Линуть роки. Усе забувається. Усе минає. Окрім того, що написано. Його, як відомо, не вирубаєш і сокирою. Нижче наводиться повний текст звернення наших земляків і попередників — учасників урочистих зборів трудящих Бериславщини до товариша Сталіна. Обійдемося без коментарів. Кожному часу — свій документ.
“МОСКВА, КРЕМЛЬ ВЕРХОВНОМУ ГОЛОВНОКОМАНДУЮЧОМУ МАРШАЛОВІ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ ТОВАРИШЕВІ СТАЛІНУ
Сьогодні, 11 березня 1945 року, ми, трудящі Бериславського района, Херсонської області відмічаємо знаменну дату — роковину визволення нашого рідного міста від проклятих німецько-фашистських загарбників.
Дорогий Йосиф Віссаріонович!
Пройшов рік, як над нашою Бериславщиною, над колгоспними нивами знову майорять червоні прапори. Зійшло ясне сонце і замінило страшну темну німецьку ніч. Відмічаючи цю славну дату, як велике свято, ми перш за все, звертаємося до Вас, наше ясне сонце, наш світ, наш Йосиф Віссаріонович і шлемо перше слово безмежної любові і відданості Вам, своєму рідному батькові, другу і вчителеві. Ще раз від усього серця дякуємо Вам, товариш Сталін, і Червоній Армії, за визволення нас і дітей наших від проклятої німецької панщини. Велике спасибі і сердечний привіт ми посилаємо сьогодні нашому старшому братові — російському народові, який подав нам братерську руку допомоги у тяжкі дні німецької кабали і тепер — в дні відбудування нашого господарства, зруйнованого німцями. Ми не помітили, як минув рік на визволеній землі, в вільній праці на самих себе, Вітчизну любиму. Ваші, дорогий наш батько, мудрі слова, Ваші накази, про все нові і нові перемоги Червоної Армії надають нам нових сил і вдохновляють нас на нові трудові подвиги. Завіряємо Вас, дорогий Йосиф Віссаріонович, і даєм слово, що ми, трудящі Бериславщини, виконаємо до кінця свій патріотичний обов’язок перед любимою Батьківщиною і прикладемо усіх зусиль, щоб виростити в 1945 р. високий сталінський врожай, щоб вернути минулу славу Батьківщини, щоб своєю працею помножити перемоги нашої країни. Ми твердо впевнені, що недалеко день повної і остаточної перемоги над ненависним ворогом, історичний день високого народного піднесення в честь Червоної Армії, в честь славного полководця великої Вітчизняної війни товариша Сталіна! Готуючись до цього радісного дня, ми, трудящі Бериславщини, віддамо всі свої сили, щоб дати нашій Батьківщині і фронту ще більше хліба і сировини для промисловості. Хай живе наша велика Батьківщина! Хай живуть сталінські чудо-богатирі, воїни героїчної Червоної Армії! Хай живе наш мудрий полководець, наш любимий батько, рідний Сталін!”
(„Соціалістична перемога” від 11 березня 1945 р.)
НОСТАЛЬГІЯ
Чимало хто з благоговінням і досі згадує про сталінські часи. Мовляв, які порядки були, як працювали усі — віддано, щиро, як множили багатства і процвітання могутнього Союзу. На цю тему уже писано-переписано. Правда уже сказана. Хоча можна й сперечатися. А можна і посміятися. Бериславська районна газета „Соціалістична перемога” регулярно друкувала матеріали про великі справи, що діялися тоді у районі. Наприклад, якийсь М.Нагорний повідомляв читачів, що “Винищують комарів Хорошо працює боніфікатор колгоспу „Червоний металіст” т.Щербак Н.П. Вона систематично відвідує будинки колгоспників, щоб знайти в них замерлих комарів і знищити їх. Проглянувши 289 приміщень, т.Щербак знищила в них 1383 комара. Також енергійно винищує комарів комсомолка колгоспу ім.Кірова Таня Голівець, яка знищила 438 комарів. А от в радгоспах ім.Калініна, „11 п’ятирічки” зовсім не ведеться боротьба з комарами, бо боніфікатори Горбань К. і Литвиненко не виконують своїх завдань. В колгоспі ж „Пам’ять Ілліча” боніфікатора взагалі не виділили. Слід серйозніше ставитися до справи винищення комарів тому, що чим більше буде їх винищено тепер, тим менше їх буде влітку, а значить — менше буде захворювань на малярію”.
(„Соціалістична перемога” від 13 березня 1945 р.)
Прочитавши таке, найостанніший скептик тепер мусить погодитися, що „учёт и контроль” за недавніх часів був поставлений на широку ногу. Жодних сумнівів, що тодішні малярійні комарі були розносчиками небезпечної хвороби. Одного тільки не збагнути — як і хто рахував тих клятих комарів, їх „трупи”? Як і хто контролював результати? Адже розібратися з комарами було тоді набагато важче, аніж з „ворогами народу”.
