Яр Славутич – відомий поет із української діаспори в Канаді. Його творчість багатогранна як у тематичному, так і у жанровому відношенні. Лірика Яра Славутича спирається на традиції української поезії і світової літератури. Особливе місце в його творчості посідають народнопоетичні жанри, ліро-епічні за характером викладу думки, розвитку теми. Серед них насамперед виділяються балади. Аналіз балад Яра Славутича становить мету даної статті. Балада – (фр. ballade – танцювати) – «жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового ґатунку з драматичним сюжетом» [3, с.76]. Балада належить до найскладніших фольклорних жанрів. Появу балади відносять до Середньовіччя. Зародившись у ХІІ – ХІІІ ст. як любовна пісня до танцю, вона поступово втратила свій таночний рефрен. «Провансальці називали даний жанр танцювальною піснею, французи характеризували баладу як ліричний вірш, англійці – як сюжетні поеми ліро-епічного характеру» [6]. І. Качуровський виділяє два типи балад: французьку та англійську [2, с.7]. У французькій поезії ХІV ст. балада мала постійні три строфи, сталу схему римування (абаббвбв), обов’язковий рефрен та звертання до певної особи, тобто набула канонічних ознак. Середньовічна балада складалась зі строф, остання з яких називалась торнада – наполовину менша за інші, в якій повторювались слова-рими перших строф. В англо-шотландському варіанті розмір балади не закріплений і може вільно мінятися. Вона має драматичний сюжет, який поглибили романтики, зокрема Р.Бернс, С.Колрідж, А.Міцкевич, В.Жуковський та ін. В українській поезії часів П.Гулака-Артемовського, Т.Шевченка, Ю. Федьковича, Б. Грінченка та ін. балада мала жанрову спорідненість із думою та романсом: напружений сюжет у ній розгортається на тлі природи, подеколи наділеної фантастичними ознаками. Така балада витіснялася історико-героїчними мотивами, пов’язаними з подіями 1917-1921 рр., до яких зверталися поети «розстріляного відродження» та еміграції. У ці часи балада дістає новий потужний імпульс і стає одним із найпоширеніших поетичних жанрів. У другій половині ХХ ст. балада набула соціально-побутового змісту, але не втратила своєї драматичної напруги. Вона була улюбленим жанром шістдесятників (І. Драч, В. Симоненко, В. Корж та ін.). Балади Яра Славутича мають громадський характер. Для них характерні динаміка та напруженість розвитку дії, «хоч розгортання сюжету в традиційному значенні цього терміну спостерігається далеко не завжди і для автора це не самоціль» [8, с.119]. Так, у баладі «Нестор Махно» в основі сюжету лежить розповідь про відомого анархіста часів громадянської війни. Яр Славутич вносить у цю баладу елементи, притаманні українським думам, зокрема вживає фігури поетичного синтаксису — повтори («Батько гуля»), інверсію («Хто ворог йому?»), анафору (у 3-й частині на початку рядків повторюється займенник «це»). Героїчне начало, що робить вірш «Нестор Махно» баладою, підкреслюється драматичним пафосом, який створює напружену та внутрішню динаміку сюжету, а через неї передаються відчуття страху, що нависає над селами та містами: «Це – боїв напруга, що ганяла татар, / Це – вимах меча, що наводнює вдар» [7, с.88]; «Земля двиготить, і рида земля – / Батько гуля» [7, с.89]. Балада «Нестор Махно» має спільні риси з історичними піснями, що проявляється у конкретному історичному матеріалі, який ліг в основу сюжету. Стихія селянського руху до волі закорінюється автором у минуле – княжі, гайдамацькі та козацькі чвари. Яр Славутич цей стан оцінює негативно, засуджуючи анархізм, некерованість бунту, «що брата на брата жене без кінця» [7, 89], сіє зло, приносить біль, муку, горе. У зображенні анархічного свавілля махновців відчувається темне, лихе, зле начало: «Нелюдське прокляття, і зветься воно – / Нестор Махно» [7,с.89]. Драматично розгортаються події й у баладі «Бунт». У назві – вказівка на подію, що зображена у вірші. Головний герой – безіменний чоловік, «як сивий адмірал», очолив бунт у порту та вивів судно в море. Але зіткнувшись із розбурханою стихією, команда запанікувала і забажала повернутися. Драматизм зображення подій досягається за допомогою контрасту образів головного героя і боягузів, для яких власне життя дорожче за батьківщину. Останніх змушує замовкнути лише «віща куля», що влучає в одного з боягузів. І, як