Найдавнішу історію Бериславщини досить погано знають не лише широкі кола мешканців району, а й навіть місцеві історики та краєзнавці. Але у цьому немає чогось особливо дивного. Так вже вийшло, що перші археологічні дослідження, які припадають на кінець XIX — початок ХХ ст., здійснено не професійними вченими-археологами, а аматорами. Потім, до кінця 1940-х років, дослідження практично не проводились. Великі за обсягом та енергійні відкриття археологічних пам’яток та їх великомасштабні розкопки припадають на останні роки 40-х та першу половину 50-х років, до утворення Каховського водосховища. Але й ці дослідження мали досить однобічні наслідки — розкопувались переважно поселення й могильники часів бронзи (II тисячоліття до н.е.) та перших століть нашої ери. Періодичними дослідженнями наступних десятиліть вивчались пам’ятники саме цих епох та степові кургани. Таким чином, до початку 80-х років дослідження давньої історії Бериславщини мали строкатий характер з добре вивченими одними періодами або слабко вивченими іншими, які містились між ними й повністю укладались в останні 6 тисяч років. У 80-і роки було виявлено 5 місцезнаходжень — свідчень перебування людей на території Бериславщини у ранньому (палеоліті) та середньому (мезоліті) кам’яному віці. Сума усіх отриманих досліджень зараз вже дає можливість розробки історії Бериславського району в останні 15-16 тисяч років. Після завершення піку похолодання останньої льодовикової епохи, який мав місце біля 18-20 тисяч років тому, на території наших степів утворилися холодні сухі степи періоду пізньольодовиків’я. Величезні стада первісних бізонів та диких коней пересувалися тут щорічно згідно своїх сезонних циклів, міграції. Мешкали тут ще й сайгаки, вовки, зайці й, можливо, бурі ведмеді. Не було вже у цей час на нашій території мамутів та шерстистих носорогів. Саме на цей час припадають перші свідчення перебування людини на теренах Бериславщини. Відкрито 5 стоянок (точніше, місць дуже короткочасного перебування), що датуються віком 12-16 тис. років тому. Одну з них виявлено на лівому березі Новокаїрської балки між с. Новокаїри та Республіканець, дві стоянки — на лівому березі Дрімайлівської балки і ще одну — на березі Дніпра між селами Зміївка та Дрімайлівка. Ці пам’ятки дають можливість припустити, що Бериславщина у той час тільки іноді і на дуже короткий час відвідувалась мисливцями. Звичайно, довготривалі й великі стоянки можливо ще просто не відкрито. Але досвід автора дає підстави твердити, що шансів на це обмаль. Практично не представлена пам’ятками й наступна — мезолітична — археологічна епоха. Єдина короткочасна стоянка Бериславщини цього часу датується самим початком епохи й має вік біля 10 тис. років. Залишки її виявлено на березі Каховського водосховища, навпроти неіснуючого тепер села Дрімайлівка. Відверто кажучи, дуже слабке заселення Бериславщини у попердню палеолітичну епоху, особливо на тлі вельми щільно заселеної Каховщини, не зовсім зрозуміле. У той же час майже повна незаселеність цього регіону у мезоліті повністю відповідає майже цілковитій незаселеності у цю епоху усієї долини Нижнього Дніпра. Пояснювати це можливо лише якимись глобальними явищами давньої економіки та екології. Адже у цей період відбувається перехід від льодовикової епохи (плейстоцену) до сучасної (голоцену) — стає сучасним клімат, зникає бізон, з’являються тур, благородний олень, дикий осел, кабан. Форми мисливства міняються з колективних, переважно зі списом, на індивідуальні, переважно з луком. Звичайно розповсюджується рибальство: цим пояснюється дуже інтенсивне заселення Дніпровського Надпоріжжя. Значно змінюється господарський напрямок діяльності людей на Півдні України у наступну археологічну епоху — в неоліті (новому