Ірина Гайдаєнко

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ НАЗВ ЗОРУ І СЛУХУ У ФРАЗЕОЛОГІЗМАХ ТВОРІВ
ІВАНА БАГРЯНОГО

Одним із актуальних завдань сучасної лексикології є розгляд лексичних одиниць як елементів мовної системи. Їх вивчення дає можливість розкрити глибинні шари семантики, що дозволяє виявити основні закономірності, шляхи розвитку всього словникового складу української мови, причини творення кожного слова, час його виникнення, зміни значень та їх відтінків. Центральним поняттям дослідження лексики є слово, природа семантики якого виявляється насамперед через його предметний зміст, співвіднесеність з реальним світом речей, процесів, явищ. Лексика української мови досліджується з різних сторін. Об'єктом її досліджень були різні пласти слів. Однак серед лексичних шарів сучасної української мови є малодосліджені лексичні групи. Серед цих об'єднань слів чільне місце займають якісно і кількісно розвинені лексико-семантичні групи назв зору і слуху, що відзначаються активністю вживання, багатством семантичної наповненості та різноманітністю виконуваних функцій.

Зоровим та слуховим відчуттям належить особлива роль у системі екстероцепторів. Вони відіграють життєво важливу функцію захисних реакцій організму на зовнішні подразники і мають велике емоційно-психологічне значення для людини.

Однією з стильових особливостей романів Івана Багряного є доречне використання письменником прислів'їв, приказок, фразеологічних та ідіоматичних висловів та зворотів на позначення зорових і слухових відчуттів, що передають красу української мови, дають змогу глибше осмислити й відтворити народну мудрість. Стійкі словосполучення-фразеологізми є живим і невичерпним джерелом, яке забезпечує збагачення української мови новими виражальними засобами. Фразеологічні одиниці, що передають значення слуху і зору відзначаються високою образністю та яскравістю.

Найчисельнішою групою фразеологізмів у межах української фраземіки є дієслівні. Саме таким стильовим сполученням віддає перевагу Іван Багряний у романах "Тигролови" та "Сад Гетсиманський". Вони мають ту особливість, що переважна їх більшість називає дії й процеси, джерелом яких є людина.

У творах серед фразем першої групи більшу кількість становлять ті, що називають динамічні ознаки, які стосуються саме назв на позначення зорових відчуттів: "Руденко аж мінився на обличчі, а коли хтось кашляв або шерехтів, тим перешкоджаючи оповідати і слухати, Руденко метав на нього смертоносні блискавки з очей" [1:111].

Яскравим виявом у романах є наявність синонімічних зв'язків між окремими фразеологічними сполученнями, що забезпечується нанизуванням назв на позначення зору і слуху. До них належать фразеологізми однакові за значенням та функціонально-стилістичною незалежністю: ні пари з уст, язик мені спух з незвички мовчати, не видавати жодного звуку: "Він уже конав - але ні пари з уст" [2:34]; "Вона мовчала, аж язик її спух з незвички" [2:63].

Уживання фразеологізмів-синонімів, до складу яких уходять лексеми на позначення відчуттів зору і слуху, зумовлене тією причиною, що автор залежно від конкретної ситуації виділяє то один, то інший бік конкретного явища, дії, що веде до різного вираження однієї й тієї ж думки. Велика кількість серед дієслівних фразеологічних одиниць посідають фраземи, які вказують на динамічні ознаки людської діяльності: "На Андрієві він теж осікся і після першої спроби більше не приставав, лише пас очима оддалік і прислухався до розмови одним ухом, якщо Андрій з кимсь про щось говорив" [1:357]; "Замкнула вуста і так глянула - стрельнула очима" [2:68]; "Слідчий пряде очима, а Андрій читає в тих очах затаєне, хиже чекання, щоб Андрій хоч трішки десь надломився" [1:174].

До експресивно-емоційних синонімів, компонентами яких є назви, що вживаються на позначення слуху і зору, належать фраземи, що різняться емоційно-експресивною традицією. Вони можуть об'єднувати ряд фразем-синонімів, що мають урочисту піднесену тональність, жартівливу, фамільярну. Такі синоніми Іван Багряний використовує у романах для динамічного показу людської діяльності.

