів. За день у місті появився військовий прокурор і почав вести слідство: коли і за яких обставин голова міської ради Ладичук залишив місто та хто пограбував магазини, лікарні, аптеки, залишивши поранених червоноармійців без їжі та медикаментів? Надвечір появився Ладичук. А через два дні він залишив місто уже назовсім.

Лідія Ребрій евакуюватися не встигла. Коли прийшли німці, її арештували як активну комуністку. Але за кілька тижнів звільнили. Це стало приводом того, що її партійні соратники відсахнулися від неї, казали, що німці так швидко й просто не випускають із в'язниць.

Коли повернулася радянська армія, її арештувало МГБ. За три тижні звільнили, - МГБ також так просто не милувало. У п'ятдесятих роках вона працювала секретарем-машиністкою в редакції газети "Наддніпрянська правда". Особисто знайома з О.Ф.Федоровим, колишнім першим секретарем обкому КПУ, теперішнім міністром соціального забезпечення УРСР. Говорить, що в Херсоні він славився великим грубіяном, - на всіх за діло і без діла кричав і, незважаючи на жіночу присутність, безбожно матюкався. Його підлеглі боялися, мов тигра. Книжку "Підпільний обком діє" написав не Федоров, а Павлов, але автором зазначили Федорова. Кажуть, Федоров навіть Павлову за написання книжки нічого не заплатив.

 

Сьогодні відніс свої переклади з карачаєвської до збірника "Теплі скарби". Передмову до книжки уже написав С.Крижанівський.

У колах письменників тепер багато говорять про стан літературної критики у зв'язку з постановою ЦК КПРС "Про літературно-художню критику". Письменників і критиків звинувачують у космополітизмі, непопулярності їхніх рецензій і статей, у затоваренні бібліотечних колекторів, магазинів тощо.

 

У приміщенні письменників художник К.І.Московченко виставив із десяток своїх картин. Враження гарне. Особливо привабливі "Берізки". У них художник засобами мистецтва розкрив філософську суть природи, красу нашого краю, побережжя Славутича, тонкі барви живого довкілля. Жаль, багато картин написані на "соціальні замовлення".

Каже, без них він не мав би платні.

 

3 лютого 1972

З великим успіхом у Херсоні демонструється фільм режисера Юрія Іллєнка "Білий птах із чорною ознакою". Фільм глибоко своєрідний і за темою і за композицією. Висока художність, поетичність, метафоричність, динаміка драматичних подій, а найбільше символіка твору, яка будить душу. Правдивий образ бандерівця Ореста створив артист Б.Ступка. Він показав його так, що до Ореста пробуджується щира симпатія. З молодих літ Орест зазнав багато лиха, утисків та національного приниження від іноземців - і це дало привід йому зрозуміти, що добрих інтервентів немає, всі вони (чи то румуни, чи німці, чи совєти) мають одну мету - грабувати. "Це мої гори, - говорить Орест, - я тут народився і я тут помру". Сказав таким тоном, що розумієш: це не його слова, це слова усього українського народу, який почав усвідомлювати себе нацією.

"Наддніпрянська правда" надрукувала рецензію на "Білий птах із чорною ознакою" Валерія Б. Шкода Валерія, адже ж він скривив душею. Задля чого? Він пише: "Гинуть від рук українських буржуазних націоналістів росіянин Остап і його вірний український побратим Петро... А нестримний плин плотів по колишній річці - кордону знаменує тверду ходу народу до комунізму". Або: "Уже в сцені танцю з Даною Орест морально мертвий, спустошений внутрішньою боротьбою і розумінням, що йому, зрадникові українського народу, лютому ворогові Радянської влади, немає прощення". Пише, що в Остапі "...втілені риси братнього російського народу, його душевну щедрість, безкорисливість, готовність допомагати ошуканим і скривдженим". Хочеться думати, що Валерій рецензію написав спросоння.

