З давніх давен повелося, що разом з заснуванням міста чи селища зводили і православний храм, — місце, де поселяни молили Бога “О Богохранимой стране нашей, властех и воинстве ея… О граде сем… О всякой души христиан православных…” [1]. Будь-яку справу жителі минулих століть починали з молитви і нею ж закінчували розпочате. І тому не дивне таке захоплення церковним життям, яке помітне було на наших землях ще на початку минулого, ХХ століття. Загалом відомо, що на місці сучасного Берислава ще з середини ХV ст. існувала турецька фортеця Кизикермен (“Дівоча фортеця”, — К.М.). Неодноразово запорозькі козаки підходили під мури цієї цитаделі. Але лише в кінці ХVII ст. зусиллями об’єднаного українсько-російського війська цей передовий форт турецької експансії був зруйнований. А вже остаточно він був розорений “російськими військами, які переслідували Карла ХII в 1709 р. …В результаті підготовки до війни з Туреччиною за приєднання Криму, Кизикермен був обраний місцем зосередження складів і знаменно був перейменований в Берислав в 1784 р.” [2]. Мандрівнику минулого століття місто являлось у всій своїй красі. Але найбільшою окрасою, найбільшою святинею Берислава була Введенська церква. Цей храм з’явився на Бериславщині одночасно з заснуванням міста. Церква “була сплавлена по Дніпру за наказом Архієпископа Словенського та Херсонського Никифора з містечка Переволочна, Полтавської губернії, і встановлена в Бериславі 29 вересня 1784 р.” [3] Багато цікавого матеріалу про духовне життя та соціальний і національний склад населення Берислава, а також про побут бериславців та жителів прилеглих селищ в кінці ХIX ст. надає звіт Благочинного церков 2-го Херсонського округу, куди відносився і Берислав, Володимира Новицького Архієпископу Херсонському і Одеському Іустіану, відісланий 28 вересня 1899 р. В той час обов’язковими були інспекційні поїздки керуючих єпархією, — архієпископом чи вікарним єпископом, — по вибраним місцям. Благочинні до цієї події складали звіт про становище їхнього благочиння. Улітку 1899 р. черга дійшла і до Берислава… Для Архієпископа було складено спеціальний графік перебування на Бериславщині та в Григоріє-Бізюковому монастирі: 24 серпня увечері – виїзд з Одеси, де знаходилася резиденція Архиєпископа, до Херсона. 25 серпня уранці – приїзд до Херсона і переїзд до Благовіщенського жіночого монастиря. Всенощне бдіння. 26 серпня – освячення предільного храму і служба у ньому Літургії. 27 серпня уранці – відбуття з Херсона до Берислава на теплоході. Знайомство з церквами та ночівля. 28 серпня уранці – від’їзд з Берислава в екіпажі до Бізюкова монастиря. 29 серпня – Служба Божественої Літургії у монастирі і освячення нового храму настоятеля. 30 серпня – молебна служба Св.Благовірному кн.Олександру Невському. 31 серпня – відбуття з монастиря у Херсон на пароплаві. 1 вересня уранці – повернення до Одеси. [4] Як добре видно, Архієпископ перебував в Бериславі лише один день, — 27 серпня, — але за цей час перевірив усі міські храми. По результатам перевірки було складено спеціальний звіт, в якому відмітили добротну діяльність бериславських священиків. До приїзду владики було складено рапорт благочинним 2 го Херсонського округу священиком Володимиром Новицьким. Звернемось до документа: “В місті Берислав жителів обох статей до 12 тисяч (для порівняння — 1857 р. все населення складало 6500 душ — К.