Навіщо хрестили Київську Русь? Питання не риторичне. Тепер багато, як віруючих так і невіруючих, погоджуються з тим твердженням, що релігія є поборником високих моральних і духовних цінностей, отже, необхідне. За чотири роки (1988) - тисячоліття хрещення Київської Русі (України). Що за диво християнство? Його четвертували, кидали на поживу левам, морили голодом, холодом, клеймували, руйнували, доводили до мученицької смерті, а воно живе і не маліє.
Їздив у місто. У касі комунальних послуг оплатив квитанцію за прокат телевізора. Черга до каси була велика. До приміщення зайшов огрядний "мужик" і, не займаючи черги, протиснувся до каси. Старенька жінка сказала: "Гражданин, вам очередь не существует?" "У меня своя очередь, - відповів "мужик", і показав пальцем на вивіску "Ветерани війни обслуговуються поза чергою...". Жінка не угавала: "Совесть нужно иметь!". - "Когда ты пряталась в кустах, я ротою командовал. Ясно?". - "Я не пряталась..." - "Если не пряталась, почему стоишь в очереди?" - "Совесть имею. Потому и стою". - "Ну и стой со своей совестю, а я придерживаюсь не совести, а закону. Ясно?".
15 листопада 1984
Переглянув колишні свої поезії. Галамагання. Жодного живого слова. Правильно пише Дм.Паламарчук:
"Хоча б тобі остався день до смерті,
то й тим не виправдать хапливих строф.
Що більш зусиль на доку і на рейді,
тим менше в океані катастроф".
Читав поезію Григора Бородуліна. Є гарні вірші. Поет патріот Білорусії.
"Коли мова моя
увільється в загальний людський океан...
буде мені серце гріти
кожним збереженим словом,
споконвічна, як жито,
моя білоруська мова!". Переклад І.Драча.
Нарешті згадали перекладача-трудоволика, письменника Діодора Бобиря, - видали книжку його творів та спогадів про нього "Люблю і вірю". У передмові П.Загребельний пише: "Видавці просто забували про майстра. Настирливі ремісники завжди крутяться під ногами, домагаються не так роботи, як заробітку, а майстри далеко, вони скромні і горді, про них згадують не завжди, іноді й геть забувають, хоч забувати майстрів - злочин державний і людський". Справедливі слова. Хтось казав: перекладач у прозі - раб, перекладач у поезії - суперник. Ці слова якнайкраще характеризують Діодора Бобиря.
20 листопада 1984
Мудрі люди кажуть: говори - і я тебе побачу. Це можна віднести і до тих, хто пише: пиши - і я тебе побачу.
Сьогодні читав "Киевскую старину", том 38, 1892 р. Там на сторінці 233 Новоросійський губернатор Чертков писав кошу Запорозької Січі:
"Близ Александровской и Никитской, на пространстве 30 верств, между реками Кучугумом и Конскою, по направлению к Великим пескам, найдены солдатами скрытые в земле жженый кирпич, известь и тесаный камень и в одном кургане найдены мрамором выложенные покои, оставленные там прежде бывшими древними народами; то дабы скорее окончить постройку днепровских крепостей, прошу не только не воспрещать выбирать найденные уже материалы, столь драгоценные в этих местах, но еще поощрять отыскание других таких ям, за что предлагаю в награду по 5 рублей за кирпичный и по 10 рублей известковый запас". "Все русскому мечу подвластно" - писав О.Пушкін.
Страшно читати таке. Маленький запис, а як багато говорить про тупих російських губернаторів, нищителів культури, агресивних завойовників, напханих бредовою імперською ідеєю. Таке історія не прощає. "Россия - государство не торговое и не земледельческое, а военное, и призвание его быть грозою света".
Цар Микола Перший.
* * *
Москалики, безтямні душі,
тремтіть!
Небесний Суд на вас гряде!
Самих себе утопите в калюжі
отої крові, що з людей ллєте.
23 листопада 1984
Іноземці, які приїжджають до Києва, і чують тільки російську мову, кажуть, що українці не шанують себе. Це правда. Не можна шанувати народ, який сам себе не шанує. Народ, який губить свою мову й історичну пам'ять, одночасно губить і захисний імунітет перед духовною та іншою формою експансії.
