Структурні параметри та текстотвірний потенціал парцельованих конструкцій у художньому тексті
(на матеріалі романів "Марія", "Волинь" У.Самчука)
Художній текст - це організована певним чином система, що характеризується наявністю елементів комунікації, специфічністю їх набору та особливою структурою відношень між ними. Ситуація позамовної дійсності може бути репрезентована у вигляді різних синтаксем, а добір формальних засобів вираження змісту впливає на характер експресивного насичення конструкції. Завдяки розчленуванню синтаксичного утворення, побудованого за структурою речення, стають можливими варіювання різних лексико-семантичних відтінків значень, що виникають унаслідок образно-естетичної конкретизації й індивідуалізації змістових відрізків. Одним із найколоритніших засобів увиразнення, що ґрунтується на основі синтаксичного перерозкладу, розчленування, вияскравлення окремих компонентів, є парцеляція. Парцеляція (від фр. рarceller - поділяти на дрібні частини) - це таке членування речення, при якому зміст висловлювання розкривається не в одній, а в двох чи кількох інтонаційно-смислових одиницях, розташованих одна за одною після розділової паузи [1, c.181]. При цьому винесення одного з елементів реченнєвої структури за межі речення зумовлює витворення окремого висловлювання, що посилює смислову значущість уміщеної в ньому інформації, актуалізує й посилює її, надає виразності, хоча між частинами зберігається формальна і смислова залежність. Парцеляція - явище динамічне, стилістичний прийом, що полягає у виділенні частини висловлювання (речення) в самостійне висловлювання, у подачі речення у вигляді двох або кількох фраз. Мовець при цьому ставить собі за мету експресивно виділити парцелят, що виконує у творах певне функційно-смислове навантаження. Парцельовані конструкції як явища динамічного (експресивного) синтаксису неодноразово ставали об'єктом уваги дослідників української лінгвістичної школи (І.Вихованець, П.Дудик, А.Загнітко, Н.Івкова, Н.Конопленко, Л.Конюхова, В.Федонюк, Т.Шевченко та ін.), російської лінгвістичної школи (В.Виноградов, Л.Щерба, М.Поспєлов, Ю.Ванников, О.Сковородников, Н.Формановська та ін.), зарубіжної лінгвістики (Л.Теньєр, Ш.Баллі, В.Матезіус та ін.). На сьогодні актуальною залишається проблема з'ясування текстотвірних властивостей парцельованих конструкцій, що передбачає розкриття їхньої ролі у механізмі текстотворення, вичленування основних текстоутворювальних компонентів, осмислення їхнього нового і новітнього статусу в інформаційно-стильовому і функційно-жанровому просторі мови. Парцеляція належить до тих прийомів текстової організації, які повною мірою підтверджують тезу про автономність формально-граматичної структури речення та його інтонаційно-текстового і суб'єктивно-смислового оформлення, що постає похідним від ситуативно-прагматичних завдань і співвідноситься з напрямами, особливостями та закономірностями мовленнєвого акту. Парцеляти як комунікативно значущі одиниці, створені на ґрунті членування єдиного і смислового цілого, розширюють діапазон синтаксичного аналітизму в граматичному ладі сучасної української мови. Парцельовані конструкції виступають текстооформлювальними одиницями, оскільки забезпечують формальне зчеплення тексту, їм притаманні тексторозвивальні потенції, бо вони забезпечують смисловий розвиток тексту за рахунок доповнення, деталізованої характеризації або протиставлення вихідного змісту. Сам тексторозвиток поєднує ці два поняття, бо його суть полягає в забезпеченні смислової динаміки (прогресії) тексту. Парцеляти ж якраз і містять нову інформацію щодо базової структури. Внаслідок цього парцеляти як семантично елементарні/неелементарні складні синтаксичні структури постають у комунікативно-членованому вигляді і їхні складники