1 9 7 6

 

1 січня 1976

Чергував по заводу. Завод працює. Необхідність сьогодні працювати викликана довгими простоями вагонів при завантаженні й великими штрафами за простої. Вантажники скаржаться на погані умови праці й низьку платню. Їхня кімната побуту в антисанітарії, - підлога засмічена, стільці поламані, столи порізані ножами, стеля закіптявлена димом, на столах залишки їжі, під столами порожні пляшки і старе взуття тощо. На давно не фарбованій стіні гасло: "Набирайся силы от земли-матери, а ума - у коммунистической партии!". Вантажники працювали мляво, неохоче. Запитав бригадира, чому повільно завантажують вагони? "А що я можу зробити? Сьогодні свято і вантажники всі під "мухою".

Це не люди, а звірі".

 

Новий 1976 рік. Що нового принесе? Скільки доброго і скільки поганого? Хочеться думати, що більше буде доброго і щасливого.

Душа живе надією, тому й безсмертна, тому й налаштована на все прекрасне, розумне і світле.

 

* * *

 

В долині біля річки,

По пояс у снігах,

Стоять гуртом смерічки

У білих кожушках.

 

Де сплять в снігах джерела

Й засипані мости,

Збираються у села

Колядувати йти.

 

Поет найбільший "індивідуаліст". Він усе життя працює тільки з однією людиною: із самим собою.

 

7 січня 1976

Апологети "міцного кулака" поширюють промову Черчіля, яку він ніби виголосив 23 грудня 1959 року з приводу 60-ти річчя від дня народження Сталіна.

Черчіль мовби сказав таке: "Сталін свої статті і доповіді писав сам і в його творах завжди звучала надзвичайна сила. Ця сила була настільки великою у Сталіна, що він здавався неповторним між керівників держав усіх часів і народів. На нас він справляв величезне враження. Коли він входив до зали Ялтинської конференції, всі ми, мовби за командою, вставали і витягували руки по швах... Він створив і підкорив собі здоровенну імперію. Це був чоловік, який свого ворога знищував руками своїх ворогів, змушував навіть нас, яких називав імперіалістами, воювати проти імперіалістів..."

 

А ось витяг із дійсної доповіді Сталіна у березні 1939 року на ХVШ зї'зді ВКП (б): "В 1937 году были приговорены к расстрелу Тухачевский, Якир, Уборевич и другие изверги. После этого состоялись выборы в Верховный Совет СССР. Выборы дали советской власти 98,6 процента всех учасников голосования. В начале 1938 года были приговорены к расстрелу Розенгольц, Рыков, Бухарин и другие изверги. После этого состоялись выборы в Верховные Советы союзных республик. Выборы дали советской власти 99,4 процента всех учасников голосования.

Спрашивается, где же тут признаки "разложения" и почему это "разложение" не сказалось на результатах выборов?"

Цинізм Сталіна не мав меж. Він жахатиме ще не одне покоління своєю безсоромністю й жорстокістю, нищитиме людей і завтра.

 

Документальний фільм "Чи легко бути молодим?" одержав головний приз на фестивалі у Тбілісі. Преса хвалить його творців. Одначе письменники В.Распутін і Ю.Бондарєв мають іншу думку. У "Правді" вони пишуть: "Загравання з молоддю, звернення до її "особливих" інтересів не нові. Але слід сказати, що це загравання, як правило, обертається проти молоді. Фільм "Чи легко бути молодим?" дає наочне тому свідчення. З нерозумінням і болем нам доводилося дивитися на деяких наших туристів, у тому числі й молодих, які зневаживши Акрополь, єгипетські піраміди, шедеври Лувру, гасають по заморських містах у пошуках ганчірок..." Письменники ставлять питання, але не відповідають на них. Композитор А.Лобзов пише: "Естрадний рок став справжнім бичем і отрутою нашого життя. Поп-музика з її дурманно-одноманітною ритмічною пульсацією, утробними зойками, безглуздими текстами, позбавленими поезії, а часом і здорового глузду, по суті вибиває з культури у бездуховність все нові й нові потоки підростаючої молоді". Композитор має рацію, якщо дивитися на музику очима консерватора і аналізувати її лабораторними засобами. Але ж людська душа - духовний атрибут, таємниця, і ми лише намагаємося розгадати її. Поп-музика тут ні до чого. Здатність рухатися нам дає Бог, а дорогу вибираємо самі.