Тут варто згадати сатанинське лукавство В.Леніна (том 32, стр. 342): "Проклятый царизм превращал великороссов в палачей украинского народа, всячески вскармливал в нем ненависть к тем, кто запрещал даже украинским детям говорить и учиться на родном языке". Куди поділися оті слова? Про них мовчать, їх мов корова язиком злизала.
27 листопада 1984
Планета Земля, кохаючись із зорями-вертихвістками, прогледіла свій вік. А жити хочеться! Кохати хочеться!.. А платити за легковажність уже не має чим. От і вимагає задля свого продовження енергетику життя від гомо сапієнса.
Анатолій розповідав. Коли його батьки починали сваритися і мати казала: "Я тебе без парашута з п'ятого поверху викину!", батько ішов на берег річки, брав лозину і довго хльоскав нею по воді. До батька підпливали коропи, він їх гладив рукою і вони поволі відпливали.
Тоді батько повертався додому урівноважений і щасливий, казав: "Там коропів, хоч відро підставляй. Таки завтра, мабуть, візьму вудку та половлю їх".
Мати усміхалася: "Знову за рибу гроші! Син уже парубок, а він лозиною золоту рибку шукає".
29 листопада 1984
Приходив Роман, приніс великий стос нових віршів українською мовою. Питаю: російською уже не пишеш? - "Ні. Якщо я не писатиму, ви не писатимете, то хто писатиме?".
У Херсоні появилася книжка якогось Юрія Римаренка "З ким і проти кого?", (Київ, "Дніпро", 1983). У "Наддніпрянській правді" херсонський письменник, рецензуючи книжку, пише: "Твір Юрія Римаренка про буржуазно-націоналістичних відщепенців, котрих передовсім характеризує зрадництво, продажність по відношенню до землі, яка їх породила і на яку їм не буде вороття, поки світу".
Книжка вщерть наповнена лайливими словами, звинуваченням у гріхах українських письменників діаспори: "людиноненависницька сутність на службі контрреволюції у фашистів, а сьогодні - у пентагонівських безумців...". Про визначного українського поета Євгена Маланюка, який мешкає у США, пише, що він славить кодекс націоналіста у віршах, має мораль, яка на службі у Петлюри, а згодом у Гітлера. Про письменника Івана Багряного пише, що він "навіть збив домашню "армію" з кількадесяти колишніх поліцаїв, назвавши їх досить промовисто "Легіон Симона Петлюри"... вони колінкують, як свого часу перед Керенським, нині перед Солженіциним та іже з ним.". Пише, що націоналісти злигалися із сіоністами і "цій ефемерній силі злигання антикомуністичних колон протистоїть наше непереборне "чуття єдиної родини" - воістину нездоланна сила комуністичного поступу". Усе було б правильно, аби дозволили прочитати твори тих письменників, яких обливають брудом, щоб можна було самому зорієнтуватися: хто бреше, а хто каже правду. Адже ж істина пізнається в діалозі і співставленні. Невільно виникає запитання: чому приховують їхні твори? І відповідь: тому, що вони не такі, як про них пишуть горекритики, які тримаються принципу: чим брехні більше, тим швидше повірять.
На щастя, існує народна мудрість: скільки б не ганили великих мислителів, а вони ростуть і ростуть, навіть і в могилі.
2 грудня 1984
Ірано-Іракська війна триває. Мусульмани убивають мусульман. Горять міста і села, гинуть люди. Іракське військове головне командування у пресі повідомляє: "Іракські війська завдали ряд ударів по угрупованню противника, заподіявши йому втрати у живій силі та бойовій техніці. Іракська артилерія піддала обстрілу міста Іраку Мандалі і Зурбатії. Вбито близько 140 чоловік".
Тегеранське радіо повідомляє: "Літаки ВПС Іраку вчинили наліт на місто Нехавенд, вбито понад 270 чоловік, є великі руйнування".
Хто чи що змушує божеволіти народи: вбивати один одного? Де відповідь? Над таким питанням ламали голови не одне покоління людей - і не знаходили.
* * *
З'являються світлі дива -
а жити гірше...
Чотири - це не двічі два,
а значно більше.
