Юлія Коник

РЕЕМІГРАЦІЯ
ШВЕДСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ХЕРСОНСЬКОГО ОКРУГУ В 1929 р.
ЗА ДОКУМЕНТАМИ ДЕРЖАВНОГО АРХІВУ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Друга половина 1920-х рр., яку в сучасній українській історіографії ще називають Великою Перервою, стала періодом відносно вільного національно-культурного будівництва в молодих союзних республіках, поки Кремль був зайнятий нарощуванням сили та внутрішньою боротьбою за владу після смерті Леніна.
У 1926 р. в Бериславському районі Херсонського округу була утворена єдина на території УСРР національна шведська сільрада з центром у с. Старошведське (Альт-Шведендорф), до складу якої ввійшли також висілки Новошведське (Ней-Шведендорф) і Шведська Поляна (Шведенфельд). Населення їх складали переважно шведи — нащадки переселенців з острова Даго (Хіум), що перебралися сюди в 1782 р., і військовополонених, переселених Катериною II у 1787-1790 рр. На період створення національної сільради чисельність шведського населення становила близько 900 чоловік (приблизно стільки ж було і перших шведських поселенців). За півтори сотні років вони зуміли зберегти мову і традиції, а також і бажання повернутися. Саме в цей час розгорнувся один з найцікавіших епізодів в історії національних меншин Півдня України 1920-х рр. Спробуємо висвітлити його, спираючись на документи фондів Херсонського окружного і Бериславського районного виконкомів та Старошведської сільради, які зберігаються в Державному архіві Херсонської області.
Традиції еміграційних настроїв у шведському середовищі беруть початок ще у 1880-х рр. Як тоді, так і сорок років потому, головною їх причиною самі шведи називали відірваність від матері-Швеції і неможливість дати своїм дітям достойну національну освіту. Радянська влада офіційно дізналася про такі шведські устремління у травні 1928 р., коли член окружного бюро Нацменшин Гельбіх перевіряв діяльність Старошведської сільради. У 1928 р. сталася посуха, яка знищила майже всі посіви. Особливих запасів у населення не було, адже попередній рік також відзначився недородом. У червні загальні збори громадян сільради змушені були констатувати, що на них насувається голод, який обіцяє бути не меншим голоду 1921-1922 рр. Одноголосно було вирішено клопотатися перед райвиконкомом про видачу паспортів двом уповноваженим сільради для виїзду в Швецію з метою збору добровільних пожертвувань на користь голодуючих. Така практика дала відчутні результати ще в 1922 р., і загальні збори зробили наголос на тому, що коли пастор с.Старошведське Христофор Гоас повернувся зі Швеції з продовольчою допомогою, то її вистачило на півроку не лише на шведів, а й на “3600 душ” з навколишніх сіл.
Загрозлива ситуація з хлібом стала сприятливим ґрунтом для посилення еміграційних настроїв. Немало цьому посприяли вищезгаданий пастор і представник шведської торговельної делегації, який на три дні приїжджав з Москви у Старошведське, зупинявся в пастора і “…в разговорах с отдельными гражданами агитировал за эмиграцию”. Все це трансформувалося в чутки, що в 1929 р. шведський уряд планує переселити населення шведських колоній до Швеції і США. Селяни вирішили не чекати і самі проявили ініціативу — в серпні 1928 р. до ВУЦВК було направлено клопотання не лише про виїзд уповноважених для збору допомоги, але й про дозвіл виїхати взагалі усім бажаючим. Управління справами РНК УСРР, посилаючись на розпорядження заступника голови РНК Сербиченка, відповіло, що дозвіл видати неможливо ні першим, ні тим більше другим, і наполегливо порекомендувало Херсонському окрвиконкому терміново вжити заходів по ліквідації напруженого стану в шведських колоніях. Для вивчення ситуації на місці у вересні 1928 р. до шведів прибули заступник начальника Головного управління НКВС т.Слинько І.Ф., заступник голови ЦК Нацменшин при ВУЦВК т.Саулевич Я.Д. та інструктор окружної адміністративно-територіальної комісії т.Безбородько. На пленумі Старошведської сільради 11 вересня 1928 р. Слинько вчинив шведам справжній допит, в результаті якого довідався, що вони твердо вірять у те, що радянська влада їх відпустить і знають, що в Швеції на них чекає земля “на каком-то острове”, а також не мають жодних претензій і нарікань на радянську владу. Коли шведи відповіли на питання стосовно причин виїзду, товариш Слинько прямо заявив: “Все вышеприведенные здесь причины не являются реальными и не могут служить причинами для выезда, а поэтому прошу не скрывать правильные причины, а говорить открыто правду, потому что Правительству нужно знать причины, почему именно население старается эмигрировать”, але іншої відповіді, звісно, не почув.