виступають носіями власної інформативності, контекстуально співвіднесеної з цілісним смисловим тлом. А це у свою чергу дозволяє визначити певну специфіку функціонування парцелятів у різних типах текстів та аргументувати тезу про домінувальну рису парцелятів у формуванні певних типів текстів. Парцелят пов'язаний із глибинним змістом тексту, що у процесі комунікації маніфестує певний мовленнєвий жанр, має особливу структурно-композиційну, семантико-значеннєву, інтенційно-прагматичну природу. Парцельовані конструкції розширюють інформаційну насиченість висловлення, інтенсифікують смислове значення неядерних компонентів речення, надають їм, як і тексту загалом, більшої виразності. А вичленування в особливу рему компонентів висловлення тим самим збільшує кількість рематично вагомих складників тексту. Саме завдяки парцельованим конструкціям відбувається розширення тексторозвивальних можливостей тексту, оскільки це пов'язано з розвитком реми, коли парцельований компонент стає ремою, предикативно значущим та бере на себе функцію інформативного центру синтаксичної структури чи загалом тексту. Властивості парцелятів у художніх творах Уласа Самчука зумовлені їхніми системно-мовними потенціями. Саме в тексті конкретизуються їхні смислові та структурні можливості, де вони отримують, крім основного денотативного значення, значне прирощення інформації через створення нової реми, що сприяє підвищенню інформативної насиченості та експресивності висловлення. Улас Самчук у своїх творах використовує парцеляцію як засіб перерозподілу інформативного навантаження частини речення, пов'язуючись безпосередньо з будь-яким експресивним значенням. У використаних Уласом Самчуком парцельованих структурах простежуємо яскравість самої індивідуальної манери письменника, що у зображенні тих чи тих явищ прагне передати традиції, властиві усно-розмовному мовленню. Письменник, створюючи текст, виходить з об'єктивної сегментації, яка знижує уявлення зв'язаності змісту шляхом роздрібнення фактів, що об'єктивно мають цілісність і тісну внутрішню спаяність, на окремих її складових елементах. Спрямованість прийому парцеляції, під яким розуміють такий спосіб мовленнєвого членування єдиної синтаксичної структури, за якого вона втілена не в одній, а в декількох інтонаційно-смислових одиницях, у романах Уласа Самчука полягає в акцентуванні, виділенні найбільш значущих частин висловлювання, створенні ефекту невимушеного процесу мислення, посилення інформативності тексту, відбиття різноманітних відтінків авторського ставлення до явищ, подій, процесів, осіб. Парцеляція відокремлених означень у творах Уласа Самчука представлена найчисленнішою групою. У романах натрапляємо на цікаві випадки, коли поряд із постпозитивними означеннями одночасно постають і відокремлення, і парцеляція. Наприклад: Завелися у Корнія дві коняки. Гніда й булана [4, с.117]; Був барвний ранок. Свіжий, яскравий, дзвінкий [4, с.90]. Спостерігаємо парцеляцію постпозитивних означень, поширених чи непоширених. Означуване слово, як правило, поширене й іншими словами, що знаходяться в препозиції. У цьому випадку, крім емоційно-експресивних чинників, проявляється тенденція до семантичного розвантаження і спрощення висловлення. Наприклад: З'являється гарманом, чарка і славетна ковбаса. Пахуча, смажена з цибулькою, ще й приперчена [4, с. 31]. Парцельоване означення не завжди знаходиться у безпосередньому сусідстві з означуваним словом. У багатьох випадках для нього характерною є дистанктна позиція: Що ж до Домахи, то гріх щось погане сказати. Лагідна й справедлива [4, с. 62]. В емоційно забарвленому висловлюванні парцеляція відокремленого означення є одним із прийомів емоційного та логіко-граматичного виділення: Гнат дивиться на неї. Змарніла. Не така вона в мене була [4, с. 