Подібно до того, як у світі існує добро і зло, світле і темне, радість і горе, так само логічно існує у мистецтві низьке і високе, комічне і трагічне, блазнююче і патетичне. Східна мудрість каже: існує три точки зору - з висоти орлиних крил, з вершини степової могили і з мишачої нори. З якої висоти дивився на фільм Валерій?

 

9 лютого 1972

Директор винзаводу О.О. інформував ітеерівців про нараду директорів херсонських виробництв, яку проводив Кочубей в обкомі КПУ. Він сказав, що в державі спостерігається великий дефіцит електроенергії та палива. У зв'язку з цим "правительство и партия приняли решение ограничить до минимума все предприятия страны в потреблении электроэнергии и топлива". М. шепнув мені: "Три дні тому лектор говорив, що ми по виробництву вугілля, металу, електроенергії перегнали Америку, а виходить, що не добігли ще й до Турції".

 

Вечором приходили Шкрапи. Олексій приїхав із Калькути, він теплоходом "Борис Лавреньов", возив зброю в Індію. Індія воює з Пакистаном. Я поцікавився причиною війни. Олексій сказав: "Якщо хочеш знати правду про війну, читай нашу пресу, а розумій навпаки. Ото і буде правда." Він, як переважна більшість моряків, вважає себе політично зрячим, а нас, хто не побував за кордоном, сліпими. В його словах є доля гіркої правди.

 

23 лютого 1972

Мав відрядження на семінар ІТП, що проходив у Будинку політосвіти. Слухав лекцію: "Интеграция стран социализма". Лектор Воровенко говорив: "Если б в Китае была диктатура пролетариата, если б рабочий класс Китая был сплоченным, не было б того, что происходит теперь. Он был бы с нами.... Мы говорим социалистическим странам: Зачем вам строить электростанции, у вас нет специалистов, нет топлива. Стройте у нас, мы дадим вам электроэнергию. Они договор подписывают, а электростанции втихаря строят каждый в своей стране. Мы говорим: Зачем вам автозаводы? Мы дадим автомашины, поставляйте нас только моторами... Они договор подписывают, а заводы строят каждый себе.

Почему? Потому что национализм глушит разум у руководителей братских стран".

 

Вечором у клубі були збори письменників. Обговорювали Постанову ЦК КПРС про "Літературно-художню критику". Доповідь прочитав М.Братан. Виступили:

Плахтін: "Українські письменники і критики повинні зробити все, щоб виправдати довір'я партії. Багато письменників, пишуть про дріб'язкові свої почування, але не пишуть про наше радянське сьогодення. Про зірочки та квіточки нехай пишуть у домашні альбоми. Перед нашим народом стоїть грандіозна мета - побудова соціалізму, а потім комунізму".

Білоконь: "Товариші, ой як сучасна постанова партії !.. Потріібна! Ой як потріібна!.. Коли б не глаз партії, то що було б? А було б те, що в Китаї. Де тепер оті шістдесятники? Їх нема. Вони зникли, як і повинні були зникнути. Нам нужно наслідувать Маяковського, Тихонова, Світлова..."

Федірко Марія: "Наші промахи в літературі використовують українські буржуазні націоналісти..."

Ліпський: "Газета "Літературна Україна" напечатала стихотворение Алли Тютюнник "І коли вітер нахилить тонкі тополі, я припаду до вікна та вже й не вирівняюсь". Откуда у молодой поэтессы такой черный пессимизм? Или вот такое: "За греблею чиїсь поля зів'яли, і білий пил на стеблах і листках" Поэтэсса видит совявшие поля, она не видит нашей действительности..."

Н.Білоконь і М.Василенко. Асканія-Нова, 1968

Никифор Білоконь і Микола Василенко. Асканія-Нова, 1968 р.

