---

Розділ V.

Сільська рада

Згідно з Конституцією, сільська рада належить до місцевих органів державної влади і має вирішувати усі питання місцевого значення. Виходячи із загальнодержавних інтересів та інтересів громадян, що проживають на території Ради: здійснювати керівництво підпорядкованими їй державними органами, підприємствами, установами, організаціями. Забезпечувати додержання законів, прав громадян. Отже, є найвищим на закріпленій території розпорядчим і виконавчим органом влади.
Як уже згадувалось, 1 березня 1944 року під керівництвом Омеляна Олексійовича Майбороди у звільненому від фашистів Високопіллі відбулось засідання В.Олександрівського райвиконкому і бюро райкому КП(б)У з порядком дня: “Про відновлення Радянської влади у звільнених населених пунктах”. За членами райкому і райвиконкому були закріпленні населені пункти і, відповідно, видані їм мандати, на відновлення радянської влади. За головою райвиконкому Шумейком Тихоном було закріплено і Нову Кам’янку. 12 березня визволено Велику Олександрівку.
Йшла війна. Нова Кам’янка визволена 10 березня. Зруйнована. Розграбована. Ніяких, засобів виробництва. Тому, враховуючи час, політичні і економічні обставини та потреби життя, т. Шумейко прибув у Нову Кам’янку 13 березня, провів мітинг в селі. Прямо на мітингу було обрано головою сільської ради Кам’янчука Харитона Пилиповича. Але головою побув він всього декілька місяців, і, як військовозобов’язаний, призивається в ряди Червоної Армії. Голови мінялися часто, аж поки в кінці 1944 року головою не було обрано інваліда війни Короваєнка Якова Климовича.
За штатом в сільській раді були лише голова і секретар. А треба ж в першу чергу налагодити в селі виробництво. Посіяти хліб, зібрати його. Отже, треба організовувати людей в трудові колективи. Якщо в функції ради входить керівництво підприємствами, установами та організаціями на закріпленій за нею території, то їх ще немає. Їх треба створити. В першу чергу організовуються колгоспи. З політичної, моральної, психологічної сторони організовувати їх було легше, ніж на початку тридцятих років, коли починалась колективізація, коли люди ще не знали, що це, і як в них працювати, жити. Тепер люди самі тягнулися, об’єднувалися в колгоспи, бригади. Обирали голову, бригадирів, ланкових. Але з матеріальної сторони, коли порівнювати з тридцятими роками, були неймовірні, ні з чим незрівнянні труднощі. І їх вирішувати на місцях треба було саме сільським радам.
Досить прочитати лише довідку, інформацію колгоспу “15-річчя Жовтня” станом на 3 квітня 1944 року про те, що було в колгоспі в 1941 році, та що він має на 3 квітня 1944 року.
1. Територія колгоспу звільнена від німецько-фашистської окупації 10.03.1944 року.
2. В колгоспі було всього дворів в 1941 році – 156. Є на день звіту — 172, із них розвалених хат — 67.
3. Всього населення в колгоспі — 781 чоловік.
4. Всього було землі в колгоспі до окупації по акту на вічне користування – 3 025 га, в тому числі орної землі – 2 662 га, присадибних ділянок — 129 га, сінокосів — 40 га.
5. Зерна, вивезеного окупантами в 1943 році – 7 900 ц.
6. Наявність худоби в колгоспі і колгоспників




7. Наявність сільськогосподарських машин в колгоспі (без МТС).
Плугів - 19
Букарів - 24
Сіялок - 8
Культиваторів - 12
Борін - 60
Лобогрійок (косарок) - 12
Кінних гребок - 3
Сортировок - 6
Віялок - 12
Трієрів - 2
Ходів парокінних - 28
Гарб - 16
Пестарок - 12
Насосів пожежних - 1
Вил - 90
Граблів ручних - 120
8. Наявність підсобних підприємств




