"Просвіта" Херсонщини - Вісник Таврійської фундації. Вип.2 -09
Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 04.12.2016, 14:16
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

За якою інформацією Ви прийшли до нас?
Всього відповідей: 109

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Вісник Таврійської фундації. Вип.2 -09

1 << 2 << 3 << 4 << 5 << 6 << 7 << 8 << Читати спочатку

 

Марія Пентилюк

ТРАДИЦІЙНІСТЬ І НОВАТОРСТВО ІДІОСТИЛЮ
ОЛЕГА ОЛЬЖИЧА

Українська література впродовж століть зберігала щільний зв'язок з героїчним епосом козацьких дум. Двадцяте ж сторіччя позначилося героїчною тематикою Івана Франка, Лесі Українки, Юрія Липи і багатьох інших словесних митців. На тлі творів видатних і знаменних майстрів визначення поезії Олега Ольжича як співця національного героїзму може викликати подив. Проте героїчна тематика - це ще не героїчний світогляд. Героїзм у поезії Ольжича не випливає з національно-державницького патріотизму, а є проявом глибинно ідеалістичного світосприйняття. Героїчною тематикою пронизана вся творчість Ольжича, вона цікавила його як явище. Митець спостерігав за всіма проявами героїчності, найяскравіші з них знаходили відбиття в його поезіях.

Батько Олега Ольжича - відомий український поет Олександр Олесь, чий родовід сягає Корсунського полковника, згодом Ніжинського полкового обозного Федора Кандиби. Мати - Віра Антонівна Свадковська. За освітою вчителька, українською мовою вона володіла задовільно - в її жилах крім української текла білоруська і грецька кров. У дитинстві маленький Олег написав кілька оповідань, переважно про життя птахів і тварин. Найвідоміше з них і варте уваги - "Рудько: життєпис одного півня".

ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ

Ще в юнацькі роки поет тяжів і до публіцистики. Кількадесят статей автора присвячені педагогічним, літературознавчим, культурологічним і національним проблемам. Епістолярну спадщину Олега Ольжича і досі не зібрано і майже не оприлюднено. Як правило, дослідники користуються поодинокими публікаціями, особистим архівом М.Антонович-Рудницької та Л.Красковської, архівом Олександра Олеся. Отже, зібрати, видати й осмислити епістолярику Ольжича є одним з першочергових завдань.

Знаючи творчість батька й сина, напрошується зіставлення двох митців, двох видатних поетів - Олександра Олеся та Олега Ольжича, які встигли створити собі славу в одному п'ятдесятиріччі. Олег любив батька, пишався ним, зберігав у пам'яті весь його доробок, проте вважав, що перечуленою лірикою навряд чи щось зміниш у ситуації, що склалася тоді в Україні. Ольжич усвідомлював, що скаргами і сльозами справі не зарадиш, що треба не тільки ремствувати і скиглити, а й змагатися, боротися - мужньо і завзято. Як згадувала Марина Антонович, Олег називав Олеся "поетом для гімназисток і телефоністок", а батько обурювався оспівуванням насильства і кровопролиття у віршах сина [84,45]. Досить чітко розмежував світосприйняття та ідіостилі батька й сина критик з діаспори Микола Неврлий, який сказав: "Можна припустити, що поетичний талант успадкував Ольжич по батькові, хоч шляхом його поетики він свідомо не пішов. На це було більше причин. Перш за все тут завважила різниця смаків поколінь. Не сприяла цьому й духовна атмосфера Ольжичевого середовища, найчастіше ділового і наукового. Модерна чеська, польська, німецька та інша поезія схиляла його більше до поезії раціональної, предметової. Поезія квіточок, ясного сонечка, банального кохання та інших атрибутів розслабленої ліричности була чужа вольовій натурі, яку він у собі виховував" [4:11].

Високий рівень громадянської самосвідомості, почуття патріотизму і непересічний інтелект - таким запам'ятався сучасникам Олег Кандиба-Ольжич. Будучи за фахом істориком, він яскраво реалізувався в галузях археології (захистив докторат із слов'янської археології), публіцистики, літературної критики, поезії і громадської діяльності. У 1941-му році, за кілька років до трагічної смерті, Олег Ольжич повернувся з еміграції в Україну в ролі заступника голови ПУН ОУН, створив Національну Раду, брав активну участь у заснуванні Спілки українських письменників, газети "Українське слово", часопису "Літаври" тощо.

