Розділ II

Період громадянської війни та встановлення Радянської влади

Радянська влада в Новій Кам’янці встановлена в січні 1918 року.
Функції радянської влади виконував ревком, обраний на загальних зборах села в січні 1918 року. В своїй діяльності він спирався на комітет незаможних селян (КНС), обраний майже одночасно з ревкомом. Та не встиг ревком приступити до обліку і розподілу землі за трудовою нормою, як у березні Нову Кам’янку, як і весь південь України, окупували австро-німецькі війська. Після того, як у листопаді 1918 року окупантів вигнали з нашого краю, утверджується влада Директорії. В березні 1919 року частини Червоної Армії і партизанські загони розгромили війська Директорії, відновити радянську владу не вдається, бо 7-8 травня 1919 року на Херсонщині розпочався заколот Григор’єва. В липні-серпні 1919 року Дніпровський та Херсонський повіти були захоплені денікінцями. Вони чинили кривавий терор проти тих, хто брав участь або підтримував радянську владу. Особливо “славився” своїми звірствами загін полковника Салікова, який з вересня по грудень 1919 року вщент пограбував села Нововоронцовку, Дудчани та ін.. (Історія міст і сіл України, Херсонської області, стор.38) Він діставав і Нову Кам’янку.
У січні — на початку лютого 1920 року Херсонщину визволено від денікінців. У цьому розгромі брали участь і новокам’янці. Так житель села Олександровський Макар Митрофанович організовує бойовий загін добровольців і вливається до лав Червоної Армії. Загинув Макар Митрофанович в боях проти Врангеля під Каховкою.
Радянську владу в Новій Кам’янці відновлено в другій половині січня 1920 року.
У 1920 році, підтягуючи сили на Каховський плацдарм, через село пройшли полки латиських стрільців та частини кінної армії С.М.Будьонного. Як свідчить старожил села Логвиненко Макар Свиридонович, штаб Будьонного знаходився два дні в його хаті.
4 липня 1920 року в Качкарівці відбувся волосний з’їзд Рад, який закликав трудящих збирати для радянських військ провіант. Виконуючи це рішення, новокам’янці, чим могли, допомагали Червоній Армії: замінювали коней, давали фураж, годували червоноармійців. Як ополченці — підвозили боєприпаси в район Берислава, а звідти вивозили поранених.
Після ліквідації безпосередньої загрози захоплення села білогвардійцями, ревком, а потім виконком сільської ради почав втілювати в життя земельний закон Всеукраїнського Революційного Комітету. 3847 десятин землі під осінню сівбу 1920 року розподілили, згідно з постановою виконкому, по 2 десятини на їдця. Землі розподілялись в основному серед бідняків. У куркулів відбирали лишки землі та окремий інвентар і теж передавали бідноті. Саме в ці роки, вихідці із Нової Кам’янки, вниз по балці, на колишніх землях поміщика Бредихіна створюють виселок “Червона долина” на відстані 6 км від Нової Кам’янки. В ньому було 16 дворів і 97 мешканців, 52 чоловіки і 45 жінок.
Навесні 1921 року селяни засіяли чималу площу, але через посуху зернові загинули, не викинувши й колос. Посуха повторилася і в 1922 році. З 1921 по 1922 рік в селі голодувало більше 90% населення. Радянська держава допомагала голодуючим продовольством, насінням. Тяжкі обставини ускладнювалися бандитизмом, що набув загрозливого характеру. Так в лютому 1921 року в Нову Кам’янку вдерся великий загін махновців, який пограбував населення, завдав великих збитків господарству села. Ними порубані кращі активісти.
Про цей трагічний епізод згадує дочка порубаного махновцями члена ревкому Ващенко Федора Івановича — Остапенко Пелагея Федорівна, 1914 року народження: “Було це суботнього вечора. Мій батько Ващенко Федір Іванович, будучи членом ревкому, разом зі своїми товаришами, пішов на збори. В цей час налетіли махновці. Шукаючи ревкомівців, ввірвалися до нас в хату, почали бити матір і допитуватись, де хазяїн. Я підбігла до матері і стала перед нею. Махновець вдарив мене нагайкою і я, плачучи, полізла на піч. В цей час до хати зайшов інший махновець і сказав, що батька мого вже знайшли. Знайшли і всіх інших ревкомівців і активістів. Всіх їх порубали шаблями. Серед них: Ващенко Федора Івановича, Дейника Петра, Яцука Пилипа, Андрущенка Петра, Капусту Сергія. Бандити наказали не торкатись трупів і не хоронити. Похоронили їх у братську могилу після того, як махновці залишили село. Виходячи з нашої хати, махновці перемовились: “А сім’ю куди?” — “Хай живуть. Діти малі. Вони нічого не розуміють”, — сказав старший. Пелагія Федорівна нині жива, бадьора, тверезо мисляча жінка. Їй пішов 92-й рік.
Махновцям допомагали і місцеві жителі, котрі ненавиділи радянську владу, були нею ображені. Так, стверджують старожили, зустрічав, вказував квартири членів ревкому, уповноважених по заготівлі хліба, активістів сільвиконкому голова КПС, куркуль, якому вдалося втертися в довір’я селян, Ващенко Пилип Єфремович.
