Міністерство освіти і науки України
Херсонський державний університет Міжкафедральна наукова лабораторія
"Українська література в англомовному світі" Таврійська фундація
(Осередок вивчення української діаспори)
м. Херсон ВІСНИК ТАВРІЙСЬКОЇ ФУНДАЦІЇ
(Осередку вивчення української діаспори) Випуск 6 Київ-Херсон
"ПРОСВІТА"
2009 ЗМІСТ ЗГАДАЙМО!
Немченко І. "Вітчизно, чуєш нас?..": (До 20-річчя перепоховання в Україні В.Стуса, Ю.Литвина, О.Тихого)
ТРИБУНА МОЛОДОГО ДОСЛІДНИКА
Стамплевська І. Орієнтальний інтертекст поезій Богдана-Ігоря Антонича
Войташенко О. Онімний простір творів Дмитра Марковича
Щербаченко В. Мовні особливості прози Д.Марковича
ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО
Демченко А. Античність у поетичному космосі Євгена Маланюка
МОВОЗНАВСТВО
Олексенко В. Структурні параметри та текстотвірний потенціал парцельованих конструкцій у художньому тексті: (на матеріалі романів "Марія", "Волинь" У.Самчука)
Пентилюк М. Стилістичний синтаксис Яра Славутича
Олексенко В., Рембецька О. Синтаксичні засоби вираження модальності у драматичних творах Володимира Винниченка
КРАЄЗНАВCТВО
Немченко Г. Театр корифеїв і Південна Україна
Окуневич Т. Використання краєзнавчого матеріалу на уроках граматики
Оленковський М. Місто Олешшя - причорноморський унікум середньовічної історії України
ДІАСПОРНА ФРАНКІАНА
Донцов Д. Душевна драма І. Франка і його сучасників
ЮВІЛЕЇ. ДО 100-РІЧЧЯ БОГДАНА-ІГОРЯ АНТОНИЧА
Загороднюк В. Космологія у поетичному світі Богдана-Ігоря Антонича
ДО 180-РІЧЧЯ ГРИГОРІЯ ДАНИЛЕВСЬКОГО ТА 100-РІЧЧЯ ЮРІЯ КОСАЧА
Чухонцева Н. Дві художні версії одної історичної таємниці: (романи "Княжна Тараканова" Г.Данилевського та "Володарка Понтиди" Ю.Косача)
ДО 80-РІЧЧЯ МИКОЛИ КАЛЯКИ
Немченко І. Літературно-краєзнавчі еверести Миколи Каляки
ГЕРОЯМ СЛАВА! ДО 100-РІЧЧЯ С.БАНДЕРИ
Карпець Т. Бандера - наш прапор
Немченко І. Нескорений в'язень: (Степан Бандера)
ІНТЕРВ'Ю
Щерба Т. Ми - справжня рідня: (інтерв'ю з Миколою Братаном про зв'язки з українськими письменниками діаспори)
ПОСТАТІ
Василенко М. Олесь Гончар як патріот України
Лопушинський І. Слово про Вчителя, або Життя, віддане справі нації: (про подвижницьку місію Яра Славутича)
Параскевич П. Невтомний трудівник, оборонець і захисник рідної мови
СПАДЩИНА
Вислоцький І. У більшовицькому запіллі
ПАРАЛЕЛІ ТА МЕРИДІАНИ
Лопушинський І. Яр Славутич і Горький: "Зустріч" через десятиліття (мова чи "наречие", або "кому это надо?")
НАШ ГІСТЬ
Славутич Яр. "Озвавсь Херсон з конверта Братана..."; "Помітив я, - в моїм путівнику..."; З циклу "Узором танка"; Одинадцять метких юнаків
ПОЕТИЧНА ГАЛЕРЕЯ
Загороднюк В. Незнаному воякові УПА; Олена Теліга; Яр Славутич; Ти прости, Україно, синів слабодухих; "Вже триста літ моїй іконі..."