Тим часом Наркомат земельних справ УСРР розпорядився надати шведській сільраді кредитування, насіннєву та іншу допомогу в першу чергу і в максимальному обсязі. Окрвиконком, в свою чергу, переадресував ці завдання нижче, в район, і порадив йому звернути увагу на розподіл тієї тисячі пудів пшениці, яка була надіслані селянам безпосередньо зі Швеції і до якої місцеві органи влади не мали ніякого відношення. Ця допомога надійшла від Шведського Червоного Хреста, з яким тісні контакти мав пастор с. Старошведське, вочевидь, особистість сильна і яскрава. Зазначимо, що основним з термінових заходів місцевої влади була спроба загострити класові взаємини поміж шведів, але, як в лютому 1929 р. округ доповідав центру, реальних успіхів тут досягти не вдалося, оскільки “…надто великий вплив на шведів має пастор, який усі непорозуміння між шведами уладнував найможливішими прийомами релігійного характеру”. Старошведська євангельсько-лютеранська релігійна громада при церкві Святого Іоанна була досить сильною і впливовою. Гельбіх, перевіряючи в травні 1928 р. діяльність сільради, у своєму акті відзначив, що молодь цілковито знаходиться під релігійним впливом і не бере ніякої участі у соціалістичному будівництві і громадському житті, а діти під час релігійних свят не відвідують школу.
Окрвиконком надав колоніям нечуваних пільг — так, посівний матеріал відпускався в таких розмірах, як того бажали селяни, видавався кредит на фураж, було організоване дитяче харчування, обладнані амбулаторія і хата-читальня і т.п. — навколишнім селам про таке й не мріялося. Незважаючи на такі заходи, еміграційні настрої пустили настільки глибокі корені, що восени 1928 р. шведи відмовлялися сіяти, так би мовити, сидячи вже на чемоданах, а сільрада не дуже переймалася ліквідацією цих настроїв. Округ негайно вислав на місце працівника, якому вдалося переконати шведів засіяти 80 % землі. Після завершення осінньої сівби прибув інший працівник, який 2,5 місяці проводив “проти еміграційну роботу» і відмовив-таки від виїзду 22 особи.
13 лютого 1929 р. ВУЦВК нарешті видав довгоочікуваний дозвіл на виїзд до Швеції. Почався новий етап листування за схемою “шведи-район-округ-центр». Вся документація велася під популярним грифом “таємно”, і райвиконкому було наказано “ широко забезпечити нерозголошення цієї справи”. Шведи дізналися про дозвіл виїжджати з телеграми РНК УСРР від 25 лютого 1929 р. і миттєво відреагували — вже в останніх числах лютого до районного земельного відділу була подана заява за 492 підписами про відмову від отримання весняного посівматеріалу — і почали активно готуватися до виїзду. Райвиконком взявся за голову — сільрада не виконувала розпоряджень керівних органів, заняття в обох школах стали періодичними, не проводилося ніяких громадських робіт, було занедбано лісонасадження і боротьба з ховрахами. Бідні позичали гроші в заможних з тим, щоб відробляти їх уже в Швеції. Весняний посівматеріал і кредит на оранку земель був розподілений між п’ятьма так званими безкінними господарями, які вирішили залишитися. Для порівняння: на травень 1928 р. безкінних господарств в сільраді налічувалося 115.
