Зміст
Від автора
Розділ I. Заснування села. Перші десятиліття його розвитку
Розділ II. Період громадянської війни та встановлення Радянської влади
Розділ III. Колективізація. Голодомор
Соціальна сфера
Культмасова робота
Освіта
Розділ IV. Велика Вітчизняна війна і Нова Кам’янка
Відбудова під час війни
Будівництво комплексу
Трудові ресурси
Розділ V. Сільська рада
Розділ VI. Освіта
Екскурсії і туристичні поїздки
Пошукова робота і загін “Червоний слідопит”
Робота продовжується
Про педагогічні кадри
Дошкільне виховання
Культура
Бібліотека
Пошта. Зв’язок
Зв’язок
Медицина
Кооперація, торгівля
Побутове обслуговування
ВІД АВТОРА
Кожен з нас, навчаючись у школі, вивчав світову історію, історію України. Та про історію рідного краю, села, де ти народився і живеш, якщо і чув, то безсистемно, уривками і не рідко відірвано від реального життя, від твоїх коренів-предків, про котрих ти нічого не знаєш, про твоїх прадідів, дідів, навіть батьків, не говорячи про сусідів, односельчан.
Хто вони? Звідки? З якого часу тут поселились? Чому? Де твоє генетичне коріння? — Все це покрито темною завісою часу. У нас не ведеться, не вибудовується “родове дерево”. Схиляюсь перед дворянським станом минулих віків. Для багатьох з них поняття честі, гідності не були пустим звуком. Знали, поважали своїх предків і знання свої, культуру, пошанування старших роду свого залишали дітям у вічний спадок. Звичайно, безграмотним кріпакам було не до вибудови свого “родового дерева”. А що ж ми, сучасні і теж ніби високоосвічені, що ми знаємо про своїх предків? Ми не знаємо свого минулого, а мріємо про світ майбутнього, хочемо заглянути в нього вже сьогодні...
Так, у житті кожного народу (а ти його мисляча, життєтворча дійова частина) минуле, сучасне і майбутнє пов’язані воєдино людською пам’яттю, яка передається з покоління в покоління, як в спадок у матеріальних пам’ятках, так і в мріях, сподіваннях на краще.
Ми все ж таки з часом розумнішаємо, минуле для нас — то наука. Наука дій, вчинків, уподобань, ставлення до навколишнього світу й до самих себе, врешті, до своєї батьківщини, всього того, що нам залишено у спадок, і що ми залишимо після себе нащадкам.
Село Нова Кам’янка. В 2006 році йому виповниться 170 років. Молоді села таврійського краю. А й стільки їм випало потрясінь. Скільки раз село розквітало і... вмирало, руйнувалось. Що, хто його руйнував? Які історичні, соціальні обставини? Хто його відроджував? Як? Чому?
Дивлюсь на групову фотографів 30-х років ХХ століття. На ній — 16 жінок. Горді, доброзичливі, сповнені людської гідності обличчя і сяючі, випромінюючі щастя, але в якійсь дивній задумі очі. Жінки різного віку. Тому і погляди, і думки в них різні.
Вишикувались вони під кам’яною, не штукатуреною стіною якогось сараю, завішеною темним екраном з двох полотен. По центру, в руках однієї з них — розгорнутий прапор. Хто вони? Ланка-переможець у соціалістичному змаганні? Стахановці колгоспу? Ніяких підписів. Імен більшості з них ми вже не знаємо. В живих — немає жодної. А фотографії ж всього десь 70-75 років. В передньому ряду сидять жінки в грубуватих, строгого покрою піджаках, куфайках, видно, оділи їх перед фотографуванням, а ось взуття — розтоптане, навіть порване, у бруді. Дістались йому вже всі радості нелегкого життя, За першим рядом, одні в зимовому пальто з пишним коміром, інші в легенькій кофтині літнього фасону з відкритим білим комірцем. Отже, одягли, в кого що було, найкраще перед фотографуванням. Впевнені, суворі та щасливі обличчя. Як багато нам говорить цей відбиток історичної пам’яті, цей документ. Тут ми бачимо і матеріальну скруту, бідність і духовне багатство наших бабусь і прабабусь.
А у них же за спиною не лише екран з білої простині, а й страхітливий, нечуваний, штучно створений голодомор. Він ще не стертий з пам’яті, ще гнітить душу і ставить нерозв’язанні питання.
Та вони, творячи сьогодення, живуть помислами про майбутнє і тим щасливі.
Звідки цей оптимізм? Де беруться ті сили, що так впевнено ведуть їх у завтра? Не легко нам усвідомити це, пройнятись тим оптимізмом, вірою в прийдешнє, як вони, і перенести у наш, реформаторський і псевдореволюційний — руйнівний час.
Отже, щоб впевнено рухатися вперед, щоб ясніше, повніше бачити, розуміти, оцінити, усвідомите сучасне, в котрім ти живеш, треба знати, відчути пройдений шлях твоїх предків, знати їх і своє минуле. І тільки через нього, опираючись на нього, як на часовий фундамент, будувати сучасне і своє майбутнє.
Хто не знає минулого — той не вартий майбутнього. Я як вчитель історії збирав цей історичний матеріал з життя села все своє трудове життя. Тут моє коріння. Тут нагодився я, народилися і жили мої батьки, мої діди-прадіди з хліборобського роду. Тут і відійшли в небуття. В небуття — не для красного слова сказано, бо хто зараз знає їх імена?
Я віддав навчанню і вихованню підростаючого покоління села всього себе. Та, щоб не було “небуття”, і вирішив написати цю історію, щоб лишити її як речову і духовну пам’ятку, пам’ять мого покоління моїм сучасникам і майбутнім односельчанам. Комусь щось не сподобається. Напишіть краще. І виграє тут лише історія села. Поправте. Бо як сказано в Біблії: “Пророків у своїй сім’ї — нема!»
А історія — це біографія. Справжня біографія народу. Історія села — це біографія людей села, нашої Нової Кам’янки. Біографія твоїх прадідів, дідів, батьків. Твоя біографія, а відтак – біографія твого українського народу, а вона тяжка, і знати її треба.
Микола Швидун
Завантажити zip-архів книги (*.doc):
http://prosvilib.at.ua/books/shvydun/nkam/ist_nkamjanki.zip |