НАШІ ЛАУРЕАТИ
Щерба Т. "Діла добрих оновляться…": (Три лауреати літературної премії Яра Славутича)
ЕПІСТОЛЯРІЙ
Чорна М. Епістолярний діалог Бориса Грінченка з Осипом Маковеєм
ТАВРІЙСЬКІ МЕМУАРИ
Кулик О. Київські спогади
ХЕРСОНСЬКИЙ КУРІНЬ
Сміянець Т. І про погоду; Коли Вітя стане дорослим
З ГЛИБИН
Датченко Ю. Писанкарство як шлях вивчення православного духовного досвіду наших предків
ПРЕЗЕНТАЦІЇ, КОНФЕРЕНЦІЇ, ФЕСТИВАЛІ
Шанава Л. Молодь України досліджує літераторів діаспори
Олексюк О. Конкурс до 100-річчя Степана Бандери
РЕЦЕНЗІЇ
Немченко Г. Сучасний погляд на письменство діаспори
Дупляк М. Книга про корифея українського перекладацтва
Немченко І. Дивовижний життєпис Василя Вишиваного
Дупляк М. Сяйво з-за темних хмар
Немченко І. Нове дослідження письменства українського зарубіжжя
Дупляк М. Про долю двох українських сіл на Закерзонні
Немченко І. "Кожен з нас - як на долоні…"
З УЛЮБЛЕНИХ КНИГ
Лук'яненко Л. Дещо про образ України у світовому іконостасі
Наші автори
ЗГАДАЙМО! Іван Немченко "Вітчизно, чуєш нас?.."
(До 20-річчя перепоховання в Україні В.Стуса, Ю.Литвина, О.Тихого)
Прости мене, Василику, мій брате,
За всі твої печалі і жалі,
Що ти один ламав холодні ґрати,
Коли я їв свій кусень у теплі.
(Б.Мозолевський)
Коли на тлі 80-х років ХХ століття Радянський Союз оновлювався та косметично демократизувався, і горбачовська перебудова суспільства набирала обертів, багатьом не вірилося, що десь на безкрайніх просторах реформованої більшовицької імпарії й досі лишаються концтабори, в яких продовжують гинути люди. Але з вуст в уста передавались вражаючі відомості про подвижників-правозахисників, які роками, або й десятиліттями ізолювалися від свого народу турботами відповідних каральних органів. Ці імена протягом десятиріч доносились з-за меж "залізної завіси" завдяки різним "голосам", озвученим діаспорою, які спрагло сприймалися підрадянськими людьми, звиклими до освячених комуністичними вождями брехні та фальсифікацій. Левко Лук'яненко, В'ячеслав Чорновіл, Панас Заливаха, Іван Кандиба, Богдан Горинь, Михайло Горинь, Ігор Калинець, Ірина Стасів-Калинець, Іван Світличний, Надія Світлична, Василь Лісовий, Валерій Марченко, Валентин Мороз, Олесь Бердник, Євген Сверстюк, Михайло Осадчий, Святослав Караванський, Микола Плахотнюк, Іван Гель, Ірина Сеник, Микола Горбаль, Стефанія Шабатура, Анатолій Лупиніс, Микола Руденко, Раїса Руденко, Василь Барладяну, Михайло Мельник, Олег Шевченко, Валерій Шевченко, Петро Розумний, Василь Романюк, Віктор Некрасов, Гелій Снєгірьов, Данило Шумук, Зіновій Красівський, Василь Розлуцький, Іван Сокульський, Світлана Кириченко, Василь Овсієнко, Степан Хмара, Ольга Гейко-Матусевич, Юрій Бадзьо, Дмитро Мазур… До цієї когорти борців з режимом увійшли й Василь Стус (загинув у радянському концтаборі у вересні 1985 року, посмертно удостоєний Шевченківської премії у 1991 році), Юрій Литвин (помер у вересні 1984 року в таборі на Пермщині), Олекса Тихий (помер у травні 1984 року на засланні), чиї палаючі серця й сьогодні зігрівають Україну, додаючи їй сил на шляху до утвердження реальних, а не лише декларованих незалежності, соборності, демократії.
