---

КУЛЬТУРА

Ще не були розораними понівеченні вздовж і поперек війною поля, ще не загорнуті окопи, де лилась кров, ще розкриті, обідрані хати, а люди села, сільська молодь жадала пісні.
Жили, трудились колективом, тому і відпочити хотілось колективом.
Не було радіо. Не всі читали газети. А почути останні вісті з фронту хотілось всім. В цей час просто поспілкуватись виникала надзвичайно велика потреба в людей, особливо в молоді.
Тому вже в квітні-травні 1944 року в селі при колгоспах “Шлях до комуни”, і “15-річчя Жовтня” відкриваються клуби. Це були звичайні селянські хати, де викинули перестінки й печі, на змазаній глиною долівці встановили примітивно збиті лави, на котрих можна було сісти. В передній частині приміщення робилося невеличке підвищення, що служило сценою. На зборах там займала місце президія. А в вихідні вечірні дні — аматори художньої самодіяльності. І пісні, і художнє читання, і п’єси з української класики несла ця примітивна сцена в маси — звеселяла виморені, але міцні духом хліборобські душі.
Великим святом у селі був день, коли приїздила кінопересувка. А якщо не вміщалися люди в такому клубі, то екран вивішували надворі, на стіні будинку і всі, хто стоячи, хто сидячи на траві, дивились, переживали події фільму, пропускаючи і добре і зле через свої серця.
Освітлювались клуби керосиновими лампами або каганцями. Опалення не було.
Завідуючім клубами, як правило, були інваліди або люди, котрим за станом здоров’я не можна було виконувати роботи в полі чи на фермі. Їх основні обов’язки полягали в тому, щоб відкрити і закрити клуб. Заробітна плата нараховувалась трудоднями.
Та вже в жовтні 1954 року в селі відбудовують зруйноване в роки війни приміщення колись церковно-приходської початкової школи, а потім у довоєнні роки переобладнаного на сільський театр, добудувавши до нього ще одне крило, що стало коридором і тут розмістилась сільська бібліотека.
Завідуючі клубом і бібліотекою починають одержувати заробітну плату через відділ культури. Проте заробітна плата завклубом мізерна і кадри міняються часто. Цілеспрямованої клубної роботи не ведеться. І тільки з 1956 року, коли завклубом призначають Надточія Володимира Феодосійовича, клуб починає працювати за своїм призначенням. Володимир Феодосійович був талановитим музикантом. Віртуозно грав на баяні. Мав природний артистичний дар. І, закінчивши Херсонський культосвітній технікум, мав для роботи в клубі і відповідну освіту.
В клуб потягнулась сільська інтелігенція: вчителі, медики, спеціалісти сільського господарства. Міцніє, розвиває свої творчі здібності особливо драматичний гурток. Подобаються односельчанам такі постанови, як “Наталка Полтавка”, “Сватання на Гончарівці”, “За двома зайцями”, “Фараони” та ін. З цими виставами аматори сцени побували, крім сіл Новокам’янської сільської ради, а це Українка, Гур’ївка, Н.Григорівка, і в селах Трифонівської, Борозенської сільських рад, у Качкарівці, Миловому, Суханово Бериславського району, Дудчанах, Червоному, Петропавлівці Нововоронцовського району.
В 1957 році в селі появилось електричне світло і це підняло як побутову, так і художню культуру селян.
Вже в ці роки аматори художньої самодіяльності Новокам’янської сільської ради на районних оглядах виборюють призові місця, про них пише районна преса.
В 1967 році, на честь 50-річчя радянської влади, силами колгоспу “Росія” будується типовий для сільської місцевості Будинок культури на 400 місць. Відкрили його 7 листопада. Свято було рівнозначне початку культурної революції на селі.
Новозбудований Будинок культури колгосп “Росія” взяв повністю на своє утримання. Затвердив штати: директор Будинку культури, художній керівник, три керівники гуртків, а саме — духового оркестру, хорового і хореографічного, драматичного, дві прибиральниці, два кочегари на період опалення.
Кіно в шістдесяті і на початку сімдесятих років ще користувалося великою популярністю на селі.