21 лютого 1972

Із Криму повернулася група поетів "Юність бореться проти імперіалізму" - Тамара Коломієць, Драгомирецький, Куліш, Бойченко та два поети з Миколаєва. Вони виступали на заводах та школах у Сімферополі та Миколаєві, читали власні вірші. Говорили, що у Миколаєві їх зустрічали недружелюбно, а в сімферопольській школі педагог вигукнула: "Ненавижу хахлятское!"

В історії людських відносин найсправедливішим є час. Він розвінчує фальшиве і підносить справжнє.

Нація може нормально розвиватися, якщо вона існує у трьох часових вимірах: "вчора", "сьогодні", "завтра". Нашого "вчора" немає, воно під сімома замками. Чи буде "завтра"?

 

Із Братаном, Шевченком, Бойченком виступав на телебаченні, читав переклади із карачаєвських поетів

 

24 лютого 1972

Л.Куліш залишив театр. Займав посаду літпрацівника. Каже, що там "нездорова атмосфера". Артисти українською мовою говорять тільки репліки п'єси, а між собою спілкуються російською. Горбенко, головний режисер театру, українську мову не сприймає.

Із Сімферополя приїхала В.Д.Невінчана. Вона через обком КПУ хоче одержати квартиру в Херсоні як член СПУ (хтось на верхах пообіцяв), а свою в Сімферополі залишити дочці.

На прем'єру "Дума про любов" приїхав М.Стельмах. Кажуть, що вистава нудна, але автор не переживає. Горбенкові дав 500 руб. на бенкет для артистів, який буде сьогодні.

 

1 березня 1972

Інженер винзаводу Є.М.Барковська напросилася зробити заводську стінівку з нагоди 8 Березня. Показала ескіз газети. Уся газета з текстів про російську жінку та Росію, а малюнки - російські берези, вежі Кремля, Москва-річка. Я зауважив, що ми живемо не в Росії, а в Україні, в якій живуть і українські жінки, про них також треба щось добре сказати. Барковська спаленіла: "Советский Союз - это и есть Россия! Все за границей на Советский Союз говорят Россия, только вы, толстолобые хохлы, еще упираетесь".

Барковська рік тому приїхала з Росії, має сина, одержала окрему кімнату в гуртожитку. Щодня оббиває пороги обкому, вимагає окрему квартиру. Каже, обіцяють, але не дають.

 

Зателефонував Василь Шевченко, сказав, що в обкомі партії була нарада з ідеологічних питань. На нараді ставилося питання про опублікування збірки моїх віршів. Ніби обком дав добро. Що на те скаже КГБ?

 

9 березня 1972

У Будинку офіцерів відбулися збори Товариства мисливців та рибалок. Я член Товариства. Зі звітом виступив голова М.В.Дворніков, він сказав: "Нас ориентируют на разведение фазанов, уток и другой дичи индустриальным, инкубаторным путем, предлагают сеять канадский рис в плавнях..." Рибінспектор Артющик говорив про засоби ловлі риби браконьєрами.

У місцях, де самка-судак виклала ікру, самець-судак оту ікру протягом кількох днів охороняє від підводних хижаків. Мудрий інстинкт природи браконьєри використовують у цілях власної наживи. Вони замотують у ганчір'я невеликий камінь, якого заздалегідь прив'язали до мисини (мотузки), і кидають у воду в те місце, де знаходиться ікра. Самець-судак хапає той камінь і вже не розкриває рота. Судака витягують на берег. Або роблять так: самку-рибця прив'язують до мисини і кидають у воду. Одразу до самки з'являється кілька самців. Браконьєри ловлять їх підсаками.

Сьогодні Барковська не в гуморі, сварить радянську владу останніми словами. Комісія перевірила її житлові умови і виявила, що батьки з нею не живуть, вони тільки прописані, а живуть у Росії і мають свій власний будинок.

 

10 березня 1972

Ів. Старикову 50 років. Ювілей відзначали в бібліотеці ім. Горького. У президії були Братан, Гайдай, Ліпський і перший секретар Скадовського райкому партії. Навперебій хвалили ювілянта за партійність і блискучу художню творчість.

