НАШІ ГОСТІ
Іван Златокудр
Поезії
***
зоря вчасноранкова розсипала білі стокротки
на рушниках трав світлоросистих
поет
вірш кладу на білому столі
данину належну дажбогові
***
ніч зоряна
у вишневих садах солов’ї
— із вечора
до рання —
ясніші всіх зір
очі – дівчат — в закоханні
***
закрутила землі зелене веретено
п’янких весіль весна
шалена
і
знов спивають вітри кучеряві
білий цвіт грудей в дівчат
вишневих
***
ти відвернися місяцю ясний
в горі
коли я кохану
на встелену маковим цвітом постіль
на руках понесу
на зорі
***
повінчались війвітрець з полем
розбили дружби бочку сонця із весільним хмелем
косарі вусаті знов ведуть в танок тополі
— струнких дівчат зелені веретена
***
закричали дикі гуси
скаче полем вершник вечоровий
місяця круторогий лук на вітрі тятивою дзвонить
стелить поле під копита коневі мак червоний
***
ще не відквітли поля
ще в росах на слід
де ми з квіткових чашок напій кохання спивали
вечорова зоре
ще маки горять
поцілунками твоїх вуст червоних
***
ще теплий бас джмеля оксамитового
на золотопелюстці
сонцевого
квіту
і
перша тиха печаль звечорова
на променистій брові
в перезрілого
літа
***
сади в замрії
бори золотаві синню примружені
в очах якими дивиться мила
сонце тужить
***
для дарованих тобі пісень
беру кольори в осеневого сонця
повертаючого в сад наш
щораз
щоб жар моїх вуст
на яблуках грудей твоїх круглих
рум’янцем літа
не згас
***
шумить жовтолистом навзгірковий ліс
небо птахами курличе
скрипкою грає
кочуючий
віз
літо подалось у мандри
запечалені вікна –
— задивлені в вирій
очі веранди
***
загрузило сонце в плесові ставковому
возом кольоровим
над хатами півня гребінь
вдарив місяць в крила
трубить в небі
закувають обрій в обруч зоревий
молоточки цвіркунові
***
у пору догасаючих ватр
переведе над прірвою сонце крилата сосна
зблисне трембітами ранок
пожене до водопою череду
вівчар
і
вибарвиться райдуга над водограєм
де водопад
***
розказує про ведену до шлюбу черемшину
із лісового узгірка
несхмарена віком
вийшла на стежку в весняність колишню
на костурі сивих спогадів сперта
зелена сосна
***
коли на руках в дібров сонце в’яне
в загравах пригаслого літа
червоних троянд не шукай для коханої
вже верес цвіте
і розлук і відлетів пора
і
над фіолетом покиданих хащ
– мов руки помах –
– прощальний схлип крила
***
украдений горішок несе вивірка
золотава зрілість пори над порогом
вітраж саду
метеликові крильця воріт
відкритих в теплий клекіт лусканців
трушених вітром
украдений горішок несе вивірка
заходить сонце у дупло вечерової діброви
