МОВОЗНАВСТВО

Володимир Демченко

ПОГЛЯДИ ЯРА СЛАВУТИЧА
НА ОРГАНІЧНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Останнім часом українські лінгвісти слушно переймаються невирішеною за довгі роки проблемою правопису української мови. Зрозуміло, що і понад сто років тому, і нині ця проблема підживлюється безкомпромісністю як територіальних українців (із триклятим поділом на західних і східних), так і діаспорних (які також уже поділяються на часові міграційні категорії). Омріяний компроміс міг би бути знайденим і за допомогою волюнтаристичних рішень влади (як то було в Росії: сказав цар Петро, що буде так, то й було так!). Проте на владних рівнях - свої змагання у сфері мови: чи бути другій офіційній, чи ні (можна при бажанні приліпити й третю, коли певний етнічний патріотизм охопить значну частину еліти), і тому на владу сподіватися не варто, а варто збиратися провідним лінгвістам і вирішувати ці питання.

У цьому ракурсі погляди з діаспорних просторів, звісно, також заслуговують на увагу. Наша стаття й присвячена аналізу деяких поглядів учених діаспори, зокрема колишнього земляка Яра Славутича, що є носієм саме південно-східного наріччя - висхідного масиву мови.

За мету візьмемо огляд правописних пропозицій ученого в аспекті їх органічності (природності) - тобто з виходом на фонетичні особливості української мови.

У зв'язку з цим слід зазначити, що органічність мови не завжди складає основу орфографії (навіть якщо остання заснована на фонетичному принципі), тобто правописні елементи не завжди органічні та логічні. Скажімо, дієреза (випадання звуків) є найхарактернішою ознакою редукції в широкому смислі (у вузькому цей процес передбачає лише випадання голосних у слабкій позиції), що, в свою чергу, є найхарактернішою ознакою органічності мовлення й відповідно - мови. Можна навести як приклад діалектні форми свому, твому, шо (рос. чо залишає інший компонент африкати [шч]), за(й)шли, при(й)шли, ви(й)ду, такой(у).

Це зрештою призводило й до кодифікації таких одиниць: добри(й) день -> добридень, пі(й)шли -> пішли, а також мого, свого тощо. На рівні фонетичної морфології редукуються також дієслівні форми 3-ї особи однини дума, пита тощо [Див. ще: 1:44-47].

Кодифікування подібних до аналізованих вище логічних форм також становить головну проблему в плані компромісного правопису, який українські вчені вже понад сторіччя намагаються сформувати та який би влаштував усіх - носіїв трьох наріч української мови, городян і селян, учених і пересічних громадян, носіїв української мови в Україні та за кордоном.

На жаль, ці намагання поки що безрезультатні. Проте деякі з трансформаційних пропозицій учених у цьому напрямку заслуговують на нашу сьогочасну увагу - як фонетично логічні та органічні (див. ще серію статей у: Мовознавство. - 1995. - № 1):

зайве немотивоване подвоєння: бруто, нето, тона;

позиційна логіка: геніяльний (бо геній), матеріял (бо матерія, а функціонально взагалі матер'ял), Кавнас (ў) тощо (а то буде Росіа, росіани - як марсіани - В.Д);

системна дієреза: казаський, тюрський, бaський (а для коня - баськuй);

більш органічна флексія -у в деяких іменниках 2-ї відміни - ойконімах: Лондону, Парижу, Херсону, Ужгороду тощо (порівн. у 20-х рр. ХХ ст.: …Ташкенту [2:39] та в діаспорі: Монреалю, Едмонтону, Нью-Йорку [3:76]);

послідовна відповідність морфологічних конструкцій: гросмайстер, балетмайстер (бо майстер), а тому, до речі, Олександер і міністер;

давня справедлива флексія -и в іменниках 3-ї та 4-ї відмін - соли, смерти, імени (як безвісти, восени, теляти) та в географічних назвах: Перми, Твери, Руси;

м'якість на межі морфем в ад'єктонімах: уманьський, прип'ятьський (як уральський, ковельський, та й тобольський);

збереження хоча б певною мірою іншомовного оригіналу антропоніма, зокрема російських Міхаїл, Філіп, Кіріл тощо - як, скажімо, пол. Владзімеж, болг. Васіл, рум. Матей (це набагато логічніше, аніж Кирило Нікітін чи Матвій Попеску, а чи й радянські квазітвори Джавадов чи Бешикбайрамов, ще й Бахтіяр Мухамадович тощо). Зрозуміло, що залишається тільки мріяти, аби відповідно й українські ідіоніми в інших мовах вимовлялись та писались за оригіналом (рос. Васыль, Андрий, Пэтро тощо). Хоча такі спроби - некодифіковані - в історії російської мови вже були: Мыкола, Павло, Олэна. Це ж стосується і географічних назв;

певна українізація російських за формою прізвищ громадян України, зокрема й історичних: Глібів (Глібов), Свенцицький (Свенціцький), Бородин (Бородін) тощо [3:75].

Серед подібних пропозицій логічним можна визначити й питання про рефлекси первинного грецького q (th): катедра, міт, аритметика тощо, оскільки теологія чи тезис не перетворились зрештою у феологію чи фезис (плутанина призвела до випадків, коли навіть у споріднених лексемах наявні різні похідні від того q: Мефодій Methodios > meqodoV, від чого й метод, методика тощо).

Проте порівняно з попередньою пропозицією, яка вже навряд чи стане органічною (через остаточне звикання до наявних літературних форм), питання про однозначну передачу w перед наступним голосним через в є досить органічним: навіть невігласно не вірячи в їх близькість у вимові (українські ж фонетичні варіації ў, w), вимушені будемо Wilks передавати як Уїлкс, а не Уілкс, оскільки саме так потрібно за законами української мови (Яр Славутич називає такі форми дивовижними і подає Вільям, Вітмен тощо [3:77].

Таким же органічним є перспективне положення про відмінювання незмінних раніше етранжизмів типу пальто чи метро, оскільки у народному мовленні вони вже давно і постійно асоціюються з іменниками чоловічого роду: пальтів (як і незапозичені: питаннів) - за аналогією до столів. Проте в цьому випадку слід бути обережними і не варто категорично приймати Славутичеве одягнувши нові пальта, вони поїхали автом до Торонта... зайшли до бюра [3:77], хоча й органічним буде відміняти будь-яке французьке прізвище на -а: в Англоми, Англомі, Англомою тощо.

Отже, як бачимо, на рівні фонетики найбільшу цікавість викликають питання кодифікації мовних одиниць у плані відповідності письмової та усної форм (за провідним принципом орфографії - фонетичним).

А в цілому сподіваємось, що колегія з достойних фахівців-мовників усе ж таки знайде компромісний варіант довгожданого українського правопису, врахувавши не лише вікову традицію, що має практику змінювати свої канони, але й думки молодих колег і вчених з діаспори.

Література

1. Демченко В.М. Органічна та неорганічна українська мова: Монографія. - Херсон: Мрія, 2003. - 188 с.

2. Єфремов С. Щоденники: 1923-1929. - К., 1997. - 848 с.

3. Славутич Яр. Запропоновані зміни у "Правописному словнику" Г.Голоскевича // Мовознавство. - 1994. - № 1. - С. 72-77.