Серед фразеологічних зворотів, що позначають певні моменти людських стосунків є невелика група таких, що називають ті чи інші конкретні дії, скеровані не людиною, джерело яких явно не виражене, хоча контекст указує, що джерелом є людина: "Очі її, обведені підозрілими, великими синцями, метали блискавки, іскрили страшною злобою" [1:78]; "В камері 49 все обернулося в слух і чекання" [1:121].

Функціонування фразеологічних синонімів зумовлюється потребою автора виразити найтонші семантичні, емоційно-експресивні відтінки реалій. Найпоширенішою функцією фразеологічних синонімів є диференціація: уточнення, деталізація зображуваного. Менш поширеною є функція тотожності, спричинена прагненням письменника посилити емоційно-експресивну насиченість тексту, уникнення тавтології.

Є серед дієслівних фразем і такі, що позначають дії та процеси, скеровані на людину: сіллю в оці - викликати досаду: "Це ж той, що він з ним негоден був дати раду і що стоятиме йому вічно все життя... це ж той, що був йому сіллю в оці... Це ж той диявол..." [2:34].

У межах творів багато і прислівникових стійких сполучень на позначення номенів слуху і зору. В сучасній українській літературній мові, як і прислівники, ці фраземи можуть бути якісно-означальні, способу, міри, часу, місця, причини, мети та модальні.

У своїх романах Іван Багряний надає перевагу саме якісно-означальним прислівниковим фразеологізмам: хоч в око стрель - темно дуже: "Навіть не бачили, як котрась з тих голоспинних бабів стріляла до них очима, сміючись дзвінко" [2:194].

Іван Багряний, характеризуючи своїх героїв, вдається до фразем, в яких важливу смислову функцію виконують назви слухових та зорових відчуттів. Наприклад, щоб змалювати окремі риси характеру, автор послуговується фраземами: очі завидющі, що має значення "жадібна людина": "- Ганно, Ганнусю, - з'єхидничав Гриць, - Що в тебе за очі завидющі, а руки загребущі?" [2:101].

Іменникові сполучення теж досить часто зустрічаються в романах та ілюструють зорові та слухові відчуття: білий світ, біла пляма, рожеві окуляри тощо.

Характерною ознакою романів "Тигролови" та "Сад Гетсиманський" є наявність фразеологізмів, які створив сам автор. Функціонують вони як семантичні сполуки, що використовуються для вираження слухових понять. Наприклад: "Вона он же не брикається, бачите, як рота роззявила, як сорока на жнива" [2:98].

З метою створення високохудожніх образів стійкі сполучення вводяться письменником до порівнянь, використовуються як епітети, що увиразнюють мову творів.

Іван Багряний активно використовує фразеологічні одиниці, сформовані шляхом метафоризації вільних словосполучень, елементами яких виступають назви на позначення зорових і слухових відчуттів.

У творах Багряного є ряд фразеологізмів, утворених на основі порівнянь та епітетів, до яких уходять назви на позначення зорових відчуттів: почервонів як рак, в очах з'явилася розумна іскра: "Алік бравував назовні презирливою посмішкою, але вона йому не вдавалася, він зиркнув швидко по камері й раптом почервонів як рак - на нього всі дивляться, а перед ним лежить мертвяк, з яким треба разом спати!" [1:138]; "Аж ось зір той став пильніший, всі заморгали, немов спросоння, й в очах з'явилася розумна іскра" [1:142].

Ці стилістичні прийоми використовуються для більшої образності, концентрації висловленого, а також з метою якісної характеристики предметів, явищ.

Іван Багряний використовує фразеологізми, в яких наявні назви зору та слуху, з метою підсилення образності, емоційно-експресивної характеристики літературних героїв, увиразнення мови творів, підкреслення властивостей неживих предметів, явищ тощо.

Ілюстративний матеріал свідчить, що назви зору і слуху в складі фразеологізмів виконують різноманітні стилістичні функції. Вони виступають у ролі епітетів, елементами метафор, стилістичних фігур, збагачують мовлення, увиразнюють його, надають йому образності.

Література

1. Багряний Іван. Сад Гетсиманський. - К.: Дніпро, 1992. - 528 с.

2. Багряний Іван. Тигролови; Морітурі. - К.: Наук. думка, 2001. - 368 с.

3. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. - К.: Либідь, 1992. - 248 с.

4. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. - К.: Вища школа, 1997. - С. 226-238.