---

Вистраждане безсмертя

До 140-річчя з дня народження Миколи Чернявського.
Всеукраїнська наукова конференція. Херсон

Нещодавно в Україні успішно реалізувалася ідея видання чотиритомника “Листи до Михайла Коцюбинського” (2002-2003), де чільне місце відведено листам Миколи Чернявського, до друга і товариша видатного всесвітньовідомого українського письменника.
На той час Микола Федорович проживав у Херсоні.
Не перебільшимо, зазначивши, що М. Чернявський, готуючи листи до Чернігова, вже був одним із провідних літературно-культурних діячів не тільки на Херсонщині, а й в цілій Україні. Він був одним із духовних центрів, уособлюючи собою найрізноманітніші лінії загально-культурного й громадського життя України ХІХ — початку ХХ століття. В його душі вже тоді проявлялась активність у відстоюванні права українців на свою мову, культуру. На той час для такого патріотичного дійства потрібні були не тільки енергія діловитості, любов, а й неабияка сміливість. Микола Чернявський виявився впевнений у своїх намірах і не боявся публічно відкривати, розповідати, оголошувати про свій український патріотизм. В його робочій кімнаті на стіні висіли портрети — корифея української сцени Миколи Садовського та “батька” української кооперації Левицького, письменників Івана Франка і Михайла Коцюбинського, композитора Миколи Лисенка. Кореспондуючи з М. Коцюбинським, Чернявський виявляв палке віддання себе літературній справі, просвіти молодих літераторів, генеруючи їх юну енергію на зростання письменницького і мистецького рівня, культури, освіти рідного народу, сполучаючи бажання слугувати Україні із гарячим запалом молодих початківців. Його критичні зауваження, вміння бачити і відчувати талановитість, надихали молодь, і не тільки молодь, до важливих питань сучасного їм життя.
У його листах чітко простежується особистісний вплив і заохочування своїх літературних колег до самовідданої праці.
Кожний лист Миколи Чернявського — це сполучна ланка між літературними діячами, направлений виключно на духовно діловий рівень, для організації практичних письменницько-літературних близьких однодумних справ, де ведеться мова про видання альманахів, збірників, дослідження української прози і поезії, привертаючи увагу на труднощі буття українського письменства, бажанням допомогти розширенню української книжки на європейському і російському просторі. Зачіпаються в листах і утиски цензури, що завдавали немало незгод і ускладнень в літературній роботі.
Усі ті, хто сміливо заохотиться познайомитися із змістом листів, відчує духовно-національне значення ідей, висловлювань автора, що і сьогодні ще випромінюють мужній потік вірності до України, високий патріотизм, любов до рідної мови.
Цікаво і те, що в листах згадуються поети і прозаїки, ім’я, які входять до десятки першокласних літературних талантів. І кожен з них — це неповторна особистість, що дає право відзначити, що вже тоді, сто з лишком років тому, було доведено, що українська література в світі — це немале культурне явище, і що тоді вже було доказано, що українські письменники закладають віру не тільки в себе, а й впевнено пробуджують у суспільстві самоповагу до своєї нації.
І ще — загалом поміж ділового листування є в листах Миколи Чернявського цікаві роздуми про літературні здібності авторів, представлених в альманахах «З потоку життя» та «Перша ластівка», і про мистецтво, і взагалі про український рух, що дає змогу побачити, чим жило в ті роки, на початку двадцятого століття, всезагальне українське письменство.
Листи Миколи Чернявського до Коцюбинського свідчать про те, що між ними панував дух ділового спілкування, пошани один до одного, як громадських, так і літературних діячів, однаково вболіваючих за розквіт всеукраїнського життя не тільки на Наддніпрянській Україні, а й в Галиччині.
В листах Чернявського часто згадується й Звернення до українських письменників із закликом писати не тільки про сільське життя, знаходити теми і серед інтелігенції для творів, створювати власний батьківсько-національний світ, знаходити своїх українських літературних героїв, не копіювати зразки Парижа чи Москви.