9. Наявність приміщень в колгоспі
Контора колгоспу 1 1 1
Клуб 1 1 1
Конюшні для коней 7 2 2
Головоємкість 162 - -
Свинарник 5 1 1
Головоємкість 258 - -
Овчарників 2 - -
Головоємкість 860 - -
Птахоферма 1 - -
Головоємкість 1300 - -
Амбарів 4 - -
Ємкість в центнерах 2800 - -
Зерна, станом на 3 квітня 1944 року, в колгоспі “15-річчя Жовтня” ніякого немає.
Отже, станом на 3 квітня 1944 року колгосп “15-річчя Жовтня” не має ще ніякого інвентарю, ніякої худоби. Є приміщення контори, клубу, дві конюшні для коней, один корівник, але всі ці приміщення потребують капітального ремонту. Стоять без дахів, без вікон і дверей.
На весь колгосп у колгоспників є 2 корови і 4 курки. Оце і все багатство. А треба ж сіяти. Чим? Як? Всі ці питання треба було вирішувати голові сільської ради з допомогою РК КП(б)У або райвиконкому. Одержані інвентар і посівні матеріали розподіляти між колгоспами, контролювати, щоб вони пішли за призначенням.
На що надіятись? Де та опора, сила, що підніме село з колін, забезпечить його хлібом і виконає ті надмірні завдання, які ставить перед ними війна? Тільки люди!
І в голови сільської ради на столі розгорнуто відомість, облік населення Новокам’янської сільської ради в розрізі по колгоспах на 15.04.1944 р.



Таким чином, бачимо, що працездатного населення, враховуючи і підлітків 13-16 років, в сільській раді 584 чоловіки. З них чоловіків на три колгоспи — 38, та й ті, котрих не призвано в армію через хвороби, підлітків 13-16 років — 119 чоловік, а це ще діти і 427 жінок. Жінок-матерів. Жінок-вдів, не рідко багатодітних.
Оце і була та сила, яка повинна відродити село, впорати землю, посіяти, доглянути, зібрати вирощений врожай та ще й без втрат.
І плани треба виконувати, а які вони? Ось один з них: план посіву на 1944 рік по колгоспу “15-річчя Жовтня”:
Ячмінь - 300 га
Овес - 15 га
Просо - 150 га
Кукурудза - 100 га
Соняшник - 100 га
Однорічні трави - 70 га
Багаторічні трави - 120 га
Картопля - 10 га
Баштан - 40 га
Чорний пар - 685 га
Посіяти озимої пшениці - 610 га
Посіяти озимого жита - 200 га