Невелика поетична спадщина Олега Ольжича складається з трьох збірок та кількох десятків окремих віршів, що до цієї збірки не увійшли, розсіяних переважно в націоналістичних періодичних виданнях тридцятих років XX сторіччя - "Літературно-Науковий Вісник" ("Вісник"), "Самостійна Думка", "Пробоєм" та ін.

Узагалі за життя Олег Ольжич спромігся випустити лише дві збірки - вищезгадану "Рінь" (1935 року вийшла невеликим накладом у приватному видавництві) та "Вежі" (невідомого видавництва вийшла в Празі 1940 року, попсована цензурою). Вже 1946 року по смерті автора друзі видали третю поетичну збірку - "Підзамча", що на початку 1941 року автор власноруч її склав.

Перша збірка чітко вирізняє почерк ученого-археолога. Навіть самі назви викликають у читача картини історії: "Археологія", "Галли", "Був же вік золотий...". Загалом у збірці "Рінь" переважають античні, давньокиївські мотиви.

До "Веж" увійшли дві ліро-епічні поеми: "Грудень 1932" та "Незнаному Воякові". Цей доробок присвячений сучасному, де автор по-своєму трактує тему покоління героїв та героїчних людей.

Остання збірка "Підзамча" продовжує тематику першої збірки - Ольжич знову зазирає у прадавні часи і подає різні характеристики епох (поезії "Алябастер", "Голландський образ", "Люкреція" та інші). Настрій збірки більш урівноважений, спокійний, автор споглядально милується природою і гармонією людських почуттів.

Індивідуальний стиль, або ідіолект, є сукупністю мовно-виражальних засобів, що виконують естетичну функцію і вирізняють мову окремого письменника з-поміж інших. У широкому значенні це своєрідність мови окремого індивіда. Це поняття насамперед стосується стилю майстра слова і залежить від творчої індивідуальності автора, його світосприймання та світовідчуття, ставлення до явищ навколишньої дійсності та оцінки їх. Хоч письменник і користується загальновживаною мовою, його індивідуальне світосприймання, психологія мовотворчості зумовлюють особливий мовний стиль. Власне індивідуалізуючих одиниць, тобто оказіональних неологізмів, індивідуалізмів, у мові письменника може бути незначна кількість, проте виразність ідіостилю твориться не лише ними. Характер ідіолекту залежить від співвідношення загальних та індивідуалізуючих ознак, від того, які функції виконують загальномовні засоби в системі індивідуального стилю, що грунтується на зв'язку мови і мислення, на витворенні мовної картини світу, в якій поєднано загальне й індивідуальне, загальне та одиничне.

Як галузь українського мовознавства дослідження ідіостилю активізувалося у 40-50 роки, коли з'явилися праці про творчість Т.Шевченка, І.Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, І.Франка, Лесі Українки, П.Тичини, Ю.Яновського.

У працях більшості науковців ідіостиль поезій Олега Ольжича визначається як багатогранний і неоднозначний. Проте насамперед вони розглядають його твори через призму класичної монументальності викладу.

Розсуваючи межі інтелектуального поетичного слова, не мислячи його інакше як у зв'язку із загальною ідеєю вільної Української держави, Ольжич-Кандиба утверджує художньо-естетичні мовні вартості - традиційні і нові мотиви, втілені в лексико-семантичних засобах виразності, карбованих синтаксичних конструкціях, що досягають афористичного звучання [2:13]. Кількома поетичними рядками митець ствердив вибір самопосвяти і жертовності, які були для нього реалізацією змісту життя і розвитку закладених у ньому начал:

Захочеш і будеш. В людині, затям,
Лежить невідгадана сила, -

так сам Ольжич окреслив свою життєву позицію.

Така настанова не могла не позначитися на поетичному стилі і зокрема мовних засобах автора. Мова художніх творів митця визначається своєю чіткістю, різноманітністю, багатоплановістю, особливим естетичним призначенням. Завдяки експресивно-емоційним засобам мови, її лексичному, фонетичному багатству і різноманітності граматичних форм, конструкцій та численним стилістичним засобам Олег Ольжич створює яскраву галерею поетичних образів.