В умовах величезних труднощів — розрухи, голоду, бандитизму, сільська рада, спираючись на комнезами, робила все, щоб не допустити голодної смерті, та не все вдалося. В селі вимирали цілі сім’ї. Страхіття голоду над обезсиленим селом ще витає і в наступні роки. Це ми простежуємо у звітах Новокам’янської сільської ради перед вищестоячою Качкарівською районною радою. У 1923 році звіт по певній формі подається кожного місяця. Так за січень 1923 року “Дорослого населення по сільській раді 1512 чоловік, із них голодуючих — 433 чол. Дітей — 1383 чоловіка. З них голодуючих — 365. Майже таку картину спостерігаємо і на 15 лютого 1923 року, але в звіті голови сільської ради вже простежуються оптимістичні нотки. Так він пише: (цитую з документа) “...голод в селе Н.Каменке существует в незначительном размере. Существует столовая АРА, на которой получают питание в вареном виде 200 детей. Общим, приложим все меры и силы, дабы не допустить такого голода, как в 1921-1922 г”. (Херсонський архів, ф/р - 822)
Простежуючи наступні звіти за березень місяць 1923 року, бачимо, що голодуючих меншає. Читаємо: “Голодающих в Новокаменском сельском совете:
взрослых — 128
детей — 130
Всего — 258
Смертных случав нет”. (Архів, ф/р - 822).
По цих звітах сільської ради ми встановлюємо, що в Новій Кам’янці в 1923 році проживало 2895 чоловік. В них було на цей період “рабочих лошадей” – 327, букарей — 153 шт., которые также плохо пригодны к работе, нет необходимых материалов к ремонту”. (Херсонський архів, Дело 21, Фонд 901, в’яз. 1, Арх.п.5, лист 7-8)
І якщо порівняти з періодом шістнадцятирічної дореволюційної давності, коли в селі проживало 1508 чоловік, їм належало: 891 кінь, 206 плугів, 193 букарі, 125 жаток, 35 молотарок, 186 віялок. (“Данные об экономическом положении селений Херсонского уезда за 1906-1907 годы”), то бачимо, світова війна, революція, громадянська війна, котра декілька разів прокотилася по селу, бандитизм, голодомор — обезкровили село. Знищили його економічний потенціал.
Керівники села усвідомлюють катастрофу, шукають вихід і звертаються до районних властей: “просим властей о доставке трактора для весенней вспашки”, — читаємо в тому ж документі. (Дело 21, фонд 901)
Неврожаї, а звідси і тяжке економічне становище, та інші об’єктивні і суб’єктивні чинники переслідують село і в наступних роках. У звіті Новокам’янської сільської ради Качкарівській районній раді за грудень 1925 року читаємо: ,,…матеріальна становище громадян в цілому тяжке. Це склалося тому, що в цім році постигло Новока’мянську сільську раду стихійне лихо. Хліб від засухи загинув на 90%. Що торкається живого реманенту, то такий знаходиться в кепськім становищі. Що стосується мертвого реманенту — то такий знаходиться в самому кепському становищі, він зносився на 80%”.
Така картина спостерігається і в наступному 1926 році. У звіті за лютий місяць читаємо: “...матеріальне становище тяжке. Хліб загинув від засухи. Громадяни продають живий інвентар та купують хліб. Це становище лягає тільки на бідняцькі господарства. Більш крупні (заможні) господарства купують коней. Мертвий інвентар зносився на 85%”. (Дело № 15 по руководству за деятельностью Новокаменского сельского совета. Планы, отчёты, доклады, протоколы. Ф/р 822/7).
Хліб загинув. Керівники сільської ради вказують на посуху, яка переслідує село вже декілька років підряд. Але ж чомусь ці біди лягають тільки на бідняцькі господарства. Бідняки продають коней, заможні купують. Отже, крім засухи, яка впливала на урожайність, діяв ще і чинник примітивного обробітку землі. В селі не вистачало навіть букарів, а ті, що були, — зношені на 85 %. Ремонтувати не було чим. Про плуги ніде в звітах навіть немає й мови.
Як вихід із становища бачиться тільки колективізація. І це простежується у звітах сільської ради. Так у звіті за грудень 1925 р. читаємо: “В районі сільської ради колективів та комун немає. Тільки мається артіль “Новий шлях”. А в звіті за березень 1926 року знаходимо: “В межах сільської ради колективів немає, але мається товариство “Новий шлях” по спільній обробці землі. Стосовно цього товариства, то воно дуже гарно працює, має трактор. Організувало посівну в 8 селах Качкарівського району. (Ф/р - 822, лист 7).
Земельні, культурно-освітні, політичні та ін. соціально-побутові умови на селі вирішуються тільки через сільську раду. Так в протоколі №1 загальних зборів села Нова Кам’янка Новокам’янської сільської ради від 25 березня 1924 року з порядком дня: “О снятии и наделе земли” — селяни вирішують: “Снять с умерших и выбывших, пайовых насчитывается 33 надела, и наделить новорожденных и новоприбывших 39 душам пропорционально между всеми сроком на 1 год, причем возбудить ходатайство перед райземуправлением о переносе севооборота, то есть с 5-польной на шести польную систему. Что же касается земли наделенной каковая вся обработанная, погасить убыток уплатой за каждую обработаную десятину земли на зябь по 6 пудов и за десятину злущевки по 5 пудов пшеницы”. (Ф/р - 297-2).
Станом на лютий місяць 1924 року на базі конфіскованих у Бредихіна і в братів Гузиків маслобойок та млинів, та конфіскованих вітряків — утворюються с/г товариство маслобойок. Перше з таких об’єднань носило назву: “Товариство маслобойок”.
Очолює його правління у складі:
Шаповал Іван Петрович — голова товариства,
Члени правління: Гаман Порфирій Семенович,
Швидун Мефодій Євдокимович
Галега Василь Григорович
Сендецький Яким Маркович.
Друге об’єднання носило назву: “Артіль маслобойки Новокам’янського сільськогосподарського товариства”. До правління входили:
Борисенко Олександр Григорович — голова,
Члени правління: Гладун Микита Іванович
Федосенко Сільвестер Сидорович
Чорнуха Герасим Пилипович
Андрущенко Йосип Савелійович
Малета Йосип Данилович
Мунтян Семен Мендорович.

