НАШ ГІСТЬ
Яр Славутич
* * *
Озвавсь Херсон з конверта Братана —
І зашуміли жовтополі ниви.
Який я радий і який щасливий!
Тече до жнив таврійська сторона.
Ще далечінь, у мерехті, рясна,
Гартує круто промовисті зливи,
А вже медами напуває сливи
Ольвійське сонце радости й хісна.
Та смокче серце неясна тривога:
В моїх краях на форумах – ні дху!
Чи до розвою стелеться дорога?
Ачей протне преторію глуху –
І не зведусь я в докір землякові,
Що розтривожив почуття спадкові.
1994
* * *
Миколі Братанові
Помітив я, – в моїм путівнику
Нема нічого про Погане Поле,
Хоча й воно, ущерть обдерте й голе,
Не забува бувальщину гірку.
Ще й досі правнукам упам’ятку
Той час, коли ясирство низькочоле
Нерадо йшло до тебе, рідний доле,
В Криму зоставивши чикин-башку.*
Під сонцем блиснули шаблі Сіркові –
На сум голів нової “татарви”,
Що відреклася батьківської мови.
За зраду – смерть! Чи знов з-під корогви
Наспіє кара виродкам таврійським,
Які гордують словом материнським?
У Криму, 1990
* Геть голову! (з татарського сленгу)
З циклу «Узором танка»
I
Перед Кіото
Серце співає знову.
Обабіч доріг
Навстріч — херсонські степи!
Тільки написи інші.
Одинадцять метких юнаків
Присвячую херсонцеві О.Башукові*
Не розбої московських полків
На ічкерів, навала батиїв, —
Одинадцять метких вояків
Вирушають на форум у Київ!
З усієї Вкраїни ідуть —
І лунають їх кроки гучнисті.
Друг Башук їм показує путь
На кремлівське лігво колоністів,
На загарбницькі зграї з Москви,
Що в Столиці зухвало засіли,
Щоб позбавити нас Булави,
Україну — державної сили.
Ще народних скарбів крадіїв
Не карає закон Потебенька,
Та вирує розпалений гнів
На хахла, що по-курському цвенька.
«Геть займанців, що вбили батьків,
Що несуть знов ярмо комуністів!» —
Одинадцять метких юнаків
Оточили лігво колоністів.
Україно! Це діти твої
Йдуть за правду у здвигу святому.
Слава хлопцям, що зводять бої
В обороні Державного Дому!
Едмонтон, Канадська Україна, 2000 року
* О.Башук — член Херсонської «Просвіти», організатор антикомуністичних акцій у Києві.
ПОЕТИЧНА ГАЛЕРЕЯ
Василь Загороднюк
Незнаному воякові УПА
Де Черемош, гори й полонини,
Де Говерла пнеться в небеса.
Пізнавали сутність Ви Людини,
Що є воля, вірність і краса.
Тут Ви кулю серцем зупинили.
Всю Вкраїну вгледівши на мить.
Ось тому у мене є вже сили
Всю її по-справжньому любить.
Олена Теліга
Хіба можна у поезію стріляти
І залізом рвати тіло молоде
І зі струн бандури виробляти ґрати,
Наче Україна їх жагуче жде.
Наче у тумані. І не знає волі.
Хоч хреста Олені возвела уже.
Та ще, мабуть, з’їла з нею мало солі,
І вона для неї, мов дитя чуже.
Світять смолоскипи з Бабиного Яру –
Світло когось гріє, а когось – пече.
Іншим дає славу, а комусь – покару,
А комусь бентежно підставля плече.
З Бабиного Яру проруслила шанці,
Ллється кров поетки у наші серця,
Щоб із нас не стали вже ніколи бранці –
Ось чого бажала Українка ця.
Яр Славутич
А Вам жар-птиця наспівала
Солодку долю і гірку.
Впивалися отруйні жала
Прямо у серце козаку.
Та українські сонцепілля
Дали смагу таку міцну,
Що зловорожі бісів зілля
Лягли від злоби у труну.
Хоча колюччя на дорозі
Траплялося іще не раз
І грім лунав у передгроззі,
Неначе сталінський наказ...
Та стали Ви за Україну,
За рідну в росах сіножать,
За ту народжену дитину,
Що ім’я їй не встигли дать...
Яку спалили. Це багаття
Пече і досі нам серця,
Немов повторене розп’яття,
Уроком правда буде ця.
У Вашім дійстві подих волі,
І шестигранні ячмені,
Які шептали Вам на полі,
Щось прошепочуть і мені.
Про того юного херсонця,
В якого срібна голова,
Який ще любить колір сонця,
Щоб Україна з ним жила.
Ти прости, Україно, синів слабодухих
Ти прости, Україно, синів слабодухих,
Що зросли у ярмі на своїх орденів,
Хто коротку історію партії слухав,
Всіх підряд зневажаючи кармелюків.
Ти прости їх риданням княжни Ярославни
І всім гнівом Шевченка священним прости.
Всі образи та рани загояться давні,
На забутих могилах поставлять хрести.
Ще окріпнуть твої покалічені діти
Яничарам усім і гулагам назло,
Щоб трудом і любов’ю тобі променіти,
Щоб знамено твоє жовто-синьо цвіло.
* * *
Вже триста літ моїй іконі,
А я такий ще молодий.
Мої ще сльози не солоні —
Засвідчить князь — язичник Кий.
Який поглянув на ікону.
Вона така, ще молода.
Змахнув сльозу свою солону,
Яку сховала борода.
Верстаєм шлях уже віками
І ми такі ще молоді.
Вкраїна вимита сльозами
Вже охрестилась у воді.
Її життя таке терпляче.
Вона велична і проста.
Вже я не плачу, Кий не плаче —
Побожно слухаєм Христа.
