Володимир Сергійчук

ЗЕМЛЯ, ЯКА СТАЛА РІДНОЮ

Організоване переселення шведів в Україну припадає на 80-і роки ХVIII століття, коли князь Потьомкін, зайнятий колонізаційними справами Російської імперії на землях ліквідованого Війська Запорозького, вирішив розмістити на них і селян села Гогенгольм з острова Даго, що у Балтійському морі (зараз — о. Хійумаа, Естонія — Упор.).
На це клопотання Катерина II видала відповідний указ, виконувати який було доручено полковнику Івану Синельникову. Надававши шведським селянам обіцянок про чудові перспективи, які відкриються перед ними в українських степах, він добився того, що 960 з них у серпні 1781 року пустилися у далеку дорогу. Через три місяці, втративши у дорозі 30 дорослих і 56 дітей, шведи прибули до містечка Решетилівки на Полтавщині. Перезимувавши тут, на весну вони дісталися свого постійного відтепер місця проживання — в околицях нинішнього Берислава.
Ось так і виникла на півдні України перша шведська колонія, яка одержала назву Альт-Шведендорф — Старошведське. З 1800 року її жителям указом Павла I надається права іноземних колоністів “по совершенному различию их новой местности от их родины”, а через чотири роки поряд засновуються ще три шведські колонії. Створився таким чином національний колоністський округ. Більше ста років якісь особливі історичні потрясіння обходили українських шведів, котрі вже встигли пустити глибоке коріння у Причорномор’ї. Тут, на другій батьківщині, покоління змінювало покоління в мирному сусідстві з іншими етносами. Спокійне життя закінчилося після встановлення більшовицького режиму. Розмежування за класовими ознаками внесло у досі спокійні стосунки між людьми ворожнечу, намагання декого поживитися плодами праці справжнього трудівника і господаря. Особливо це яскраво проявилося у другій половині 20-х років, коли розпочався процес колективізації. До обурення насильницькими методами об’єднання додаються й невдоволення спробами нової влади обмежити релігійну діяльність пастора, утиски щодо вільного розвитку національної освіти та культури. У комплексі все це вилилося в організований еміграційний рух шведських селян України.
Радянська влада, треба сказати, одразу ж звернула серйозну увагу на цю проблему — комуністичні ідеологи боялися передусім небажаного розголосу в світі про справжнє життя “у найсправедливішому суспільстві”. А тому на Херсонщину з тодішньої столиці республіки — Харкова послали спеціальну бригаду, яка мала вивчити причини еміграційних настроїв шведського населення. У підготовленому нею документі, як і слід було чекати, головними причинами еміграційних настроїв вказувалися не руйнівна політика більшовиків щодо традиційного землеробського укладу шведських селян, не обмеження в політичних та релігійних правах, а недорід (хоч такий траплявся в цьому регіоні дуже часто) і “відсутність правильного керівництва”, завдяки чому, мовляв, “класове розшарування села було замазано в угоду зміцненню єдиного національного фронту”. Отже, якби вдалося було розколоти шведів на ворожі табори, виходить, то не стояло б питання про еміграцію. А так пастор і куркулі сконсолідували селян… Та ще й на національному ґрунті…
У документі, щоправда, визнаються “помилки” щодо культурно-національного розвитку шведів, але виправляти їх мають, обмежуючи насамперед контакти села з Шведським Червоним Хрестом. І у цьому, і в іншому документі, ухваленому Бериславським райпарткомом та продубльованим Херсонським окружним партійним комітетом, намічено було конкретні заходи, які мали обмежити еміграційні настрої селян Старошведської сільради. Однак досягти цього остаточно більшовицькій владі не вдалося: у 1929 році 140 сімей виїхали до Швеції.
Через два роки 62 родини, які нараховували 245 осіб, повернулися. Як свідчать документи, супроводжували їх в Україну представники шведської компартії. Раніше, “від’їжджаючи пароплавом, співали церковний гімн, тепер, при поверненні, наближаючись до Бериславської пристані, викинули червоний прапор і співали Інтернаціонал”.
Які причини спонукали українських шведів покинути землі далеких родичів і повернутися на береги Дніпра, як склалася їхня доля у подальшому, то тема окремої розповіді.

---

ДОКУМЕНТ

Попередні висновки про обстеження еміграційного руху
серед шведів Старо-Шведської сільради Бериславського району Херсонської округи.