Мукомоли об’єднуються в артіль “Труд мукомолів”. Очолює як голова артілі — Надточій Михайло Пилипович.
В правління входять: Гузик Сидір Терентійович,
Оксамитний Феодосій Прокопович,
Дробний Андрій Іванович,
Гофман Михайло Іванович,
Хильчеико Микита Іванович,
Срібний Тихон Іванович,
Покутній Степан Л.,
Євтушенко Іван Омелянович.

У 1924 році чоботарі та шевці об’єднуються в артіль “Червоний швець”. Ця артіль процвітала і проіснувала до початку Великої Вітчизняної війни, до 1941 року.
Очолює цю артіль Борисенко Мефодій. Членами правління в різний період були: Швидун Єфрем Мефодійович — заступник голови, Короваєнко Порфир, Татаровський Марко Маркович, Федосенко Іван Терентійович із Біляєвки, Кикоть із “Піонера”, Моргуненко із Н.Григорівки.
Ця артіль мала філії в Піонері, Біляєвці, Воскресенівці, Качкарівці, Новорайську, Борозенському, Нововасилівці, Трифонівці.
Всі ці артілі, крім “Червоного швеця”, проіснували до початку масової колективізації 1929-1930 рр. А потім недолугі керівники обладнання маслобойок та млина продали всього за декілька пудів пшениці у Воскресенівку.
Артіль “Червоний швець” не тільки шила взуття, одяг, головні убори, а й вичинювала шкіри: овечі — на кожухи, кролячі — на шапки, із шкір телячих та собачих виготовляла хром. Займалася заготівлею шкір – сировини в населення та відправляла на переробку на шкірзаводи в Херсон, Миколаїв. Мала свою салотопку, котра розміщувалась там, де нині ангар нинішньої бригади № 1 кооперативу “Новокам’янський”. Сировину салотопки відправляли в Берислав та Миколаїв.
Першу згадку про створення не ревкому, а сільської ради в Новій Кам’янці знаходимо у звіті сільської ради, де говориться, що час обрання членів сільської ради — 6 листопада 1924 року в кількості 31 чоловіка. Тут же прикладається список членів виконкому, подаю без перекладу точну копію з архіву ф/р - 822 /7).

«Список совграждан Н.Каменского с/Совета”




Якими коштами і матеріальними цінностями володіла сільська рада дізнаємось із “Акту 1924 року, жовтня місяця 11 дня”, де комісія провела передачу наступному голові “...дел и имущества”
гербових сборов - нет
страховых - нет
канцелярских сборов - нет
зерно хлеба - нет

Принят следующий живой и мертвый инвентарь:
1. Шкаф — 1
2. Печать — 1
3. Штамп — 1
4. Столы — 2 (письменный и простой)
5. Две скамьи простые
6. Счеты — 1
7. Прес — 1
8. Чернильница —1
9. Ручки — 2
10. Лампа — 1
11. Перочинный ножик — 1”.

Звичайно, з таким багатством сільській раді думати про будівництво чи то шкіл, чи доріг не випадало. Та виняткову увагу до ліквідації неписьменності серед дорослого населення простежуємо документально з 1924 року.
Так протокол № 1 від 5 лютого 1924 року загальних зборів Новокам’янської сільської ради, де присутні 20 громадян. Ставиться питання про створення товариства сприяння ліквідації неписьменності і воно створюється. А в звіті Качкарівській райраді Новокам’янської сільської ради за 1924 рік по ліквідації неписьменності наводяться дані.