107]; Осінь. Чудова, соковита, барвиста осінь [5, с. 9]. Членування компонентів з атрибутивною семантикою виступає як засіб емоційно-експресивного підкреслення ознаки, "посилення" парцельованого означення, підвищення його комунікативної значущості: Руки зложив на стільці, сховав у них обличчя і вирвалися ридання, ридання. Вони подібні на рев худобини … Уривні, страшні [4, с. 80]. Загалом про відокремлення додатків з упевненістю можна говорити лише в тих випадках, коли вони оформляються за допомогою прийменників (крім, за винятком, ніж, щодо, замість). Але таких випадків у романах "Марія", "Волинь" нами зафіксовано не було. Додатки, на відміну від означень, виявляють набагато меншу здатність до виокремлення у фразі, що здебільшого мотивовано їхньою внутрішньореченнєвою обов'язковістю та відповідною синтаксичною позицією, що є сильнокерованою і валентнозумовленою. Саме цим пояснюється нечасте вживання таких парцельованих членів речення: А сироті того треба. Ласки, доброго слова і все [4, с.62]. Парцеляція відокремлених обставин у творах У.Самчука репрезентована незначною кількістю прикладів. Вона актуалізується в художньому тексті тільки тоді, коли позиційні та морфологічні ознаки обставини, як другорядного члена речення, вказують на необхідність його виокремлення, вичленування. При цьому виявляється другорядна залежність - залежність другорядних членів парцельованих речень від головних і другорядних членів парцельованих речень від головних і другорядних членів основного речення. Ця група парцелятів представлена іменниково-прийменниковими конструкціями, що вживаються для спрощення вислову: Мартин Заруба мав два господарства. У селі й на хуторі [4, с.29]; А пан Гліб навіть у їдальні помістив портрет Шевченка. Навмисне [5, с.17]; Темний. Хоч зоряний вечір. У церкві співають. Тісно [5, с.147]; Хто знає, що з цього може бути. Ах, нащо це знати? Тепер, на початку життя? Навесні? Серед співу цілої землі, що ось прокидається і починає дихати [5, с.151]; Значить можна її пригорнути й загорітись … Огнем, сяйвом, щастям … [5, с.161]. Мовний розрив однорідних членів речення представляє собою один із найпоширеніших (після парцеляції частин складного речення) типів парцеляції у романах Уласа Самчука. Серед однорідних членів частіше парцелюються однорідні присудки, бо вони характеризуються найбільшою частотою вживання. Найпростішим випадком парцеляції однорідних присудків є повторення у парцельованій частині вислову того самого присудка, який було вжито у базовій частині: Марія посилала далі. Посилала і чекала відповіді. Чекала довго, вперто [4, с.109]. У цьому прикладі, як бачимо, у парцеляті повторюється присудок посилала, до якого додається однорідний присудок чекала, що семантично вказує на дію, що тісно пов'язана з першим присудком і є наслідком дії, вказаної ним. Набагато частіше парцеляції зазнають лексично різні присудки: Сонце весь час працювало. Засилало зливу, наганяло пелехаті хмари, бризкало, грюкотіло та ставило від краю до краю семибарвну веселку [4, с.21]; Після Роман почав так само важно і довго вдягатися. Довго шукав краватку-метелика, лаяв усіх, що йому кудись її закинули [5, с.16]; Займав велику, сонячну кімнату, що колись була для гостей. Там жив, там проводив увесь час, там обідав й вечеряв. Там спав, зрідка виходив на сонце погрітися [5, с.17]. Ступінь граматичної єдності парцелятів із стрижневим реченням може бути різним. Звичайно їх граматична єдність визначається лише одним присудком, що знаходиться у базовій частині і обумовлює форми узгодження присудків парцелята: Марія не знайшла слова, вийшла в темні сіни і там плакала [4, с.178]. Зазнають парцеляції і досить довгі ланцюжки однорідних присудків, навіть коли вони не є досить поширеними: А як відкинеш, коли вона (хустка) шовкова … Не