М. [5]), з них до 10 тис. православних, до двох тисяч євреїв, душ десять католиків, чотири душі уніатів і три душі розкольників-безпоповців” [6]. Заняття бериславців кінця століття були досить різнобічними. “Торгівля хлібна і всяка інша — мануфактурна та бакалійна, як і ремесла в своїй більшості в руках євреїв. За виключенням десятка православних купців-бакалійщиків і торговців виноградним вином та пивом, а також предметами селянського вжитку, та десятків п’яти більш-менш значних землевласників, — маса православного населення то живе на хуторах, орендуючи землю, чи обробляючи її по найму у великих землевласників та орендарів, чи придивляючись за їх худобою, то в самому місті наймаючись на навантаження та перевантаження хліба в магазини та на кораблі…” [7]. Цікаво, що таким чоловічим засобом заробляння грошей займались… жінки. В результаті чого вони рано старіли та обезсилювались, дуже часто хворіли простудними захворюваннями, тифом та сухотами [8]. Але разом з цим, жіноче населення кінця ХIX ст. займалось і тими самими заняттями, що і сучасні нам представниці прекрасної статі — “торгують дріб’язковими предметами простого домашнього вжитку і всілякими їстивними припасами. Чоловіче населення займається рибальством, судноплавством, менше — візництвом, сапожною, столярною, малярною та ковальською справами”. [9] Разом з цим, автор вважає, що “у всього православного населення в Бериславі одне бажання: — небагато поправившись матеріально, шукати життя удалині від Берислава, місця нездорового, що постійно випробує на собі непривабливий вплив і різного роду чорноробів, що приходять на заробітки з інших губерній, і попросту жебраків”. [10] Берислав в кінці минулого століття був оплотом Православ’я, місцем, де поняття “Бог, вічність, спасіння” були не просто словами, а сенсом життя. І багатші жителі міста, хоча і жили дуже далеко від Берислава, — до 60 верст, а інколи і в інших губерніях, — але вважали своїм обов’язком на храмові свята, на Різдво та Великдень обов’язково приїжджати дня на два-три “…щоб виконати обов’язок сповіді та причастя Св. Тайн” [11]. Якби подорожній прийшов в Берислав в один з літніх місяців, то він би побачив збезлюдніле місто, так мало жителів залишалось в ньому. Найбільш багатші виїжджали на свої дачі та курорти, а найбідніше населення пускалося в паломництво по святим місцям, що разом з близькістю двох православних монастирів: Бізюкового та Корсунського “…зберігало Берислав в православ’ї. Іновірець, розкольник та сектант були нетерпимі для бериславця, якби захотіли пропагувати свою віру”. [12] Багато місця автор документу відводить характеристиці духовного життя бериславців кінця століття. В невеличкому місті діяло чотири Божі Храми: Воскресенський, Успіння Богородиці, в ім’я Введення Пресвятої Богородиці та кладовищна в ім’я Всіх Святих. Крім цього планувалося побудувати ще дві церкви “…одна в селі Козацькому, маєткові князя Ткрб.ецького, … інша готується до побудови іменитими бериславцями в самому Бериславі … на Миколаївській площі, … через балку Басанку” [13] (але, на жаль, цим проектам не судилось збутись. — К.М.). В духовному відношенні бериславці кінця ХIX ст. були дуже набожними людьми. Благочинний в своєму звітові помічає, що вони “дотримують всіх постів, говіють, сповідаються й Св. Тайн причащаються, — особливо жінки та діти дуже часто, а з чоловіків немає ні одного, хто, хоча б раз в рік, не виконав свій обов’язок сповіді та причастя. Тяжко хворі вікові та старики всі бажають благодаті і в таїнстві єлеосвячення. Народ любить свої храми і всілякі при них благочинні заклади, любить ревне богослужіння, читання та спів, любить свою церкву та церковнопарафіяльну школу і матеріально дякують за це своїми приношеннями”. [14] Для покращення рівня освіти в Бериславі кінця ХIX ст. діяли: 1. Міська бібліотека (за нею наглядав настоятель Воскресенського храму протоієрей Іоанн Воскресенський). 2. Шість читалень — при народній чайній Товариства тверезості, при чотирьох міських школах, при школі грамоти при Воскресенськім храмі. 3. Морехідний клас. 4. Різні школи
