Традиції В.Винниченка у монодрамі Я. Стельмаха «Синій автомобіль»
Після тривалого мовчання та панування у вітчизняній драматургії «теорії безконфліктності» у ІІ половині 70-х – 80-х років з’являється ціла плеяда молодих митців, які подали на розсуд загалу дещо відмінний від партійних замовлень «продукт». Альтернативні драматургічні тексти 80-х засвідчили поступове руйнування канонічних прийомів жанротворення. В них не було гучних промов, уславлення героїчних подвигів заради світлого майбутнього. Натомість на сторінках п’єс постали звичайні люди зі своїми побутовими клопотами та особистими переживаннями [3, с.376]. Не зважаючи на значні досягнення письменників «нової хвилі», їх творчість залишалася поза увагою критиків та літературознавців. Лише в останні десятиліття почали з’являтися дослідження стосовно драматургії «нового покоління». Зокрема, цим питанням займалися Г.Семенюк, О.Бондарева, С.Хороб, М.Кудрявцев, Л.Бондар та інші. Однак, і на сьогодні творчість драматургів 80-х років минулого століття залишається недостатньо дослідженою. Саме тому обрана нами тема є актуальною на сучасному етапі розвитку літературознавчої думки, оскільки потребує детальнішого розгляду. Новаторські тенденції драматургії «нової хвилі» пов’язуються із творчістю Ярослава Стельмаха. Оригінальні п’єси митця поєднали у собі кілька стильових напрямів: соцреалізм, модернізм, постмодернізм, що зумовлено, перш за все, суспільно-культурною кризою, а також історико-літературними особливостями розвитку вітчизняної драматургії. Зокрема, спостерігаємо типологічну спорідненість творчої манери Я.Стельмаха і світогляду В.Винниченка, насамперед співпадання у їх світосприйнятті та світорозумінні. Дослідниця Людмила Бондар зазначає, що найбільш показовим зразком драматургічного тексту перехідної стилістики та примежової жанрової характеристики є монодрама Ярослава Стельмаха «Синій автомобіль» [4, с.54]. «Синій автомобіль» можна назвати «антидрамою», оскільки в ній руйнуються класичні канони драматичного жанру, а саме: нівелюється сюжетна логічність, домінантним стає сам текст, тобто на перший план виходить не зміст, а форма, і, відповідно, змінюється характер конфлікту, який полягає тепер у протистоянні текстових структур, а не героїв чи обставин. Майже зникає інтрига. Замість притаманного сценічному жанрові динамізму домінує тяглість, яка мотивована рефлексійністю сюжету. Наявність у п’єсі лише одного героя (А) обумовлює виключно монологічний характер фабульної структури. Монодрама стала для автора межовим твором, в якому відобразилась стилістика перехідності. Вона поєднала риси «нової хвилі», традиції В.Винниченка та деякі елементи постмодернізму. Подібний синтез реалізувався як у сюжеті, так і в архітектоніці п’єси. Фабульна хаотичність «Синього автомобіля», мозаїчне переплетення картин реальності в дещо пародійній, інколи алюзивній якості навіюють почуття кризи сюжету. Як і персонажі В.Винниченка, за допомогою яких філософ осмислює проблему існування людини у світі, в її стосунках з самою собою (на рівні свідомості і самосвідомості), у трансценденції – до щастя, в якому здійснюється людська свобода і яке є необхідною умовою творення людиною самої себе, кризові тенденції у структурі монодрами зумовлені потребою героя А переглянути життя. Подібна переоцінка уможливлює народження майбутнього. Саме у «Синьому автомобілі» з’являється ледь уловима надія, криза завершується сподіваннями, чого у ранніх творах представників «нової хвилі» фактично не було. Таким чином, у «Синьому автомобілі» як явищі перехідної художньої доби відображено цілковиту відмову від еталонів соцреалізму та крізь діалектику модернізму, розвиток елементів екзистенціалізму, традиційних для світогляду В.