відкине. Не має сили. Тримає в руках [4, с.44]; Марія бігає і метушиться. Витрясає міхи, складає їх, чіпляє до горшків шлеї [4, с.36]; Його (неба) краса, його величність … Вкриває землю навкруги, носить на собі хмарини, має дощ, росу, блискавки. Має чудове, незрівнянне сонце … [5, с.147]. Парцеляція синтаксично однорідних означень постпозитивних, поширених і непоширених, одноструктурних і різноструктурних виступає у тексті романів як змістова категорія спрощення глибини простого речення, як категорія стилістична, виразова. Для парцеляції компонентів однорідного ряду означень повинні існувати певні синтаксичні умови, що підсилює сутність парцеляції як синтаксичного процесу. Наприклад: Сади обтяжені яблуками і сливами. Сині такі, повні і соковиті [4, с.76]; Першою приятелькою Марії стала Ганна. Повновидна й моторна дівчина [4, с.87]; Овочеві дерева стоять, ніби діви-мироносиці перед своїм царем. Прозорі папірівки, рожеві панянки, налиті, повні, закохані самі в себе … [5, с.23]. У наведених прикладах синтаксичними умовами парцеляції виступає постпозиція однорідних означень, які, виступаючи в ролі парцелята, спрощують структуру базової частини, сприяють їх чіткості та інформативності. У своїх романах Улас Самчук використовує парцеляцію цілого однорідного ряду як засіб уникнення інтерстильової фігури однорідності з узагальнювальним словом: Все заметушилось жнивами, усе, що живе. Партія. Уряд. Генерали. Вчені з бородами. Поети-лірики, поети-символісти, поети-футуристи. Письменники-епіки, письменники-реалісти. Великі і менші, малі і найменші [4, с.241]; У новій Кухарчуковій хаті гості. Куми, свати, сусіди [4, с.51]. Трапляються у тексті романів і поодинокі випадки парцеляції однорідних додатків: Лампадка червоним тріпотливим сяйвом освічує суворий лик Бога-Саваофа. Рівні насуплені брови. Мудрі глибокі очі. Довгу білу бороду [4, с.137]. Процес парцелювання охоплює й усі типи складних речень. При парцеляції частин складносурядного речення між частинами складного речення у складі висловлення зберігаються загальні семантичні відношення, які підтримуються вживанням відповідних сполучників сурядності: Нема чого червоніти. І не такі зубри закохуються [5, с.16]. У творах Уласа Самчука переважає парцеляція частин складносурядного речення із відношенням протиставності, вираженої за допомогою сполучника але. Наприклад: Сонце так само сходило і заходило. Але знаки на сході все більше і більше указували наближення [4, с.189]; Різне було. Але такого татарства край наш ще не знав, і, може, ніколи знати не буде [4, с.227]; Ну. Мені здавалось - вона направду бачить самого бога … Але нащо я це кажу? [5, с.151]. Трапляються також парцеляти з єднальними відношеннями, виражені за допомогою сполучника і. Наприклад: І це каже Корній, дужий Корній. І не соромиться, і язик вільно йому повернувся [4, с.40]; Розумієте, Володя? І через те наплюйте на все, робіть свій театр, запрягайте оцю корову, збирайте всіх страждущих і плєнєнних … [5, с.26]; Сказав привітання й далі. І вона так само. Гляне тільки на нього, скаже, що треба, і далі [5, с.19]. Складносурядні конструкції членуються не спонтанно, а в результаті запланованого та стилістично мотивованого членування. Парцеляція у таких реченнях зумовлена потребами видозміни інтонування речення і необхідністю наголошення, виділення інформації, що сприяє її актуалізації та інтонаційному вичленуванню, зберігаючи при цьому смислову і структурну взаємодію сурядних частин, що підтверджується і відповідними смисловими відношеннями між ними. Водночас здатність до парцелювання складносурядних речень залежить від взаємозумовленості частин, їхньої семантичної самостійності, самодостатності. Прийомом парцеляції Улас Самчук послуговується загалом для посилення напруження мови, ступінь