Тамара Піндосова
Сюрреалістичні візії Богдана-Ігоря Антонича і Сальвадора Далі
Сюрреалізм виник у Франції на рубежі 1910 – 1920-х рр. Він стає інтернаціональним рухом, що охоплює різні види мистецтва: літературу, живопис, скульптуру, театр, кіномистецтво. У статті розглянуто риси сюрреалістичної поетики Богдана-Ігоря Антонича і стильову манеру живописця — сюрреаліста Сальвадора Далі, схарактеризовано особливості творчості цих авангардистів.
Сюрреалізм базується на вірі у всемогутність сну, у ворожу будь-якій цілісності гру мислення. Саме це стверджував основоположник напряму Андре Бретон. Сюрреалізм – авангардистська течія, котра виникла спочатку в літературі, потім поширилася на малярство, скульптуру та інші види мистецтва [4, с. 668]. Вперше цей термін ужив французький поет Г.Аполлінер до одного зі своїх творів, вкладаючи у нього значення «нового реалізму». Сюрреалісти, які центр своєї уваги переносили на підсвідомість, сновидіння, транс, дитячі ігри, зазнали чималого впливу теорій З.Фройда. Ґрунт для народження сюрреалізму підготував дадаїзм. Естетичну платформу течії поділяли П.Елюар, Л.Арагон, Ф.Г.Лорка, П.Неруда [5, с. 422]. Особливого поширення течія набула у малярстві (М.Ернст, І.Тангі, Р.Магрітті, П.Дельво), найповніше розкрившись у віртуозних полотнах С.Далі. Творчість художника досліджували М.Деон, Р.Дешарн, Є.В.Завадська, Марко Ді Капуа, П.Румгер. В українській літературі сюрреалізм найвиразніше проявився у творчості Б.-І. Антонича, доробок поета-авангардиста зацікавив таких діячів науки і мистецтва, як М.Ільницький, О.Кирильчук, Т.Лисенко, М.Новикова, Д.Павличко, В.Терещук.
Метою статті є проаналізувати особливості сюрреалістичної поетики Б.-І.Антонича та С.Далі, охарактеризувати своєрідність ідіостилю митців.
В основу сюрреалізму покладено також систему філософських поглядів інтуїтивізму А.Бергсона та концепцію «потоку свідомості» В.Дільтея. Вимога «чистого психічного автоматизму», утвердження семантичних ігор проголошувалися у маніфестах А.Бретона, у поезіях його однодумців, реалізувалися у «параноїдально-критичному методі» С.Далі. Митець стверджував, що з самого дитинства має незвичайні здібності: бачити сни наяву. Свій талант художник використовує для того, щоб вивести назовні і відобразити світ підсвідомості, вивченням якого займається психоаналіз. Саме це зближує Далі з сюрреалістами [2, с. 10].
Б.-І. Антонич, як поет Лемківщини, глибоко розумів міфологію, генетично успадковану на рівні підсвідомості, що містилася у пам’яті всіх попередніх поколінь. Тому розглядає взаємини людини з природою за допомогою поетичних міфів перетворень. Міфологеми виринають у снах, розкриваються у казках – це первісна символіка, яка розглядається в ключі архетипного сприйняття світу – підсвідомих і позасвідомих процесів (за теоріями З.Фройда і К.Г.Юнга). Це явище поетичного сюрреалізму.
С.Далі увібрав величезну духовну культуру Заходу, йому належать серйозні твори з міфології, філософії та мистецтва. Він стверджував: «Сюрреалізм – це я». У своїх полотнах митець показує, що світ жорстокий, спотворений чуттєвістю, лише війна й еротика цікавлять людей. Щоб розшифрувати надреальність, С.Далі використовує «параноїко-критичний метод», що пояснює, як «спонтанний метод ірраціонального пізнання, заснований на критичній інтерпретації марень» [2, с. 13].
С.Далі намагається створити «фотографію» безсвідомого, точно відтворити свої сновидіння, оскільки саме це контрольоване спонтанне життя людського «я» є для художника-сюрреаліста справжньою реальністю. Його живопис яскраво виражає ідею А.Бретона про «сумнів у реальності реального» [2, с. 14]. Парадоксальне з’єднання ірреального і натуралістичного – одна з найважливіших ознак мистецтва С.Далі.
Такі ірраціонально-натуралістичні метаморфози виражаються й у творчості Б.-І. Антонича, зокрема у поезії «Праліто»:
Вростем у землю наче сосни [...]
Наллється в наші жили млосний
Рослинний сік — зелена кров.
Корінням вгрузнуть ноги в глину,
Долоні листям обростуть [1, с. 106].
Для Б.-І.Антонича природа була носієм прапервісності, колискою усіх живих істот. Людина, створена за подобою Божою, найвище творіння на Землі, вона розчиняється у величному макросвіті. Через циклічність пір року, рух планет, космічних сфер особистість усвідомлює свою винятковість, неповторність. Час і простір втрачають свою актуальність, універсалізуючись.
Б.-І.Антонич ще в гімназії захоплювався малюванням. Живописцем не став, але практичні і теоретичні надбання в малярстві ненастанно впливали на його поезії. Митець нерідко будує строфи і цілі вірші без допомоги дієслова, наче прагне малювати. Небезпеку статичності Б.-І.Антонич ліквідує іменниками дії:
Завія зелені, пожежа зелені,
І квіття курява, і солов’їні схлипи.