 

13 січня 1976

На винзаводі лекція на міжнародні теми. Лектор із Києва. Він твердим лекторським голосом сказав: "У Радянському Союзі є гарантована конституцією свобода, нема свободи боротьби проти комунізму. Ми говоримо і пишемо, друкуємо і співаємо за вказівкою нашого серця, а наше серце належить партії... Зближення народів це неминучий історичний процес... Російська мова - це інтернаціональна мова. Її мусимо вивчати і знати. Але є зухвалі випадки, коли націоналісти гальмують впровадження її в широкі маси. Це порушення ленінської політики. Існують прояви націоналізму збоку кримських татар. Недавно вони мітингували на залізничному вокзалі. Наші славні органи їх швидко поставили на своє місце, нагадали про чинні закони дисципліни і порядку. За останні роки у наших людей простежується культ речей - від автомашини до килиму і дачі. З точки зору комуністичної ідеології це злочин, він нав'язує буржуазну ідею егоїзму й індивідуалізму... Статистика говорить, що у нашому Союзі різко зросло число віруючих. Це недогляд наших виховних інститутів. На цю тему уже є спеціальна постанова Центрального комітету партії про поліпшення виховання молоді в антирелігійному дусі. Відхід від атеїзму породжує у молодих людей містицизм і появу так званих хіппі. Молодь перестає вірити у світлі ідеали комунізму, не тримається берега старшого покоління. Звідси іде пиятика і самогоноваріння. Раніше лише у селах, а тепер і в містах самогон варять бочками…".

 

23 січня 1976

Валентин Шешурин у рибінспекції дістав путівку на ловлю вудками риби у Софіївському лимані. Їздили автомашиною "Жигулі" втрьох - я, Валентин Ш. і інж. - електрик Микола Б. День був сонячний, тихий. Лиман спав під кригою здоровим міцним сном. І снилася йому молода вродлива весна і багате на сонце літо. А зараз пишається кригою, по якій ковзаються діти і сидять над ополонками рибалки. Навколо таємничий зимовий пейзаж білого лиману. Повітря, настояне на колишніх снігопадах і морозах, пахне якимсь особливим тонким запахом, воно бринить. Чути гуркіт криголама, який торує морську дорогу для кораблів, що вервечкою пливуть за ним.

Ось із села прийшов столітній дід, щоб наловити риби на юшку. Він у старому на ваті одязі, у старій солдатській шапці-вуханці і в гумових чоботях. Він тягне дитячі саночки, на яких невеликий кошик із підкормкою для риби, металевий лом, щоб робити ополонки в кризі, і термос із чаєм. Морозу немає, починається відлига. Дідусь комусь тепло посміхається: може, рибалкам, яких бачить, а може, чарівному лиманові і сонцю, за якими стужився, але отої усмішки вистачає на всіх. Ваша душа набирає світлої висоти і ви також посміхаєтесь. Ви ще не знаєте, що з вами сталося, але вже відчуваєте у собі приємне душевне світло.

Риба на наші гачки не йшла. Утрьох зловили не більше кілограма, але втіху від ловлі риби одержали велику, гарно відпочили. Підвечір пішов дощ і ми поспішили виїхати на асфальтовану дорогу, але не встигли.

Недоїхавши метрів триста до шосейної, машина забуксувала на грунтовій розкислій дорозі.