Білоконь: "Товариші, зверніть вніманіє, Іван росіянин, а вивчив українську мову. Він допомагав організовувати радянську владу в западних областях, написав книгу українською мовою - та ще яку!.. Її переклали на російську і видали у Москві. Ви тільки подумайте, що це значить! У Москві не стануть печатать погане..."

Після урочистого засідання Стариков запросив присутніх до вареничної на бенкет, у тому числі й мене.

 

22 березня 1972

Республіканська нарада головних працівників виноробної промисловості України у Новій Каховці. Від нашого заводу було 8 чоловік, у тому числі і я. Говорили про погані житлові й виробничі умови... Люди не тримаються радгоспів, велика плинність кадрів, низький рівень агротехніки, бракує сільськогосподарських машин...

Заст. міністра харчової промисловості Мельник терпеливо слухав виступи директорів, але коли один директор сказав:

- Сверху скажут: давай план!.. Как "давай"! Машин нет, людей нет, школа работает в три смены, продуктов в магазине нет... Прислали один автоскат и пишут: разбейте поровну на четыре квартала.

Мельник схопився зі стільця і крикнув:

- Достаточно!.. Денег нет и не будет!.. Нужно быть не только директором, а еще и государственным человеком...

Присутні, мов у рот води набрали. Більше охочих виступати не було.

 

23 березня 1972

Відбувся перший тур фестивалю художньої самодіяльності винзаводу. Репертуар - за винятком двох українських пісень та мого вірша, усе було російське. Мій вірш "Пісенні береги" декламувала Валентина Денисенко, - лаборант заводу. Т.Д.Федоренко, методист по хоровому жанру Будинку творчості на засіданні журі сказала:

- Коли наш херсонський хор виконував українські пісні на республіканському фестивалі минулого року, до нас підійшов Козак і доземно вклонився. На його очах були сльози. Так він глибоко любить українське...

- Это не любовь, это национализм, - сказала Кобзун.

 

24 квітня 1972

Черговий фестиваль художньої самодіяльності Дніпровського району в Палаці культури текстильників. Мої вірші українською мовою без пояснення із репертуару зняли. Кажуть, репертуар редагував райком партії, до нього і звертайся. До кого звертатися? До явних русифікаторів, ворогів української культури? Репертуар "змайстрували" виключно з російських радянських і народних пісень. Із українських тільки одна "Сніг на зеленому листі" комп. О.Білаша. У ДКТ жодного слова про Україну, жодного гасла українською мовою.

 

Директор сказав, шо на винзавод приїдуть туристи із Чехословаччини. Хоч наші відносини із чехами ще не дуже добрі, але ми повинні їх зустріти, як друзів, які не тримають за пазухою каменя. Мене попросили написати чеською мовою привітальне гасло "Ласкаво просимо!" Я написав "Pekne vitame!" За годину дивлюся - гасло висить на території заводу, прибите великими цвяхами до живого дерева. Довелося соромити майстра, який наказав робітникові прибити гасло на стовбурі тополі.

Дивився кінофільм "Гойя, або тяжкий шлях пізнання". Мене фільм зворушив. Зрозуміти шлях Гойї - це разом з ним розібратися в усій філософській, соціальній і політичній складності світу, що оточує. Гойя - щасливий геній. Він у своїх картинах, як ніхто, зумів показати обличчя лукавих, безглуздої брехні. Він підсвідомо побачив і наше сьогодення.

Заходив до Віктора. Він має багату бібліотеку. На шафі його книг прикріплений білий аркуш із текстом:

"Не шарь по полкам хищним взглядом,

Здесь книги на дом не дают.

Лишь безнадежный идиот

Знакомым книги отдает".