І з усім цим об’ємом робіт мусять впоратися 186 жінок, 16 хворих чоловіків і 70 підлітків 13-16 років. Польові бригади розподіляються на ланки. Всього в колгоспі — 16 ланок. В кожній ланці на чолі з ланковою — 8 чоловік. І на кожну ланку припадає по 163,43 га орної землі. В тому числі озимої пшениці і жита по 50,63 га, ячменю — по 18,75 га, вівса — по 0,94 га, проса — по 9,38 га, кукурудзи — по 6,25га, соняшників — по 2,5 га, картоплі — по 0,63 га,
Тільки просапних культур на кожного члена ланки припадає по 2 га. А слід знати, що це не звичайна прополка. Посіяно ж не по орному, а по розпушеному сапкою, жіночими руками полю, а тепер слід робити прополку без культиватора, сапка в сапку, і не тільки зрубувати бур’ян, а й розпушувати землю, щоб дати культурним рослинам ріст.
А крім цих повинностей, є ще і такі, котрі — не передбачиш, а виконувати треба негайно і з великою відповідальністю. Так, читаємо розпорядженні від 23.03.1944 року, або на тринадцятий день визволення Новокам’янської сільської ради.
“Голові Новокам’янської сільської ради:
на підставі постанови уряду про порядок відбудови зруйнованого німцями господарства, райком КП(б)У і райвиконком встановили для вашої сільської ради кількість працездатного населення віком від 14 років і старше, що мобілізуються на відбудову мосту через річку Інгулець в кількості 140 чоловік. Із них по колгоспу “20-річчя Жовтня” — 25, по колгоспу “15-річчя Жовтня” — 50, по колгоспу “Шлях до комуни” — 65.
Всіх мобілізованих громадян направити через представників військової частини в село Старосілля, до мосту, на командний пункт, де окремі громадяни мають бути розміщені по квартирах. Всі громадяни повинні взяти з собою лопату і продуктів на 10 днів.
Голові сільської ради і головам колгоспів суворо вести облік працюючих громадян і від військової частини одержати відгук про роботу.
Секретар В.Олександрівського РК КП(б)У — Майборода.
Голова В.Олександрівського райвиконкому – Т.Шумейко”.
Вдумаймось. Всього працездатних по сільській раді разом з підлітками — 584 людини. З них 90% — це жінки, вдови, солдатки з неповнолітніми дітьми. Відірвали їх на 10 днів від сім’ї, від дітей — це неможливо. Це злочин. А виконувати розпорядження треба. І йдуть, а саме — йдуть пішки, піднявши лопати, з котомками за спиною, в Старосілля, по грязі, напівроздягнені і голодні підлітки та молоді жінки. Та не менш страхітливім у розпорядженні було те, що треба з собою взяти продукти харчування на 10 діб. А на всю ж сільську раду є лише чотири корови і 13 курок. Більш нічого. Хліба – немає. Овочів немає. Що взяти? Чим наповнити торбу? Йдуть же не на прогулянку, а на тяжкі земляні роботи. А спати будуть в холодних хатах прямо на долівці, застеленою соломою. Квітень місяць. Розпочались польові роботи ще в березні. А поля ще не очищені від мін і вибухонебезпечних предметів. Від вибухонебезпечних предметів на території сільської ради загинуло 3 дітей. Лише в квітні місяці зачищають поля від мін.
Про це свідчить акт від 30 квітня 1944 року.
“Ми, нижчепідписані, командир взводу 2 роти 3МРО лейтенант Захарченко, пом. командира взводу т. Русов з одного боку і голова Новокам’янської сільської ради т. Сіроштан І.С. з другого — склали цей акт про те, що 2-м взводом проведена повна перевірка і очистка території Новокам’янської с/ради. Очищені від всіх видів мін та боєприпасів на території 130 кв. км. В чому і підписуємось”.
Але не так просто одним взводом очистити територію в 130 кв. км. Нещасні випадки ще будуть.
Сільська рада в ці тяжкі роки веде облік всіх військовослужбовців і надає посильну допомогу їх сім’ям, звітує перед райвиконкомом, відділом держзабезпечення. Відповідає на розпорядження з цих питань вищестоящих органів. Ось одне з таких розпоряджень від 6.04.1944 р.
“В.Олександрівський райвиконком, відділ держзабезпечення пропонує негайно вислати списки в РВК сімей військовослужбовців, призваних в ряди РСЧА в 1941, 1944 роках з вказанням складу сім’ї згідно поданої форми. Доставити дані нарочним, а також списки сиріт, в яких батько в РСЧА, а мати померла.
Голова райвиконкому Шумейко”.
І сільська рада подає списки. Всього станом на 6.04.1944 року призвано в ряди робітничо-селянської Червоної Армії 193 чоловіки. З них в 1941 році — 109 чоловік. В 1944 році станом на 6.04.1944 р., або через 26 днів після визволення, — 84 чоловіки. Подає і списки сиріт.
І тут же приходить розпорядження, зобов’язуючи сільську раду зібрати від людей зерно, овочі, одяг, взуття, посуд для дітей-сиріт, що перебувають у В.Олександрівському дитячому будинку.
Ось один із звітів перед сільською радою про виконання цього розпорядження по колгоспу “20-річчя Жовтня”.
“Зібрано для дітей-сиріт від колгоспників по колгоспу “20-річчя Жовтня”
Пшениці - 30 кг Стакани - 2 шт.
Тарілок - 15 шт. Чашки - 1 шт.
Ложок - 7 шт. Картуз - 1 шт.
Вилки - 6 шт. Штани - 1 шт.
Блюда - 2 шт. Черевики - 1 шт.