виявлення якого може бути різним - від стриманого до дуже значного, яскравого. Парцелят письменник використовує для зосередження уваги на змісті кожної частини з метою інформативної насиченості фрази у комунікативній системі. Виконуючи інформативну функцію, парцельовані структури передають значення відтворення, розвитку, уточнення, пояснення. Використані Уласом Самчуком парцельовані конструкції з відтворювальним парцелятом вносять нову інформацію, яка ще не представлена у базовій частині синтаксичними аналогами: У дев'ять років Марія почала самостійно жити. Пішла в найми до Мартина Заруби. Господар порядний [4, с.28]; Любила стара Марію, але дівчина воліла хутір, ніж село. І просторо співові [4, с.29]. Розчленування єдиної структури складносурядного речення мотивується потребами видозміни інтонування речення і необхідністю наголошення, виділення інформації, вміщеної в другій частині. Загальна частотність таких парцелятів у романах Уласа Самчука значна: Рвонули коні, Гната повезли попереду, за ним Марія. До шлюбу ще окремо їдуть [4, с.64]; У Кухарчуків великий смуток. Півторічний Романьо тяжко захворів [4, с.76]; Війна. Дві держави б'ються. Не можна висилати туди хліба, не сміємо їх піддержувати [4, с.168]. Функційно-смислове навантаження парцельованих одиниць у романах різне, основним їх призначенням виступає вичленовування певної інформації з метою її наголошення, актуалізації і навіть графічного оформлення як окремої частини. Водночас автор прагне досягти максимальної злитості й зв'язаності всіх елементів тексту, незважаючи на широке використання парцеляції. Наприклад: Слухає товсту книгу, плаче, витирає мокрі очі і просить ще. Цікаво ще. Далі хай книга говорить [4, с.30]. Парцельовані конструкції з розвивальним парцелятом продовжують, розвивають думку, висловлену в базовій частині: А скрізь повно чужих людей. І на лавах, і за столом, і в запічку. У сінях також тиснуться та гармидерять люди [4, с.23]. Парцельовані структури з пояснювальним парцелятом конкретизують який-небудь із членів базової частини: Руки зложив на стільці, сховав у них обличчя і вирвалися ридання, ридання. Вони подібні на рев худобини … Уривні, страшні [4, с.80]. Або парцеляти розкривають усю базову систему: Далі пішло про худобу, коні. Мартин похвалив Кухарчуківських жеребців, такі коники хоч під губернатора [4, с.58]. Значною кількістю представлені парцеляти, які використовуються для вираження підсумку, висновку: У великій світлиці довгі понакривані столи. Навколо понасідало народу. Всі голодні [4, с.65]; Постояла, ноги якось рушили і понесли Марію звичайно. Стежкою, туди, куди носили її вже декілька років. Нема тобі, Маріє, вороття. Іди до кінця [4, с.28]. Підвищення інформативності висловлювання може відбуватись завдяки різноманітним уточненням. Як свідчать наші дослідження, парцеляти можуть уточнювати характеристику явищ, подій, осіб, властивостей, ознак, обставин дії: Дні, мов краплини крові, капали з пораненого життя. Минув рік, тяжкий, суворий рік [4, с.90]. Індивідуальність творчої манери Уласа Самчука простежуємо у використанні парцельованих структур із метою емоційно-експресивного наголошування кожного елемента повідомлення, відтворення емоційно-почуттєвого світу: Молоденькі липи розгорнули свої листочки. Пахучі і липкі. Нагадують долоні новонародженої людини [4, с. 86]. Функція експресивного виділення включає в себе й імітацію усного мовлення, виділення частин висловлювання, відбиття авторського ставлення: О матері! І ви, дівчата, і ви, мужі! Кажу вам велику правду. Повстаньте і повірте в себе. Повірте у вашу силу, у вашу землю. Страшні дні надходять. І нема милості ні левові, ні голубові [4, с.155]. Привертають увагу образність, яскравість, емоційна насиченість, які досягаються використанням стилістичних