"Просвіта" Херсонщини - Вісник Таврійської фундації. Вип.2 -20
Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 04.12.2016, 14:16
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

За якою інформацією Ви прийшли до нас?
Всього відповідей: 109

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Вісник Таврійської фундації. Вип.2 -20

1 << 2 << 3 << 4 << 5 << 6 << 7 << 8 << 9 << 10 << 11 << 12 << 13 << 14 << 15 << 16 << 17 << 18 << 19 << Читати спочатку

 

Емма Андієвська

НАШ ГІСТЬ

 

Емма Андієвська

 

 

СОНЕТИ

 

Вивершення

Нутро - намулу - все ніяк - лабета.
Та коник - шпиль, - і опертя, і стимул.
Навіювань цистерни - лиш система,
Що - розгалужень стелю - до роботи,

Дарма що - гори - й замалий прибуток. -
Метелик світла, який - тиск і втому,
Ледь-ледь - щоку, і прірва - вмить - мостами,
Й свідомість, що - на глечики розбиті,

Де щойно палицею - псів - суціга, -
Знов - торс здимілий, - наречений, - цугом -
По жовтих надмах розпачу й зневіри -

Повз казани, де невимовне варить
Стежину, що нікуди не веде. -
На сірникових ніжках - в ніч - майдан, -

Й латаття фіялкове на воді.

 

Різні ступені виднокола

Не смерть - хітон, - сонця - із цукроварні,
Земля і небо - аркуші чотири,
Що - обриси кентавра і кітари, -
Розпильня - дух, що - спалахом - говорить.

Стоять у затінку безкості звірі, -
Сеґмент тривалості карикатурний.
Опорні пункти - павзи і повтори, -
Одноклітинних їстивна бравура.

Лише нурець, що - плину оповісник, -
Серед загат рослинних - зими й весни -
Крізь смужку суму, що уникла сплющень.

І переможцеві - арена плеще,
Хоч небуття, - зневажений смішко, -
Язик хамелеона - із мішка.

 


Перехідні аспекти півдня

З розпилення - поволі - філіґран,
Який - аркади, що - від цілодення,
Де площа, сонце, в затінку - людина,
Котра - ціпком - ворушить інший ґрунт.

Все видиме - ще форма, як міґрень,
Що - час від часу - перестиль - з безодня.
На зграйку горобців - блакитні дюни, -
Що, - посмик, - леза - з виноградних ґрон.

Й лиш згустки крови - півдня всю знемогу.
Й глухонімі завсідники - на мигах, -
Що - за щокою - все ще світла жолудь,

Хоч дикий камінь, - сухожилля й жили, -
З ніг - затісні - два різні постоли. -
Й світ знов - щербет, окріп і пастила.

 

Різні ступені сутінків

Зітхання, яке розгорта пано,
Де ще криниця - юрми велелюдні -
Й усі дахи - сирени перелітні -
Й Нептуна спис, що - кабанів спиня.

Мрець, який стягом - площу, - мирно зник,
Лишивши кульки - в димарях - холодні
Й кілька волових язиків - безладність
Нехай виструнчує, - спонука є, - онук.

Й від золота - ледь - паперовий пасик, -
Його матлошить - біля герми - песик,
Що - рух в повітрі - із самих осипищ,

Аж не встигають струхлолезі сапи -
Світ, що - лазівку - у цей світ прогриз,
Дарма що - злива стусанів й погроз.

 

Інтервали

Орбіту серця - бронетранспортер, -
Та серце мружиться й ніяк не хоче -
Паразитарну фавну незахищень, -
Єдину цятку вдиху й опертя.

Зблиск почуттів, що - плину паспарту, -
Усі буття сеґменти запахущі,
Як приступці, - крізь хрумкотливі хащі,
Які - у шлунку - сонце і порти.

Лиш пам'ять, - без напарника - папуга,
З клітин - пригаслу, ще ротату погань. -
Й наглядачеві тільки і отухи,

Що в глупу ніч, як вже рослинність стихла,
Ще - потяг, де останній пасажир
В - чарупки світла півники саджа.

 

Видиво троянди

Минає день, що - миші, тліну скрині, -
Заки нутро - ледь - на долоні - злаки.
Співає повзик. Існування локон,
Що - смерть з чола, - ще блимає з екран.

Світ зупинився й - ледве - гори в скронях -
На смужку з галактичної пилюки. -
На проминальне - тільки серце - ліки.
Музика струх, а пальці - все ще струни.

Вікно - єдина в існуванні павза, -
Мікрон буття, де сколопендра повза,
Всі нурти обертаючи на світло,

Й могутнішає безборонне й вутле
Й там, де, здавалося, усім - капець -
Вздовж просвітку троянда закипа.

 

Прапорці рівноваги

Не світло, а ганчір'я, що - холерик -
На краєвид, - лиш язики домівок
Та - під землею - в глечиках - розмова
Крізь попіл кола, у якому - лари.

Всі стулки світу - атлантичний люрик,
Котрий - стежини потерчат і мавок.
Синкопи виднокола металеві,
Що їх - до ранку, - крик завершень, - меви.