Микола Чернявський ніколи ні перед ким не приховував своєї палкої любові до великого культурно-письменницького діяча. В кінці листів частенько підкреслював: “А я завжди Вас пам’ятаю й бережу в серці теплоту до Вас… Стискаю Вашу руку”. Це ще раз засвідчує твердість і незмінність характеру в стосунках, у різних культурних і літературних напрямах, а також про широту, патріотичність і любов до всього українського.
Необхідно подякувати укладачам, упорядникам, усім тим, хто працював над чотиритомником за видатну, по-справжньому патріотичну працю, результатом якої стало зібрання в одну своєрідну епістолярну історію літературно-громадського життя на зламі віків, листи до одного з найвидатніших письменників України, Михайла Михайловича Коцюбинського, де знайшли своє місце і листи Миколи Чернявського. На жаль, слід зауважити, що увесь цей матеріал з’явився на білий світ тільки зараз, у наші дні, і він навіть ще й досі не увійшов у повноцінний науково-культурний обіг. Хоча ці листи маловідомі, проте в них (в листах) є багато зерняток живої фактичної інформації, які здатні істотно доповнити, послугувати вивченню нашої, не дуже давньої історії і культури.
Потрібно зауважити, що в усі роки нашого українського життя виявлялись патріоти, особливо ті, які стояли в обороні української мови, української культури, їх треба закарбувати на сторінках газет, журналів обов’язково і як можна скоріше, бо учасників тих подій залишається все менше і менше.
До цієї публікації увійшли листи Миколи Чернявського з його епістолярного доробку, написанними в передреволюційні роки (1905), і в добу важких чорних хмар, за часів воєнного лихоліття, що густо окутували собою передвоєнне десятиліття Першої світової війни. Зі сторінок листів знов і знов оживають літературно-культурні події тих часів, помисли і почуття українських поетів і письменників, чиє творче життя пройшло в тяжких випробуваннях у роки імперсько-царського свавілля.
Слід підкреслити, що це листування не друкувалось, і не було введено навіть до наукового обігу, не кажучи вже про те, що листи не були доступні для пересічних громадян України, бо листи М.Чернявського зібрані до купи лише в 2001 році. Хоча ці листи, за своєю інформацією, свідченням тодішнього життя, входять до української епістолярної літератури, що є історичним листуванням історичних осіб і мають історико-культурне значення. Література у формі листів виникла ще в античності, були тоді навіть введені правила листування, що перетворили такі листи на особливий вид мистецтва слова, склавши своєрідну теорію літературного жанру.
В Українській Русі все почалося з монастирсько-богословського писання. Особливо помітним є “Повчання дітям” Володимира Мономаха, в якому київський князь у вступі до нього, підкреслює, що пише до своїх дітей, але повчання його буде корисним і для інших. Широко відомі також “Вибрані місця з листування із друзями” Миколи Гоголя, які являються зразком твору в написанні в формі персонажів. Прикладом можуть також слугувати повісті Т. Шевченка “Музикант”, “Художник”.
Є надія, що завдяки Чернігівському літературно-меморіальному музею-заповіднику М.М. Коцюбинського і нашій публікації, цьому листуванню приділять увагу працівники Херсонського краєзнавчого музею, письменники і, передусім, літературознавці, викладачі історичних факультетів інститутів та вчителі загальноосвітніх шкіл.
Написав до М. Коцюбинського Чернявський 16 листів, почавши в листопаді 1901, коли ще жив у Глухові. Останній лист Коцюбинському був відправлений з Херсона в березні 1910. Десять років щирого, відкритого, чесного листування, більшість з яких припадають в основному на активне спілкування в роки підготовки і випуску херсонських альманахів «З потоку життя» та «Перша ластівка». З сторінок знов і знов оживають літературно-культурні події тієї віддаленої часом від нас пори, помисли і почуття українських поетів і письменників.
