ІСТОРИКО-АРХЕОЛОГІЧНІ ПАМ’ЯТНИКИ ТУРЕЦЬКОЇ КУЛЬТУРИ НА ХЕРСОНЩИНІ
...За дорученням Одеської Крайової Комісії для охорони пам’яток матеріальної культури у липні місяці цього року (1929 — Упор.) я, відвідавши м. Берислав, провів обслідування решток колишньої турецької фортеці Кизи-Кермену та інших історичних пам’ятників турецької культури. Я оглянув так місце самої головної цитаделі Кизи-Кермену, того “малого города”, про який згадується у реляції Шереметєва, як і слід наріжної башти, “которая стояла на углу Ачаковской стороны, от поля и от большого рва” (нині так званої балки Басанки). Рештки цієї фортеці нині мають вигляд високого скелястого бугра на правому березі Дніпра, рівно стятого і неприступного з трьох боків, якого видно, коли під’їздити пароплавом до Берислава з низу Дніпра. Межами його є: ліворуч балка Басанка, а праворуч і з сходу круте урвище, що тягнеться до самого міста, де колись були ворота фортеці. Тепер це місце є дворищем, що належить Лизаветі Григорівні Золотаревській. Ширина дворища з півдня вздовж Дніпра — 26 саж. Довжина перпендикулярно річці Дніпру на північ — 38 саж. Височина — 16 саж. Ширина споду — 52 саж. У цьому місці у XIX стор. побудовано було два будинки — великий та менший. Біля великого будинку, на розі його, в напрямку SO*, сажнів 17 від воріт дворища, є старий, засипаний нині зверху і закиданий камінням, турецький колодязь, від якого кажуть, є хід під Дніпром для сполучення з невеличкою фортецею Арслан-Ердак, що є на острові проти Кизи-Кермену. Біля цього великого будинку був, за словами Золотаревської, ще будинок, від якого нині не залишилось слідів. У 1914 тут, біля цього зруйнованого будинку, робили пічку-кабицю, неглибоко прокопавши землю, знайшли великий, старий гостродонний кувшин і, за словами тієї ж Золотаревської, “по неосторожному обращению с ним разбили, толкнувши лопатою”. На північ від великого будинку є маленький будинок, в якому мешкає господарка дворища. Ліворуч від цього будинку маленький сарайчик, а праворуч — розкритий глибокий льодник. Перед цим льодником під час приватних розкопів господарями дворища було знайдено 2 турецькі рушниці і декілька люльок, які взяв П.З.Рябков. За словами Золотаревської батько її, Григор Єрмолайович Лебідь цікавився старовиною і колись зробив невеличкі розкопи на відстані аршинів з 2 від нинішнього паркану, недалеко від воріт, і наштовхнувся на цементовий турецький мур, якого він, одкопавши на 2,5 сажені, потім знову засипав землею. Цей мур, очевидно, йде вздовж сучасного великого сараю, що за великим будинком. Чимало людей копали тут, відшукуючи скарби. Голова Бериславської сільради Леонтій Андрійович Борщ казав, що десь саженів з 50 на південний схід на цьому дворищі є недосліджений ще хід і що взагалі там повинно бути декілька ходів. Борщ казав, що змалечку він чув, що дехто одкопував ці ходи, пробивши з великими труднощами вапняки, з яких складається вся скеля фортеці Кизи-Кермену. Далеко йти цими ходами вони не наважилися через те, що “зустрічали там великий вітер”. Без розкопів неможливо відшукати ці ходи, але пощастило натрапити на сліди їх. Я знайшов цікаву масу каміння, міцно скріпленого цементом, в діаметрі біля 1 сажені, на віддаленні 7 сажнів від берега Дніпра, майже під самою скелею Кизи-Кермену. На цю масу каміння досі не звертали увагу. Можливо, що тут прикріплювали залізні ланцюги, якими турки загороджували хід запорізьким човнам, про що оповідають бериславські старожитці (напр. колишній чумак Павло Дементійович Чечель, гром. Грек, вчитель Яків Дементійович Станишевський та ін.) Вказівки на це є також в “Истории о казаках запорожскіх” кн. Мишецького, у ак. Д.Ів.Яворницького в “Истории запорожских казаков”, в Афанасьєва-Чужбинського в “Поездке в Южную Россию” та в інших. Можливо, що у цьому місці є засипаний хід, який дослідити потрібно було б шляхом розкопів. Під час рекогносцировки по Дніпру, я оглянув малу фортецю Арслан-Ердак, що є на віддалені 1,5 верстви від Кизи-Кермену на острові. Ця фортеця складається з муру старої турецької кладки з камінням розміру біля сажені. Мур цей має в обводі з перервами біля 1 верстви. На цьому острові є хата, де живуть нащадки одного чумака, якому Катерина ІІ подарувала частину цього острова, як раз біля старої турецької фортеці, де він і побудував собі хату. На схід від Кизи-Кермену верстах у 5, на Таврицькому низовому березі, є рештки фортеці Тавань, побудованої, очевидно, для захисту відомої історичної переправи через Дніпро. Зараз від цієї фортеці є лише купи старого каміння. Я відвідав рештки турецької фортеці Джан-Кермен (сучасне м.Кахівка), що на віддаленні 7 верств від Кизи-Кермену. У старожитців це місце має назву “старинного городка”, фортеця ця, очевидно, через зміну Дніпровського річища опинилася глибоко під водою. На цьому місці плаває “буйок”, себто знак для обходу пароплавів, а вночі там горить вогонь. У тиху погоду тут помітно на поверхні води коливання, яке пояснюється тертям течії Дніпра об підводні мури. Рибалки казали, що в вельми тиху погоду іноді видко навіть мури цієї фортеці. Цікаво було б дослідити скелю з рештками турецької старовини, що є на відстані 5 верств на схід понад річкою Космахою, проти колишнього Шиловського мосту через плавні, поблизу запорізького кладовища “Коломичиха”. Також треба обстежити рештки старих турецьких льохів, що є в місцевості, що зветься “Забалка”, недалеко від історичної переправи через Дніпро.