Національний поет завжди перебуває в полоні мовно-естетичних знаків народної культури, широко вживаючи народну і просторічну лексику. Це не обов'язково фольклоризми, хоча автор не оминає їх. Поза естетичною функцією поезію не можна розглядати як явище мистецтва, що і доводять твори автора. Його доробок містить яскравий приклад поєднання естетичної функції художнього мовлення з іншими завданнями тексту.

Найбільш продуктивним засобом створення емоційності в Ольжича виступають власне емоційні слова. У цій ролі найчастіше вживано емоційні слова-іменники. Проте для досягнення більшого впливу на почуття читача поет посилює емоційність, використовуючи прикметники-епітети, що виконують функцію підсилення враження від ознаки. Автор не уникає досить характерного для митців уживання складних слів. Це переважно синонімічні слова, які виконують функцію закріплення, уточнення названої ознаки. Іноді поет Ольжич використовує здвоєння іменних слів як своєрідне вираження посиленої якісної характеристики явища.

Авторові притаманна загальновживана, військова та патріотично-патетична лексика. Інколи ця лексика переростає в газетні штампи, яких старанний журналіст намагається уникнути. Наприклад: "потворно оголена суть", "зрада ідеї", "тендітні квітки пансіонів", "дешевий папір", "жалісні жести", "ювіляти культури", "нікчеми з нікчем" тощо.

Отже, пафос національно-визвольної революції, що надихнув поета на складання агітаційної поетики, переродився через застосування газетно-агітаційної фразеології на трафаретну агітацію. Проте попри все вищезазначене його твори містять багато майстерних висловів та афоризмів, високоартистичних строф та цілих досконалих розділів: "найтяжче ще поконати", "їх душі - горіння і криця". Це зайвий раз свідчить про високий мистецький хист Ольжича. Поетичний синтаксис Ольжича - це синтаксис вольової модальності, це структури заклику, в яких чітко вимальовується культ героїчного: "Держава не твориться в будучині, Держава будується нині" [5:85].

Партитура творів Ольжича дивовижно містить у собі традиційне і новаторське, але вивченню ідіостилю митця науковцями приділяється мало уваги. Проте треба віддати належне, з набуттям Україною незалежності, вітчизняна школа намагається відродити ім'я Олега Ольжича - його твори представлені у хрестоматіях старшої школи. Втім і досі літературна критика, що цікавиться Ольжичевими творами, репрезентована переважно літературознавцями з діаспори.

Стиль поета характеризується насамперед поетично піднесеним застосуванням позаобразної лексики - немов через онтологічну тональність дикції: "чорні стріли" або "жовті стіни фортець" не містять метафоричності, чорне або жовте тут подано реальним кольором реальних речей, проте начебто знаходиться в позачасовій сутності.

Чи не ціла Ольжичева образність збудована завдяки використанню стилістичних засобів образності - тропів, стилістичних фігур і художньої лексики, спектр якої досить широкий. Цьому сприяють постійне чергування та взаємодія безпосередніх і переносних значень, багатозначні слова, термінологічна лексика (мається на увазі громадянська і військова), синонімічні ряди та їхні елементи - евфемізми й перифрази. Також для Олега Ольжича характерні антоніми, що є основою антитези. На них зупинимося нижче.

Прямі і переносні вислови комбінуються в такий витончений спосіб, що образність немов спонтанно виростає із свого фразеологічного оточення і сприймається безпосередньо:

Сонце важко спадає.
Іди повз густий виноградник,
над криницями дзвонить вода
і сміх розіллятий [5:107].

Або:

Гроза спивала вологість грозову,
Розвиті кучерявились луги [5:105].

Для аналізу сатиричних, пародійних аспектів у творчості Олега Ольжича бракує текстів, вони представлені переважно дитячими віршами або юнацькими епіграмами.

Тяжіння автора до чітких елементарних синтаксичних конструкцій визначив сам стиль Ольжича - монументалізм. Це виявляється в найширшому вжитку синтаксичного паралелізму, незважаючи, чи охоплює він частини речення, чи цілі речення. Найвиразніше виявляється "монументальний" класицизм у прив'язаності до суто називних речень. Приміром, чи не весь вірш "Наш табор між чагарниками" створений саме називними реченнями:

Що день, що ніч, то менша віддаль.
Легкий похід без вороття!
Наш бог - маленький чорний ідол
В наметі нашого вождя [5:68].