В Будинку культури встановили стаціонарну широкоекранну кіноапаратуру. В штаті кінофікації були кіномеханік і помічник кіномеханіка. Вдень демонструвались фільми для дітей. Вечірні — для дорослих.
При Будинку культури постійно працює хоровий гурток, в котрий залучаються, як кістяк хору, вчителі, спеціалісти сільського господарства на чолі з заступником голови колгоспу, головою сільської ради, директором школи.
В нього вливається сільська молодь: доярки, механізатори. Саме в ці роки розквітає талант як соліста механізатора колгоспу Оксамитного Миколи Пилиповича. При Будинку культури працює хореографічний гурток. В ньому в основному беруть участь учні різних вікових груп із Новокам’янської СШ, а також духовий оркестр, котрим керує випускник школи Мус Петро Григорович. Оркестр стає відомим на весь округ. Грає на святах, на урочистих зборах, мітингах, на похоронних процесіях. В нього залучаються учні школи, молодь села. Працюють шахово-шашковий гуртки, проводяться змагання, виявляються чемпіони села. Переможцем у цьому виді спорту неодноразово стає будівельник колгоспу Хильченко Іван Тимофійович. При Будинку культури працює фізорг колгоспу. Жодне із свят не проходить без спортивних змагань, футбольних матчів, волейболістів, легкої атлетики, змагань гирьовиків, велогонок і навіть мотогонок. Переможцям вручаються як призи — поросята, барани, телиці і грошові винагороди, грамоти.
При Будинку культури працює лекторська група всесоюзного товариства “Знання”. Кожної суботи, перед початком кіно, читаються лекції членами товариства: як на морально-етичну, так і на культурно-освітню, політичну тематику. Лектори раз в неділю, згідно графіка, нерідко з членами художньої самодіяльності Будинку культури чи шкільної, відвідують всі виробничі дільниці колгоспу: ферми ВРХ, свиноферму, центральну майстерню, автогараж, дільничі бригади, комплекс НВН та ін. На кожному з цих виробничих об’єктів були кімнати відпочинку, або так звані — червоні куточки, де можна було подивитись телевізор, почитати газети. Вони були затишні, теплі, зручні. Там і проводились ці заходи.
При Будинку культури працює бібліотека з читальним залом, де відбуваються читацькі конференції, диспути, обговорення книг.
З відібраною літературою бібліотекар ходить на виробничі дільниці з метою пропаганди книги, читає лекції, проводить бесіди.
Але з початком реформ в 1990-х роках їх наслідки надзвичайно боляче вдаряють по розвитку культури на селі. Економічні труднощі, що виникають в колгоспі, змусили членів колгоспу відмовитись від фінансування Будинку культури, передаючи його сільській раді. Але в сільській раді бюджет надто куций. Внаслідок чого різко скорочуються штати. Фактично залишились в Будинку культури — директор, художній керівник на 0,5 ставки, прибиральниця на 0,3 ставки, бібліотекар на 0,25 ставки.
Будинок культури не опалюється. Система опалення розмерзлася і вийшла з ладу. Станом на лютий місяць 2005 року — це холодний, обідраний, з розбитими шибками і замурованими цеглою вікнами, обваленою місцями штукатуркою на стелі великий будинок.
Кіно вже давно не демонструється. Воно віджило свій вік. Його витіснило телебачення. А поряд з Будинком культури з’явилося кафе з іноземною назвою “Рандеву”. В ньому завжди можна придбати спиртні напої і не тільки дорослим, а навіть дітям, потанцювати під сучасну музику.
Про Будинок культури, як про центр культури на селі, нині годі і говорити.
Проте районний відділ культури ще існує і для звітності проводить раз в рік районні огляди художньої самодіяльності. Ось тоді гарячково мобілізовується, створюється група аматорів і їдуть в район захищати честь села.
Серед них почесне місце займає ансамбль пенсіонерів “Надвечір’я”, отих дітей війни, що танцювали ще в колгоспних клубах з земляною підлогою при каганцях.
Тепер вони збираються не в Будинку культури, а дома. Співають народні пісні, а на сцену виходять тільки в свята, такі як День Перемоги, 8 березня та ін. і їздять на районні огляди художньої самодіяльності.

