ПОШТА. ЗВ’ЯЗОК
З перших днів визволення села, вже в березні 1944 року, починає працювали пошта. На той час це було єдине джерело інформації. Так чекали люди вісточок з фронту, від рідних. Нелегко було працювати і листоношам, бо несли в дім не лише радісну вісточку, а нерідко... і похоронку.
Обслуговувала пошта Новокам’янку і Українку, при Новокам’янській сільській раді. Штатний працівник пошти в перший період був один — зав. поштою, листонош виділяли колгоспи “Шлях до комуни”, “15-річчя Жовтня” і “20-річчя Жовтня”. Заробітну плату, як і всім колгоспникам, їм нараховували трудоднями.
Після того, як в 1957 році було ліквідовано Новогригорівську сільську раду, а села Нову Григорівку і Гур’ївку приєднали до Новокам’янської сільської ради, колгосп ім. Жданова приєднали до колгоспу “Шлях до комуни”, Новокам’янське поштове відділення приймає і села Нову Григорівку та Гур’ївку.
Штат не збільшується. Працює одна зав. поштою на той період Клименко Клавдія Калинівна, а листоноші — працівники колгоспу.
З Нової Григорівки, Українки і Гур’ївки, це, як правило — обліковці, котрі, не менше одного разу на тиждень приїздили із звітами в правління колгоспу і забирали пошту. Їм за це робили доплату трудоднями, а коли перейшов колгосп на грошову оплату, то грошима.
З районного поштового відділення поштова кореспонденція з квітня 1944 року по 1960 рік доставляється попутним, як правило, колгоспним транспортом. Так же і відправляється в райцентр. І тільки з 1961 року забезпечують кільцевий завіз і відправку пошти.
З 1960 року при поштовому відділенні введено і штатні одиниці листонош. Дві по Новій Кам’янці і одна по Н.Григорівці. Гур’ївку і Полянку (Українку) так і обслуговують бригадні обліковці аж до ліквідації цих сіл як населених пунктів.
ЗВ’ЯЗОК
В 1944 році в селах Нова Кам’янка і Нова Григорівка було по одному телефону, лише в сільських радах і по одному на поштових відділеннях. Потім поступово збільшується кількість телефонів.
Станом на 1974 рік на території Новокам’янської сільської ради було 14 телефонів.
В 1978 році телефони встановлюються на всіх бригадах, в тому числі і на Гур’ївці, Полянці (Українці) і Н.Григорівці, а всього по сільській раді на цей рік було 44 телефони.
В 1986 році силами колгоспу “Росія” придбано нову телефонну станцію і встановлюють в загальній кількості 73 телефони в селах: з них 23 на виробничих дільницях колгоспу “Росія”. Було телефонізовано всі бригади колгоспу, ферми, майстерні, перевалку, автогараж, всі кабінети контори і ін. Крім того — 3 телефони в сільській раді, 2 — в школі, 2 — на відділенні зв’язку, по одному в магазині та лікарні, 41 — квартирні телефони.
В 1998 році майже до кожного телефонного апарату встановлено вісімку, що дає можливість виходили на зв’язок не лише в будь-яку область України, а й в основні міста країн СНД.
Проте в перебудовний період, особливо з 2000 року, через надмірно високі розцінки на переговори і плати за телефонну точку, в зв’язку з реформуванням колгоспу “Росія” в КСП, а потім в СВК “Новокам’янський” різко скорочується кількість телефонів у господарстві.
Так, станом на лютий 2005 року їх, з колишніх 23, фактично лишилося 2.
Квартирних телефонів станом на лютий місяць 2003 року — 46.
При відділенні зв’язку в Новій Кам’янці є і сільський радіовузол. Його встановлено в рік електрифікації села в 1957 році..
Радіоточок в перші роки було – 220.
Нині лишилося — 60.
МЕДИЦИНА
Вже в перші місяці після визволення з-під німецько-фашистської окупації в селі відкривається фельдшерсько-акушерський медичний пункт. В ньому працює одна штатна одиниця фельдшера-акушерки.
Першою в селі працювала на цій посаді Кабова Ганна Макарівна. В 1944 році в травні-червні місяцях в селі покотом валила людей епідемія тифу. Ганна Макарівна, як єдиний медичний працівник села, веде невтомну роботу по профілактиці і пропаганді санітарно-гігієничних умов, про заходи, які слід провести в кожній сім’ї по попередженню захворювання тифом, як доглядати хворих. Госпіталізувати їх не було можливості. Як правило, веде індивідуальну роботу з кожною господаркою двору і з кожним хворим зокрема. Робить профілактичні щеплення, в першу чергу дітям проти віспи і всім проти стовбняка та ін.
В 1945 році вже при фельдшерсько-акушерському пункті працюють два медичних працівники. Такий фельдшерсько-акушерський пункт створюється і в Гур’ївці та Українці, Новій Григорівці.