Короткі, рвучкі речення створюють напруженість тексту й допомагають читачеві зрозуміти почуття героїв. Це яскраво зображено у вірші "Змовники":

Загорнулись в завіси червоні.
Наші руки стискають мечі.
Кров прибоєм кидається в скроні [5:119].

Один із дослідників стилю Ольжича, Володимир Державин, уважає його чи не єдиним майстром українського монументального вірша, виразно обдарованим епічним хистом [7:13].

Для Ольжичевих поезій характерна дієслівна ампліфікація, що посилює динамічність образу, передає дієвість поезій: "Тут земля тільки пестить, п'янить, вагітніє і родить" [5:67]; "Заходить сонце. Кане тишина. Холоне алябастрова Атена" [5:73].

Анафоричні слова - повторювані початки суміжних уривків мовлення - у творах О.Ольжича характеризуються своєрідною особливістю: вони стоять на початку тексту перед словом, що заступає. Наприклад: "Прийде він, твій милий, твій чужинець, Той чужинець" [5:52].

З-поміж Ольжичевих лексичних засобів найяскравіші - синоніми, які в своїй основі мають спільне значення з наявністю додаткових відтінків значення, що є стилістичними варіантами основного. Авторський вибір найточнішого слова з синонімічного ряду допомагає краще передати ту чи іншу думку. Ольжич уміло відтворює потрібні йому емоційно-експресивні відтінки:

...Загуло, заревло, обдало
І - ударило в груди [5:115].

Зустрічаються в Ольжича поодинокі евфемізми, тобто пом'якшення враження від сказаного: "Ти тіло своє залишив" (помер).

З огляду на героїчну тематику мові автора майже не притаманні елементи перифрази - описові звороти, за допомогою яких предмет, явище чи особу називають не прямо, а описово, через характерні риси: "Огненна слава" (війна) [5:105]. Антоніми - це пари слів з протилежним значенням. Як засіб стилістичного повтору в художньому тексті вони виконують роль стильової фігури. Взагалі в антонімах представлена надлишкова інформація, що гарантує розуміння змісту. Так, компоненти "Не їхня пухка і задихана плоть, Не їхні зацьковані душі!" складаються з контекстуальних антонімічних пар: пухка, задихана-зацькована, плоть-душа. Крім того, антонімія лежить в основі таких художньо-зображувальних прийомів, як антитеза й оксюморон, на яких зупинимося нижче.

Стилістичні можливості омонімії у своїх поезіях Ольжич майже не використовує. Трапляються лише поодинокі випадки, в яких автор, не маючи на меті розкрити безпосередню функцію омонімів - жартівливий або іронічний ефект, - вдається до них:

І таким чимсь повні - чуєш ти -
Раптом груди, горло і повіки,
Що готовий взяти та й піти
І ніколи не вернуть, повіки [5:102].

Своєрідна система мовних засобів створює проникливі драматичні образи: "очі, чорно розкриті", "сірі, мертві обличчя, що котяться важкою юрбою", "блакитні очі, геть вже повні стримуваних сліз".

З-поміж синтаксичних засобів для ідіостилю письменника притаманні двоскладні іменні речення, тобто номінативні синтаксичні конструкції. Предикативне сполучення двох іменних форм, прийменниково-відмінкові форми іменника здатні без допомоги дієслів служити організуючим компонентом речення. Наприклад: 1. "На нашім боці сам Зевес, На нашім боці перевага" [5:33]. 2. "Та в печері, при вірнім огні, Дві міцні і гарячі руки" [5:49].

З реченнями, що включають допоміжне дієслово типу "батько знаходиться в саперах", такі іменні моделі співвідносяться як синонімічні конструкції, що різняться стилістичним відтінком.

Власне синтаксичні синоніми, паралельні конструкції, що мають спільне граматичне значення, однаковий лексичний склад, але відрізняються смисловими відтінками та стилістичними особливостями, творам Ольжича майже не притаманні, але зустрічаються тавтологічні словосполучення. Вони підсилюють настрій героя:

Задзвонили гострі стріли.
Мов листки, листки кленові,
Юнаки майдан зустріли [5:53].