Столи весільні – ох – столи не встелені,
і бджіл тьма-темрява, і молитовні липи [1, с. 185].
Космізм двох митців різниться полюсово: якщо полотна С.Далі шокують химерністю поєднання образів, що народжує в душі хаос, то поезія Б.Антонича вражає красою глибини образів, їхньою метафоричністю і різнобарвністю, це пошуки гармонії світу.
У багатьох картинах С.Далі зображені мурашки і коники, мухи і бджоли. Художник передає відчуття жаху від загрози перетворення людини в якусь подобу комахи. На рівні знаків Б.-І.Антонич і С.Далі найчастіше використовують символіку, розроблену К.Юнгом: вода, камінь як уособлення жіночого і чоловічого начал; світове дерево – конструктивна основа світобудови; птахи – образи потойбічного життя. Вони обидва майстри метаморфоз: однак С.Далі відчуває жах перевтілень, а Б.Антонич – радість єдності зі світом природи [3, с. 9].
Важлива цінність полотен С.Далі полягає в графічних образах. Він – тонкий, вишуканий колорист («Сон», «Перетворення Нарциса»). Таким можна назвати і Б.-І. Антонича («Тюльпани»):
Червоне золото тюльпанів
На сірім сонці – танці з лика
І механічний сад мелодій,
Де в чорних дисках спить музика [1, с. 131].
Найчастіше в Б.-І.Антонича трапляються синій або блакитний колір – як символ божественного початку світу, духовного зростання; червоний або вогнистий колір – це енергія, чоловіче активне начало, радість і помста; золотий – як символ чистоти і святості. У С.Далі переважають такі кольори: жовтий (пустеля, піски) – світло сонця, інтелект, інтуїція, віра; темно-жовтий означає зраду, ревнощі, зневіру; коричневий – це Земля, духовна смерть, смерть Христа за все людство [3, с. 9].
Картини С.Далі можна розглядати як метафори. У картині «Постійність пам’яті» час руйнується за допомогою «м’яких годинників». Він називав цей метод зображення фізичним викривленням. Ця картина являє собою естетичну теорію митця про «тверде» і «м’яке». Останнє – це власне годинники, одні з яких наче «стікають» з поверхні столу, а інші звисають з гілки. «Тверде» представлене на полотні у вигляді скель мису Крус. Час деформується, проходячи крізь пам’ять і сновидіння. В образах-символах, створених митцем, є своєрідна подвійність: або ідеальна структура – трикутник, як абсолютна модель світобудови, або руйнування жорстокості конструкцій, подолання її «м’якістю» [3, с. 10]. Певна геометричність притаманна й Б.-І.Антоничу («Про строфу»):
Чотири рівнобіжнички на мапі серця,
Чотирикутник радості та болю,
Чотири припряжки до боку, що не зветься,
Що входить клином – між чуття і волю [1, с. 80].
У своїх полотнах С.Далі виражає бунт проти буденності, абсурдності людського життя («Обличчя війни», «Іспанія»). Рядки поезії «Дім за зорею» Б.-І.Антонича також свідчать про втечу від буднів у країну мрій, де все інакше:
Від’їду вже. Тут був я тільки принагідним гостем.
До інших зір молитимусь і інших ждати ранків [1, с. 191];
Мабуть, мій дім не тут. Мабуть, аж за зорею. Поки
Я тут, інстинктом чую це: співаю тож існую.
[...] Від’їду вже з долонями на лірі сонця сходу,
Співаючи хвалу надлюдським і рослинним бурям
[1, с. 192].
Сальвадор Далі і Б.-І. Антонич при написанні своїх шедеврів використовували елементи сновидінь, ірреальні візії, техніку колажу, що дає підстави вважати їх твори сюрреалістичними. Світобачення художника дещо песимістичне. Проте сюрреалізм може мати й інші характеристики, що підтверджує творчість Б.-І.Антонича, який сформував свій індивідуальний стиль, синтезований, універсальний, гармонійний, позбавлений агресивних проявів. Митець відкрив нові, незвідані досі сфери поезії, приніс мотиви, де реальне переплітається з казкою, звернувся до пантеїстичних образів, що сягають глибин українського фольклору. С.Далі і Б.-І. Антонич до всіх проблем людського буття підходили по-філософськи глибоко, передаючи абстрактні сюрреалістичні ідеї через символи.
Література
1. Антонич Б.-І. Велика гармонія: (Модерністична поезія ХХ ст.) / Упоряд., передм., прим. Д.В. Павличка. – 2-ге вид., допов. і переробл. – К.: Веселка, 2003. – 350 с.
2. Великие художники. Их жизнь, вдохновение и творчество. Сальвадор Дали. – Киев, 2005. – 31 с.
3. Лисенко Т. «На мапі серця»: сюрреалістична типологічна лінія Сальвадора Далі і Богдана-Ігоря Антонича // Українська мова та література. – 2001. – Число 39 (247). – С. 9 – 10.
4. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – 752 с.
5. Теорія літератури: Підручник / За ред. Олександра Галича. – К.: Либідь, 2001. – 488 с.
