Микола Клименко

СВЯТИЙ ГРАД БЕРИСЛАВ

З давніх давен повелося, що разом з заснуванням міста чи селища зводили і православний храм, — місце, де поселяни молили Бога “О Богохранимой стране нашей, властех и воинстве ея… О граде сем… О всякой души христиан православных…” [1]. Будь-яку справу жителі минулих століть починали з молитви і нею ж закінчували розпочате. І тому не дивне таке захоплення церковним життям, яке помітне було на наших землях ще на початку минулого, ХХ століття.
Загалом відомо, що на місці сучасного Берислава ще з середини ХV ст. існувала турецька фортеця Кизикермен (“Дівоча фортеця”, — К.М.). Неодноразово запорозькі козаки підходили під мури цієї цитаделі. Але лише в кінці ХVII ст. зусиллями об’єднаного українсько-російського війська цей передовий форт турецької експансії був зруйнований. А вже остаточно він був розорений “російськими військами, які переслідували Карла ХII в 1709 р. …В результаті підготовки до війни з Туреччиною за приєднання Криму, Кизикермен був обраний місцем зосередження складів і знаменно був перейменований в Берислав в 1784 р.” [2].
Мандрівнику минулого століття місто являлось у всій своїй красі. Але найбільшою окрасою, найбільшою святинею Берислава була Введенська церква. Цей храм з’явився на Бериславщині одночасно з заснуванням міста. Церква “була сплавлена по Дніпру за наказом Архієпископа Словенського та Херсонського Никифора з містечка Переволочна, Полтавської губернії, і встановлена в Бериславі 29 вересня 1784 р.” [3]
Багато цікавого матеріалу про духовне життя та соціальний і національний склад населення Берислава, а також про побут бериславців та жителів прилеглих селищ в кінці ХIX ст. надає звіт Благочинного церков 2-го Херсонського округу, куди відносився і Берислав, Володимира Новицького Архієпископу Херсонському і Одеському Іустіану, відісланий 28 вересня 1899 р. В той час обов’язковими були інспекційні поїздки керуючих єпархією, — архієпископом чи вікарним єпископом, — по вибраним місцям. Благочинні до цієї події складали звіт про становище їхнього благочиння.
Улітку 1899 р. черга дійшла і до Берислава… Для Архієпископа було складено спеціальний графік перебування на Бериславщині та в Григоріє-Бізюковому монастирі:
24 серпня увечері – виїзд з Одеси, де знаходилася резиденція Архиєпископа, до Херсона.
25 серпня уранці – приїзд до Херсона і переїзд до Благовіщенського жіночого монастиря. Всенощне бдіння.
26 серпня – освячення предільного храму і служба у ньому Літургії.
27 серпня уранці – відбуття з Херсона до Берислава на теплоході. Знайомство з церквами та ночівля.
28 серпня уранці – від’їзд з Берислава в екіпажі до Бізюкова монастиря.
29 серпня – Служба Божественої Літургії у монастирі і освячення нового храму настоятеля.
30 серпня – молебна служба Св.Благовірному кн.Олександру Невському.
31 серпня – відбуття з монастиря у Херсон на пароплаві.
1 вересня уранці – повернення до Одеси. [4]
Як добре видно, Архієпископ перебував в Бериславі лише один день, — 27 серпня, — але за цей час перевірив усі міські храми. По результатам перевірки було складено спеціальний звіт, в якому відмітили добротну діяльність бериславських священиків.
