Нині виповнюється 150-а річниця Східної (Кримської) війни 1853-56 рр., яка для старших поколінь бериславців тогочасними підручниками пов’язана з іменами Нахімова, Корнілова, Істоміна, Тотлебена, матроса Петра Кішки та медсестри Дарії Севастопольської, а для молодших викликає хіба що запитливість, мовляв, а що то за могили у західній частині міста на кладовищі, яке чомусь називають військовим? …Східна або Кримська війна, розпочавшись 1853 року, захопила, окрім Росії й Туреччини, ще й Англію, Францію та Сардинське королівство (П’ємонт). Неабияку роль зіграла і Чеченська держава на чолі з відомим імамом Шамілем. Війна, власне, звелася до героїчної оборони російською армією Севастополя, чому присвячено безліч творів літератури, образотворчого та монументального мистецтва, вершиною чого, безумовно, є панорама Ф.Рубо “Оборона Севастополя”. Свій певний внесок у розвиток воєнних подій зробив і Берислав. У місті оселялися сім’ї багатьох захисників Севастополя – солдатські й матроські дружини з дітьми. Саме через тутешню переправу йшли до Криму підкріплення солдатами, фуражем, зброєю, амуніцією. Назад, на жаль, поверталися поранені й хворі, яких везли до тилу на лікування. Важкий то був шлях, як улітку так і взимку. Нещодавно опубліковані спогади сестри милосердя Хрестовоздвиженської громади Катерини Михайлівни Бакуніної, яка не одного разу супроводжувала хворих із Севастополя, а потім вертала знову в обложене місто. Ось як вона описує один з переходів: “Того дня, ми рано приїхали на ночівлю до Чернавки, 9-й етап від Симферополя. До Берислава перехід був невеликий, але пісками, і ми з великими труднощами пленталися. Усі хворі, які могли тільки йти, йшли пішки, із жалю до коней, котрі насилу перебирали ногами. І ось ми ледве-ледве рухалися під туманом і сніжком, так що й небо, і земля, і вода, і дерева, і люди – усе було сіре, усе в одному тоні. Та, слава Богові, доволі рано ми досягли Берислава. Там, на другий ранок, могли напоїти усіх хворих востаннє чаєм. Чай пожертвував дистанційний офіцер, і нам приготували два котли і відро окропу”. Берислав було обрано карантинним пунктом і у квітні 1855 р. тут постав тимчасовий військовий шпиталь під патронатом священика Успенської церкви (залишки її біля сучасного базару) Олександра Калюжного (До речі, довгі роки радянська пропаганда неправдиво доводила, ніби “госпіталів у Бериславі не було і поранених розміщували в приватних будинках”). Насправді пацієнтів клали ще до невеликої – на 20 ліжок – міської лікарні та до згаданого військового шпиталя. Хтось тут, звісно, видужував, а когось смерть забирала до себе. До нас дійшли деякі прізвища тих, кого прийняла бериславська земля і які записані у метричних книгах Успенської церкви: Бериславської етапної команди єгерського Його Високості Михайла Миколайовича полку рядовий Кіндрат Шестаков, Мінського піхотного полку рядовий Георгій Іванов син Тимофеєв, рядовий 4-го лінійного батальйону Петро Круглов, Українського єгерського полку бомбардир Максим Леонтьєв, Томського єгерського полку рядовий Олексій Іванов син Казаков, Коливанського єгерського полку рядовий Іван Зибков, Чорноморського відомства майстровий 12-го робочого екіпажу Авдій Карпов, 42-го флотського екіпажу Стратон Булигін, графа Дібича Забайкальського полку рядовий Леонтій Горошкін, гусарського полку Його Високості Миколи Максиміліановича рядовий Стефан Грачов, Камчатського єгерського полку рядовий Михайло Кодей, Азовського піхотного полку волонтер грек Андрій Константинов, рядовий Георгій Ахрамович, Бородинського єгерського полку рядовий Петро Козловський, бомбардир Пилип Пастухов, унтер-офіцер Іван Сальников, матрос Іван Іванов, Михайло Труханов та інші; незадовго до закінчення війни, 10 лютого 1856 р. у Бериславі помер завідувач артилерійським депо Кримської артилерії полковник Олександр Іванович Іванов. Тут його й поховали, заупокійну службу правив протоієрей Іван Назаревський. Загалом, у Бериславі знайшли свій останній спочинок моряки 34, 35, 41, 42 флотських екіпажів, солдати Азовського, Брестського, Суздальського, Тобольського, Володимирського піхотних полків, Дніпровського єгерського, Зведено-Резервного маршового гусарського полків, Херсонського гарнізонного та Балаклавського грецького батальйонів. Тими, хто потребував подальшого лікування, опікувалися знову ж таки сестри милосердя. Ще раз ознайомимося із спогадами згаданої К.М.Бакуніної, з яких випливає, що у Бериславі бував і знаменитий лікар Микола Іванович Пирогов: “То по грязюці, то по замерзлій дорозі, 3-го ми доїхали до Берислава; але не лише у цьому маленькому містечку, а й під’їжджаючи до нього, у степу, було тісно: два транспорти, кадри полків другого корпусу. Тут і полуфурки, і маджари, і диліжанси, і тарахтайки офіцерів, й усе це йде на конях, і на волах; їдуть у п’ять, у шість рядів, а мокрий пісок так замерз, що дорога, завжди важка, цього разу була чудова. З трудом, на змучених конях, піднімалися ми на круту і нескінченну гору Берислава. Я негайно пішла до шпиталю дізнатися, чи не тут Микола Іванович. Але його не було. Потім – на кухню, та от горе ! Нам оголосили, що для нашого транспорту не готують вечері; якось розмістять людей, але сестрам немає квартири, — а мороз дуже великий. Тієї ж хвилини підходить до нас плац-ад’ютант Берислава і дуже люб’язно пропонує нам свою власну квартиру. Я пам’ятаю, як ми були вдячну п.