О.Афанасьєв-Чужбинський

ШВЕДСЬКА КОЛОНІЯ. ВДАЧА І ЗВИЧАЇ

Перше село за Бізюковим монастирем, десь в верстах у шести, — німецька колонія Клостердорф, по простонародному Кустерка. Вона належить до категорії колоній так званого шведського округу, що складається з чотирьох сіл, одне біля одного, з яких лише друге власне шведське. Я жив кілька разів у цій колонії, тим паче, що мешканці його усі майже рибалки, як люди, котрі принесли з далекої півночі любов до цього промисла. Клостердорф невеличке село і не відрізняється будовою будинків, бо живе народ небагатий. Хоча й працелюбний. Взагалі усі ці колонії, про які, уникаючи одноманітності, я не буду говорити зосібна, далеко не у тому квітучому становищі, у якому знаходяться менонітські колонії хортицького округу. Причини я не знаю, і наскільки міг помітити, вважаю, головну тут роль грає слабкіша продуктивність ґрунту. Опишу переважно так звану Старо-Шведську колонію. Шведи взагалі народ добрий; у кожного колоніста бачите ви прагнення до освіти. Коли я обжився між ними і звів знайомства, одного разу отримую від них прохання. Тут треба сказати, до речі, що мешканці багатьох сіл, вважаючи мене важливою особою, удавались часто до мене зі своїми потребами. Іноді дійсно стрічаються потреби кричущі, та я за своїм положенням не маю ніякого права та, нарешті, ніяких засобів задовольнити бажання простодушних добряків. З прохання, яке, звичайно, я прочитав, видно, що вони просять виклопотати їм шведського учителя. Бідняки усе ж бажають зберегти свою народність. Німці, яких три села, намагаються усіма силами їх понімечити, але шведи не піддаються. Дарма обер-шульц з німців намагається переконати їх вчитися по-німецьки, шведи стоять за свою народність. Вони вчаться по-російськи, чимало говорять і по-німецьки, та за найменшої можливості наймають хоч якого-небудь заїжджого шведа. Сусідній пастор німець служить їм обідню, однак у них духовні книги шведські і між собою мешканці інакше не говорять як по-шведськи. Вони тієї думки, вельми проте справедливої, що проживаючи у Росії, пристойніше знати російську мову, ніж німецьку, а якщо дехто знає останню, то єдино задля полегшення зносин з сусідами. Шведи ходять у так званому міщанському костюмі — в чуйках або довгополих сюртуках, а жінки взагалі в ситцевих платтях найпростішого крою. Останні виконують усю чоловічу роботу, дівчата ж їздять верхи по-чоловічому, вміло керуючи кіньми.
Шведи, як я сказав вже, усі рибалки, але промислом цим займаються не вільно, а платять в окружний приказ відкупну суму. Робиться це наступним чином: хазяї, яких 30 чоловік, вибирають з оточення одного довіреного й доручають йому заключити контракт з окружним приказом. В обов’язки цього колоніста входить також збір з громади грошей після закінчення кожної третини. Останнім часом контракт заключений на двадцять років з 1853 до 1865, з платою на рік по 251 крб. 20 коп. сріблом. Рибальська громада ділиться на дві артілі, з яких кожна має свій власний невід (ньотгод) і “дуб”. Понад те у кожного рибалки є власні сітки (неті) до 60 сажень, штук 20 вентерей (рисья) та невеликий човен (бодень). Колоніст, що не приймає участі в артелях, може ловити лише задля власного вжитку, але не для продажу, вживаючи снаряд не більше 10 саженів. Артелі поділяють вилов порівну і кожен продає свою частину у Бериславі та Каховці, але інколи, не переходячи до розподілу, продають рибу гуртом заїжджим прасолам і діляться грошима. Це буває восени, взимку та ранньої весни, поки риба ловится ще в малій кількості. З прибуттям води, кожна артіль звозить вилов у призначене місце в плавні і кожен хазяїн бере свою частину і солить її з допомогою свого сімейства, складаючи у діжки. Потримавши рибу відомий час у розсолі , її вивішують для в’ялення і тоді вже або продають заїжджим євреям (переважно з західних губерній), або самі розвозять для продажу по ярмаркам і базарам. Коли ж води прибуває стільки, що затопляться усі річки й протоки і використання невода робиться неможливим, тоді кожен рибалка ловить рибу сітками й вентерями скільки й коли завгодно без обмежень. Улітку під час польових робіт рибальство майже припиняється, під осінь, тобто з серпня по жовтень, приїжджають чумаки з Полтавської та Київської губерній і наймають у громади рибні лови. Чумаки ж привозять з собою власний невід, а від колоністів користуються лише дубом. Вони рибалять, солять і в’ялять рибу, складають у бочки й вивозять для продажу у свою сторону. Сорти риби тут наступні: осетр (стирія), стерлядь (чечуга), щука (гедді), лящ (браскін), короп (скороп), карась (рювин), і у малій кількості оселедець (силен).