Пізній вечір. Окраїна села Софіївки. Довкола ні машин, ні людей, щоб хтось допоміг у негаданій біді. Далеко в селі загавкала собака. До крайньої хати підїхав самоскид. Микола Б. пішов туди. За півгодини приводить гурт людей, які буквально на руках винесли машину з багна, і ми вже без пригод доїхали додому. У дорозі М.Б. розповів: коли він прийшов на подвір'я садиби, де стояв самоскид, то побачив, що у хаті люди сидять за святковим столом - справляють якесь родинне свято. Водієві самоскида, який допивав чарку, представився працівником ДАІ і сказав, що в автомашині, яка загрузла на околиці села, сидить начальник ДАІ Скачков, і він просить допомогти йому вибратися на асфальт. Поскільки водій був п'яний і не міг керувати автомашиною, то гості зголосилися гуртом іти й допомогти начальникові ДАІ. Що й зробили.

Бог не без милості, козак не без долі.

 

6-14 лютого 1976

Мав службове відрядження у Москву. Супроводжував рефрижератор "Аlka", завантажений вином, за яке у Москві від "закритої організації" повинен одержати дефіцитні канцелярські товари для винрадгоспів (папір для письма, друкарські машинки "Москва", "Україна", "Бистрина" тощо). Коли виїхав із Херсона, морозу не було. Він дав знати про себе у північних областях України. Оскільки я на ногах мав літні взувачки, а кабіна авто не опалювалася, то ноги померзли, мене почало морозити. Із Харкова у Москву їхав поїздом, доручивши вантаж водіям, яких я добре знав як порядних людей. Квитків у касі на Москву не було. Довелося касирші показати пляшку вина. Квиток знайшовся. До відходу потяга мав вільних сім годин. Я встиг сходити до театру й подивитися "Сотворіння світу", від якого одержав велике естетичне й моральне задоволення. Блискуча постановка, оригінальна затушована сатира на партійних чиновників. У символах та художніх образах легко вгадуються "земні боги". Позивні Москви, коли "бог" вирішив зійти на землю й подивитися на результ своєї праці, вказували адресу Кремля.

Прибувши вранці до Москви, одразу пішов шукати для себе і водіїв місця в готелях. Але вільних місць не було. Лише по обіді за дві пляшки марочного вина одержав місце в готелі "Ярославська", а пізніше за нову дотацію вином і місця для водіїв.

Водії розповіли, що як тільки виїхали за межу України, то не мали відбою від російських інспекторів ДАІ, - на кожному посту вимагали "два пузирька" (дві пляшки вина), коли відмовлялися давати, вони телефонували до наступного поста ДАІ і там уже вимагали вдвічі більше. Воістину широка російська натура, "душа нараспашку".

Чоловіка, якому я повинен був здати вино, у Москві не було. Буде наступного дня. Отже, вільного часу мав багато, і я поїхав до магазину "Жигулі" з наміром придбати дефіцитні свічки для автомашини. Свічки продавали, але черга була величезна. Комплект свічок у магазині коштує 6 руб., а на вулиці біля магазину - 15.

У кінотеатрі "Россия" дивився "Дерсу Узала". Фільм не сподобався.

Дуже прозаїчний і вилизаний. У палаці Радянської Армії дивився виставу "Раскинулось море широко..." Радянський шаблон. Даремно втратив час. Наступного дня провідав двоюрідного брата Віктора.. Він майор, працює в закритому інституті нервопсихології. Зайшла мова про дисидентів. Він сказав, що шизофренію інакшемислячих визначають за тестами, але швидко похопився, стишив голос (стіни мають вуха). Із ним ходив у ліс на лижах. Ходили довкіл дачі Папаніна. Дача займає площу 11 гектар лісу, огорожена високим дерев'яним парканом.

Закрите суспільство - деморалізоване страхом суспільство. Воно народжує страхопудів.

 

11 березня 1976

З нагоди 32 річниці звільнення Херсона від окупації фашистів, райком зобов'язав дирекцію заводу надіслати на парад, що буде завтра, 100 осіб.