А з звіті від 10.04.1944 року про наявність худоби в колгоспі “15-річчя Жовтня”, це через місяць після визволення, читаємо:
1. В колгоспі ніякої худоби немає.
2. У колгоспників:
Петренко Федора Савелівна — 1 корова
Лемеха Пилип Данилович — 1 корова
Логвиненко Уляна — 1 вівця
І тільки станом на 20 травня у звіті сільської ради перед райвиконкомом читаємо, що в колгоспах (а їх три) сільської ради є 5 коней, а в колгоспників 5 корів, 1 вівця, 1 порося, 30 курей.
А розпорядження від 15. 05.1944 року говорить, зобов’язує:
“Голові Новокам’янської сільської ради.
Для забезпечення і організації в ваших колгоспах птахоферм, а також забезпечення птицею колгоспників, виконком районної ради і РК КП(б)У зобов’язує вас до 25 травня цього року заготовити і доставити на інкубаторну станцію В. Олександрівки 320 штук яєчок. (В ваших колгоспників є 32 курки).
Яєчка доставити обережно, щоб не було бою і порчі.
Секретар В.Олександрівського РК КП(б)У — Майборода.
Голова В.Олександрівського райвиконкому – Т.Шумейко”.
І зразу ж список громадян колгоспу “15-річчя Жовтня” які мають курей і повинні здати в план яєчка по 10 шт. з однієї несучки в колгоспну комору не пізніше 25.05.1944 року.
А для дітей сиріт продовжують збирати милостиню з колгоспників. Так у звіті голови колгоспу “Шлях до комуни” Шаповала Федора, читаємо:
“Зібрано для дітей-сиріт станом на 24 травня 1944 року:
1. Суржику — 16 кг
2. Ячменю — 104 кг
3. Кукурудзи — 450 кг
4. Проса — 21 кг
5. Буряків — 39 кг
6. Квасолі — 2 кг”
Люди самі голодні, але діляться останнім із сиротами. Та крім добровільного пожертвування надто ріжуть нашу моральність, свідомість, здається, надто жорстокі акти, за якими стоять дії влади та її виконавців.
“Акт 1944 року, 10 квітня.
Ми, що нижче підписалися, комісія по збору трофейного майна в складі голови комісії Литвиненко Поліни Афанасіївни, Надточія Григорія Тарасовича, Олександровського Володимира Васильовича, Хильченко Раїси Артемівни провели обшук німецького майна в Оксамитного Федора, де й виявили одіял — 3 шт., пальтишок — 4 шт., сорочок – 1 шт., камер з автомашини — 2 шт.
Майно вилучено для відправки в район.
Підписи”.

“Акт від 12 квітня 1944 року
Комісія в складі голови Остапенко Купріяна Петровича, членів комісії Надточія Григорія Тарасовича і Гузика Івана Олександровича, що працює при сільській раді по збору трофейного майна і заготівлі хліба, провели обшук в т. Литвиненко Марії Павлівни, колгоспниці колгоспу “15-річчя Жовтня”. При обшуку виявлено 2 пари ботинок і дві пари чобіт німецьких. Забрано, здано в с/раду для відправки в район.
Підписи”.