Або:

Бог навчає людей роботи:
"Розбудіте, полийте потом,
І уродить земля, уродить" [5:53].

Наведемо проникливі слова Євгена Маланюка, що засвідчують високу оцінку мови творів Ольжича: "...Лише початок 40-х років підтвердив вповні гостроту зору та історіософічної інтуїції поета. Такі безпомилкові образи, як "вітри від краю і до краю", "пустиня, як мати, смаглі груди відкрила свої" та інші, показують, до якої міри поет корінився в епосі, рухався в її фарватері, йшов у перших стежах її авангарду" [1:34].

На думку С.Єрмоленко, митець належав до певного типу людської психіки, такого характерного культурного континууму, що позначається на виборі форми спілкування з читачем, на тяжінні до драматично-діалогічних за своєю природою структур [2:13]. Ці структури заперечують поетичну традицію лірично-романтичного настрою. На зміну словам "білі-білі" (Олександр Олесь) приходить інший образ слів, що "прості і суворі, Як величність того Різдва, Що нас у горінні, не в горі, Порвало і ще порива".

Це суб'єктивний чинник мотивів громадянської поезії Олега Ольжича. До об'єктивних можна віднести його прагнення виборювати незалежність Української держави.

Образна мовотворчість поета є прикладом функціональної розбудови ряду складних оцінних номінацій людей, що протиставляються за характеристикою "ставлення до національно-визвольних змагань". Такі образи створюються цілим рядом тропів, майстерно дібраних автором. Поетика Олега Ольжича вражає поєднанням глибини ідейного змісту з тропеїчністю звучання. У чітких карбованих поезіях відчувається аналітична, схильна до визначень, класифікацій думка - думка дослідника.

Олег Ольжич - чудовий майстер перетворювати власне емоційні та конкретні слова в абстрактні поняття, що забезпечує появу нових образів. Функціонально навантажені в текстах, вони об'єднані мотивами національно-визвольних змагань, назви зброї та реалії війни від прямої номінації переносяться в абстрактні поняття. Наприклад: меч, шаблі, пікети, вартові огні, ескадра, крик металевий, хмурі окопи камінні тощо.

У його текстах майже немає пишних епітетів, описовості, але скрізь - натяк, символ, недомовленість, що спонукають читача проаналізувати прочитане, створити свій власний образ. Поет ретельно виважує кожне слово, тож виражальні засоби його аскетичні, лапідарні - точні, стримані, суворі, водночас місткі та болючі, напружені до краю [3:13].

Отже, образно-тропеїчні засоби Олега Ольжича - то не лише особливі індивідуально-авторські звороти та улюблені слова-образи. За зовнішньою мовною формою пульсує, б'ється, живе таке сучасне, по-філософському глибоке і водночас емоційне мислення, втілене в довершені інтелектуальні масиви української літературної мови. Хоча літературний доробок Олега Ольжича досить скромний, але дозволяє зробити висновок про високий мистецький рівень і вміння чи не досконало володіти мовностилістичними засобами, що створюють неповторні авторські образи.

З-поміж великої кількості стилістичних фігур найбільше авторові притаманні оксюморон, синонімічні повтори, вставні слова а також риторичні запитання: "О, ця днина як п'яне вино! О, ця смерть, як холодна блакить!" [5:115]

Окрім вищевказаних, Ольжич часто використовує такі засоби, як звертання, антитеза, висхідна градація тощо. У наведеному уривку репрезентовано приклад антитези і висхідної градації:

Як усі: дотепер не було -
То нічого й не буде.
...Загуло, заревло, обдало
І - ударило в груди [5:115].

Вищезазначених фігур виявлено близько ста. Також у поетиці співця переважає просторічна народна, військова і подекуди вульгарна лексика, синоніми, поодинокі антонімічні повтори, архаїзми, оказіоналізми та плеоназми. Зокрема прикладів військової та громадянської лексики багато в поемах автора "Городок 32" і "Незнаному Воякові":

Туман повива
Революції лик,
Його не побачиш багато.
Блідий кольпотер, мовчазний боєвик
І наче труба - пропагатор [5:89].

Порівняно з іншими митцями, навіть зважаючи на невелику поетичну спадщину, стилістичні засоби Олега Ольжича не дуже численні. Влучність і небагатомовність автора забезпечили йому створення яскравих непересічних образів.