Петровському і чудово відпочили у його теплій і чистій кімнатці, тим паче, що й щодо хворих ми були спокійні. Бачила лікаря бериславського шпиталя, і він мені сказав, що усі 30 чоловік слабких нашого транспорту прийняті ним уже до лікарні. Доволі пізно виїхали ми з Берислава, але перехід був коротким, усього 10 верст до німецької колонії. Дарма розхвалювали мені німецькі колонії: нічого я не знайшла гарного – ані особливої охайності, ані чистоти, будинки доволі великі, та зате народу у них багато, дітей купа і преплаксиві. Не те що маленькі біленькі хатки і завжди особлива – для сестер. Ніч була пребезкінечна і пребезпокійна. На світанку ми пішли відвідати хворих по домам. Тут уже немає етапів, а людям дають на руки сиру яловичину і крупи, а вони самі собі готують. Одні цим вельми задоволені, інші ремствують. Виїхали ми о 10 годині, і знову два транспорти разом. Що за жахлива була дорога ! – уся покрита однією суцільною, до неможливого слизькою крижиною, і коні без перестанку падають; так і бачиш, як шість, десять і навіть більше коней лежать розпластані, і посилені удари й допомога кількох людей примушують їх насилу піднятися на ноги. І по цій вузькій і слизькій дорозі треба то спускатися, то підійматися на гору. Ми безперестанно мусили відпинати “уносных” коней, аби наш невправний форейтор не потрапив під них. І ось, таким чином і ми, і транспорт б’ємося до 4 години. Починає сутеніти, та утішають: усього, кажуть, лишилося 5 верст. Однак знову лихо: гора, спуск прекрутий і предовгий, з косогором і розмоїнами. Транспорт - у найжалюгіднішому стані. Ось одна хура потрапила у баюру, і хурщик не знає, як її звідти витягнути. Ось інший відпрягнув коня і сам везе свого воза; а цей гальмує за два колеса свою і обережно спускає; а тут кінь сів на задні ноги і спускається, ковзаючи по горі. А там далі віз на парі: корінна біжить і тягне пристяжну, яка давно упала; усі хворі, котрі могли йти, плентають пішки. Ми теж вийшли. Осип, оглянувши дорогу, біжить і кричить: “Жени спуск! Що мені робить?” – “А є інший шлях, щоб об’їхати?” – “Нема”. — “Ну так треба якось спустити тарантас”. Я гукаю козака, служок і якогось мужика, який, на наше щастя, стояв тут з мотузками. Лікар теж прийшов. Відклали усіх коней, крім корінної; усі чотири колеса підгальмували, і п’ять чоловік тримають тарантаса, а кінь теж не крокує, з’їжджає на задніх ногах. Але, слава Богові, усі спустилися благополучно. Знову біда – струмок. Спочатку проїжджали його по кризі, але потім його проломили, а підйом від струмка крутий. Ми обійшли далі, щоб пройти по кризі. Піднялися, сіли до екіпажу – знову пригорок. Коні ледве нас волочать. Слава Богові, ось село; але це не Мелове, куди ми їдемо, — до нього ще верста. Деякі підводчики і хворі біжать до офіцера, прохаючи його лишитися тут, бо коні зовсім зморилися. Знову гірки й косогори, але, слава Богові, доїхали…” Евакуйовані з Криму принесли з собою ще й тиф, унаслідок якого навіть у рік закінчення війни смертність у місті перевищила народжуваність на 289 осіб за тодішньої чисельності населення Берислава у 6 300 чоловік. Щоправда, до числа небіжчиків слід рахувати і померлих тут вищезазначених фронтовиків. Указом імператора Олександра ІІ від 2 (14) березня 1856 р. надано Бериславу за тягарі, понесені у часи Кримської кампанії, на протязі 10 років отримувати з міської оброчної статті, що залишалася за державною скарбницею, 2 664 крб. 27,5 коп. щорічно, а за Указами лютого 1857 та 1858 років “в вознаграждение тягостей, понесенных в Восточную войну”, Берислав віднесений до місцевостей, яким дарувалися відповідні пільги. Однак, як писав мандруючий тоді півднем України письменник О.Афанасьєв-Чужбинський, “Не можна змовчати про одну вельми повчальну обставину. Відомо, що у військовий час Берислав служив важливим пунктом, у якому зосереджувалися великі маси військ, транспортів з хворими і різними припасами, і що у ньому зайнято було під тимчасовий шпиталь багато обивательських будиночків. Мешканці, як я вже зазначив, не відрізняються статками, і їм обіцяли виплату за наймання шпитальських приміщень. Та минуло вже майже три роки від підписання миру, а господарі не лише не отримали задоволення, але й не впевнені навіть, чи отримають його колись. Аби було це у краї, що не зазнавав би інших обтяжень, окрім віддання будинків під шпиталі, можна було б ще погодитися, та відомо, які тягарі несли мешканці Берислава. Дехто з бідняків, чий будиночок зайнятий був хворими, не мав сам приміщення і повинен був за велику ціну наймати собі халупу, аби притулити своє сімейство”. По війні вдячні бериславці спорудили на братському кладовищі кам’яний хрест з написом: “Вокруг креста сего покоятся русские воины, умершие от ран и болезней, подъятых при защите Отечества в Крымскую войну 1853–1856 гг.” Пізніше тут постала і велична каплиця, яка разом з військовим кладовищем згідно Постанови Кабінету Міністрів України є об’єктом культурної спадщини Національного значення.