Свідомість - вісімка, - столярний крендель,
Який - ніяк - цикад із лабіринту,
Дарма що - на підмогу - ніч-товпига,

Що віником - кисельноребру погань
З чарупок тліну - в дух - переганя. -
Й все далі світ, - у пітьмі каганець.

 

Клапті буття як енерґетичні канали

М'ячі із галактичної челядні -
Серпанок сну - на капіляри звуку,
Що - по цеглині, - піраміду ока -
В теплішу зону - від вітрів холодних.

Буття горби, - що вдих - в місцях безлюдних,
Силове поле - й крізь трухлявість віку. -
На цілий світ - патинок долі чвака,
Приплив, що - артефакти монолітні,

Як - на зорі - на інший старт - полундра, -
Амебні, - ночі залишки, - ґірлянди,
Які - наснагою - нутро - і речі. -

Так краєвид прадавній - помаранча -
З води - у миску, - щець і коропи. -
Мить, що - з палеоліту - черепок.

 

Стинання кутів

Ввімкнули й вийшли. І світлозбирач
На шкірку жаб'ячу, якою - промінь.
Вмить стало круглим все, що досі - прямо.
Колонний простір увібрав мару, -

Кипіння бульбашок, щоб - голіруч
Левиногривий - з блискавками - примус. -
В площину, що - відтинками капрону,
Де тільки дух, як повсякденна річ,

Яку - на грудку в грудях - повів чуйний.
Й щойнонароджене, тремке і незвичайне -
Нутра вогні - обіймами галявин,

Де - ледь - ріжок й хорти - на перші лови. -
І серце мружиться й - от-от - водій,
Що - крізь розпилення і ніч - веде.

 

Зорепад

Передчуття, - з-за рогу, - горлоліз.
Порожня вулиця, і кроки - лунко.
Свідомість - смужкою ацетилену, -
Що кожний куб і конус - як маразм.

Над містом ще риштовання від гроз,
Що - час від часу - на дахи - голінки.
Від дійсності - роз'єднані - скрізь - ланки,
Лише бруківка, - острівець, - шартрез,

Хоч небуття і там - свої відливки. -
Сквер, де закохані - єдину лавку.
Ніч кришиться, - листковий пиріжок

З системою свистків і ґаражів. -
Вдих. Смуток, - у кишені - кулаки, -
Останніх демонів, що - з ринв, - ляка.

 

 


 

ПОЕТИЧНА ГАЛЕРЕЯ

Олесь Кравченко

Життя заради України

(пані Славі Стецько на 80-річчя народин)

Заради України жити.
Не осоромитись і не зганьбитись.
Не мати сумніву і каяття,
Якщо судитиме суддя.
Яскравий слід по собі залишити,
Ввійти в скарбницю майбуття.
Життя заради України.
Хіба не приклад для людини?

Таке життя не кожному під силу.
Потік, що нас несе до схилу
І далі до порогу смерті, -
Стрімкий, без дна, і берегів не просить.
І стримати його одвічний рух у круговерті
Нікому ще справіку не вдалося.

Несе нас неприборканий потік,
А ми б'ємося. Ті, хто вперті.
То потайки, а то цілком відверто
Всією сутністю, з усіх наявних сил
Гребемо геть від чорного порога.
Бо ще не час. За Україну є тривога.
За Україну - край розкопаних могил.
А від порогу того ще ніхто не втік.
Життя і смерть… Питання в тім,
Що ми не досить ще розумні,
Що ми не досить щиродумні.
З усіх сторін на нас облога.
Потрібні ми і чортові, і Богу…

Не можуть ще одне життя людині дати,
Чи старість немічну від нас забрати.
Їм тільки душі подавай.
Чи то до пекла, чи то в рай.
Ці два "всесильні" - для живих -
сакви порожні,
Запомогти в пустелі неспроможні.

Тож плач - не плач і сміх - не сміх.
Хто встиг, той щось зробити зміг.
І з тим в історії лишивсь.
А добрі справи і плоди сумлінь -
В життя наступних поколінь.
Інакше все - в ніде, в нікуди, в тлінь -
Наче й не жив.

 

 

Тетяна Вагілевич (Карпець)

Гімн ліги українських жінок

Зібрались ми для вищої мети,
Жіноцтво з усієї України,
Щоб Україну нашу піднести,
Створити непоборну і єдину!

І хоч проблем у кожної сповна,
І доля іноді, бува, обходить,
Є сила Духа в нас і віра чарівна,
Що сонце і для України сходить.

З'єднаємо і силу, і думки,
Відродимо і мову, і культуру,
І працювати будем залюбки,
Неправду всю здамо в макулатуру!

Дітей навчимо працю шанувать,
Завжди за Божим заповітом жити.
Не будемо тужити та стогнать,
А Батьківщині будемо служити!

І заповіт Тараса хай звучить
По Україні всій і за морями,
Всім серцем будемо його любить
І згадувать найкращими словами.

Хай Україна наша розцвіта
Зусиллям українського народу.
Завжди ми будем славити Христа!
Не буде українцям переводу!