Ольжич сам говорить про свій добір мовних засобів: "Нащо слова? Ми діло несемо. Ніщо мистецтво і мана теорій..." [5:89].

Чи не найвагомішим джерелом створення авторських образів для Олега Ольжича є лексика. Це відчувається уже за головним теоретичним розподілом лексикології на загальнонародну і незагальнонародну. Загальнонародна, в свою чергу, ділиться на літературну мову і просторіччя, а незагальнонародна - на фразеологізми, діалектизми, професіоналізми, жаргонізми тощо. Автор використовує майже всі наявні лексичні форми. Такі фрагменти лексичної системи мови, як полісемія та антонімічні й синонімічні ряди, теж знаходять яскраве вираження у творах Ольжича.

Загальнонародна лексика, тобто літературна мова й просторіччя, є основою кожного художнього тексту. Поезія Олега Ольжича не є винятком. Митець вправно й уміло володіє літературною мовою, а просторічну лексику вживає для колориту своїх творів.

Незагальнонародна лексика, зокрема оказіоналізми, жаргонізми, газетні штампи тощо досить яскраво представлені в його літературному доробку. На них зупинимося детальніше.

Поетичні картини автора створені конкретною і сухою мовою, що виявляється у використанні загальновживаної лексики, стилістично нейтральної за своєю природою. Але в умовах контексту слова, які виконують здебільшого номінативну функцію, набувають емоційно-експресивного забарвлення. Звичну актуалізацію нейтрального слова Ольжич інтегрує в характерне явище. Найчастіше актуалізація семантики слова відбувається шляхом використання слів, що є назвами тварин, птахів та інших для відтворення певних ознак того чи іншого явища, предмета чи особи. Наприклад: "Встають і сунуть - сіра сарана, - Мов від посухи" [5:105]; "Солов'ями заб'ються тятиви тонкі" [5:50]; "День і ніч замріяним метеликом тужно ждатиму тривожної весни" [5:110]. Емоційність цих слів досягається завдяки новому семантичному змістові, а також включенню слів-зооморфізмів до складу порівнянь, як-от: "Хай зірвуться вони, як прудкі павуки" [5:50]; "Заячать ворота, наче лебеді" [5:110]; "Мов лебеді закричали, А вовки виттям їх стріли" [5:53].

Процес актуалізації нейтрального слова відбувається і шляхом уведення його до складу стилістичних фігур. Показовим є використання загальновживаних іменників у фігурах накопичення, що дає можливість сконденсувати опис. Ряд ампліфікацій іменникового типу автор вживає для посилення заключного акорду вірша: "В нас криві ножі, блискучі списи, бойові по тілі білі знаки" [5:68]; "Води бурштин і убрання кратки - Однаково прекрасну невимовність" [5:70].

Для створення стислості та елементарності викладу автор поширено вживає дейктичні займенники. Вони вказують на учасників акту мовлення чи на мовленнєву ситуацію: "Ми жали хліб, Ми вигадали млин, Ми знали мідь, Ми завжди воювали" [5:52].

Немало в Ольжичевих поезіях просторічної народної лексики, яку автор використовує для створення заряду більшої емоційності, оцінності й експресивності, колориту невимушеності і простоти, подекуди - гостроти: "Не це покоління холопів" [5:93]; "Ну, та й чистять, ну й чухрають"; "Цей сякався не рукою" [5:86].

Оказіоналізми (від лат. - випадковий) - це незвичні, здебільшого експресивно забарвлені слова, утворені з порушенням законів словотворення чи мовної норми, що існують лише в певному контексті, в якому вони виникли. Від неологізмів оказіоналізми відрізняються тим, що зберігають свою новизну незалежно від часу їх появи. Оказіоналізми створюються авторами з певною стилістичною метою. Наприклад, для означення весільних обрядів і святкувань Олег Ольжич увів слово "цвіркунячий":

Пригадую: он, серед поля,
Рої цвіркунячих весіль ... [5:40].

Або: для змалювання ясної історичної картини і короткої портретної характеристики автор увів яскравий епітет "пружногруді":

Пружногруді жриці Кіприди
Так солодкі пестощі знають [56,57].