тропів, серед яких переважають епітети: Найулюбленішою дитиною обох Перепутьків була Надія. Слухняна, весела, гарна [4, с.159]; На думку лізе лайка, і чути погане дихання Сатани. Жорстоке і палюче [4, с.136]. Серед парцелятів натрапляємо й на порівняння: Але Гната тепер не пізнаєш. Пень обгорілий не Гнат. Сумний аж чорний [4, с.51]; Сріблиться від місяця сніг. Стріхи хат ніби дбайливо пообкидав ватою [4, с.55]. За допомогою повторів, використаних у парцелятах, автор, підкреслюючи свою думку, виділяє головне в ній. У таких конструкціях повтори можуть мати: а) лінійний характер: Під селянськими стріхами гуторили на всі лади. Земля, земля, земля. Дайте нам землі! [4, с.111]. б) або так званий кільцевий: Марія посилала далі. Посилала і чекала відповіді. Чекала довго, вперто [4, с.109]. Повтори використовуються в художній мові романів і для експресивного наголошення, виділення певної дії, явища, обставини: Ми знов винні. Винні, що в грязюку сіяли. Винні, що зерно змішане. Винні, що спізнилися. Ми винні! [4, с.149]. Значний динамізм у текстах створює нагнітання питальних і окличних парцелятів: Ну, что ж мать? Чево таращіш глаза? І ідола твого розстрєлял? [4, с.178]; Хто там, сукін син, закурив! Замри! Обережно! Бах! [4, с.182]. Особливої уваги заслуговує парцелювання на базі складнопідрядних речень щодо особливостей вияву модальності, за якої парцеляти - це підрядні частини, модальне значення якої є частиною зовнішньо-синтаксичного відношення інформації цілого складного речення до позамовної дійсності. Парцеляти вживаються для підсилення емоційно-експресивного навантаження висловлення. Наприклад: Гнида зі страхом копав сам скарби, копав з пропасницею. Що, як знов кого нечистий наднесе [4, с.260]; "Вони" там зненацька ввірвали наш час і почали свій. Тому ми і не розуміємось [4, с.205]. У парцелятах, утворених на базі підрядних предикативних частин, продовжує діяти логічно-предикативний зв'язок, що об'єднує компоненти актуального членування (теми і реми) на рівні всього речення, водночас активізуються, відновлюються внутрішньореченнєві предикативні зв'язки на рівні частин. Широко представлена у творах парцеляція частин безсполучникового складного речення, а саме його різнотипних частин із причиново-наслідковими та пояснювальними відношеннями. Наприклад: Але Марія не зважає на це. Не має часу зважати [4, с.27]; Вишивання свого не показує нікому. Одна мати знає про це. Хоче зробити Володькові несподіванку [5, с.5]; Розмова ведеться московсько-українською мовою. По-московському вперто, демонстративно говорять Саша, Роман і частинно Галя. По-українському пан Гліб, мішано Олег і Оля. Володько, як гість, говорить, так, як вимагає ситуація [5, с.17]; Ось там бачиш щось миготить, ніби світло. Так. То світло [5, с.25]; Роман як мул. Тягніть його куди хочете. Позволяю! [5, с.26]; Хресний батько став за посаженого. Треба комусь на шлюб благословляти [4, с.62]. Найчисленнішою є група парцелятів, що репрезентують різнотипні частини закритої структури пояснювальних речень із відтінком причини. Перший компонент цих структур повідомляє щось особливе, а другий - пояснює чи умотивовує його причину - в значенні бо, адже, тому що, відповідаючи на запитання чому?: Благословляли на шлюб непаристими образами. Не було часу поїхати та купити паристі [4, с.64]; Корній приходить з праці, гострить бритву і голиться назавтра. У нього вже досить довга і досить колюча щетина [4, с.113]; Марія вже не та, не колишня. Клопоти, праця зім'яли її молодість і красу [4, с.133]. Була виявлена парцеляція частин безсполучникового складного речення наслідкового та висновкового відтінків. Перший компонент - стрижневе речення - повідомляє про дію, що спричиняє наслідок або логічний висновок, викладений у парцеляті: Корній наготував