Листи Чернявського містять цінну інформацію про підготовку і видання херсонських альманахів «З потоку життя” і “Перша ластівка”. В них йдеться про згуртування навколо часописів кращих літературних сил України.
Цікаві є оцінки життя та літературного стану української літератури. В першому листі, письменник питається у Михайла Михайловича: “Будьте ласкаві, черкніть мені, як тепер обстоять наші статистичні справи, (а далі), хочеться знати про літературний рух. (Питає): як почуває наш альманах?”. Це про “Дубове листя”. Художній альманах, який вийшов у 1903 році в Києві і був присвячений П. Кулішу, уклали його М.Коцюбинський, М.Чернявський, Б.Грінченко. І тут же інформує Коцюбинського, що населення міста Глухова входило до Чернігово-Сіверського князівства, “довго відважно боролося з татарським військом. Познайомився з найстарішим учительським інститутом в Україні, побував в співацькій школі”.
В іншому листі, в жовтні 1902, вже з Воронежа, зауважив щодо альманаху: “…думаю, що не треба нам нічого викидати”. Тут же повідомляє про видання своєї збірки поезій “Зорі”.
Третій лист також з Воронежа. З цього листа ми дізнаємося, що Чернявський збирається на різдвяні свята приїхати до Чернігова. “Завтра виїду, у неділю буду дома”. То було у січні 1903. А от уже 1 квітня лист йде з Херсона. “Ось я з 6-го марта і в Херсоні”. Не будемо коментувати цей лист, як і інші, що писались в тихому місті на Дніпрі, це все є в чотиритомнику «Листи до Михайла Коцюбинського», у повному обсязі.
Микола Чернявський з шостого листа, після звичних привітань, одразу веде розмову про літературні справи. Усім, хто заохочується історією, слід з ними повністю познайомитися.
Ще один лист (№14) становить значний інтерес, як інформація про підготовку, редагування і видання альманаху “З потоку життя”. В ньому йдеться про згуртування навколо часопису кращих літературних сил. В листі згадується й таке: «Спасибі Чикаленкові, що дасть грошей на “З потоку життя”. Дай йому Бог, здоров’я. Шкода тільки, що буде задержка, так що “Ластівка”, дивіться, вилетить скоріше».
В квітні 1905 Чернявський в листі № 15 написав: “Ну, я свою “Першу ластівку” вже друкую. Типом вона буде, як “Дубове листя”, тільки папір гірший. Зате й ціна дешевша”.
Останній лист Микола Федорович написав Коцюбинському в березні 1910 року, в якому є таке: “Не скрию од Вас: з заздрістю дивився я на Ваші подвиги на ниві письменства нашого за останні роки. Ви тепер являєтесь закінченим майстром, справжнім художником, який знає, що треба й чого не треба робить для надання творові краси в повній мірі…”
Представлені листи Миколи Чернявського з Херсона засвідчують, що письменник зробив значний внесок в епістолярну спадщину Коцюбинського й красномовно підтверджуючи, що обидва високо талановиті письменники — Коцюбинський і Чернявський — мали прогресивно-український дух і виразно демократичний, патріотичний зміст і являють собою, за висловом Б. Грінченка, справжню “Дружбу велетів”.
Слід ще коротенько затриматися на кілька окремих випадках з передісторії листування письменників. Як відомо, Чернявський був молодший за свого надійного товариша і Михайло Михайлович почав друкуватися на п’ять років раніше за Чернявського, зробивши спробу виступити в літературі, як поет. Вірш “Наша хатка” був першим твором Коцюбинського, який побачив світ. Чернявський, прочитавши, одразу ж зауважив своєму старшому другу на те, що його покликання — це проза.
І Коцюбинський не забув пригадати рядки з сміливого, як на той час, вірша молодшого побратима, написаного за десять років до двадцятого століття, коли безроздільно панувала імперсько-царська влада — заборона видавати українські книги для дітей, користуватися рідною мовою для проголошення наукових доповідей та промов. Повсюдно виключались цензурою слова “козак”, “Україна”, “Український”, “Січ”, “Запоріжжя”, усе те, що мало український національно-символічний зміст. У такі часи й народилися рядки вірша “Кайдани” (1889), які привернули увагу чернігівського письменника:

