З наближенням чергових виборів мені здалося, що цікаво буде зазирнути в історію часів СРСР. Для прикладу я взяв політичну “кухню” перших післявоєнних виборів до Верховної Ради тоді ще УРСР у Бериславському районі... Щойно відгриміла війна, стартувала четверта сталінська п’ятирічка, набирала обертів відбудова народного господарства. Ще наприкінці 1946 року були створені виборчі округи та відповідні виборчі комісії. Бериславський район потрапив до Великоолександрівської виборчої округи № 364. 3 цього моменту почалися виборчі перегони, повністю контрольовані Москвою через КП(б)У та місцеві партосередки. Негайно відбулася нарада райпартактиву, яка за доповіддю першого секретаря райкому Галкіна “обговорила завдання районної парторганізації у підготовці і проведенні виборів до Верховної Ради УРСР” . Тоді ж у Бериславі на стаханівську вахту на честь виборів став колектив промартілі інвалідів імені Хрущова. З цієї нагоди артіль виконала план на 170 відсотків, а взуттєвий цех — аж на 300! 3 перших чисел 1947 року трудящі Бериславщини “одностайно висунули першим кандидатом у депутати Верховної Ради УРСР великого Сталіна”. 6 січня відбулася передвиборна нарада представників Бериславського району, де “бурхливими, довго нестихаючими оплесками зустріли пропозицію обрати до почесної президії Політбюро ЦК ВКП(б) на чолі з товаришем Сталіним і Політбюро ЦК КП(б)У. (Бурхливі оплески. Всі встають. У залі лунає могутнє “ура” на честь товариша Сталіна)”. “Один за одним виступають представники колгоспів, радгоспів, установ району. Вони з величезним піднесенням говорять про першого народного кандидата у депутати Верховної Ради УРСР. З любов”ю називають ім’я великого Сталіна”. Ще через день усім повідомили, ніби надійшла “радісна звістка про те, що товариш Сталін та члени Політбюро ЦК ВКП(б) дали згоду балотуватися в депутати”. Щастю народному не було меж. Адже “трудящі нашого району одностайно висунули кандидатом у депутати Верховної Ради УРСР Сталіна Йосипа Віссаріоновича, Ворошилова Климентія Єфремовича, Хрущова Микиту Сергійовича”, і (треба ж такому статися!) вони погодилися балотуватися! Товаришка Олонецька з маслозаводу запевняла, що “щасливий день переживає український народ”. Переселенець із Болгарії т.Тарасов переконував, що знайшов “своє щастя на радянській землі, в країні СРСР, яку ведуть до щасливого майбутнього комуністична партія та великий вождь радянського народу товариш Сталін”. На мітингу робітників Бериславського механічного заводу схвильований т.Діденко заявляв: “Сталін — це наше щастя, це наше радісне життя. Сьогодні великий день. Сталін дав згоду балотуватися в депутати Верховної Ради Радянської України. Це велика честь для українського народу”. Кращі трактористи центральної майстерні радгоспу імені Юркіна (с.Раківка) “т.т. Вовк С., Стадніченко І., Некряч П., Романчик узяли добровільне зобов”язання до дня виборів закінчити ремонт своїх тракторів та викликали на соціалістичне змагання трактористів Калінінського радгоспу”. Крім вождів світового пролетаріату, трудящі Бериславщини одноcтайно висунули кандидатом до українського парламенту “достойного представника нашої радянської інтелігенції, до кінця віддану соціалістичній Батьківщині, вірну дочку більшовицької партії, віддану справі Леніна-Сталіна Тетяну Никифорівну Пуртову”. І якщо “святці” членів політбюро добре відомі, то прізвище Пуртової усі безнадійно забули. Хто ж вона, товаришка Пуртова? 43 роки, народилася в Іркутській губернії у селянській сім’ї. З дев’яти років, як значилося в офіційній біографії, почала трудове життя. У 20 років вступила до комсомолу, у 25 — до партії, вчилася у вечірній школі, на Іркутському робфаці, в Омському сільгоспінституті. (Цікаво, що відносно неподалік, на Тюменщині у 1921-33 рр. активно орудувала банда, діяльність якої виявилася дивно пов’язаною з убивством відомого “піонера-героя” Павліка Морозова. І керували бандою три брата Пуртова). За фахом — інженер-землевпорядник. У 1935 р. за рішенням Ачинського райкому партії стала директором школи підготовки механізаторів. З 1939 р. — на партійній роботі у Сибіру. Після вигнання німців з України рішенням ЦК ВКП(б) переведена на Херсонщину, де два роки працювала другим секретарем Іванівського райкому, а в березні 1946 р. її обрали першим секретарем Високопільського райкому КП(б) України. Повідомлялося, що “як вірна дочка партії і народу, прославилася самовідданою працею і громадською діяльністю на благо нашої Вітчизни. Працюючи на керівній партійній роботі, вона віддає всі свої сили, щоб швидше залікувати рани, завдані країні війною”… Переповнені щастям селяни колгоспу “Червоний Жовтень” Новопетрівської сільради Високопільського району та загальні збори робітників і службовців Бериславського зернорадгоспу (с.