 

На заводі офіцер-відставник читав лекцію на тему Вітчизняної війни.

Він із особливою насолодою розповідав як вони на фронті вбивали німців, "выжигали фашизм". "Как-то впоймали фашиста. Я приказал солдатам раздеть его до в чем мать родила. Фриц был грузный, и вот, представьте, эта глыба бежит нагишем по заснеженному полю, а мы стреляем в его спину. Так мстили своим врагам и будем мстить, если понадобится!".

Пізніше на трибуну вийшла робітниця цеху, колишня партизанка Марія. Вона партизанила в білоруських лісах і з насолодою до найменшої дрібнички розповідала як вішала старосту якогось села та особисто розстрілювала в потилицю поліцаїв.

Не вірилося, що на трибуні нормальні люди.

 

19-20 березня 1976

Із Ліною їздив у м. Феодосію до Валентина. Він служить на флоті.

Познайомив нас із дівчиною, з якою хоче одружитися. На цю тему говорили з його командиром. Командир привітний, справив гарне враження. Він не радить Валентинові одружуватися. Розповів казочку.

"Люди говорят: в двадцать лет ума нет и не будет, в тридцать лет жены нет и не будет, но морячок опроверг это утверждение: в двадцать лет у него появилась жена, а в тридцать и ум".

 

22 березня 1976

Наказано вдатися до тотальної економії електроенергії. На заводі темно, - повідключали допоміжне енергетичне устаткування. Для населення відключають електроенергію з 21 години до 6 ранку. На вулицях міста темрява.

Вантажник Суслов повернувся із Сибіру, їздив до своїх родичів. Розповідав: "Иду лесом, где ходил в детстве. Вижу - медведь! Сука, взял мой след, идет на меня. Я - на дерево. Он, сука, тоже на дерево Ну, думаю, падло, сожрет и спасибо не скажет. Что делать? Лезу на последнюю ветку. Дальше некуда. А медведь, падло, уже меня нюхает... Понюхал, узнал, что я русский сибиряк, и не стал жрать. Пять лет не был на родине, а он, сука, узнал! Что-то русский дух!".

 

На заводі виступав делегат ХХУ з'їзду КПРС Лазник. Він сказав, що на з'їзд від комуністів Херсонської області було делеговано 18 осіб, у тому числі 5 жінок, до речі, усі Марії.

На з'їзді одностайно і з великою радістю ухвалили "грандиозый план строительства коммунизма на 10-ю пятилетку... Самое яркое впечатление после речи тов. Брежнева осталось от выступления тов. Кастро. Он сказал, что Китай с Америкой уже спят в одной кровати... А причиною установления диктатуры Пиночета в Чили была мягкотелость коммунистов. Они не уничтожали своих врагов, жалели. Отсюда и поражение. Это наука для наших социалистических стран, которые продолжают играться в либерализм...".

Історична довідка

Наполеон народився 1760 року.

Гітлер - 1889.

Різниця - 129 років.

 

Наполеон прийшов до влади 1804 року.

Гітлер - 1933

Різниця - 129 років

Наполеон переможцем зайшов у Відень 1809 року.

Гітлер - 1938.

Різниця - 129 років.

 

Наполеон напав на Росію 1812 року (12 червня).

Гітлер - 1941 (22 червня).

Різниця - 129 років.

 

Наполеон програв війну 1816 року.

Гітлер - 1945.

Різниця - 129 років.

 

Обоє прийшли до влади, коли їм було по 44 роки.

Обоє напали на Росію, коли їм було по 52 роки.

Обоє програли війну, коли їм було по 56 років.

 

Лінкольн став президентом США в 1860 році.

Кенеді - 1960.

Різниця - 100 років.

 

Обоє в присутності дружин убиті в п'ятницю

Наступник Лінкольна Джонсон народився 1860 року.

Наступник Кенеді також Джонсон - 1960.