(“Червоний схід” // Харків. — 1930. — № 6)
* SO – зюйд-ост — південний схід
Георгій Пирожок
Бериславські підземелля
Якось згадалося дитинство, як ми на Забалці (так називалася західна частина Берислава) знайшли тунелі. А може правильніше можна назвати їх катакомбами. Починалися вони з глинища. Зараз на місці глинища знаходиться магазин, що біля гаражу колишнього радгоспу “Пам’ять Леніна”. В підземелля ми часто залазили, ходили глибоко під землею, поки потухне свічка. Батьківська хата знаходилася в балці Кизи-Кермен на правому боці біля кам’яного мосту. Там я народився, там зростав. Балка Кизи-Кермен була найцікавішим місцем для дітлахів міста своїми лабіринтами доріжок, стежок, доріг, по яким ми каталися на санках, адже раніше кожна зима починалася великим снігопадом і тому наше місто було покрите сніжним покровом, щонайменше у півметра. І дійсно, санних спусків було дуже багато, а головний санний спуск був на так званій Терпиловій горі. Зараз там побудовано міст. Та ось кінчалася зима, розтавав сніг і балка Кизи-Кермен бурлила весняними згонами, які збігали по 2-3 тижні, а коли переставали згони бігти, ми копошились в намитих “островах” землі, вимитих яругами, шукаючи різні старі цяцьки. В основному знаходили старовинні гроші. Ми їх називали “миколаївські” або “турецькі”. Траплялися різні, здебільшого мідні, різні за величиною монети. Бували й чисті срібні, декому щастило й на золоті. А потім розбивалися на групи і грали в грошей. Биткою зазвичай був великий з червоної міді миколаївський п’ятак. На п’ятаку був портрет царя Миколи ІІ. У цих згонах, вірніше, в розкопках, знаходили турецькі люльки, різні горщики, тарілки, миски, чашки, знаходили навіть поржавілі ножі і шаблі, багнети, набої, стволи від рушниць, різні старовинні пістолі, ядра від козацьких і турецьких гармат. Але найцікавішим місцем розкопок і знахідок була Басанка (вибалок біля автостанції та пристані). Це був дуже глибокий яр до 37 метрів; по обидва боки яру жили люди. Усі знайдені речі, гроші та різні цяцьки переходили з рук у руки, а більшість ховалися, забувалися місця схованок, кому треба було цим цікавитися – не цікавилися і тому наш Бериславський краєзнавчий музей зараз такий бідний на старовинні речі. Але повернемось до тунелів. Їх було три. Перший – не довгий – метрів 50-60, другий був метрів 150-200, а далі завалений глиною. Третій довго не піддавався “обстеженню” – ми не могли дійти до кінця, світло гасло і ми чимдуж бігли на гору. Та ось мені вдалося дістати кишеньковий ліхтарик і ми побрели знову в похід по цьому тунелю, але дійшли до схилу і повернули назад, бо не було чим дихати. Причиною був дуже вузький вхід до цього тунелю, туди ми влазили на пузі. Другого дня ми розкопали вхід так, що входили у нього на повний зріст, а днів через 2-3 спробували знову пройти цим тунелем. Нас було троє – Костянтин Твердомед, Григорій Александровський та я. А на вході нас чекали Микола Литвиненко і Дмитро Шпитальний. Невдовзі нам стало зрозуміло, що ми спускаємося вниз. І дійсно, через кілька десятків метрів ми побачили воду і східці, які вели тунель у воду. Далі ходу не було. Більше ми в підземелля не ходили, бо через декілька днів тунель був засипаний. Був іще один тунель, який ішов у напрямку степу, він мабуть вів у степ або повертав у балку Кизи-Кермен. Взагалі, все це майже забулося, бо часу пройшло дуже багато. Але безперечний факт, що один тунель був під водою і виходив у Таванську плавню, а можливо у Малу Каховку і там був десь його вихід. Старі люди мені розповідали, що кам’яний міст через балку Кизи-Кермен викладений із каменю стін фортеці. Я пригадую ще одну цікаву деталь. У дворі фортеці Кизи-Кермен був виритий глибокий колодязь, яким користувалися у далеку давнину турки. В тридцяті роки в будинку, що був на території фортеці, до війни розташовувалася контора лісництва. Там же жив німець з чудним вуличним прізвиськом Лісман. В тому дворі і я часто бував, мені подобалася дочка лісничого Лісмана Ольга. Так от, я бачив цей колодязь, заглядав до нього, він був дуже глибокий і вода була чиста, смачна і холодна…
(“Маяк” від 7 листопада 1992 р.)