Прокляті кайдани! Віки вас кували,
Ваш холод залізний вчуваю вже й я.
І брязкіт Ваш чути мені й звідсіля…

І в кінці:

Здається, що стане і сили, і волі
Усе перебути, усе пережить
І, стиснувши зуби від лютого болю,
На власному тілі кайдани розбить.

І справді, миролюбно, перемагаючи на своєму шляху все: національний підйом українців, події двох революцій в Росії, представницький Херсонський губернський з’їзд, в якому брали участь представники від робітничих і солдатських Рад, повітових земств, місцевого самоврядування, де було прийнято резолюцію про визнання Херсонської губернії невід’ємною частиною Української Народної Республіки, а найвищою владою в Україні — Центральну Раду та її виконавчий орган Генеральний Секретаріат. Резолюцію ухвалили одноголосно, лише троє утрималось. Голосували навіть прихильники більшовиків. Хвилювання на 25-тисячному мітингу, коли промовляв людному зібранню на площі Свободи “…як тяжко жилось кожному свідомому українцеві в тільки що минуле лихоліття, коли була заборонена українська преса, коли за знайдене в когось українське Євангеліє замикали у в’язницю. Бути свідомим українцем було самопожертвуванням. Вже той час минув і його не буде!”. Чернявський помилився — не минуло. Не пройшло й п’яти років, як став свідком нищення херсонської “Просвіти”, одним із керівників якої він був, а слідом: голодомори 1921, 1933, знищення українських письменників, культурних діячів, колективізація з “Великим стрибком”, арешти, тюрми і, нарешті, розстріл його самого, звинуваченого в антирадянській діяльності. А потім реабілітація із закриттям кримінальної справи за відсутністю мотивів злочину.
І якби там не було, а Микола Чернявський входить до нашої дійсності, у вільну незалежну Українську державу твердо, нездоланим. Його “Перша ластівка” виявилася з міцними крилами.

…А думи в співах підлетіли
І будуть жити без кінця.
І ось летять вони, хвилюють,
По струнах серця крильми б’ють,
Сміються з нами, і сумують,
І віру в душі наші ллють.

Творчо-культурний шлях Миколи Федоровича помітно позначений напруженими і сміливими літературними пошуками. Досить сказати, що понад тридцяти п’яти років життя на херсонській землі письменник постійно перебував у боротьбі, обстоюючи гідне місце в Наддніпрянському краї українське слово. Саме в Херсоні найповніше виявився його яскравий талант поета, досконала майстерність прозових творів.
Оцінюючи в цілому листи Чернявського до Михайла Коцюбинського, слід відзначити, що в них вдало поєднується і бажання підняти на більш високий ступінь українську літературу і новизну, як на той час, у висвітленні багатьох питань, занепокоєння видавничою справою в Україні, з серйозним ставленням до мовознавства, ретельним відбором основного матеріалу до херсонських альманахів.
Листи Миколи Чернявського до Коцюбинського містять багато цікавих спостережень і переконливих висновків і являють цінний посібник для вчителів, літераторів, науковців і студентів філолого-краєзнавчих дисциплін.
До сказаного слід ще додати рядки із вірша Бориса Грінченка, адресовані до свого близького друга по чернігівському періоду життя — Миколі Федоровичу Чернявському:

Скільки поту свого я пролив,
Скільки сили я там положив!
Та дарма! Бо поорана нива
Нам давала багатії жнива:
Я недурно невтомно робив…