Різниця - 100 років.

 

Убивця Лінкольна - Уйхо народився 1829 року.

Убивця Кенеді - Освальд народився 1929.

Різниця 100 років.

14 квітня 1976

У батькових паперах знайшов "відповідь" Президії ВР СРСР на його прохання помилувати мене. Батько пише, що він, Василенко Олександр Хомич, 1894 року народження, учасник бойових дій, має нагороди, інвалід другої групи; дружина Василенко Наталя Іванівна 1899 року народження, непрацездатна, сім'я складається з їх двох (менший син Леонід загинув на Білоруському фіронті) просить помилувати сина Миколу, засудженого в 1947 році на 10 років ув'язнення. Канцелярія ВР СРСР відповіла: "Сообщаем, что Ваше ходатайство о помиловании Василенко Н.А. оставлено без удовлетворения. Документы на 3 л. возвращаем. Начальник Канцелярии И.Бабухин". Цікаво, що відповідь батько одержав, коли я вже був на волі.

Батьки М.Василенка. 1973 р.

 

Майнер П. за "наказом партії" брав участь у бригаді старих комуністів, які руйнували дачі на лівому березі Дніпра. Емоційно розповідав, що якась людина, ховаючись від них, фотографувала зруйновані ними дачі. Хтось сказав, що то американський шпигун, він готує матеріал для радіо "Свобода". Вони ганялися у плавнях за "шпигуном", але не зловили, він зник, як у воду впав.

 

Зі Львова приїхав давній мій приятель, начальник торгу Михайло Блащак. По дорозі на Херсон він наїхав на якусь залізяку й скалічив своє авто. За ремонт на херсонському СТО взяли 200 руб. і 100 руб. дав хабаря начальникові цеху за термінову роботу.

 

"Наддніпрянська правда" інформувала про судовий процес, що тривав понад три тижні по справі вбивства О.Саніна. Звинуватили злочинців у "буржуазному розтлінні", але не сказали про те, що "буржуазні розтлінці" це члени комуністичної партії. Андрій Григор'єв - комсорг ХЦЗ, Юлія Татарова - працівник слідчих органів МВД, а Ганна Саніна і Павло Кузін комуністи з великим стажем. Батько П.Кузіна, коли довідався, що його син убив Саніна (чоловіка Ганни Саніної), викинувся із п'ятого поверху будинку.

 

20 травня 1976

О 18 годині до мене додому приїжджали мікроавтобусом два міліціонери і дві особи у цивільному. Міліціонери, показавши свої посвідки, сказали, що хочуть подивитися, де я зберігаю свою рушницю. Коли показав рушницю і документи про її реєстрацію, вони сказали, що порушень немає, але їм наказано відібрати в мене рушницю. Отак без пояснення і причини мене міліція позбавила мисливської зброї. За що? Де зарита собака? Піклування КГБ? "Ничто не забыто, никто не забыт?". Чи нові на мене доноси сексотів? Тепер їх розвелося багато, як вуличних собак.

Зателефонував Шешурину. Він дивується: нічого не знає і нічого не чув.

 

25 травня 1976

Сьогодні міліція повернула мені рушницю. Вибачилися за помилку. Сказали, що була на мене анонімка і вони зобов'язані були перевірити.

 

На завод приїхали туристи з Англії - 20 осіб. Один із них пристойно говорить по-українськи. Адміністрація увесь день була із туристами, запобігала перед ними, показувала лінії розливу вина і цех зберігання виноматеріалів. Дегустували вино, співали... На прощання кожному туристові подарували по дві пляшки марочного вина.

 

16 червня 1976

У зв'язку з поганим господарюванням твариництво на селі залишилося без кормів. Обком КПУ зобов'язав виробництва заготовляти "зелену масу", косити очерет. Винзавод повинен скосити в плавнях і здати приймальним пунктам 100 тонн зеленої маси. Кожному херсонцю, хто має власного човна - 500 кг., а хто має власну автомашину - 300 кг. На причалі №10 оголошення: "Човнарям, які не здадуть належну кількість зеленої маси, виїзд на Дніпро буде заборонено!" Хтось олівцем на аркуші оголошення дописав: "Громадяни, бережіть партійну флору, не будьте безпартійною фауною!".