У таємній терміновій доповідній записці окрвиконком скаржився РНК УСРР на постійно зростаючі вимоги з боку від’їжджаючого шведського селянства: всім без винятку видати безплатно паспорти, відправити ешелоном Херсон-Ревель і забезпечити на весь час поїздки харчуванням за рахунок Українського Червоного Хреста. Особливе обурення окружної влади викликала саме ситуація з видачею паспортів. Харків своєю телеграмою сповістив шведів: “Выдаче вам бесплатных паспортов сделано распоряжение Херсонскому окрисполкому...”. Округ, залишившись без подальших пояснень згори, категорично відмовився видавати безплатні паспорти “куркулям”, а також видавати взагалі будь-які паспорти кільком росіянам і німцям, які теж проживали на території Старошведської сільради і хотіли виїхати. Натомість шведи почали підозрювати, що їх навмисне затримують, примушуючи кожного подавати заяву на видачу індивідуального паспорта, замість видати всім один, колективний. Та нарешті всі питання були розв’язані, і в червні 1929 р. емігранти вирушили до Швеції.
Документ, який пропонується увазі читачів нижче, датований жовтнем 1928 р., — коли український уряд ще зволікав з дозволом на виїзд, а шведи твердо вірили у позитивне вирішення своїх клопотань, — становить, на нашу думку, неабиякий інтерес як за змістом, так і формою. Публікується вперше.

ЗАЯВЛЕНИЕ

За великое внимание и оказанную нам честь посещением представителя власти Нашей колонии в Сентябре с/г. для выяснення всех деталей по вопросу об эмиграции в Швецию, мы еще раз засвидетельствуем перед Совнаркомом наши чувства глубокой благодарности, преданности и высокопочитания, пожелая от полнаго сердца развития и процветания украинской культуры и языка до полнаго размаха и Правительству Украины преуспеяния и сил для поднятия культуры до надлежащаго уровня.
Слова представителя власти т. Слинько на общем собрании 13 Сентября с/г. о том, что он понимает и сочувствует нашим национальным чувствам и что они естественны, преисполняют нас самыми радостными впечатлениями и дают нам надеяться, что очередь разрешения нашего национального вопроса в благоприятном для нас смысле настала и что пробил час возврата обратно в лоно общей родной семьи.
Мы представляем себе радостые чувства и волнения душевные борцов за свободу, томывших в ссылке или тюрьмах там или сям, когда пробил величайший в истории человечества момент — великая октябрская революция. В миг она открыла в всю ширь ворота темниц и выпустила борцов за благо человечества. Моментально она сняла кандалы с ног тех, которые желали идти по путьям братства к высям свободы, счастья и света. Революция разбыла вдребезги оковы с рук тех, которые вели человечество к освобождению, защищая преследуемых, слабых, угнетенных и униженных. Не только к родным семьям и братьям, не только к родному очагу вернулись страдальцы за правду. Народ выбрал их своими предводителями и указал им почтенные места у кормила власти или возвысив их на командные высоты.
Наши предки ссылкой их в отдаленный, дикий, чужой край были прикручены к позорному столбу, материально влача самое жалкое существование, физически погибая и нравственно страдая неописуемо. Отрезанные как ветка от живого дерева они должны были исчезнуть с лица земли. Предание говорит, что лекарь, данный им для лечения, отравлял их, подкупленный мстительным помещиком. Когда-же больные отказались от лекарства, смертность приостановилась.