Неологізми (від гр. новий вислів - слово, новизна якого усвідомлюється мовцями) не притаманні творчості Ольжича. Щоправда, серед епітетів, виражених складними прикметниками, зустрічаються новостворені образи, які умовно можна віднесті до неологізмів. Прикладами можуть бути такі епітети: "розчахнуто-тьмяні", "тужно-ебенові", "безсило-зелені" тощо. Серед іменників виявлено одне слово - "виногрона", яке можна вважати неологізмом, якщо зважити, що Олег Ольжич працював у 30-40 роки.

Наявність жаргонізмів і газетних штампів у поезіях Ольжича зумовлена військовими настроями автора, що в основному виражені в його поемах. Так, у поемі "Городок 32" боєвик, погоня і куля - основні засоби боротьби за незалежність України:

Майно революції - цінний
Живий боєвик повсякчас [5:84].

У ліричних та історіософічних віршах прикладів штампованої публіцистики не знайдено, вони представлені у вищезгаданих поемах:

Розкрийте зіниці, розкрийте серця!
Черпайте криштальне повітря! [5:97]

Або:

Захочеш - і будеш. В людині, затям,
Лежить невідгадана сила [5:88].

Фразеологізми (від гр. - зворот і судження), тобто семантично цілісні і синтаксично неподільні мовні знаки, подекуди зустрічаються в партитурі творів Ольжича. Мовна природа компонентів фразеологізмів формується в процесі фраземотворчої взаємодії лексичних, морфологічних, синтаксичних, семантичних і стилістичних явищ. За функціонально-стилістичними ознаками фразеологізми поділяють на літературні і нелітературні. Літературні об'єднують нейтральні (розправити крила), книжні (перейти рубікон) і розмовні (приший кобилі хвіст) сполучення.

Зважаючи, що тематика поезій не вимагала використання діалектизмів, а до того ж митець народився в Центральній Україні і там же творив, прикладів діалектної лексики майже не вживає. Одиничні діалектні слова на кшталт "вулькани", "вітер-варіят", "триюмфальна", "експльозії", "злото" тощо не становлять бази для аналітичного вивчення.

Притаманні народній творчості плеоназми (гр. надмірність) - стилістичні фігури, що являють собою подвоєння близькозначних лексичних одиниць, у поезіях Ольжича не різняться індивідуальністю. Автор використовує їх як засіб стилізації під фольклорні зразки: "Бо позве-покличе Вождь Сліпучий їх" [5:42]; "Бачить Шан, що буде лихо-горе" [5:39]; "Обшарпана, спить матінка-земля" [5:35]. Ця лексикостилістична фігура більше зустрічається в ранній творчості Олега Ольжича.

Визначальними для громадянської лірики є семантично-понятійні поля, як-от "воля, боротьба, віра" тощо. Вони показові для індивідуального стилю Ольжича у вигляді контекстуальних синонімів, наприклад "неугнутість волі - волі граніт":

Для тих, що, нікчемні і кволі,
Заквилять про зламаний цвіт -
Неугнутість нашої волі,
І нашої волі граніт! [5:84]

Поет семантично протиставляє "неугнутість" цілій низці означально-оцінних слів: нікчемні, кволі, зламані, квилять. Революційні змагання мають і свої слова-символи, без яких автор не обходиться - зброя, меч:

Блискучий мечу, рівний і прямий,
Сліпуча думка, наче лезо, гостра.
Ти розітнеш напруженість пітьми,
Заплетений раменами цей простір! [5:109]

Є в мовно-поетичній культурі Ольжича традиційні "ріки, скелі, хмари і зірки", яким "на небі не вузько", мовні знаки далеких часів і культури його сучасників, а все разом становить психологічний простір поета, виявляє сенс його буття.

Як засіб образності Ольжич широко вживав стилістичні повтори, яким належить певна функція. У сучасній науковій літературі закріпилося розуміння стилістичної функції як явища, пов'язаного з передаванням читачеві різного роду стилістичної інформації, - експресивної, емоційної, оцінювальної, естетичної.

Лексичний повтор, тобто нагромадження однотипних мовних елементів (звуків, складів, слів або словосполучень) у певній синтаксичній одиниці, як засіб образного мистецтва в поетиці користується популярністю. В поетичних творах Ольжича можна виділити такі функції повтору: композиційно-образну, архітектонічну, функцію уточнення.