[15]
Завдяки звіту В.Новицького, ми можемо побачити, що являли собою парафії Берислава позаминулого століття. Цікавою в цьому відношенні є характеристика парафії Воскресенської церкви (на її місці тепер знаходиться Будинок Культури). “Вона поділяється на дві частини: на міських та селянсько-хуторських жителів. Міська частина ділиться балкою на дві: забалківська на 1/3 більше добалківської… В першій до 1300 душ, а в другій до 1900. В чотирьох селах приписаних до цієї парафії — Козацькому, Отрадо-Кам’янці, Миколаївці та Бургунці (Всі ці села є практично ровесниками Берислава. Найстаріше з них — Бургунка, заснована 16 серпня 1779 р., Отрадо-Кам’янка — 26 травня 1782 р., Козацьке — 9 червня 1782 р. і наймолодше з них, Миколаївка, була заснована вихідцями з Бургунки в 1817 р. — К.М. [16]), віддалених від храму на 10, 12, 15 і 18 верст, та в деяких хуторах живе до 2000 чол… Найближчі до свого парафіяльного храму жителі Козацького сердечно далі від нього ніж селяни інших сіл: дуже рідко бувають в Храмі, мало благоговійної уваги до Богослужіння, а в результаті і між собою живуть не мирно. Жителі більш віддалених сіл — Миколаївки і Бургунки благочинні, відвідують храм приходський, але частіше храми близького до них Корсунського монастиря, перепливаючи для цього Дніпро, а взимку переходячи по льоду” [17]. Священицький склад Берислава, за словами благочинного, був бездоганний і повністю укомплектований: Воскресенський храм: настоятель — кандидат богослів’я протоієрей Іоанн Воскресенський, священик — Василь Клопотовський, диякон — Дмитро Лисогоров; Успенський храм: настоятель — св. Євгеній Басанський, диякон — Григорій Шпаковський; Введенський храм: настоятель — Василь Голоносов, диякон — Микола Бартиньов; Храм Усіх Святих: настоятель — заштатний священик Олександр Калюжний. Але незважаючи на досить активну роботу серед міського населення священнослужителів через Богослужіння, постійні проповіді, роботу читалень та ін., — жителі Берислава, “…якщо не завдяки прикладу, то під впливом гкрб.ого, чужорідного населення прихожого з інших губерній… і корінні жителі Берислава страждають на такі ж хвороби: пристрасть до алкоголю з проявами буйства, прихильність до лінощів, неповага до чужої власності, не законне подружнє життя, зрада, розпуста, брехня, осуд ближнього” [19]. Тобто ми можемо побачити певну схожість в побуті та моральних устоях бериславців ХIX ст. і наших сучасників. І закінчити мені хочеться словами того ж таки Новицького: “Віриться, що не даремними будуть і друковане, і живе слово бериславських пасторів і в храмах і поза ними… проти моральних недугів… і все що робиться щоб побороти викладені вище пороки дорослих… і охоронити від них, і виховувати в добрі молоде покоління” [20]. ДЖЕРЕЛА: 1. З церковних молитов православного богослужіння. 2. Военно-статистическое обозрение Херсонской губернии в 1857 г. — Херсон, 1859. — С. 747. 3. Обозрение епархии в 1899 г. — Державний архів Одеської області (далі ДАОО. — К.М.), ф. 37, оп. 1, спр. 4046, арк. 12. 4. Там же — арк. 1 зв. 5. Военно-статистический отчет… — С. 749. 6. Обозрение епархии в 1899 г. — ДАОО, ф. 37, оп. 1, спр. 4046, арк.8. 7. Там же. — арк. 8 – 8 зв. 8. Там же. — арк. 8 зв. 9. Там же. 10. Там же. 11. Там же. 12. Там же. — арк. 8а. 13. Там же. — арк. 10-10зв. 14. Там же. — арк. 8а. 15. Складено за: Обозрение епархии в 1899 г. — ДАОО, ф. 37, оп. 1, спр. 4046, арк. 9 – 9 зв. 16. Орлова З., Ратнер И. Из истории заселения Херсонщины. — Херсон, 1993. 17. Обозрение епархии в 1899 г. — ДАОО, ф.37, оп.1, спр.4046, арк.10. 18. Складено за: Обозрение епархии в 1899 г. — ДАОО, ф. 37, оп. 1, спр. 4046, арк. 10 об. – 12 зв. 19. Там же. — арк. 8 зв. 20. Там же. — арк. 8 зв. – 9.