БІБЛІОТЕКА

Перша бібліотека в селі Нова Кам’янка згадується в 1919 році. Вона була відкрита при товаристві “Просвіта” за ініціативою Михайла Григоровича Срібного в квітні 1919 року на пожертвування приватних осіб. Громадянин Бредихін подарував бібліотеці 600 томів книг. Знаходилась громадська бібліотека в будинку кредитного товариства в одній кімнаті. Бібліотека була безкоштовною і працювала по вихідних та святкових днях. Книги видавались на 2 тижні, застава за одну книгу — 1 крб. Вибір книг проводився по каталогу та за порадою бібліотекаря. Завідував бібліотекою учитель земської школи – Хоменко Михайло Степанович. В його обов’язок входило видача та приймання книг.
Бібліотеки в 20-30-х роках буди опорними пунктами комісії з питань ліквідації неписьменності. (ДАХО ф/р -297. стр.654). Центрами політосвітньої та культосвітньої роботи на селі (ДАХО. ф/р-34 спр.4 арк. 78).
Згідно постанови народного комісаріату освіти позашкільним відділом розроблена інструкція по організації читалень для широких мас. Проект бібліотечної мережі передбачав наступні типи громадських бібліотек.
1. Хата-читальня — елементарна, примітивна бібліотека та клуб в селах до 150 жителів.
2. Місцева бібліотека — в селах від 500 жителів. Тут має бути бібліотекар і бібліотечна рада.
3. Районна бібліотека, крім функцій місцевої бібліотеки, служить організуючим центром для всіх бібліотек даного району.
4. Центральна повітова бібліотека.
5. Центральна губернська бібліотека.
В цій інструкції визначались пріоритети при комплектації бібліотечних фондів: перші три типи вимагають найбільш повний підбір книг. “Должны иметь все наиболее ценное и не только по доступности изложения, но и по существу вопроса, дабы в дальнейшем читателю не пришлось переучиваться или хранить приобретенное умственное багатство, не давшее ему должного базиса для продолжения самообразования”.
В населених пунктах району організовуються сільбуди. При них відкриваються хати-читальні, бібліотеки, створюється бібліотека-пересувка.
Отже, в Новій Кам’янці в 20-і роки бібліотека належала до другого типу громадських бібліотек. Книги для неї купувались за вибором ради товариства “Просвіта”. Всього книг в бібліотеці налічувалось 2 195 примірників. З них белетристики — 865, науково-популярної — 62, політичних — 543, сільськогосподарських — 67, інших — 558, українською мовою — 57, російською – 2 138.
В селі є також хата-читальня, яка відкрита 5 грудня 1920 року. Загальна кількість відвідувань хати-читальні у святкові дні — 27, в робочі — 15. (Ф/р - 1867, оп.3 спр.201 арк. 18, 195, 235).
На території Новокам’янської сільської ради є 3 хати-читальні станом на 1 травня 1921 року та 1 бібліотека. Бібліотека працює кожного дня, в читальні по святкових днях проводяться голосні читання. Тиждень з 7 по 14 серпня був присвячений підготовці вистави на користь “Голодающего Поволжья”. (Ф/р – 1867, стор. 201. арк.235).
Зверніть увагу: в селі голод і незабаром розпочнеться голодомор, а проводиться захід по збору коштів на допомогу голодаючим Поволжя.
Як бачимо, при хатах-читальнях організовувались гуртки самоосвіти, драматичні гуртки. Цей ритм роботи і функції бібліотеки фактично незмінними збереглись аж до початку Великої Вітчизняної війни.
У дні Великої Вітчизняної війни під час окупації Нової Кам’янки фашистами бібліотека не працювала. Бібліотечний фонд як сільської, так і шкільної бібліотек було втрачено. Але вже в 1945 році в селі працює бібліотека. Першим бібліотекарем був Шаповал Володимир Федорович.
В 1954 році в селі Нова Кам’янка об’єднаний колгосп “Шлях до комуни” будує клуб, де відводиться місце і для бібліотеки, а в 1967 році бібліотека переводиться в новозбудований Будинок культури. Має книгосховище, читальний зал.
В 1976-1979 рр. в районі проведена централізація бібліотек Міністерства культури, і Новокам’янська сільська бібліотека ввійшла до складу Великоолександрівської ЦБС.
Нині книжковий фонд бібліотеки становить 9053 екземпляра, з них:
- загальнополітичних - 85
- природничонаукових - 177
- техніка, сільське господарство - 275
- мистецтво - 549
- художня - 617
- для дітей шкільного віку - 1637
З них: на російській мові - 5595
на українській - 3458.
Завідує бібліотекою спеціаліст із середньою бібліотечною освітою Лемеха Алла Миколаївна. Працює на 0,5 ставки.

---