кам’яному віці). До мисливства додаються землеробство й скотарство, які наприкінці епохи стають домінуючими. На Бериславщині і ця епоха дуже слабко представлена пам’ятками старовини. Біля Зміївки та Республіканця відкрито залишки двох невеликих могильників, а біля Зміївки залишки короткотривалої стоянки — стійбища. Ці пам’ятки, безумовно, належать мисливцям та скотарям кінця епохи неоліту і, найвірогідніше, відносяться до так званої Дніпро-Донецької археологічної культури. Носії цієї культури полювали на ті ж самі види тварин, що й мезолітичні мисливці, а також вирощували велику й дрібну рогату худобу. У період наступної епохи — енеоліту (який для Херсонщини датується часом від кінця першої половини 4 тис. до н.е. по середину 3 тис. до н.е.) — на Херсонщині мешкали племена кількох скотарських археологічних культур — азово-дніпровської, середньостогівської, кемі-обінської, нижньомихайлівської, ранньоямної. Поселення або стійбища цих скотарських племен на Бериславщині ще не виявлені. А ось поховання трьох останніх культур представлено у степових курганах, якими так багатий район. Цих поховань мало й вони є завжди найдавнішими у курганах. Скотарі цих культур також розводили дрібну й велику рогату худобу, як і неолітичні скотарі, але до неї додався свійський кінь. Вважається, що племена середньостогівської культури якраз і приручили цю тварину у межах Півдня України; звідси свійський кінь розповсюдився по Європі та Азії. Інтенсивність заселення Бериславщини міняється корінним чином з переходом до доби бронзи у середині 3 тис. до н.е. Протягом цієї епохи (середина 3 тис. до н.е. — II ст. до н.е.) на території району мешкали племена, що представляли цілий ряд археологічних культур — пізньоямної,катакомбної,багатоваликової кераміки, сабатинівської, білозерської. Пізньоямна археологічна культура для Херсонщини випадає на другу половину 3 тис. до н.е. Носії цієї культури були кочовиками. Випасали свою худобу, серед якої, начебто, переважала дрібна рогата, на широких степових просторах, постійно пересуваючись. Вважається, що люди жили у своїх критих возиках з суцільними дерев’яними колесами. Пересувалися ці “житла” разом з усім скарбом, тягловою силою були бики. Металеві вироби з міді та бронзи були усе ще величезною рідкістю. Відомі окремі знахідки дрібних прикрас, ножів, шил та сокир (останні були найчастіше кавказького виробництва). Зате продовжували дуже широко використовуватися вироби з кістки, каменю різних видів та кременю. З кістки виготовлялися прикраси, шила, голки, гребінці, землекопальні знаряддя й т.ін. З кристалічних та осадочних порід каменю виготовлялися насамперед молотки, сокири, булави, абразивні знаряддя. З кременю — ножі, скребки, вістря стріл та списів і т.ін. Серед посуду абсолютно переважають невеликі гостродонні горщики, дуже рідко прикрашені заглибленими орнаментами. Такого типу знахідки характерні й для численних поховань цієї культури, досліджених у курганах Бериславщини. У цілому, для цієї культури відомі лише поодинокі поселення й місця стійбищ. На території району начебто було відкрито одне стійбище біля с.Михайлівка (тепер Зміївка), але впевненості у віднесенні цієї пам’ятки до ямної культури немає. Представники наступної археологічної культури — катакомбної — перебували на Бериславщині у ХХ-ХVIII ст. до н.е. Деякий час вони співіснували з населенням попередньої, ямної культури. Поселення та стійбища цього населення містилися уздовж берега Дніпра, у північній частині району. Усього їх відкрито 6 — біля с.