До приїзду владики було складено рапорт благочинним 2 го Херсонського округу священиком Володимиром Новицьким. Звернемось до документа: “В місті Берислав жителів обох статей до 12 тисяч (для порівняння — 1857 р. все населення складало 6500 душ — К.М. [5]), з них до 10 тис. православних, до двох тисяч євреїв, душ десять католиків, чотири душі уніатів і три душі розкольників-безпоповців” [6]. Заняття бериславців кінця століття були досить різнобічними. “Торгівля хлібна і всяка інша — мануфактурна та бакалійна, як і ремесла в своїй більшості в руках євреїв. За виключенням десятка православних купців-бакалійщиків і торговців виноградним вином та пивом, а також предметами селянського вжитку, та десятків п’яти більш-менш значних землевласників, — маса православного населення то живе на хуторах, орендуючи землю, чи обробляючи її по найму у великих землевласників та орендарів, чи придивляючись за їх худобою, то в самому місті наймаючись на навантаження та перевантаження хліба в магазини та на кораблі…” [7]. Цікаво, що таким чоловічим засобом заробляння грошей займались… жінки. В результаті чого вони рано старіли та обезсилювались, дуже часто хворіли простудними захворюваннями, тифом та сухотами [8]. Але разом з цим, жіноче населення кінця ХIX ст. займалось і тими самими заняттями, що і сучасні нам представниці прекрасної статі — “торгують дріб’язковими предметами простого домашнього вжитку і всілякими їстивними припасами. Чоловіче населення займається рибальством, судноплавством, менше — візництвом, сапожною, столярною, малярною та ковальською справами”. [9]
Разом з цим, автор вважає, що “у всього православного населення в Бериславі одне бажання: — небагато поправившись матеріально, шукати життя удалині від Берислава, місця нездорового, що постійно випробує на собі непривабливий вплив і різного роду чорноробів, що приходять на заробітки з інших губерній, і попросту жебраків”. [10]
Берислав в кінці минулого століття був оплотом Православ’я, місцем, де поняття “Бог, вічність, спасіння” були не просто словами, а сенсом життя. І багатші жителі міста, хоча і жили дуже далеко від Берислава, — до 60 верст, а інколи і в інших губерніях, — але вважали своїм обов’язком на храмові свята, на Різдво та Великдень обов’язково приїжджати дня на два-три “…щоб виконати обов’язок сповіді та причастя Св. Тайн” [11]. Якби подорожній прийшов в Берислав в один з літніх місяців, то він би побачив збезлюдніле місто, так мало жителів залишалось в ньому. Найбільш багатші виїжджали на свої дачі та курорти, а найбідніше населення пускалося в паломництво по святим місцям, що разом з близькістю двох православних монастирів: Бізюкового та Корсунського “…зберігало Берислав в православ’ї. Іновірець, розкольник та сектант були нетерпимі для бериславця, якби захотіли пропагувати свою віру”. [12]
Багато місця автор документу відводить характеристиці духовного життя бериславців кінця століття. В невеличкому місті діяло чотири Божі Храми: Воскресенський, Успіння Богородиці, в ім’я Введення Пресвятої Богородиці та кладовищна в ім’я Всіх Святих. Крім цього планувалося побудувати ще дві церкви “…одна в селі Козацькому, маєткові князя Ткрб.ецького, … інша готується до побудови іменитими бериславцями в самому Бериславі … на Миколаївській площі, … через балку Басанку” [13] (але, на жаль, цим проектам не судилось збутись. — К.М.). В духовному відношенні бериславці кінця ХIX ст. були дуже набожними людьми. Благочинний в своєму звітові помічає, що вони “дотримують всіх постів, говіють, сповідаються й Св. Тайн причащаються, — особливо жінки та діти дуже часто, а з чоловіків немає ні одного, хто, хоча б раз в рік, не виконав свій обов’язок сповіді та причастя. Тяжко хворі вікові та старики всі бажають благодаті і в таїнстві єлеосвячення. Народ любить свої храми і всілякі при них благочинні заклади, любить ревне богослужіння, читання та спів, любить свою церкву та церковнопарафіяльну школу і матеріально дякують за це своїми приношеннями”. [14]
Для покращення рівня освіти в Бериславі кінця ХIX ст. діяли:
1. Міська бібліотека (за нею наглядав настоятель Воскресенського храму протоієрей Іоанн Воскресенський).
2. Шість читалень — при народній чайній Товариства тверезості, при чотирьох міських школах, при школі грамоти при Воскресенськім храмі.
3. Морехідний клас.
