“ЛІТОПИСНА ПОВІСТЬ ПРО МАЛУ РОСІЮ ТА ЇЇ НАРОД І КОЗАКІВ УЗАГАЛІ”
(уривок)
Доставшие крепости от турок снабжаются военными и рабочими людьми и всякими припасами и о прочем.
Крепости все, взятые от турок по Днепру, хотя были снабжены российским войском, но за повреждением их от военных приступов, велено было, на сделанных в брянских и трубчевских лесах судах, в наступившем году, 1697, отправить, для поправлення и выстройки оных, всякого припасу, мастеровых и военных людей, запасу, снаряду, оружия и прочего, под начальством окольничего Неплюева, реками, Десною, до Днепра, а оным до порогов и до Кизикерменя, под прикрытием малороссийского войска. Для чего гетман Мазепа, с довольным числом козаков своих, пошел до Коломака и соединился там с боярином, князем Яковом Феодоровичем Долгоруким, и последовали с ним через Самару к Днепру, и там пересмотрели свои войска, где оставил часть на заставы против татар, под началом миргородского полковника Данилы Апостола, а сам, с оставшим своим войском, переправился через Днепр в Кайдаки, пошел вниз до Кизикерменя. Между тем хан, пришед к Асланкерменю, который запорожцами оставлен был, ввел в него пришедших с ним турок. Они стреляли пушками из оного по Шингерейской и Таманской крепостям, а с другой сторони орда белгородская к Кизикерменю приступала и делала находящихся при нем козаков нападение, к чему прибывали водою и сухим путем турки и уведали, что для исправления оной крепости прибыли московские войска и рабочие люди. Гетман, видевши то, что сила турецкая весьма умножается, а он, за малоимением при себе козаков, с ними сразиться и прогнать их не в силах был, умножил сего для военными людьми тут все крепости, а сам пошел обратно до своей Украйны, отколь немедленно еще послал на помощь к ним несколько своих городовых и запорожских козаков. Турки ж между тем делали на Кизикермен почти каждый день ужасные приступы и продолжали оное почти всю осень, даже с помощью запорожскою во время приступа более 6000 побили их. Турки, видя невозможность свою, вздумали сего для договором к сдаче крепости обольстить козаков, представляя им все изнеможение их, и что подмоги им уже ожидать не возможно, при том обещали, если крепость сдадут, не только их под своим конвоем в целости до границы доставить, но и деньгами, каждому по десяти левов, дано будет. Козаки ж, не будучи глупы, не польстились лестному обещанию их: они во всем отказали им и объявили, что они до последнего человека крепости обстаивать будут не опасаясь их угрозов. Турки, видя упорство и силу их, а свое изнеможение, принуждены, со стыдом, от них отступить и восвояси возвратиться; козаки ж и все войско тутошнее, освободясь от такой жестокой осады, Богу благодарность принесли, приписывая оное высокомонаршему счастию. По окончании с турками войны, государь царь Петр Алексеевич изволил отбыть 1697 года, мая 11 дня, в чужие края и пробыл там по 1699 год...» * * * * * Ріґельман О.І. (1720–1789 рр.) — відомий український історіограф XVIII ст., інженер, топограф, військовий діяч, генерал-майор. У 1785-86 рр. написав і видав “Летописное повествование о Малой России и ее народе и козаках вообще, отколь и из какого народа оные происхождение свое имеют, и по каким случаям они ныне при своих местах обитают, как то: черкаские или малороссийские и запорожские, а от них уже донские, а от сих яицкие, что ныне уральские, гребенские, сибирские, волгские, терские, некрасовские, и проч. козаки, как равно и слободские полки”: уривок з цієї праці і подається. * * * * * Від упорядника: вивчаючи історію боротьби за дніпровські фортеці 1697 р., варто ознайомитися з текстами листів, які, за деякими даними, були приладнаними до стріл пущені кримськими татарами через стіни обложеної ними Тавані. Перший лист датується 23 вересня: “У цьому місті перебуваючим сотникам черкаським і козакам вітання! Ми з вами здавна друзі: для чого ж б’єтеся за це наше місто і помираєте за Москву, вам недружелюбну ? Облиште краще спротив і здайте фортецю, яку бороните. Якщо ви згодні на цю пропозицію, пришліть одного з ваших товаришів до жовтого прапора. Ми ханській величності донесемо і усе станеться, дасть Бог, за вашим бажанням; у противному разі робіть, що схочете, гріхи ваші на ваших шиях”. Наступного дня татари знову таким само штибом запустили листа козакам: “Від усього турецького війська і хана кримського слово: хай буде відомо вам, таванській старшині і війську московському й козацькому, що усіма землями володіє великий наш повелитель, султан турецький і, що місто яке ви захищаєте, йому належить. Отож, якщо бажаєте зберегти своє здоров’я і свободу, поверніть нам цей без усякої шкоди; інакше, з поміччю Єдиного Бога і Магомета пророка, візьмемо ми це місто і вас усіх вирубаємо своїми кавалерами. Одного разу і двічі вам говоримо: здайте місто”. Обложені не забарилися з відповіддю: “Ми, старшини великих військ московських, і ми, старшини війська Запорізького і городових та охочих полків, прийняли у руки лист ваш, через стрілу нам поданий, у якому просите здати вам місто і стращаєте своїми кавалерами і мечем. Знайте що ми не походимо на вас, бусурман, не віримо ніяким брехливим пророкам, а усю надію покладаємо на допомогу Бога Всесильного і Його Пресвяту Матір. Не лише не візьмете ви нашого міста, а й велику зазнаєте від нього пагубу, бо шаблі наші ще не заржавіли, руки не ослабли; у хлібних припасах і, для привітання вас, у військових запасах не маємо нестачі. Отож, радимо краще вам утриматися від погроз і брехонь; міста не віддамо, очікуючи до себе на допомогу ратних людей. Утім, ми без них готові полчитися супроти вас, бусурман, за віру християнську, за честь великого государя і за вітчизну і маємо надію отримати над вами, з Божою поміччю, перемогу знатну на вічну для вас ганьбу”. Після перемоги під Таванськом, Петро І, що перебував тоді у Голландії, наказав влаштувати величне свято. У “Статейному списку” Великого посольства є запис: “Листопада у 28 день був в Амстердамі у великих і повноважних послів для отримання перемог над турецькими військи тріумф, на якому були численні начальні люди і амстердамські бургомістри, і після обіду запущено чимало художніх вогнепальних гранат і верхові й водяні ракети”. На цей феєрверк було витрачено чималу на той час суму — 440 єфимків.