 

На причалі "глухонімий" продавав портрети Сталіна.

1 липня 1976

На завод приїхала група туристів із Фінляндії - 18 осіб. Їм показали тільки один цех, який напередодні причепурили. Решту часу (годин 5) "дегустували" вино.

 

Сьогодні на просапці буряків у радгоспі "Рассвет" працювало 7 робітниць. Вони охоче туди їдуть. На полі працюють протягом 6 годин. Після роботи прихоплюють "шабашку": цибулю, помидори та іншу огородину з радгоспівських плантацій. Зарплату одержують на заводі як за виконання заводських завдань.

"Звинувачуй себе, а не сонце за те, що твій сад не зацвів" - кажуть мудрі люди, і кажуть правильно, якщо мати на увазі наше господарювання.

 

"Ніщо на землі не дається даремно: треба страждати, приборкувати себе, помирати". Лютер.

 

2 липня 1976

З Ліною їздив на дачу до дядька Михайла. Знервована прийшла тітка Лідія, вона брала участь у зборах дачників, агітувала їх косити очерет для радгоспівських корів, говорила: "Нет, вы только подумайте!.. Все дачники коммунисты, даже имеются старые большевики, а рассуждают, как неповцы! Государство нуждается в срочной помощи, а они увиливают. Нет кормов, скот гибнет, а они ищут стрелочника, хотя всем известно, что виновата природа - не было дождей. Из 50 человек дачников один только мой Миша и косит". - "Не косит, а косил. После такого ужаса, как я увидел, сколько сгноили зеленой массы, больше не поеду" - сказав дядько Михайло.

Причина в тому, що пункти по заготівлі зеленої маси заснували на правому березі Дніпра, а своєчасного вивозу не забезпечили. Пішли дощі - і сотні тон зеленої маси згнили на очах отих, хто намагався допомогти державі своєю неоплатною працею.

"Хто падає, штовхни його, нехай швидше падає, і допоможи тому, хто піднімається". - Ніцше.

"Поможи тому, хто піднімається, і не дай впасти тому, хто падає". Христос.

 

8 липня 1976

Брав участь у нараді обласного профспілкового активу. Порушувалося питання про якість музичних творів. Хто за якість повинен відповідати? Чому юнацтво ганяється за платівками, на яких зафіксовано ритми заморських джазів? У місті діє художня рада та спеціальна комісія по оркестрах при управлінні культури. Вживаються жорсткі санкції до музколективів, які порушують дозволений цензурою репертуар. Наприклад, вокально-інструментальний ансамбль (керівник Микола Лебідь) за "непослушание" розформовано. Комісіям підпорядковані міські оркестри. Як правило, із програм вилучають твори іноземних композиторів, особливо таких, як Рапполь, Адамо, Фогерт та інші, "бо музична культура такаж невід'ємна частка панівної ідеології, як і література". А що ж пропанують любителям музики? Виключно російські пісні, які вже стали набридливими штампами. Зрештою, може, "оглушливі ритми" є народженням нового музичного світу, і молодь уже підсвідомо його "чує". Закон еволюції - це також боротьба. Він стосується і музики. Музика, як і поезія, вимагає нового бачення світу, нових іпостасей.

Найнебезпечніше їсти себе із середини.

 

13 липня 1976

Директор попросив мене супроводити його друзів із аеродрому. Вони прилетіли з Мінська. Він і вона. Він начальник відділу держплану БРСР, а вона - секретар-машиністка. Вони делеговані на якусь конференцію у Ялту. Поскільки конференція запланована на наступний тиждень, то хочуть відпочити на дачі у херсонського друга. Йому років 45, а їй не більше 20.