Пригадується вечір 17 листопада 1989 року, коли на урочистостях у Київському Будинку вчителя, присвячених пам'яті Олени Пчілки, самодіяльні артисти поширювали серед нас, глядачів, листівки з закликом прийти 19-го числа на панахиду по мучениках комуністичних катівень В.Стусові, Ю.Литвинові, О.Тихому. Ця інформація блискавично розносилася столицею, не зважаючи на те, що численні оголошення, розклеєні по місту, зривалися двірниками та агентами КДБ.
Суботнього вечора 18 листопада прах подвижників зустріла Україна в аеропорту Бориспіль. Їхню мрію почивати в рідній землі зреалізували члени київської експедиції до Росії Володимир Шовкошитний, Станіслав Чернілевський, Дмитро Стус, Богдан Підгірний, Олег Покальчук, Василь Овсієнко, Василь Гурдзан, Сергій Вачі, Валерій Павлов, Володимир Тихий, Олександр Тихий при допомозі Юрія Белікова, поета з Пермі.
Зранку скорботної неділі з усіх кінців Києва громадськість поспішала до Свято-Покровської церкви на Куренівці - саме там з 7 до 10 ранку відспівували тріаду в'язнів, замучених у радянських таборах. Найвідоміший з них - Василь Стус - передбачав у своєму вірші, котрий нині став хрестоматійним:
Народе мій, до тебе я ще верну,
Як в смерті обернуся до життя
Своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
І чесно гляну в чесні твої вічі
І в смерть із рідним краєм поріднюсь
("Як добре те, що смерті не боюсь я…")
[11, с.206].
Ці слова могли б повторити і його побратими, чий прах почивав у домовинах, покритих козацькою китайкою, колючими вінцями та ґронами калини. Попрощатися з великими синами Вітчизни у той пам'ятний день прийшли десятки тисяч людей, і здавалось, що вся Україна поспішає оплакати-вшанувати героїв. Поспішає, бо ж такий короткий листопадовий день, а передати домовини рідній землі треба, за звичаєм, до заходу сонця. А люди йшли, йшли, йшли… І не було їм кінця…
Від церкви жалобна процесія вирушила до центру Києва. Софіївський майдан, вулиця Володимирська, Тарас Шевченко з п'єдестала зустрічали домовини подвижників. Обабіч вулиці, скільки сягало око, стояли юнаки та дівчата з запаленими свічками, з похиленими стягами. З часів перепоховання великого Кобзаря Україна не бачила такого скорботного велелюддя, майва синьо-жовтих прапорів. Але крізь жалобу чулася сила, національне пробудження співвітчизників. Скільки тривала хода в напрямку до Байкового цвинтаря, стільки ж лунали палкі слова, бойовиті й сумні козацькі та стрілецькі пісні "Ой, у лузі червона калина…", "Повіяв вітер степовий"…
Звертаючись до своїх мертвих побратимів по боротьбі, В.Чорновіл провістив: "Дорогі наші побратими, Василю, Юрію і Олексо! Доля не судила вам дожити 2-3 роки до того часу, коли неохоче, зі скрипом, але все ж почали розчинятися двері імперських тюрем. Якою радістю і підмогою було б для нас ваше повернення живими і діяльними у поріділі за десятиліття терору наші ряди. Адже ви ніколи не кланялися кон'юнктурі. Ви всі троє не ховалися, ви стали відразу членами Української Гельсінської спілки в ті часи, коли це автоматично означало довгі роки неволі або й смерть. Ви були провісниками тієї справжньої, а не обманної перебудови суспільства задовго до того, як про неї почали говорити ті, що гнулися і хилилися перед імперським батогом. Та й сьогодні ви були б у найперших лавах борців за ідеї демократії, національного і соціального визволення нашого народу, за його державну незалежність і гідне місце в сім'ї народів світу…" [6, с.107]. Звучали полум'яні виступи І.Драча, Л.Лук'яненка, А.Пашко, О.Орача, М.Коцюбинської, В.Овсієнка…
Уже після заходу сонця завершився скорботний поховальний обряд - нескорені мощі В.Стуса, Ю.Литвина, О.Тихого знайшли довічний притулок у рідній землі.