І конкретно про роботу по ліквідації неграмотності в Новокам’янській сільській раді говориться, що учнів всього — 10, з них допризовників — 8, комсомольців – 2.
Сільську раду, громадськість села турбує незадовільний матеріальний стан школи. Так в справі № 7 Херсонського архіву Ф/Р-822 /І/ читаємо виписку з протоколу загальних зборів членів Новокам’янської сільської ради при участі сільськогосподарського товариства і його голови Шаповала І.П. від 24 лютого 1924 року. Копію доповіді голови товариства про стан школи подаю дослівно: “ ...школа находится в очень и очень разрушенном и безхозяйственном виде. Несмотря на то, что ежегодно употребляются средства для ремонта, но школа все дальше и дальше теряет свой хозяйственный вид, а поэтому для означенного ремонта школы необходимые средства в сельхозтовариществе имеются. Необходимо избрать комиссию, которая будет руководить ремонтом, а средства брать в кооперативе”.
Як бачимо, с/г товариство не словом, а ділом дбає про зміцнення матеріальної бази школи, про розвиток освіти на селі. І вже в протоколі № 75 Новокам’янської сільської ради від 12 лютого 1926 року бачимо більш-менш благополучну картину. Так у відчиті про працю культосвітньої секції доповідач, він же завідуючий школи Гузик Іван Семенович сказав, що “ ...в цей момент школа відремонтована. Відвідують школу 184 учні. Забезпечена навчальним та письмовим приладдям, паливом задовільно. Вчительського персоналу — 3 чол. Є бібліотека”.
А 24 січня 1926 року дізнаємося з протоколу №2 загального зібрання громадян Новокам’янської с/ради про те, як вирішувалось питання опалення школи.
Збори постановили: “Доручити с/раді затребувати у завідуючого школою списки громадян, котрі ще не доставили паливо та передати таким підводи і зібрати паливо по селу. Зібране паливо сільська рада повинна розподілити по всіх установах освіти і лікарні”.
Отже, станом на 1926 рік в селі є вже лікарня.
А в протоколі № 72 від 6 лютого 1926 року (Голова – Горбачов, секретар – Шаповал) знаходимо питання, яке піднімає громада про санітарний стан. Цитую документ дослівно: “Слухали заяву групи громадян, що в них мається загальний колодязь, з якого вони п’ють воду, а деякі громадяни водять до нього на водопій коні, корови і напувають із відер, котрими дістають воду. Це відображається на появі заразних хвороб, а колодязь знаходиться в неохайнім стані”.
Ой. якби цей поклик предків неосвічених почули і відчули їхні високоосвічені правнуки і взяли ті болі для науки буденного життя в селі.
У другій половині 20-х років сільська рада постійно звітує перед районною радою про соціально-політичний та економічний стан на селі, про настрої різних груп населення по чітко визначеній формі. Так в доповідній Новокам’янської сільської ради Качкарівській районній раді за період з 1 грудня 1925 року по 1 січня 1926 року: “За звітний період на території сільської ради як політичних так і уголовних злодійств не було.
Відношення населення до влади як бідняків, так і середняків та заможного селянства можна вважати гарним, але є маленьке незадоволення заможного селянства в тім, що Радянська влада робить пільги незаможному селянству. Відносно інтелігенції — то відношення останньої гарне. Вона веде працю по культосвіті на селі.
За звітний період в районній с/раді антирадянських виступів та гуртків не було.
Відношення населення до церкви та відомості про попа: мається одна церква, при котрій працює один піп та один дяк. Піп дуже придержується Тихонівського обряду, що торкається відношення населення до церкви, то можна рахувати погане, себто: населення не почита свят та Великих постів, мало відвідують церкву”.