СПИСОК СО СТАТЕЙНОГО СПИСКА ВЕЛИКОГО ГОСУДАРЯ ЕГО ЦАРСКОГО ВЕЛИЧЕСТВА ПОСЛАННИКОВ: СТОЛЬНИКА И ПОЛКОВНИКА И НАМЕСТНИКА ПЕРЕЯСЛАВСКОГО ВАСИЛЬЯ МИХАЙЛОВА СЫНА ТЯПКИНА, ДЬЯКА НИКИТЫ ЗОТОВА, ПИСАН С СЛОВ, ЧРЕЗ ОГОНЬ, В ЦАРЕВО-БОРИСОВЕ-ГОРОДКЕ, В НЫНЕШНЕМ 1681 ГОДУ МАЯ В ДЕНЬ.*
“Марта 17 пришли ополудни на Днепр, к Турецким каменным городкам старого строенья: Шан-кермень, да Казы-кермень, да нового строенья, после Чигиринской битвы с Турками, на одном острову, отнимаючи Запорожских казаков путь к мору, один городок на Конской косе, близ старого городка Шан-кермени, стрелбищах в трех, а другой, близ старого городка Казы-кермени, против его через Днепр. Устроены те городки крепко, а в них по 5 башен, въезды и выезды одни, самым разумным инженерским строением; бойницы по стенам и по башням учинены пушечные и мелкого ружья подошевные, под самый под и средние и верхние, и около их рвы и против ворот подъемные мосты на железных цепях. А в больших подошевных и средних и верхних бойницах поставлены везде пушки ; и для нашего приходу из тех городков была пушечная стрельба. Пехота в них посажена Турецкая, с женами и детьми, на вечное житье, и сторожа, в тех городках дневная и ночная, зело крепкая. Тогож числа, перевезшися Конскую косу, ночевали мы на Днепровском острову между теми новыми городками зовомыми один – Туганом, то есть ястребом, а другой – Хон-бурун, т.е. счастливой. Марта в 18 день, под помянутым новым городком Туганом и под старым городком Казы-керменем перевезлись за Днепр, на Киевскую сторону. А у старого городка Казы-кермени с степи, от Киевской стороны, принято к тому городку нового каменного строения, округлостию больше старого городка, всякими крепостьми устроен и пушечною и мелкою стрельбою многою вооружен. И пехота в нем потому же положена на вечное житье, с женами и детьми. Тут бей Казы-керменский, который по указу Салтана Турского учинен над всеми помянутыми городками губернатором, именем Ян Муравский, родом Литовский татарин, которые татаровя у Польше зовутца Липками1 принял нас с великою любовию и обослал нас свежими, живыми осетрами и довольным нашим и конским кормом, и провожал нас он, от Казы-керменя до стану, верст с 5, и простясь с нами, оставил у нас в провожатых брата своего родного Михаилу Муравского, да с ним татар Казы-керменских человек с 200, оружейных и на добрых конях, а велел нас проводить до Запорожских краев, до самой Сечи. И мы тому вышепомянутому бею, и брату его, видя их к себе любовь, и в перевозе чрез Днепр скорую и многую помочь и бережение и учтивость, взаемно учинили им почесть и подарили их собольми и говорили им чтоб они меж Великими государи, будучи на границе, осторожностию своею имели доброхотное и верное служение и до ссоры-б обоих Государств народов, разумом и добрым своим разположением не допускали, и в малых меж народами заходящих ссорах, которые они могут сами чрез свой разум успокоить, к Салтану Турскому и к Хану Крымскому не писали, а списывались бы в таких ссорах прежде, для розыскания и успокоения Царского Величества, войска Запорожского к Гетману к Ивану Самойловичу, также и в Сечю, к Кошевому атаману к Ивану Стягайлу, и там бы показали к Великому Государю к Его Ц-му В-ву службу свою. И они во всем том, по своей мусульманской вере, обещались в правде всякого добра сприятствовать и мирное постановление меж Великими Государю хранить в целости. Марта в 21 день пришли мы к Запорожью… Тут нас Запорожские козаки приняли с радостию и перевезли нас в липах, на свою сторону, а беева брата с провожатыми, Казы-керменскими татары, отпустили мы с берегу Базавлука реки назад, в Казы-кермень.
1 Липские или Липканские татары кочевали между рр. Прутом и Днестром, в нынешнем Хотинском уезде”.
(“Записки Одесского общества истории и древностей”, т.1. — Од.,1848)
* Статейний список – твір Микити Зотова – наставника, а згодом дипломата Петра І.