 

1 травня 1972

До 10-тої години ранку чергував по заводу. Першотравневий парад у Києві дивився по телевізору. По закінченні промови Шелеста уперше на Хрещатику військові скандували: Слава!.. Слава!.. Слава! Цікаво і приємно. Розбуджує у пам'яті щось далеке, давно кимсь приспане, але чимсь рідне, знайоме і приємне.

Вечором приходили давні друзі. Святкували день мого народження.

 

* * *

Майнуло сорок вісім літ,

Як появився я на світ.

Процокотіли в далині

Гривасті коні вороні...

 

4 травня 1972

Я, Братан, Ліпський і Январьов за відрядженням обл. профспілки виступали на виробництвах Миколаївської області. Люди у глубинці живуть убого, але вірші слухають уважно. У результаті тривалої засухи твариництво залишилося без кормів. На корів дивитися боляче: худі, кістляві, ледве тримаються на ногах.

На деяких фермах облаштовані Червоні кутки, - кімнатки пл. 12-18 кв.м. На фермі радгоспу у Червоному кутку дерев'яні лавки грубої роботи, долівка мазана глиною, стіни побілені, на стінах портрети вождів і членів ЦК КПРС, засиджені мухами. Поряд плакат. На плакаті портрет Леніна і напис: "Ленін вічно з нами!" Внизу плаката кимсь написаний чорнилами двовірш:

 

"Партія нас дома не застане,

Ми всігда в дорозі, ми всігда в путі".

 

КГБ робило обшук у Лідії Гук. Перештрикали піками город, зірвали підлогу в кімнаті. Кажуть, знайшли самвидавські матеріали. КГБ викликало М.Б., просило аби він допоміг уламати Гук, аби вона зізналася, де і від кого одержала заборонені книжки. Він мав з нею розмову, але вона мовчить.

 

10 травня 1972

Учора на першотравневий парад із 600 працівників заводу прийшло 2. Директорові, мабуть, в обкомі винесли догану, бо, приїхавши звідти, одразу зібрав інженерно-технічних працівників і почав сварити: "Игнорируете советские праздники!.. Вам не нравится советская власть?!.. Ни совести ни стыда!.. Бардак!"

Як тут не згадати: Платоне, ти кричиш, значить ти не маєш рації.

 

11 травня 1972

Із Любомиром, Дариною та їхніми синами їздив дивитися Софіївський парк в Умані. Заходили до Надії Суровцевої, колишнього члена уряду УНР. Живе у помешканні, яке давно вимагає ремонту і рук господаря. У кімнаті на етажерках та у шафах книги польською, французькою, російською, українською та іншими мовами. На стінах картина І.М.Гончара "Гонта перед стратою", портрети Софії Потоцької, Потоцького. На тумбочці гіпсовий бюст Максима Кривоноса, виконаний Петрашевичем. Н.Суровцевій 70 років, вона справжній патріот, мужня людина, не перестає вірити у перемогу національної ідеї, хоча багато років її тримали у сталінських каторжних таборах. Розповідала про історію Софіївського парку не із сучасних книг. Парк залишає велике незабутнє враження. Він один із найкращих пам'яток паркового мистецтва на Україні кінця 18 і 19 ст. Стрімкі схили пагорбів затінені кронами великих дерев, вони мальовничо чергуються зі звивистими струмками річки Кам'янки, береги якої декоровані валунами граніту. Усе це надає парку неповторної краси.

* * *

Змагалися за незалежність мужньо,

Виборювали волю, і любов.

Хоча жилося голодно й сутужно,

Ніхто із них на срібники не йшов.

 

22 травня 1972

Одержав закриту рецензію від Миколи Нагнибіди на мою збірку віршів "Переліски". Він пише, що окремі поезії свідчать про здібність автора, про вміння не тільки писати вірші, але і відчувати поетичне слово, бачити деталі по-своєму. Але частина віршів не має ознак часу, в якому автор живе. Він наводить приклади віршів "Троянда", "Вечір на селі в Криму" та ін. Нагнибіда шкодує, що поет десь забув про високе покликання радянського поета, про яке нагадує постанова ЦК КПРС про критику. Він надіється, що автор напише вірші на теми сьогодення, і тоді можна буде видрукувати книжку поезії".