Як бачимо, автор звіту в райраду стверджує, ще в селі спокійно і хороше ставлення до радянської влади, та все ж таки повідомляє, що існує “маленьке незадоволення заможного селянства в тім, що радянська влада робить пільги незаможному селянству”. І це незадоволення зростає, бо проблема податку, загальний розмір їх на село не зменшується. Влада інформує: “Відносно податків, позаяк не вродив хліб, зборів від них немає”. Та питання про податок стоїть на кожних зборах, кожному засіданні сільської ради за 1925-1926 роки.
Так податкова комісія за 1925-1926 рік інформує, що:
1) Всіх платників с/г податку — 562.
2) Нараховано податку — 6 787 крб. 98 коп.
3) Подано скарг — 409
Отже із 562 платників податку — 409 подають скарги. І “Всім надано пільги по стихії та неврожаю”. Зараз проводиться компанія по виконанню с/г налогу”. Цікаво, як проводити кампанію. Хто мусить сплатити податок за громаду, за отих 409, що отримали пільги? Оце й викликає незадоволення, зростає настороженість і ворожість в селі.
12 лютого 1926 року на зборах села (голова зборів Гузик, секретар — Шаповал) голова сільської ради Горбачов доповідає: “Що район сільської ради переживає тяжкий час. Три роки підряд неврожай, добре, що взяли курс на 6-ти пільну сівозміну.
Перешкодою в роботі було і те, що в праці сільської ради за рік змінилося 3 голови сільської ради та “плоха матеріальна забезпеченість”.
Отже: неврожаї, погане матеріальне забезпечення с/г виробників, перегиби у збиранні с/г податку, відсутність постійних, цілеспрямованих кадрів, безкінечна їх заміна і, нерідко, віддача їх під суд, трибунал не додавали селу процвітання, успіхів.
Так в цьому ж протоколі № 75 від 12 лютого 1926 року читаємо: “Слухали відчит голови сільгосптовариства Васильєва Івана Івановича про роботу сільгосптовариства.
Зверніть увагу: голова зборів — вчитель Гузик І.С., голова с/ради — Горбачов.
Ухвалили: Прийняти заходи по притягненні до судової відповідальності правління с/г товариства за халатне відношення до справ”.
І заходи приймалися. І Васильєв І.І., котрий звітував і Гузик І.С., котрий був головою зборів, а пізніше, вже із Новокам’янської школи в 30-х роках будуть репресовані, як вороги народу. Загинуть обидва на Соловках. А в 1990-х роках — реабілітовані, як репресовані безпідставно.
В другій половині 20-х років сільська рада постійно інформує про базарні ціни на сільськогосподарські вироби.
Так станом на січень 1926 року:
“За пуд пшениці — 1 крб. 35 коп.
За пуд жита — 75 коп.
За пуд ячменю — 70 коп.
Хунт сала — 30 коп.
— коров’ячого масла — 45 коп.
— пісного масла — 24 коп”.
І інформатор робить висновок: “Так що ціни на с/г вироби одинакові з цінами фабричної вироби, — правда є такі товари, котрі вище сільськогосподарської” — і нічого не говорить про ціну того плуга, борони чи ободу для колеса.
Шукаючи вихід із скрутного становища, що склалося в с/г через багаторічні несприятливі умови та через відсутність с/г інвентаря і тяглової сили, селяни починають створювати товариства по спільній обробці землі. Це переважно були об’єднання родичів, сусідів, як правило більш-менш заможних трудолюбних громадян. І створювались вони на певний період, посезонно. На посівну, на збирання врожаю і т.п. Після виконання робіт — розпадались.
В 1926 році Надточій Іван Герасимович організував першій ТСОЗ “Вільна праця”. В цьому ж році Надточій Микита Пилипович організовує ТСОЗ “Шлях з темряви”.
В 1928 році ТСОЗ “Червоний степ” організовує Шаповал Іван Петрович, а Надточій Тимофій Юхимович ТСОЗ “Вільний селянин”.
Станом на 1929 рік на території Новокам’янської сільської ради було 9 ТСОЗів.
На січень 1928 року в Новокам’янській сільській раді було 536 дворів, в тому числі неселянського типу – 11.
Населення: Чоловіків – 1 292
Жінок – 1 409
Всього: 2 701
Національність — переважно українці. Відстань до окружного центру — 122 км, до райцентру — Качкарівки — 19 км.
В сільську раду входили:
— Лисаветівка (хутір) — 7 дворів,
18 чоловіків, 17 жінок.
—Перетівка (хутір) — 16 дворів
51 чоловік, 39 жінок.
Червона долина – висілок — 16 дворів,
52 чоловіки, 45 жінок.
Відстань до сільської ради — 6 км.

