Немов звелись в атаку...
Спогад
З Володимиром Пузиренком мені не раз доводилося зустрічатися. Але одна зустріч особливо запам’яталась.
Це було в середині грудня 1993 року. Тоді відбулася конференція херсонської “Просвіти”. Якраз на ній із доповіддю й виступав Володимир Пузиренко, заступник голови обласної організації.
У залі не було жодного вільного місця. Я не пам’ятаю кольору його очей. Карі, сині, блакитні? Та мені не треба ніяких зусиль. Добре пам’ятаю той його виступ. Півхвилини було мовчання. І ось його великі очі наливаються якимсь внутрішнім світлом. Він з гордістю доповідає, що за рік, який пройшов від першої конференції, товариство в області значно розширилося. В “Просвіту” Херсонщини увійшли районні організації: активно проводиться робота у Бериславі, Іванівці, Генічеську, Цюрупинську, Білозерці, Великій Олександрівці. В Херсоні значних успіхів досягла міська організація. У товариство входять усі вузи міста, багато середніх шкіл, ліцей довузівської підготовки при ПТУ. У “Просвіту” вступило п’ять господарств області, колгоспи “Україна”, Каховського району, комітет профспілки сільських трудівників, драмтеатр ім. Миколи Куліша, обласна філармонія, театр ляльок, музучилище, дитяча спортивна школа, наукова бібліотека, дитяча... Майже 320 тисяч членів.
Я бачив, з яким підйомом, з якою неприхованою радістю він про все це розповідав. Це була його організація. Його робота.
Це він разом з Миколою Братаном відродили “Просвіту” на Херсонщині, діяльність якої було припинено на початку двадцятих років.
Володимир Пузиренко на цій ниві зробив дуже багато корисного, доброго. Метою його діяльності було сприяння розбудові та зміцненню незалежності нашої Української держави.
За це йому велике спасибі!
Володимир Пузиренко мав вплив на людей. Він умів не тільки запалити досягнутим, а й надихнути на нові звершення. Про це свідчила тиша в залі. Коли доповідь закінчилась, коли пролунали останні слова, зал вибухнув довготривалими оплесками.
Я завжди просив Володю, щоб він прочитав мені вірші про “Біле місто”. Він робив це залюбки, з дорогою душею:
На білій кручі — ген біле місто!
Каховським морем наш двір пропах.
Розвісив вечір вогнів намисто
І хвиля — наче підбитий птах...
Таким я пам’ятаю Володимира Пузиренка — талановитого херсонського поета. Променистою зіркою увійшов він в українську літературу і дуже шкода, що ця зірка передчасно згасла.
І все ж вона світить. Поет залишив на сторінках районних, обласних, республіканських газет, в журналах і книжках чудові вірші, гарні поеми:
А вранці першу невдалу пісню
Поспішно в зошит я записав
Про білі кручі, про біле місто —
Про незабутній наш Берислав...
Це Пузиренко. Вірші — “Немов звелись в атаку!”
Він писав так, щоб йому не соромно було нести почесне ім’я письменника і бути гідним звання українського поета.
