СОЦІАЛЬНА СФЕРА
В селі працює фельдшерсько-акушерський пункт. Його очолює Бобченко, а потім в передвоєнні роки Кабова Ганна Макарівна.
Сільське споживче товариство або кооперація, очолювана Логвиненком Макаром Свиридоновичем починає активно завозити в магазини товари першої необхідності, такі як сіль, мило, сірники, керосин також і продовольчі та промислові вироби. В селі працює два продовольчі магазини і сільмаг. В сільмазі можна було придбати, крім одягу, парфумерні вироби, літературу. Сільська кооперація проводить заготівку надлишків сільгосппродуктів у населення: зерно, сухофрукти, овочі, а ще побутовий метал, макулатуру, ганчір’я, шкіри свиней, крупної рогатої худоби, кролів, зайців і особливо — шкірки ховрашків, яких знищували тоді дуже багато. Встановлювали премії тим, хто більше здав шкірок ховрашків. Кооперація підтримувала зв’язок із школою — і через школу вела заохочуючу агітацію серед дітей та проводила відповідну інформацію.
КУЛЬТМАСОВА РОБОТА
На території села було два клуби, що належали колгоспам “Шлях до комуни” та “15-річчя Жовтня” і один, обладнаний із колишньої церковної сторожки, так званий театр.
При театрі працювали гуртки художньої самодіяльності такі як вокальний, інструментальний (струнний оркестр), драматичний, хоровий. Особливою популярністю користувався драматичний. При переповненому залі проходили п’єси, такі, як “Сватання на Гончарівці” Г.Квітки-Основ’яненка, “Назар Стодоля” Т.Шевченка, “Наталка Полтавка” І.Котляревського та ін. В них брали участь вчителі школи, учні-старшокласники, колгоспники.
ОСВІТА
У тих надзвичайно складних соціально-політичних та економічних умовах радянська влада зуміла зробити значні звершення, в освіті населення. Станом на 30-й рік в Новокам’янці ліквідовано неписьменність. Починаючи з 20-х років постійно збільшується кількість початкових класів. Наполегливо ведеться боротьба за виконання початкового всеобучу. Школа в селі відчуває дієву опіку і допомогу як з боку сільської ради, так і колгоспів. Ось як про це пише шановний вчитель того часу про котрого й сьогодні згадують старожили села, Андрій Ксенофонтович Гончар: “В Новокам’янській школі я та моя дружина Тетяна Макарівна почали працювати з 1 жовтня 1926 року. В той час школа була початковою. Було всього чотири класи, а класних кімнат лише 2. Одна класна кімната була в основному шкільному будинку, а друга пристосована з колишньої церковної сторожки. Пізніше з неї було утворено театр, а під класи сільська рада віддала своє приміщення. Цей будинок був розташований проти школи. Піонерська організація в школі була заснована в 1927-1928 навчальних роках. Організація була тісно пов’язана з громадським життям села. З утворенням колгоспів школа брала участь в перевірці готовності колгоспу до виходу в поле (на сівбу). На майдан, що в центрі села, виїжджали колгоспники зі всім реманентом, потрібним для сівби. За домовленістю з правлінням колгоспу піонери вручали червоний прапор бригаді за гарні показники в роботі.
Учні допомагали колгоспу в знищенні бур’янів, ховрахів, пасинкуванні кукурудзи, вирощуванні і збиранні рицини.
Велика увага приділялась екскурсіям. Екскурсії організовувались до заповідника Асканія Нова, до новоутвореного радгоспу “Маяк” та до В.Олександрівки (кар’єри, гідроелектростанція, друкарня). Відзначали урочисто день появи першого трактора в селі.
На екскурсію, звичайно, виїжджали кіньми на гарбах. Через Дніпро перебирались паромом з Берислава до Каховки, а потім знову так само назад.
Сільська рада, колгоспи і населення були не байдужі до потреб школи, завжди йшли їй назустріч.
Ставленням батьків і учнів до нас, вчителів, ми були задоволені. В 1926 році вчителів було всього три. Я, Тетяна Макарівна — моя дружина та Таїса Никифорівна Плащиндіна. На початок 30-х років школа зросла кількістю класів та вчителів. Їх стало вісім, а саме: Гончар А.К., Гончар Т.М., Плащиндіна Т.Н., Пашкевич Р.М., Міщенко М.І., Надточій К.Ф., Плахотіна-Срібна Г.М., Болотний”. (Лист від 21.09.1965 р.)