Дрімайлівки, між Дрімайлівкою та Зміївкою, біля Червоного Маяка, у Новокаїрській балці, біля Качкарівки, напроти Саблуківки. Недалеко від сіл Вербівка та Республіканець відкрито також сліди ґрунтових безкурганних могильників. Досить значною кількістю на території району представлено підкурганні поховання. Носії цієї культури також були скотарями. Але на відміну від попередників вони скоріше усього займалися сезонним відгонним скотарством. Про це свідчать і досить численні поселення та стійбища цієї культури і наявність ґрунтових могильників. У стаді значно підвищилась роль великої рогатої худоби. Є й свідоцтва про заняття землеробством. Бронза використовувалась вже досить широко. Але усе ще переважали вироби з каменю та кременю й кістки. Набір знарядь праці, зброї, побутових речей майже той самий,що й у попередників. Окрім прикрас, виготовлених з металу, кістки, напівкоштовного каменю, скла, розповсюджуються привозні намистини з фаянсу. Ліпний глиняний посуд представлено горщиками та чашами, дуже часто багато прикрашений заглибленим орнаментом. Він завжди плоскодонний. З глини виготовлялися також розкішно орнаментовані ритуальні посудини на піддоні — так звані “курильниці”. Деякі вчені вважають, що катакомбне суспільство вже перебувало на стадії ранньокласових тенденцій, мало 3 касти (ці племена індоєвропейського походження). Велике місце в житті катакомбних племен займали війни. Розкопками підтверджена наявність у них бойових колісниць. Таким чином, Південна Україна, за умови, що у колісниці впрягались коні, і у цьому мала всесвітній пріоритет. У XVII-XVI ст. до н.е. територія Херсонщини, як і більша частина території України, була заселена племенами культури “багатоваликової кераміки”. Ця культура утворилася на підставі як внутрішніх економічних та політичних процесів, так і через зовнішні фактори впливу, з середовища населення попередніх — перш за все катакомбної — культур. На Херсонщині ця культура досить непогано представлена — поселеннями, ґрунтовими і, переважно, підкурганними похованнями й досліджена. У своїй матеріальній культурі, побутових та ритуальних традиціях, економіці ці племена не надто відрізнялися від попередників. Враховуючи це, а також те, що на Бериславщині пам’ятки цієї культури ще погано досліджені, зупинятися на її глибокому аналізі немає потреби. У XV-XIII ст. до н.е. Херсонщина перебувала у зоні співіснування двох культур — зрубної та сабатинівської. Зрубна культура на території України мала прийшлий характер. Встановлено, що племена цієї культури просунулися з межиріччя Волги та Дону й заселили степи Сходу та Півдня Українського лівобережжя. На правобережжі вони перебували тільки на вузькій смузі, що прилягала до Дніпра. У цю смугу потрапила і територія Бериславщини. Носії цієї культури були майже виключно кочовими скотарями. Особливо яскраво це висвітлюється, зокрема, саме на території району. Ні на Бериславщині, ні на Херсонщині зовсім не відомі поселення й навіть залишки стійбищ зрубної культури, хоча у Донбасі й Харківщині вони є. Усі пам’ятки цієї культури представлено підкурганними похованнями. У невеликій кількості досліджені вони розкопками й у степовій частині Бериславщини. Знахідки з області представлено перш за все ліпними глиняними посудинами, часто прикрашеними досить гарним заглибленим орнаментом. Кремінь використовували вельми рідко. Є знахідки бронзових ножів, кинджалів, сокир, наконечників списів. З кістки робилися шила, деталі кінської збруї, вістря стріл. У череді переважала дрібна рогата худоба. Одночасно зі зрубною культурою у південній частині Правобережної України, на Лівобережній Херсонщині, у вузькій смузі Приазов’я, у степовому Криму мешкали племена сабатинівської культури. Ця культура на Бериславщині представлена великою кількістю пам’яток — поселеннями, місцями стійбищ, ґрунтовими могильниками, підкурганними похованнями. У районі виявлено 4 поселення. Одне з них знаходиться на лівому березі Дрімайлівської балки, 3 у межах