Мы не ожидали снятия оков отприсками Екатерины, ибо их руки были запачканы кровью как и ея; мы и предки ожидали, чтобы оковы и цепи их были сняты и разбыты чистими руками отпрыска /нерозбірливо — Ю.К./. Поэтому мы обращаемся к вам, борцам за свободу и страдальцам за правду снять оковы Екатерины.
Наши предки не шли добровольно сюда, чтобы накинутся на богатства Украины, чтобы как старые варяги княжить и владеть и установить свои порядки. Нет, они сосланы сюда в ссылку. Их гнали сюда как стадо овец на заклание в жертву отмстителям за неподчинение и проявление воли к свободной жизни.
Недалеко от Шведской могилы под Полтавой, где покоятся Каролины — павшие воины Карла XII, в той-же Полтавск. губ. в деревне Решетиловке находится другая шведская могила. Здесь зымовали ссыльные 1781/82 гг. Предание говорит что смертность была велика. Русское население, усвоив текст и мелодии похоронных песнопений, принимали живое участие в отпевании покойников.
Если старые Каролины могли-бы теперь прервать вековое гробовое молчание, то они сказали-бы: “Мы не шли походом на Украину с завоевательной целью, мы шли освободить ее. Мы полегли костьми не добившись цели, но наша кровь недаром пролилась, наши идеи о великой свободной Украины не были убыты грохотом пушек и пулями Петра, они были восприняты украинским народом, который в силу заветов воспрянул духом, когда настало время, и прогнал погромщиков Петлюры и Деникина и восстановил свободную незавысимую Украину в братском союзе со старшей сестрой.
Украина, раздавленная под сапогом Петра и его приемников, не могла отблагодарить нас за пролитую кровь и добрую волю, она могла только предоставить нам место вечнаго упокоения, но теперь представляется возможность отблагодарить, не сооружением чугуннаго или мраморнаго памятника, а нерукотворнаго — великодушным актом возвращения живущих на территории Украины единоплеменников в лоно общей родной семьи. Они были оторваны как живой кусок от тела родной матери Швеции, благодаря нашему поражению под Полтавой.
Пребывание их на Украине не прошло безследно, за гостеприимство и приют они оставляют вам высокий идеал, так любить Украину, как они любили Швецию, сохранив за 146 летнее пребывание на чужбыне язык и культуру, обичаи, нравы и традиции предков. Любите Украину, ибо “кохання к рідний мати” есть залог светлой будущности и могучества и силы и славы и защиты, и процветания и развития украинского народа”.
В заключительной речи т. Слинько сказал, что по поводу лучшаго устройства нашей судьбы Украинское Правительство вступить в переговоры со шведским правительством.
В выду вышесложеннаго еще имеем честь просить Совнарком, если это еще не зделанно, вступить в переговоры с Шведским правительством и затем ускорить ответ. Мы уповаем что Совнарком отклыкнется сочувственно к нашему обращению о разрешении выезда в Швецию и о принятии деятельного участия в устройстве дальней нашей судьбы, снискав этим нашу общую любовь и уважение всего шведскаго народа, что послужить укреплением дружественных отношений и смычкой между обоими народами.

На жаль, ми точно не знаємо, кому належить авторство цього документу. Але це, безперечно, була людина творча — чого варте саме лише звернення до республіканської влади від імені давно загиблих воїнів Карла XII та й трактування самого Карла мало не як світоча і ідейного батька української визвольної боротьби. З таких позицій виходило, що Україна просто повинна була віддати борг населенню Старошведської сільради, дозволивши йому виїхати. (Цікаво, наскільки такі погляди на роль шведів в історії українського радянського державотворення поділяла решта населення сільради?). В усякому разі, нам і тепер не зайве прислухатися до слів автора про любов до Батьківщини, вкладених в уста давніх каролінів.
Зрештою, виїзд дозволили, і це було якраз вчасно — Великий терор зі своїми репресіями, пошуками “ворогів народу”, депортацією вже наближався. Але як емігрантам повелося на історичній батьківщині — це вже зовсім інша історія.