Хто з дитинства не знає чудового ліричного вірша “На севере диком” російського поета Михайла Лермонтова? Сумно, холодно. Непривітна природа. Гола вершина. Сосна стоїть самотньо. І мало хто задумувався, що це — вільний переклад вірша Генріха Гейне, німецького поета і публіциста. Але не про це мова і не про те, що вірш “На севере диком” є фактично самостійним твором російського поета. Головне те, що віршем Гейне зацікавився не один Лермонтов. І в нього є два варіанти. Перша редакція має епіграф — цитату з німецького оригіналу:
На хладной и голой вершине Стоит одиноко сосна, И дремлет... под снегом сипучим, Качаясь, дремлет она. Ей снится прекрасная пальма В далекой восточной земле, Растущая тихо и грустно На жаркой песчаной скале.
Друга редакція, більш відома:
На севере диком стоит одиноко На голой вершине сосна И дремлет, качаясь, и снегом сыпучим Одета, как ризой она. И снится ей все, что в пустыне далекой, В том крае, где солнца восход, Одна и грустна на утесе горючем Прекрасная пальма растет.
В Україні переклади Генріха Гейне стали з’являтися в 1853 році. З перекладами поезій виступали П. Куліш, Ю. Федькович, Л. Українка, Б. Грінченко, А. Кримський. У наш час за Гейне бралися П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан, Д. Павличко. Твори Гейне в Україні видавалися понад 20 разів. Багато його віршів покладено на музику. Але найбільш відомим виявився його вірш “Стоїть сосна одиноко”. Першим до нього приступив Михайло Старицький:
На півночі млистій, в заметах у кризі, Один собі кедр дріма, Куняє у срібній, пуховистій ризі, — В яку його вбрала зима. І марить той кедр про південь блискучий, Де мліє палка сторона, Де теж в самотині, в пустелі пекучій, Красується пальма сумна.
Твір українського поета (1865) більш наближається до оригіналу, ніж лермонтовський. У Гейне подається страждання самотнього чоловіка, який мріє про улюблену жінку. У Лермонтова — все взагалі. Просто самотність людини. У чому ж розбіжність? Річ у тім, що німецькою мовою сосна — чоловічого роду. Тож створюється образ чоловічого кохання до недосяжної, далекої жінки. Отже, у Михайла Старицького — кедр, а не сосна.
А ось як виглядає переклад гейненського твору херсонською поетесою Дніпровою Чайкою.
На півночі хмарній стоїть в самотині На скелі соснина одна, Дрімає, куняє, й снігами пухкими, Як ризою вкрита вона. І сниться їй все, що в далекій пустині, Де сонечко сходе святе, Предивная пальма на скелі палючій, Сама в самотині росте.
Це — переклад з поезії М. Лермонтова.
Спиридон Черкасенко теж звертався до образу сосни. Його вірш “Самотина” уперше надрукований у збірнику початківців “Перша ластівка” (Херсон, 1905):
На скелі холодній, під небом похмурим, Стояла водинці, журилась сосна. І плакала бідна, і сльози перлини На камінь холодний ронила вона. І ранок, і нічку, і осінь лихую Сама зустрічає, мов та сирота: Минулося літо — і щастя минулось І хто сиротину тепер привіта?.. На віттях зелених пустеє чорніє Співучої пташки маленьке гніздо. Коли полетіла у вирій далекий Утіха-пташина — не бачив ніхто. І зрадниця мила туди захопила І втіху єдину — пісні голосні... Тепер тільки вітер голосить у віттях, Наводячи тугу і в ночі, і в дні.
Треба тут ще зауважити, що Спиридон Черкасенко свою поезію починає з епіграфа: “Стоїть сосна одинока // На голій вершині...” Гайне-Руданський.
Нам вдалося знайти цей вірш Степана Руданського. Надрукований він у херсонському альманасі “З потоку життя” (1905р.)
Ось як твір виглядає:
СНИ
(Переспів з Гейне)
Стоїть сосна одинока На голій вершині, І під снігом на півночі, Сниться сиротині Все полудень ясний, теплий, Долина глибока, Та джерела живучії, Та пальма висока.
Більш точно відтворив лермонтовський оригінал у наш час Микола Упеник:
На півночі дикій стоїть в самотині На голій вершині сосна, І тихо дрімає, і снігом сипучим, Як ризою вкрита вона. І мариться їй, що в далекій пустині, Де сонце встає золоте, Одна і сумна на камінні горючім, Красуючись, пальма росте.
А ось український і російський письменник Володимир Александров, переспівуючи Лермонтова, повернувся до кедра:
КЕДР
В холодній та дикій північній пустині, Де бурям і впину нема, Там кедр одинокий на гірній вершині, Обсипаний снігом, дріма. І бачить у сні він далеку країну, Де сонечко сходить святе, Сумна й одинока на цілу долину Там пишная пальма росте.
Своєрідно підійшла до образу “сосна” Леся Українка. Вона по-своєму відобразила своє ставлення до одинокої сосни, прив’язавши до неї і себе, висловлюючи почуття:
З вітром весняним сосна розмовляла, Вічно зелена сосна. Там я ходила і все вислухала, Що говорила вона. Ой, не “зеленого шума” співала Вічно смутная сосна... Ні, не “зеленого шума”. Чулася в гомоні тяжка зимовая дума. Ранком зимовим діброва мовчала, Наче замерла сумна, Тільки сумним верховіттям шептала Вічнозелена сосна;
Там я ходила і все вислухала, Що говорила вона, — Та не веселая дума Чулася в гомоні того “зеленого шума”!..
Але більш за усіх, здається, зберіг задум німецького поета Леонід Первомайський. Він вдало показав самотність чоловіка, його сум за жінкою, яка б могла (мав надію) розділити з ним радість життя, піднести його дух:
Самотній кедр на стромині В північній стоїть стороні, І кригою, й снігом укритий, Дрімає і мріє вві сні. І бачить він сон про пальму, Що десь у південній землі Сумує в німій самотині На спаленій сонцем скалі.
Отож, як бачимо, український поет Леонід Первомайський найточніше відтворив думку Генріха Гейне завдяки одному слову, що сосна німецькою мовою — іменник чоловічого роду.
Цей приклад є показовим у плані зіставлення. Кожен з поетів демонстрував своє бажання висловити життєві реалії, дійти розуміння першодруку у вияві високого почуття, яким є кохання, й витворив неперевершені шедеври.
Згадаймо нашого національного поета Т.Г. Шевченка, 185-річчя з дня народження якого відзначалося у 1999 році. Вірш “Тополя”. Дівчина перетворилася від марного чекання свого коханого, козака-чорноброва, в тополю:
І на диво серед поля Тополею стала. Не повернулася додому, Не діждала пари — Тонка, тонка та висока, До самої хмари.
У цьому світлі постає ще один цікавий факт. У Київському музеї російського мистецтва зберігається картина Івана Шишкіна “На півночі дикій”. Сосна зображена в нічний час. Самотня, дрімаюча. Тьмяне світло місяця вихоплює її з темряви ночі. Напружена. Уся в мріях.
Отже, художній образ німецького поета надихав багатьох майстрів слова. Тополя в них — образ-символ. “Справжня символіка там, де часткове є представником більш загального...” — відзначав великий Гейне.