Сергій Гейко

ПРИГОДИ ІТАЛІЙЦІВ НА БЕРИСЛАВЩИНІ

Усім відомо, що у заселенні Південної України після приєднання її до Росії наприкінці ХVIII ст. брали участь представники різних національностей — росіяни, євреї, білоруси, поляки, німці, болгари тощо. Цьому присвячено багато наукових праць. Чимало написано про долю шведських поселенців у с.Зміївці. Але значно менше відомо, що в іноземній колонізації Херсонщини взяли участь навіть італійці. Питанням цим переймався лише ленінградський вчений В.Шишмарьов.
Історія ця має початком далекий 1713 рік, коли після тривалої усеєвропейської війни за іспанську спадщину Велика Британія відібрала в Іспанії невеликий острів Менорка у Середземному морі, який тоді мав важливе військово-політичне значення. Нова влада запросила до себе на службу чимало євреїв, греків-християн, що рятувалися від турецького гноблення, а пізніше — італійців з сусіднього острова Корсика, який потрапив під владу Франції. Але, скориставшись клопотами Англії у війні за незалежність її колоній у Північній Америці, іспанці у 1781 р. повернули Менорку й вигнали усіх євреїв, греків та корсиканців з острова. Залишившись без прихистку та роботи, останні відпливли до італійського порту Ліворно, де опинилися у надтяжких умовах. Роздроблена, відстала Італія не могла забезпечити утікачів житлом, одягом, харчами, білизною. Тому частина з них повертається на свою історичну батьківщину — Корсику, де прилучається до боротьби місцевого населення з новими хазяями (Відлуння цих подій і досі відчувається на острові, де місцеві сепаратисти продовжують неоголошену війну з французькою адміністрацією). Занепокоєна Франція й сусіднє Сардинське королівство (П’ємонт) приймають рішучі заходи аж до кари смерті проти переселенців.
Тим часом у далекій Росії Катерина II зі своїм фаворитом Потьомкіним вирішувала проблеми заселення Південної України. Дізнавшись про вигнанців з Менорки, у Петербурзі розробили плани переселення до Херсона, як головного міста Північного Причорномор’я, менорських євреїв, слов’ян з Венеції та Балкан, швейцарців з Женеви з наданням їм коштів, житла, земель, свободи віросповідання, рівноправ’я з місцевим населенням. Для цього російському генеральному морському комісару в Італії венеціанському дворянину Моченіго переказали 3 тисячі золотих рублів. Після ознайомлення через газети з рішенням російської імператриці, серед італійців розпочалася справжня переселенська лихоманка. До Моченіго звертаються сотні людей з різних італійських міст та держав; для них влаштовуються збірні пункти, де надають приміщення, продовольство, одяг. Але, пересидівши на цих пунктах дощі й морози, навесні гіпотетичні переселенці розбігаються. У відчаї комісар пише: “Тут немає нікого, хто віддав би перевагу оселенню у Херсоні найбіднішому в Італії”. Та, усе ж, усіма правдами й неправдами за 1782-83 рр. до Херсона відправили 5 кораблів з 1056 переселенцями. Серед них було небагато греків, а більшість — італійці, яких усіх в офіційних документах називали чомусь “корсиканцями”. Що то були за люди? Достатньо, мабуть, навести слова одного корабельного штурмана: “майже усі з шибениці”. Не дивно, що на останньому фрегаті навіть стався заколот посеред моря, який ледве вдалося приборкати. Та й не дивно — серед переселенців було чимало авантюристів, шукачів пригод, шахраїв, злочинців, гультяїв. Не знайшовши собі місця в Італії, ця “братія” рушила у пошуках легкого щастя на нові землі.
Наявні архівні документи розповідають лише про два місцепоселення італійців. Але, якщо про 206 осіб, розташованих у Станіславі, по-суті більш нічого не відомо, то про іншу італійську колонію на Херсонщині даних набагато більше.
38 сімей у числі 235 осіб поселили у шведській колонії поблизу сучасного Берислава у будинках померлих у попередні два роки від сильної епідемії віспи шведів. У фондах Державного архіву Херсонської області (ф.14, оп. 1, спр. 1) зберігається Указ імператриці “дабы вызванных из Ливорна и присланных для поселения в шведской колонии корсиканцев водворить твердым основанием на их жителстве”. З цією метою італійців наділяли землею, придатною для землеробства, грошима, річним провіантом, зерном та звільняли “от всех по земству тягостей, и платежа поземельных денег чрез десять лет”. Шведи, вочевидь, люб’язно прийняли новачків, оскільки посланий для розділу земель землемір підпоручник Іванов у іншому документі з того ж архіву доповідав, що “жители поселяне шведские, равно и карсиканцы водном мессте, почему иврозделении в земле несогласились, а обще владеть оною как иводном поселении”. Та невдовзі виявилося, що італійці зовсім не бажають займатися рільництвом, для чого власне їх і розселяли на Херсонщині, а “перебувають щодня у неробстві”. Помічник губернатора бригадир Синельников — засновник Катеринослава (Дніпропетровська) — доповідав, що серед новопоселян лише 4 сім’ї подають надію до землеробства і пояснював: “зрослі і зістарілі при містах і вправляючись у різних службах не знаходили себе у степових місцях роботи і тому журилися тим життям”. Певно, щоб подолати ту нудьгу, італійці вже через місяць починають розбігатися, та так, що з 235 осіб лишилося… 4 сім’ї (21 особа). Інші “пробиралися до річки Буг та до Криму, шукаючи засобу вийти за кордон, і не одного разу бралися красти у Кизи-Кермені човни, а 12 чоловік з числа утікачів, що вкрали два казенні човни, як видно на цих і попливли Дніпром у море, бо й досі як ті човни, так і ці не знайдені”. До втікачів були застосовані рішучі заходи, більшість з них повернули, але на початок 1784 р. італійців у Зміївці налічувалося лише 160 чоловік. Не дивно, що змінилося до них ставлення і працьовитих шведів, які маючи усього 4-річну пільгу, оговтавшись від епідемії, наполягали на виселенні італійців.
Зрозумівши марність своїх силкувань щодо “корсиканців”, вже 28 січня 1784 р. князь Потьомкін наказав упорядкувати їх становище у губернії. Для цього їх усіх опитали на предмет подальшого роду занять. З тих, хто ще лишився, менше половини виявили бажання займатися рільництвом, інші планували ремесло або якусь службу. Вирішивши, що такий ненадійний елемент не можна тримати на прикордонні, готуючись до нової війни з Османською імперією 1787-1791 рр., царська влада переселила більшість італійців на північ — до Павлограду та Кременчука. Подальша їх доля чекає свого дослідника.
Удруге італійці з Ліворно та Генуї з’являються у Херсоні вже на початку ХIX ст. Зарекомендували вони себе вправними мореплавцями, кораблебудівниками, ремісниками, кондитерами. Але то вже зовсім інша історія.