висновок, звучать слова головного героя: «Вірне братство! Українська доля – / Не сліпців над лірами виття, / Не в саду хатина коло поля; / Наша доля – збурене биття» [7, с.87]. Ці слова екстраполюються на тему України, єдності її синів. Яр Славутич у текст балади не вводить опису зовнішності чи характеру головного героя, але через його слова та вчинки прочитується характер бунтаря. Він – патріот, який має сильний характер, мужня особистість, покликана до рішучих дій, до боротьби за свободу як свою, так і своїх товаришів. Мікропростір корабля асоціативно переноситься на макропростір України, а головний герой асоціативно постає борцем за її свободу. «За цими постатями, що уособлюють силу гніву і велич народу, – тисячі інших, злитих в одну нуртуючу масу людей» [8, с.120], – стверджує дослідник доробку Яра Славутича П.Сорока. Саме через образ головного героя втілюється героїчний пафос твору, що визначає його як жанр балади. Напруженість тональності оповіді у вірші досягається вживанням коротких влучних фраз, відсутністю описів, характеристик. «Бунт» має оригінальну побудову: основу сюжету складають монологи дійових осіб. «Твір нагадує стиснуту пружину, яка от-от розправиться й вибухне» [8, с.121]. Тематично цю баладу можна віднести до чорноморської тематики, досить поширеної у доробку Яра Славутича. Є у поета балада «Тереля», яка присвячена Б. Терелі, що став легендарною постаттю. У вірші переплітаються дійсність і легенда про героя, якому притаманні «героїзм, презирство до смерти, самопожертва у боротьбі за волю своєї нації» [1, с.322]. У баладі виразно відчутний патріотично-героїчний мотив, основу якого складає думка про смерть героя в битві від кулі заради своєї волі та свободи батьківщини: «Сто куль подаруй москалеві, / Сто першу – собі» [7, с.295]. Наведені рядки є рефреном у баладі, що свідчить про наявність у ній фольклорних рис. Героїчний пафос присутній і у баладі «Боровики» на тему сучасності. У її розвитку постає трагічна доля батька та сина Боровиків: «Батька заслали в чужий Казахстан. / Сина – загинути – в Афганістан» [7, с.307]. Трагічний пафос вірша підкреслюють образи чужини, тюрми, смерті та образи, які виникають асоціативно – крові, сліз. Яскраво простежується опозиція чужина-батьківщина. Цей твір Ю. Мокрій називає актуальною сучасністю [4, с.327]. У баладі наявні елементи фольклору, зокрема згадка про народну казку про Івасика-Телесика: «Тату! Про Йвася мені розкажіть, / Бабу Ягу та рибалчину сіть» [7, с.306]. Ця згадка в чужому краю, з одного боку, свідчить про патріотичне виховання дитини, яка народилась та зростала на чужині. З іншого – підкреслює трагічне начало твору та долі героїв. Ще одним фольклорним елементом у баладі «Боровики» є образ дівчини, що співвідноситься з образом-архетипом української дівчини. Мати мріє, що її син: «Дівчину знайде, високу, струнку, / В плахті, з косою, в квітчастім вінку» [7, с.306]. У баладі «Боровики» яскраво виражений мотив незустрічності. Головний герой народився в Казахстані, все життя мріяв відвідати Україну та оселитися там. Але «Через підступні підбої Москви, / Брате Михайле, позбувсь голови» [7, с.307] – загинув від кулі в Афганістані. Таким чином, дану баладу можна назвати своєрідним виявом протесту автора проти участі Радянського Союзу в громадянській війні в Афганістані. Вагоме місце в доробку Яра Славутича посідає балада «Троє», написана на індіанську тематику. Зміст цієї балади пов’язаний із історією заселення Канади. Основу сюжету складає подорож новими землями емігрантів – представників трьох народів: українського, англійського та французького (що означено їхніми іменами: Іван, Джон і Жан). На протиставленні їхніх дій, які подані ретроспективно в їх розмові, накреслюється різниця менталітетів. Двоє з них вихваляються один перед одним, скільки вони вбили індіанців на своєму шляху: «Поклав я сотню індіян, / Не пожалівши дробу…» [7, с.193]. Це представники англійського та французького народів – двох домінуючих етнічних груп Канади, які шукають вигіднішого життя на сході країни. Українець, непричетний до боротьби з індіанцями, залишається на заході, щоб працювати на волі та вростати в цілинні прерії. Згодом на розорані українцем землі повертаються з ім’ям своїх імперій Джон та Жан: «Трудивсь Іван, зорав Іван / Тугі цілини прерій. / Тоді вернулись Джон і Жан / Вести ім’ям імперій» [6, с.193]. У баладі «Троє» Яр Славутич підкреслює спільне між індіанцями та українцями: обидва народи працюють на землі, терплять приниження від імперій. В образі Івана втілено образи поселенців, які, приїхавши до Канади, почали освоювати землю. Асоціативно в цій баладі виникає тема другої Батьківщини. Яр Славутич підкреслює духовність українського народу, який має чисте сумління та наміри жити з іншими народами у мирі та злагоді, шукає гармонії. Його представники, що поселились у Канаді, на відміну від неукраїнців, не мають крові індіанців на своїх руках. Н.