А потім чимало учасників зібралося на Львівській площі біля символічного пам'ятника трьом подвижникам у вигляді квітів, вінків, свічок. Звучали патріотичні вірші та пісні… А на ранок від цього меморіалу не лишилося й сліду - відповідні служби все знищили й прибрали, як наче й не було. Та й пам'ятним місцям на Байковому цвинтарі теж не раз пізніше перепадало, знаходились осквернителі, які своєю ненавистю прагнули розтоптати добру славу В.Стуса, Ю.Литвина, О.Тихого. З того часу минуло 20 літ, але, на жаль, і сьогодні в незалежній Україні знаходиться чимало людців, які противляться гідному вшануванню пам'яті героїв. Досить згадати хоча б про опір студентській ініціативі надати Донецькому університетові ім'я В.Стуса.
Минають роки і навіть десятиліття, але й досі день перепоховання подвижників не набув належного статусу. "Це дивляться з темних небес / загиблі поети й герої - / всі ті, що поклали життя за майбутнє твоє" [14] - співають "Мандри", апелюючи до напівсонної України, до владної верхівки. Хочеться сподіватись, що прийде час, коли 19 листопада найвищі державні мужі будуть офіційно покладати квіти до могил В.Стуса, Ю.Литвина, О.Тихого, визнаючи неабияку роль цих борців-правозахисників у процесі відродження й утвердження демократичних засад у суспільстві.
На особливу дяку заслуговують пропагандисти життя та діяльності митців-патріотів, загублених режимом. Це насамперед автори радіопередач, що лунали в ефір з радіостанції "Свобода" в 1970-1980-х рр. (В.Біляїв, Г.Бойчук, О.Власов, А.-Г.Горбач, В.Гринько, М.Донченко, Л.Дражевська, Г.Іваненко, І.Качуровський, А.Кулик, А.Кулицький, Л.Лиман, О.Лукашенко, Ю.Маєрник, В.Маленкович, Б.Нагайло, Г.Панчук, Л.Плющ, К.Ростислав, Ю.Саєвич, А.Сахаров, Н.Світлична, М.Федорович, М.Хейфец та ін.), інформуючи світ про В.Стуса та його сподвижників. Це критики, публіцисти, письменники, правозахисники Б.Бойчук, Л.Верба, Л.Волянська, І.Гель, С.Гурко, І.Іванчишин, О.Керч, М.Ковалюк, М.Кучер, Г.Мазуренко, В.Мороз, Я.Назиревич, С.Наумович, У.Пелех, Р.Рахманний, Г.Сенишин, Яр Славутич, Ю.Стеблянко, Н.Строката, М.Тарнавська, М.Фішбейн, М.Царинник, чиї публікації в періодиці зарубіжжя відкривали широкій аудиторії замовчувані імена репресованих діячів підрадянської України. Саме в діаспорі з'явились друком перші книги В.Стуса - "Зимові дерева" (1970), "Свіча в свічаді" (1977), "Палімпсести" (1986), що побачили світ завдяки зусиллям М.Царинника, В.Бургардта, Н.Світличної, Ю.Шевельова та інших небайдужих людей.
Серед найактивніших популяризаторів доробку та діяльності подвижників стусівської генерації політв'язень В.Овсієнко, літературознавець Д.Стус, які об'їхали вважай усю Україну з лекціями, бесідами, розповідями про В.Стуса, Ю.Литвина, О.Тихого. Це й чудові співачки Леся та Галя Тельнюк, які дарують віршам подвижників пісенні крила. Це поет і кінорежисер С.Чернілевський, оператор Б.Підгірний - автори вражаючої документальної трилогії "Просвітлої дороги свічка чорна" ("Галичина-фільм", 1992) та літературного й відеопроекту "Нецензурний Стус" (2002) [6, 7]. Це й упорядники цілого ряду унікальних видань у діаспорі й в Україні, що покликані зберегти пам'ять про В.Стуса, Ю.Литвина, О.Тихого та їхніх однодумців і соратників по боротьбі, автори розвідок про них [1, 2, 3, 4, 5, 8, 9, 10, 12, 13, 15]. Найвагоміша з таких публікацій - дванадцятитомне зібрання творів В.Стуса, головою редколегії якого є Д.Стус. Можливо, з'являться в ближчій перспективі й більш-менш повні видання творів Ю.Литвина та О.Тихого, котрі для широкого загалу й сьогодні є малознаними.
