Наш степовий край, оспіваний у леґендах та переказах, ховає у собі багато таємниць, які важко піддаються дослідженню. Таким загадковим є походження і розташування древнього готського міста Данпарштад (Данпарстад), що в перекладі означає Дніпрове місто. Більшість учених ототожнює його з сучасним Бериславом. Уперше Данпарштад згадується у трьох скандинавських сагах, які мають спільну назву “Херварасага”. В одній із них розповідається історія вождя Хльода – позашлюбного сина готського короля Гейдрика, якому належали землі біля Дніпра. Після смерті короля Хльод зажадав у його нащадків половину спадщини, куди входили столиця готів Данпарштад, ліс Мюрквід, священа могила та білий камінь. Для нас найбільш цікавою є розповідь у старшій “Едді” про помсту двох братів за безчестя і смерть їхньої сестри. Ця історія ще повторюється в трактаті VI ст. “Гетика” Йордана. Готський історик Йордан, алан за походженням, розповідає про войовниче плем’я росоманів, що жило на північ від Данпарштаду на річці Рось. Історики вважають росоманів слов’янським племенем, тобто “роськими людьми”. У старійшини цього племені була прекрасна дочка Сунільда (Сванхільда), яку уподобав собі престарілий готський король Германаріх. Горда Сунільда не захотіла ветхого тріумвіра (Германаріхові йшов 109-й рік) і, перебуваючи у ворожому таборі, однієї темної ночі задумала утекти. Красуню впіймали. За зраду її прив’язали до хвостів двох диких кобилиць і розірвали. Брати Сунільди Аммій (Гамдір) і Сар (Сорлі) вирішили помститися. Іншої ж думки був Ерп, наймолодший із них. Тому й загинув по дорозі до Данпарштаду від рук братів. Месники непомітно пробралися у палац, перебили охорону і важко поранили Германаріха. Невдовзі від завданої рани він помер. Ця сага дуже нагадує леґенду літописця Нестора про Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь. Адже готське “сван” означає “лебідь”. Можливо історик Йордан лише переклав слов’янські імена на готський лад. Це єдиний випадок, як зауважує історик Г.С.Лебедєв, коли у трьох народів (готського, слов’янського і скандинавського) існує тотожний епос. У пісні про Аттилу також згадується загадковий Данпарштад, ліс Мюрквід, священа могила і високі береги Дніпра. Цим і вичерпуються свідчення про Дніпрове місто у скандинавських джерелах. Вони не проливають світла де саме був розташований Данпарштад, але завдають історикам чимало клопотів. Його спочатку ототожнювали з Києвом. Історик Омелян Пріцак бачить це місто біля Кам’янського городища навпроти Нікополя, вважаючи, що колишня столиця скіфів могла бути резиденцією готських королів. Сучасні історики вказують на Гаврилівське, Козацьке, Любимівське і Зміївське городища, де також могла бути столиця готів. Є ще одне джерело — географічні карти грецького вченого Птолемея, складені у ІІ ст. н.е. На них він перераховує міста уздовж річки Дніпро. Вище порогів Птолемей називає міста Азарій, Амадок, Сар. Нижче порогів знаходилися Серим, Метрополь, Ольвія або Борисфен. Найбільшу популярність набрала гіпотеза про місто Метрополь. Ряд учених саме слово, що означає “столиця”, тлумачили як “мати-місто” і порівнювали з відомим літописним виразом київського князя Олега: “Київ — мати містам руським”. Проте, з Києвом Метрополь не мав нічого спільного. Адже на карті Птолемея це місто знаходилося на Нижньому Дніпрі. Тут, як ми знаємо з археологічних розкопок, був ряд міст, що належали різним племінним союзам. Ще у XIX ст. одеський археолог Ф.А.Браун спробував пояснити локалізацію згаданих населених пунктів з відомими йому городищами. З сучасним Бериславом він пов’язував місто Серим. Проте, його думку відкидають пізніші дослідження, вказуючи, що Серим був значно північніше, тобто на Гаврилівському городищі.
У 1951 р. один із керівників Каховської археологічної експедиції О.В.Бодянський несподівано натрапив на велике поселення, що лежало у південно-західній околиці Берислава у районі сучасної Слобідки. Археологи Є.В.Махно та В.А.Мізін на протязі 1951-53 рр. виявили тут залишки кам’яних споруд палацового типу. Городище розташовувалося на площі біля 8 гектарів. Частину площі поселення займають будови Слобідки, частина була зруйнована проваллям, а також печами цегельного заводу, побудованого кілька десятиліть тому. Решту площі займали великі прямокутні будівлі II–IV ст. н.е. Ймовірно, що це були руїни колишньої готської столиці Данпарштаду або Метрополя. Залишки від палацу збереглися частково. На відстані 500 м від нього на площі сучасного виноградника у бік Козацького були відкриті ще два великі поселення, які поділялися на квартали та садиби. Третє поселення було знайдено у південно-східній частині Берислава по вул. Шевченка,114 у садибі Татаровського. Саме ці поселення бачили Гамдір і Сорлі — месники із скандинавських саг. Якщо брати до уваги, що столиця Германаріха існувала з 270-го по 375-й роки нової ери і була залишена готами під час гунської навали у IV ст. н.е., то сучасному Бериславу трохи більше як шістнадцять століть.