ВИСНОВКИ

1. Аналізуючи документи, бачимо, що в другій половині 20-х років село переслідують постійні неврожаї. Селяни бідують. Так станом на лютий місяць 1926 року із 562 платників податку, 409 неспроможні його сплатити і сільська рада своїм рішенням звільняє їх від платежу податку. Але ж загальна сума – 6 787 крб. 98 коп. нарахованого податку має бути виконана і лягає на плечі 151 сім’ї заможного селянства. Це і викликає “маленьке незадоволення”.
2. Земля, що була в розпорядженні новокам’янців і нею розпоряджалася сільська рада, складалася із 2 707,5 десятин надільної; 1 140 десятин купчої та в їх розпорядженні на цей час опинилася земля поміщика Бредихіна — 500 десятин, церковна — 125 десятин, загальною площею – 4 772 десятини, а для її підняття в селі є 327 коней і 153 букарі, “плохо пригодные к работе”.
Чим обробляти землю?
Неврожаї стільки років підряд не лише через несприятливі умови погодні, а й через вкрай неякісну культуру землеробства.
3. Вихід із скрутного становища і влада на селі, і селяни бачать тільки в об’єднанні в колективні організації: об’єднати інвентар, тяглову силу і робочі руки.
Так з’являються ТСОЗи і перша сільськогосподарська артіль.

---