4 грудня 1984
У серпні цього року наші газети писали, що американські радіокомпанії зафіксували на плівку текст виступу президента Р.Рейгана, якого він мав намір виголосити перед американським народом: "Мої співвітчизники-американці! Я радий повідомити вас, що щойно підписав законодавчий акт, який назавжди ставить Росію поза законом. Бомбардування починається через п'ять хвилин". Білий дім одразу повідомив, що президент США дозволив собі пожартувати, і тільки. Рейган, виступаючи перед американцями, не говорив такі слова. Здавалося б, можна й забути. Але хвилі від такого "камінця" і досі не згасають. На заводі на кожній лекції з політінформації лектори з острахом цитують "виступ" Рейгана.
У страха великі очі.
Хтось невидимий стоїть поруч і нашіптує, що оте вже близько, воно несе яблуко, яке мушу вкусити - і тоді не буду "лисим", летітиму на власних крилах.
Якщо я не можу зрозуміти помисли України, то як Україна зрозуміє мене?
"Ігнорувати значення національного питання на Україні, чим часто грішать великороси (і мабуть, менш часто, ніж великороси, грішать євреї) - значить робити глибоку і небезпечну помилку". - Ленін, т. 30 ст. 243. Нове фарисейство.
"За кожне слово будете засуджені, за слово і оправдані" - Біблія.
"Коли Ленін помирав,
Сталіну наказував,
щоб нам хліба не давав,
сала не показував"
6 грудня 1984
Протягом місяця демонстрували телекінофільми про війну - як нас убивали, як ми убивали, та як треба убивати. Сьогодні, нарешті, аж від серця відлягло, показали по першій
програмі прекрасний, людяний фільм "Не стріляйте в білих лебедів" за однойменним романом Бориса Васильєва. Фільм - світлий промінчик у темному царстві. Артисти правдиво зіграли ролі росіян із "глубинок". Фільм пройнятий драматизмом, цікаві діалоги з підтекстами, які спонукають до роздумів.
Бачився з Л.Кулішем. Він сказав, що мав зустріч із другим секретарем обкому КПУ Мельніковим, просив його, щоб він прикріпив херсонських письменників до продовольчих обкомівських крамниць, щоб письменники не стояли в чергах і не губили дорогий час, який могли б використати на написання художніх творів. Мельніков відповів, що нічого не станеться з письменником, якщо він і постоїть у черзі за ковбасою.
Увечері на вулиці крадій схопив шапку з голови Григорія - і втік. Шапку три дні тому він купив на ринку за 300 руб. Іноді крадіїв ловлять, але їх не меншає. "Не меншає тому, - говорить Григорій, - що у нас немає едикту китайського імператора Ву Ванга, за яким у 1220 році крадіїв карали на смерть".
8 грудня 1984
Прочитав Валентина Распутіна "Пожар". Назва повісті символічна. На прикладі сучасного села письменник сміливо показав проблеми "сьогодення", низьку духовну культуру пересічних людей, байдужість до спільних моральних і матеріальних цінностей, підлесливість, неробство, космополітичну згубність. На жаль, не дав відповіді: хто виний у появі низької культури росіян?
По телевізії передавали двосерійний телефільм за романом Клауса Манна "Мефістофель". (Мефістофель - уособлення зла, нечистої сили). Фільм повчальний і глибокозмістовний, непересічна гра артистів. Він розповідає не тільки про жахливе минуле, але й про сучасне, яке, як дві краплі води, схоже до минулого. Метафора "Мефістофеля" - люди, будьте уважні й розумні, не допускайте повторень помилок історії.
Наші члени СПУ за своїми вдачами, політичними і національними поглядами дуже різні і сплутати їх неможливо. Кожен має своє зовнішнє і внутрішнє обличчя, але їхня творчість, за винятком одинаків, позбавлена самобутності. Вони більше прагнуть легких гонорарів, ніж високої моралі. Забули, що людина, чим багатша внутрішньо, тим менше потребує зовнішнього.
10 грудня 1984
Був у МІСі, директор Анатолій Локтіонов сказав, що недавно дивився кінофільм "Битва за Москву" і просльозився: "Кінотеатр - порожній, десяток хлопчаків і - все. Коли наша армія зазнавала неуспіху, вони голосно сміялися. Подумати тільки, до чого ми прийшли!"
Анатолія Семеновича можна зрозуміти, він віддано воював, бачив фронтове жахіття і йому не може не боліти зневажливе ставлення молоді до минулого.