А ось як пише про школу колишній її вчитель Іванченко (в час написання листа — інспектор Нововоронцовського райвно): “Я працював у Новокам’янській семирічній школі з 1 вересня 1932 року по серпень 1934 року. Коли я прибув у школу, то це був лише другий рік, як школа з початкової перетворилась у семирічну, до 1930 року вона була початковою... Пам’ятаю, директором школи був Солохін Кость Павлович... У початкових класах працювали: дружина директора Єлизавета Іванівна, Ольга Дмитрівна Дроботенко, її сестра Олена Явтухівна Продченко. Математику в старших класах викладав молодий вчитель Підопригора Іван Степанович, хімію та біологію викладала Тверітіна Тетяна Миколаївна”. (Лист від 16 вересня 1965 року).
Майже таку інформацію одержуємо з листа (від 16.12.1966 року) вчительки-пенсіонерки, котра нині проживає у Кіровоградській області, Клавдії Федорівни Надточій.
І Гончар, і Іванченко, і Надточій в своїх спогадах пригадують, як кращих учнів школи одних і тих дітей, а саме: Лемеху Ольгу Іларіонівну, Остапенко Марину Дмитрівну, Надточія Панфила Павловича, Срібну Васю, Малету Ніну, Шаповал Килину Степанівну, Шкуропата Григорія, Шаповал Ніну, Сіроштана Прохора Сидоровича, Срібну Юлю та ін.
А ось як пише колишня учениця того часу, а потім вчителька з села Тилова Балка Світловодського району Кіровоградської області — Дубина (Остапенко) Марія Дмитрівна в своєму листі від 5.10.1977 р. “Мені дуже хочеться, щоб Ви, дорогі товариші вчителі згадали добрим словом про нашого дорогого першого (мого і інших новокам’янців) учителя Гончара Андрія Ксенофонтовича, який ще з 1926 року дуже багато приділяв уваги навчально-виховній роботі не тільки серед нас, дітей, а й серед усіх дорослих села. Скільки було організовано ним всяких гуртків позакласної роботи — драматичні, співочі, боротьби з неписьменністю.
Екскурсія. На гарбі, напнутій ряднами, кіньми возив нас 22.05.1930 року в Асканію Нову. Я висилаю Вам дорогу для мене фотографію. Фотографував нас Андрій Ксенофонтович у Каховці на базарі. Там купив нам по пиріжку, напоїв і поїхали рівними степами, гарбою. Возив нас дядько Андрій Савич Олександровський. На фото узнають себе, якщо є серед живих: Брюхно Галя, Надточій Фрося, Шаповал Килина, Шкуропат Гриша, Литвиненко Степан, Остапенко Таїса, Срібна Юля, Сіроштан Прохор. Як хочеться в рідне село і школу. Я обов’язково приїду до Вас, Миколо Єфремовичу”.
Та вже Іванченко, що прибув до школи через два роки після того, як Гончар А.К. возив дітей до Асканії Нової, нічого не згадує про тих вчителів, що працювали разом з Гончаром.
Отже плинність вчительських кадрів була надто високою.
Школа розросталась. З початкової стала семирічкою, а вчителів не вистачало.
«В ті роки, — як пише Іванченко, — у старші класи присилали більше практикантів з педінституту, які працювали одне півріччя, а потім приїжджали інші”.
Перший випуск семирічної школи відбувся в 1936 році. Ким же стали її випускники? Простежити за долею всіх нині важко. Та про деяких, особливо тих, котрі заявили пре себе, як кращі та активні, і про них згадують вчителі і Гончар, і Іванченко, вдалося дізнатися: так Срібна Юля (Сіроштан після одруження), ще в 60-70-і роки працювала вчителькою Нововоронцовської восьмирічної ніколи. Сіроштан Прохор — агроном, зав. плодоягідним і садовим питомником Нововоронцовки. Остапенко (Дубина після одруження) Марина — вчителька с. Тилова Балка, Світловодського району, Кіровоградської області. А хлопці — Надточій Панфіл, Надточій Андрій, Надточій Василь, Надточій Архип, Шкуропат Григорій поступають після школи в Лук’янівську агрономічну школу, Каховського району. По її закінченні, в 1939 році, по призову комсомолу, вступають у військові училища. Шкуропат Григорій — у військово-морське, Надточій Панфіл, Надточій Андрій, Надточій Архип — в танкове училище. Закінчують ці училища в 1941 р. Пройшли всі випробування Великої Вітчизняної війни. Надточій Андрій Павлович війну закінчив у званні полковника. Потім академія. Начальник курсів перепідготовки старшого офіцерського складу при військовій академії. У відставку пішов у званні генерал-лейтенанта. Проживає в Москві.
Надточій Панфіл Павлович — після війни – офіцер. Іде в запас. Працює головою колгоспу в селі Стара Маячка Цюрупинського району, а потім останні роки виходу на пенсію — головним агрономом Південного навчально-дослідного інституту виноградарства в м. Цюрупинську.