В 1953 році в Новій Кам’янці відкривають дільничну лікарню на 15 ліжок. Вона охоплює села Новокам’янської, Новогригорівської і Трифонівської сільських рад. При лікарні є один лікар з вищою медичною освітою за фахом — терапевт і чотири-п’ять медичних працівників із середньою медичною освітою. При лікарні було і пологове відділення. Звичайно, в такій лікарні, фактично, надавалась перша медична допомога, допомога при нещасних випадках та проводилось терапевтичне лікування. Решту хворих направляли до районної лікарні.
При лікарні в розпорядженні лікаря була і санітарна машина невідкладної медичної допомоги. Проте ліжка ніколи не були пустими і це свідчило про те, що селянам і така лікарня була необхідною.
Та в 1974 році проводиться реформування сільських медичних закладів в районі і під приводом того, що в такій лікарні немає можливості надати повну, кваліфіковану медичну допомогу, дільничну лікарню в Новій Кам’янці закривають, лишивши лише фельдшерсько-акушерський пункт. Але фельдшер, згідно положення, не мав право видати навіть лікарняного листа хворому. Отже, з температурою, на попутному транспорті, треба було їхати в районну лікарню. Це викликає велике незадоволення мешканців села.
В кінці вісімдесятих років в селі відкривається лікарняна амбулаторія, котра працює й нині. При амбулаторії є штатна одиниця лікаря, 0,5 ставки акушерки, фельдшера І ставка, дільничної медичної сестри по обслуговуванню дітей і дорослих — 1 ставка, мед регістратор — 0,5 ставки, медсестра фізкабінету — 0,5 ставки, молодша сестра — 0,5 ставки, водій санітарної машини – 0,5 ставки.
В селі Нова Григорівка функціонує фельдшерсько-акушерський пункт із штатами — 1 фельдшер-акушер і 0,5 ставки молодшої сестри.
Лікар в селі не проживає. Працює в райлікарні і два дні на тиждень приїздить у Нову Кам’янку.
КООПЕРАЦІЯ, ТОРГІВЛЯ
У квітні 1944 року організовується Новокам’янське споживче товариство. Першим головою ССТ була Борисенко Надія Овсіївна. Вона очолила організаційній комітет, котрий розгорнув агітаційно-роз’яснювальну роботу по створенню кооперації.
Першими починають працювати два продовольчі, а скоріше комбіновані магазини в Новій Кам’янці.
Один на території колгоспу “Шлях до комуни”, другий в центрі села, але це вже на території колгоспу “15-річчя Жовтня”. Через деякий час такий магазин відкривається і в Українці.
Але для того, щоб придбати найнеобхідніший товар, навіть такий, як сіль чи сірники — треба подати заяву про вступ в кооперацію і сплатити членські внески.
Матеріальна база магазинів була примітивна.
Всі вони розміщалися в глинобитних хатах, з тісними робочим і підсобним приміщенням – складом.
В кінці сорокових років сільське споживче товариство своїми силами ремонтує приміщення колишнього, збудованого ще в 1914 році сільськогосподарського банку, котре в тридцяті роки стало власністю Новокам’янського ССТ, і в ньому розташовує сільмаг. Це було одне з найкращих приміщень села. Збудоване з червоної цегли, виробництва цегельно-черепичного заводу Горбачова Захарія, дах вкритий цинком. Підлога викладена різнокольоровими кахельними плитками.
В 1943 році німці, відступаючи, зруйнували приміщення. Цинк вивезли, а лісоматеріали використали на будівництво дзотів. Стояли одні стіни. Тепер його відбудували. Звичайно, тої форми, тої краси йому не надали. Та розташували в ньому все ж таки промтоварний магазин-сільмаг. Там же склад кооперації і контору ССТ.
Новокам’янське сільське споживче товариство охоплювало, крім сіл Новокам’янської сільської ради, ще і села Трифонівської сільської ради, а саме Трифонівку та Ананівку, і Новогригорівської сільської ради — села Нову Григорівку, Нову Василівку і Гур’ївку.
У всіх периферійних селах магазини були комбінованими. Там можна було придбати продукти, одяг і господарські товари, взуття. Окремі товари продавались членам кооперативу під замовлення, особливо це практикувалось в п’ятдесятих-шістдесятих роках, по продажу меблів, велосипедів, мотоциклів. На пральні машини була черга.
Новокам’янське ССТ мало свою бортову автомашину для завозу товарів.
В 1968 році в Новій Кам’янці збудовано типовий торговий центр, в котрому розмістились промтоварний магазин на 4 робочих місця і продовольчий магазин, також на 4 робочих місця.
Комбіновані магазини на території колишнього колгоспу “Шлях до комуни” і в центрі села через непридатність приміщень і невідповідність сучасним санітарним вимогам — закривають. А в колишньому приміщенні сільмагу відкривають господарський магазин. Працює в ньому відмінник кооперації, шановна в селі людина Ващенко Павло Іванович.
В ці роки відмінником кооперації стає і продавець магазину села Гур’ївка Рубан Тетяна Никифорівна, вона ж постійно обирається членом райспоживспілки.