1. В основі масового еміграційного руху шведів лежать глибокі економічні причини, які полягають в наслідках недороду на протязі чотирьох років та неурожаю цього року, — в зв’язку з чим помітна значна деградація бідняцько-середняцьких господарств. Але разом з тим поширення та поглиблення цього процесу серед шведів відбувалося завдяки неправильному підходу до шведського села як до куркульського (кредитування, податки й т.п.), в той час коли шведське населення в своїй більшості з’являється середняцько-бідняцьким (особливо в останні роки).
2. Завдяки відсутності правильного керівництва в шведському селі класове розшарування села було замазано в угоду зміцненню єдиного національного фронту під керівництвом пастора та куркульської верхівки, які захопили в свої руки фактичну владу на селі, розпалюючи та вміло використовуючи релігійний фанатизм майже всього населення і проводячи свою антирадянську роботу під знаком зовнішньої лояльності до радянської влади.
3. Поруч з тим культурно-національні вимоги та потреби шведського населення недооцінювалися (були випадки їх ігнорування) з боку органів влади. Це виявилося: а) в недостатній увазі шкільній справі рідною мовою, б) відсутності політично-освітньої роботи (хата-читальня не існує), непостачанні шведською періодичною та неперіодичною літературою, в) не звернута увага на відповідне медичне обслуговування, г) не звернута увага що до підшукання робітників, володіючих шведською мовою, д) невтягування шведів в загальну систему радбудівництва (ні разу шведа не було обрано до складу РВК’у та на округові та всеукраїнські з’їзди), е) масова робота ведеться російською мовою при наявності тенденції з боку окремих робітників продовжування онімечування шведів.
Ускладненню положення в шведському селі сприяли окремі помилки та перекручування з боку органів радвлади та їх представників. До головної помилки слід віднести допущення до бездоговорної та безконтрольної роботи Шведського Червоного Хреста через свого уповноваженого в особі пастора та взагалі продовження екстериторіальної роботи ріжних шведських організацій та окремих осіб. Розподіл коштів проводився безконтрольно через пастора (з порушенням класового підходу). Це утворило враження у шведського населення, що допомогу вони одержуть лише зі Швеції та підняло авторитет пастора.
Мали місце окремі випадки перекручування класової лінії під час переведення ріжних кампаній, землеустрою, організації тракторного товариства: були випадки нетактовного та образливого ставлення до національних прагнень, якість обстежень сільради та інших сільських організацій була кепська.
5. Все вищенаведене дало можливість куркульській верхівці села на чолі з пастором використати незадоволення середняків останніми міроприємствами радвлади, а також неорганізованість та розпорошеність бідноти з тим, аби переконати всіх шведів в неможливості в радянських умовах поліпшити економічний добробут та в відсутності перспектив національно-культурного розвитку. Із часу приїзду представника шведської торговельної місії повстав масовий рух за еміграцію, організаційно оформлений під гаслом повернення на батьківщину, заховуючи під цим бажання куркульської верхівки взагалі виїхати з СРСР.
Таким чином цей еміграційний рух набрав явного антирадянського змісту.
Відмічаючи що місцевими органами накреслена низка заходів до виправлення існуючого положення в шведських селах, вважати за необхідне:
1) Провести низку господарчих заходів, які б забезпечили нормальні умовини для піднесення бідняцьких і середняцьких господарств шведських сел (удосконалення обкладання, поширення кредитування, інтенсифікація с.г., правильний розподіл ріжних форм допомоги й т.п.).
Доручити НКФ, НКЗемові, Укрсельбанкові, Сільському Господарю та Херсонському ОВК конкретно проробити для цього необхідні заходи, пристосовуючи їх до умов Херсонської округи, а Херсонському ОВК в найкоротший термін перевести їх у життя.
2) Вжити енергійних заходів до відриву бідноти з-під куркульсько-клерикального впливу та організувати розпорошену бідноту в КНС, який був би здібний провадити витриману класову лінію на селі.
Для цього запропонувати ВЦКНС, Укрсельбанкові, Сільському Господарю, Укрколгособ’єднанню разом з Херсонським ОВК негайно провести необхідні організаційні заходи, зокрема, рішуче стати на шлях організації колективних об’єднань бідноти (СОЗ, тракторов. товариств й т.п.), забезпечивши ці міроприємства кредитами та іншими формами допомоги.
3) Запропонувати Херсонському ОВК провести систематичну роз’яснювальну роботу серед шведського населення національної політики радвлади взагалі та в її конкретному застосуванні до умови шведських сел.
Запропонувати НКОсвіти та Херсонському ОВК перевести слідуючі міроприємства:
а) забезпечити шведські школи необхідними приладами, підручниками та належним керівництвом;
б) підшукати відповідний кадр шведських учителів;
в) прийняти хату-читальню на місцевий бюджет, постачати її необхідною радянською літературою (зокрема, на шведській мові), розгорнувши політосвітню роботу в шведських селах;
г) вжити заходів до втягнення шведської молоді до профшкіл та ВУЗів;
д) терміново підшукати до переведення та керівництва культосвітньою роботою відповідального робітника шведа, забезпечити його матеріально.
Запропонувати НКЗдраву разом з Українським Червоним Хрестом та Херсонським ОВК взяти з наступного бюджетного року на своє утримання амбулаторію, припинивши діяльність шведського Ч.Х.
4) Відмічаючи відсутність у шведських селах радянської громадськості і роботи громадських організацій, а також відсутність роботи серед жінок та формальне проведення роботи серед молоді, — запропонувати Херсонському ОВК звернути увагу на максимальне поширення громадської роботи в шведських селах, зокрема серед молоді і жінок.
5) Запропонувати Херсонському ОВК забезпечити класову лінію в роботі сільради, а також встановити розмежування роботи земгромади від сільради, паралізуючи вплив куркульсько-клерикальних елементів в роботі сільради та земгромад.
Зокрема, під час перевиборів рад та з’їздів рад забезпечити втягнення до всієї системи радбудівництва найкращих представників шведської бідності та середняків.
6) Запропонувати ЦКнацмен та УЧХ разом з Херсонським ОВК виявити розмір та джерела допомоги шведському населенню з боку ріжних організацій, одночасно з тим провести перевірку діяльності в УСРР Шведського Червоного Хреста.
Херсонському ОВК наслідки цього освітлити перед населенням шведських сіл.