Шкуропат Григорій — закінчив війну капітаном третього рангу, у відставку пішов у званні — капітана першого рангу.
Надточій Архип Лукич — після війни служить в Москві, при Міністерстві КДБ. У відставку пішов у званні полковника.
А всі ж вони – діти безграмотної селянської бідноти. Ті, що пережили голодомор 1932-1933 років.
Надточій А.П. — круглий сирота. Батьки померли в роки голодомору. Надточій П.П. — напівсирота із багатодітної сім’ї, Остапенко Марина Дмитрівна — з багатодітної сім’ї, Надточій А.Л. — майже вся сім’я, батьки — вимерли в роки голодомору, і путівку в життя їм проклала Новокам’янська школа, радянська влада і реалії того життя, коли співалося в пісні “Молодым везде у нас дорога!”. Так, тих, хто бажав навчатися, у кого були здібності — радянська влада підтримувала, заохочувала, виводила в люди.
Не вистачало вчителів. Часто змінювалися директора.
Так до 15.08.1938 року директором був Бондар, вчитель історії з 15.08.1938 по 20.02.1940 р. директором школи був Фокін Дмитро Микитович — людина всебічно ерудована, високої культури та моралі. Любив школу, дітей, педагогічну справу. Мав велику пошану як серед батьків, так і серед дітей та громадськості. При ньому, крім майстерно налагодженого навчального процесу в школі, як і в часи Гончара А.К., набуває великого значення позакласна виховна робота через гуртки та дитячі клуби художньої самодіяльності, такі як: хоровий, драматичний, вокальний, інструментальний, художнього читання; спортивні секції, здача на значок БГТО, стрілкові та здача норм на значок “Ворошилівський стрілок”, гуртки протихімічного захисту та ПВО. Відновлюються багатоденні туристичні походи. Особливо під керівництвом старшого піонервожатого Плясова, до заповідника “Усор” в Гаврилівку, в маєток Фальц-Фейна.
В 1940-1941 роках, напередодні Великої Вітчизняної війни директором школи була Ольга Іванівна Онищенко.
В ті роки часто міняються не тільки вчителі, директори школи, а і керівники колгоспів, сільської ради. Так в 1937 році головою колгоспу ім. Затонського, що на Українці, був Шумейко Тихон. В жовтні місяці 1937 року колгосп ім. Затонського було перейменовано в колгосп “20-річчя Жовтня”, а Шумейка Тихона переводять головою в колгосп “Шлях до комуни” — де головою до цього був Хильченко Прохор Іванович.
В 1940 раді Шумейка Тихона обирають головою Великоолександрівського райвиконкому. Головою колгоспу “Шлях до комуни” обирають Чорнуху Герасима Пилиповича.
Майже кожен рік змінюються голови і в колгоспі “15-річчя Жовтня”. В передвоєнні роки головою колгоспу був Чернявський, не з місцевих, присланий райкомом партії. Отже, вже у ті роки статут колгоспу порушується. Фактично голову не обирають, а призначають при мовчазній згоді колгоспників.
Така ж картина і в сільській раді. За тридцяті роки змінилося не менше 6-ти голів сільських рад.
В 1938 році головою с/ради був Швидун Григорій Мефодійович.
В 1940 році — Короваєнко Яків Климович.
З початком другої світової війни значну частину новокам’янців мобілізували до Червоної Армії. В похід на панську Польщу, яка практично розпалася під ударами фашистської Німеччини, для взяття, як тоді говорили, “під захист населення і землі Західної України” ходили і наші односельчани: Андрущенко Степан Лук’янович, Швидун Єфрем Мефодійович, Шаповал Федір... та інші.
Фінська війна 1940 року також своїм кривавим крилом захопила і новокам’янців. Не повернулися з війни Надточій Михайло Павлович, Остапенко Гаврило, були поранені Гузик Михайло Семенович, Короваєнко Яків Климович, інші.
Та не дивлячись на політичну напруженість, люди працювали творчо, з віддачею.
В селі з’явився перший радіоприймач. Всі збігалися слухати “останні вісті”.
Було вже багато коней і вони несли вагомий тягар с/г робіт, та впевнено гули в полі трактори.
Кожна тракторна бригада мала свою палубу — переїзний дерев’яний будиночок. В ньому трактористи відпочивали в період перезмін. Все сміливіше сідали за кермо трактора жінки. Заклик Паші Ангеліної активно діяв, тоді співали: “Мы железным конем все поля обойдем, соберем и посеем и вспашем”.
Та вже відчутно було запах війни, але ніхто в неї не вірив. І співалось “Но врагу никогда не гулять по республикам нашим”. Та війна увірвалась у розмірене, овіяне героїкою буднів життя ніби раптово і несподівано. Почався відлік чорних днів: до і після.