Новорайськ) першими висунули товаришку Пуртову у кандидати. У відповідь вона надіслала телеграму, в якій запевняла, що “це велике довір”я виправдає невтомною працею на благо радянського народу, любимої Батьківщини”. А “довідавшись про телеграму т. Пуртової, токар центральної майстерні т.Іванов зобов’язався систематично виконувати норму на 200 процентів, тракторист т.Вірко дав слово на 5 днів раніше строку відремонтувати свій трактор”. Звичайно, після цього Тетяну Никифорівну відразу зареєстрували кандидатом, як водилося, одним-єдиним. У селі Качкарівка аж 40 агітаторів “переконливо і в дохідливій формі розповідають виборцям про життєвий шлях і практичну роботу тов. Пуртової”. Довірена особа по виборчій дільниці № 921 Г.Тихонов знав заздалегідь, що “виборці моєї дільниці віддадуть свої голоси Т.Н.Пуртовій”. Учениця середньої школи А.Дармостук була впевнена: “Віддаючи свій голос за Т.Н.Пуртову, я голосуватиму за рідного Сталіна”. А Качкарівська рибартіль “на ознаменування дня виборів дала слово стопроцентно виконати квартальний план вилову риби” за… п’ять тижнів. 23 та 24 січня “краща дочка нашого народу” побувала на Бериславщині. У райцентрі і кількох селах відбулися радісні, піднесені зустрічі народу з кандидатом. Зокрема, у Зміївці т. Осипов сказав: “Тільки в країні, де переміг соціалізм, жінка має право обирати і бути обраною. Ці права дала радянська Конституція. Де, в якій країні, надаються такі рівні права жінці?”. У Новорайську т.Лук’янчикова славила „перш за все творця Сталінської Конституції, вождя радянського народу, першого нашого всенародного кандидата в депутати Великого Сталіна! Тільки під керівництвом більшовицької партії і за ясним розумом любимого Сталіна ми дійдемо до світлих вершин комунізму!”, — вірила вона. Від імені мешканців села Ольгівка т.Подлєсна запевняла: „Перші слова привіту ми шлемо йому — рідному Сталіну, який повсякденно турбується про наше життя і щастя …Я передаю Вам, Тетяно Никифорівно, привіт. І запевняю, що за Вас, вірну дочку партії, ми всі, як один віддамо свої голоси”. До того ж ольгівчани до дня виборів „зобов’язалися повністю підготуватися до весняної сівби” (Цікаво, що було б аби не вибори?)… І ось нарешті настав той хвилюючий день 9 лютого 1947 р. Заздалегідь було повідомлено, що „у цей історичний день трудящі нашої Батьківщини ще й ще раз продемонструють перед усім світом свою морально-політичну єдність і згуртованість навколо партії Леніна-Сталіна, навколо свого вождя і вчителя товариша Сталіна”. Тому у Новорайську було „ ще тільки 4 години ранку. Місячна лютнева ніч. Але на вулиці людно. Велике пожвавлення. Клуб переповнений. Лунають пісні. Грає баян... Першою опустила бюлетень Левицька Марія — 60-річна старуха. Опускаючи бюлетень, вона заявила: “Голосую за партію, за Сталіна, за щасливе життя, за нашу Батьківщину”. У селі Одрадо-Кам’янка “ще задовго до 6 години ранку виборці 24-ї виборчої дільниці почали заповнювати приміщення, а до 4-ої години ранку їх було вже понад 200 чоловік”. У селі Новоберислав “культурно відпочили виборці в цей день. На дільниці працював буфет. В клубі грав баян. Силами самодіяльного гуртка колгоспу був даний виборцям концерт”. У Бериславі “першим одержав бюлетень найстаріший виборець Сікорський Тит Антонович, 82-річний дідусь. Незважаючи на свій похилий вік, ще спозаранку, о 4 г. ночі, він сам прийшов віддати свій голос за кандидата блоку комуністів і безпартійних т. Пуртову”. (Цікаво, якщо вибори оголошувалися таємними, звідки було знати як проголосував „дідусь”?) А загалом з 6.00 до 24.00 9 лютого 1947 р. “тисячі виборців з ім”ям великого Сталіна на устах віддавали свої голоси за вірну дочку партії і народу тов. Пуртову. В серці виборців було ім’я Сталіна, великого і простого, близького і рідного всім радянським людям.”…“Написи на бюлетенях, в окремих записках читаємо: “Голосую за великого Сталіна”, “За щасливе радянське життя”, “Я віддаю свій голос за кандидата Сталінського блоку комуністів і безпартійних, за Тетяну Никифорівну Пуртову”. За таких “хвилюючих” обставин, в умовах цієї істерії (усе відбувалося під час голоду 1946-47 рр.) у голосуванні взяли участь, за офіційними даними, 100 відсотків виборців (!) Бериславського району, з яких 99,34 відсотка “віддали свої голоси за кандидата сталінського блоку комуністів і безпартійних, за тов. Пуртову”. На тому закінчився виборчий фарс майже 60-річної давнини. А самі вибори “викликали серед трудящих нову хвилю трудового піднесення”…
(„Україна молода” від 28 березня 2002 р.)
(Стаття написана за матеріалами ДАХО та Бериславської районної газети „Соціалістична перемога”)