У реалізації композиційно-образної функції провідна роль належить повторам, що беруть участь у створенні стрижневої композиції поетичних зразків. Здебільшого це анафоричні повтори (гр. - піднесення - побудова на повторюваних початках суміжних уривків мовлення), де в ролі анафори можуть уживатися службові слова: Наприклад: "І жили ми в розкошах, слабі і блудливі, І не вірили в велич Кінця" [5:93]; "І блеснули на сонці ножі, І метнулись червоні обличчя" [5:64]. І навіть цілі лексичні блоки:

Над кручею, за садом, на горі
Розквітла яблуня. Іди, тебе немає [...]
Тебе немає. На траві прибитій
Не буде видко сліду ні на мить [5:98].

Повтори лексичних блоків в абсолютній більшості дистантні та варіативні. Варіативність виявляється в інверсії та заміні одного з компонентів лексичного блоку чи виключення одного компонента вихідного лексичного блоку.

Повтор, що виконує архітектонічну функцію, тобто функцію зв'язку цілих фрагментів тексту, може виявлятися через повторення певних слів:

Бог ясний поміж людьми ходить.
Бог навчає людей роботи [...]
Бог рече: "І буде громада,
Мудрі старці, врочисті свята" [5:53].

При поясненні текстової модальності важлива функція належить повторам, які виконують функцію уточнення. До них можна віднести синонімічні й антонімічні повтори. Так, синонімічний повтор дозволяє авторові уникати лексичної монотонності, сприяє створенню своєрідної лексико-синтаксичної конструкції, в якій синоніми зливаються в єдиний лексичний комплекс, що сприймається як аналітичне ціле. Особливо яскраві контекстуальні синонімічні повтори, за допомогою яких уточнюється семантика денотата: "Розкрий свої очі і прямо поглянь" [5:89]; "І блакить, і розриви, і дим Сонну землю черкає згори, Смерть черкає крилом голубим ... О, ця смерть, як холодна блакить" [5:115].

Відтак, можна узагальнити, що лексика Ольжича - досить різнобарвна. В його поезіях лексичні форми набувають стильової функції і гармонійно поєднують стилістично нейтральні і марковані мовні засоби. Завдяки досконалому володінню усіма засобами і нормами української мови письменникові вдалося створити неповторні і нові яскраві образи.

Олег Ольжич - чудовий знавець лексичного багатства рідної мови. Широке використання розмаїття лексичних засобів дозволяє йому створити посилену емоційність мови. Ця емоційність невипадкова, вона детермінована особливістю доби, що вимагала рішучих дій, постійної боротьби. Твори Ольжича багаті на образні засоби, що характеризують індивідуальну манеру поета. Стиль визначає оригінальне використання лексики та синтаксису, але найбільше - саме образно-тропеїчних засобів.

Науковці до сих пір визначають справжнє місце Олега Ольжича в українській літературі. Але можна з певністю сказати, що його творчість є своєрідним і неповторним явищем. Ольжич запропонував власний індивідуальний поетичний стиль, доти небувалий в українському письменстві. Він був оригінальним поетом тридцятих-сорокових років двадцятого сторіччя, активним поборником націоналістичної ідеї і, зрештою, однією з найяскравіших особистостей в історії України.

Література
1. Антологія української поезії: - Лондон, 1957.
2. Єрмоленко С. Мовотворчість Олега Ольжича // Дивослово. - 1998. - № 10. - С.10-13.
3. За героїчну духовність. - Нью-Йорк: Зарево, 1997.
4. Неврлий М. Муза мужності й боротьби // Ольжич О. Цитаделя духа. - Братислава, 1991. - С. 5-30.
5. Ольжич О. Незнаному Воякові. - К.: Фундація імені О.Ольжича, 1994. - 432 с.
6. Спадщина Олега Кандиби-Ольжича у контексті національного відродження України. - Тернопіль, 1999.
7. Череватенко Л.Я. "Я камінь з Божої пращі" // Самостійна Україна. - 1994. - Квітень-червень.

 

 

Читати далі >> 10 >> 11 >> 12 >> 13 >> 14 >> 15 >> 16 >> 17 >> 18 >> 19 >> 20 >> 21 >> 22 >> 23 >> 24 >> 25