Зважимо на подібні прикрощі, а, можливо, і надмірну жорстокість. У них же забрано все. І якщо комусь дісталась трофейна німецька сорочка, то вже її знімати з оголеного... А він, вона ж мусять працювати... І працюють.
Так в колгоспі “Шлях до комуни” за березень-квітень 1944 року посіяно 978 га, в колгоспі “15-річчя Жовтня” — 640 га, в колгоспі “20-річчя Жовтня”, де всього 53 працездатні жінки — посіяно 585 га. Разом по сільській раді, без техніки, без тяглової сили, тільки руками жінок і дітей посіяно ярих культур, по полях, які ще не розміновані (і нерідко зривалися невідомі боєприпаси) за березень–квітень 1944 року 2 403 га. Так і хочеться сказати нинішнім молодим, інколи зазнайкуватим людям: поцілуйте руки, станьте на коліна і поклоніться своїм бабусям. Це вони в ті неймовірно тяжкі роки своєю нелюдською працею творили і ваше життя. Розуміли обстановку, усвідомлювали необхідність і не вимагали для себе чогось особливого. Щоб ясніше зрозуміти, уявити їх почуття і помисли того часу, досить прочитати тільки інформацію — заявку колгоспу “15-річчя Жовтня” від 5 травня 1944 року Новокам’янській сільській раді про наявність і потребу інвентарю для виконання сільськогосподарських робіт на період жнив 1944 року.



Подібні заявки поступають і від колгоспів “Шлях до комуни” та “20-річчя Жовтня”.
Зверніть увагу: не комбайни просять і планують придбати, не трактори і автомашини (ця техніка вже добре їм відома, вони до війни працювали на ній), а косарки-лобогрійки, коси і ціпи для обмолоту, кам’яні гармани. Хто ж буде працювати на тих лобогрійках, хто буде косити косами і молотити ціпами? Хто буде приводити в рух віялки, сортировки, трієри? Війна!.. Розуміють. Усвідомлюють і не просять того, чого не можуть їм дати. Кругом висять лозунги: “Все для фронту, все для перемоги!” І для того покоління людей зміст цього лозунгу пояснювати не було потреби.
Саме так. Все лягло на плечі жінок і підлітків, котрих сьогодні все-таки визнають учасниками війни, та пільги їм проголошено лише на папері. А до пенсії доплата аж 9 гривень.
У ці місяці сільська рада організовує поштове відділення. Першим завідуючим поштою був 65-літній Олександровський Харитон. Сільське споживче товариство. Його першим головою була Борисенко Надія Овсіївна. Але ж товариство — це кооператив. І створюється тільки з ініціативи і під керівництвом сільської ради, а матеріальні статки його складаються з паїв. Тому, щоб придбати кілограм солі, чи коробочку сірників, треба було вступити в кооператив і заплатити пай. А де ж брати гроші? В колгоспі працюють за трудодні, на які не те що грошей, а взагалі нічого ще не дають, бо й нема нічого.
А війна вимагає своє. Нові і нові то почини, то ініціативи, то позики... лягають на плечі знедолених жінок. Ось чергова і інформація колгоспу “15-річчя Жовтня” станом на 6 травня 1944 року про реалізацію державної довоєнної третьої позики:
- Підписано чоловік за день - 6,
- З початку підписки - 158
- На, суму. За день - 1500 крб.
- Всього на суму - 39 200 крб.
- Готівкою зібрано - 840 крб.

А це, вже по колгоспу “Шлях до комуни” :
- За день підписалось 20 чоловік на суму 6 850 крб.
- З початку підписки - 146 чоловік,
- Всього на суму - 40 800 крб.
- Готівкою зібрано за день - 340 крб.
З початку підписки - 2 428 крб.