 

17 липня 1976

Почав упорядковувати свій архів колишніх віршів. Ліна сварить, каже, що знову почав робити дурницю, бо моя поезія нікому не потрібна, не друкували і не друкуватимуть. Сам знаю, двері мені зачинено і ключ заховано, але тліє ще надія, що і на нашій вулиці колись засвітить сонце. Мої вірші - моя доля. У них немає підлабузництва, вони з глибини серця, як джерельна вода з колодязя. Усе добре і погане - моє. Іншого нема і не буде. Мій час - це я сам.

 

Ми (я, Любомир і Дарка із синами) вирішили поїхати на Соловки і вклонитися слідам великих українців П.Калнишевського, М.Зерова, Л.Курбаса, В.Підмогильного, О.Слісаренка, П.Филиповича, Є.Плужника та багатьох інших патріотів нації. Сьогодні у касі попереднього продажу купив квитки на потяг до Москви на 28 липня.

 

Нашим людям щодня і щоночі втовкмачують у голови, що "імперіалізм", "мілітаризм", "расизм" існують десь там, за межами СРСР, а в нас такого немає і бути не може, бо ми маємо найдемократичнішу конституцію. Як тоді назвати інтенсивне духовне пограбування націй, зазіхання Кремля на чужі землі, розпалювання спонтанних війн на планеті, поневолення чехів, угорців, поляків, румунів, нагромадження зайвої для мирного часу убивчої зброї? Це все і є імперіалізм, расизм, мілітаризм, колоніалізм.

 

Мав відрядження у радгосп Цюрупинського району. Там радгоспівцям примусово дають місячних поросят, змушують їх вигодовувати і здавати державі м'ясо з половини. Кормів не дають і не продають. Селяни виганяють поросят із двору, вони никають по вулицях і нестерпно верещать, голодні й худі.

 

28 липня 1976

Ми у Москві. Дощ. До нашого товариства приєднався гурт друзів зі Львова: Оксана Капко, Степанія Геча, Наталія Лісович і Оленка. Сьогодні їдемо потягом "Москва-Мурманськ". Вагон плацкартний, ущерть переповнений, брудний. Але настрій гарний, аджеж їдемо на Соловки!

 

30 липня 1976

м. Петрозаводськ, Кондопога, Медвежегорськ - Карелія. Густий барвистий праліс, карельська береза, безліч смарагдових озер... і Біломорсько - Балтійський канал, збудований у 1933 році в'язнями СРСР - білими рабами ХХ ст. Кажуть, вода в каналі і досі солона від сліз, поту і людської крові. Кажуть, озера - це очі країни. Справді, коли дивишся на них з вікна вагона мимоволі приходить на пам'ять історія агресивної Російської імперії і трагічна доля карелів.

 

31 липня 1976

Станція Кем. Стародавнє поселення карелів. Містечко тихе, принишкле, залякане. Збуджує уяву колишня Кемівська пристань. Із ХVІ ст. й до 1953 року за царів і вождів білих і червоних тут вантажили кораблі в'язнями і відвозили на Соловецький архіпелаг - у земне пекло. Коли добре прислухатися, то і зараз почуєш тупіт незліченних ніг знедолених людей, приречених імперським звірячим свавіллям на смерть. Тут чорнотроп і моїх земляків. Їхні сліди вкарбувалися в кожен камінець, у кожну грудочку землі, і їх уже не змити дощам, і не зруйнувати ніяким лжеісторикам. Прийде ще день, коли на цій пристані стоятиме величний пам'ятник отим першим, які йшли до свободи, але потрапили у смерть.

* * *

На пристані стою. Надворі смеркло

І в тихім парку причаївся птах.

Отут стояла чорна брама в пекло,

Яке було на голих островах...

. . . . . . . . . . . . .

Микола Василенко з друзями на Соловецькому острові. Серпень 1976 р.