Вечором був у клубі письменників. Зайшла мова про поезію А.Кичинського. Багато хто його віршів не розуміє. Василь Шевченко сказав, що якщо він і далі писатиме такі вірші, як "Вишивання хрестиком", то йому скоро дадуть премію "за бугром". Кичинський став білою вороною.
А жаль, він цікавий поет, шукає нові форми поезії і себе в поезії, він ще із собою сперечається, сумнівається. Але ж той, хто не сумнівається, - той не досліджує, а хто не досліджує - той передчасно залишає дорогу.
Сьогодні директор профучилища № 12 Запорожець (там Ліна працює заступником директора з учбово-виробничої роботи) звільнив із роботи чергову (вартову) робітницю, "бо вона в присутності учнів хрестить вікна, щоб злодії вночі не залізли до класів і не обікрали".
13 грудня 1984
На черговому засіданні у клубі письменників обговорювали добірку моїх рукописних поезій. Було присутніх 15 письменників. Виступаючі швидко споляризувалися: одні (меншість) хвалили, інші (більшість) ганили. М.І.Варенцова:
- Я - філолог і одразу скажу: вірші Василенка не витримують критики, це погана проза. Такие (вона перейшла на російську мову) пускать в прессу нельзя. "Нефертити" - что это такое? Кто? Непонятно. "Наш сад" - проза. В стихотворении "Ганна" имеются вульгаризмы. Такое читать детям нельзя, это будет не воспитание, а антивоспитание.
А.Г.:
- Я мовник, маю вищу освіту, а поезія Миколи Василенка для мене ребуси. Що це таке: кагани (князі), дики (вепри), убруси (скатерка), мицасте віття, лютер? У вірші "Творчість" є рядок "найтяжче пишуться погані вірші". Нема тут А.Іванова - пародія на Василенка була б одразу. "Клептоманія" - така філософія нам не потрібна. Це не вірш, а викрутаси.
Петров:
- Є непогані вірші, наприклад, "Не одним хлібом", але поганих більше. Автор вживає багато придуманих слів, тому читач не читатиме.
Наприклад, хлань морів (чому не вода морів?), олжа (чому не брехня?), тамтами (чому не барабани?), дихавиця та інше. У вірші "Монолог" автор пише "Хай мене будять щоранку мудрі і радісні книги - навстіж кватирки і двері добрим ділам відчиняти". Приїхали! Не він повинен братися за книжки, читати їх, здобувати знання, щоб бути ерудованою людиною сьогоднішнього трудового дня, а книжки повинні будити його, бо він спить. Вірш "Соломія Крушельницька" - надуманий. Яка муза?..
М.Братан:
- Не погоджуюся з тими, хто не допускає в поезію неологізмів. У віршах Тичини тьма неологізмів, тому його поезія і не старіє. Вірш "Хіросіма" написано добре... Але "повисла на одному крилі" - не те.
Б.Плоткіна:
- У вірші "Спільність" Микола змалював колишнього офіцера-українця неправильно. Не тільки українці в часи Паризької комуни проявляли героїзм, але й інші нації. Вірш "Істина" - це що? Поет шукає істину в минувшині. Чому і для чого? А от "Не самим хлібом" - вірш написано добре.
В.Мелещенко:
- Вірші Василенка на професійному рівні, але це вірші для віршів. Мені більше подобається поезія, яка оспівує наше кипуче сьогодення, в якому домінують ветерани війни і передовики виробництва. Наприклад, вірш "Богуславка" - гарний. Але коли б його пов'язати із сьогоднішнім днем, він був би ще кращим.
17 грудня 1984
Зустрівся із Сергієм, колишнім електриком ХБК. Його руки татуйовані різними малюнками та візерунками. Він пишається ними. Охоче розповідає де і коли татуював. Пригадалося і моє "татуювання". 1941 року, навчаючись у Херсонському морехідному училищі, я дав однокурсникові витатуювати на кисті лівої руки невеликий однолапий якір. З отим якорем пройшов Німеччину і війну. 1952 року у концтаборі Інти, переосмисливши суть татуювання, попросив Любомира Полюгу, - він тоді працював фельдшером у таборі, - вирізати якір скальпелем. Любомир погодився і без постороннього ока швидко оперував. Здавалося, ніхто "операції" не бачив і не чув. Але за тиждень хтось доніс оперуповноваженому і той, викликавши мене до свого "хитрого домика", одразу грубовато наказав: "Покажи руки!". Я показав. "Где якорь? Его нет. Тебе что захотелось получить надбавку к сроку? Получишь! Чтоб завтра якорь был на прежнем месте. Ступай!". Якоря я більше не наколював і опер мене не викликав. А рубець від колишнього татуюйованого якоря і досі біліє на руці.