та навколо с. Зміївка. З них 2 поселення — Зміївка-1 та Дрімайлівське — добре досліджено археологічними розкопками. Вони дали Бериславщині заслужену відомість в історичній науці. Це великі поселення, з довготривалими наземними кам’яними будівлями й величезною кількістю знахідок. Але у районі виявлено не лише поселення. Біля Берислава 1925 року було знайдено скарб бронзових виробів цієї культури, який складався з 7 сокир, 7 серпів, 42 злитків бронзи. Біля поселення Зміївка-1 досліджено ґрунтовий могильник. На площі цього поселення розкопано кілька окремих ґрунтових могил. Крім того, на Бериславщині досліджено й підкурганні поховання. Ці племена сформувалися переважно на грунті культури “багатоваликової кераміки”. Вони були осідлими. Займалися переважно землеробством та придомним скотарством. Але виявлення степових стійбищ та підкурганних поховань вказує й на існування відгонного (сезонного) скотарства. На Херсонщині представники цієї культури дуже інтенсивно займалися бронзоливарним виробництвом. З нашої території бронзові вироби розповсюджувалися по всій Україні та за її межі. Для цієї культури властиве розмаїття форм ліпного керамічного посуду — горщики, миски, ковші, кубки, великі витягнуті догори посудини. Серед досить примітивної орнаментації переважає оздоблення наліпним валиком. Бронзові вироби складають величезний асортимент — різноманітні сокири, кинджали, короткі мечі, серпи, булавки, різні прикраси. Кремінь практично не вживався. З пісковику та кристалічних порід каменю робились зернотерки, ступи, абразивні знаряддя. Кістка широко використовувалася для виробу вістря стріл та кінської збруї. Наприкінці XIII ст. до. н.е. сабатинівська культура, вірогідно, під впливом фракійських племен, що мешкали на території сучасної Румунії, трансформується в білозерську культуру. Херсонщина дуже інтенсивно використовувалася племенами цієї культури. Про це свідчить найбільша серед областей півдня України кількість пам’яток, досліджених на Херсонщині. Пам’ятки різноманітні — є поселення, залишки стійбищ, ґрунтові могильники, підкурганні поховання, кургано-ґрунтові могильники, бронзоливарні майстерні, скарби ливарних форм та бронзових речей. На поселеннях не використовувалося кам’яне домобудівництво. Помешкання являли собою напівземлянки — переважно овальні, з вхідним коридором. Безумовно, ще у незначній мірі існувало землеробство навколо поселень. Але основу економіки складало напівкочове (відгонне) та придомне скотарство. Є деякі аргументи на користь збільшення ролі конярства та зменшення у череді відсотку великої рогатої худоби. Досить відчутно зменшується використання бронзи. Відновлюється використання кременю, з якого виготовляються, перш за все, вкладинки для серпів та деякі інші знаряддя праці. Склад бронзових та кістяних виробів не дуже відрізняється від такого у “сабатинівців”. Серед прикрас значно розповсюджуються скляні намистини. Пам’ятки цієї культури на Бериславщині, на відміну від районів Лівобережної Херсонщини, нечисленні. На території району відкрито 3 поселення. Одне з них існувало поряд з поселенням сабатинівської культури Зміївка-1 й досліджувалося розкопками разом з ним. Інші — на березі західніше Тягинки та у балці південніше Милового. Кілька ґрунтових поховань цієї культури виявлено і досліджено на території Зміївка-1 та у могильнику, що містився недалеко від цього поселення. Наприкінці ІI ст. до н.е. разом з білозерською культурою на Херсонщині закінчується доба бронзи. Таким чином, рубіж століть співпадає з одного боку з переходом носіїв білозерської культури до кочового скотарства, а з іншого боку — початку на Херсонщині залізного віку. Тобто, починається нова епоха, з якою закінчується на Бериславщині історія первісного суспільства.