* * *

Хоч за бортом я нині корабля,

Але прихильні люди і земля.

Живе мій дух - єдина віть зелена -

І не міліє річка Гіппокрена.

 

26 травня 1972

Уже протягом тижня ходжу до технічного інституту на курси з економіки. Лекції пустопорожні, суто радянські. Курсанти на лекціях займаються хто чим - пишуть листи, читають художню літературу, розгадують кросворди. Мене зацікавили написи та малюнки студентів на партах. На моїй парті намальована гола жінка і танк. Гармата танка націлена на жінку. Із ствола гармати вилетіла низка набоїв... і мчить у серце жінки. Під малюнком напис:

 

"Зачем мы в сердце злобу носим?

Чтобы потом в удобный час

Пронзить презренную нам душу

и муками ее оживить.

Ведь злоба - это яд змеинный,

Она разъедает нам сердце.

Кто прочитает эти строки,

оставь здесь мнение свое".

 

Поряд вірша стоять "автографи" та "афоризми": "Дурак!.. Согласен. Лапочка... Кто писал? Даешь еще! Не одну ты пару провел здесь, а нужно в тюрьме. Хлюст!.. Гапка. Идиот! Хи-хи-хи!".. і тому подібне. Мов на особливій фотоплівці студенти залишили свої негативи.

На вокзалі сьогодні подія. Касирам залізниць заборонили продавати євреям квитки на потяг до Москви. Розповідала Лоєвська знайомий касир), що було неприємно питати: "Ви єврей?".

200 євреїв зібралися на привокзальній площі, виник стихійний мітинг. Приїхав майор-кагебіст і сказав: "От вас, евреев, всего можна ожидать, и поэтому соответствующие органы приняли решение об ограничении въезда евреев в Москву на время пребывания там Никсона".

 

12 червня 1972

Приїхала мама. Привезла загорянівські новини. Діда Євгена і бабу Мотрю паралізувало. Кажуть, що їм підсипала якусь отруту сусідка, бо вони дуже надокучали галасом. Отруїлося блекотою троє дітей. Оскільки в селі немає ні лікаря, ні фельдшера, їх везли за 40 кілометрів у білозерську лікарню. У дорозі двоє дітей померло. Від великої спеки і бездощів'я горить суданка, пасти корів ніде. "А наш город ловкий, батько поливає".

1973. с.Загорянівка

1973 р. с. Загорянівка. Саманова хата, в якій з дитинства мешкав М.Василенко.

 

Ходив у тресті до Готліба. Він сидить у кабінеті начальника кадрів Свєтлова. При мені до нього звернувся молодий чоловік із супутницею. Вони приїхали з Росії. Чоловік недавно вийшов із в'язниці, супутниця вагітна, живуть разом, але не одружені. Свєтлов почав обдзвонювати радгоспи, але ті не хотіли приймати на роботу заїзджих та ще й зеків. Свєтлов кинув телефонну рурку, спересердя сказав: "Не люблю этих толстолобых хохлов!.. Я ему по-русски, а он мне "не візьму, не треба!". Ненавижу хохляцкий язик. Давно пора говорить всем по-русски. Это все наш либерализм...". Він схопив аркуш паперу й щось швидко написав, подав чоловікові. "Езжайте с этой бумажкой в совхоз "Красный маяк" и пусть директор попробует вас не устроить!.."

Свєтлов, кажуть, колишній працівник МГБ. Йому тепер під 70 років, але він не хоче залишати посаду "кадровика". Років 10 тому приїхав із Росії, перетягнув до Херсона усю свою (близьку й далеку) рідню, улаштував їх на роботу, забезпечив комунальним житлом, - у верхах має "волохату руку".