4. Різні школи

Завдяки звіту В.Новицького, ми можемо побачити, що являли собою парафії Берислава позаминулого століття. Цікавою в цьому відношенні є характеристика парафії Воскресенської церкви (на її місці тепер знаходиться Будинок Культури). “Вона поділяється на дві частини: на міських та селянсько-хуторських жителів. Міська частина ділиться балкою на дві: забалківська на 1/3 більше добалківської… В першій до 1300 душ, а в другій до 1900. В чотирьох селах приписаних до цієї парафії — Козацькому, Отрадо-Кам’янці, Миколаївці та Бургунці (Всі ці села є практично ровесниками Берислава. Найстаріше з них — Бургунка, заснована 16 серпня 1779 р., Отрадо-Кам’янка — 26 травня 1782 р., Козацьке — 9 червня 1782 р. і наймолодше з них, Миколаївка, була заснована вихідцями з Бургунки в 1817 р. — К.М. [16]), віддалених від храму на 10, 12, 15 і 18 верст, та в деяких хуторах живе до 2000 чол… Найближчі до свого парафіяльного храму жителі Козацького сердечно далі від нього ніж селяни інших сіл: дуже рідко бувають в Храмі, мало благоговійної уваги до Богослужіння, а в результаті і між собою живуть не мирно. Жителі більш віддалених сіл — Миколаївки і Бургунки благочинні, відвідують храм приходський, але частіше храми близького до них Корсунського монастиря, перепливаючи для цього Дніпро, а взимку переходячи по льоду” [17].
Священицький склад Берислава, за словами благочинного, був бездоганний і повністю укомплектований:
Воскресенський храм: настоятель — кандидат богослів’я протоієрей Іоанн Воскресенський, священик — Василь Клопотовський, диякон — Дмитро Лисогоров;
Успенський храм: настоятель — св. Євгеній Басанський, диякон — Григорій Шпаковський;
Введенський храм: настоятель — Василь Голоносов, диякон — Микола Бартиньов;
Храм Усіх Святих: настоятель — заштатний священик Олександр Калюжний.
Але незважаючи на досить активну роботу серед міського населення священнослужителів через Богослужіння, постійні проповіді, роботу читалень та ін., — жителі Берислава, “…якщо не завдяки прикладу, то під впливом гкрб.ого, чужорідного населення прихожого з інших губерній… і корінні жителі Берислава страждають на такі ж хвороби: пристрасть до алкоголю з проявами буйства, прихильність до лінощів, неповага до чужої власності, не законне подружнє життя, зрада, розпуста, брехня, осуд ближнього” [19]. Тобто ми можемо побачити певну схожість в побуті та моральних устоях бериславців ХIX ст. і наших сучасників. І закінчити мені хочеться словами того ж таки Новицького: “Віриться, що не даремними будуть і друковане, і живе слово бериславських пасторів і в храмах і поза ними… проти моральних недугів… і все що робиться щоб побороти викладені вище пороки дорослих… і охоронити від них, і виховувати в добрі молоде покоління” [20].
ДЖЕРЕЛА:
1. З церковних молитов православного богослужіння.
2. Военно-статистическое обозрение Херсонской губернии в 1857 г. — Херсон, 1859. — С. 747.
3. Обозрение епархии в 1899 г. — Державний архів Одеської області (далі ДАОО. — К.М.), ф. 37, оп. 1, спр. 4046, арк. 12.
4. Там же — арк. 1 зв.
5. Военно-статистический отчет… — С. 749.
6. Обозрение епархии в 1899 г. — ДАОО, ф. 37, оп. 1, спр. 4046, арк.8.
7. Там же. — арк. 8 – 8 зв.
8. Там же. — арк. 8 зв.
9. Там же.
10. Там же.
11. Там же.
12. Там же. — арк. 8а.
13. Там же. — арк. 10-10зв.
14. Там же. — арк. 8а.
15. Складено за: Обозрение епархии в 1899 г. — ДАОО, ф. 37, оп. 1, спр. 4046, арк. 9 – 9 зв.
16. Орлова З., Ратнер И. Из истории заселения Херсонщины. — Херсон, 1993.
17. Обозрение епархии в 1899 г. — ДАОО, ф.37, оп.1, спр.4046, арк.10.
18. Складено за: Обозрение епархии в 1899 г. — ДАОО, ф. 37, оп. 1, спр. 4046, арк. 10 об. – 12 зв.
19. Там же. — арк. 8 зв.
20. Там же. — арк. 8 зв. – 9.