В 1971 році проходить процес укрупнення сільських споживчих товариств і Новокам’янське ССТ об’єднують з Великоолександрівським ССТ.
З 1973 року і до 1993 року, на протязі двадцяти років продовольчий магазин села Нова Кам’янка і в В.Олександрівському ССТ, і в райспоживспілці в соціалістичному змаганні серед торгових установ району постійно виборює призові місця, одержує премії, перехідні Червоні прапори, Почесні грамоти, дипломи, а його завідуючій Рубан Таїсі Костянтинівні двічі присвоюють почесне звання “Відмінник кооперації”.
Та з початком перебудови, в середині дев’яностих років, кооперативний рух в торгівлі починає збавляти оберти. Не витримує конкурентної боротьби з приватними торговими підприємствами. З такими потугами збудований і з такою радістю і святом відкритий торговий центр в Новій Кам’янці в 1968 році, в дев’яностих роках двадцятого століття стає пустим, не задіяним, з розбитими вікнами — вітринами міського типу. Кооперативна торгівля села завмерла.
В 2001 році колишні члени кооперації, продавець господарського магазину Грачова Лариса Миколаївна та продавець промтоварного магазину Цвіла Антоніна Петрівна створюють приватне торгове підприємство. Приміщення колишнього господарського магазину, що пустувало, беруть у В.Олександрівського ССТ в оренду і розташовують там продовольчий магазин. А ту площу, де було колись складське приміщення і контора ССТ Новокам’янське, пристосовують під кафе з іноземною назвою “Рандеву”.
Вони ж мають торгові точки по продажу продовольчих товарів у селах Трифонівка і Нова Василівка.
Крім названих, торговими підприємцями стають Онищенко Анатолій Петрович, котрий відкрив дві торгові точки по продажу продовольчих товарів в різних кінцях села та Маловічко Сергій Леонідович — торгує продовольчими товарами. Такий же магазин в Новій Григорівці відкрив Ревко Віктор Миколайович.
Крім цих торгових точок, кожну середу в селі працює базар. Але на ньому продають товари не місцеві торгові підприємці, а приїзні.
Так із Нової Каховки привозять господарчі товари, котрі користуються великим попитом у населення.
Із Нової Воронцовки привозять продовольчі товари. Ціни на товар у них трохи нижчі проти місцевих, тому завжди біля їхнього кіоску шикуються черги.
Із Великої Олександрівки везуть верхній одяг, взуття, трикотаж, килими, канцелярські товари, парфуми та ін.
При кооперації вже в сорокові роки двадцятого століття працював і заготівельний пункт з прийому побутового металобрухту, ганчір’я, макулатури, пір’я, шкіряної сировини, вовни, а також лишків с/г продуктів та городини, яєчок, сала. У визначені дні закуповували свиней, кролів, курей, качок, велику рогату худобу.
Через заготконтору можна було придбати дефіцитні товари такі, як пральні машини, мотоцикли, автомобілі та ін. Тому була зацікавленість селян у вирощуванні і здачі живності через систему потребкооперації.
Нині нічого цього немає.
ПОБУТОВЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ
Як відомо, в тридцяті роки в Новій Кам’янці була відома на Нововоронцовський. Великоолександрівський і Бериславський райони артіль “Червоний швець”.
В перші післявоєнні місяці і роки колишні її члени, вже пенсіонери, такі як Короваєнко Порфир Нивидиктович, Татаровський Марко Маркович, Федосенко Йон Іванович проводять індивідуальну одноосібну роботу по ремонту взуття. В січні 1945 року, після тяжкого поранення і довгострокового лікування в госпіталі прибув інвалідом ІІ групи колишній заступник голови артілі “Червоний швець” Швидун Єфрем Мефодійович. На прохання колгоспників і голови колгоспу “15-річчя Жовтня” Ващенка Тараса Федоровича він відкриває майстерню з ремонту і пошиву взуття для членів колгоспу. Роботу виконував згідно розцінок, виданих правлінням колгоспу, за трудодні. У нього під рукою, як учні, працюють підлітки: Чорнуха Микола Романович та Федосенко Григорій Іванович. Ця майстерня проіснувала до 1948 року.
В 1968 році в село приїздить із Грузії Малакян Роберт Семенович, майстер по пошиву взуття. Він від В.Олександрівського побутового комбінату відкриває в Новій Кам’янці майстерню по пошиву взуття. Його вироби користуються великим попитом, як в селі, так і в навколишніх селах і райцентрі.
В 1969 році райпобуткомбінат при взуттєвій майстерні відкриває і майстерню з пошиву верхнього одягу, а в сімдесятих роках ще і приймальний пункт від В.Олександрівської хімчистки та по ремонту побутової техніки.
Раз на тиждень приїздить перукар як по стрижці, так і по жіночих зачісках.
З початком реформування в середині дев’яностих років двадцятого століття побутовий комбінат зазнає фінансової скрути, і всі ці підприємства побутового обслуговування населення в селі закриваються.