"Діла добрих оновляться, діла злих загинуть" Тарас Шевченко.

 

13-20 червня 1972

Київ. Маю відрядження на семінар "Впровадження титанових сплавів у виробництво". Поселився в готелі "Золотий колос". Ліна також у Києві на семінарі з економіки. Поскільки вона навчається до 22 години, то я сам ходив до оперного театру слухати чарівну оперу "Абесалом і Етері" З.Паліашвілі. Гарна, прекрасна опера, відзначається глибиною ідейного задуму та єдністю національного стилю. Паліашвілі зумів проникнути в природу народної пісні, побачити й показати справжню співучу душу свого народу. Роль Абесалома виконував з.а. Я.Головчук, а Етері - Г.Ципола. У театрі глядачі говорили російською, польською, англійською, болгарською та іншими мовами і тільки не українською. Мене посіли чорти, і я собі сказав: говоритиму тільки українською. Скоро сталася морока. Я стояв у черзі до буфету. Продавець працювала швидко, увічливо обслуговувала покупців. Іноземців розуміла за жестами, мімікою і так званими "інтернаціональними словами": "бон-бонс", "ферштейн", "окей" та ін. Підійшла моя черга. Я сказав: "Будь ласка, дайте пляшку газованої води". Продавець вирячила на мене очі. Вона мене не розуміла.

На мить задумалась. Потім подала пляшку води й сказала: "Когда вы научитесь нормально по-русски говорить?" Присутні засміялися.

Наступного дня їздив до Григорія Кочура. Григорій Порфирович у пригніченому стані. Всі його київські друзі арештовані, а за ним посилили негласний нагляд, пошту із-за кордону не видають, його статті, переклади не друкують, підсилають провокаторів, підслуховують "жучками"... Його теща вже довгий час хворіє, живе в нього. Сам недужий, має високу температуру, але тримається мужньо, має незламну віру в перемогу справедливості і розуму.

Григорій Кочур - людина прогресивних поглядів, високої ерудиції, має широкий діапазон мислення, переконану національну свідомість. Таких, як він, можна на пальцях однієї руки перелічити. Але український геній вічний, його не вбити, не приспати, не сплюндрувати ворожим силам.

Своїм фотоапаратом "федом" я сфотографував його в кабінеті біля вікна.

Перед тим, як іти до Паламарчука, Григорій Порфирович сказав:

- Зачекайте, я йому зателефоную. Він зараз уникає відвідувачів, від них ховається на горищі. Отож "у поте своего лица" Дмитро творить на сьомому небі.

Г.П. провів мене до перехресття вулиць. Там до нас підійшов жвавий середнього віку чоловік і, привітавшись із Г.П. та пропаливши мене довгим допитливим поглядом, пішов далі. Кочур сказав: "Цього, кажуть, поставили негласним до Бажана".

Дмитро Паламарчук зустрів мене прихильно, читав нові свої переклади з англійської та французької, а також недавно написані сонети. Познайомив мене з передмовою, яку написав для "Антології білоруської поезії". Зайшла мова про Григорія Порфировича. Із якимсь підкресленим акцентом він мовив:

- Я говорив йому, щоб гнав від себе оту зелену братію... Іван С. зловить будь-якого канадця в Києві або якогось туриста - й одразу веде до Кочура. А Григорій Порфирович людина добра, лірична, приймає та ще й частує. Навіщо? Йому треба переглянути свою позицію, бо залишиться без шматка хліба. Між вовків треба вити по-вовчому.

Д.Паламарчук і М.Василенко. Ірпінь, 1973

Дмитро Паламарчук і Микола Василенко. м. Ірпінь, 1973 р.

 

Читати далі >>6 >>7 >>8 >>9 >>10 >>11 >>12 >>13 >>14 >>15 >>16 >>17 >>18 >>19 >>20 >>21 >>22 >>23 >>24 >>25 >>26 >>27 >>28 >>29