Особливо належить згадати про знакову подію, що відбулась 3 лютого 2006 року в Києві - наукову конференцію, підготовлену видавництвом "Смолоскип", Гуманітарним центром Василя Стуса та Музеєм-архівом українського самвидаву. Темою цього поважного форуму, що зібрав як відомих учених, так і початківців з різних куточків України (Одеса і Львів, Донецьк і Харків, Полтава і Рівне, Дрогобич і Севастополь, Запоріжжя і Хмельницький), став творчий феномен Героя України В.Стуса. Херсонський державний університет на цьому науковому зібранні репрезентувала студентка (а нині аспірант кафедри українського літературознавства ХДУ) Ірина Стамплевська. Гасло, під яким була проведена конференція - "Василь Стус. Двадцять років після смерті: сучасне сприйняття і переосмислення", - було винесене й у назву збірника, що об'єднав її матеріали і з'явився друком як спецвипуск альманаху "Молода нація" (2006, № 1).
Хоча в передмові до видання "Нецензурний Стус" Б.Підгірний пробує деканонізувати цього співця-борця, гадаємо, що це недоречно. Це недоцільно як на наш час, коли потреба в таких героях, як Василь Стус особливо нагальна. Інакше не сьогодні-завтра звання Героя України будуть надавати не Є.Коновальцеві чи С.Бандері, а, скажімо, Андрієві Данилку (Вірці Сердючці) або Олесеві Бузині. Література
1. Василь Стус в житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників / Упоряд. О.Зінкевич, М.Француженко. - Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1987. - 463 с.
2. Дзюба І. Різьбяр власного духу // Стус В. Під тягарем хреста: Поезії. - Львів: Каменяр, 1991. - С.3-20.
3. Дзюба І. Свіча у кам'яній пітьмі // Стус В. Палімпсести: Вибране / Упор. Д.Стус. - К.: Факт, 2003. - С.7-32.
4. Коцюбинська М. Страсті по Вітчизні // Стус В. Дорога болю: Поезії / Упор. та післямова М.Коцюбинської. - К.: Рад. письменник, 1990. - С.201-212.
5. Не відлюбив свою тривогу ранню… Василь Стус - поет і людина: Спогади, статті, листи, поезії / Упоряд. О.Орач (Комар). - К.: Укр.письменник, 1993. - 400 с.
6. Нецензурний Стус: У 2 частинах / Упор. Б.Підгірний. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. - Ч.1. - 336 с.
7. Нецензурний Стус: У 2 частинах / Упор. Б.Підгірний. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. - Ч.2. - 320 с.
8. Овсієнко В. Любов. Добро. Свобода // Україна. - 1991. - № 24.
9. Покальчук О. Доказ речей незримих // Стус В., Литвин Ю. Передчуття: Збірка вибраних поезій. - Львів: Фенікс, 1991. - С.147-155.
10. Російщення України: Науково-популярний збірник / Гол.ред. Л.Полтава. - Репринт. вид. - К.: Вид. Українського конгресового комітету Америки; Ради оборони і допомоги Україні, 1992. - 408 с.
11. Стус В. Палімпсести: Вибране / Упор. Д.Стус. - К.: Факт, 2003. - 432 с.
12. Стус Д. Василь Стус. - К., 2001. - 62 с.
13. Стус Д. Переднє слово // Стус В. Золотокоса красуня. - К.: Слово і час, 1992. - С.3-4.
14. Фоменко Сергій. Не спи, моя рідна земля // Пластовий шлях. - 2007. - Ч.5. - С.46.
15. Шпиталь А. Литвин Юрій Тимонович // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. - К.: Укр. енциклопедія ім. М.П.Бажана, 1995. - Т. 3. - С. 177.
Завантажити zip-архів книги (*.doc):
http://prosvilib.at.ua/books/vtf/06vtf/vtf06.zip |