Пазуняк зазначає, що «ґенеза того нелегкого процесу» – підкорення та освоєння українцями нових земель – найкраще висловлена в новелі В.Стефаника «Камінний хрест» [5, с. 231]. Подібне можна сказати і про балади Яра Славутича про перших поселенців. Воєнний контакт українців та індіанців відображено в баладі «Чорностопець». Головний герой твору теж має ім’я Іван. У його словах – пояснення того, чому українські поселенці взялися за зброю (для самооборони від нападу індіанців). У бою з «білими» в полон до українців потрапив юнак-воїн, який показав себе мужнім та сміливим захисником своєї землі. Спочатку «пойнятий у жур чорностопець» з ненавистю ставиться до своїх «ворогів». Іван же говорить йому про мирні наміри поселенців, про те, що навколо багато необробленої землі: «Дивися, безмежні простори – / Без плуга, без нив, без комори… / Тож дайте стяжину землі / Для миру, і щастя, й життя, – / Зорати бажання й жалі, / Засіяти зерном буття…» [7, с.194]. У цьому монолозі проявляється менталітет українців-землеробів. Після того, як Іван відпускає індіанця на волю, погляди останнього на поселенців змінюються: «І люльку запалює хлопець – / Смаглявий, нагий чорностопець» [7, с.195]. Останній рядок повторюється автором як рефрен, що вимагає жанр балади. У своєму творі Яр Славутич вводить мотив прощення ворогові, утверджуючи можливість у майбутньому жити з ним у мирі та дружбі. Мирні відносини українських поселенців з індіанцями зображуються і в баладі «Спадщина». Тут також присутній мотив прощення: єдиного сина господаря-українського поселенця вбили індіанці, і він поклявся: «…лихі вігвами, / Не бути в дружбі довіку з вами» [7, с.195]. Але на схилі літ він іде до індіанців і дарує синові вбивці свого сина свою садибу та майно, проголосивши його своїм онуком. «Інтимність українсько-індіянських зв’язків досягає сфери родинного співжиття» [8, с.125]. У баладі «Спадщина» розкрито еволюцію почуттів представників двох народів і взаємної поваги між ними. Можна стверджувати, що три згадані балади на індіанську тематику є не ізольованими творами, а доповнюють одна одну і складають єдиний цикл, «ліро-епічний триптих» [8, с.124], як назвав його П. Сорока. Таким чином, одне з центральних місць у ліриці Яра Славутича посідає жанр балади. У віршах цього жанру поет майстерно поєднав середньовічні жанрові ознаки (героїчний пафос, історико-героїчний мотив тощо) з українським фольклорним джерелом (перегук балад із жанром думи та історичної пісні, використання народнопоетичних образів тощо). Герої балад Яра Славутича – мужні, сміливі патріоти, готові героїчно вмерти за свою батьківщину, за її волю, за кращу долю народу.
Література
1. Безпечний І. Блискучий приклад легендарної боротьби // Творчість Яра Славутича: Кн. 2. – К: Дніпро; Едмонтон: Славута, 1997. – С. 321-324. 2. Качуровський І. Англійська балада як улюблений жанр романтиків // Дивослово. – 1998. – № 7. – С. 7-11. 3. Літературознавчий словник-довідник / [уклад. Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів, В.І.Терешко]. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 753 с. 4. Мокрій Ю. Грядуть живі, палючі смолоскипи // Творчість Яра Славутича: Кн. ІІ. – К: Дніпро; Едмонтон: Славута, 1997. – С. 325-328. 5. Пазуняк Н. Замість євшану // Творчість Яра Славутича: Кн. ІІ. – К: Дніпро; Едмонтон: Славута, 1997. – С. 231-233. 6. Семеног О. Український фольклор: Навчальний посібник [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.ukrlit.vn.ua/info/folk.html. 7. Славутич Яр. Твори: у 5 т. – К: Дніпро, Едмонтон: Славута, 1998. – Т. 1: Поезії (1937-1997). – 470 с. 8. Сорока П. Поетичний світ Яра Славутича. – Тернопіль: Лілея, 1995. – 178 с.