Микола Василенко і Любомир Полюга. 1954 р. ОЛП-2, Інта.
18 грудня 1984
У зв'язку з наближенням 1000-ліття від дня хрещення Київської Русі у пресі частіше почали писати на релігійні теми. Заперечують незаперечне. Пишуть: "Християнство не зміцнило сім'ю, а розбестило, принесло не освіченість і культуру, а забобони..." і т.п.
У клубі СПУ відкриті партійні збори. Запросили безпартійних - мене і Л.Куліша. Доповідач говорив про нічим не оправдану пасивність письменників: мало пишуть на актуальні сьогоднішні теми, про колосальні успіхи економіки і партійного будівництва. А.Дрозд і В.Шевченко сказали, що вони пишуть на актуальні теми, але їх не друкують. Б.Плоткіна: "У парку ім. Леніна рубають високі дерева, кажуть, там будуть ставити дошки пошани. Про це неподобство я написала в газету. Там сказали: забери свою писанину, бо інакше тобі доведеться залишити Херсон" В.Шаройко: "Не всяка правда є правдою. Треба писати легкотравні поезії - з партійної позиції". Л.Куліш: "У літературі багато поетів-сіряків. Попробуй написати погану рецензію на сіряка - з'їсть!".
Знову вечорами знеструмлюють електромережу. Наше селище Східне у темряві, вулицями небезпечно ходити, злодії можуть не лише обікрасти, але і безпричинно побити. Чиновники оправдуються, кажуть: "Автохтони крадуть електроенергію, тому велика перевитрата, і тому відключають".
20 грудня 1984
У "Літературній Україні" повідомлення: "Секретаріат ЦК ЛКСМ України затвердив рішення журі літературної премії імені Андрія Малишка журналу "Дніпро". Лауреатом премії 1984 року став поет Микола Братан. Миколі Івановичу Братану належить понад десять поетичних книжок, у яких оспівується комуністичне сьогодення, високі моральні якості ліричного героя, краса праці і рідної природи".
Поезія - доля, а не ремесло.
21 грудня 1984
Феноменальний бард із хрипливим голосом і мужнім характером Володимир Висоцький:
"Даже если сулят золотую парчу,
или порчу грозят напустить - не хочу!
На ослабленом нерве я не зазвучу,
я уж свой подтяну, подновлю, подвинчу!".
Їздив до Любомира П., ходили до окуліста.
Лікар порекомендував закапувати очі двічі на добу віта-йодюроль-трифосаденіном.
Син Марії Забудько воює в Афганістані. Вона не без гордості показувала фотознімки. На однім знімку - її син стоїть біля танка у бронежелеті з автоматом через плече. На другому - на землі, опустивши голови, сидять три полонені бородаті "бандити", на них він з переможним виглядом наставив автомата.
Про який мир можна серйозно говорити, коли отой мир топчуть, розстрілюють на афганській землі?
Одержав листа від інтинського однотабірника Євгена Дацюка. Пише, що вже і до Львова докотилася русифікація; українська культура гине від засилля російської культури і кастрації української літератури. Якщо скоро не буде позитивних змін, то може статися, що українська мова буде мовою тільки письменників. Нас навчають як не любити Україну. Ми повинні навчатися як любити її. Завтрашній день народжується сьогодні.
23 грудня 1984
Кажуть, існує якась РУНВіра (рідна української нації віра). Розмов про неї багато, а достеменно ніхто нічого не знає. Протестанти хрест вважають знаряддям катування, тому не хрестяться. Євангелісти, баптисти та інші протестанти кажуть: "Коли б твою матір повісили, то невже ти будеш шанувати петлю, на якій вона висіла? Треба вчення Ісуса шанувати, а не знаряддя, на якому він був прицвяхований". (???)
Якась заплутана казуїстика.