Між шведами стрічається доволі мисливців, які переважно ведуть війну з вовками, але стріляють також і дичину, що водиться тут у достатку. Над Дніпром на початку колонії також є городище, по каналам і розкопаним валам якого валяється безліч каміння, є одна скеля, про яку розповідають легенду: наче ще вельми недавно на один плескатий чорний камінь вилізла величезна зміюка, яка хапала ягнят. Змія ця мала надзвичайно страшезний вигляд і була жахом мешканців. Ніхто однак не бачив її власними очима.
Особливих обрядів і звичаїв я не помітив, можливо тому, що не було випадку, але наскільки можу гадати, шведи народ добрий і поміж сусідами у них царює добродушна патріархальність. Колоністи надзвичайно скромні, так що я ні разу не чув жодної сварки. Крадіж тут не відома. Пам’ятаю, їздив я якось до Блажкова з хлопчиком з Клостердорфа і брав з собою англійську висувну вудку. Провідник мій спокусився гарною, як на його думку, палицею й викрав її без церемонії. Коли, повернувшись, я огледівся, що немає вудки і сказав про це своєму хазяїну шведу, він прийшов у такий жах, наче стався найстрашніший злочин. За годину уся колонія знала про зникнення вудки, і хазяїн мій урочисто відбув до Клостердорфа витребувати річ свого постояльця. Німецька колонія збентежилась у свою чергу й до мене прийшла депутація просити вибачення. Взагалі це була така неприємна сцена, що аби я передбачив її, то охоче залишив би вудку, хоча знаряддя це улітку для мене майже необхідне. Багато мені коштувало труда умовити місцеві власті не карати хлопчика, але найбільш усього я мав труднощі зі шведами, які засмутилися, що крадій осоромив увесь округ. Чесність у цього народа вражаюча, так що у цьому відношенні шведи відрізняються від сусідніх німецьких колоністів. Відома дороговизна їстівних припасів у Херсонській (одній з хлібородних) губерній. Мене кожен день чекало мати справу зі шведами та шведками, купуючи необхідне, і завжди колоністи ці утруднювалися призначити ціну, у тому переконанні, що хоча в Бериславі й платять за усе дорого, та в колонії річ того не варта.
— Вже краще самі призначте, — говорили мені деякі.
Та я не міг згодитись на подібну пропозицію й тому часто відбувалися найделікатніші сцени. Бувало, за молоко не хотіли взагалі брати гроші і мені треба було переконувати добряків, що я не гість їхній і маю платити за своє продовольство, і що, нарешті, кожен продукт і для них самих коштує грошей.
Шведи більше інших потерпають утисків від відкупа, який повсюди простягає свій могутній вплив. У шведів у звичаї варити хлібний квас, доволі приємного смаку і кольором схожий на пиво. Кожен колоніст, що перш інших приготував цей напій, охоче виділяє його сусіду, маючи з цього свою користь. Навесні цього року хазяїн мій зварив бочку квасу й поставив її у кригу. Відкупник присіпався, що це пиво, запечатав бочку і два тижні, котрі прожив я в колонії й околицях, ще не було дозволу, та й хазяїн мій боявся попасти під відповідальність на тій підставі, що відкуп сильний. А справа здається надто простою: пиво завжди можна відрізнити від квасу. Чесний швед був обурений вчинком відкупника і просив мого сприяння, але до чого послужило б клопотання людини не чиновної й навіть не службовця. Я радив йому звернутися до свого начальства, але для цього треба далеко їхати в робочу пору.
В шведській колонії доволі садів. Особливо на старій вулиці, яку, проте, тепер розширюють і я не знаю чи вціліють чудові плодові дерева. Уклад господарства, упряж, візки та ін. землеробські знаряддя — усе тут німецьке. У хатинах по можливості дотримуються охайності. Живуть колоністи порядно. Двічі у день варять тривну їжу, в якій головну роль грає риба, — але я не помітив вживання кави. Проте, у деяких є самовари. Масло виготовляють дуже добре. І печуть смачні хліби. Шведи люблять погомоніти й більш-менш розвинуті, наскільки розвиток можливий у побуті грамотного селянина. Є з них вмілі ремісники, особливо ковалі й теслі, що займаються виробами фургонів: фургон шведської роботи ціниться так само як кичкасівський й варто віддати справедливість — екіпажи ці робляться міцно й сумлінно.
Мені надзвичайно подобалась простота правил цього народу. І я у шведську колонію їхав завжди з великим задоволенням, упевнений наперед у найщирішому прийомі. Шведи весело рушали зі мною на полювання й на рибалку і не було скільки-небудь примітного місця, куди б мене не водили й не розповідали усього, що на їх думку могло бути цікавим.
Наступні дві колонії: Мільгаузендорф та Шлангендорф нічим не різняться від Клостердорфа, з тією відмінністю, що остання католицька, а перші дві лютеранські. Назва Шлангендорф пішла, кажуть, від того, що під час первісного поселення колоністів на тому місці водилося безліч змій. Подвір’я збудовані порядно, біля кожного будинку садок, але усього два-три хазяїна живуть подібно хортицьким менонітам. Будови, значною мірою, земляні або кам’яні, бо ліс вже значно тут дорогий, тоді як у колоніях Хортицького округа усі будинки з пречудового соснового лісу...