Колгоспи звітують перед сільською радою про те, як реалізується підписка на позику, як пройшла посівна, скільки посіяно соняшника, ячменю, кукурудзи, городини, про наявність насіння, скільки відремонтовано клубів, червоних кутків, скільки виділено агітаторів і подають їх списки. Так по колгоспу “Шлях до комуни” в числі агітаторів числяться Сіроштан Ліда (Лагута Лідія Єфремівна), Чорнуха Ліда, Цупова Килина Степанівна, Швидун Григорій Мефодійович. Скільки ними проведено бесід, де і скільки зроблено доповідей... Скільки в колгоспі дитячих ясел і скільки в них дітей, Звітують колгоспи перед сільською радою, а сільська рада, відповідно, звітує перед райвиконкомом, райкомом КП(б)У.
Доводить колгоспникам, що мають у своєму господарстві птицю (а їх на травень 1944 року було всього 8 господарств і то по 1-2 курки), план контрактації птиці. І не взагалі, а конкретизується до дрібниць.
Так, згідно списку, вказується прізвище власниці господарства, номер повідомлення, її підпис і план контрактації.
На 1 курку — 1 квочка.
План підсипки яєчок – 19.
План виходу курчат — 17.
План здачі курчат на птахоферму – 8.

Корови мають в селі лише 4 господарі. Їм сільська рада доводитьплан-графік здачі молока для хворих, розписуючи кількість молока і в які числа здавати.



Надзвичайно трудомісткою і не виправданою з моральної, етичної, економічної і політичної сторони перед історією була державна політика по збору податків у ті роки. І все це перекладалося в селі на сільські ради. Податок треба було платити за кожне фруктове дерево, за кожну культуру, що посадив на городі, грішми або часткою планового урожаю.
Так в архіві сільської ради є список всіх громадян, що мешкають на території ради, колгоспників, службовців, котрі що і скільки фактично посіяли на своїх городах, які культури в 1943 і 1944 роках станом на 15 червня 1944 року. Це величезне полотно, на якому все розписано. Всі 354 господарства громадян села. Все чітко виміряне і визначене. Мабуть, тому в селі і не було садів. Бо врожай вони приносять не кожен рік, а податок за нього треба платити щорічно. То чи не краще і економічно вигідніше пустити його під сокиру. Та й городи були бідними.
Із звіту від 25.03.1944 року В.Олександрівському райвиконкому “Про звірства німецько-фашистських окупантів в Новокам’янській сільській раді” дізнаємось, що:
1. Вбито в селі людей – 5, з них дітей — 5.
2. Вигнано до Німеччини на каторжні роботи — 293 чоловіки. Не всі вони повернулись. А час кричав, кликав, вимагав від живих нових і нових повинностей, фактично безплатної роботи, щоб відродити рідний край, пробудити в ньому життя.
“Розпорядження голови райвиконкому Шумейко.
Голові Новокам’янської сільської ради: “Залучити до гужової праці по колгоспах:
1. “Шлях до комуни” - 186 чоловік.
2. “15-річчя Жовтня” - 169 чоловік.
3. “20-річчя Жовтня” - 43 чоловіки.
Разом по сільській раді - 398 чоловік”.
Але керівники району не тільки вимагають, а й допомагають. Так посівний матеріал одержують колгоспи в кредит з державних засік, через районні органи влади. З попередніх звітів нам відомо, що в колгоспах не було ні зерна, ні овочів. Але у звіті правління колгоспу “15-річчя Жовтня” про хід весняної посівної компанії станом на 5 травня 1944 року читаємо:
Посіяно ячменю – 31 га,
соняшника — 108 га,
кукурудзи — 100 га,
картоплі — 2,5 га.
Є в коморі зерно для посіву: ячменю - 28 кг
жита - 70 кг
проса - 85 кг
соняшника - 0
Голова колгоспу Половинко.