Немає сумніву, що неослабна праця поета-патріота слугуватиме не одному поколінню вдячних шанувальників українського письменства, спонукатиме дослідників творчості Миколи Чернявського до нових пошуків, до висвітлення інших маловивчених, прихованих матеріалів чи й взагалі забутих літературних постатей у нашому красному письменстві.
Звичайно, запропонований нарис, не може претендувати й не претендує на вичерпну повноту. Немало гідних уваги літературно-історичних подій тих часів залишилися за межами праці, бо інакше його (нарису) обсяг непомірно б розрісся.
Представлені стислі інформаційні матеріали, цікаві фактами не тільки тим, що зв’язані з херсонськими дореволюційними альманахами, а й літературно-письменницьким життям тогочасної України. Адже всім тим, хто згадується в нарисі, належить поважне місце в історії української літературі.
В останні роки життя письменник частенько повторював: “Не мені судити про те, наскільки плодотворно я допомагав людям, або чи вірно йшов дорогою боротьби за утвердження самостійної Української держави. Ця дорога була нелегка, не гладенька, не встелена квітами. Моє обличчя вкрилося глибокими борознами морщин. Що міг, те й робив. Україна завжди була в моїй душі. Завжди була перед очима”.
Вчителька, з якою Микола Федорович товаришував ще з її студентських літ, говорила своїм знайомим: “Чернявський! Це було велике слово для нас, вчителів. І ми вимовляли його з побожністю. Ми розуміли, яку велику справу письменник робить для народу, для людей праці, для України. Ми зачитувалися його творами”.
Отже, закінчуючи вступне слово, написане до 140-річчя з дня народження письменника-патріота, щиро заявляю: хай все це буде подарунком на ювілей великому сину пробудженого народу.
Тут же, на Конференції, було оголошено:

Відкрите звернення учасників
Всеукраїнської наукової конференції
"Микола Чернявський і світовий літературно-мистецький контекст"
до Херсонської обласної адміністрації,
до Херсонської обласної та міської рад народних депутатів, до Херсонського міськвиконкому та мера м. Херсона

7 лютого 2008 року в Інституті філології та журналістики Херсонського державного університету відбулась Всеукраїнська наукова конференція "Микола Чернявський і світовий літературно-мистецький контекст", яка підтвердила вагомість спадщини визначного українського поета, прозаїка, драматурга, перекладача, публіциста, критика, видавця, педагога, громадського і культурного діяча, керівника національно-культурно-політичного товариства "Українська хата" в Херсоні часів УНР, викладача Херсонського інституту народної освіти в 1917-1926 рр. (тепер — ХДУ) Миколи Федоровича Чернявського (1868-1938). У роботі конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження письменника-патріота та 70-річчю з часу його розстрілу в Херсоні, взяли участь науковці з Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України, Дніпропетровського національного університету, Київського національного авіаційного університету, Київського національного університету ім. Т.Шевченка, Київського національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова, Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В.Винниченка, Миколаївського державного університету ім. В.О.Сухомлинського, Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського НАН України, Сумського державного університету ім. А.С.Макаренка, Ужгородського національного університету, Херсонського національного технічного університету, Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького, Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Шевченка, Херсонського державного університету. На підсумковому пленарному засіданні Всеукраїнської конференції, присвяченої М.Чернявському, її учасники одностайно прийняли рішення про звернення до Херсонської обласної адміністрації, до Херсонської обласної та міської рад народних депутатів, до Херсонського міськвиконкому та мера м.Херсона Володимира Сальда з такими пропозиціями:

1. Враховуючи визначне місце М.Ф.Чернявського в історії вітчизняної літератури та національно-державного відродження України, просимо керівництво Херсонської обласної адміністрації, депутатів Херсонської обласної ради та Херсонської міської ради, представників Херсонського міськвиконкому та мера м. Херсона розглянути питання про належне вшанування М.Ф.Чернявського на Херсонщині: найменування його іменем вулиці, школи, бібліотеки та встановлення пам’ятника письменникові в зоні Парку імені Ленінського Комсомолу навпроти будинку № 18 по вул. Перекопській, де з 1903 по 1937 рік проживав цей визначний діяч.
2. Розглянути питання про видання творів М.Чернявського, хоча б у форматі однотомника, оскільки після 1966 року, ось уже більше 40 літ в Україні не перевидавались книги письменника.
3. Виділити з міського та обласного бюджету кошти на здійснення цих проектів.

---