Збуджені херсонським альманахом «Степ»
(Незвичайна знахідка)
Про видатну українську письменницю Зінаїду Тулуб не дуже багато написано. Знаємо лише те, що вона автор повнометражних творів: “Людолови”, який мав початкову назву “Сагайдачний”, і найкращий зі всієї художньої Шевченкіани широко відомий роман — “В степу безкраїм за Уралом”, дія якого завершується епізодом обшуку й арешту геніального поета в Оренбурзькому краї в квітні 1850 року. Взагалі, в основу роману покладено перший період Шевченкового заслання. Драматичний життєпис охоплює неповних три роки, які припали на виснажливу муштру і казарменну солдатчину.
Свій роман “В степу безкраїм за Уралом” Зінаїда Тулуб присвятила “Світлій пам’яті діда, Кирило-Мефодіївського братчика Олександра Даниловича Тулуба”.
Може, хтось, читаючи цю статтю, подумає: для чого все це? Яке відношення має воно до Херсонщини, до степу?
Так от, Олександр Данилович жив, вчителював і помер в Херсоні в 1872 році, саме тоді, коли до життя піднімались гуртки українських громад в Наддніпрянщині. Насіння, що пустило корені і дало паростки громадівському руху, якраз і завіз до Херсона Олександр Данилович.
Ми мало знаємо про цього українського громадського діяча, історика, педагога. В Херсоні, взагалі, про нього ніде і ніколи не згадувалося. Ми теж можемо лише додати, що Олександр Данилович був особисто знайомий з Шевченком, переписував, поширював його “Кобзар” серед студентів Київського університету, був заарештований у березні 1847 року разом з Тарасом Григоровичем, як член Кирило-Мефодіївського братства і, за відсутністю доказів, уникнув покарання. В 40-70 роках вчителював по містах України. Розповідав дітям, що девізом Т.Г.Шевченка й Кирило-Мефодіївського братства, до якого належав і поет, і він сам, були, взяті слова з Євангелія в Іоанна: “І пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить”.
Син його, Павло Олександрович (1862-1923), не відставав від батька, брав участь в демократичному русі, збуджений херсонським степом. Про це яскраво свідчить те, що белетристичний херсонський альманах “Степ” (1886), один із перших журналів того часу, відкривається віршем “В степи”:
По степи проезжал я раздольной...
Полный месяц на небе сиял,
Ветер юга прохладный и вольный
Мне с любовью лицо целовал.
Цей вірш написано в Херсоні, де також Павло Тулуб переклав на російську мову 15 поезій Т.Г.Шевченка.
Його дочка, Зінаїда Павлівна, народилася в Києві (1890). Дитинство минуло в Подільській губернії і Таганрозі. Успадкувала захоплення батька, вже в дитячі роки почала віршувати. До речі, оповідання її бабусі Марії Домбровської теж неодноразово друкувалися в періодичній пресі. Рідний дядько її, названий на честь батька, Олександр Олександрович, дитячі роки якого припали на Херсон, уклав “Словник псевдонімів українських письменників”. Узагалі, родина Тулубів мала дуже широкі літературні зв’язки.
Вірші Зінаїда Тулуб писала російською мовою. Вони були переважно ліричні, пейзажні, інтимного спрямування. Багато з них присвячені Гоголю, Буніну, Кольцову...
Поезією вона захоплювалась у юні роки, бо вже у 1915 році її потягло до прози. Згодом, згадуючи про ці роки, Тулуб зауважувала: “Після 1920 року я за все життя ледве чи написала десяток віршів”.
На схилі віку письменниця була замірилась зібрати матеріал для своєї (першої) поетичної книжки “Стихи моей молодости”, але намір не змогла здійснити, знайшлося заледве половину написаного. Збірка її поезій так і не побачила світ. Скромний доробок. Більшість його не була опублікована. Не збереглося, загубилося...
І ось — незвичайна знахідка. Це сталося в Херсоні. До речі, Зінаїда Тулуб неодноразово була в Херсоні, на Херсонщині, працюючи над історичним романом “Людолови”, в якому розкривається образ гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, відтворюється життя південного степу, Запорозької Січі, Польщі, Туреччини. Роман охоплює події 1615-1622 років. Той період, коли українські козаки громили турецько-татарські фортеці, звільняли Кизикермен (“Дівоча фортеця”), нині — місто Берислав, що на березі Каховського моря.
В Наддніпрянському краї вона знайомилася з місцевими архівами. І не тільки по документах перевіряла кожен факт, подію, а й пройшла, проїхала по всіх найважливіших місцях, де відбувалися події, що мали ожити в її славетному романі.
Саме цим і цікава знахідка. Зінаїда Тулуб була в Херсоні і вірші її залишились нам у спадщину.
У минулому році до наших рук, зовсім випадково, потрапила “Записная книга М.Жилина”.
Сторінка 246 — зустрічаємо Павла Тулуба, вірш — “Утром” (“Лазурное небо, лазурное море”).
Дивимось далі, знову Тулуб: “Не пришла гроза, — смутилась”. Гортаємо ще і ось — Зіна! “На память Миши” (коротенька поезія. Сторінка 245).
Ми охоче, з дозволу хазяїна “Записной книги”, сина М. Жилина, Венедикта Михайловича, подаємо їх для ознайомлення.
“О, незабудь...”, “На память Миши” (от 3 января, 26 марта). І вірші (249), можливо вписані в альбом рукою Зінаїди, бо якраз вона розставалася із віршуванням і починала переходити до прози.
Що це вірші Зінаїди Тулуб, немає ніякого сумніву. Переконує нас те, що ці невеличкі поезії, якраз і є найперші з серйозного зошита, бо вже відчувається майстер, мудрість людини, яка відступила від гімназично-наївних віршованих рядків.
Зінаїда Тулуб не належала до тих поетів, яких можна було б одразу впізнати по одному рядку. І все ж її поезія помітно відрізняється від пушкінської, лермонтовської. Не може належати вона і українським поетам того часу, адже ж писала Зінаїда свої вірші лише російською.
На перший погляд, може видатися, що у неї не було власного “я”, але це не так. Її поезії якраз і засвідчують, що вона йшла до нього, бо рядки розкривають ту грань, коли вже закінчувалася поетеса, коли вона покидала назавжди гладкописання, народжувалося нове світосприйняття.
Вірші, які ми подаємо у цьому нарисі, писалися тоді, у той час, коли поетеса працювала над поемою “Соломея” (1914), яку невдовзі позитивно оцінив Іван Бунін.
Отже, насіння збудження, яке було засіяне дідом-братчиком, херсонським громадським діячем, проросло в його онуці — Зінаїді Тулуб.
Може, це і є ті вірші, які Зінаїда Тулуб не знайшла для своєї першої поетичної книжки? Адже тоді, у ХІХ і на початку ХХ століття, пристрасть до альбомів і вписування до них віршів були загальним прагненням. Ніде й ніколи не надруковані твори особливо поважались.
Невідомі поезії Зінаїди Тулуб і її батька, Павла Тулуба, друкуються вперше.