День Перемоги, як і по всій країні, святкували в селі 9 травня 1945 року. Та це свято, як співається в пісні, було “радість із сльозами на очах”. Станом на квітень місяць 1944 року на фронтах Великої Вітчизняної війни числилось 203 новокам’янці. Ще за рік війни їх було призвано близько 50 чоловік. Не повернулися з війни — 188 односельчан. Через 25 років, в 1970 році, їх імена будуть викарбувані на гранітних стелах і встановлені навічно біля обеліску Слави, як пам’ять про синів села, що віддали своє життя за свободу Вітчизни у війні 1941-1945 років.
Та живі, пам’ятаючи героїв, дбають про живих, про життя. Після смерті голови сільської ради в 1947 році Якова Климовича Короваєнка, головою с/ради обирають Лемеху Кузьму Максимовича. Йому ще дістається в спадщину отой ритм роботи по відбудові господарства, що встановився у воєнні роки, труднощі, по подоланню голоду 1947року і недопущенню голодної смерті в селі. Проте, ці труднощі були вже не такими, як в 1944-І945 роки. Не багато, та все ж поверталися додому фронтовики. Вони бралися за відбудову, ремонти як в домашньому обійсті, так і в колгоспах. Сіли за трактори, очолили бригади. МТС забезпечує колгоспи тракторами і причіпним інвентарем, а на період жнив — комбайнами. Іде процес укрупнення колгоспів. В червні 1950 року колгоспи Новокам’янської сільської ради “Шлях до комуни”, “15-річчя Жовтня” і “20-річчя Жовтня” об’єднуються в одне господарство “Шлях до комуни”. А в 1956 році до нього приєднують і колгосп ім. Жданова, а Новогригорівську сільську раду ліквідовують. Села Новогригорівка і Гур’ївка підпорядковуються Новокам’янській сільській раді.
В міру зростання економічної міці колгоспу і його масштабності поступово починає втрачати свою роль і вплив на економічній розвиток сіл сільська рада. Зростає роль правління колгоспу і особливо голови колгоспу. З ним рахуються вищестоячі органи районної влади. Всі розпорядження по розв’язанню економічних проблем ідуть прямо на голову колгоспу, обходячи сільську раду.
І коли вже в 1952 році головою сільської ради стає Гвоздьов Петро Сергійович, то сільська рада не має такої сили, яку вона мала в сорокових роках і особливо в час війни. В 1959 році головою сільської ради обирають Мнушко Клавдію Марківну. В 1962 році — Федотова Леоніда Григоровича. В 1965 році – Литвиненка Василя Федоровича. Голови міняються, а функції сільської ради, її вплив, реальна сила, влада на селі не відчувається. І основна причина — мізерне фінансування, а без грошей і влади не буває. Так їй підпорядковані, і то частково, початкові школи, села Гур’ївка, Полянка, Н.Григорівка, акушерські пункти цих же сіл, бібліотека, клуби Новокам’янський і Новогригорівський по питанню ремонту, опалення, придбання меблів, а заробітну плату вчителі одержують в райвно, медики — в райлікарні. Фінансування бідне, тому лише декларативне. Ось рішення сесії Новокам’янської сільської ради від 10 січня 1959 року “Про виконання бюджету за 1968 рік і затвердження бюджету на 1969 рік.

№№ / План / Виконано
1. Прибутковий податок з колгоспу 3560 3295
2. Прибутковий податок з кооперації 3000 3844
3. Прибутковий податок з населення 2000 3170
4. Сільгоспподаток 5250 5110
5. Державне мито 100 185
6. Податок з видовищ 600 418
7. Податок з будівель і земельна рента 200 180
8. Інші надходження 217
Р а з о м : 14710 крб. 16422 крб.

По видатках
1. Початкові школи 2 860 крб. 3 805,45 крб
2. Бібліотека 1 330 крб. 1 670,86 крб.
3. Новокам’янка , сільський клуб 2 840 4 405,44
4. Н.Григорівський фельдш.-акуш. пункт 1 620 1 789
5. Гур’євський фельдш.-акуш. пункт 1 780 1 693
6. Полянський фельдш.-акуш. пункт 1 500 1 724
7. Новокам’янська сільська рада 2 780 2 921
Р а з о м : 14 710 крб. 18 009 крб.
Як бачимо, можливості бюджету сільської ради надто бідні. Та й сама сільська рада всього 2 780 крб. В цю суму входить заробітна плата працівників ради, а їх чотири: голова, секретар, бухгалтер і прибиральниця, ремонт, опалення, електроенергія, телефон.

---