Винниченка та засвоєння постмодерністичної концепції «світ як текст» створено підстави не лише для розвитку метажанрової, а й полістилістичної драматургічної фактури. Подібна інтеграція кількох художніх дискурсів розкриває риси стилістики межового стану. Так, модерністична традиція у творі представлена: фрагментарністю сюжетобудови; наративністю та інтертекстуальністю. Традиції В.Винниченка відобразились через елементи екзистенціалізму – проблему існування людини у світі, потребою героя А переглянути життя; самопоясненням через мистецтво та увагою до своєї біографії; серйозністю та трагічним прийняттям світу; проблеми митця і мистецтва; зрівнювання у правах драматурга і його творіння. Традиційний комплекс екзистенційних проблем (абсурд, свобода, вибір, відповідальність, відчуження, смерть, страх, складність міжлюдських стосунків та ставлення людини до світу, самотність тощо) виявляється цілком суголосним роздумам В.Винниченка. Екзистенціали як феномени людського буття постають у творчості письменника як особливі предмети свідомості, як зміст людського переживання [1, с.7]. Я.Стельмах показує, як у хаосі невизначеності, всезагальної відчуженості, пошуку життєвого шляху людина стає самотньою, роздвоєною і дезорієнтованою. Тому герой А намагається віднайти ту опору, відштовхуючись від якої, можна знайти орієнтири буття. Постмодернізм у творі реалізується у наступних рисах: сприйняття світу через текст, а тексту – як світу; перехід від творчості до рефлексій з приводу цієї творчості; деструктивність; наявність ремінісценцій і уламкових, деперсоніфікованих культурних цитат; асоціативність; іронічність; відмова від пошуку кордонів між дійсністю і текстом, оскільки існує лише текст. Відтак «Синій автомобіль» відобразив стан перехідної художньої парадигми, в якій співіснують різні стильові моделі, новаторські для тодішнього літературного процесу. Таким чином, Ярослав Стельмах – один з найяскравіших представників «нової хвилі» у вітчизняному сценічному жанрі; новатор, який зумів у своїх творах поєднати традиції В.Винниченка, елементи модернізму, постмодернізму та соцреалізму; психолог, характер мистецької діяльності якого підсвідомо примушує читача-глядача зазирнути у власну душу. Як бачимо, за незначними штрихами, що мають другорядне значення, Я.Стельмах передає власне світовідчуття і світосприймання. Але не лише підтекст визначає авторську світоглядну систему. Поліаспектність проблематики твору була близькою письменникові. О.Саква вказує: «Я.Стельмах – митець, «розчинений» у своїх творах. Там немає ні слова, ні думки, ні кольору, ні звуку, якщо їх не було в житті автора» [6, с.8].
Література
1. Бежнар Г.П. Екзистенційні мотиви у творчій спадщині В.Винниченка: Автореф. дис. канд. філософ. наук: 09.00.05. — К., 2004. — 19 с. 2. Хархун В.П. Поэтика романа В.Винниченко «Записки курносого Мефистофеля»: Автореф. дис. канд. филолог. наук: 10.01.01. — Киев, 2000. – 17 с. 3. Бондар Л. Колізії духовного народження характеру (за п’єсою Я.Стельмаха «Привіт, Синичко!..») // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наукових праць. – Вип. 18. – Ч.1: Аспекти духовності української літератури / Редкол. А.В.Козлов та ін. – К.: Акцент, 2004. – С.376-387. 4. Бондар Л. Монодрама Я. Стельмаха «Синій автомобіль» як проекція «Его» митця // Мандрівець: Всеукраїнський науковий журнал. – 2006. – №3. – С.54-61. 5. Бондарева О.Є. Прийоми і технології «епічного театру» в сучасній українській драматургії // Вісник Житомирського державного університету. — Випуск 46. Філологічні науки. – Житомир, 2009. — С. 126-133. 6. Саква О. Тези про драматурга Ярослава Стельмаха // Культура і життя. – 1989. – 12 березня. – С.8.