З метою дискредитувати директора заводу Онищенка поширюють різні брудні чутки. Просторікують про нібито побудовану ним дачу на лівому березі Дніпра на заводські кошти, подейкують про темні зв'язки з корумпованими партократами. Комусь дуже хочеться змістити директора з посади. Свою дещицю у цю справу намагаються внести і "його люди".
Із самвидаву. "У нас викрадено не лише мову, волю й матеріальне багатство, духовні скарби, але і нашу душу, яку поміняли на "общечеловеческую". Ми століття живемо на "нашій - не
своїй землі".
25 грудня 1984
Віктор приніс вірш, каже, записав у "сибіряка", який недавно поселився в Новій Каховці:
"Ах, страна Нахаловка,
родина-уродина!
Сколько вместе пропито,
Сколько вместе пройдено,
Сколько отхватила ты -
Мать твою да мать!".
Росія завжди була духовною провінцією Європи. А з ким поведешся, того й наберешся.
Десь читав, що російський народ - то виконавець чужої волі, він "сам собі славу рокотаху", його руками і кров'ю створили велетенську державу, завоювали одну шосту частину світу - побудували нову Вавилонську вежу, яка неодмінно розвалиться, бо звойовані різномовні народи не зрозуміють один одного.
27 грудня 1984
Тепер стало відомо, що в тридцяті роки за культу Сталіна, були репресовані й розстріляні у таборах "розвиненого соціалізму" відомі письменники: Бабель, Чарнець, Тіціан, Табідзе, Яшвілі, Бруно Ясенський, Пильняк, Артем Веселий, Перец Маркіш, Д.Бергельсон, Квітко, М.Кольцов, І.Микитенко, М.Куліш, М.Зеров, П.Филипович, В.Поліщук, В.Підмогильний, Михайль Семенко, Л.Курбас, О.Слісаренко, М.Чернявський, Г.Епік, М.Яловий, М.Ірчан, Степан Бен, В.Бобинський, О.Влизько, Майк Йогансен, Я.Савченко, Марко Вороний, Гео Шкурупій та багато інших талановитих і патріотичних правдоносців.
Сьогодні історія уже починає говорити їхніми голосами.
Чого вони домагалися? Небагато: свободи слова, вільного розвитку культури і мови для своїх націй. Іншими словами: кисню для душі.
Різниця між мовами природна і вона полягає не у відмінності звуків чи наголосів, а у відмінності світобачення. Існує також природний зв'язок між мовою і поведінкою, мовою і внутрішнім світом людини її мотивацією. Парадокс: якщо національна культура не буде агресивною, вона стане мертвою. Це, мабуть, і спонукує справжніх патріотів на подвиги, ламаючи бар'єри страху, навіяного імперськими садистами.
28 грудня 1984
Одержав листа від інтинського побратимця Євгена Дацюка. Пише:
"Принишк на тичці жовтий хміль...
В сухих листочках - смуток мій.
Чомусь збагнуть не можу й досі:
зайшла у душу сіра осінь".
30 грудня 1984
Сьогодні невільно був свідком цікавої зустрічі двох друзів.
- Ти приїхав?
- Ні.
- Що "ні"?
- Чого питаєш? Бачиш - приїхав!
- Приїхав?
- Ні не приїхав. Чого сверлиш очима? Дірку в мені зробиш.
- Не мели дурниці.
- Це ти мелеш. Замість того, щоб привітати свого друга, питаєш: чи я приїхав? У тебе що, криша поїхала?
- Це у тебе поїхала. Моя на місці.
- Ні, у тебе!
- Тю на тебе!
- І на тебе тю! Баба з воза - кобилі легше.
- Це ти про мене, "рожденный ползать, летать не может"?
- Про тебе. Іди паси коні.
- Це що таке?
- Зникни з моїх очей, "Никакой пощады классовому врагу!".
- Романтику, нова війна починається тоді, коли забувають стару.
- Романтики на голові стоять - догори ногами, а я ще на своїх і кури не загребли, хоча моє минуле уже довше майбутнього, але, агностику, у мені ще багато доброго.
- Чим більше у людині доброго, тим швидше її з'їдять.
- Зуби поламають!
- Побачимо, гомо сапієнс.
- Ну, друже єдиний, досить мудрувати, наливай чарку і вип'ємо за нашу довготривалу і неущербну дружбу.