 

 

Григорій Задніпровський

Наш український Прометей

Тарас Шевченко - особливий наш Месія;
Він Україні Богом посланий Пророк.
Дорогу до сердець знайшли слова простії.
Його вустами промовляє Бог.

Це він, як Прометей, терпів пекельні муки
Та за народ свій, обездолений, страждав.
Хоча й не мав поет своїх дітей і внуків,
За батька нації він українцям став.

Хатини чепурні, Дніпра високі кручі
І Шлях Чумацький серед моря ковили.
Той біль людський, що завжди його мучив,
Ті думи, що в поемах ожили.

Понад усе любив Шевченко Україну,
Так рідну матінку лиш син може любить.
Любов оцю, свою - від батька і до сина
Ми завжди будемо в серцях своїх носить.

Лютий 2005 р., м. Херсон

 

Круки

Зібрались на відвертий шабаш
Всі ті, хто правди не любив,
Мав душу чорну, як та сажа,
Танцюючи під дудку вражу
І за "понятіями" жив.

На чільнім місці Сам - "гарант"
Бундючно в кріслі воссідає.
А поруч, наче рідний брат,
Приткнувся блазень - "Кандидат" -
"Гаранту" в рота зазирає.

З'юрмилися навколо них "центристи",
Готові ринутися в бій;
Разом із ними й комуністи,
Колись запеклі атеїсти,
Тепер же схожі на повій.

Розгнуздана і знахабніла,
Упевнена, що зійде з рук,
В чеканні на "велике діло"
Братва "об'єднана" сиділа,
Як над мертвеччиною крук.

Бодай би їх чорти вхопили,
Хто до безодні люд штовхав,
Та в пеклі у смолі зварили
За те, що довгий час дурили
Народ, без всяких на те прав.

Жовтень-листопад 2004 р., м. Херсон

 

В'ячеслав Петренко

На чужині, в далекій стороні

На чужині, в далекій стороні,
Де солов'їних співів не чувати,
Чомусь ти часто снилася мені:
Приходила до мене розмовляти.

Дніпро, як завжди, хвилі вдаль котив.
А ми ставали вкупі над водою.
І соловейка слухаючи спів,
Вели розмову щиру між собою.

Такі веселі, жваві й молоді.
Ще ж ні розлуки, ні журби не знаєм…
Було мені так хороше тоді,
Від зустрічі з тобою й рідним краєм.

Прокинешся… а віхола мете,
І чорна ніч у вікна заглядає.
Лежиш і довго думаєш про те,
Що в Україні хтось і нас чекає.

І цілий день веселим я ходив.
І зустрічі жадав такої знову.
В чужім краю душею я радів,
Якщо десь чув там українську мову.

У тій чужій, холодній стороні,
Де взимку снігом засипає хати,
Приходила до мене ти у сни
Зі мною рідним словом розмовляти.
На чужині… в далекій стороні…

 

Згадалося мені…

Згадалися мені в чужому краї
Моє село, де хатки чепурні,
Мої батьки… і наш садок в розмаї
І квіти біля хати запашні.

Мій милий край… там небо світло-синє,
А сонечко привітне, золоте.
Там рідний дім і ягода-калина,
Що на подвір'ї батьківськім росте.

Вже поросли травою-муравою
Мої шляхи до рідного села.
Стежина, де ходили ми з тобою,
Давно колючим терням заросла.

Чи ж я діжду щасливої години,
Щоб знов пройти по вулиці села?
Далеко ж ти від неньки України
Мене, нелегка доле, занесла.

Та почуття мої іще не мертві.
Лукавій цій недоленьці на зло
Ношу давно, як оберіг у серці,
Своє зелено-білеє село.

На світі я такі країни знаю,
Де гарно все, не ходить там біда.
Чому ж тоді спішать з отого раю
Лелеченьки до рідного гнізда?

Згадалися мені в чужому краї:
І плин Дніпра, і співи чарівні…
Усе, що ми в душі своїй ховаєм,
Оте усе згадалося мені.

 

 


 

З ПІСЕННОГО ДЖЕРЕЛА

Пісня з далекого краю

Слова В.Бровченка
Музика О.Білаша

Скачати ноти (архів *.zip)

Коли збиравсь за море від'їжджати,
Шукати щастя-долі на землі,
Немов смерека, на порозі хати
Стояла в горі вистраждана мати
І зводила до неба мозолі.

Приспів:
Не покидай мене, моя дитино,
І отчого подвір'я джерело.
На світі є одним-одна Вкраїна -
Твоє життя, і правда, і крило.

Яке б мене не терло люте лихо,
Домівки світ у серці не зачах.
Давно немає батьківської стріхи,
А мамине оте благання тихе
Я і донині чую по ночах.

Приспів.

Прости мене, далеке Прикарпаття.
І вік минув… Довкола чужина.
О тяжко-важко на чужині, браття!
Палахкотить в душі святе багаття,
Як голос неньки знову долина.

Приспів.

 

 

Читати далі >> 21 >> 22 >> 23 >> 24 >> 25