дров, добрих, грабових. Не будуть мерзнути [4, с.118]; Марія знов почула вагітність. Операція не пошкодила [4, с.111]. Трапляються у романах Уласа Самчука також випадки парцеляції безсполучникового складного речення коментувального зв'язку. Ці конструкції мають таку побудову: у базовій частині виражається цілком закінчена думка повідомлення, що є приводом для коментування висловленого у парцеляті, який починається словом то, що вказує на зміст першого компонента і таким чином пов'язує з ним другий компонент - парцелят: Родиться таке маленьке крикливе створіннячко. То буде хлопчик, обов'язково хлопчик [4, с.70]; Один, другий, багато горбиків. То лежать і спочивають вічним сном незнані воїни великої війни (коні) [4, с.89]. Отже, парцеляція частин складного речення є одночасно як засобом презентації синтаксичної структури складного речення, так і засобом мовленнєвої актуалізації його частин, мовленнєвої експресії, і важливим прийомом побудови вислову, загострення думки, підкреслення оригінальності мислення, світосприйняття того чи того персонажу. Базова частина в конструкціях такого зразка завжди більш насичена інформативно, а парцелят - комунікативно. Використання парцеляції у художній літературі зумовлене традицією уснорозмовного мовлення і передає у творах його імітацію, що допомагає читачеві найбільш яскраво відобразити емоційно-почуттєвий світ героя. Нагнітання питальних і окличних речень, використання тропів серед парцелятів, повторів (лінійних і кільцевих) підтверджує думку про те, що парцеляція - це особлива стилістична категорія, що дозволяє досягти посилення інформативності тексту і водночас має чуттєву основу та є засобом вивільнення стилістичної семантики. Отже, особливості парцеляції сприяють активному поширенню її у художній прозі. У романах Уласа Самчука це зумовлено насамперед тим, що за допомогою цих конструкцій актуалізуються певні частини висловлювання. Майстер слова широко використовує парцеляти як зображувальний засіб, особливий стилістичний прийом, який дозволяє посилити змістові та експресивні відтінки значення. В експресивному синтаксисі романів парцельовані конструкції виступають засобами передачі різноманітних явищ природи, сприйняття людиною різних подій, особливо яскравих вражень, почуттів, настроїв та відтінків реакцій на навколишню дійсність. Вони служать для концентрації уваги на змістові кожної частини і художньо переконливого звучання слова. Таким чином, парцельовані вислови насичені комунікативною значущістю, семантико-контекстуальним навантаженням і створюють додаткові відтінки значення. Вони є важливими конструктивними елементами тексту, тому що сприяють розвиткові теми (виконуючи тексторозвивальну функцію), актуальному виділенню інформації та її якнайкращому оформленню (виконуючи текстооформлювальну функцію). Тільки в результаті взаємодії текстооформлювальних і тексторозвивальних елементів-парцелятів, що містять і передають нову інформацію, створюється тематична прогресія художнього тексту.
Література
1. Ганич Д., Олійник І. Словник лінгвістичних термінів. - К.: Вища школа, 1985. - С.181. 2. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис. - Донецьк: ДонНУ, 2001. - 662 с. 3. Конопленко Н.А. Текстотвірні функції парцельованих конструкцій у сучасній українській публіцистиці // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць / Укл.: А.Загнітко (наук. ред.). - Донецьк: ДонНУ, 2004. - Вип. 12. - С. 299-304. 4. Самчук Улас. Марія. Хроніка одного життя: Роман / Підгот. тексту та післямова С.П.Пінчука. - К.: Радянський письменник, 1991. - 283 с. 5. Самчук У.О. Волинь: Роман: У трьох частинах. - Т. 2 / Післямова С.Пінчука. - К.: Дніпро, 1993. - 334 с. 6. Чабаненко В.А. Стилістика експресивних засобів української мови: Монографія. - Запоріжжя: ЗДУ, 2002. - 351 с.
